Сценарій до Дня рідної мови

Про матеріал

Сценарій до Міжнародного дня рідної мови. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір’я, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна – це наша Батьківщина

Перегляд файлу

Вчитель
Шановні батьки, діти, гості, запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято української мови.
Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір’я, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна – це наша Батьківщина.

Ведуча 1: Сьогодні 9 листопада, День української писемності та мови – свято рідної мови. Першим до нас приходить слово… З колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою…

Ведуча 2: Слова, слова… Вони в собі всі різні :

Тривожні й тихі, радісні й сумні;

Є терпеливі, є жорстокі й грізні,

Ласкаві й чесні, мудрі і смішні….

Не грайся словом. Є святі слова,

Що матері з доріг вертають сина.

Ведуча 1: Страшні слова, коли вони мовчать,

Коли вони зненацька причаїлись,

Коли не знаєш, з чого їх почать,

Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

Із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

А ти їх маєш вимовити вперше !

Ведуча 2: Для кожного народу дорога його мова. Для нас найближчою і найріднішою є українська… Про неї сьогодні й поговоримо. Ми зібрались сьогодні тут, щоб ще раз засвідчити свою пошану рідній мові

Вчитель.

Кожна епоха дарує людству нові винаходи і відкриття. Але найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки дали людям можливість зберегти істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.
Відомо, що мова кожного народу – явище давнє, ії коріння сягають у доісторичні часи. Вона є найгеніальнішим наслідком матеріальної і духовної діяльності багатьох поколінь.
У великому творчому процесі народжується мова людини, а з нею і найміцніше природне єднання – суспільство, народ. Нації без мови не існують, як не існують мови без націй. Зникнення з життя якоїсь форми розумного існування – велика втрата для всього людства.
     Національна мова – це здобуток культури, духовної діяльності певного народу, але й водночас і здобуток культури всього людства. Тому той, хто виступає проти однієї мови, намагається умертвити ії, зробити «неперспективною», стає на шлях найбільшого злочину проти культури всього людства. Коли ж народ сам через свою несвідомість чи під тиском зовнішніх реакційних сил перестає плекати й обороняти найважливіше – рідну мову , самозрікається найцінніших скарбів, здобутих предками, він стає на шлях самогубства.
       Мова – основа культури нації, найбільший ії скарб і відбирати ії в людини чи народу – значить відбирати все минуле й сучасне, позбавляти людину й народ найприроднішого в іх творчому існуванні.
       Доля української мови сумна і героїчна водночас. Але, незважаючи на численні перешкоди і лихоліття, вона, як і наш народ, все – таки вистояла.
В цей святковий день ми не можемо не згадати основні віхи історичного розвитку української мови.
    1-ий учень
Джерела нашого письма губляться десь у далекому – далекому минулому і до сьогодні наукою не пізнані. Тому ми зовсім мало знаємо про писемність, якою користувалися наші далекі предки, що жили на території України дві чи три тисячі років тому. А ось як з’явилася абетка, якою користуємося сьогодні знаємо.
Понад тисячу років тому брати Кирило і Мефодій створили на основі староболгарської мови азбуку і почали розповсюджувати ії між слов’янами. Це поклало початок розвиткові писемності і культури всіх слов’янських народів.
2 учень
Найдавнішими рукописними кириличними пам’ятками є яскраво орнаментовані, розкішно оправлені пергаментні Остромирове Євангеліє (1056-1057 рр.) Рейнське Євангеліє, що його вивезла до Франції дочка Ярослава Мудрого Анна, Мстиславове Євангеліє, знамениті графіті на стінах Софіївського собору в Києві.
У 1113 році з’явилася славнозвісна праця печерського Нестора « Повість временних літ».

3 учень
Ознаки української мови фіксуються в пам’ятках починаючи з найдавніших джерел, датованих ХІ ст.. Існує два погляди на зародження і розвиток української мови як окремої слов’янської : українська мова виникла після розпаду давньоруської мови, у XIV ст..; безпосереднім джерелом української, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова, розпад якої розпочався в VII ст.
Сучасна українська літературна мова пов’язується з конкретною датою – виданням « Енеїди» Котляревського у 1798 році. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою, всупереч тогочасній традиції користування книжною українською мовою у писемній практиці, конкретні сфери якої, зокрема книгодрукування, поступово зводилися нанівець заборонами на українське слово, розпочатими Петром І.
4 учень
1720 рік – російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.
1769 рік – видано розпорядження Російської церкви про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.
1775 рік – зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

5 учень.1862 рік – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організували видатні діячі української культури.
1863 рік – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
1876 рік – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

6 учень. 1884 рік – закрито всі українські театри.
1908 рік – уся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом шкідливою, «могущей вызвать последствия , угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи».
1914 рік – російський цар Микола ІІ забороняє українську пресу – газети і журнали.
7 учень.1923 рік – початок відродження української мови після проголошення ХІІ з’їздом РКП (б) коренизації.
1938 рік – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
1983 рік – видано постанову про так зване посилення вивчення російської мови у школах і поділ класів на дві групи – російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.
1989 рік – видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на задній план, що позначається ще й сьогодні.
З прийняттям Незалежності України 1991 року наша мова стала на новий етап розвитку.

У 2019 році Верховна Рада України ухвалиа новий закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної»

1.Боже, отче милостивий,

Ти нам дав цю мову красну,

Поміж мовами найкращу,

Нашу рідну. Нашу власну.

Тою мовою співала

Нам, маленьким, наша мати.

Тою мовою навчала

Тебе, Боже, прославляти.

Тою мовою ми можем

Величатись перед світом,

Бо між мовами ця мова –

Мов троянда поміж цвітом.

Поможи, Небес Владико,

Хай буде по Твоїй Волі,

Щоб та мова гомоніла

Вільно в хаті, в церкві, в школі.

Дай діждатись пошанівку

Рідного, святого слова,

Щоб цвіла на славу Божу

Наша українська мова.

Пісня «Гімн Українській мові»

Так багато різних мов існує в світі,
Знають добре навіть це маленькі діти.
Кожна кращою є для свого народу,
Богом українська дана в нагороду.

Всім гостям ми раді, хто повагу має,
До традицій наших й мову хто вивчає.
Тим, кому до українського байдуже,
Ми не подамо руки з тобою, друже.

Стань поруч і заспіваймо, брате,
Мову батьківську всім треба знати.
Мову держави, в якій живемо,
Прапор якої у світ несемо.

Хто б ти не був і якої віри,
Насамперед ти є українець.
Тож гідним будь України-неньки,
Мову козацьку люби серденьком.

Ти не будь в своїй державі яничаром,
Що несе Вкраїні лихо і покару.
Мову продає, що від дідів зосталась,
Віру віддає чужинцям на поталу.

Але станем ми пліч-о-пліч проти змови,
Занедбати не дамо своєї мови.
Всі ми патріоти неньки України,
В нас вона одна і мова в нас єдина!

1.Як воду п'ю із чистої криниці,

З-поміж людей вишукую слова.

І наша рідна мова-чарівниця

У віршах повнозвучних ожива.

Цвіте, як квітка маку серед поля.

Дзвенить, як пісня пташки чарівна.

І хоч нелегка в Україні доля,

Та вірю все ж відродиться вона.

І буде людям Україна – мати,

Не мачуха, якою нині є.

І мову рідну будуть шанувати,

Як найбагатіше надбання своє.

2 Рідна мова

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

Як ту мову нам забути

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила?!

Рідна мова в рідній школі!

Що бринить нам чарівніш?

Що нам ближче, і миліш,

І дорожче в час недолі?!

Рідна мова! Рідна мова!

Перші матері слова,

Перша пісня колискова.

Як розлучимось з тобою,

Як забудем голос твій

І в вітчизні дорогій

Говоритимем чужою?!.

В кому думка прагне слова,

Хто в майбутнім хоче жить,

Той всім серцем закричить:

«В рідній школі рідна мова!»

Рідна мова

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

Як ту мову нам забути

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила?

5. Рідна мова

Чи в радості, а чи в журбі,

Ти поклонишся знову й знову

Тому, хто виплекав в тобі

Оцю співучу рідну мову.

Народ цю мову прикрашав,

Беріг від роду і до роду.

І в ній відбилася душа

Мого великого нар

6. Краса рідної мови

Любіть красу своєї мови,

Звучання слів і запах слів:

Це квітка ніжна і чудова

З широких батьківських степів.

Всі каравани знайдуть воду

В краю пустель і злих негод:

Як річка, з роду і до роду,

Там мова з’єднує народ.

7.Спитай себе, дитино, хто ти є,

І в серці обізветься рідна мова;

І в голосі яснім ім’я твоє

Просяє, наче зірка світанкова.

З родинного гнізда, немов пташа,

Ти полетиш, де світу далечизна,

Та в рідній мові буде вся душа

І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

У просторах, яким немає меж,

Не згубишся, як на вітрах полова.

Моря перелетиш і не впадеш,

Допоки буде в серці рідна мова.

8.Плекатимеш мову - цвістимуть слова,

Мов білі черешні весною…

Ростимуть слова, як у квітні трава,

Зігріті любов’ю земною.

Які ж вони чисті, як вічно звучать,

Як птахами в’ються крилато, –

Мов зорі незгасні небесних багать:

Хліб. Совість. Вітчизна і Мати.

Шануй їх у серці. Ніколи не смій

Святе і високе топтати.

Як жито-пшеницею слова добрі сій –

Рясний урожай будеш мати!

9. Українська мова

(Пам’яті Т. Г. Шевченка)

Діамант дорогий на дорозі лежав, –

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того.

Йшли багато людей й топтали його,

Але раз з тим шляхом хтось чудовий ішов,

І в пилу на шляху діамант він знайшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець,

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв.

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палючим огнем кольористо блищить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислива рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на ню усі сили свої,

І в народний вінець, як в оправу ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить.

Хай же ті вороги поніміють скоріш.

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас,

Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,

Щоб поглянувши сам на творіння своє,

Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

.Любіть рідну мову

Мова — краса спілкування,

Мова — як сонце ясне,

Мова — то предків надбання,

Мова — багатство моє.

Мова — то чиста криниця,

Де б'є, мов сльоза, джерело,

Мова — це наша світлиця,

Вона як добірне зерно.

Мова — державна перлина,

Нею завжди дорожіть:

Без мови немає країни —

Мову, як матір, любіть!

……………………………………

Пролетіли роки, ніби білі лелеки

Від того озеречка, від моєї ріки,

І кохання далеко, і юність далеко,

А вони все у небо летять з-під руки.

Білокрилі мої, ви лелеки чи, може,

Мені суджені, мабуть, іще з пелюшок

Мого серця вкраїнського дикії рожі,

Що засіяли стільки життя сторінок?

Прийняла я дарунок від нені — то мова,

Тому скарбу ніколи не скласти ціни,

Моє серце вона осява барвінково,

Будьте вдячні матусі, і дочки й сини!

Будьте вдячні народу, бережіть теє слово.

Що гранилось віками у битвах, в трудах,

Воно визріло вже і співа колосково —

Синя птиця народу — на буйних ві

12.Рідна мова

…У ній усе:

діброви й верболози,

Дніпра і Ворскли витканий атлас,

козацька доблесть і кріпацькі сльози,

ще й дума та, що вистраждав Тарас.

Розмай Карпат,

де юниться на скелі

смерічка недоторкано-струнка,

незгасне сяйво вбогої оселі,

що нам дала у спадщину Франка.

Діброви праслов'янської Волині,

з журбою Мавки й болем Лукаша,

де гордою Кассандрою і нині

вита бентежна Лесина душа.

Мов писанки хатини сіл затишні,

в курганах скіфських сива далина.

Та усмішка жива Остапа Вишні,

та пристрасть Ярослава Галана.

О рідна мово!

Є ще люди ниці зрікаються, бува, і матерів!

А я твої троянди й чорнобривці

любов'ю до пелюстки обігрів.

Ти — крона й корінь рідного народу:

батьків, дідів, і прадідів, і пра...

Пісня «Українська мова»

Українська мова,Мова барвінкова,
В лузі запашнім квітка польова.
Поруч ти зі мною, Чаруєш красою,
У серцях гарячих ти жива.

Мово пустотлива, Дзвінка і грайлива,
Мелодійна, легка, сонячна й проста.
Веселково-ніжна,І морозно-сніжна –
Ти лікуєш серце і вуста.

Приспів:
Мово лебедина,Ти одна-єдина,
Ти як соловейка пісня у гаю.
Мово калинова, Дивна, загадкова,
Рідну свою мову я люблю.

Українська мова Лагідна, святкова,
Й будеш ти з народом завжди навіки!
Тож шануймо мову, Бережімо мову,
Що дали навіки нам батьки!

Ведуча 1: Багато слів сказали ми про мову,

Чудову нашу, материнську, калинову,

Яка для нас – життєвий старт…

Адже ж у нас сьогодні свято,

Тож доречний тут і жарт…

Гумореска «Кухлик»

Ведуча 2.

Одною мовою одвік

Всі люди плачуть.

Одною мовою сміється

Всенький світ.

Та як любов і гнів

Улити в спів гарячий,-

Лиш рідна мова

Дасть тобі на те одвіт.

Українська мова багата на слово, тож до вашої уваги сценка

з «Кайдашевої сім’я» сценка з "Кайдашевої сім’ї" (Карпо і Лаврін)

— Карпе! — промовив Лаврін. — А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.
— Посватаю, кого трапиться, — знехотя обізвався Карпо.
— Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.
— То сватай, як тобі треба.
— Якби на мене, то я б сватав Палажку. В Палажки брови, як
шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!
— Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби.
— То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.
— І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.
— То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.
— Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем!
— То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся!
— Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє...
— Карпе! Скажи-бо, кого ти будеш сватать?
— Ат! Одчепись од мене!
— Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.
— Гарна... мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни.
— Ну, то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист. З маленького личка хоч води напийся, а сама пишна, як у саду вишня, а тиха неначе вода в криниці.
— Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.
— Але ж ти й вередливий! То сватай Хотину Корчаківну, — сказав Лавр і засміявся.
— Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.
— Ну, то бери Ганну.
— Авжеж! Оце взяв би той кадівб, що бублика з'їси, поки кругом обійдеш, а як іде... (щось шепоче на вухо Карпові)
— Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо…
— Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку.
— То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї серце з перцем.
— Господи! Чи в вас бога нема в серці, що ви в таку святу п'ятницю паскудите язики? Якого це бісового батька ви стоїте, згорнувши руки, діла не робите, та тільки язиками чортзна-що верзете! — крикнув старий Кайдаш і почав присікуватись до синів та махать стругом перед самим Карповим носом.

Пісня «Зеленеє жито , зелене»
Ведуч 1
Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мова!
У барвінки зодягайся, українське слово.
Колосися житом в полі, піснею в оселі,
Щоб на все життя з тобою ми запам’ятали,
Як з дитячої колиски мову покохали.
Ведуча 2
Вже кінчилось свято
І прощатись нам пора.
Ми бажаємо Вітчизні