Сценарій літературно-мистецького вечора "У полоні барв осінніх"

Літературно-мистецький вечір «У полоні барв осінніх»

( Зал прикрашено гірляндами, різнобарвним листям та квітами, на сцені декорації: вуличні ліхтарики, лавка та деревця)       Звучить вальс «Дощу та осіннього листя»

На фоні музики на сцені пара закоханих танцює повільний танок, за кулісами  учень декламує вірш “Що таке осінь?”

(На сцену виходять ведучі)

Ведучий:     Доброго дня, дорогі друзі!

Ведуча:        Вітаємо вас, шанувальники поезії!

Ведучий:      Ліричні струни нашого літературно-мистецького вечора          налаштовані на елегійний лад.

Ведуча :       Легка зажура і печаль, світлий сум, і – осінь.  За межею літа пахне прощальними дощами та сирістю. Квіти майже одцвіли. Лише хризантеми, як останнє і справжнє кохання, дивує зворушливістю барв. Вони справді виявляться найміцнішими і зустрінуть разом з нами перші морози зими. Ця квітка надзвичайно холодостійка. Оптимістично гарячі квіточки замерзають лише при достатньо відчутних заморозках. І навіть при щедрості осінніх дощів яскраве суцвіття не втрачає своєї привабливості та сили.

           (Показ кліпу  “Фарби осені”, який підготували члени літературномистецького клубу “Берегиня”»

Ведучий:     Ще тепле сонце прагне всіх зігріти,

                      Ще тут не вмерли спомини про літо,                       Ще гай займався в іскорках вогню,                       А вітер шепче: вроду спопелю.

Ведуча:       Марнували літечко, марнували.

                      А тепер осінні вже карнавали.

                      Душа задивиться в туман і

                      Марить обрисами літа…

                            (Вірш Ліни Костенко “Осінній день”)

Ведучий:       Осінь – золота і прекрасна, глибока і гарна, багата і багряна, красива, сумна, суха і дощова, рання і пізня, тиха і щедра, золота і сонячна, похмура, темна, бідна…

Ведуча:          Осінь – ясна і блакитна, мила,  жовтокоса , жовтогаряча, і золотиста, мінлива і мрійна, поетична, приємна, прохолодна і спокійна, сувора, чудова, врожайна. 

Ведучий:       Скільки епітетів, скільки образів осені змальовано у світовій поезії та і не тільки  в поезії.  Це пора багатьох живописців, композиторів, акторів, творчих людей.   Як  ти, Вікторія, вважаєш, чому?

Ведуча:         Мабуть, тому, що щемливе почуття осені живе в душі кожної людини, і щороку разом із природою кожен переживає його, переживає свій листопад.

Ведучий:          А я вважаю, тому, що осінь – це підсумок, це невблаганний вечір, це схил людського життя, прощання

                   ( Звучить вірш Поля Верлена «Осіння пісня» )

Ведуча:             А можливо тому, що осінь –  це буяння золотаво-багряної краси, прекрасної, але такої скороминучої і тлінної.

Ведучий:            А можливо тому, що осінь – це холод, що пронизує не тільки тіло, але й душу, це самотність. А тому так хочеться, тепла людських сердець, щирості і задушевності.

Ведуча:                 На нашому сьогоднішньому вечорі присутні люди, які не байдужі до поезії, які захоплюються творами Поля Верлена, Артюра Рембо, Р.М. Рільке, Максима Рильського, Ліни Костенко, Тараса Шевченка, Дмитра Павличка, Володимира Сосюри,  художників:    Левітана, Клода Моне, Леоніда Єфремова та багатьох інших для кого осінь – улюблена пора творчості.

                                          (Показ кліпу «Осінь у ритмі вальсу»)

Вдучий:                 Вікторія, я хочу тобі розповісти легенду про осінь.

       За народними переказами осінь - дочка Сонця. Вона останньою залишила батьківський дім і стала на Землі четвертою порою року. Посилаючи Осінь на Землю Сонце сказало їй: «Забирай все моє багатство, я віддаю тобі все своє золото. Будь щедрою і люди будуть любить тебе». І Осінь, як  ти бачиш, виконало наказ Сонця. І кожного року дарує нам щедрі дарунки полів і садів, чарує нас своїм осіннім золотом.

Ведуча:             Дуже гарна легенда. Ай справді, осінь не тільки найчарівніша пора року, а й найщедріша. Михайле, а в тебе є улюблений поет, який присвятив свої поезії осені?

Ведучий:            Так, це - Володимир Сосюра. Адже поезія Сосюри щира, дивовижно тонка і ніжна. Він пише про осінній сад, про багряну печаль жоржин, про осінні дерева, на яких так мало листя, про вітер, що тихо пролітає садами, розносячи запізнілі жалі. Мені подобається,що автор любить осінь в її печалі, і ніхто не вб'є його любов: Люблю світань твоїх холодні роси, стрічки зорі, садів твоїх блакить.

Ти — як любов моя золотокоса,

Що біля мене з квітами стоїть.

 Ведуча:        А я пропоную послухати вірш «Малює дощик сонце на склі …»

Ведучий:

Самі на себе дивляться ліси, розгублені од власної краси. Немов пройшов незримий Левітан то там торкнув їх пензликом, то там.

Ведуча:

Осінній вітер одгуляв, затих.

Стоїть берізонька - як в іскрах золотих.

Ведучий:

Вечірній сон закоханого літа І руки, магнетичні уночі. Вродлива жінка, ласкою пригріта, Лежить у літа осінь на плечі.

               ( У виконанні учнів училища пісня «Осінній цілунок»)

Ведуча. Осінь...

Як іскра ще в тобі горить

І згаснути не встигла,-

Гори! Життя - єдина мить, Для смерті ж - вічність ціла. Загине все без вороття:

Що візьме час, що люди, Погасне в серці багаття, І захолонуть груди. І схочеш ти вернуть собі, Як Фауст, дні минулі... Та знай: над нас - боги скупі, Над нас - глухі й нечулі...

Ведучий.

Чужі слова чужої пісні,

Чужої музики і болю

Мені вплітаються у долю, Мені вплітаються у долю.

Ведуча.

Мої слова моєї пісні,

Моєї музики і болю

Комусь вплітаються у долю, Комусь вплітаються у долю.

Ведучий.

Нас переплетено навіки,

Світ переплетено навіки, Ми сходимось, неначе ріки, У непізнаннім океані.

Землі своєї, свого дива, І кожна втрачена краплина Невідновима...

Ведучий.

Осінній день, осінній день, осінній!

О, синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна! Невже це осінь, осінь, о! - та сама.

 Вихованці хореографічного гуртка “Гармонія”  танцюють  “Осінній вальс”  Вікторія, можливо ти хотіла б нам прочитати свій улюблений вірш про осінь?

Ведуча читає вірш.

Ведучий:    Знаєш, Вікторія, що я зрозумів сьогодні,що   мабуть найбiльшу насолоду i радiсть, найпалкiшу любов до рiдного краю, до життя викликає спiлкування з природою. Вона завжди чарувала i чарує, хвилювала i хвилює людину. Шепiт голубої води, зелених дiбров, дзвiнкоголосий спiв пташок, запах i розмаїття квiтiв - усе це дорога серцю, нi з чим не зрiвняна природа рiдного краю.

Ведуча. Наближається до завершення наш поетичний вечір... Але  я гадаю, що у кожного із присутніх залишиться світлий спогад про нашу зустріч, адже, щоб любити поезію не обов`язково бути занудою. Знатися на музиці, живописі, поезії  для наших учнів так само природно.

Ведучий. Сідає втомлене осіннє сонце і з'являються перші зорі...

Ведуча. У вечірньому місті спалахують ліхтарі, барвисто сяють неонові вогні...

Ведучий. Стихають останні акорди музики, змовкають прощальні слова віршів...

Ведуча. Розходяться втомлені і сповнені вражень слухачі та учасники...

Ведучий. Розходяться, несучи у життя поезію, романтику і вогонь творчості...

Ведуча. Бо це - вічне серед суєтного.

Ведучий. Бо це - в душі кожної людини...

( Звучить пісня “ В Києві осінь”)

Ведуча. Дякуємо вам за  увагу!

Ведучий. І - До нових зустрічей,  до нових злетів!