Сценарій конкурсу "Ватра" військово-патріотичної гри "Сокіл" ("Джура") молодша вікова група.

Герої такі не вмирають….

Ведучий :

Герої такі не вмирають,

Вони будуть вічно живі.

Героїв завжди пам’ятають

На небі й на рідній землі!

Звучить мелодія

Заходять діти з лампадками і ставлять їх на стіл.

Ведучий: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!

 Ведучий: Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

Для чого люди вийшли на Майдан?

 Що їхні сонні душі розбудило?

Розвіявся густий - густий туман,

Що прикривав всю правду так грайливо…

У всіх містах великих і малих,

 У всіх куточках неньки України

Всі люди, всі від юних до старих

Чекають позитивні і жадані зміни.

  Ведучий:  Навіщо ви йшли вперед? Навіщо? Адже вам так багато було чого втрачати.

Ви пішли на смерть, тому що бути солдатом – це не значить вміти тільки добре стріляти та знатися на тактиці. Бути солдатом – значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу.

Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те, що навколо тебе,– твоя країна, твоя колиска, твоя відповідальність.

 Навчитися воювати – нескладно. Проте бути солдатом – це значить мати дух солдата. Солдат без душі – кілер. Солдат з душею – воїн.

У війні за незалежність України народилася нова незалежна нація, яка має творити свою незалежну культуру та історію.

Ми маємо жити в системі координат, яка зрозуміла для нас. Серед символів, які мають значення та торкаються серця. 

(монолог дівчини)

…Груди! Відкрийте йому Груди…Швидше…Швидше…

Відкрили йому груди, а там рана від кулі. Глибока. Страшна. Господи, ще ж зовсім дитина…

   Він такий юний. Каска злетіла, волосся русяве розсипалося. Очі голубі, як небо над його головою. Сорочина стала червоною. Ще кликав маму, ще шепотів слова теплі, як кров, що витікала життям з його грудей. Ще питав про весну, чи ж настала вже… А очі, ті голубі очі вже ясніли щасливо – він

йшов ангелом до Бога…

А сотню Небесну вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров´ю перемішана сльоза….

А батько сина ще не відпускав.

Й заплакав Бог,побачивши загін:

Спереду – сотник ,молодий,вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній-сивий-сивий..

І рани їхні вже не їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

                                          Героям Небесної сотні

Виходять учень і учениця

Мамо, чи це вже весна, що квітами

 встелена площа?

Мамо, чом пташка така сумна?

А ще вчора співала в віконце.

Синку, це ще не весна.

А квітами землю встелили,

Бо в рай відлітає душа, а тіло—

В холодну могилу.

Мамо, а може, це сон, і, може,

Зі сну я прокинусь?

Як сонечко за горизонт,

У твої обійми полину?

Так, моя пташко, ти спиш,

Та більше уже не проснешся.

Спогадом в небо злетиш,

Янголом в сон мій вернешся.

Мамочко, мамо, не плач,

Витри сльозу, посміхнися,

За серце в скорботі—пробач,

Пробач, що не міг я скориться.

Як же я можу, мій сину,

Гнів в своїм серці носити?

Ти ж моя мила дитина,

Як же без тебе нам жити?

Матусю, поглянь в синє небо—

Це ж очі мої, як у тебе.

Вдивися у жовте колосся—

Це моє, як у батька волосся.

Не плачте за мною у хаті.

Я землю відстояв свою.

Не вмер я, все бачу! Не варті

У сотні небесній стою!

Ведучий: Не плачте, мамо. Ваш син у Небесній Сотні. Вже не тече кров із ран Вашого сина. Не пече йому у грудях більше. Він стоїть на варті. По праву руку від Бога.

 Ведучий: А по ліву – його побратими: Андрійки, Васильки, Іванки, Назари, Сергійки, Максимки – ті, хто нині в Небесній Сотні.

 Ведучий: Не плачте, мамо. Дозвольте поплакати світові.

Ведучий :Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. І в останню мить віддали нам найдорожче – своє життя. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, пісень за них доспівали.

Ведучий: Наша Житомирщина також має свій страшний лік в Небесній Сотні.

Ведучий: Першою жертвою влади на євромайдані і першим із числа Небесної сотні став уродженець містечка Любар – 42-річний Павло Мазуренко, якого ще 18 грудня 2013 року жорстоко побили беркутівці на Майдані, після чого він помер.

Ведуча: 18 лютого 2014 року закінчилось життя 73-річного житомирянина Якова Зайка – відомого громадсько – політичного діяча.

Ведучий: Того ж дня так звані «тітушки», з особливою жорстокістю, убили уродженця Володарська – Волинська 39літнього Віктора Прохорчука.

 Ведуча: 20 лютого, рятуючи пораненного, загинув житель с. Пилиповичі Новоград – Волинського району Олександр Балюк.

Ведучий: В числі Небесної сотні і Анатолій Нечипоренко з Брусилова, життя якого обірвалось після важкого поранення.

Ведуча: 20 лютого на тридцять третьому році життя від кулі снайпера на вулиці Інститутській загинув Сергій Кемський, наш земляк, мешканець міста Коростень.

Тож знай, Герою мій, що ти не марно гинув:
ми піднялись – Народ, як ти того хотів,
за нашу неньку славну, матір-Україну
повстали всі – здолати злодіїв-щурів.

Мій побратиме вірний, спочивай в спокої.
Ім'я твоє ми збережем навік!
Країна визнала тебе своїм Героєм –  
Людина, Батько, Син і Чоловік.

Ми вистоїмо. Здолаємо катів,
Як маків – цвіт розквітне Україна!
На тих місцях, де йдуть тепер бої,
В земнім поклоні схилиться калина.

В смиреннім мовчанні

І тиші годину

Припадем , українці,

На збиті коліна.

За долю хорошу

Повернення сина.

Помолимось Богу

За мир на Вкраїні!

Я хочу сказати простими словами,

Про те, що турбує мене цими днями,

Про те , як в думках я малюю картину,

Якою я бачу свою Україну!

В моїй Україні ніхто не стріляє,

Ніхто не калічить, ніхто не вбиває!

В моїй Україні ніхто не воює!

Своє і чуже життя кожен цінує!

В моїй Україні правдивая влада,

Про неї в народі складають балади.

Працює й працює, з ранку до ночі,

Щоб людям відкрито дивитись у очі.

В моїй Україні немає кордонів!

І море, і сонце, Дніпро, терикони,

Карпати зимою в засніжених шапках,

Моя Україна! Люблю її! Крапка! ( разом)