Софія Русова-видатний український педагог, теоретик і практик.

СОФІЯ РУСОВА – видатний український педагог.

Софія Федорівна Русова ( 1856 – 1940 )

"Озирнімося,                      вслухаємося,будемо жити      задля дітей"                                                                                                         С. Русова

"Найдорожчий скарб у кожного народу - його діти...«, "Нова школа ставить за головну мету збудити, дати виявитися самостійним творчим силам як вчителя, так і учня", "Учитель, який передає дитині лише знання, - це ремісник; той, хто виховує характер, - справжній митець своєї справи", "Життя не чекає - воно кличе нас до роботи." Ці цитати належать Софії Русовій, вони були життєвим її кредом.

Життєвий та творчий шлях Софії Русової Народилася 18 лютого 1856 року на Чернігівщині. Мати Софії – Ганна Жерве, французького походження, батько – Федір Ліндфорс, швед.  Зразкову родину Ліндфорсів поважали сусіди і селяни, проте щастя було недовгим. Коли Софійка була зовсім маленькою, померли її сестра Наталя і брат Володя. Від туги і горя тяжко захворіла й невдовзі померла мати. Діти залишилися під опікою батька Федора Ліндфорса, який справою свого життя вважав безкорисливе служіння народові.

У 10 років Софія вступила до Фундуклеївської гімназії, яку закінчила з золотою медаллю. Взимку 1871 родину спіткало горе: раптово помирає батько. Зовсім юна Софія залишилася круглою сиротою. Перед Софією постає питання: який шлях обрати? І вона із сестрою Марією вирішує присвятити себе школі. З цією метою сестри їдуть до Петербурга, де вивчають досвід кращих педагогів та роботу шкіл, твори Песталоцці, Руссо, Дістервега, Фребеля.

У1871 році вже в Києві Софія і Марія Ліндфорс відкривають приватний  дитячий садок, у якому було 20 вихованців з родин інтелігенції, зокрема двоє дітей Старицьких. Сестри не шкодували свого часу, готуючись до занять зі своїми вихованцями.

Громадська робота приносила Софії ще більше задоволення, бо вона познайомилася з Олександром Русовим. Молоді люди взаємно симпатизували один одному. «Він перший відкрив мені красу української народної пісні,— напише пізніше Софія Федорівна,— заговорив до мене українською мовою і без довгих промов і пояснень збудив у мене ту любов до нашого народу, що вже ніколи не покидала мого серця й керувала всією моєю працею довгі літа».

У Петербурзі Русові цікавилися політичним життям. Саме тоді вийшов горезвісний Валуєвський указ із відомою фразою: «никакого малороссийского языка нет, не было й быть не может». Українське слово переслідувалося й заборонялося. Саме в цей час Київська українська громада, колеги й друзі покладають на Олександра Русова надзвичайно складну й відповідальну місію — врятувати від загибелі заборонені рукописні вірші Тараса Шевченка й надрукувати за кордоном увесь «Кобзар» без цензурних скорочень. Протягом 1875–1876 років подружжя здійснило в Празі всю роботу, пов'язану з підготовкою й виданням двох томів «Кобзаря», а потім і перевезенням його через кордон на батьківщину. Уже самим тільки цим вчинком Русові вписали власну сторінку в історію української культури.

Ув'язнена з 1881 року за зв'язки з російськими революційними колами, Софія Русова відтоді постійно перебувала під наглядом поліції.  Часто переслідувана, змінювала місце проживання, проте всюди включалася у громадську роботу, влаштовувала прилюдні народні читання, організовувала таємні школи. У 1908 році Олександр Русов дістав запрошення з Києва від директора Комерційного інституту викладати статистику. Софія щаслива: збулася її мрія жити й працювати в Києві. У 1910 році Русова ввійшла до складу вчительської колегії комерційної школи. У Комерційному інституті вона викладає французьку мову. У той час у педагогічному житті сталася знаменна подія — почав виходити педагогічний журнал «Світло», співредакторами якого була Софія Русова.

Софія Русова проявила себе як педагог-практик і теоретик. Вона виступає з лекціями перед педагогами, вихователями, студентами. Окрім того, Софія Федорівна виїжджає за кордон, вивчає роботу дитячих садків у Європі, діяльність їх вихователів. Після повернення до Києва вона виступає з питань дошкільного виховання у Фребелівському товаристві. У 1917 році С. Русову запрошують прочитати курс лекцій з дошкільного виховання у Київському Фребелівському педінституті, який на той час готував вихователів для дошкільних установ /Нині – це педуніверситет ім. М. Драгоманова/.

І хоча Софія Федорівна не мала диплома про вищу освіту та лекторського стажу читання лекцій, ці лекції вона прочитала блискуче. Так Софія Федорівна прилучилася до педагогіки, з якою не поривала до кінця життя, стала професором даного закладу. У перші роки радянської влади С. Русова бере активну участь у товаристві поширення писемності серед населення України. У 1917 р. Софія Русова бере активну участь у встановленні в Україні Народної Республіки і стає її діячем - членом Центральної Ради. На пропозицію секретаря Міністерства України С. Ф. Сташевського Софію Федорівну призначають головою відділу дошкільного виховання Міністерства освіти України.

“Після перемоги більшовиків, - згадувала Русова, - викладачів Кам'янецького університету примушували замість лекцій копати буряки, працювати на городах”. Запам'ятався випадок, коли ректорові університету, математикові Федорову, літньому, поважному чоловікові, який прийшов до їдальні зі своїми глечиками, відмовили в обіді, оскільки він не виходив на польові роботи. Починався страшний терор, знищення інтелігенції. Софія Федорівна не могла далі перебувати в атмосфері шпигунства, доносів, страху й недовіри. Вона змушена була емігрувати до Львова. Звідти переїжджає до сина у Відень. Там Русова пише «Теорію і практику дошкільного виховання»

Коли в Подебрадах (Чехія) була заснована Українська академія, професор Русова дістала туди запрошення. У цей же час у Гаазі відбулися збори Інтернаціональної жіночої ради, куди Українська Жіноча Рада делегувала Софію Федорівну. «Треба тепер, щоб Русова цілу Європу об'їхала й розповіла про ситуацію в Україні»,— вона несла світові правду про те, що коїться в Україні. Розповідала про голод, винищення селянства, терор проти національно свідомої інтелігенції.. У 1923 році Софія Русова – професор Українського педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова у Празі.

Проаналізувавши багато робіт із педагогічної та психологічної тематики, Русова приходить до висновку, що гармонійну людину можна лише тоді виховати, якщо будуть виконуватися такі умови:−виховання повинно бути індивідуальним; - національним;− відповідати вимогам часу;− бути вільним від урядових вимог.

Померла С. Русова 5 лютого 1940 року в Празі, проживши довге, тяжке, але  щасливе життя, проповідуючи до останніх днів гуманізм, просвітництво, національну ідею шкільного життя.

Вшановуючи внесок Русової у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, 2005 року Міністерство освіти і науки України запровадило нагрудний знак «Софія Русова». Ним нагороджують наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.

Праці Софії Русової – це не тільки історія української педагогіки, але й змістовний аналіз специфіки українського дитячого садка й школи. Від юних літ і до глибокої старості вона була незламно вірною українській ідеї й залишила нам мудрі настанови педагога і вченого.

Перу Софії Русової належать фундаментальні праці з педагогіки: «Дошкільне виховання», «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дидактика», «Роль жінки в дошкільному вихованні». Багато педагогічних творів С. Русової досі не опубліковано. Серед них найбільш фундаментальними є «Соціальне виховання, його значення в громадському житті», «Практичні поради до виховання дітей», «Національна школа у різних народів», «Середньовічні університети»

Найважливіші принципипедагогічної концепції С. Русової:· гуманізм;· демократизм;· народність;· природовідповідність;· культуровідповідність;· особистісно орієнтований підхід;· соціальна обумовленість виховання;· загальнолюдські цінності.

"Збудити в дитині її духовні сили, розворушити цікавість, виховати її почуття,  щоб очі дитини вміли бачити,  вуха - дослухатись до всього,  рученята вміли працювати  з олівцем і папером."                                                                     С. Русова                                                    

Ідея національного виховання в педагогічній спадщині Софії Русової

"Після національного виховання,дитина звикає кохатися в народнихскарбницях і у других народів,кохаючисвою національну культуру дитина поважатиме і другі нації і цікавитиметься  їхнім життям..."                                                                                                    С. Русова                 

Концепція рідної української школиІдея національного виховання — головна й визначальна в педагогічній концепції С. Русової. У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами. Головне завдання виховання — забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу.

"Дитина за своєю природою – допитливий дослідник, відкривач світу. Так нехай перед нею відкривається чудовий світ у живих фарбах, яскравих і тремтливих звуках, у казці та грі, у власній творчості, в красі, що надихає її серце, в прагненні робити людям добро..."

Дякую за увагу