Самоосвітня робота “ Витинанка - вид декоративно-прикладного мистецтва.”

Витинанка - вид українського народного декоративного мистецтва.  Назва походить від слова — "витинати", тобто "вирізати". Це орнаментальні прикраси житла, ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем з білого або кольорового паперу. Як правило, традиційна витинанка містить сюжет - за нею можна було прочитати, що відбувається в селі, хто народився, де весілля, які були свята. Витинанки є чудовими зразками прорізного паперового декору. У давнину як прикрасу витинанки наклеювали на стіни, печі, шибки вікон. Ажурні паперові прикраси слов’янських народів мали декоративне спрямування і здебільшого були орієнтовані на традиційні народні мотиви орнаменту. Виготовляли витинанки перед Новим роком або навесні, коли зазвичай білили стіни й поновлювали внутрішнє оздоблення хат.

Що таке витинанки і звідки вони родом?

Перші зразки цього мистецтва були зроблені в Китаї під час появи паперу і перших примітивних ножиць. Оскільки папір був дорогим і рідкісним матеріалом, для виконання різьби на Україні за основу брали шкури тварин, висушене листя рослин, дерево, посуд. Паперові витинанки поширилися на Україну лише в середині дев'ятнадцятого століття. Основним їх призначенням було прикраса сільських будинків. Витинанки дев'ятнадцятого - двадцятого сторіччя відрізняються високою художньою майстерністю. У кожному відокремленому регіоні і в різних верствах населення найкрасивіші роботи придбали індивідуальні риси подачі матеріалу, форми, технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, силуетів, багатства орнаменту.

У сучасному декоративно-прикладному мистецтві витинанка набула виставкового характеру – це ряд ажурних тематичних творів, пристосованих для експонування на виставках. Виготовляють їх і для оздоблення поліграфічної продукції – цим самим вони переходять від декоративно-прикладного до образотворчого мистецтва (витинальна графіка).Орнаменттрадиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний, трапляються також антропо-та зооморфні фігурки, зображення предметів побуту, архітектури тощо. Папір при витинанні складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро, що дозволяло створити сталі структури, композиції..

Настінні прикраси – найбільший рід витинанок, які разом з настінними розписами, паперовими квітами та іншими декоративними компонентами формували традиційну систему декору народного житла наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.. Витинанки для оздоблення стін бувають таких груп: фігурки, розетки, дерева, стрічки і витинанки-шпалери.

Фігурки – група силуетних творів, витятих за контуром, бувають кількох композиційних типів – пташки, вершники, ляльки тощо.

Розетки – найхарактерніша типологічна група ажурних витинанок, складається із розеток, зірок, ромбиків-квадратів (усі одинарні) та накладних «сонечок». Останній тип утворювався із чотирьох - восьми різнокольорних кружалець щораз меншого діаметра, наліплених один на одного. «Сонечка» не тільки формою, а й пелюстковою будовою нагадують саморобні квіти. Усі типи витинанок розеткової групи можуть мати різний порядок центральної осьової симетрії: четвертий, восьмий або шістнадцятий.

Дерева – типологічна група витинанок, що символізує природу й охоплює кілька композиційних типів настінних прикрас дзеркальної симетрії: дерево, дерево із пташками, гілка, букет, вазон і под. До типологічної групи стрічок належать одинарні лиштви (Поділля, Придніпров’я), аплікаційні стрічки «низінє» (пожуття), одинарні рушники і рамочки (Лемківщина) з однобічною і двобічною композицією орнаменту. Подільські витинанки-шпалери (типологічна група) складаються із таких типів композиційної структури: центрична, рядова, вільне заповнення.

Фіранки – рід паперових прикрас, виникли на початку ХХ ст.., мабуть, як ускладнений варіант одинарних стрічкових витинанок. Великі розміри фіранок давали широке поле для орнаментування. При виготовленні фіранок майстри використовували комбіновані техніки. Витяті й вирізані орнаменти найчастіше подавали сітчастим рапортом, тобто елементи візерунків вписували в прямокутну або діагональну сітку.

Ніжним узором дивосвіт витинанки відображає красу природних форм, побут людей. Взаємозв’язок з іншими видами народних ремесел: декоративним розписом, художньою вишивкою, керамікою і різьбленням – сприяв збагаченню орнаментальних мотивів, композиційного розташування елементів і колірних рішень.

Найпоширенішим матеріалом для витинання був тонкий однотонний глянцевий папір, що мав блискучу поверхню, яскраві насичені кольори, добре складався і легко піддавався витинанню та вирізуванню. Інколи для витинання використовували друкарський і канцелярський папір, гладкий, щільний, з м’якими тонами. Великі прикраси (площею до 1м2) вирізали з білого мальованого, друкарського, тонкого цигаркового, пергаментного, з деяких видів обгорткового паперу тощо. В окремих випадках використовували фольгу та папір з особливою фактурою (креповий, тиснутий, велюровий і ін.) для наклеювання витинанок на стіну майстри застосовували звичайне молоко, тому їх легко можна було знайти при наступній побілці. Паперові візерунки прилаштовували на папір або картон за допомогою клею.

У художньому витинанні використовують такі інструменти: ножиці, ніж та різноманітні штампики. Народні майстри надають перевагу прямим великим ножицям (18-24 см) з гострими кінцями. Такий вибір невипадковий, враховуючи безпосередню залежність між розмірами ножиць і зручністю витинати. Великі ножиці з більшим плечем розвороту потребують значно менше зусиль, ніж маленькі.

Поряд з ножицями, особливо для вирізування великих паперових витинанок сітчастого рапорту, користуються ножем (що нагадує звичайний шевський ніж), кінець якого заточують під гострим кутом.

Для майстерної роботи з виготовлення оригінальних красивих ажурних візерунків професійні майстри витинанки використовують інструмент своїх предків - різці. Сучасні ж умільці прикладного рукоділля віддають переваги промисловим спеціальним наборам, до складу яких включені щільний килимок, часто дерев'яний, кілька видів гострих скальпелів, канцелярських ножів з різною величиною леза, ножиці, запасні леза, металева лінійка. За основу для витинанки береться папір різної щільності і розмірності. Все залежить від розігралася фантазії майстра. Вирізати можна на ксероксний, білої, кольоровому папері, картоні, гофрованих листах, шпалерах.

Передумови виникнення витинанки в Україні. Археологічні дослідження засвідчують ажурні візерунки зі шкіри, хутра, повсті в кочових народів V ст.. до н.е. Серед знайдених у розкопках Пазирикських курганів речей (Алтай) – великий повстяний килим, виконаний технікою вирізування й аплікації, а також різноманітні предмети кінського спорядження, оздобленні ажурними і силуетними шкіряними прикрасами.

Порівняльний аналіз шкіряних і паперових витинанок дає змогу виявити аналогії у техніці виконання і в орнаментальному ладі традиційних мотивів. Мабуть, шкіряні витинанки були своєрідними попередниками паперових ажурних прикрас як з технічного боку, так і художньо-образному плані.

Перші паперові прикраси, які можна вважати своєрідними аналогами традиційних витинанко на Україні, виникли у Китаї у зв’язку з винаходом і розповсюдженням там паперу. Письмові джерела Танського і Сунського періодів (VІІ – ХІІ ст.) розповідають про цей вид народної творчості і його майстрів. Напередодні свята весни жінки наклеювали на вікна своїх будинків графічно чіткі паперові «чуанхуан» (віконні візерунки), які виготовляли заздалегідь, узимку. Це були переважно одноколірні зображення божеств, духів, героїв народних легенд, драконів, феніксів, квітів, винограду, метеликів, риб і под. Їх витинали ножицями і маленькими ножиками. Завдяки високим художнім якостям, вражаючи філігранністю та простотою виготовлення, «чуанхуани» стали відомі сусіднім народам. Крім чисто декоративних функцій такі прикраси служили майстрам трафаретами для нанесення відбитків на дерев’яні вироби і тканини.

У ХІІІ ст.. паперові прикраси з’явилися в Персії, а в ХCст. Через Туреччину потрапили до Європи, спочатку у Венецію, а далі в Угорщину. Наприкінці ХVІ ст.. в Німеччині їх використовували для оздоблення книг. У ХVІІІ – ХІХ ст.. вони поширили у Франції, Португалії, Данії, Голландії, Швеції, Швейцарії, Польщі, Словаччини, Литві, Росії, Білорусії та ін.

У країнах Західної Європи ці прикраси були здебільшого сюжетно розповідними, своєю художньо-образною системою уподібнювалися до графіки; складні, багатофігурні, дзеркально-симетричні композиції завжди вміщувалися в одному аркуші паперу.

Своєрідним прототипом українських витинанок можна вважати невеличкі щматочки білого паперу з ажурно витятими краями, що служили підкладкою і оздобою для канцелярських печаток середини ХVІ ст..

Термін «витинанка» вперше з’явився в літературі у 1913 році. Але відсутність терміну аж ніяк не може заперечити існування давніх витинанок, побутувати інші назви. Кожний різновид ажурних паперових прикрас у різних регіонах і навіть осередках називали по-своєму: стригунці, зірочки, квіти, хрестики, козаки тощо. На Подніпров’ї та Слобожанщині найуживаніша назва – квіти.

Найдавніші українські витинанки, що дійшли нашого часу, походять з Прикарпаття і Західного Поділля. Важливу роль в їх збереженні відіграли господарсько-етнографічні виставки, дуже популярні наприкінці ХІХ на початку ХХ століття. На таких виставках експонувалися різноманітні твори народних майстрів з різьбарства, гончарства, ткацтва, вишивання тощо.

Таким чином, огляд колекцій витинанок кінця ХІХ початку ХХ століття свідчить, що хатні ажурні прикраси з паперу охоплювали значну етнографічну територію України. Витинанки не дістали розповсюдження лише в тих регіонах, де у середині і протягом другої половини минулого століття зберігалися курні й напівкурні хати. Найбільшої популярності у сільському інтер’єрі витинанки набули на Поділлі (Вінницька, північна частина Одеської, південна частина Хмельницької і Тернопільської областей), на Подніпров’ї (Київська, Черкаська, Кіровоградська, Дніпропетровська, Запорізька області), Слобожанщині (Харківська і північ Ворошиловградської області), Прикарпатті, південь Чернігівського Полісся, а також на Буковині.

Новий етап еволюції настінних паперових прикрас припадає на 50-60 роки. Піднесення матеріального й культурного рівня життя селян закономірно вплинуло на естетичні критерії формування житла. На зміну традиційним народним меблям (лави, скрині і под) прийшли фабричні. Мальований і паперовий декор поступився місцем декоративним тканинам, вишивкам, картинам, естампам тощо. Проте ні настінне малювання, ні паперові витинанки не зникли як вид народної творчості. Перше міцно утвердилося на папері у формі так званих кальовок і в такий спосіб знайшло собі шлях у побут і на виставки. Витинанки також мали й мають відданих прихильників. Це насамперед талановиті витинальники, колекціонери й численні шанувальники, котрі сприяють відродженню і розвиткові цього виду мистецтва.

До техніки витинання і композиції візерунків звертаються художники. Є чимало цікавих спроб використання орнаментів витинанок для оздоблення житлових і громадських інтер’єрів. Паперові витинанки життєздатності і в умовах сучасного міста, застосовуються як новорічні прикраси вітрин і вікон.

Зусиллями народних майстрів М.П. Павлової, Л.М. Процик, О.В. Салюка, художників Л.О. Мазур і Л.П. Стебловської створений новий жанр витинанки-сувеніра у формі листівок, буклетів, екслібрисів, настінних прикрас.

ВИСНОВОК. Українські народні витинанки – яскравий, своєрідний вид народної декоративної творчості, що має глибокі й багаті традиції. Їм притаманні силуетне узагальнене зображення, чіткий візерунок, дзеркальна симетрія, лаконізм форми, обмеженість деталей, спокійний, рухлий ритм, відсутність натуралізму, логічна відповідність між формою, матеріалом і технікою виготовлення.

З’явився новий різновид витинанки – сувеніри у формі листівок, буклетів, екслібрисів, настінних прикрас. Витинанку використовують і в поліграфічній промисловості: за її допомогою художники створюють ілюстрації до книг.

Крім декоративного мистецтва, витинанка знайшла своє місце і в образотворчому мистецтві: виявляється, шляхом художнього витинання та аплікації можна створювати оригінальні твори візуального мистецтва – пейзажі та сюжетні картини, які прекрасно оздоблюють сучасний інтер’єр.

Не можна не сказати і про неоціненну роль витинанки, яку вона може відіграти в сучасній загальноосвітній школі – на уроках образотворчого мистецтва та художньої праці, у позакласній роботі, у розвитку та вихованні дітей.

Витинанка — дуже цікавий і доступний для багатьох умільців вид народної творчості. Деякі дослідники прослідковують започаткування технічних прийомів цього виду мистецтва ще з дуже давніх часів. Вирізування ножем чи ножицями оздоб зі шкіри й тканини мало широке побутування у різних, зокрема, слов’янських народів. Раніше традиційний одяг та взуття майже усіх регіонів України також мав нашиті зі шкіри чи тканини елементи, укладені в орнаменти.

                  Зіньківська районна станція юних техніків

Самоосвітня робота

                на тему:

“ Витинанка - вид

декоративно-прикладного

  мистецтва.”

                                             Підготувала керівник гуртка

                                             Пугач В.І.

                               2017