Сценарій конкурсу знавців "Шевченко відомий і невідомий"
Красноградський багатопрофільний ліцей
Красноградської районної ради Харківської області
вчитель української мови та літератури Власова Ірина Іванівна
Конкурс знавців на тему: “Шевченко відомий і невідомий”
Мета: навчальна: поглибити знання учнів про Т.Г. Шевченка;
розвиваюча: розвивати вміння працювати з додатковими джерелами, практично застосовувати здобуті знання;
виховна: виховувати любов, шану до таких людей як Т.Т. Шевченко.
Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, збірка «Кобзар», мультимедійна дошка, комп’ютер, презентації.
Використана література: Краєзнавчі свята. Х.: Вид. Група “Основа”, 2006. –288 с.
Перебіг конкурсу
Ведуча 1. Добрий день, юні шанувальники творчості Кобзаря, дорогі глядачі, вболівальники, судді! Сьогодні ми присутні з вами на конкурсі знавців творчості Тараса Григоровича Шевченка.
Представляє членів журі. Встановлює почерговість виступів команд.
Ведуча 2. Хто такий Тарас Шевченко, яка його роль в історії України? Про це розкажуть наші ерудити.
Ведуча 1. Розпочинаємо перший конкурс. Кожна команда повинна за 3 хвилин розповісти цікаві або маловідомі факти про Тараса Шевченка, розкрити значення його творчості. Правильна повна відповідь — 10 балів.
Виступ команд
Команда «ТАРАСОВІ НАЩАДКИ»
- Його називають українським Рембрандтом, а в творчій манері вбачають схожість з особливостями живописного стилю Гогена, Делакруа, Ван Гога, за рівнем своїх спроб у скульптурі він не поступався Родену. Поет цілої нації вродовж декількох віків і видатна фігура в історико-культурному процесі України, приклад для наслідування для багатьох поколінь. Живописець, майстер офорту і графіки, прозаїк і поет, ілюстратор, талановитий представник епістолярного жанру, на додачу до всього був людиною широких поглядів, філософом і просвітянином. Пропонуємо вашій увазі цікаві факти і невідомі твори Шевченка-маляра.
- Слова чи фарби: з чого починалась творчість Шевченка?
Хоча Тарас Шевченко прославився як всесвітньо відомий український
поет, першими кроками у мистецьких спробах були малюнки. Дослідники
життя Кобзаря зазначають, що з 1830 року починається становлення його
як художника, натомість ранній період літературної творчості датується
1837 роком.
- З кріпаків у художники за 45 кілограмів срібла. Саме талант до малювання зіграв вирішальну роль у звільненні Кобзаря від довічного прислужування поміщику. Навесні 1838-го року Василь Жуковський та Карл Брюллов викупили молодого художника з кріпацтва за 2500 рублів, що за курсом того часу дорівнювало 45 кілограмам срібла.
- Майже все своє свідоме життя Шевченко присвятив живопису і графіці. Не забуваймо, що саме талант до малювання відкрив йому дорогу на волю, став перепусткою у мистецьку еліту. Протягом 25 років кріпацтва і 10 років заслання він писав. Писав акварелями, олівцем, олією, тушшю. 835 творів – саме таку кількість творів нараховує доробок Шевченка у образотворчому мистецтві. Загалом Кобзар створив більше 1000 живописних творів за 30 років (з 1830 по 1861 рік). Близько 278 картин вважаються втраченими.
Команда «КОБЗАРЕВІ СТРУНИ»
- Малював у всіх жанрах, опанував всі відомі на той час технічні прийоми офорта, живопису, рисунка. Започаткував і став першим представником критичного реалізму в образотворчому мистецтві України. У Національному музеї Тараса Шевченка ми можемо побачити портрети і композиції на історичні, міфологічні і побутові теми, природні і архітектурні пейзажі, виконані олією, аквареллю, сепією, тушшю, олівцем. Також до нашого часу дійшли численні зразки офортів, виконаних на папері, ескізи, етюди. Створив цілісний і символічний образ жінки в літературі і на картинах. Тема жіночої долі наскрізною лінією проходить через усі періоди літературної творчості. Не дивно, що і в образотворчому мистецтві жіноча драма знайшла відображення у знаменитих полотнах.
- Кошти для викупу здали:
земляк Т. Шевченка художник Іван Сошенко;
художник Аполлон Мокрицький з Полтавщини, нащадок козака Таволги, випускник Ніжинської гімназії вищих наук; поет Євген Гребінка (козацький нащадок роду Чайковських);
граф Вієльгорський Михайло - поляк, віолончеліст, композитор; Василь Григорович — козацький нащадок із Полтавщини, випускник Київської академії, конференц-секретар Академії мистецтв, брав участь у викупі Шевченка з кріпацтва і допоміг влаштувати його в Академію мистецтв пенсіонером Товариства сприяння художникам.
Т. Г. Шевченко присвятив Григоровичу поему «Гайдамаки» і згадує про нього на сторінках свого щоденника та в повісті «Художник».
Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838 року, а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну.
Оцінка журі.
Ведуча 2. А зараз наступний конкурс. На екрані ви побачите картини Шевченка-художника. Назвіть їх.
Демонструється по три картини для кожної команди. Відповіді оцінюються за двобальною системою. Найбільша кількість балів — шість.
Оцінка журі.
Ведуча 1. Наш новий конкурс — вікторина «Швидко й влучно». Я читаю запитання, а кожна команда впродовж однієї хвилини якнайшвидше й коротко дає відповідь.
Кожна правильна відповідь оцінюється одним балом.
Запитання для першої команди:
1. Розшифрувати назву вірша «П. С».
2. Коли викупили поета з неволі?
3. Коли вперше було видано «Кобзар»?
4. Яке звання одержав Шевченко після закінчення Академії мистецтв?
5. Коли відбулася друга поїздка поета в Україну?
6. Яким псевдонімом підписував свої прозові твори Шевченко?
7. Кому присвячена поема «Катерина»?
8. Хто автор музики до балету «Лілея»?
9. Хто вперше виконав роль Тараса Шевченка на екрані в 1926 році?
10. Хто написав музику до «Заповіту»?
11. Поет дружив із негритянським актором-трагіком. Хто він?
12. Який твір Шевченка було вперше екранізовано?
13. Геніальний російський актор, товариш Кобзаря. Хто він?
14. Автор історико-біографічної опери «Тарас Шевченко».
Запитання для другої команди:
1. Як називається перший екранізований фільм про Шевченка?
2. Дівоче прізвище матері Шевченка?
3. У якому закладі навчався Шевченко?
4. Коли відбулася перша поїздка поета в Україну?
5. Якої букви немає в поемі «Сон»?
6. Хто такі неофіти?
7. Кому присвячена поезія «Г. 3.»?
8. У 1951 році на Київській кіностудії художніх фільмів було знято картину «Тарас Шевченко». Хто зіграв головну роль у ній?
9. Коли помер Шевченко?
10. Скільки часу перебував поет у Новопетрівському укріпленні?
11. Кому присвячено твір «Кавказ»?
12. Чиї це слова: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа»?
13. Коли відбувся перший арешт Шевченка?
14. Колективна праця трьох харківських композиторів Ю. Мейтуса, В. Рибальченко, М. Тіца. Що це за твір?
Ведуча 2. Прошу членів журі оцінити відповіді команд.
Четвертий конкурс - назвати пісні на слова Кобзаря. Свій віночок із п'яти пісень представляє перша команда (10 балів). Можна у вигляді міні-презентації
Виступи команд. Оцінка журі.
Ведуча 1. А зараз прошу на сцену по одному читцеві від кожної команди Ви повинні прочитати поезію Тараса Шевченка (5 балів).
Виступи читців, оцінка журі.
Ведуча 2. Творчість Кобзаря шанують не тільки в Україні, а й у всьому світі. Його твори покладені на музику, екранізовані. Наші команди зробили свої презентації про те, як вшановують пам’ять Т. Шевченка.(10 балів).
Виступи команд. Оцінка журі.
Команда «ТАРАСОВІ НАЩАДКИ». Музеї Т. Шевченка
Команда «КОБЗАРЕВІ СТРУНИ» . Пам'ятники Шевченку в Україні та світі
Ведуча 1. А зараз бліц-опитування для вболівальників команд. По 5 питань для кожної із команд.
Почергово задаються питання
1. Назвіть перший поетичний твір Т.Г.Шевченка , написаний ще до викупу з кріпацтва. ( «Причинна» 1837 р.)
2. Портрет якого великого українського поета і художника написав
І.М. Крамськой? ( Портрет Т.Г.Шевченка )
3.Який свій поетичний твір присвятив Т.Г.Шевченко Жуковському? («Катерина»)
4. Кому саме з українських кобзарів у 1860 році Т.Г.Шевченко подарував збірку «Кобзар»? ( Остапу Вересаю)
5. До претендентки на яку «роль» Т.Г.Шевченко ставив такі вимоги: « Тільки українка, не панського роду, сирота і наймичка» ? (До дружини)
6.Назвіть перший твір Шевченка на історичну тему? («Іван Підкова»).
7. Які художні твори про життя Т.Г.Шевченка ви знаєте? ( С.Васильченко «У бур’янах», О.Іваненко «Тарасові шляхи», Д.Красицький «Тарасова земля», «Тарасові світанки», Д.Косарик «Син-колос», О.Ільченко «Петербурзька осінь», А.Смілянський «Поетова молодість»).
8. Тут народився Шевченко. (с.Моринці Звенигородського повіту на Київщині).
9. Тут, будучи тяжко хворим, 25 грудня 1845р. Шевченко написав славетний «Заповіт» (Переяслав).
10.Тут Шевченко виконав 4 акварельні малюнки Лаври. (Почаїв).
Ведуча 2.
Сонце вже доволі височенько,
Вітряки розіп'яті стоять.
Он малий Григорія Шевченка
За селом пасе чужих ягнят.
Енгельгардт зібравсь у місто Вільно,
Козачок хапається, спішить.
Їдь, Тарасе, та спіши повільно —
В чужій хаті свічка догорить.
...В Петербурзі місяць ореольний,
Статуї біліють крізь туман.
Цар тут на отечеськім престолі,
А у тебе торба і талан.
Це вони орла пошлють карати,
І тебе до скелі прикують.
За вогонь, що ти приніс, крилатий,
Пазурі вжене імперська лють.
... У степах казахських вітер віє,
Тінь орла на висохлій траві.
Козаків скликає Гамалія,—
І встають і мертві, і живі.
Гонта йде дітей своїх зарізать,
Щоб нових «не наплодить орлят»...
Прикували? — Не силкуйтесь, пізно!
То раніш він пас чужих ягнят.
А тепер вогнем взялося слово,
І пече, і плаче, і горить.
І спішить до рідного порога,
Щоб сокиру правдою сталить!
Сьогоднішній наш конкурс — це справжнє свято Кобзаря, його вічної, нев'янучої творчості, полум’яного слова. Коли нам важко, коли смуток гризе душу, припадімо спраглими вустами до його цілющого джерела, щоб знову відчути силу, жити для рідного народу.
Звучить «Заповіт».
Голова журі підсумовує конкурс і нагороджує переможців.
Додатки
Додаток 1
Картини Шевченка-художника
1. «Циганка-ворожка» 1841
2. Портрет К.П. Брюллова, 1835
3. «Катерина», 1830
4. Місячна ніч на Косаралі, 1848-1849
5. Портрет дітей В.М. Рєпніна, 1844
6. Портрет Є. П. Гребінки, 1837
7. Портрет Є.В. Кейкуатової, 1847
8. В Решетилівці, 1845
9. Автопортрет, 1840-1841
10. Смерть Олега, Князя древлянського, 1836
Додаток 2
Вікторина «Швидко й влучно». Я читаю запитання, а кожна команда впродовж однієї хвилини якнайшвидше й коротко дає відповідь.
Кожна правильна відповідь оцінюється одним балом.
Запитання для першої команди:
1.Розшифрувати назву вірша «П.С.» («Петру Скоропадському»).
2.Коли викупили поета з неволі? (22 квітня 1838р.).
3.Коли вперше було видано «Кобзар»? (1840р.).
4. Яке звання одержав Шевченко після закінчення Академії мистецтв? (Вільний художник).
5. Коли відбулась друга поїздка поета на Україну? (1845р.).
6. Яким псевдонімом підписував свої прозові твори Шевченко? (Дармограй).
7. Кому присвячена поема «Катерина»? (В.Жуковському).
8. Хто автор музики до балету «Лілея»? (К.Данькевич).
9. Хто вперше виконав роль Т.Шевченка на екрані в 1926 році? (А.Бучма).
10.Хто написав музику до «Заповіту»? (М.Вербицький).
11. Поет дружив із актором-трагіком. Хто він? (Айра Олдрідж).
12. Який твір Шевченка було вперше екранізовано? («Катерина»)
13. Геніальний російський актор, товариш Кобзаря. Хто це? (М.Щепкін)
14. Автор історико-біографічної опери «Тарас Шевченко»? (Г.Майборода).
Запитання для другої команди:
1. Як називається перший екранізований фільм про Шевченка? («Тарас Шевченко»).
2. Дівоче прізвище матері Шевченка? (Бойко).
3. У якому вищому закладі навчався Шевченко? (Академія мистецтв).
4. Коли відбулася перша поїздка поета в Україну? (Травень 1843р.).
5. Якої букви немає в поемі «Сон»? ( Ф)
6. Хто такі неофіти? (Перші християни).
7. Кому присвячена поезія «Г.З.»? (Ганні Закревській).
8. Хто зіграв головну роль у фільмі «Тарас Шевченко», знятому у 1951р. на Київській кіностудії? (С.Бондарчук).
9. Коли помер Шевченко? (10 березня 1861р.).
10. Скільки часу перебував поет у Новопетрівському укріпленні? (1850-1857 рр.)
11. Кому присвячено твір «Кавказ»? (Я. П. де Бальмену, художнику-аматору)
12. Чиї це слова: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа…»? (І.Франка).
13. Коли відбувся перший арешт Шевченка? (у квітні 1847 року)
14. Колективна праця трьох харківських композиторів Ю. Мейтуса, В. Рибальченко, М. Тіца. Що це за твір? (Опера «Гайдамаки»)
Додаток 3
Пісні на вірші Тараса Шевченка
1.«Думи мої, думи мої». I всесвітня капела бандуристів»
2.«Розрита могила» — гурт "Кому вниз"»
3.«Диво» виконує JONIBEK (Музика: Александр Яшин) хор»
4. «Вітре буйний» — Марина Гольченко і Кубанський козайчий хор
5.«Не нарікаю я на Бога» — гурт "Кому вниз"»
6.«Гомоніла Україна» — Тріо бандуристок «Дивоструни»
7.«Гамалія» — гурт Фата Моргана
8.«Суботів» — гурт "Кому вниз"
9. «Заповіт» — музика Івана Нишпора, аранжування -- "Тарасова ніч" -- львівський фольк-рок оркестр
10.«Думи мої, думи мої» — Бандурбенд
11.«Реве та стогне Дніпр широкий» — мелодія Д. Крижанівського, обробка А. Авдієвського. // Концерт хору ім. Г.Г. Верьовки
12.«Реве та стогне Дніпр широкий» — 7-річний Олег Александров
13."ЗАПОВІТ" Стихи Т.Г. Шевченко, музыка Александра Горшкова.
14.«Ой коли ж ти почорніло зеленеє поле» — Олекса Керекеша (гурт "Фата Морґана")
15.«Зоре моя вечірняя» — народний ансамбль "Вишня"
16.«Б'ють пороги, місяць сходить» — виконує Василь Жданкін
17. Святогір. Пісня яка складається зі слів Т. Г. Шевченка
18. «Доля» чоловічий ансамбль під керівництвом Романа Гуцалюка м.Скалат
19. «Тече вода з під явора» (музика Олександра Якушенко. Виконують автор і Мар'яна Коробйова.)
20. «Минають дні, минають ночі» — виконавець невiдомий
21. «Царице неба і землі! » — Сестри Тельнюк
22.«Не женися на багатій... » — Сестри Тельнюк
23.«І мертвим, і живим... » — Сестри Тельнюк
24.«Зоре моя вечірняя » Марта Шпак
25. «Зоре моя вечірняя » Олекса Керекеша
26. «Зоре моя вечірняя » Оксана Муха
27. «Не женися на багатій » музика Олександра Якушенко. Виконують автор і Мар'яна Коробйова. Стройова
28. «Заповіт Шевченка» — Музика та виконання: Дмитро Богуш
29. «Думка» Олекса Керекеша —- гурт "Фата Морґана
30.«Дивлюсь я на небо» Виконали студенти НПУ ім. М. П. Драгоманова, спеціальності менеджмент культурних проектів
31.«Садок вишневий коло хати» вокальний квiнтет Алiлуя
32.«Тополя» виконує гурт Хочу ЩЕ!
33.«Мені Однаково» — гурт Скрябін
34. «Все йде , все минає» - гурт Враження в складі Андрія, Уляни та Остапа Оштуків.
35. «Бандуристе, орле сизий!»
36. «Ой, У Горі Роман Цвіте» — Нічлава Блюз
37.«Ой чого ти почорніло... » — Хорея Козацька
38. «Думи мої, думи мої» — Василь Жданкін
39. «Тече вода в сине море» — Думка
40.Учітеся брати мої
41. Юрий Половецкий и Надежда Лисовая - "Заповіт" (муз. Юрия Половецкого, сл. Тараса Шевченко)
Додаток 4
Список музеїв Тараса Шевченка
Україна
- Національний музей Тараса Шевченка
- Літературно-меморіальний будинок-музей Шевченка (м. Київ)
- Національний державний історико-культурний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка» (с. Моринці, с. Шевченкове, с. Будище Черкаської обл.)
- Філія Національного музею Тараса Шевченка у Києві «Хата на Пріорці» (Київ)
- Шевченківський національний заповідник (Канів Черкаської обл.)
- Музей однієї книги — «Кобзаря» Т. Г. Шевченкa (Черкаси)
Канада
- The Taras Shevchenko Museum of Canada
Російська Федерація
- Орський музей Т. Шевченка (м. Орськ)
- Меморіальний музей-гауптвахта Т. Г. Шевченка (м. Оренбург)
- Музей-квартира Т.Г. Шевченка
Казахстан
- Музей-меморіальний комплекс Т. Г. Шевченка у Форті Шевченка
|
|||||||||||||
|
|
|||||||||||||
Пам'ятник Шевченку в Хусті
Додаток 5
Фото та портрети Тараса Шевченка
Відомо одинадцять фотографій Шевченка, до наших днів залишилось лише десять (дев’ять з них — у ДМШ, одна — в будинку-музеї Т. Г Шевченка в Києві). В роки юності та до заслання Тарас не фотографувався.
Перше його фото на прохання М. Дорохової зроблено 30 березня 1858 у
А. Деньєра. На знімку ми бачимо поета в шапці й кожусі та з бородою. З цього фото 1860 він виконав автопортрет.
Наступне, друге фото виконано у фотоательє І. Досса у 1858 році. На цьому Шевченко без головного убору, в білій сорочці і чорному піджаку. Після смерті І. Досса з його негатива зроблено кілька відбитків у фотоательє
Д. Здобнова. Художники О. Бобров, В. Касіян, С. Красицький користувалися цією фотографією при написанні портретів поета. За цим же знімком І. Рєпін 1888 зобразив портрет для світлиці в хаті, збудованій на Чернечій горі для сторожа могили Шевченка.
Третє фото, досить відоме, — в смушковій шапці й кожусі, з поголеною бородою — зроблено в квітні 1859 у того ж А. Деньєра. З цього фото Л. Жемчужніков замовив у Парижі літографський портрет (його неперевершено виконав літограф А. Муйєрон) і доставив до Петербурга. Шевченко підтвердив літографію підписом і використовував її, працюючи над останнім автопортретом. Після смерті кобзаря художники В. Мате, М. Мурашко, Ф. Красицький та ін. користувалися цим знімком для створення живописних, графічних і скульптурних портретів Шевченка. З цього ж фото І. Крамськой на замовлення П. Третьякова — засновника Третьяковської картинної галереї у 1871 році зобразив один з найкращих портретів Тараса Шевченка.
В 1859 Шевченко знову фотографувався у Деньєра — разом з своїми друзями Г. Честахівським, братами О. та М. Лазаревськими і П. Якушкіним. Лейпцігський майстер Ф. Брокгауз викадрував з цієї групи постать Шевченка і вигравірував її на сталі; пізніше і російські майстри робили з цього фото гравюри на металі, дереві.
До 1859 належить ще одна фотографія Шевченка. На ній поет зображений на весь зріст, у смушковій шапці, кожусі і з палицею. Це невелике за розміром (9 х 12 см) фото дуже рідкісне. Виконав його, очевидно, теж А. Деньєр.
Під час перебування у Києві 1859 поет тричі фотографувався у І. Гудовського. На першому знімку він сидить на стільці у білій сорочці з темною краваткою і темному піджаку (за цією фотографією художник Г. Цисс 1929 виконав портрет олією). На другому — сидить на стільці біля столу в білому полотняному костюмі з палицею в руках.
На третьому фото (погрудне) поет теж у білому костюмі з нахиленою вліво головою. З цього знімка Шевченко 1860 виконав офортний автопортрет.
До 1858—59 належить фотографія поета у темному костюмі, з якої 1859 М. Микешин зробив малюнок-портрет, репродукований ксилографією Є. Гогенфельдена у «Кобзарі» 1860, виданому коштом П. Симиренка. Цю фотографію Шевченко використав при роботі над офортним автопортретом 1860. Оригінал фото не зберігся.
Два останні знімки поета:
в чорному костюмі, в білій сорочці з чорною краваткою другий знімок— разом з Г. Честахівським виконані невідомим фотографом в кін. 1860 або на поч. 1861.
Джерело: http://izbornyk.org.ua
Додаток 6
Особистості в долі Т.Шевченка
![Т.Г.Шевченко. Портрет В.А.Жуковського. Копія з твору К.П.Брюллова. [1838, квітень – 1841. С.-Петербург]. Брістольський папір, акварель. 27,2 × 21 см. Національний музей Тараса Шевченка, № г-1882.](/uploads/files/1548541/212087/228164_html/images/212087.046.jpg)
![Т.Г.Шевченко. Портрет Айри Олдріджа. Кольоровий папір, італійський та білий олівець (35,6 × 28,3 см). [Санктпетербург]. 25.ХІІ 1858.…](/uploads/files/1548541/212087/228164_html/images/212087.047.jpg)
1. М.Г. Рєпнін. Був близько знайомий з Тарасом Шевченком, який у 1843 — на початку 1844 жив у його яготинському маєтку. Т.Шевченко виконав дві копії портрета Рєпніна роботи швейцарського художника Й.Горнунга (п. 1870).
2. Портрет Євгена Павловича Гребінки, 1837 Бристольський картон, акварель
3. Т.Г.Шевченко. Портрет І.А. Крилова. Копія з твору К.П.Брюллова.[1839 – 1841, не пізніше початку травня. С.-Петербург].Папір, акварель. 24,6 × 19,5 см.
4. Павло Васильович Енгельгардт, Бристольський картон, акварель, 1833. Російський дворянин і офіцер німецько-балтійського походження, представник розгалуженого роду Енгельгардтів. Поміщик Тараса Шевченка.
5. І.І. Лизогуб. Український меценат, композитор-віолончеліст та піаніст, який заснував у Седневі впливове мистецьке коло. Друг і покровитель поета Тараса Шевченка.
6. Портрет Пантелеймона Олександровича Куліша 1843-1847. Полотно, олія
7. Т.Г.Шевченко. Портрет В.А.Жуковського. Копія з твору К.П.Брюллова.
[1838, квітень – 1841. С.-Петербург]. Брістольський папір, акварель. 27,2 × 21 см. Національний музей Тараса Шевченка, № г-1882.
8. Т.Г.Шевченко. Портрет Айри Олдріджа. Кольоровий папір, італійський та білий олівець (35,6 × 28,3 см). [Санктпетербург]. 25.ХІІ 1858. Національний музей Тараса Шевченка, інв. № – 285.
9. Василь Іванович Григорович, професор і конференц- секретар Петербурзької академії мистецтв.
10. Граф Михайло Юрійович Вільєгорський, гофмейстер, музикант.
11. Андрій Йосипович Козачковський, лікар, друг Т. Шевченка.
12. Олексій Гаврилович Венеціанов, живописець, майстер жанрових сцен із життя селян.
13. Портрет Михайла Семеновича Щепкіна. Тонований папір, італійський та білий олівець (35,8 × 28,7). [Москва]. [16.III] 1858.
14. Соше́нко Іва́н Макси́мович. Український маляр і педагог. Один із найближчих друзів Тараса Шевченка, взяв активну участь у його визволенні з кріпацтва
Додаток 7
Жінки в долі Тараса Шевченка
Чи може бути щасливою людина в особистому житті, коли повністю віддається громадянському обов’язку? Мабуть, може, якщо поряд кохана дружина, дах над головою, є надія на створення міцної і дружної сім’ї. На жаль, ті жінки, до яких торкнувся своїм почуттям поет, не засвітили вогник щастя в його житті. Доля водила його від однієї до іншої – і жодна з них, через різні обставини, не виправдала тих надій і мрій, які б зігріли душу поета. 
Думається, якби поряд з ним була кохана дружина, то Тарас Григорович прожив би не таке коротке життя і зберіг би здоров’я на довший вік.
Не ставши щасливим в особистому житті, Шевченко з великою ніжністю, навіть з пієтизмом створив чудові постаті жінок. Ще хлопчиком-пастушком він захопився маленькою кучерявою дівчинкою, першою розрадницею його сирітської долі – Оксаною Коваленко. Сусідська дівчинка, молодша на три роки, побачивши тринадцятилітнього Тараса в розпачі, обняла його, поцілувала й витерла невтішні сльози пастушка. Дитячу любов до цієї світлої й щирої душею дівчинки Тарас Шевченко проніс через усе життя. У цієї любові не виросли крила, бо пан Енгельгардт відірвав хлопчика від рідної землі і повіз у далеку й чужу йому Прибалтику. Для дорослого поета Оксана стала його Беатріче, її іменем він називав своїх героїнь. Вона стала його Музою, надихала на створення поетичних образів жінок. У поемі «Мар’яна-черниця» він так говорить про Оксану:
Чи правда, Оксано? чужа чорнобрива!
І ти не згадаєш того сироту,
Що в сірій свитині, бувало, щасливий,
Як побачить диво – твою красоту…
Доля цієї дівчини, як потім дізнався поет, була трагічною. Її звабив приблуда-москаль, від якого вона народила дитину і, покинута спокусником, збожеволіла.
Долю такої дівчини-покритки Тарас Шевченко зобразив у поемі «Катерина». Розвіяли вітри першу любов поета.
Юна швачка і красуня Дзюня Гусиковська
У 1829 році пан Енгельгардт – штабс-ротмістр, ад’ютант віленського військового губернатора – оселяється у Вільні. Про цей період життя Тараса і його захоплення полькою-красунею докладно розповідає канівська письменниця Т. І. Яковенко у своїй книзі «Жінки в долі Шевченка» (2012 р.). З Тамарою Іванівною ми познайомилися влітку 2012 р. на території Шевченківського заповідника в м. Каневі.
У Вільні дружина Енгельгардта Софія Григорівна швидко познайомилася з великосвітськими дамами і, щоб бути на піку моди, увійшла в число клієнтів найдорожчої кравчині міста – Ольшанської. Одна з найкращих учениць модистки – Дзюня Гусиковська – часто приходила до пані Софії й приносила їй готове вбрання. Так Тарас і Дзюня познайомились і заприязнились одне з одним. Про великий вплив Дзюні на Тараса та їхні стосунки розповідає Іван Сошенко: «… вперше усвідомив і глибоко відчув людську гідність (Тарас – Н. Г.). Любов до цієї польки, яка належала до іншого кола, з незалежним складом думок, мала великий вплив на його забиту, загнану, але дуже вразливу натуру. Ця перша прихильність, за визначенням самого поета, облагородила його душу, піднесла його у власних очах…». Однак це кохання було прихмарене тим, що Дзюня вимагала від Тараса зректися української мови. Розмовляла з ним лише по-польськи. Тарас вивчив польську мову, але рідної не зрікся. Дзюня піклувалася про Тараса, якому було 15 років. Вона сама шила йому сорочки, прасувала манишки й галстуки.
Тамара Іванівна Яковенко далі стверджує, що Дзюня так вплинула на Тараса, що він потім казав Сошенкові: «Чому б і нам, нещасним кріпакам, не бути такими людьми, як і інші вільні люди».
Розійшлися дороги молодих людей у 1830 році, коли почалося польське повстання за незалежність Польщі від Росії. Павло Енгельгардт, злякавшись повстання, вийшов у відставку і виїхав у Петербург. Це кохання розвіяли вітри державних міжусобиць, але для підлітка Тараса воно не було трагічним.
Навпаки, вільнолюбство Дзюні, вивчена з нею польська мова дали змогу знедоленому поетові вільно спілкуватися з польськими побратимами на засланні.
Дружба – дружбою, а любов у кожного своя
Деякий час Іван Сошенко і Тарас Шевченко жили в Петербурзі на одній квартирі. Тарас уже був вільним, навчався в Академії мистецтв, і Сошенко радий був опікуватися талановитим земляком. Як не поділили двоє друзів одну дівчину, розповідає сам Сошенко: «У Марії Іванівни (хазяйки квартири – Н. Г.) жила її племінниця, сирота, дочка виборзького бургомістра – Марія Яківна Європеус, прегарненька німочка. Нашому братові, художнику, закохатися неважко, і я полюбив її від душі і навіть, грішна людина, подумував було з нею одружитися. Але Тарас зламав усі мої плани. Довго я приховував невдоволення їхніми близькими стосунками, нарешті не витримав. Вилаявши Тараса, я вигнав його з квартири, та своєму горю не зарадив. Маша почала ходити до нього на квартиру».
Тарас написав чудову картину – «Жінка в ліжку». Кажуть, що на ній зображена саме Марія Європеус. Друзі довго не спілкувалися. Тарас почувався винним. Коли Сошенко виїздив з Петербурга в Ніжин, Шевченко прийшов попрощатися з ним.
На той час молодий Шевченко не міг одружитися з Машею. Ця любов розійшлася сном і розтеклася водою. Сошенко одружився з милою дівчиною з України і разом з дружиною зустрічав домовину Тараса, який навіки парубком повертався в Україну 1861 року.
Блакитна квіточка з плаття пані Закревської
Липень 1843 року. Тарас Шевченко вперше в Україні після довгої розлуки. З 1829 по 1843 (14 років) він не бачив рідну Батьківщину, не спілкувався так щиро і широко материнською мовою. Раніше від поета прилетів в Україну «Кобзар» і приніс славу його творцеві. Шевченка хочуть бачити й вітати у своїх господах земляки: і пани, і кріпаки. Поет у зеніті слави й шани. Для панів стало справою честі мати гостем Тараса Шевченка.
У мальовничому куточку Полтавщини, в селі Мойсівка, поміщиця пані Т. Г. Волховська давала знаменитий бал на три губернії. Тарас Григорович прибув сюди разом з Євгеном Гребінкою.
Середнього зросту, кремезної статури, з простим селянським обличчям, 
але розумними й променистими очима – таким появився поет серед витонченої української аристократії. Він прекрасно тримався, був надзвичайно тактовним, стриманим – і зразу же став своїм. Чи танцював тоді мазурку Тарас Шевченко, чи ні – спогадів немає, а от про те, що захопився однією панією і згадував її дуже часто, є навіть у його поезії. То була Ганна Закревська, дружина багатого поміщика, власника села Березова Рудка Платона Закревського, полковника у відставці (1801–1882 рр.). У 17 років її віддали за значно старшого полковника, жорстокого пана, який власноручно сік кріпаків, а Ганна була м’якою, доброзичливою жінкою. На час знайомства з Тарасом їй був 21 рік, вона мала вже тоді сина й доньку.
Тарас довго сидів біля неї на балу, вони обоє жартували. Тарас просив у неї одну голубу квіточку з плаття. Ганна жартома відмовляла, однак Тарас прихитрився й відірвав-таки привабливу квіточку, яку зберігав навіть у засланні. Пан Закревський запросив петербурзького художника до себе в маєток. За два тижні Тарас виконав замовлення пана. Він писав портрет Ганни трепетно і натхненно. На червоному фоні портрет вийшов теплим і ліричним. З нього дивляться на нас сумовиті темні очі. Сором’язливо посміхається молода жінка, чоловік якої старший від неї на 20 років. Це був перший портрет роботи Шевченка, написаний олійними фарбами, який передав яскравий спалах любові, бо все йшло саме від неї, любові, яка поселилась у серці поета на довгі роки. Зустрічався Тарас з Ганною тричі: 1843 р., 1844 р., 1846 р. Але в цих стосунках і мови не могло бути про шлюб. Ця любов – данина красі, молодості, але без надії на майбутнє. Зустрічі з прекрасною володаркою голубої квіточки відбилися потім у творчості поета на Кос-Аралі. Сумуючи за рідним краєм, згадуючи молодість, поет писав:
…Ніколи
Ти не здавалася мені
Такою гарно-молодою
І прехорошою такою…
У 1859 році Тарас Григорович, приїхавши в Україну після заслання, хотів побачитися з красунею, але її вже не було серед живих. Вона померла раніше, в 1857 році.
Ще одна любов поета пішла в Лету на глибоке дно.
Варвара Миколаївна Рєпніна
2 липня 1843 р. в містечко Яготин на Київщині приїхав Тарас Шевченко з Олексієм Капністом – близьким другом родини Рєпніних. Вони мали прекрасну картинну галерею, і Тарас Григорович дуже хотів оглянути її. У маєтку Рєпніних він познайомився з Варварою Миколаївною Рєпніною. Княжна Варвара народилася в 1808 році від шлюбу генерал-губернатора Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського і графині В. О. Розумовської. В 1801 р. її батькові, Миколі Григоровичу, було присвоєно прізвище Рєпнін.
Із середини жовтня 1843 р. до 10 січня 1844 р. (з перервами) Тарас жив і працював у цьому домі. Його запросили для виконання художніх робіт і високо оцінили його талант художника і поета. На час знайомства з Тарасом Варварі було 35 років (на шість років старша від нього). Вона щиро й на все життя покохала Тараса Григоровича. Поет же ставився до неї приязно, але без пристрасті, по-братськи. Він присвятив їй поему «Тризна» (російською мовою), але взаємністю не відповів. Чому? Важко сказати. Спираючись на «Записки» П. Д. Селецького, Т. І. Яковенко у своїй книзі так пише про неї: «Княжна Варвара Миколаївна енергійна, схильна захоплюватися, зрілого віку дівчина, худа, тоненька, з великими живими, виразними очима, добра, дотепна, мила і люб’язна, вона заступалася за бідних і нещасних, роздавала, що в неї було, і виявляла найтепліше співчуття до всіх, хто звертався до неї по 
допомогу чи за порадою».
Не полонила вона серце поета, можливо, тому, що у 29-літнього Тараса перед очима стояв образ заміжньої Ганни Закревської, а може, він усвідомлював класову нерівність чи вважав, що не готовий до одруження (ще рік треба було вчитися на художника) – про це знав хіба що сам молодий поет. Варвара готова була вийти за нього заміж, а його, певне, п’янила воля (тільки п’ять років минуло після викупу з кріпацтва), дружнє товариство та інше. Однак ця жінка і на відстані супроводжувала його все життя. У які б критичні ситуації він не потрапляв, вона йому допомагала, а то й рятувала. Коли поета заарештували в 1847 р., вона написала автобіографічну повість «Дівчинка», де вивела себе в образі Віри Радимової, а Шевченка – в образі Олексія Березовського. Тарас зберіг до неї почуття брата. Вона називала його дитям природи і посприяла тому, щоб у 1846 р. він обійняв посаду художника в Київському університеті. А дізнавшись про арешт у 1947 р., через свого родича, начальника III відділу Олексія Орлова, намагалася полегшити його долю. На заслання вона посилала поетові листи, фарби, папір, підтримуючи його морально.
Повертаючись із заслання, Т. Шевченко 16 днів прожив у Москві і навідався до В. Рєпніної. Їй тоді вже було близько 50 років, вона так і залишилися незаміжньою, але долі їх знову не поєдналися. Тарас Григорович прийшов до неї після невдалого сватання до Катюші Піунової. Варвара Миколаївна побачила перед собою, замість колись дужого і повного надій поета, стару людину з виснаженим обличчям, втомленим, померклим поглядом. Після кончини Тараса Шевченка вона прожила ще 30 років і померла 9 грудня 1891 року. Ця любов не принесла радості нікому, особливо Варварі Миколаївні. Муки незвіданої любові, самотність, страждання розвіяли глибокі почуття розумної та відповідальної жінки, щирого друга й товариша великого художника і поета.
Мене глибоко зворушив вірш Володимира Семенка, який ніби передав почуття поета-засланця до своєї покровительки. Вірш називається «Лист до Варвари Рєпніної».
Тринадцятий раз – уже знаю напам’ять –
Листа перечитую Вашого я.
Та це ж неможливо – впиватись сльозами,
Що знов повертаюсь до того життя.
Та це ж божевілля – сміятись і плакать,
Схилившись на сірий казармовий тин…
Та я же, голубко, без крихти у сакві
Ішов би і йшов би до Вас в Яготин.
Та я б же… коли б не ота заборона…
Писати – ще так собі, а малювать?
Та Ваші ж слова, як калинові грона,
В душі й над душею висять і щемлять.
Та Ваше лиш слово, а я за халяву
Свої почуття і болючі й страшні…
Караюся, мучусь, але не покаюсь,
Хоча б і спалили мене на вогні!
Тринадцятий раз – уже знаю напам’ять –
Листа перечитую Вашого я.
Пробачте за сльози, важкими дощами
Бринить у душі Україна моя.
Перший гарбуз
У 1845 р. Тарас Шевченко закінчив Академію Мистецтв у Петербурзі. І з дипломом «вільного художника» приїхав в Україну, де сподівався поселитися на все життя. Поетові 31 рік, є освіта і надія на престижну роботу. Можна одружитися й завести сім’ю. Душею тягнеться до своїх рідних місць, до рівних собі, хоч був одягнений, як пан, і мав світські манери й звички.
Відвідуючи рідних у Кирилівці, він завітав і до сільського попа Григорія Кошиця, у якого колись наймитував. На цей час у родині попа підросла гарна собою попівна Феодосія. Юна красуня захопленими очима дивилась на молодого пана, що удостоїв своєю увагою їхню оселю, розважив її монотонне сільське життя. Вона вся засвітилася від радості й щастя і дивилася на Тараса, як на незвичайного героя. Він також відповів глибоким почуттям і мав намір одружитися. Та батюшка погребував статечним женихом. Хоч Тарас і був вбраний по-панськи, але для попа він залишався наймитом, який запрягав і розпрягав його коней, возив його сина на станцію, вивозив гній на поле. Слова «поет» і «художник» нічого не означали для отця Григорія та його сина Яся. Родина Феодосії твердо сказала Шевченкові: «Ні!» – що перевернуло всю душу поета.
Одержавши першого гарбуза, поет написав:
Не завидуй багатому:
Багатий не знає
ні приязні, ні любові –
Він все те наймає.
Хоча, хто був на той час багатшим духовно і матеріально – піп чи поет, – ще подумати треба.
Невдале сватання, особисте горе, що виросло на соціальній нерівності, змінило й мотиви у творчості поета. Тяжким болем на папір лягли поетові три літа, що він відтворив в однойменній поезії:
І тепер я розбитеє
Серце ядом гою!
І не плачу, й не співаю,
А вию совою…
У листі до Осипа Бодянського Тарас Шевченко писав: «Думав уже в Києві оженитись та й жити на світі, як добрі люди живуть; уже було й подружжя знайшлося. Та Господь не благословив моєї доброї долі. Не дав мені докончить віку короткого на нашій любій Україні; тяжко! Аж сльози капають, як згадаю, так тяжко!»
Цей біль згодом виллється в його творчості. Найгостріші, найсатиричніші й найболючіші, доленосні твори напише в цей час поет: «Єретик», «І мертвим, і живим…», «Давидові псалми», «Холодний Яр», «Як умру, то поховайте…», «Кавказ». Поема «Сон» – найкрамольніша – була написана раніше.
На своєму особистому житті поет поставив хрест. І написав, що «легше плакать, як ніхто не бачить». Була б мати, був би батько, – заспокоїли б, приголубили, розрадили. А так – хто? У братів та сестер свого горя не обібратись. У Катерини (старшої сестри) своя сім’я велика, у Ярини – чоловік-п’яниця, найменша Марія – сліпа ще з дитинства через трахому. Брати Микита та Йосип – забиті кріпаччиною. Отже, без батька та неньки гірко плаче серденько. Після цієї події ми вже не натрапляємо на такі романтичні поезії, як до 1845 р.
А що ж його обраниця Феодосія Кошиць? Вона боролася за своє і поетове щастя. Коли батько зрадів з того, що селянин Прокіп Демченко бере за кумів Тараса і Феодосію, дівчина підговорила іншого парубка стати кумом і понести дитя не до батька, а в інше село до іншого батюшки. За релігійним звичаєм кум і кума не могли побратися. Феодосія ще надіялась на своє щастя. Та в цій боротьбі вона довела себе до психічної хвороби.
У 1885 році в київській газеті «Зоря» був надрукований спогад студента-медика про Феодосію Кошиць, котра, перебуваючи в психіатричній лікарні, розказала про своє нещасне кохання. Вона померла в 1884 році незаміжньою через 30 років після зустрічі з поетом. Вітри соціальної нерівності розвіяли це палке кохання, яке докорінно могло б змінити долю поета.
На засланні, згадуючи молодість, чи не Феодосії присвятив Тарас Шевченко такі рядочки:
Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді б промовила мені?
Забаржада
Попри всілякі приниження та утиски від влади, серце поета оживало й билося знову. Оживало від любові й поривалося до щастя. На засланні добрі люди серед начальства старалися полегшити долю талановитого рядового солдата-українця.
Письменниця з Канева Тамара Іванівна Яковенко відшукала ще одне яскраве захоплення поета. Це була дівчина-сирота, татарочка Забаржада. Після Аральської експедиції Тарас Шевченко поселився у квартирі Федора Лазаревського, опрацьовував матеріали замальовок берегів Аральського моря. Вечорами збиралися учасники експедиції. Зрідка бували вечори з дамами, на які Тарас приходив у супроводі дівчини надзвичайної вроди – татарочки Забаржади.
Т. І. Яковенко пише: «Тарас був закоханий в цю красуню. Забаржада була стрункою, дуже вродливою, привітною дівчиною. Звідки вона з’явилася в Оренбурзі, ніхто не знав. Шевченко боготворив цю вродливу дівчину-сироту, опікувався її долею. Їхнє знайомство тривало недовго. На Шевченка був написаний донос… Його засудили й відправили в Новопетровське укріплення. Про подальшу долю Забаржади Шевченко не знав… Вона промайнула в житті Шевченка при тодішньому його становищі, як ясна зірочка, і освітила його невеселе й нелегке невільницьке життя».
Старий і лисий, у кожусі й чоботях, намащених дьогтем
Таким повертався Тарас Шевченко з виснажливої солдатчини на волю. Другий подих волі, мрійливі надії на теплий сімейний затишок, на нормальне людське життя. Тіло старіло, але серце не хотіло старіти, поет і не думав, що його життя так швидко покотиться до кінця.
Друзі доклали всіх зусиль, щоб Шевченко вийшов на волю, і намагалися розважити його, втішити й підтримати.
Видатний російський актор Михайло Щепкін у свої 70 років долає на перекладних зимової пори сотні кілометрів від Москви до Нижнього Новгорода разом зі своєю трупою, щоб порадувати поета. Він, колишній кріпак, як і Шевченко, викуплений на волю, летить до свого товариша і брата привітати його українською п’єсою І. Котляревського «Москаль-чарівник». У цьому водевілі роль Тетяни грала молоденька артисточка, надзвичайно вродлива, – Катерина Піунова (1841–1909). На той час Катерині Борисівні йшов 17-й рочок, а Тарасові Григоровичу виповнилося 45. Юне, зманіжене дівча, батьки якого також колись були кріпаками, критично подивилось на остаркувату постать поета в селянському овечому кожусі з лисиною на всю голову, в чоботях, намащених дьогтем, на додачу з астматичним кашлем, закопилило свого гарненького носика і сказало: «Ні!». Щоправда, не зразу, не прямо, не так, щоб збити з ніг, а делікатно й мудро, по-жіночому хитро й брехливо. Про це поет написав у своєму «Журналі» («Щоденнику»): «Приглашал запиской свою мучительницу обедать у М. А. Дороховой. Сказалась больной, несносная лгунья. Мне необходимо с ней поговорить наедине до выезда из Нижнего, а как это устроить, не придумаю…
…Опять видел ее во сне слепою нищею, только уже не у церковной ограды, как в первый раз, а в живой картине, в малороссийской белой свитке и в красном очипке».
Катерина Борисівна Піунова вийшла заміж у 1860 р. за актора М. К. Шмідтгофа. Великою актрисою не стала, грала, в основному, в побутових сценах.
Авторка цих рядків бачила в музеї Тараса Шевченка в Києві, що на бульварі Шевченка, прекрасний портрет юної красуні, написаний рукою художника Шевченка. 
Було в кого закохатись!
М. М. Шмідтгоф, син Піунової, в 1939 році опублікував спогади своєї матері про Т. Г. Шевченка. Катерина Борисівна згадувала про те, як Тарас Шевченко вчив її правильно вимовляти слова в українській п’єсі «Москаль-чарівник», як Т. Шевченко і М. Щепкін вели переговори з директором Харківського театру про її перехід до того театру. Проте актриса зігнорувала всі турботи своїх попечителів, чим поставила їх у незручне становище. Тарас Григорович розсердився і порвав стосунки з юною особою. 8 березня 1858 року він виїхав до Петербурга.
Ще одна невдала спроба поета влаштувати свою долю зазнала поразки і ще дужче вразила поетове серце. Ця любов не принесла ні радості, ні втіхи, а як і попередні, розійшлася сном і розтеклася водою.
Та це не остання поразка поета в пошуках особистого щастя й затишку. Найболючішого удару в серце він зазнав у Петербурзі, від тієї, з котрою мріяв поставити хатку в Україні, придбати садочок і ставочок та ще й мати втіху від маленьких діточок.
Останній удар долі, або Любов і каяття
Не надбав поет за своє життя ні садочка, ні млиночка, ані хатки, ані жіночки. Ніхто не назвав його татом, не став він під вінець із милою й чорнобривою, а ліг в обійми рідної землі 47-річним парубком.
Останнє й завершальне захоплення поета сталося в Петербурзі, наприкінці життя. Щастя було так близько! Мабуть, зірки не посприяли тому. Всі шлюби вершаться на небесах. А для цього треба небагато: щирості в почуттях. Не були вони щирими в останньої обраниці поета Ликери Полусмакової (Полусмак).
Тарас Шевченко познайомився з нею в 1860 році, дівчині було 20 років, поетові – 46. Соціальне походження і становище її – сирота, колишня кріпачка, покоївка сім’ї Карташевських, де щиро приймали поета. Карташевські дали їй волю.
Із вуст Карташевської в книзі Т. І. Яковенко їй дається така загальна характеристика: «Вона була молода, свіжа… , але з морального боку нічого не варта: до всіх своїх вад, вона була дуже ледача». Тарас Шевченко нічого не хотів ні чути, ні бачити.
Майстер жіночих портретів І. С. Тургенєв описав її так: «Молода, свіжа, трохи неотесана (як для аристократа Тургенєва – Н. Г.), не дуже гарна, але по-своєму приваблива, з чудовим русявим волоссям і з тією чи то гордовитою, чи то спокійною натурою, що властива її племені». Шевченко всупереч усьому– «не до пари» і «не до пари» – писав: «… Я добре знаю, що до пари».
Ставши нареченою поета в липні 1860 р., вона різко змінила свою поведінку. Поселившись на винайманій поетом квартирі, Ликера ще дужче розледачіла. Сусідським покоївкам вона казала: «Буду сама собі пані, робитиму що завгодно. Ач, як коло нього всі упадають. Оце він пише, книжка вийде – і гроші. Портрета намалює – і гроші. Що я, дурна? Він мене любить хтозна-як! Бачу – не дурна».
Коли їй подружки казали, що її наречений старий, а он перукар, котрий давно залицяється, і молодий, і гарний, Ликера на це відповідала, що одне одному не заважає: «Хай залицяється», «Дарма, що старий», «Буду панею. Панночки показяться, а перша Кулішиха (дружина П. Куліша), щоб їй заціпило! Вчора примусила підлогу мити. У Карташевських я тільки вишивала та гостям подавала». Справді, Карташевські виставляли перед гостями Ликеру як українську іграшку: у вишиванці, спідниці з плахтою та ще й з віночком на голові в кісниках, Ликера мала вигляд живої рум’яної лялечки з усіма ознаками української красуні. Поет не помічав ні манірності, ні награності в поведінці – такою ж гарною й чистою зобразив він її на портреті і такою носив у серці, доки не прозрів. Присвятив їй поезії «Ликері» та «Л.» («Поставлю хату і кімнату»); остання, як і вірш «Барвінок цвів і зеленів», пов’язана з розривом взаємин між Шевченком і Ликерою.
Тарас так піклувався про свою наречену, що обсипав її подарунками, найняв учителя, щоб вона була така гарна й розумна, як Марія Максимович (дружина першого ректора Київського університету), а на віддачу хотів щирості, акуратності, турботи (зварити борщ, пошити сорочку). А побачив зовсім інше: ліниву неохайність, сухість, корисливість. У хаті Ликери заставав сміття під ногами, на столі гребінець з вичесаним волоссям, газету із залишками ковбаси, яку їла його наречена. До всього цього (це можна було б пробачити і навчити) поет застав її в обіймах учителя. Цього не простиш! Зраджений поет знищив подарунки і прогнав Ликеру.
Кохання поета і Ликери жило 45 днів. 4 листопада 1860 року про свою трагедію Тарас Шевченко напише так:
Якби з ким сісти хліба з’їсти,
Промовить слово, то воно б,
Хоч і як-небудь на сім світі,
А все б таки якось жилось.
Та ба! Нема з ким. Світ широкий,
Людей чимало на землі...
А доведеться одиноким
В холодній хаті кривобокій
Або під тином простягтись.
Або... Ні, треба одружитись,
Хоча б на чортовій сестрі!
Бо доведеться одуріть
В самотині…
Про Ликеру є різні тлумачення. Деякі джерела стверджують, що пани розрадили їй виходити за старого і немічного Тараса Григоровича. Словом, шлюб не відбувся. Цей розрив завдав смертельної рани поетові. Недоглянутий, у холодній комірчині на горищі Академії мистецтв, де свистіли вітри, поет помер.
Сама пані й повідомила Ликері про смерть Т. Г. Шевченка. Ликера, не тямлячи, що робить, кинулась у Неву, її вдалося врятувати, але вона кілька місяців пролежала в лікарні. До дівчини прийшло каяття й розуміння величі Шевченка зразу ж після його смерті. Після цих подій вона тяжко працювала, наймитувала. Згодом Ликера вийшла заміж за перукаря Яковлєва і жила в Царському Селі; народила дітей. Але образ Шевченка носила у своєму серці до самої смерті.
У 1904 році помер її чоловік, Ликера переїхала до Канева і залишилася там назавжди, щоб бути ближче до могили свого нареченого. Ликера Іванівна добре знала всього «Кобзаря», розуміла його й охоче співала пісню «Ой одна я, одна». В Каневі наймитувала, не мала своєї оселі, заробляла на хліб шиттям та вишиванням. Сімдесятирічною вона переходила з однієї квартири на іншу. Ходила постійно в чорному. Була висока і струнка, хоч уже й не молода. Щороку справляла панахиду по Шевченку, довго плакала, схилившись на білий хрест могили.
13 травня 1905 року залишила свій запис у книзі відвідувачів: «… приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я каюсь». Вона каялась увесь свій довгий і нещасний вік. У 1911 році приїздила в Москву на 50-і роковини від дня смерті поета.
Самотня, стара й немічна, вона потрапила до канівської богадільні. Над її ліжком висів скромний портрет Тараса Григоровича. Розум у неї потьмарився. Вона кликала поета і всіх запевняла: «Він прийде! Правда, прийде! Скажіть йому – я його жду». І все плакала, плакала. 17 лютого 1917 року смерть скосила її на 77 році життя. Похована на богадільному кладовищі за три кілометри від могили поета. Просила вона людей покласти її біля Тараса, але заповіт небіжчиці не був виконаний. У Канівському музеї й досі зберігається рушник, який вишивала Ликера Іванівна на весілля. Тарас Григорович хотів, щоб на рушникові були півні. Рушник завдовжки 4 метри і добре зберігся.
Своїм життям і каяттям Ликера Іванівна заслужила прощення в нащадків і шанувальників поета. Гадаю, що й поет пробачив би її також. А можливо, одружившись, прожив би довше.
За матеріалами Ніни Гейко,
голови Стаханівського міського об’єднання
Всеукраїнського товариства «Просвіта»
імені Тараса Шевченка
Жінки в житті Тараса Шевченка
Не женися на багатій,
Бо вижене з хати,
Не женися на убогій,
Бо не будеш спати.
Оженись на вольній волі,
На козацькій долі,
Яка буде, така й буде,
Чи гола, то й гола.
Т. Шевченко
Тарас Григорович Шевченко за своє недовге життя пережив чимало любовних утіх та розчарувань. Причому розчарувань на його долю випало значно більше. Якщо він кохав, то йому часто не відповідали взаємністю, якщо його кохали, то його серце вже належало іншій. Шевченковим раєм на землі були біленька хата, любляча дружина і маленькі діточки, а раєм жінки, котрій він довіряв ці мрії, – його гроші.
Так, Шевченко не був святим. Його музою була не одна жінка. Він залицявся і до заміжніх жінок, і до вдвічі молодших за себе дівчат. Його серце боліло і за простими бідними наймичками, і за дамами з вищого світу. Що ж, генії частіше захоплюються, швидше закохуються і більше страждають.
Чужа чорнобрива
Перша пристрасть спалахнула у 13-річного Шевченка до своєї сусідки, Оксани Коваленко, якій на ту пору виповнилося 11 років. Приязні стосунки між ними тривали лише кілька років. Згодом Тарасові разом з іншою прислугою пана Енгельгардта, у якого він був козачком, довелося виїхати у Вільно.
Оксана Коваленко
Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зараннє повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
Оксана рано осиротіла, стала покриткою, бо була занапащена москалями. Тож коли Шевченкові вдалося її зустріти під час свого перебування в Україні 1843 року, вона була вже «чужою чорнобривою», матір’ю двох дітей.
… – Чи жива
Ота Оксаночка? – питаю
У брата тихо я. – Яка?
– Ота маленька, кучерява,
Що з нами гралася колись.
Чого ж ти, брате, зажуривсь?
– Я не журюсь. Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За москалями та й пропала.
Вернулась, правда, через год,
Та що з того. З байстрям вернулась,
Острижена.
Щирі почуття до свого першого, ще дитячого кохання поет проніс через усе життя. Зокрема, Оксані було присвячено поему «Мар’яна-черниця» і кілька віршів. А історія знеславлення дівчини лягла згодом в основу «Катерини», «Наймички», «Слепой», «Капітанші».
Тепло жіночого тіла
Ядвіга Гусиковська.
Художник Т. Шевченко. Жіноча голівка. 1830 р.
Наступним захопленням поета стала польська швачка Ядвіга Гусиковська, з якою Шевченко познайомився під час свого перебування у Вільно. Саме вона навчила Тараса польської мови, шила йому сорочки, прала й прасувала одяг, по-сестринськи жаліла його. Дівчина відповідала на поетові почуття взаємністю, і саме з нею він уперше спізнав тепло жіночого тіла.
Дуня, як називав її Тарас, була йому близькою не лише на інтимному рівні, а й на духовному. Завдяки їй, дівчині, яка була не кріпачкою, а наймичкою у панському будинку, Шевченко загорівся мрією про звільнення від своїх рабських пут.
Та переїзди пана Енгельгардта знову стали на заваді щастю молодого поета. 1831 року Тараса забирають із собою до Петербурга. Ядвігу він більше ніколи не бачив.
Любовний трикутник
У Петербурзі Шевченко переживає своє третє кохання. Цього разу ним стала натурниця, яку Тарас змалював під ім’ям Паші у повісті «Художник». Насправді ж її ім’я – Марія Європеус. Їй 15 років, вона племінниця господарки, у якої Шевченко разом зі своїм другом Іваном Сошенком винаймав квартиру, і вона теж закохалася у поета. Але про все по порядку.
1838 року Тарас Шевченко, як і мріяв, звільнився від кріпацтва. Він вступив до Петербурзької Академії мистецтв, де став одним із улюблених учнів Карла Брюллова, завів безліч знайомств із найвідомішими людьми свого часу. Колишній панський козачок одягався у модний англійський фрак, єнотову шубу, мав годинника на коштовному ланцюжку і тростинку. Він став бажаним гостем на вечірках у найкращих салонах Петербурга. Він – блискучий поет і художник. Хіба ж у такого не закохаєшся?
Марія Європеус.
Художник Т. Шевченко. Жінка в ліжку. 1839-1840 рр.
1839 року студент Шевченко малює портрет молодої напівоголеної натурниці з великими очима і розпущеним волоссям. На цій акварелі Тарас уперше і востаннє підписується «Чевченко». Певно, що Маша, яка була німкенею, не могла вимовити його слов’янського прізвища чисто, змінювала літеру «ш» на «ч». Саме на догоду їй художник і підписав портрет так, як Марія називала автора. Згодом вона сама бігала до нього на побачення в Академію мистецтв.
Цікавим нюансом у цій любовній пригоді був любовний трикутник. Виявляється, що Сошенко – близький друг поета – теж був закоханий у Машу. І навіть більше: він збирався з нею одружитися. Шевченкові, як скажуть моралісти, варто було б поступитися у цій ситуації, адже Сошенко теж доклав чималих зусиль, щоб викупити поета з кріпацтва, тож великою мірою Шевченко завдячував йому своїм перебуванням на волі. Але ж хіба любов не сліпа? Коли Тарас закохувався, то якісь моральні перестороги відходили у нього на другий план. Тому ця любов на деякий час стала на заваді чоловічій дружбі. Згодом же митці помирилися: Шевченко попросив у свого друга вибачення.
Марія ж почала все більше позувати різним художникам, але занадто цим захопилася, тому сімейне життя у неї не склалося.
«Якби зустрілися ми знову…»
З 1843 року поет перебуває в Україні. І саме в цей період (період «трьох літ» – 1843–1847 рр.) він переживає чи не найбільше своє кохання. До цього Шевченко, певно, й не думав про шлюб. А після, через усвідомлення його неможливості із коханою, виростає у поета бажання мати власну родину, затишний дім, дружину, діток. «Ганна вродлива», як називав її Шевченко, була заміжньою. Тому щастя поетові з нею не судилося.
Портрет Ганни Закревської, яка й стала тим великим коханням поета, виділяється з-поміж усіх інших його живописних творінь надзвичайно трагічними, живими очима. Вони лише на перший погляд здаються чорними. Насправді ж у них передано справжній колір – навколо великих зіниць сяє глибока синява.
«Г.З.» – це присвята Ганні Закревській, котрій Тарас Шевченко написав поезію «Якби зустрілися ми знову…»:
Ганна Закревська.
Художник Т. Шевченко. Портрет Ганни Закревської. 1843 р.
Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тойді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: «Снилося дурній».
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!
Але зустрітися з Ганною йому більше не довелося. У 35-річному віці вона померла, а поет тим часом відбував свою десятирічну солдатчину.
«Енергійна дівиця зрілих років»
Під час все того ж перебування в Україні, з 1843 року, Тарасові довелося бути й об’єктом чужих пристрастей. За ним упадала стара діва, 35-річна княжна Варвара Рєпніна. У сімействі Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського (князя, генерала, старшого брата декабриста С. Волконського і батька Варвари), у родинному маєтку в Яготині Тарас проживав протягом року.
Досить вичерпно описує Варвару Рєпніну П. Селецький: «Княжна, Варвара Миколаївна, енергійна дівиця зрілих років, худа, тоненька, з великими, живими, виразними очима… Добра, дотепна, мила і люб’язна, вона була провидінням бідних і нещасних, роздавала, що в неї було, всім, хто звертався до неї за допомогою і порадою».
Рєпніна страшенно закохалася у молодшого від неї на кілька років поета. «Шевченко здався мені простим і невибагливим. Він відразу став у нас своєю людиною…», – писала вона згодом у листі до Шарля Ейланда. Коли одного вечора Тарас Григорович пропонує родині послухати його поему «Слепая», Варвара не тямиться від радості: «Моє обличчя було все мокре від сліз і це було щастям… Яка м’яка, захоплююча манера читати! Це була захоплююча музика…».
Варвара Рєпніна.
Художник Г. І. Псел. 1839 р.
У листах княжна Варвара зізнається: «Я розмовляла з ним ще кілька разів, і щораз більше виявлявся мій потяг до нього; він відповідав мені деколи теплим почуттям, але пристрасним – ніколи.
Нарешті настав день і час його від’їзду. Я зі сльозами кинулася йому на шию, перехрестила чоло й він вибіг із кімнати. Капніст переконаний, що я кохаю його й що я втратила голову. Я ж дуже прив’язана до нього й не перечу, що коли б я бачила з його боку кохання, я може б відповіла йому пристрастю».
Справді, Тарас не відповідав Рєпніній взаємністю. Княжна набридала йому своїми повчаннями, адже хотіла зробити з нього велику людину не лише у мистецтві, а й у повсякденному житті. Вона мріяла стати його духовною наставницею, музою, джерелом його натхнення, але все вийшло навпаки: Шевченко опирався цим повчанням і ще більше віддалявся від Варвари.
Крім того, княжна страшенно ревнувала його до Ганни Закревської.
Та все ж Рєпніна допомагала поетові у його творчих починаннях, надсилала йому гроші і книги під час заслання, постійно з ним листувалася і виявляла до нього якнайкращі дружні почуття.
Секрет успіху Тараса у жінок таївся не в зовнішній красі. Його обличчя не відрізнялося особливою привабливістю, зросту він був середнього, не надто атлетичної статури. Але варто було Шевченкові лише почати говорити, як жінки відразу ж оберталися в його бік. Привертали увагу його непересічний розум, глибокі очі, щира усмішка.
Варвара Миколаївна так і не вийшла заміж. Коли Шевченко 1858 року знову з нею зустрівся, вона, як зазначав у своєму «Щоденнику» поет, «щасливо змінилася, потовстішала і ніби помолодшала. Вона ударилася в святенництво, чого я раніше не помічав».
«Манірна провінціалка»
Агата Ускова.
Художник Т. Г. Шевченко. Портрет А. О. Ускової. 1853-1854 р.
Взимку 1854-1855 рр. у Новопетрівську фортецю, у якій Шевченко відбував покарання, приїхав новий комендант Іраклій Усков з дружиною і дітьми. Як відомо, «мати молодая з своїм дитяточком малим» була найбільшою святістю для поета. Тарас Григорович палко полюбив дітей коменданта, а згодом і їхню матір – Агату Ускову. Увечері, поклавши дітей спати, вони разом гуляли в саду. Довгий час Агата здавалася йому найвищою досконалістю.
Але хтось почав пускати брудні плітки, тому їхні зустрічі припинилися. Після розлуки з нею Шевченко почав прозрівати і побачив Ускову такою, якою вона була насправді, – звичайною манірною провінційною дамою з міщанськими інтересами.
Саме вона стала прототипом для Агафії в «Матросе, или Прогулке с удовольствием и не без морали» та Агафії Омелянівни в «Художнике».
«Є товар, а я купець»
Після заслання поет опиняється у Нижньому Новгороді. Тут його пристрасті знову спалахують, і дехто з дослідників його біографії говорить, що у цей час Шевченко захоплюється навіть «публічними дівчатами». Це не надто й дивно, зважаючи на те, що перед цим йому на долю випало десятирічне випробування муштрою і різноманітними царськими заборонами.
Катерина Піунова.
Художник І. Журавльов. 1872 р.
Але то були миттєві захоплення. Натомість ще одним великим коханням поета тоді стала актриса Катерина Піунова. З допомогою Тараса Григоровича вона знайомиться з М. Щепкіним, який пропонує їй роль Тетяни у п’єсі «Москаль-чарівник». 1858 року Тарас Шевченко запропонував їй одружитися. Ось як про це писала сама дівчина: «Коли всі зібрались, Тарас Григорович звернувся до моєї матері і мого батька з такими словами (дослівно пам’ятаю все, як сказав він): – Слухайте-но, батьку і матко (він часто так називав мого батька і матір), і ти, Катрусю, прислухай. Ви давно мене знаєте, бачите: ось я, який є, – такий і буду. У вас, батько і матко, є товар, а я купець – віддайте мені Катрусю!»
Шевченкові не відмовили прямо. Його просто перестали запрошувати, та й сама Катерина почала його уникати. Причиною негативного рішення був чималий вік поета (44 роки проти 16-річної обранки), а також те, що він не був справжнім аристократом. Тож уже наступного року Катерина вийшла за іншого, до речі, теж значно старшого за неї актора Максиміліана Шмідтгофа.
«…і в ярочку догнав Марію…»
Найбільшою таємницею для нас і досі залишаються стосунки Тараса Шевченка із дружиною Михайла Максимовича Марією Василівною. Із нею він познайомився 1858 року в Москві. На той час Марії було ледь за 20 років, а її чоловікові – 54. Дітей, незважаючи на п’ятирічний шлюб, вони не мали. Після першої зустрічі з Марією Шевченко напише у «Щоденнику»: «Заїхали до Максимовича… Хазяйки його не застали удома… Незабаром явилася і вона, і похмура обитель ученого просвітліла. Яке миле, прекрасне створіння. Але що в ній найчарівніше – це чистий, безпосередній тип моєї землячки. Вона пограла для нас на фортепіано декілька наших пісень.
Так чисто, безманерно, як жодна велика артистка грати не уміє. І де він, старий антикварій, викопав таке свіже і чисте добро? І сумно і завидно…»
Марія Максимович.
Художник Т. Шевченко. 1859 р.
Марія також симпатизувала Шевченкові, деякий час вони листувалися.
Після нетривалої розлуки поет знову бачиться з Марією, тоді ж він пише однойменну поему. Дехто з дослідників помічає досить неоднозначні аналогії між перебуванням у гостях у Максимовичів та подіями твору (до старого теслі і його служниці приїздить гість-апостол):
Марія встала та й пішла
З глеком по воду до криниці.
І гость за нею, і в ярочку
Догнав Марію…
Тарас Григорович також малює портрет Марії Василівни, який свідчить про глибоку симпатію автора до своєї натурниці.
Як уже зазначалося, у подружжя Максимовичів довгий час не було дітей, але за дивним збігом обставин через дев’ять місяців після перебування у них Шевченка у Марії народився син Олексій. Згодом у родині почалися суперечки, бо дитина була вже надто схожою на Тараса Григоровича.
Але ні довести, ні спростувати цю інформацію, мабуть, уже ніколи не вдасться.
Старий і лисий
Через деякий час, повернувшись до Петербурга, Шевченко просить свого троюрідного брата Варфоломія Шевченка, аби той допоміг йому оженитися, адже це тоді було найбільшою мрією поета:
Ні. Треба одружитись.
Хоча б на чортовій сестрі!
Бо доведеться одуріть
В самотині…
У листі до Варфоломія Тарас прохає: «Спитай, братець, Харитину, може, вона піде за мене?» Харитина Довгополенко, про яку згадує Шевченко, була 18-річною наймичкою у родині Варфоломія.
«Що це ви видумали?.. за такого старого і лисого!» – саме такою була відповідь дівчини на запитання Варфоломія. Шевченко справді на той час був більше ніж удвічі старший за дівчину і вже не надто приємної зовнішності (далося взнаки заслання), тому й отримав рішучу відмову.
Але Варфоломій, щоб не надто образити брата, написав йому, що його наймичка зовсім зіпсувалася, стала зухвалою і грубою. А сама Харитина тим часом щасливо вийшла заміж за молодого парубка.
«Хоча б на чортовій сестрі»
Після цього Шевченка спіткало ще одне, цього разу останнє у його житті кохання – Ликерія Полусмакова, з якою Тарас Григорович зустрівся 1860 року. Влітку поет часто бачився з нею, робив їй подарунки і навіть справив весільний одяг для одруження.
Про це кохання відомого митця знав увесь Петербург. І всі його від нього відмовляли, адже вважали, що ця дівчина йому не підходить не лише за віком (вона, знову-таки, була набагато молодшою за Шевченка), а й за рівнем духовного розвитку.
Ликера Полусмакова.
Художник Т. Шевченко. 1860 р.
Ось як про неї відгукується Наталка Полтавка, племінниця дружини П. Куліша: «З самого початку Ликера здавалася дівчиною лінивою, неохайною та легковажною. Прокидалась вона зранку пізніше матері, нічого вдома не робила… Ходить вона завжди невмита, з брудною шиєю та нерозчісаним волоссям, проте була вельми кокетлива й любила похизуватися своєю стрункою фігурою, для чого носила шнурівку під вишитою сорочкою й заводила інтриги з сусідськими лакеями, носила їм у кишенях смажену дичину на гостинець. Ликері тоді було років двадцять, проте гарною її не можна було назвати – звичайна дівчина українського типу: середнього зросту, круглолиця, трішки у ластовинні, кароока, вуста пишні, вишневі волосся темно-русяве. Тільки фігура її, тонка у стані й пишна у плечах, була дуже гарна, і Ликера добре про це знала…Одягалась вона завжди по-українськи. Як для звичайної дівчини, вона була дуже хитра й спритна».
Певно, поет справді був ладен оженитися «хоча б на чортовій сестрі». Він уже стільки вистраждав через свої невдалі спроби влаштувати сімейний затишок, що не помічав явних недоліків дівчини. У поезіях він возвеличує її, називає святою її душу:
Моя ти любо! Усміхнись
І вольную святую душу,
І руку вольную, мій друже,
Подай мені.
Ликера розмовляла рідною поетові українською мовою. Можливо, це стало однією із причин захоплення дівчиною, адже знайти щось рідне у чужому краю, який так набрид Шевченкові, – багато коштує. Так поет змальовував своє омріяне щастя з нею:
Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насажу.
Посиджу я і похожу
В своїй маленькій благодаті.
Та в одині-самотині
В садочку буду спочивати,
Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати,
Давнє-колишній та ясний
Присниться сон мені!.. і ти!..
Ні, я не буду спочивати,
Бо й ти приснишся. І [в] малий
Райочок мій спідтиха-тиха
Підкрадешся, наробиш лиха…
Запалиш рай мій самотний.
Шевченко винайняв для коханої квартиру, оплатив послуги репетитора з письма, засипав її подарунками і компліментами. Він готувався до весілля.
Ликера Полусмакова. Фото 1870-х рр.
Але сталося непередбачуване. Одного разу поет повернувся додому раніше і застав Ликеру в обіймах іншого. Через таку неприємну несподіванку Шевченко оскаженів. Він трощив посуд, лаявся і вигнав дівчину.
Після цього випадку майже місяць він прохворів. І пробачив. Він надсилав Ликері листи з проханням повернутися, але дівчина лише глузувала з нього. Вона розповіла слузі, який приносив записки від Тараса, що погодилася на заміжжя лише заради грошей.
Через деякий час Ликера вийшла за перукаря Яковлева. Спочатку у їхніх стосунках було все добре, але потім чоловік страшенно запив, ревнував її до Шевченка, спалив їхній будинок. Пізніше він помер, а Ликера залишилася зовсім сама.
Тільки тоді вона усвідомила, як глибоко помилялася. 1904 року вона поїхала на могилу Тараса Шевченка і звідтоді проводила там дуже багато часу. Вона доглядала за місцем поховання, весь час молилася.
Ликерія навіть хотіла, щоб її поховали біля підніжжя Тарасової могили. Але її заповіт залишився невиконаним. Спочила вона на околиці Канева.
Тож Тарас Григорович усе життя мріяв про сімейний затишок, але так і залишився одинаком. Його серце належало багатьом жінкам, але так і не знайшло єдиної втіхи.
Певно, ми не маємо морального права схвалювати чи осуджувати особисте життя поета. У великих людей і пристрасті великі.
За матеріалами Наталії БУТЕНКО
Додаток 8
Жіночі образи в живописі Т. Шевченка
1.Портрет княгині Катерини Кейкаутової, 1847
2.Казашка Катя. Сепія, 1857
3. Погруддя жінки, 1830 , Папір, італійський олівець
4. Портрет дівчини з собакою, Бристольський картон, акварель 1838
5. Портрет Маєвської. Олія, 1843
6. Портрет Катерини Абази, 1837. Бристольський картон, акварель.
7. Портрет Ю.Г. Сребдольської. Олівець, 1847
8. Портрет Горленко. Полотно, олія, 1846-1847
9. Портрет Г.І. Закревської. 1843, полотно, олія.
10. Голова жінки. Акваренль, 1834
11. Голова матері. Олія , 1840
12. Портрет невідомої в намисті. Папір, акварель, 1840
13. Портрет невідомої за фортепіано. Акварель, 1842
14. Сліпа з дочкою. Олівець, сепія, 1842
Додаток 9
Бліц із вболівальниками
1. Назвіть перший поетичний твір Т.Г.Шевченка , написаний ще до викупу з кріпацтва. ( «Причинна» 1837 р.)
2. Портрет якого великого українського поета і художника написав І.М. Крамськой? ( Портрет Т.Г.Шевченка )
3. Який свій поетичний твір присвятив Т.Г.Шевченко Жуковському? («Катерина»)
4. Кому саме з українських кобзарів у 1860 році Т.Г.Шевченко подарував збірку «Кобзар»? ( Остапу Вересаю)
5. До претендентки на яку «роль» Т.Г.Шевченко ставив такі вимоги: « Тільки українка, не панського роду, сирота і наймичка» ? (До дружини)
6.Назвіть перший твір Шевченка на історичну тему? («Іван Підкова»).
7. Які художні твори про життя Т.Г.Шевченка ви знаєте? ( С.Васильченко «У бур’янах», О.Іваненко «Тарасові шляхи», Д.Красицький «Тарасова земля», «Тарасові світанки», Д.Косарик «Син-колос», О.Ільченко «Петербурзька осінь», А.Смілянський «Поетова молодість»).
8. Тут народився Шевченко. (с.Моринці Звенигородського повіту на Київщині).
9. Тут, будучи тяжко хворим, 25 грудня 1845р. Шевченко написав славетний «Заповіт» (Переяслав).
10.Тут Шевченко виконав 4 акварельні малюнки Лаври. (Почаїв).
Додаток 10
Відомість
проведення конкурсу «Шевченко відомий і невідомий»
|
Команда |
І конкурс «Ерудити» Максимум 10 балів |
ІІ конкурс «Картини Т. Шевченка» по 2 бали за відповідь Максимум 6 балів |
ІІІ конкурс вікторина «Швидко й влучно» (14 питань по 1 балу) |
ІV конкурс « Пісні на слова Кобзаря» по 2 бали за відповідь |
V конкурс «Кращий читач» Максимум 5 балів |
VІ конкурс «Вшанування Т. Шевченка». Презентація Максимум 10 балів |
VІІ конкурс «Бліц» для вболівальників команд по 1 балу за відповідь |
Сума балів |
|
«Кобзареві струни» |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
«Тарасові нащадки» |
|
|
|
|
|
|
|
|
про публікацію авторської розробки
Додати розробку