" Ручне килимарство у національній культурі та народном мистецтві "

         Народне мистецтво в національній культурі країни займає особливе місце. Воно відображає самобутність, художній геній народу; його поетичність, фантазію, образне мислення, мудру простоту поглядів та почуттів, оспівує найкращі риси народного характеру – сміливість, гуманність, відданість громадянському обов’язку, Батьківщині, чесність, богатирську силу, оптимізму.

         Народ багатовічно прагнув до художньої форми вираження свого відношення до життя, любові до природи, свого розуміння краси. Вироби декоративно-прикладного мистецтва, які ви бачите, розкривають перед нами багатство культури народу, допомагають засвоїти звичаї, які передаються з покоління в покоління, вчать розуміти і любити прекрасне, залучають до праці за законами красоти.

         Килимарство відомо з глибокої давнини як вид художніх ремесел, які існували ще в першому тисячолітті до нашої ери.

         Ткацтво – стародавній і най розповсюджений народний промисел. На простішому дерев’яному верстаті виготовлялися різноманітні вироби. В їх орнаментації розкривається самобутній світ народного мистецтва. Він вражає нас багатством фантазії, вигадки, технічної вправності майстринь. Ці вироби дозволяють глибше зрозуміти специфіку національної культури, зумовлену історією, працею та естетичними ідеалами.

         З покоління в покоління разом з прийомами виготовлення килимів передавалися килимові композиції та малюнки, які складалися століттями і які стали результатом колективної творчості народних майстрів. В процесі багаторазового варіативного повторення орнаментальні форми, пропорції, квіткові поєднання в килимі досягли класичного вивірення, виразності і декоративності. У кожному районі старовинного виробництва килимів був свій улюблений тип килима, ті чи інші особливості технології його виготовлення. Так, для російського килимоткацтва поряд з геометричними візерунками в килимах характерний квітковий орнамент, який поширений в безворсих та високоворсних виробах. Дагестанські килими славляться складними медальйонними композиціями, строгістю та ювелірною відточеністю орнаменту і багатством колориту. В них можна бачити поєднання чисто геометричних візерунків з зооморфними та рослинними геометризованими формами.

         Таким чином, килимарство можна розглядати як глибоко традиційне явище художньої культури, як складний та багатий за своєю образністю вид орнаментальної творчості народу. Цю творчу основу килимарського мистецтва покликані зберегти сучасні килимні промисли.

         У виробах, створених народними майстрами, в більшості випадків застосовується колірний фон, що посилює звучання орнаменту, пом’якшує його, в цілому створюючи багату колірну палітру. Такі приклади в достатку зображені у візерунках російських вишиванок, молдавських килимах.

         Сьогодні ставиться велике та важливе завдання вивчення народних художніх ремесел, відзначається величезне виховне значення народного мистецтва.

         Моє завдання, як керівника гуртка, познайомити вас с цим чудовим видом декоративно-прикладного мистецтва, показати багатство та різноманітність ручного ткацтва.

         Ціллю занять в гуртку є розвиток трудових технічних навичок виготовлення виробів, розвиток естетичного смаку, творчої активності; прищеплювати цікавість до народного мистецтва, повагу до праці, розвинути працьовитість та ретельність.

         Робота в гуртку складається з теоретичних та практичних занять. Основою змісту занять є вступні  бесіди про зміст та завдання роботи гуртку, розкриття тем и завдань на найближчий період. На практичних заняттях будемо вчитися користуватись матеріалами, приладдям, одержувати навички виготовлення килимних  виробів.

         Килимарство – поширений вид декоративно-прикладного мистецтва, в якому візерунок та зображення виконуються ручним або машинним способом на різних тканинах, войлоку та інших матеріалах вовняними та бавовняними нитками.

         Цей вид декоративно-прикладного мистецтва виник в давні часи – корени його походять з глибини століть. Очевидно, ми ніколи не дізнаємось, хто і коли вперше здогадався  втілити візерунчатий мотив, красу рідної природи, свої переживання та відчуття, тому що з-за недовговічності тканини й ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва.

         В епоху Київської Русі мистецтво високо цінилося. Сестра Володимира  Мономаха Ганна-Янка організувала школу в Києві в Андріївському монастирі, де дівчата вчилися ремеслам.

         Творче спілкування з іншими народами мало певний вплив на техніку килимарства майстрів Київської Русі, але в своїй основі вона залишалася самостійно. Народ створював, знаходив та затверджував власний оригінальний стиль.

         Невідомі умільці копіткою  працею виробили різноманітні усталені техніки килимарства, які завдяки стійким традиціям дійшли через століття до наших днів.

         На Україні килимарством займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувався кожний слушний момент, вечорниці, на яких дівчата збиралися довгими осінніми, зимовими вечорами, часи відпочинку від польових робіт навесні та взимку.

         Механізм та вузли ткацького верстата можна побачити зараз в електроніці, автоматиці та обчислювальній техніці. Так, саме в обчислювальній техніці, перфокарта, без якої не мислить ні одна ЕВМ, вперше була застосована в ткацтві французом винахідником Жозефом Марі Жаккардом. Принцип машини, яку він винайшов, практично 200 років не змінюється.

         На межі ХУ1-ХУП ст. починається хвиля потужного відродження української культури, розвитку різних видів мистецтва, в тому числі і килимарства.

         Арабський мандрівник і письменник Павел Алеппський, який проїздив через Україну в 1654-1656 р.р. по дорозі до Москви і назад, зображуючи побут українців, відзначив – килимарство на високому рівні. В кожній родині ткали полотно, одяг, в умовах патріархального укладу сільського життя натуральними формами хазяйнування більшість речей домашнього користування виготовлялися переважно хазяїном та його родиною.

         В 18-19 ст. майже у всіх барських хазяйствах та при монастирях існували майстерні, які не тільки використовували вироби для власних потреб, а й продавали.

         Починають цікавитися колекціонери та вчені-етнографи, зусиллями яких організовується перша виставка прикладного мистецтва.

         В 50-х роках велику роль зіграла секція практичних наук при Київському виконкомі. Створювались альбоми, фотовиставки, виставки виробів декоративно-прикладного мистецтва. Художні виставки, дні культури в різних державах грають велику роль в укріпленні інтернаціональних зв’язків, взаємодії та взаємозбагаченні національних культур з іншими країнами. Декоративно-прикладне мистецтво Білорусії має багато загального з російським та українським мистецтвом. В основному – це гама червоних, бордових, чорних, сірувато-блакитних кольорів на білому, сірому фоні. Художнє ручне килимарство Грузії має давні традиції, властиві виробам багатофігурні складні композиції, тонкий геометричний та рослинний орнамент. Для узбекських виробів найбільш характерне суцільне заповнення фрагментів орнаменту, для таджикських – ритмічне заповнення орнаменту особливими стежками, для туркменських – заповнення з обрамленням візерункової частини. Гама кольорів в середньо-азіатських виробах  - червоний, чорний, білий та зелений кольори. Багатство геометричних та рослинних орнаментів, різноманітність техніки, чітка композиція та наповнення колориту характерні для молдавських килимів.

    Проблема трудового навчання і естетичного виховання органічно увійшла до програми ЦПР та ДТ. Працелюбна особистість відрізняється богатим духовним миром, спосібністю допомагати іншим. Спосібність бачити і відчувати красу дана людині від народження. Дитина милується яскравою іграшкою, завмирає від кожного звука колискової пісні, радіє сонцю, квітам та тваринам. Естетичний смак потрібує постійного розвитку, так як безпосередня реакція дитини на прекрасне починає поступово зникати і перетворюється в повсякденне. Естетична невихованість поступово підходить до емоційної глухості та егоїзму, байдужості, що відбивається на відношеннях людини в житті до оточуючих його людей, до самого себе. Високий рівень розвитку естетичних поглядів і почуттів дітей допоможе їм в майбутньому зрозуміти і відчувати красу праці, відчувати красу праці, потребу в неї, бажання займатися творчою діяльністю. Для того, щоб викликати у учнів активне, емоційне бажання займатися творчою працею, вчителю самому треба визначити в учбово-виховному процесі майже то, що може викликати в душах дітей відгуки.

         В діяльності учнів стремління до емоційної, творчої праці вирушає в якості внутрішнього спонукання, зацікавленості, під впливом якого дитина змінюється навіть зовнішньо. З’являється зосередженість, захопленість, збільшується інтенсивність, раціональність, діяльність, виникає намір до завершеності. Необхідно залучити дітей до різноманітних видів мистецтва, розвивати вміння слухати музику, милуватися картинами художників, читати літературу, захоплюватися виставами, п’єсами.

         Від батьків і від вчителів залежить як відобразиться краса в дитині – глухістю і бездуховністю чи загальнолюдськими цінностями і моральними ідеалами.

         Таким чином, проблема формування трудових навичок і естетичного виховання школярів стає актуальною проблемою сучасного навчання, без вирішення якої позашкільний заклад не взмозі здійснити своє головне завдання – формування особистості. Одне з основних завдань, які вчитель ставить перед собою на заняттях гуртка – навчити дітей працювати, показати ім. велич праці. При цьому велика увага приділяється вихованню почуття прекрасного, бажання своїми руками зробити щось красиве, що необхідне суспільству, школі, родині. Трудове навчання досягає своєї мети, якщо воно проводиться не примітивно, а на базі загальноосвітніх знань. Тоді, воно допомагає закріпити ці знання в практичній діяльності. З перших кроків навчання в гуртку необхідно пов’язувати працю з більш свідомим і самостійним застосуванням знань, отриманих по загальноосвітнім предметам. Дуже важливо на занятті навчити певним прийомам діяльності, розвивати у дітей самостійну творчість, виховувати любов до праці, інтерес до трудової діяльності, акуратності, бажання допомагати один одному. Діти будуть працювати старанно, якщо захопити їх чимось новим, невідомим, пояснити значність корисної праці. Робота повинна бути не тільки зовнішньо приваблива, але й якісно виконана кожним учнем. Якщо праця для учня стала цікавою, він буде працювати творчо, намагаючись виконати роботу більш акуратно та красиво. В той же час планування спрощених завдань веде до зниження інтересу дітей до праці. Тому, як не було б важко вчителю, завдання для учнів він повинен добирати індивідуально, диференційно, щоб кожна дитина могла застосувати всі свої знання, навички під час виконання тієї чи іншої роботи. Мета трудового навчання – не просто організувати трудову діяльність дітей, тобто навчити їх щось майструвати, чимось займатися. Вона набагато складніше. А.С.Макаренко писав: «Вы можете заставить человека трудиться сколько угодно, но если одновременно с этим вы не будете его воспитывать – то этот труд будет просто нейтральным процессом, не дающим положительных результатов».

         Дітям не байдуже, які виробі вони виконують. Чим корисніше, необхідніше в їх житті, різноманітніше і зовні привабливіше виробі м потрібно зробити, тим з більшим захопленням, енергією, інтересом починають вони ставитися до їх виготовлення. Обирая для виготовлення на занятті той чи інший виріб, більш потрібніший в житті дітей і пов’язуя їх з народною творчістю, культурою вчитель повинен точно визначити, в яких конкретних елементах знань та вмінь діти піднімуть свій рівень, що дізнаються про культуру свого народу і навчаться робити нове, у чому будуть тренуватися, привчатися застосовувати вже набуті уявлення та вміння під час виготовлення нового виробу. Таким чином, перед вчителем постає цілий набір завдань під час підготовки до уроку трудової діяльності і ці завдання обов’язково необхідно не впустити і розв’язати з досконалістю. Тільки в цьому випадку урок в повній мірі досягає своєї мети.

         З кожним роком все глибже розвивається художня творчість нашого народу, відроджуються народні ремесла, художні промисли. Захоплюються їми дорослі і діти. Захоплення деякими художніми техніками дає можливість розвивати творчі здібності, затвердитися у конкретному напрямку образотворчої діяльності. Відновлюється доступний людям різного віку ще один вид художньої техніки – набивання на тканині. Хто захоплюється цим ремеслом, знайде час і можливість для виготовлення прекрасних виробів декоративно-прикладного мистецтва. Ця робота корисна тим, що розвиває творчість, увагу, координацію рухів, естетичний смак, працьовитість, заспокоює нервову систему, затверджує почуття власної гідності. Виробі, які виконані цією технікою, прикрашають кімнату, шкільні приміщення, виставляються на виставках, продаються на ринках. Техніка художнього набивання на тканині проста і доступна всім, хто бажає оволодіти нею.

МАТЕРІАЛИ, ІНСТРУМЕНТИ, ПРИСТОСУВАННЯ

         Для виконання роботі необхідна тканина, нитки, пальця, рамки, голки для художнього набивання, ножиці, клей. Основа виробу – тканина. Для роботи використовується різна за складом, способу виготовлення. Дуже легко працювати на вовняних однотипних тканинах. Для художнього набивання використовуються різнокольорові нитки: ірис, муліне, вовняні, шовкові, акрилові та інші. Під час роботи необхідні ножиці, тонка голка з ниткою, олівець, клей ПВА, малюнок бажаного виробу.

ОПИС ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ

         Для художнього набивання на тканині необхідно робоче місце, вміння правильно користуватися інструментами і пристосуванням. Робоче місце не потребує особливого обладнання: працювати можна за партою або за столом. Інструменти і матеріали повинні бути поряд. Тканину необхідно тримати на відстані 35-40 см. Приміщення повинно бути природно освітлене, щоб його можна було провітрювати. Ввечері світло повинно падати на роботу зверху. До початку виконання роботи необхідно оволодіти технікою набивання на тканині. Це виконується на натягнутій тканині, проколюючи голкою певний малюнок до обмежувача, не відриваючи Ії від тканини, як ручку під час роботи на папері. Перші роботи повинні бути простими: листя, геометричні фігури.

         З початку на тканину наноситься олівцем малюнок виробу. Для цього тканину покладемо на рівну поверхню, вирівнюємо. Після нанесення малюнку, Ії закріплюємо на пальця чи у дерев’яну рамку. Починаємо роботу голкою середнього діаметру на тканині такій же товщини нитками відповідного кольору. Кольорову нитку протягуємо в робочу голку ниткопротягувачем. Це пристосування складається з тонкої голки з ниткою довжиною 20-25 см., кінці якої зв’язані вузлом. Довжина петлі 20-25 мм. Протягування кольорової нитки в робочу голку проводиться таким чином. Кінець нитки (2-3 см.) вставляється у петлю ниткопротягувачем, щоб вона не впала. Ниткопрошивач пропускається в інструмент збоку ручки, після проходження через ручку протягуємо через витвір, який знаходиться вкінці робочої голки. Протягуємо її до тих пір, поки кінець кольорової нитки не з’явиться з зовнішнього боку голки. У такому стані нитку притискаємо, великим пальцем до ручки інструменту і утримуємо, поки не проколемо ним тканину. Після цього великий палець знімаємо і тримаємо інструмент трьома пальцаміи, як ручку для письма. Вводимо його в тканину до обмежувача. Під кутом 45 градусів, не відриваючи від тканини, ведемо кінець голки по малюнку зліва направо, як під час письма, повернув її зріз до тканини. Проколи робимо один коло другого. Длина стежка – не більш 2 мм.

         Висота петель регулюється кількістю обмежувачів. Петлі можна залишати в початковому виді, або після закінчення роботи гострими ножицями зрізаємо. Бажано оволодіти технікою роботи голкою середнього діаметру, а далі малого і більшого розміру. При художньому набиванні нитки добре закріплюються у тканині. Готовий виріб з зворотної сторони можна вкрити тонким шаром клею ПВА. Щоб захистити нитки від ушкодження з зворотної сторони підшивають тканину. За призначенням виріб оформлюємо гарною рамкою. Прикрасимо край петельним чи іншим швом, макраме та інш.

         Способом художнього набивання на тканині прикрашають одежу. Голки для художнього набивання на тканині використовують для ремонту килимних ушкоджень.