Сценарій "Капці для Святого Миколая"

Капці для Святого Миколая.

Казка

Високо-високо в небі жило маленьке янголятко. Там йому було дуже весело. Воно стрибало з хмарки на хмарку, спускалося вниз із сонячним промінням і бігало під небесним дощем. А коли ставало холодно, ловило сніжинки і робило з них блискучі ланцюжки. Воно було дуже щасливе!

Янголятко особливо полюбляло зиму, бо в цей час на небі все змінювалося. Починався рух і метушня: старші янголи бігали, щось носили, складали, прикрашали; великі небесні робітні відкривалися, і там усі завзято працювали. Так! Наближався час, коли Святий Отець Миколай завітає до всіх чемних дітей зі своїми дарунками.

У небі аж кипіло. Усі янголи намагалися бути найкращими і зробити якнайбільше, щоб Святий Миколай саме їх вибрав допомагати йому обдаровувати дітей.

І маленьке янголятко теж старалося. Воно знало, що Святий Миколай його десь аж за кілька років може вибрати, бо ще зовсім маленьке.

Але воно мало добре серце і дуже хотіло всім допомагати.

Бувало, піде янголятко на фабрику, де виготовляють смачний шоколад й усілякі цукерки, завинені в срібні обгортки. Стане біля казана розтопленого шоколаду і почне мішати. Всі янголи довкола обприскані шоколадом, мале янголятко з голови до ніг бронзове, і навіть головний янгол-кухар має велику шоколадну пляму на фартуху.

Тоді янголи випихають маленьке з фабрики:

— Краще іди допомагай у друкарні!

А там друкують цікаві книжки для дітей та дорослих, які із задоволенням читають і самі янголи. Почне янголятко помагати при машині, що зшиває сторінки книжок. І раптом з'являються книжки з помішаними сторінками, з малюнками, оберненими догори ногами, і з чорнильними плямами на обкладинках.

—  Нам більше допомоги не потрібно, — випрошують його. — Іди допомагай на іграшковій фабриці!

Та коли янголятко допомагає на іграшковій фабриці, дивні випадки трапляються: пожежне авто чомусь у синій колір зафарбоване, лялька блакитноока має тільки одне око, а ведмедик волохатий загубив свій кожушок. І з фабрики іграшкової його теж випрошують.

Бідне янголятко, воно так хотіло допомагати, а його завжди посилали в інше місце, і завжди сварили за якісь чудернацькі випадки.

Зажурилося маленьке янголятко. Сіло під хмаринку і гірко заплакало з відчаю. У цей час відчинилися великі золоті ворота і вийшов Святий Миколай. Янголятко дуже любило Святого Миколая. Він завжди мав лагідне слово для кожного янгола, всіх пильнував, усім допомагав. Маленьке янголятко Миколай при зустрічі часто гладив по голівці й поправляв йому ореол.

— Так, Святий Миколай дуже добрий, — думало маленьке янголятко. — Він про всіх дбає, дарунки усім роздає.

Серце янголятка так наповнилося любов'ю до Святого Миколая, що воно хотіло зробити йому щось приємне, надзвичайне. Але що?

Довго думало янголятко, аж поки вирішило, що найкращим подарунком для Святого Отця будуть теплі капці, бо ж йому доводиться багато мандрувати взимку, в пекучий мороз, щоб вручити усім дітям дарунки.

Але з чого їх зробити? Аж тут незвичайна думка промайнула у його голівці, і янголятко швиденько кудись подалося...

У переддень Святого Миколая старші янголи почали сварити янголятко:

— Хто тобі дозволив?! — грізно запитували вони.

— Нитки веселки! Тому вона наче зблідла. Ой буде тобі, буде! — дорікали всі. — Святий Миколай, напевно, за це покарає.

Тієї ж хвилини увійшов Святий Миколай.

Маленьке янголятко не знало, де й заховатися. Воно не хотіло жодної шкоди наробити, воно справді бажало тільки добра, а тепер за це ще й покарають. Раптом маленьке янголятко почуло, що Святий Миколай його кличе. Може, хоче сварити? Підійшло воно до Святого.

А ні, Святий Миколай узяв коробку, витягнув капці й узув. Ще й хвалить-вихваляє, які вони тепленькі та м'якенькі. Янголятко не вірило своїм вухам.

Тоді Святий Миколай посадив янголятко на коліна і сказав:

—  Ти, маленьке янголятко, показало цим дарунком своє добре серце і свою любов до мене, тому я візьму тебе із собою на землю, допоможеш мені роздавати дітям дарунки!

Маленьке янголятко з радості нетямилося, навіть забуло подякувати. Воно сиділо в Святого Миколая на колінах і до всіх весело усміхалося.

Тому, діти, коли ви між своїми дарунками знайдете іграшку, залиту шоколадом, або книжечку з оберненим образком, не журіться. Це, напевно, разом зі Святим Миколаєм завітало до вас і маленьке янголятко.

Т. Фролова

Подарунок від Миколая Чудотворця

В одному місті жив собі чоловік. Ні родини в нього не було, ні дітей, а лише багатство небачене. Був товстосум той страшенно скупий. До того ж мав зле серце і черству душу. Ніколи він не пожалів ні песика бездомного, ні злидаря безхлібного.

— От який я багатий! — посміхався спогорда. — Що мені ті люди, коли вони бідніші від мене?

Якось була люта зима. Хурделиця снігами трусила. Мороз аж сльози з очей витискав. Саме тієї пори Святий Миколай по світу ходив. Додивлявся, хто з малечі залишився ще без подарунка.

— Ніби усіх дітей обійшов й усі подарунки розклав. Жодного не залишилося, — вдоволено мовив сам до себе Миколай.

Аж дивиться — дівчатко біля вікна сидить, у сніговицю заглядає.

— Ай-ай-ай! Вона ж мене виглядає, бідолашна! Як же це я її без дарунка лишив? — бідкався дідусь. — Старий, видно, став. І, як на лихо, гостинці скінчилися. Зайду-но я до того багатія, попрошу в нього щось для дитини.

Тай постукав у ворота.

— Хто там? — питає багач.

— Перехожий один. Пусти, чоловіче добрий, бо замерзну.

— То й замерзай. Мені що до того!

— Я Святий Миколай. Прошу в тебе щось для дівчинки. Не може ж вона залишитися без подарунка.

—  Мені байдуже, святий ти чи грішний. Я наймогутніший, бо я найбагатший. А найбагатший тому, що у своєму житті нікому нічого не дав.

— Але багатство не вічне. Невмируще тільки добро, яке ти зробиш людям. А з твоїми грішми може щось трапитися.

— Нічого не трапиться. Я сторожу надійну поставив, яка пильно охороняє мої скарби.

Пішов Святий Миколай ні з чим... Тихенько підступив до вікна, де чекала на нього дівчинка. А вона заснула...

—  Ти не зостанешся без подарунка, дитино моя, — промовив Миколай тихенько. І вклав пісню в її уста.

Прокинулася вранці дівчинка й заспівала. Та так гарно, що аж сама здивувалася.

— Ой, — засміялася радісно, а я думала, Святий Миколай забув про мене.

Минув час. Дівчинка виросла і стала співачкою. Люди, слухаючи її пісні, усміхалися й добрішали. Дівчинка розбагатіла. Та незважаючи на це, допомагала бідним, жаліла бездомних котів і собак, була до всіх доброю. А ще шанувала Святого Миколая.

Якось саме того зимового вечора, коли Миколай провідує діток, поверталася співачка додому. Раптом угледіла край дороги нужденного чоловіка, що просив хоча б кусник хліба. Зглянулася дівчина. Взяла старого до своєї оселі, обігріла, нагодувала, дала чисту одежину. Тут став перед нею Святий Миколай і мовив:

— Цей чоловік пожалів колись для тебе малу дещицю свого багатства. Чи й тепер будеш доброю для нього?

— Так, буду, — сказала співачка. Він удвічі нещасніший за найбіднішого бідняка, адже його ніхто не любить.

Заплакав тут старий і сказав:

— Святий Миколаю, часто я згадував твої слова. Справді, вічне лише добро, яке зробиш ти людям. Усі мої скарби знищила пожежа. І більше у мене нічого не зосталося, бо добра я не зробив нікому.

— Якщо ти плачеш, то не такий вже пропащий, — сказав Святий Миколай, ледь помітно усміхаючись.

Через деякий час нажив той чоловік багатства знову. Проте завжди допомагав нужденним і був щасливий від того, що робив добро.

Святий Миколай.

Народна легенда

Ходить святий Миколай по всіх-усюдах, минає хати, палаци, села, міста, роздає дарунки, благословляє і втішає бідних та нужденних.

Так він зайшов до села, у якому під самим лісом стояла хата. Двері відчинені, на порозі сидить хлопчина, босий, розхристаний, у подертій одежині і вдивляється в небо, в ту молочну дорогу, що з небесних палат веде на землю.

Це малий Тарасик. Матері він не пам'ятав, торік помер тато, лишився хлопець круглим сиротою. Тепер служить у людей, пасе влітку вівці та гуси. Він не показував великого розуму— робив, що йому наказували робити, але й ця робота ішла в нього мляво. Одне лиш захоплювало. Побачить, бувало, що якась мати пестить і цілує свою дитину, малий Тарасик біжить мерщій туди і так вдивляється в матір, наче щось просить.

Приходить Святий Миколай під хату, а Тарасик навіть шапки не знімає, лише розплющив очі та й дивиться.

— Що ж ти, Тарасику, мене не пізнаєш? — питає Миколай.

— Чому ні, тільки я Вас визирав із неба, а Ви тим часом прийшли із села.

Усміхнувся Святий Миколай і знов питає:

— Скажи мені, Тарасе, чим тебе маю обдарувати, може, шапкою, одягом, чобітьми?

— Ні...

— Може, тобі дати їжі такої, щоб ти не був ніколи голодний.

— Ні...

— А може, ти хочеш грошей багато?

— Теж ні.

— Скажи-но, Тарасику, щиро, що ти хотів би мати, адже знай, що я й для тебе приніс дарунків, бо ти нічим не прогнівив Господа Всевишнього.

На ті слова Тарас упав навколішки і прошепотів несміло:

— Я хотів, Святий Отче Миколаю, щоби мене хтось хоч раз у житті попестив і приголубив, як мати свою дитину.

Засумував Святий Миколай і не сказав жодного слова. Любов матері — це єдине, чим важко обдарувати сиротину.

Але і з таким бажання звертаються дітки до Миколая. За щиру і наполегливу молитву часто Святий Миколай обдаровує їх новою родиною і любов'ю батьківською.