РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛТЬ

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛТЬ

 Становище української музичної культури кінця ХІХ – початку ХХ століття (соціально-політичний аспект)

Становище Української культури кінця ХІХ – початку ХХ століття позначилось початком динамічного розвитку й активізації усіх сфер культурного життя населення, не дивлячись на складні політичні та суспільні події, що відбувались на її території. В першу чергу це пов'язано з поступовим ослабленням царської влади, розвитком громадської думки і загальною демократизацією у всій імперії (порівнюючи з минулими періодами існування України у складі Російської імперії).

На даному етапі Україна і далі перебувала у складі двох імперій: Наддніпрянщина – у складі Російської, західноукраїнські землі - Австро-Угорщини. Не дивлячись на відмінність умов життя українського населення у двох імперіях, питання національного пригноблення стояло вкрай гостро. Як наслідок – починаючи з середини ХІХ століття ідеї національного відродження активізуються і поширюються серед українського населення, зокрема Херсонського, насичуючи усі сфери його життя, особливо гостро втілюючись у культуру, зокрема музичну [20, .с 101]

Основною перешкодою у розгортанні національного відродження була байдужість представників заможного, панівного прошарку населення, який мав би зайняти основні позиції у цьому русі й стати міцною підтримкою для решти.  Але, через власну зацікавленість у тодішній владі та, здебільшого проімперської позиції вони залишались байдужими, а інколи й чинили відкриту протидію будь яким проявам самобутньої культури українського народу.

Однією з обов'язкових умов існування імперії слугує постійне нав'язування власної культури в усіх сферах життя населення а також системні намагання повного пригнічення самобутньої культури захопленої країни або ж колонії.  Фактично, таку політику на території України проводила Російська й Австро-Угорська імперії. Систематично проводилися заходи з русифікації на території Наддніпрянщини, російська мова стала офіційною для закладів освіти і т.д. Поступово, українська мова залишилася в якості мови для неосвіченого населення – переважно селян.  Уся «еліта» була російськомовною. Таким чином, єдиною верствою населення, що могла чинити національний опір  та поступово пропагувати ідеї національного відродження залишилась так звана «різночинна» суспільна верства – інтелігенція (переважно збіднілі дворяни й вихідці з нижчих станів). Перевагою цієї групи було її постійне поповнення новими членами з національно свідомого селянства, духівництва, міщан й дворянства[20, .с 101].

Музичне життя в Україні в другій половині ХІХ ст. помітно інтенсифікується. Поступово вплив царської влади зменшується, дещо слабшими стають заборони у сфері друкарства й випуску книжок,  журналів і т. д. українською мовою. Продовжувалась популяризація українських поетів та діячів культури за кордоном, відомими були: Леся Українка, Іван Франко, Володимир Винниченко, Михайло Коцюбинський, Олександр Олесь, Тарас Шевченко та ін. Не рідкістю були музичні концерти, основу яких складав репертуар українських композиторів, чиї твори лунали поряд з взірцями світової класики. Важливим етапом у поширенні національної культури стало відкриття постійного українського драматичного театру під керівництвом М. К.Садовського, та взагалі, розвиток музично-театрального життя в кінц ХІХ – початку ХХ століть [18, с. 276-314].

Архітектуру міст України кінця ХІХ – початку ХХ століть доповнили будівлю проектів українських архітекторів І. Левицького, Д. Дяченка, О. Вербицького, П. Альошина, В. Городецького. Особливої уваги заслуговує будівництво Київського (проект В. Шреттера 1901 рік) та Львівського (проект архітектора З. Горголевського 1900 рік) оперних театрів. Серед скульпторів, особливої уваги заслуговують М. Пращук, Л. Позен, А. Попель, яким належить авторство багатьох видатних творів, що мали важливе національно-історичне значення та відображали різноманітні сторінки із життя та побуту українського народу.

Поступово, набували авторитету плеяда українських художників-живописців: М. Пимоненко, О. Мурашко, О. Сластіон, Г. Світлицький, І. Їжакевич, М. Самокиш, С. Васильківський та ін. [64, с 202].

Таким чином, пожвавлення громадського життя, активний розвиток усіх видів мистецтва та сфер культури не могли не вплинути на стан музичної культури на території України.

Якщо зануритися глибше в історію становлення української культури означеного періоду, то слід зазначити, що першочергова трансформація музичної культури на теренах нашої держави бере своє коріння ще від початку ХІХ століття. Тоді, на зламі ХVIII-ХІХ століть у Європі виник принципово новий стильовий та художній напрям – романтизм, який швидко інтегрувався в українську культуру. Беручи початок від революційних потрясінь Західної Європи другої половини ХVIII століття, романтизм виник як стиль в центрі якого знаходиться людина, її індивідуальність та внутрішній світ. Зображення виключного характеру у виключних обставинах, сильної, непокірної, бунтівної натури – такий поклик першочергово ніс у собі цей стиль. Фактично, романтизм був культом природнього стану людини та її почуттів.  В українську музику цей стиль почав інтегруватись в першій чверті ХІХ століття та продовжував існувати майже століття (окремі прояви мали місце і на початку ХХ ст.).  В осередку української культури романтизм мав співіснувати з іншим художнім стилем – реалізмом. Відмінність реалістичного методу полягала у прагненні композиторів та різного роду митців втілити у свою творчість народницький характер. Таке прагнення можна пояснити тодішніми національно-визвольними ідеями, що активно ширилися поміж народом. Але, не дивлячись на вплив реалізму, за стильовими ознаками творчість українських композиторів носила яскраві ознаки романтизму. Становлення розвитку української музичної культури у ХІХ ст.. безпосередньо пов'язане з діяльністю попередників М. Лисенко – Семеном Гулак-Артемовським,  Михайлом Вербицьким, Петром Сокальским,  Петром Ніщинським, Анатолєм Вахнянином, Миколою Аркасом, Остапом  Нижанківським, Володимиром  Сокальским, та ін.[20, с. 149-150]. Творчість цих композиторів пронизана національними ідеями, але в силу недостатньої рівня професіоналізації музичної освіти на території України, професійні якості їх творчості ледве можна порівняти з тодішнім рівнем європейської музичної культури.

Важливе значення для розвитку музичної культури ХІХ ст..на теренах нашої держави відігравала постать Семена Гулака-Артемовського. Маючи досвід співака Придворної капели, куди композитор потрапив за сприяння Михайла Глінки, він зміг поїхати до Італії, де через досить короткий термін вдало дебютував у Флорентійській опері. Поміж його досягнень у співі та акторській майстерності Гулак-Артемовський започаткував один з ключових жанрів української музики – побутову оперу ( "Запорожець за Дунаєм").  Тоді, вперше зі сцени до слухачів лунали народні пісні національного характеру. Так само, вперше була оспівана тематика патріотизму та визволення українського народу, відтворений тематичний сюжет з елементами побуту Запорозької Січі, козачини, що перебувала в залежності від турецького султана. Автор створив та змалював їх у традиціях вже популярного тоді романтизму, тому образність і сюжетна лінія твору мають драматичний характер.

Можна припустити, що подібні риси з'явились у творчості композитора під впливом музичної культури Флоренції, коли Гулак-Артемовський відчував на собі вплив тодішнього оперного мистецтва, а саме – музичних комедій Моцарта: опери з наявними діалогами та опери-серіа, яким властива провідна роль ліричних образів. В першу чергу, такі рішення дозволяють зробити висновок, що українська музика, яка почала спиратись та базуватись на  певних професійних досягненнях західноєвропейської культури, поступово почала ставати на шлях формування власної національної композиторської школи.

Петро Ніщинський був одним з сучасників Гулака-Артемовського й вважається відомим композитором у галузі оперної музики та творів драматичного характеру. Найвідомішими його творами є музика до п'єси Тараса Шевченка "Назар Стодоля", а саме композиції  "Вечорниці", яка виконувалась у якості дивертисмента до твору. Фактично, "Вечорниці" являють собою ряд вокальних номерів під супровід оркестру. Свого часу, цей твір набув широкого розголосу серед слухачів Херсона. Музика має переважно народний характер, будується на основі народних пісень. Ключовим номером композиції є виконання хором "Закувала та сива зозуля". Але, не зважаючи на безперечну талановитість, як і більшість тогочасних композиторів Петро Ніщинський не був професійним композитором. За основною професією Ніщинський був викладачем грецької мови у гімназії а також займався перекладацькою діяльністю, тому, можна стверджувати, що його творчість фактично не виходила за межі аматорського домашнього музикування.  Важливим моментом з життя Петра Ніщинського є його робота над перекладами творів Гомера "Іліада" й "Одісея" а також Софокла і його "Антигіони".

Тим не менш, внесок композитора у розвиток тогочасного національного музичного мистецтва не можна недооцінювати, оскільки твори Ніщинського неодноразово виконувались у найбільших культурних центрах на території України, як авторитетного композитора, що дозволяло проводити просвітницьку діяльність у роки посиленого контролю за цензурою. До того ж, неодноразово у періодичних виданнях кореспонденти відзначали творчість композитора, як досить вдалу та перспективну.

 Творчий здобуток Миколи Аркаса – ще одного представника композиторів-аматорів, додав важливу лепту у розвиток української музики. Не маючи спеціальної фахової підготовки, коло його діяльності було досить різноманітним. У композиторській діяльності Аркас відомий як автор опери "Катерина", створеною за відомою однойменною поемою Тараса Шевченка. Ця опера стала першою в історії української музики, що була покладена на текст кобзаря. Але, нажаль, рівень професійної підготовки композитора не міг дозволити створення повноцінного музичного твору. Саме тому, за допомогою у доопрацюванні свого твору Микола Аркас звертався до професійних музикантів,   яким вдалося адаптувати оперу для малого складу оркестру [20]. У результаті, дебют "Катерини" відбувся 1899 року у Москві, постанова відбувалась за участі української трупи Марка Кропивницького. Опера набула широкого розголосу та отримала гарні рекомендації від культурних критиків.

 На шляху своєї професіоналізації, українська інструментальна музика наприкінці ХІХ століття у якості музично-театрального й оперного доробку все ще несла аматорський характер. Прикладом цього можуть слугувати твори  Михайла Завадського – відомого українського композитора та педагога, фольклориста Антона Коципінського та вчителя музики Владислава Заремби.  У доробку авторів наявні романси, фортепіанні твори. В основному, твори являли собою невеликі обробки українських народних пісень, призначені для домашнього виконання. Розраховані дані твори були, звісно ж, на певний рівень виконавських здібностей музиканта, переважно аматорський. Мелодії були цілком пронизані пісенним мелодизмом, була присутня опора на фольклористику й основи народної музики. Такі музичні збірки знайшли широке коло поціновувачів серед населення, оскільки уся музика складалася на основі народного

Відомо, що для кожної країни романтизм набував певних індивідуальних рис, згідно з особливостями історичного розвитку та внутрішньої ситуації у конкретній державі. У першій половині ХІХ століття схожий процес відбувався і в Україні, поступово окреслювалась українська національна модель романтизму. Завершився цей процес вже у другій половині століття, що яскраво простежувалося у творчості Миколи Лисенка.

За для утвердження принципу зв'язку музичної творчості з тематикою національного відродження українського народу у кінці ХІХ – початку ХХ століть вагоме значення мала орієнтація вітчизняної плеяди композиторів на досягнення в царині літератури. Тобто, відчувалось прагнення композиторів втілювати у власній музиці актуальні творчі ідеї представників української гуманістики. Таким чином, почали з'являтись принципово нові, досить масштабні твори у сфері музичної Шевченкіани [18, с. 317-318], [20. 273]. Не менш впливовим сподвижником українських музичних митців став Іван Франко, за яким прослідковувалось усіляке відстоювання демократичних принципів художньої творчості. Також, поет був прихильником народного реалістичного мистецтва.

Певним орієнтиром для композиторів слугувала творчість Лесі Українки, зокрема її естетичні принципи, визнання обов'язкової необхідності активної громадської позиції будь-якого художника. Дещо оновили музичні мотиви та образність інтерпретації поезії Б. Лепкого, О. Олеся, М. Вороного та ін.

Велике значення для подальшого розвитку музичного мистецтва мала нова українська література, засновником якої став Іван Котляревський. Його "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", як і твори Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки та інших, зробили великі культурні зрушення. Ці п'єси були написані мовою, близькою й зрозумілою для народу. Це були перші прояви нової демократичної культури. Дуже важливо відзначити, що ці твори включали у себе значну кількість пісень: п'єси ставились з музикою. Котляревський узагальнив багатовікову музично-театральну традицію і створив високохудожні, класичні твори. Композитори охоче обробляли музику до згаданих п'єс. Особливо цінною є обробка пісень з "Наталки Полтавки", зроблена композитором А. Барсидським. Пізніше "Наталка Полтавка" з музикою Лисенка, який у кінці століття - 1883 році - написав увертюру, антракти, створив супровід для пісень, стала класичним твором [20] .

Важливе місце в українській музичній культурі на зламі ХІХ-ХХ століть зайняла творчість, якій характерні яскраві риси образів визвольної боротьби українського народу. Досить вдалим прикладом подібних творів свого часу став хор "Вічний революціонер" Миколи Лисенка, який був написаний на вірші Івана Франка у 1905 році. Подібні риси мають й інші твори композитора: хорові "Гей, за наш рідний край" (слова Володимира Самійленка), "Ой, що в полі за димове?" (слова Івана Франка); солоспів "В грудях вогонь" (слова Михайла Старицького). Творчість іншого композитора – Кирила Стеценка, була спрямована проти соціальної нерівності, що була досить актуальною темою того часу, й насильства. Таким чином, творчість композитора мала яскраво гуманістичний напрям. Серед відомих творів Стеценка можна виділити драматичний хор "Сон"(слова Павла Грабовського), кантата "Єднаймося" (слова Івана Франка) [18, с. 94-100].

Революційні події наклали помітний відбиток на творчість Я. Степового, що засвідчили його вокальна серія «Барвінки» (1905-1907), романси «Досить невільная думка мовчала» (слова Лесі Українки), «Степ» (слова М. Чернявського) та ін.. [19 с. 117] . Активний протест проти гнітючої дійсності звучить у хорах та солоспівах Д. Сіпчинського. В 1905 році вийшла друком перша частина монументальної кантати–симфонії С. Людкевича «Кавказ» - натхненної музичної інтерпретації однойменної поеми Тараса Шевченка, де втілені заклики до боротьби проти самодержавства, за перемогу правди й волі. На титульній сторінці композитор написав: «Присвята російським революціонерам» [19 с. 127]. Буремний дух епохи відображено також в інших творах  С. Людкевича – кантаті «Останній бій», «Хорі підземних ковалів», солоспіві «Спи, дитинко моя». Отже, головним фактором, що рухав розвиток музичної творчості в Україні, було активне звернення композиторів до ідеї відродження української музичної культури, що пережила довгий період ігнорування з боку російського імперіалізму, співзвучної визвольним прагненням українського народу. [18, с. 191-194].

Важливим етапом розвитку музичної культури України досліджуваного періоду став процес взаємної творчості композиторів на рубежі українського й російського культурних просторів, як і в минулі періоди історії, це стало свідченням культурної співпраці між двома досить схожими культурами. Праця таких композиторів як Ф. Якименко, І. Рачинський, В. Сокальський, Б. Підгорецький, Б. Яновський, М. Тутковський постійно поповнювалась традиціями обох народних культур, образністю українських  та російських митців. Але проблема існування російсько-українського культурного фронтиру залишалась вкрай актуальною й викликала активну боротьбу за свої інтереси  з обох боків.