Сценарій "Горить моє серце" (кохання в житті Лесі Українки)
«Горить моє серце»
Кажуть, що справжній поет не повинен бути щасливим. Цей вислів можна віднести до долі Лесі Українки. Здається, вона народилася для щастя, адже Бог дав їй стільки талантів, але життєвий шлях виявився важким, тернистим, переповненим фізичного болю, душевних мук і нещасливого кохання...
тож підсумовуємо:
2 рідних брати
3 рідних сестри
4 любовних пригоди
7 розмовних мов + латина та давньогрецька
10 екранізацій творів
12 поем
22 прозових твори
22 драматичних твори
33 незакінчені твори, які все ж можна прочитати
42 роки життя
270 віршів
900 збережених листів
Географія подорожей та життя:
Луцьк, Софія, Шабо, Кимполунг ,Відень, Київ, Колодяжне, Друскеніки, Сан-Ремо, Кутаїсі, Тбілісі (Тифліс), Хоні, Ялта, Стамбул, Венеція, Берлін, Львів, Чернівці, Алупка, Євпаторія, Смірна, Неаполь, Гелуан (Єгипет), Гадяч, Одеса, Алушта, Сімферополь, Новоград-Волинський, Санкт-Петербург, Женева, Берн і Цюрих, Мінськ, Владая, Тарту (Дерпт), Сурамі, Телаві.
Переклади українською:
Гоголь, Міцкевич, Гомер, Гюго, Свіфт, Жорж Санд, Гейне, Шекспір та Байрон, Тургенєв, Метерлінк, де Амічіс та Ада Негрі, частини книги Єзекіїля та пророка Ісаї, Рігведи.
Щастя Лесі в тому, що найрідніші люди завжди підтримували її, піклувалися про неї. Тридцять років вона боролося із невиліковною хворобою, і рідні люди, як могли, полегшували її страждання. Але жоден з них не міг захистити Лесю від неї самої, від її кохання. Вона любила без міри.
Для письменників кохання – наче світло в кінці тунелю: без нього життя перетворюється на темряву, бруд та вічні пошуки себе. Тому творчість будь-якого поета чи прозаїка – це передусім історія його кохання, зрад, інтриг і пристрастей. Такі історії не схожі між собою, кожна має свою родзинку та особливе значення, і в тому, мабуть, головна принада любові.
За життя Леся воліла, щоб світ не обходило її особисте життя. Власне так і було. Все, що дійшло до нас – це поезія, згадки рідних та залишки листування. Але й з цього можна скласти цілу історію.
Волинь, 1886р.
Якщо взяти тонку, як билинка, поціловану музою поетики юну дівчину з дворянського роду. Додати до неї шляхтича з вищою освітою, ерудованого та свідомого. То швидше за все вийде перше кохання. Так і сталося. Зворушливий і ніжний, інтелектуальний роман дав свої плоди – сумісний переклад Гейне, що вийшов окремим накладом, та низку любовної поезії. Чому не дійшло до шлюбу? Тепер вже не знає ніхто. Але те, що Леся і Максим Славінський приятелювали до кінця життя – факт.
Побачив Ларису влітку 1886-го у волинському селі Колодяжному, де її батьки мали чималий маєток. Максимові було вісімнадцять, дівчині – п'ятнадцять років. Деякі дослідники вважають, що то було перше – ще дівоче – кохання волинянки. Так чи не так, а з іменем Славінського пов'язано багато перлин Лесиної інтимної лірики: "Горить моє серце", "Стояла я і слухала весну", "Хотіла б я піснею стати", "Сон літньої ночі"…
Київ, 1895р.
«Єсть у нас і квартирант, студент грузин, мій учитель і ученик разом (він мені помагає учитись по-латині, а я йому — по-французьки)»- напише Леся у листі до тітки.
Одноліток, Нестор Гамбарашвілі, виявився розумним і цікавим співрозмовником. Історії про вільних і гордих кавказців, знайомство з поезією Шота Руставелі, кинжал в подарунок – гарячий юнак справив аж надмірне враження. А потім Леся поїхала лікуватися в Ялту, він – одружуватись.
І хоч дівчина буде писати в листах до матері, що «мені легко його простить, бо я, властиве, ніколи й не сердилась на нього». Та в листі до сестри прозвучить, що «не можу зрозуміти такої психології, щоб вибирати чоловіка так, як шапку або черевики».
Подейкують, що в 1957 році Нестор був на могилі Українки, впав на коліна та дуже плакав.
Ялта, 1897р.
Боліло тіло, боліла душа. Єдиний порятунок для тіла – цілющий клімат і процедури, для серця – цікаві люди.
Два типових інтелігенти зі схожими поглядами на світ не могли не потоваришувати.
От тільки для неї це вилилося у кохання, а у нього у «дружескую приязнь». Вона доглядатиме його у Мінську всупереч волі батьків. Буде постійно чути від інших, що такі стосунки – самообман, дивацтво і навіть ненормальність. Та давно Леся звикла бути особливою, а це не так далеко й від ненормальної.
Він ні разу не скаже: «Я тебе люблю». Зате егоїстично повторюватиме раз у раз, що не в змозі відпустити, тільки не тепер.
Попри все Леся напише: «тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе». Сергій Мержинський піде з життя на Лесиних руках. І ніколи не піде з її серця.
Буковина, 1901р.
Тільки спорідненість жіночих душ, щирий товариш та казкові краєвиди могли відновити щось схоже на рівновагу у Лесиному серці.
Поетеса порівнювала Ольгу Кобилянську зі цвітом папороті. Та ж підтримувала та розуміла Лесю, як ніхто інший. Дружнє плече Климента Квітки стало надійною опорою.
Трохи згодом Леся напише подрузі: «Я не знаю, яка буде форма чи формула наших відносин, але одно певне, що ми будемо старатись якнайменше бути нарізно один від одного і якнайбільше помагати одно одному, – се головне в наших відносинах, а все решта другорядне.»
Климент, молодший за неї на 9 років, відрізнявся від усіх попередніх. В його роду не було ні декабристів, ні соціалістів-емігрантів і радикалів-засланців. Він не горів революційними ідеями. Проте мав блискучій розум, знав 13 мов, захоплювався музикою та фольклором, і став її порятунком.
За пару років потому Леся всупереч батькам вирішує жити цивільним шлюбом з Кльонею. Без вінчання! З тим жебраком, який зазіхав тільки на гроші Косачів, як кричала її мати. Та через чотири роки парі довелось взяти церковний шлюб. Без цього Климент не зміг би отримати пристойної роботи. А гроші потрібні були дуже. Бо коли йдеш поперек батьківського слова, йдеш на свої хліба. Лесіна ж хвороба вимагала багато «хліба».
Вони були разом десять років. Друзями, коханими чи товаришами з однаковою бідою? Климент кохав та ревнував її до спогадів. Леся ж щиро опікувалась ним, його здоров’ям та допомагала в роботі.
Таке різне, таке дивне, таке болюче. Кохання завжди йшло пліч-о-пліч із Лесею.
«Повної ідентичності в думках і почуттях двох дорослих і під різними впливами вихованих людей, я пересвідчена, не може бути. Її навіть не треба вимагати. Бо гармонія не в ідентичності…»
"Я не завжди тямлю, за що і через що я кого люблю… Не знаю і, скажу правду, знати не домагаюсь. Люблю і вже. Любов абсолютної справедливості не знає, але в тім її вища справедливість. У світі стільки несправедливо-прикрого, що якби не було несправедливо-лагідного, то зовсім не варто було б жити. Не від нас залежить поправити більшу половину всесвітньої несправедливості безпосередньо, будем же поправляти її іншою несправедливістю - любов'ю!" - Леся Українка.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку