Рубрика "Цікаво знати" для учнів 8 класу на тему: Дмитро Бортнянський – видатний український композитор.

Дмитро Бортнянський – видатний український композитор.

Дмитро Бортнянський,  український композитор та диригент народився в 1751 році у містечку Глухів Чернігівської губернії, нині Сумська область. Початкову музичну освіту здобув у Глухівській співацькій школі, яка готувала співаків для придворної хорової капели в Петербурзі. В  7 років його вирізнили з-поміж однолітків за сильний голос і забрали до Петербурга в хорову капелу, де він навчався у керівника капели, італійського композитора, аранжувальника Бальдассаре Галуппі. Згодом він отримує стипендію, “пансіон”, та за вказівкою цариці Єлизавет и Петрівни, Галуппі бере його до Італії, де він навчається протягом десяти років спочатку у Венеції, а потім у Болоньї, Римі та Неаполі.                                                         За часи його перебування в Італії, було з успіхом поставлено його опери на італійські лібретто "Креонт" (1776), "Алкід" (1778), "Квінт Фабій" (1779). Бортнянський бере участь у діяльності музичної академії в Болоньї. Його опери йшли у венеційському театрі "Сан Бенедетто".

У 1779 році з Росії надходить лист з вимогою негайно повернутися до Петербурга. Повертаючись до Петербурга на короткий час він затримується у Відні, де зав’язує знайомство з італійським композитором А. Сальєрі. У 28-річному віці Бортнянський повертається в Петербург, де стає придворним капельмейстером, а з 1796 року  керівником придворної капели, складеної майже виключно з вихованців Глухівської співацької школи.

В 1782 році в Петербурзі вийшла друком його "Херувимська",  а в 1784 році триголосний хор "Хай виправиться молитва моя". Бортнянський був першим композитором у Росії, музичні твори якого почали виходити друком. За Бортнянського петербурзька придворна капела досягла високого рівня. Під час керівництва капелою Бортнянський написав багато інструментальних творів, опери на французькі лібретто "Сокіл" (1786), "Син-суперник" (1787), пасторальну комедію "Свято сеньйора" (1786) та ін. 1793 року в Петербурзі вийшли друком романси Д. Бортнянського.

У концертах та хорових творах пізнішого періоду композитор більше віддається своїм спогадам, насичує їх піднесеною й витонченою лірикою, в якій час від часу трапляються прямі ремінісценції українського народного та духовного мелосу.

В 1802 році було засновано Петербурзьке філармонічне товариство, на концертах якого з успіхом виконувалися хори Бортнянського. 1816 року композитора було призначено головним цензором видань духовних творів. Він написав гімн "Співець у стані руських воїнів" на слова поета М. Хераскова, присвячений подіям війни 1812 року.

В останні роки життя Бортнянський працював над підготовкою до видання повного збірника своїх творів, у яке він вклав майже всі свої кошти, але так і не побачив його. Композиторові вдалося лише видати кращі зі своїх хорових концертів таких, як "Духовні концерти на чотири голоси, створені і знову виправлені Д. Бортнянським".

Бортнянський помер 1825 року в Петербурзі, а повне зібрання його творів у 10 томах вийшло лише 1882 року за редакцією П. Чайковського. За все життя. він написав 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які називалися в його час псалмами, 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних концертів "Тебе Бога хвалимо", 29 окремих літургійних співів, триголосну літургію, духовні твори для жіночого хору з рефреном мішаного хору, обробки давніх церковних київських та болгарських наспівів та багато інших. Церковно-вокальний стиль Бортнянського є вершиною тогочасного мистецтва, його творами захоплювалися Берліоз та Бетховен.

Отже, Дмитро Бортнянський поклав величезний вклад в історію світової музики. Інструментальна музика Бортнянського мала великий успіх і в Італії, де в театрах Болоньї, Венеції, Рима й Неаполя ставилися його опери "Алкід", "Креонт", "Квінт Фабій". В них композитор, йдучи слідами своїх видатних вчителів — композиторів Галуппі, Сарті та інших, спирався на традиції української духовної музики, перейнятими в середовищі Глухівської школи. Через це, музика композитора, попри офіційне визнання в царському дворі, серед російських композиторів не була популярною. Його опери і камерно-інструментальні твори, виконувалися в той час лише у вузькому колі придворних аматорів музики. Пізніше, російські музиканти і композитори першої половини XIX століття вважали Бортнянського, як і пізніше Чайковського творцями, «італьянщини», проте церковно-вокальна, хорова музика Бортнянського, в якій він послідовно і завжди проводив свій зв’язок з українською духовною музикою та хоровим літургійним співом українських православних церков, була дуже популярною ще за його життя. Їх співали й за межами церкви, у навчальних закладах, в аматорських хорах, у кріпосних капелах, у побуті. Їх перекладали для клавесина та фортепіано, гуслів та інших інструментів.

Список використаних джерел:

1. Історія української музики: У 7 т. НАН України, ІМФЕ ім. М. Рильського. Київ. 2016. 440 с.

2. Грінченко М. Історія української музики. 2-е вид. Нью-Йорк: Видання українського музичного інституту. 1961. 192 с.

3. Мала українська музична енциклопедія. Упорядник О.Залеський — Мюнхен, 1971.

4. Ольховський Андрій. Нарис історії української музики. — К.: Музична Україна, 2003.