Сценарій до презентації до Дня святого Валентина

автор

My Love (Tasha Shores)

 love is like an ocean
It goes down so deep
love is like a rose
Whose beauty you want to keep.

 love is like a river
That will never end
love is like a dove
With a beautiful message to send.

 love is like a song
That goes on and on forever
love is like a prisoner
It's to you that I surrender.

Моя любов (Таша Шорес)

любов, як океан
Вона також глибока
любов, як троянда
Чию красу ви хочете зберегти.

 любов, як річка
ніколи не закінчується
любов, як голуб,
З гарним повідомлення для відправки.

 любов як пісня
Яка завжди звучить і звучить
любов, як ув'язнений
Для вас, тому що я здався

він

1.  Чи переллю колись у слово

Оце щемливе почуття?

Що так зненацька і раптово

Ввірвалося в моє життя?

До крику — душу обпалило!

До крові — серце обпекло!

Подарувало мені крила,

До неба — вкотре! — підняло!

 

вона

2. Не скажу, бо не знаю, як вийшло.

Все так сталося, ніби у сні,

Очі, схожі на стиглії вишні,

Зазирнули у душу мені.

Я завмерла від погляду того,

Зупинилося серце на мить:

В нім і радість була, і тривога,

Що одною струною бринить.

І відтоді я втратила спокій,

Мов зорю з почорнілих ночей.

Хоч минуло не мало вже часу,—

Не забула вишневих очей.

Тож не знаю, як воно вийшло:

Чи то справді було, чи у сні…

Очі, схожі на стиглі вишні,

Розтривожили душу мені.

 він

3 Я і в думці обняти тебе не посмію,
А не те, щоб рукою торкнутися смів.
Я люблю тебе просто — отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвених слів.
Навіть в снах я боюся торкнутись до тебе,
Захмеліть, одуріти від твого тепла.
Я кохаю тебе. Мені більше не треба,
Адже й так ти мені стільки щастя дала.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

вона 

4. І як тепер тебе забути?

Душа до краю добрела.

Такої дивної отрути

я ще ніколи не пила

Такої чистої печалі,

Такої спраглої жаги,

Такого зойку у мовчанні,

Такого сяйва навкруги.

Такої зоряної тиші.

Такого безміру в добі!..

Це, може, навіть і не вірші,

А квіти, кинуті тобі.

 

він 

5. Я хочу знати, любиш ти мене,

чи це вже сон, який уже не сниться?

Моєї долі пекло потайне,

моя сама від себе таємниця!

Чи ти за мене душу віддаси,

чи розміняєш суєтно і дрібно?

Краса – і тільки, трішечки краси,

душі нічого більше не потрібно.

Чи, може, в цім калейдоскопі літ,

де все нещадно звичне і щоденне,

ти просто мені дивишся услід

і трохи любиш сни свої про мене?

 

 

 

 

 

 

вона

6.На одному з малих полустанків я чекаю поїзда
зранку. Влаштувалась в кутку на лаві, щоб мене не
знайшли цікаві. Протяг має в’їдливий присмак паровозного
сизого диму, і стоїть неумитий присмерк за розхитаними дверима.
Десь там брязкіт і скреготіння, залізничний
постійний шум…
Я поклала папір на коліно, я стревожені
вірші пишу. Наче прозу пишу – без розбивки на рядків
розмаїті пласти, щоб здавалось на перший
погляд, що пишу я звичайні листи.
Власне, це недалеко від правди.
Інша форма — той самий зміст. Адресовані
людям вірші — найщирший у світі ліст.

він

7.І не минає, не минає!
І вже, напевно, не мине.
Тривога душу розпинає:
а що, як любиш не мене?

 

8.вона

Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.

Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.

 

 

 

 

вона

9.Ты письмо мое, милый, не комкай.
До конца его, друг, прочти.
Надоело мне быть незнакомкой,
Быть чужой на твоем пути.

Не гляди так, не хмурься гневно,
Я любимая, я твоя.
Не пастушка, не королевна
И уже не монашенка я —

В этом сером будничном платье,
На стоптанных каблуках...
Но, как прежде, жгуче объятье,
Тот же страх в огромных глазах.

Ты письмо мое, милый, не комкай
Не плачь о заветной лжи.
Ты его в твоей бедной котомке
На самое дно положи.

він

10.Благати про кохання не буду.

Гордість є, повір, у мене.

Але любов до тебе не забуду,

Адже вона сильніша, ніж я.

 

Ти не любиш. Знаю.... Не любиш!

Але любов не можу вбити.

Але любов мою ти не згубиш.

Я вмію лише нею жити

 

 

 

 

 

 

 

вона

11.Я прощаю і відпускаю!

Розлучаємося. Бог так рішив.

Я поплачу, я поридаю,

Буде весь білий світ немилий....

 

Але про це не пошкодую.

І не буду просити поверненння.

І залишиться пам'ять тінню.

Я за це прошу прощення!

він

12.Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!

Я не скажу і в пам'яті — кохана.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

вона

13.Я зізнаюсь тобі таємно,
Дивний здогад мене обпік:
Я залишуся в серці твоєму
На сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
Сотні вражень, імен і країн,-
На сьогодні, на завтра, назавжди!-
Ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й повік.

 

автор (палить листа)

Прощай, письмо любви! прощай: она велела.
Как долго медлили… как долго не хотела
Рука предать огню все радости …..
Но полно, час настал. Гори, письмо любви.
Готовы; ничему душа уже не внемлет.
Уж пламя жадное листы твои приемлет...
Минуту!.. вспыхнули! пылают — легкий дым
Виясь, теряется с молением моим.
Уж перстня верного утратя впечатленье,
Растопленный сургуч кипит... О провиденье!
Свершилось! Темные свернулися листы;
На легком пепле их заветные черты
Белеют……... Пепел милый,
Отрада бедная в их судьбе унылой,
Останься ввек на память о горестной любви...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

автор

Пишіть листи про те, як пахне вітер,  

Про те, як дощ вистукує склади,  

Про відблиски розсипаного літа  

Заховані у крапельках води.  

 

Пишіть листи чорнилами й думками,  

Опалим листям, травами в росі.  

І почуттями, що були між вами  

І лініями щастя на руці.  

 

Пишіть листи! Пишіть, заради Бога!  

Нехай вони запалюють зірки,  

Що поведуть, ховаючи тривогу,  

Вперед, не відпускаючи руки.