Сценарій до Дня пам'яті та примирення

Сценарій до Дня пам'яті та примирення

 

Мета: виховувати мужність, почуття патріотизму,  любов до Батьківщини, до історії свого народу, пошану до ветеранів Другої Світової війни

 

Вчитель

Доброго дня шановні  діти.

2-й ведучий

Сьогодні ми святкуємо 76 річницю Перемоги над нацизмом у Європі. Дорогою ціною заплатив український народ у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945 років.

 

Вже минуло багато років з тієї травневої ночі, коли замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов мир, довгожданий, вистражданий, оплачений найвищою ціною, ціною крові і сліз.
 

 

Все далі відходять грізні і важкі роки Німецько-радянської
війни, але не згасає пам’ять про тих, хто віддав своє життя і захистив рідну землю від ворогів.

 

9 травня – День Перемоги. Цього дня по всій Україні вкриваються весняними квітами і величні пам’ятники, і скромні обеліски. Це означає, що пам’ять народна жива, що подвиг загиблих – незабутній.

 

Свято Перемоги – це свято зі слізьми на очах, це свято радісне і гірке. Радісне, бо принесло на нашу землю мир, гірке, бо ціна цієї радості – життя мільйонів наших співвітчизників.

 

Ми – українці! Ми ніколи не забудемо подвигу своїх дідів і батьків у Другій світовій війні. Ми сьогодні шануємо всіх живих, і тих, хто
пережив її, у кого й досі болять рани...

 

Війна… Страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині України.

 

В жахіття війни було втягнуто 67 держав, 80% населення земної кулі. Друга Світова тривала довгих  б років. Вона пронеслася над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопила простори всіх океанів. У цій війні загинуло близько 60 млн осіб, не говорячи вже про поранених і тих, хто  пропав безвісти.

 

 

 

Лише на території України в руїни і згарища перетворено 714 міст, 28 тисяч сіл. Скільки горя, мук, крові, життів людських за цими цифрами. Кожен день, як рік, кожен рік, як століття.

     Викладач. Мільйони людей в усьому світі знають про звіряче обличчя фашизму з книг, документальних та художніх фільмів. Все менше залишається тих, хто пам'ятає злочини фашистів зі свого трагічного досвіду.

На окупованій території гітлерівці знущалися над мирним населенням та військовополоненими. Вони масово розстрілювали жителів міст і сіл, не жаліючи ні старих, ні малих, піддавали нелюдським тортурам полонених солдатів і офіцерів, партизанів, підпільників, тисячами примусово вивозили працездатних громадян на каторжні роботи до Німеччини, руйнували пам'ятники національної культури, житлові будинки, підприємства, розкрадали майно громадян та загальнонаціональні цінності. Ідеологи фашизму проповідували надуману расову теорію про вищість арійської раси - раси господарів, покликаних керувати іншими народами.

Люто ненавиділи фашисти радянських людей, слов'янські народи - поляків, білорусів, українців, росіян. Розроблялися і виконувалися плани масового фізичного знищення, поневолення тих, хто залишився живим.

      Техніка знищення населення окупованих країн була садистською, сягнула небачених розмірів. Гітлерівці вкрили Європу павутиною похмурих катівень, організовували жахливі "фабрики смерті". Кров холоне в жилах при згадці про такі табори смерті, як Дахау, Освенцім, Майданек, Бухенвальд, Заксенхаузен та подібні їм, в яких по-звірячому закатовано й знищено декілька мільйонів чоловік. У концтаборах недолюдки творили злочини, яких історія людства ще не знала. Людей катували, практикували на них досліди, труїли газом, спалювали в крематоріях.

     1-й учень. Для відбору німці ставили планку на висоті 120 см. Всі діти, які могли пройти під цією планкою, відправлялися до крематорію. Знаючи про це, діти витягувалися як тільки могли, піднімали вгору голови, стараючись потрапити до групи тих, кого залишають в живих...

      2-й учень. Утилізовані "залишки" таборів смерті використовували. Одяг та взуття - у вжиток, волосся спалених в крематоріях жінок акуратно пакувалося в мішки і відправлялось на меблеві фабрики. Звірства фашистських загарбників носили масовий організований характер, були наслідками офіційних директив найвищих нацистських інстанцій.

     Викладач. Тільки на окупованій території СРСР фашисти замучили й знищили близько 10 млн. мирних жителів, в тому числі жінок, дітей, людей, похилого віку. Скрізь окупанти вводили примусову рабську працю з каторжним режимом. Мільйони людей, яких вивезли до Німеччини або залишили на окупованій території, утримувалися в неволі, як раби в давнину...
Ведучий 2. Сьогодні ми віддаємо данину пам’яті тим, хто загинув на фронтах Другої Світової війни, хто віддав життя, щоб ми жили щасливо.

 

Ведучий 1. Мільйони людей забрала  війна. Це важко усвідомити. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли мільйони. Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.

 

Ведучий 1. Поклонімося ж тим, хто поліг у бою,
Хто покрив землю рідну собою,
Поклонімося всім, хто впав у бою,
Хто відстояв нашу свободу.

Р А З О М:
Це потрібно не мертвим,
Це потрібно живим.

Ведучий 2. Хвилина мовчання…
Вона більше нам розкаже,
Ніж тисячі, а чи мільйони слів…

Ведучий 1. Про подвиг безіменний всього не вимовить словами,
Лиш тільки серце може розказати,
Але воно, на жаль, не має мови,
Лиш має біль, тому я прошу всіх вшанувати пам’ять полеглих співвітчизників хвилиною мовчання.

 

Хвилина мовчання

 

Ведучий 1. У війни не жіноче обличчя. А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. У народі недаремно кажуть, що час не владний над материнським горем. 

 

Ведучий 2. Пам’ятаймо, що багато жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога. Вони часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів.

           Тернистим  був  шлях  до  Перемоги.  Трагічним  і  неймовірно  довгим.

Але  наш  народ  залишився  незламним  у  титанічній  боротьбі.

Він  боровся  і  переміг.  Переміг .  бо  вів  війну  справедливу ,  за  право  на  життя  та  майбутнє .

         

              Відеоролик  «Пам’ятаємо . Перемагаємо».

      

 

Пісня про Україну

 

Учень: ( Долганенко)

В грізні роки наші мужні діди

Кров на війні проливали

Щоб більше ніколи ворожі сліди

Землю мою не топтали.

 

Учень: (Євсєєв)

Любі дорослі, ми просимо вас,

Проти війни об’єднайтесь

Проти насилля, жорстокості й зла

Дружно пліч-о-пліч ставайте!

 

Учень:  (Войтік)

Тата й матусі, бабусі й діди

Нас від біди захищайте

І на роки, на віки, назавжди

Мир на землі зберігайте.

 

Учень: (Бучко)

Нині говоримо ми на весь світ:

Досить вже кров проливати.

Як Катя Могова і Саманта Сміт

Ми будемо мир вимагати!

 

 

Учень: (Горлачук) Ми не бажаєм, щоб нові фашисти

Мирних людей убивали.

Щоб Україна – Вітчизна моя

В воєнних загравах палала.

 

Учень: (Мельник)

Хай Україна прекрасна моя

Мирно і гідно квітує.

І хай довіку на рідній землі

Радість і спокій панують.

 

Звучить пісня «Гей, пливе кача». На її фоні хлопчик читає слова:  (Матаман)

Хлопчик:  Скажи, дідусь, що діється у нас?

Ти – янгол, і тобі з небес видніше:

Тут знов настав страшний воєнний час,

На Україні вже немає тиші.

На Сході – пекло, гинуть хлопчаки,

Вони, дідусь, ще зовсім молоденькі,

А дехто – без ноги чи без руки.

Сліз водоспади виплакали неньки.

Ти про війну колись розповідав,

А ми, дітьми, то слухали мов казку.

І кожен з нас собі не уявляв,

Що можемо потрапити в цю пастку,

 

Дівчинка: (Таранюк)

 Що може повернутися війна,

І змусити нащадків вже страждати.

Скажи, дідусю, чия у тім вина?

Ми завинили й час прийшов розплати?

Ти там у Бога миру попроси

Для нас своїх дітей, своїх онуків,

Ти ближче там, а в наших голосів

Немає сили, загубились звуки.

 Ти там у Бога правди попитай,

Щоб все таємне стало очевидним...

Бо знаю, що тобі й привітний

Рай Без неба України не потрібний.

 

Ведучий 1. На жаль, наша війна за велику перемогу ще не завершилась.

 

Ведучий 2. З березня 2014 року наша країна  знаходиться в стані неоголошеної війни. Багато страждань випало на долю нашого народу за цей час, але він проявив свій незламний дух.  Сьогодні на Сході України йдуть військові дії, точаться криваві бої.  Там вирішується доля і майбутнє України. Весь народ нашої держави об’єднався нині проти російського агресора.  Сили АТО намагаються протистояти терористам. На полі битви – захисники, воїни.

Ведучий 1. Вони мужні, сміливі, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, захищають неньку Україну. Це  бійці, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери, на плечах яких тримається наша армія.

Ведучий 2. У травні 2014 року вперше було використано зображення червоного маку як символ пам’яті жертв Другої світової війни.

 

Ведучий 2. Хай червоний мак на грудях у кожного буде свідченням того, що ми ніколи не забудемо жертв війни.

 

 

Ведучий 2. Ми пам'ятаємо, якою страшною трагедією для українців була Друга світова війна. Ми пам'ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями об'єднані нації. Ми пам'ятаємо, що той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам'ять робить нас сильнішими. Вона — запорука неминучості нашої перемоги сьогодні.

Пісня «Спасибі вам, фронтовики»  ( тримають фото наших ветеранів)

Учень: (Хомін)

– Нехай все лихеє минеться,
Щоб знала ти лише добро.
Хай щастям до берега б’ється
Ласкавий і дужий Дніпро.

Учень: (Новіков)

– Вставай Україно, вставай,
Єднай Чорне море й Карпати,
І свій переболений край
Не дай ворогам розламати.

(Гушан)                 – Ми любимо свою Україну!

(Хмельовський)     – Ми пишаємося нею,

(Пушак)                      – Ми віддані їй

(Савчук)                  – Ми – єдина нація, єдина країна – горда, могутня і незалежна.

Флешмоб гасел про Україну

 (Додіченко)    Це наша земля!  Це наша країна!

Тут справжній господар - народ України!

Ми є. Були. І будем ми! Вітчизна наша – Україна!

За землю, що силу дала, ми станемо разом на захист.

За матір, і села, й міста, Дніпро і кремезні Карпати.

Мир – Україні, свободу – народу!

Всі:

• Нехай наш голос почують усі! Ми – Українці!
• Ми єдині і нероздільні!

( Мунтян)    

– Білий голуб – птах Миру, символ Миру.

– Голубко біла, ти лети у світ,

Хай буде мир у небі голубому.

Бо голуб миру, кажуть з давніх літ,

Приносить радість родові людському.

(Тома)

– Бо що дорожче в світі є за мир?

Та й за життя ціннішого немає

Коли піснями сповнений ефір,

Сміються діти і душа співає.

Вся школа: «Хай завжди буде мир!»

(Діти випускають білих голубів)

Учень. (Лужанська)

 Хай Україна прекрасна моя
Мирно і гідно квітує.
І хай довіку на рідній землі
Радість і спокій панують.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Військові дії під час Першої світової війни (1914–1918 рр.)

 

Перша світова війна почалася 1 серпня 1914 р., коли Німеччина оголосила війну Росії. Після цього західноукраїнські землі перетворилися на театр воєнних дій. 18 серпня 1914 р. почався успішний наступ 8-ї російської армії під командуванням О. Брусилова. За  досить короткий термін Росії вдалося просунутись значно у перед. З 23 серпня до кінця вересня 1914 р. тривала Галицька битва, в ході якої австро-угорські війська зазнали поразки. Галичина і Буковина опинилися під окупацією Російської імперії. В березні 1915 р. російська армія захопила фортецю Перемишль, яка перебувала в облозі протягом шести місяців. На захоплених територіях російська сторона утворила Галицько-Буковинське генерал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським. Окупаційна влада проводила широкомасштабну русифікацію, українські гімназії, газети, журнали, книги, видавництва, бібліотеки знищувались. Було закрито «Просвіту» та заборонено українські політичні партії, спортивні молодіжні організації тощо. Крім того почалися репресії проти українських політичних та культурних діячів. Переслідувань зазнала греко-католицька церква, так, наприклад, А. Шептицького було депортовано у глиб Росії. В квітні 1915 р. розпочався контрнаступ німецьких і австро-угорських військ, а вже у травні 1915 р. відбувся Горлицький прорив російського фронту.  22 червня 1915 р. австро-німецькі війська вступили до Львова. До жовтня 1915 р. тривав швидкий відступ російських військ, а ж поки вони не зупинилися на лінії Кам'янець-Подільський – Тернопіль – Кременець – Дубно. 22 травня 1916 р. розпочалася  наступальна операція російських військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова. Тривала вона до початку червня. В її результаті російським військам вдалося знову захопити Східну Галичину (без м. Львова), Північну Буковину та частину Західної Волині. Ця подія увійшла в історію під назвою «Брусиловський прорив». У червні 1917 р. відбувся новий наступ російських сил на львівському напрямку. Проте він закінчився провалом. Росія втратила Галичину та Буковину. Після цього війна набула позиційного характеру. Військові дії виснажували супротивні сторони. І в Росії, і в Австро-Угорщині значно посилились опозиційні настрої. А вже у лютому 1917 р. в Російській імперії відбулася демократична революція, наслідком якої стало повалення царату (імперії) та приходу до влади Тимчасового уряду. Тепер українцям відкрилась можливість для відновлення своєї державності.

 

 

 

Основні дати:

 

1 серпня 1914 р. – початок Першої світової війни (1914–1918 рр.).

2 серпня 1914 р. – у Львові засновано Головну Українську Раду (ГУР).

4 серпня1914 р. – у Львові утворений Союз Визволення України (СВУ).

23 серпня – вересень 1914 р. – тривала Галицька битва.

5 травня 1915 р. – була створена Загальна українська рада (ЗУР).

Травень 1915 р. – відбувся Горлицький прорив.

22 травня  – початок червня 1916 р. – Брусиловський прорив.

Вступ В історію українського народу Українські Січові Стрільці вписали нев’янучої слави сторінки. Дві з них вікопомні. Перша полягає в тому, що Січові Стрільці стали заключним акордом епохи галицько-українського відродження. Друга – своїми невтомними військовими змаганнями вони возвели величну споруду: незалежну державу, ім’я якої Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Який рік вважати народженням Легіону Українських Січових Стрільців? Історики по-різному відповідають на це питання. Якщо говорити про безпосередню появу січових стрільців, то вони з’явилися у 1914 році з початком Першої світової війни. Проте, як правило, дослідники говорять про те, що ідейно й організаційно стрілецький рух оформився ще у ІІ половині ХІХ століття. У ті часи в Західній Україні почав засновуватись січовий рух. І власне активісти того руху були пізніше у перших лавах січового стрілецтва. Перше руханкове товариство під назвою “Сокіл” утворилося у Львові в 1894 році за ініціативою В.Нагірного. В 1900 році заходами К.Трильовського в с.Завалля Снятинського повіту постало товариство “Січ”. Вдала спортивна форма прояву прагнення до згуртування української молоді, до плекання спільних духовних і фізичних здібностей, до національної єдності неодмінно повинна була згодом перейти у військову. І це в першу чергу зрозуміла сама молодь, знайшовши й ініціаторів і послідовників серед шкільного загалу. За почином І.Чмоли, П.Франка, В.Кучабського, О.Степанівної, Р.Сушка, О.Яримовича в 1911 році виникає таємний військовий гурток “Пласт”. Напередоднi дня святого Юрiя, опiкуна воїнства, 5 травня 1900 р. в галицькому с.Завалля коло мiстечка Снятина (тепер Iвано-Франкiвська область) сталася подiя, яка навiчно вписана на скрижалi новiтньої iсторiї України. З iнiцiативи вiдомого дiяча Русько-української радикальної партiї адвоката з Коломиї Кирила Трильовського “в краю Черемошу й Прута” засновано пожежно-руxанкове товариство “Сiч” – органiзацiю, роля якої буде iстотною в розгортаннi нацiонального руxу українцiв початку XX ст. Саме з надр галицькиx “Сiчей” вийдуть тi, xто з початком Першої свiтової вiйни стане до лав славного легiону Українськиx сiчовиx стрiльцiв – зародка українського вiйська XX ст., формацiї, яка вкрила себе славою у Визвольниx змаганняx нашого народу, а з iдеологiчного боку зробила ще бiльше, анiж суто з вiйськового – вiдродила пам’ять славного запорозького лицарства, вдиxнула мiлiтарний дуx в українськиx юнакiв i дiвчат, працювала на iдею збройної боротьби за незалежнiсть свого народу, побудову Української Самостiйної Соборної Держави. Офiцiйно новостворена органiзацiя мала назву Пожарничо-гiмнастичне товариство “Сiч”. Iнiцiатор i дуxовний натxненник сiчовикiв К.Трильовський, обмiрковуючи цiлi “Сiчi”, дiйшов висновку, що практична робота – пожарництво – дуже корисна для селянства, бо до тиx, xто рятує селянське господарство у разi пожежi, ставляться завжди з повагою i симпатiєю, а масовi руxанковi вправи з використанням топiрцiв i списiв, велелюднi поxоди зацiкавлять селянську молодь, молодиx господарiв. “Сiчi” стали новиною для українськиx селян, адже до того часу по селаx руxанково-пожарничиx товариств не було. Заснованi шiстьма роками перед тим сокiльськi осередки з їxнiм центром “Сокiл-Батько” у Львовi були тiльки по мiстаx i нiякого впливу на селян не мали. Першими, хто відчув перспективу військових молодіжних організацій, стали К.Трильовський і В.Старосольський, тим більше, що в жовтні 1912 року вибухла Балканська війна. 14 грудня 1912 року нарада Українського жіноцтво створює “Фонд на потреби України”. 15 грудня 1912 року збори “Українського Студентського Союзу” вирішили почати військові навчання серед української молоді. Вимагалось лише офіційного дозволу. І такий дозвіл вдалося добути К.Трильовському, який у лютому 1913 року розробив і затвердив статут військового товариства “Січових стрільців”. А 18 березня 1913 року у Львові створюється перше академічне стрілецьке товариство “Січові стрільці-І”, головою якого обирається В.Старосольський. Майже одночасно виникають ремісниче стрілецьке товариство “Січові стрільці-ІІ” (голова Роман Дашкевич) і “Стрілецький курінь” (голова Семен Горук). Крім Львова, стрілецькі товариства організовуються в Бориславі, Сокалі, Яворові, Тустановичах та Ясениці Сільній. Отже, стрілецький рух у ІІ половині ХІХ ст. вже виступав істотною політичною силою. Події 28 червня 1914 року загальмували дальший розвиток стрілецьких товариств через вбивство в Сараєво намісника австрійського престолу. 28 липня Австрія оголосила війну Сербії та загальну мобілізацію. З іншого боку початок Першої світової війни сприяв організації й консолідації січових стрільців, бо саме у цей період вини виходять на політичну і військову арену як самостійна сила. Українські січові стрільці Українські Січові Стрільці: від австрійських військових формувань до української національної армії Початок ХХ ст. український народ зустрів розрізненим і несформованим. Хоча сторічний період національного відродження і трансформації дав свої плоди. Особливо відчувалися вони в Австро-Угорській імперії, де українців визнавали за окремий народ, який може творити свою самостійну політичну історію. Кульмінація формування етнічної цілісності припала на останні передвоєнні роки. Політична активність і культурно-духовне відродження українського народу доповнилися утворенням перших воєнізованих організацій січових стрільців. У 1912 р. австрійський уряд для популяризації воєнщини звернув увагу на відродження антиросійського польського мілітаризму і дав дозвіл на створення легальних військових польських товариств. З цієї нагоди скористались українці і вже навесні 1913 р. заклався у Львові Український січовий союз, а згодом, було затверджено Статут Українських січових стрільців на чолі з В.Старосольським та Д.Катамаєм. Організація поділялась на два напрямки: УСС-І – студенти і УСС-ІІ – робітнича та селянська молодь. Всього існувало 96 організацій. З самого початку в товаристві не було ідейної одностайності, а проявилися дві течії щодо шляху розвитку стрільців: самостійницько-державницька та австрійсько-лоялістична. Але в кінцевому підсумку перемогла австрофільська ідея: українські національні інтереси мали йти у фарватері австрійських. Діяльність УСС розгорнулась на теренах Галичини і Буковини та проявилась у військово – організаційній і технічній підготовці їх членів. З 1913 р. “Cічові Стрільці I” почали видавати перший український військовий, ідеологічний журнал “Відгуки”, що популяризував гасло збройної боротьби за українську державність. Навесні 1914 р. спільними зусиллями О.Семенюка та О.Демчука було створено “Правильник піхотинців”, у якому переклали необхідні військові команди українською мовою. “Правильник” було введено в дію 20 червня 1914 р. Він містив 17 розділів, у яких регламентувалися правила внутрішньої служби, підготовки до бою, а також методика ведення бою всіма підрозділами піхоти. Згідно із задумами керівництва січового стрілецтва, дисциплінуючим фактором мали бути стрілецькі відзнаки та однострої. Основну відзнаку – січову стрічку синьо-жовтого кольору замінили на зручніші синьо-жовті кокарди. Розробили також спеціальний однострій, узявши за основу австрійську військову форму, оздобивши її в українських традиціях. Він став більш практичним і придатнішим для польових вправ і участі у воєнних діях. Стараннями ватажків стрілецького руху більшість товариств були забезпечені вогнепальною зброєю. Зокрема, закуповували на військових складах неробочі гвинтівки, які місцеві умільці відремонтували. Так на початку 1914 р. “Січові Стрільці ІІ” закупили чималу кількість гвинтівок системи Верндля й кілька гвинтівок найновішої системи Манліхера. За пропозицією К.Трильовського всі “Січі” і товариства “Січові стрільці” взяли участь у святкуванні 100-річчя з дня народження Т.Шевченка. 28 червня 1914 р. у Львові понад 10 тис. січовиків та півтисячі стрільців у одностріях пройшли маршем. Завершенням ювілею були військові вправи УСС під проводом сотника К.Гутковського. На міському майдані окремі стрілецькі відділи зі Львова, Борислава і Яворова виконали військові бойові вправи. Це був перший виступ УСС перед власним громадянством і зовнішнім світом. Таким чином, головним завданням стрілецьких товариств протягом 1913-1914 р., стала підготовка їх членів до війни проти Росії, яка вже була очевидною. Як пише Орест Субтельний, «…З серпня 1914 р., щоб забезпечити українців єдиним об’єднаним представницьким органом, усі українські партії утворили у Львові Загальну Українську Раду на чолі з авторитетним парламентським діячем Костем Левицьким. Проголосивши, що «перемога австро-угорської монархії буде й нашою перемогою, і чим більшої поразки зазнає Росія, тим ближчою буде година визволення українців», Рада закликала всіх українців боротися за конституційну Австрію (їхнього найбільшого друга) проти самодержавної Росії (найзапеклішого ворога). Незабаром Рада висунула ідею створити всеукраїнський військовий загін. На неї відгукнулося понад 28 тис. національне свідомих юнаків, багато з яких належали до організацій «Січ», «Сокіл» і «Пласт». Стурбовані можливістю виникнення великих українських військових загонів, впливові поляки у Відні зробили так, щоб на службу до Українського легіону (пізніше цю назву змінили на Українських січових стрільців) прийняли лише 2,5 тис. чоловік. Це було перше українське військове формування того часу. Величезна більшість інших українців, які служили Габсбургам, включалися в регулярні австрійські підрозділи». 6 серпня 1914 р. у львівській газеті „Діло” з’явилося звернення Головної Української Ради „до всього українського народу”, в якому проголошувалась необхідність утворювати полки українських добровольців під назвою Українські Січові стрільці (УСС). Такий крок українського політичного проводу був зрозумілий, адже пролита кров і людські жертви мали, на думку українських політиків, зняти недовіру офіційної влади до українців, а в кінцевому результаті – максимально наблизити урядову українську політику до національних вимог українського населення. Політичні діячі ГУР розраховували не стільки на військові результати діяльності УСС, скільки на політичні наслідки їх існування. У вересні 1914 року, як вже говорилося, Легіон нараховував 2 500 вояків. Вони склали присягу на вірність Україні. Проте ще кілька тисяч добровольців залишалися поза межами реєстрації в Легіоні. Ініціатива українських політиків і масовий ентузіазм населення східної Галичини в створенні УСС застали віденські урядові кола зненацька. З військової точки зору існування такого легіону було бажане, але питання полягало в тому, де взяти кошти на озброєння. Та оскільки формування корпусу УСС йшло вже повним ходом, процес став невідворотним. У військовому міністерстві та Генштабі змушені були безпосередньо зайнятися питанням українського добровільного корпусу і, відповідно, було прийнято рішення про попередні затрати на озброєння Січових стрільців і проведення необхідної агітаційно-роз’яснювальної роботи серед населення. В кінці серпня до Львова прибув представник військового міністерства полковник кавалерії Молік, який мав на місці проінспектувати формування корпусу УСС. Галицький намісник граф С.Коритовський не розділяв ідею українського війська, а з приїздом Моліка австрійський уряд фактично погодився на формування українського легіону чисельністю до 5 тис. осіб. У зв’язку з швидким наступом російських військ на Львів, було затримано остаточну організацію УСС, а її центр перенесено до м. Стрий. В цей час змінюється ставлення австрійської влади до УСС. Хоч Австро-Угорщина і відчувала гостру необхідність їх використання проти Росії, проте внаслідок недовіри до українських військових частин у Відні призупинили процес утворення додаткового корпусу УСС. В Генштабі не створили з легіону УСС одноцільне військове з’єднання, а розділили його на 10 окремих загонів-сотень по 220 бійців у кожному, які займалися розвідницькою та диверсійною роботою. Таке ставлення з боку австрійського командування викликало велике незадоволення стрільців. Ще більше масла у вогонь підлили поразки австрійської армії на східному фронті і подальше звинувачення українців у зраді. Розуміючи марність надій на формування українського війська, восени 1914 р. відбулося військово-організаційне впорядкування легіонів УСС: створено десять сотень по 220 осіб у кожній, поділених на два куреня. Австрійське командування направляло січових стрільців на найскладніші дільниці фронту. У важких боях Легіон зазнавав небачених втрат. Чисельність його коливалася – від кількох сотень до 7 тис. вояків. Січові стрільці були погано озброєні. Австрійський уряд передавав стрільцям старі зразки зброї. Її не вистачало. Не вистачало також ременів, набійниць, одягу, взуття тощо. Легіон мав власну школу – ви шкільну групу. Навчання в ній проводили австрійські, а пізніше українські інструктори, що мали військовий досвід. Новобранці жили у селянських хатах, потерпали від злигоднів, холоду і голоду. Загалом бійці підрозділів українських січових стрільців дуже добре показали себе в бойових діях у Карпатах 1914-1915 рр., відзначилися в боях за гори Маківку та Лисоню. Підпільну роботу У.С.С. провели на Бескидах у Карпатах, і це все відбулося під тиском російських сил. Цей період стрілецького життя тривав коло трьох місяців, від половини листопада 1914 до половини лютого 1915 року. Стрільці мали стежити, за їх розташуванням, силою, рухами, а пізніше ця інформація передавалася вищому командуванню. Виконуючи стежну службу, У.С.С. весь виконували також звичайну фронтову службу. Так 27 грудня сотня Будзиновського в складі 150 стрільців серед заметілі і глибоких снігів перейшла через найвищу вершину в тій околиці гору Пікуй до села Ботелка, де відбила потужний ворожий наступ. А 1 січня ця ж сотня брала участь у завзятому бою в обороні Ужгородського переходу. Невдачі на фронті та постійні втрати території справляли негативний деморалізуючий вплив на настрої стрільців. До березня кількість січових стрільців різко скоротилась і це позначилось на стані всієї сотні. В цей час російське командування кинуло на карпатський фронт значні підкріплення і повели завзятий наступ на півночі і південному заході від Славського. Далі січові стрільці почали втрачати свої позиції, але це не змінило стрілецького обличчя, адже карпатський похід зробив з У.С.С. справжню бойову одиницю. незважаючи на героїчний опір сотні Будзиновського. УСС зазнали в цей день найбільших втрат: в полон потрапили кілька австрійських сотень і частина сотень Мельника й Будзиновського. Австрійське військове командування, маючи в резерві дві сотні угорців і один курінь УСС, вирішило розпочати наступ, обстрілявши попередньо вершину Маківки, чим привело в розлад оборону росіян. Проте російські частини оборонялися близько двох годин. Через низькі бойові якості угорських сотень, Перший курінь і частина Другого куреню УСС двічі переходили в наступ, але зазнавали невдачі. Перевага УСС відносно росіян не була б помітною, якби не дії австрійської артилерії. Впродовж третього наступу УСС захопили частину гори і нарешті розбили два полки російської армії, після чого почався стрімкий відхід російських військ. Битва була виграна. Втрати УСС в бою становили: 42 вбитих. 76 поранених, 35 полонених. Успішний бій за гору Маківка та інші склали передумови для загальновійськового наступу німецько-австрійських збройних сил. Невипадково саме 2 травня німецькі війська перейшли в наступ, оборона росіян була прорвана в районі Горлиці. Російські війська відійшли на лінію річки Сан і річки Дністер. Після невдалої спроби російських військ захопити гору Лисоню в серпні 1916 року, на цьому відтинку фронту запанувало затишшя. Але командування російської армії готувало новий наступ на даний стратегічно важливий об’єкт. Оборону Лисоні було доручено підрозділам 55 дивізії Південної австрійської армії, в тому числі й полку УСС. Бої розпочалися вранці 2 вересня 1916 року намаганням російського командування силами 113-ї елітної пішої дивізії захопити Лисоню та розгромити 35 полк австрійських стрільців. У зв’язку з цим 1 сотню УСС під командуванням поручника Р.Сушка було вислано в наступ. Проте вночі сотня була розгромлена і росіяни зайняли Лисоню. Вранці 3 вересня пішла в контрнаступ 2 сотня поручника А.Мельника, але потрапила під надзвичайно сильний артобстріл противника і була змушена рятуватися втечею до лисонського лісу. За сотнею Мельника пішла в атаку 3 сотня четаря В.Кучабського у напрямку південної частини лісу для надання підтримки правому флангу 2-ї сотні, що було успішно виконано. Тим часом в лісі розгорнувся завзятий бій за останні обороні позиції, втрата яких відкривала би шлях до Бережан. Але сотні УСС, зібравши навколо себе рештки інших полків, змогли стримати натиск ворога. О 9-й годині ранку в одному з ярів біля Лисоні відбувся зустрічний бій між 4-ю сотнею УСС під командуванням поручника І.Будзиновського і підрозділами правого флангу 113-ї дивізії росіян, який завершився успіхом для останніх. Росіяни захопили в полон більшість командного складу 1-го куреня. В такій дуже загрозливій ситуації штаб кинув у бій свій останній резерв – 2-й робітничий курінь УСС. 5-та сотня, щойно прибувши на поле бою, одразу атакувала ворожі позиції і звільнила командирів 1-го куреня та залишки 4-ї сотні. Після цього 2-й курінь провів два повторних наступи, щоб відбити зайняті росіянами позиції на Лисоні, але ця спроба провалилася. Курінь, зазнавши значних втрат вбитими та пораненими, зайняв оборону на західних схилах гори. З правого флангу його прикрив 310-й угорський полк, а з лівого – вцілілі сотні 81-го угорського полку. Залишки 1-го куреню обороняли становище на Лисоні до полудня, коли їм на допомогу прийшли дві сотні баварського полку. Росіяни, які зазнали значних втрат, в той день вже не мали змоги продовжували наступ. Ворожі сторони впорядкували свої обороні позиції та приготувалися до нових боїв. 4 вересня о 6-й годині весь австрійський фронт пішов у контрнаступ. Спершу він виявився вдалим. 1-й курінь УСС зміг пробитися до передової лінії оборонних укріплень ворога біля Ценівки, а 2-му куреню майже вдалося захопити втрачені позиції на Лисоні. Але через недостатню координацію дій і стрімкі флангові атаки противника наступаючі групи змушені були відступити з великими втратами. Ввечері того ж дня австрійське командування підтягло на Лисоню важку артилерію, котра, щойно прибувши, почала обстрілювати окопи росіян. О 19-й годині почався загальний наступ піхоти, яка майже без бою здобула головні позиції ворога. Таким чином криваві бої за Лисоню, в які росіяни кинули цілу дивізію найкращої піхоти і багато артилерії, закінчився перемогою австрійського війська. Але оборона була б набагато важчою, якби не полк УСС, що спинив наступ ворога у хвилину найбільшого ослаблення фронту. За цю перемогу УСС заплатили криваву ціну: з 44 старшин залишилось лише 16, 81 стрілець загинув у бою, 293 було поранено, 285 потрапило до ворожого полону. Але настав 1917 р. В Росії відбулася революція, а в Україні розпочала свою державотворчу діяльність Центральна рада. Влітку 1917 р. розпочалась українізація Південно-Західного фронту. Це викликало сумніви у галичан щодо правильності орієнтації на Австрію. Багато січовиків виявили бажання воювати проти Австро-Угорської імперії для визволення підвладних їй земель. З колишніх полонених українців був створений Галицько-Буковинський курінь січових стрільців. Висновки та узагальнення Отже, Українські Січові Стрільці лишили помітний слід в історії Українських Збройних Сил, одну з найбільш романтичних і найтрагічніших її сторінок. Прикладом для наслідування є любов стрільців до України, здатність на самопожертву заради здобуття незалежності свого народу. У даній роботі розкрито лише військову діяльність Українських Січових Стрільців. Практично не розкрито культурно-просвітницьку сторону стрілецького руху. Разом з тим, історія свідчить, що стрілецтво користувалося величезною підтримкою серед населення Галичини, Буковини, Волині, Закарпаття. Про стрільців складали пісні: ГЕЙ, “СIЧ” IДЕ… Слова Iвана Франка Мелодiя народна Гей! “Сiч” iде, Красен мак цвiте! Кому прикре наше дiло, Нам воно святе! Гей! “Сiч” iде! Топiрцями брень! Кому люба чорна пiтьма, А нам ясний день! Гей! “Сiч” iде! Мов пчола гуде… Разом руки, разом серця, I гаразд буде! Гей! “Сiч” iде! Пiдкiвками брязь!.. В нашiй xатi наша воля, А всiм зайдам зась! Січове стрілецтво виховало славних синів України: Кирила Трильовського, Костя Левицького, Михайла Волошина, Дмитра Вітовського, Андрія Мельника, Романа Сушка тощо. Серед січових стрільців було багато талановитих людей – художників, поетів, журналістів: Юрій Шкрумеляк, Мирослав Ірчан, Левко Лепкий, Роман Купчинський. Їх як бойову одиницю шанувала австрійська влада. Вони зробили багато для послаблення позицій російської влади в Західній Україні. Метою УСС було звільнення та об’єднання українського народу, створення єдиної української самостійної соборної української держави. І хоч 4 роки боротьби не принесли перемоги, ця славна сторінка української історії наблизила нашу незалежність.