Розвиваюча гра "Літературний коловорот"

Про матеріал

Розвиваюча гра "Літературний коловорот" позакласний захід для 9 класів.

Проводиться для 2 - 3 команд

Підготувала вчителька української мови Бахмутської загальноосвітньої школи І - ІІІ ступенів № 18 ім. Дмитра Чернявського Мироненко Ірина Володимирівна

Перегляд файлу

Розвиваюча гра «Літературний коловорот» (для 9 класів)

Мета: збудити прагнення учнів продемонструвати свої знання та вміння з української літератури, спонукати їх до творчої праці; розвивати уміння учнів застосовувати свої знання в незвичних ситуаціях; виховувати повагу до барвистого рідного слова, вчити дітей триматися перед глядачами, бути привабливими і цікавими для присутніх.

Перебіг заходу

І Вступне слово вчителя. В нашій школі діти люблять літературу, адже вона допомагає пізнати через знайоме незнайоме, хвилює, будить, збагачує новими радощами й турботами, навчає, виховує і розважає. А от наскільки добре знають діти літературу ми сьогодні довідаємося, провівши гру «Літературний калейдоскоп». Отже вітаємо команди 9 – А класу та 9 – В класу. (команди представляються: назва, гасло)

Учитель представляє журі й пояснює правила гри.

ПРАВИЛА ГРИ.

Гра складається з чотирьох турів.
У кожному турі учні повинні виконати кілька завдань.
Кожне завдання оцінюється членами журі: правильна відповідь - 1 бал, неправильна – 0

ІІ Основна частина

Перший тур

Завдання командам

Учитель. Перед вами портрети українських письменників. Ви повинні так розташувати їх, щоб роки народження митців були в хронологічному порядку. (Над кожним портретом номер). На обдумування – 30 секунд.

Портрети: І. Котляревський, Леся Українка, І. Франко, М. Коцюбинський, В. Симоненко, Л. Костенко (додаток 1)

- Прослухайте уривки з творів українських письменників. Кому з цих письменників належать наведені цитати? Після кожної цитати на обдумування – 15 сек.

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина? А що ж людина?

«Крила» Л.Костенко

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибирати не можна тільки Батьківщину.

«Лебеді материнства» В. Симоненко

Біда не по дерев'ях ходить,
І хто ж її не скуштовав?
Біда біду, говорять, родить,
Біда для нас - судьби устав!

«Енеїда» І. Котляревський

Як дитиною, буало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

«Як дитиною, бувало...» Леся Українка

Вільний дух народу ще тлів під попелом неволі. Свіжі традиції волі, такі свіжі, що часом трудно було відрізнити сьогодні од вчора, підтримували жевріючу під попелом іскру.

«Дорогою ціною» М. Коцюбинський

Казкою видається повість про давні часи і давніх людей. Вірити не хотяіь нинішні люди, що виросли в нужді й притиску, в тисячолітніх путах і залежностях. Але нехай собі! Думка поета летить у ті давні часи, оживляє давніх людей, а в кого серце чисте і щиро- людське чуття, той і в них побачить своїх братів, живих людей, а в життю їх, хоч і як неподібнім до нашого, догляне не одно таке, що може бути пожадане і для наших «культурних» часів.

«Захар Беркут» І.Франко

Журі оголошує підсумки першого туру.

Другий тур

Завдання командам

Учитель. «Дзвенить піснями Україна», - писав М. Гоголь. І справді, сьогодні їх співать усі і всюди. Пісні – самоцвіти лунають над широкими степами і сивими горами. То вони звучать як стогін Дніпра – Славути, як голос душі людської; славленої туги за рідним краєм і безмежної любові до святої матері –землі.

Послухайте, будь ласка, пісні. Кому з українських поетів належать слова цих пісень?

Звучать пісні «Пісня про рушник» (сл. А.С. Малишка), «Стоїть гора високая» (сл. Л.І. Глібова), «Чого являєшся мені у усні?» (сл. І.Я.Франка), «Дивлюсь я на небо» (сл. М. Петренко)

Перед вами ілюстрації до творів українських письменників. До якої ілюстрації належать прочитані уривки з творів?

Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі — чужі люде, Роблять лихо з вами. Москаль любить жартуючи, Жартуючи кине; Піде в свою Московщину, А дівчина гине... Якби сама, ще б нічого, А то й стара мати, Що привела на світ Божий, Мусить погибати. Серце в’яне співаючи, Коли знає, за що; Люде серця не побачать, А скажуть — ледащо! Кохайтеся ж, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі — чужі люде, Знущаються вами	Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятійший од всіх бурлак. Но греки, як спаливши Трою, Зробили з неї скирту гною, Він взявши торбу тягу дав; Забравши деяких троянців, Осмалених, як гиря, ланців, П'ятами з Трої накивав.
	Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп’я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину – то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Саме озеро – тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура, – повна ніжної задумливої поліської краси.
Сумно і непривітно тепер в нашій Тухольщині! Правда, і Стрий, і Опір однаково миють її рінисті, зелені узберіжжя, луги її однаково покриваються весною травами та цвітами і в її лазуровім, чистім повітрі однаково плавле та колесує орел-беркут, як і перед давніми віками. Але все інше як же змінилося! І ліси, і села, і люди!

Ілюстрації до поеми «Катерина» Т. Шевченко, «Енеїда» І.Котляревського, «Захар Беркут» І. Франко, «Лісова пісня» Лесі Українки. (додаток 2)

Журі оголошує результати другого туру.

Третій тур

Завдання командам

Конкурс юних поетів.

Скласти вірш за поданими закінченнями рядків:

…………погоду –

…………воду.

…………чотири,

…………відпочили.

…………на п’ять,

…………погулять.

Конкурс юних ілюстраторів. (додаток 3)

Командам треба намалювати прислів’я, які подані на картках.

1. Язик до Києва доведе.

2. За двома зайцями поженешся, жодного не спіймаєш.

Конкурс для вболівальників

Народні пісні на Різдво (колядки)
Вірш без рими (білий)
Перша збірка Шевченка (Кобзар)
Народне оповідання про фантастичні події (легенда)
Пісня, що має два 14-складових рядки (коломийка)
Віршований твір, який співається (пісня)
Усна народна творчість одним словом (фольклор)
Місто, де похований Тарас Шевченко (Канів)
Назвіть дерева-символи України, що згадуються у фольклорних творах (верба, калина, тополя)
Хто автор даного уривку «Так само й ті ж слов'яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип'яттю і Двіною і назвалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами — од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота; од сеї [річки] вони прозвалися полочанами. Слов'яни ж, [що] сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем — [словенами]; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами» (Нестор Літописець)

Четвертий тур

Завдання командам

Учитель. Уявімо, що ми в театрі.

Команди – суперники підготовили інсценізацію відомої п’єси. Після перегляду назвіть автора побаченого і почутого.

Учні інсценізують уривки з творів Г. Квітки – Основ”яненко «Сватання на Гончарівці», І. Котляревського «Наталка Полтавка» (додаток 4)

Брейн - ринг

За 30 секунд команди повинні дати якомога більше відповідей на запитання. За кожну правильну відповідь команда одержує 1 бал.

Запитання для команд

Прізвище, ім’я, по батькові Лесі Українки (Лариса Петрівна Косач – Квітка)
Життєпис людини, складений нею особисто. (Автобіографія)
Художнє перебільшення. (Гіпербола)
Момент найвищого напруження в розвитку сюжетної дії (Кульмінація)
З якої балади Т. Шевченка Наведений уривок: Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма... («Причинна»)
Хто основоположник нової української мови? (Т. Г. Шевченко)
Чому книги в Давньоруській державі коштували дорого?
Із біографії якого митця взято ці рядки?

"В геніально обдарованій від природи дитині передусім прокинувся талант художника.... Це було могутнє мистецьке покликання".

Художнє означення. (Епітет)
Опис зовнішності персонажа. (Портрет)
Дослівний уривок з якогось тексту. (Цитата)
Кому належать слова «Світ ловив мене та не спіймав» (Г.С. Сковорода)

ІІІ Підсумки гри.

ДОДАТКИ

додаток 1

$G:\index.jpg$ $G:\index.jpg$ $G:\40.jpg$ $G:\index.jpg$ $G:\symonenko-2.jpg$ $G:\Іван-Котляревський-1769-–-1838.-Біографія-1.jpg$

додаток 2

Скласти вірш за поданими закінченнями рядків:

…………погоду

…………воду.

…………чотири,

…………відпочили.

…………на п’ять,

…………погулять.

Скласти вірш за поданими закінченнями рядків:

…………погоду

…………воду.

…………чотири,

…………відпочили.

…………на п’ять,

…………погулять.

Намалювати прислів’я.

Язик до Києва доведе.

Намалювати прислів’я.

За двома зайцями поженешся, жодного не спіймаєш.

додаток 3

$G:\35f9d62f10a8a7fc528618cf5672cdcb.jpg$ $G:\58026c1-bazylevych-eneida.jpg$ $G:\index.jpg$ $G:\zakhar_berkut_4.jpg$

додаток 4

(Інсценізація уривку із твору Г. Квітки - Основяненка «Сватання на Гончарівці». Діалог матері й Уляни.)

Уляна. Мамо, дивіться, яку я сьогодні на ярмарку хустку купила.

Одарка. А се добре зробила, що купила хустку. Увечері жди старостів: казали прийдуть.

Уляна (жеманно). Які там старости? Від кого б то?

Одарка. Чи знаєш із-за Харкова Павла Кандзюбу, що чумакує? Він колись до нас заходив з монастиря на спаса.

Уляна. От за того старого? Лисого?

Одарка. Тю-тю, дурна! За Стецька, його сина, коли знаєш.

Уляна. За того божевільного? Се ще краще! Та він, мамо, зовсім дурний!

Одарка. Дурний? Так багатий!

Уляна. Цур йому з його багатством, коли в нього глузду нема.

Одарка. Глузду нема, так багатий.

Уляна. Як і по нашій вулиці йде, то малі діти з нього сміються.

Одарка. Нехай сміються, а він собі багатий.

Уляна. А як прийшов раз до нас на оснів'янську мойку, так там такий з нього регіт був, що вже хазяїн насилу прогнав, щоб ми через нього не гуляли. Се вже побила лиха година та нещаслива, коли за такого йти: неначе усі люди повимирали.

Одарка. Так кажу тобі, що багатий! Скільки пар волів чи усякої худоби! У нього будеш у золоті ходити; а помре старий, так усьому добру будеш господиня. Нема на світі луччого щастя, як з дурнем жити! Він тебе не б'є, не вередує; а коли там здуру хоч і налає, та тільки крикни на нього, то він і замовче. Куди схочеш, підеш; як задумаєш, так і худобою орудуєш. Та що то й казати! Усе не те, що з розумним; нема тобі воленьки ні погуляти, ні в хороші походити. А сварка, а лайка, а бійка!.. Ось і мій п'яниця: що з нього, що він не дурний? Коли б пак одурів, то я б зрадовалась.

Уляна. Та вже, мамо, що хочете, кажіте, а я за того дурня, за того бецмана не піду та й не піду.

Одарка. Нічого вередовати! За такого багатого не підеш, так кого ще тобі треба? Чи якого повітчика будеш ждати? Та доки нам тебе й содержати? Бач, батько п'яниця непросипєнний; я своїми бубликами тільки вас і содержу, та вже і в мене сила не та; звалюсь, хто вас буде годовати?

Уляна. Чим я тобі, мамо, у тягість? Літом на мойці, слава тобі господи — скільки заробляю! А зимою пряду; та й зібрала чимало повнісінька скриня на колесах. Коли ж я стільки у дівоцтві зібрала, то можу себе і содержувати і зодягати і без мужика-дурня.

Одарка. Та вже ж, Улясю, як собі хоч, а я тобі мати, так я тобі скажу: скоріш в мене на долоні волосся виросте, чим я віддам тебе за Олексія. Та вже тут нічого натякати: я вже старому Кандзюбі казала, щоб сьогодні і старостів присилали.

Уляна. Ох, мені лихо! сьогодні?..

Одарка. Сьогодні, сьогодні! Чого тут відкладати? Постій же, доню, тут; Стецько прийде, та й поговорите собі любенько; а ти не безумствуй, будь до нього приязна...

Уляна. Об чім з таким дурнем і говорити? Я не вмію...

Одарка. Потурай! Дівка з парубком, аби б зійшлись, ато найдуть об чім говорити, а часом і мовчки ще й лучче подружать; я се добре знаю. Посидь же за воротами, а я піду лагодити обідати. (Уходит).

(Інсценізація уривку із твору І. Котляревського «Наталка Полтавка» діалог Терпилихи з Наталкою)

Терпилиха прядет, Наталка шьет.
Т е р п и л и х а. Ти оп'ять чогось сумуєш, Наталко! Оп'ять щось тобі на думку спало?..
Н а т а л к а. Мені з думки не йде наше безталання.
Т е р п и л и х а. Що ж робить? Три роки уже, як ми по убожеству своєму продали дворик свій на Мазурівці, покинули Полтаву і перейшли сюди жити; покойний твій батько довів нас до сього.
Н а т а л к а. І, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а умерти бідним; він не виноват.
Т е р п и л и х а. Лучче б була я умерла: не терпіла б такої біди, а більше через твою непокорность.
Н а т а л к а (оставляя роботу). Через мою непокорность ви біду терпите? Мамо!
Т е р п и л и х а. Аякже? Скілько хороших людей сватались за тебе — розумних, зажиточних і чесних, а ти всім одказала; скажи, в яку надежду?
Н а т а л к а. В надежду на бога. Лучче посідію дівкою, як піду замуж за таких женихів, як на мені сватались. Уже нічого сказать — хороші люди!
Т е р п и л и х а. А чому й ні? Дяк тахтауловський чом не чоловік? Він і письменний, розумний і не без копійки. А волосний писар і підканцелярист Скоробрешенко — чому не люди? Кого ж ти думаєш —може, пана якого або губерського панича? Лучче б всього, якби вийшла за дяка, — мала б вічний хліб; була б перше дячихою, а послі і попадею.
Н а т а л к а. Хотя б і протопопшею, то бог з ним! Нехай вони будуть розумні, багаті і письменнійші од нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх і коли мені вони осоружні!.. Та і всі письменні — нехай вони собі тямляться!
Т е р п и л и х а. Знаю, чом тобі всі не люб'язні; Петро нав'яз тобі в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш; чотири годи уже, як об нім ні слуху нема, ні послушанія.
Н а т а л к а. Так що ж? Адже і він об нас нічого не чує, та ми живемо; то і він жив і так же пам'ятує об нас, та боїться вернуться.
Т е р п и л и х а. Ти не забула, як покійний твій батько напослідок не злюбив Петра і, умираючи, не дав свого благословенія на твоє з ним замужество; так і мого ніколи не буде.
Н а т а л к а. О мамо, мамо! Не погуби дочки своєй! (Плачет).
Т е р п и л и х а (с чувством). Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? Убожество моє, старость силують мене швидше замуж тебе оддати. Не плач, дочко! Я тобі не ворог. Правда, Петро добрий парубок, та де ж він? Нехай же прийде, нехай вернеться до нас; він не лежень, трудящий, з ним обідніти до злиднів не можна. Але що ж! Хто відає — може, де запропастився, а може, і одружився де, може, забув і тебе. Тепер так буває, що одну нібито любить, а о другій думає.
Н а т а л к а. Петро не такий; серце моє за його ручається, і воно мені віщує що він до нас вернеться. Якби він знав, що ми тепер так бідні — о, з кінця світа прилинув би до нас на помощ.
Т е р п и л и х а. Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює. Придивися, як тепер робиться в світі, та і о Петрі так думай. А лучче, якби ти була мені покорна і мене послухала. Ти на те ведеш, щоб я не дождала бачити тебе замужем, щоб через твоє упрямство не дожила я віку: бідность, сльози і перебори твої положать мене в домовину. (Плачет).
Н а т а л к а. Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати.
Т е р п и л и х а. Наталочко, дочко моя! Ти все для мене на світі! Прошу тебе: викинь Петра з голови — і ти будеш щасливою. Але хтось мелькнув мимо вікна, чи не йде хто до нас?