Сценарій літературно-музичної композиції до дня народження Лесі Українки на тему: « Її життя – суцільна боротьба…» ( за листуванням поетеси з родиною)

        Сценарій літературно-музичної  композиції до дня народження Лесі Українки на тему: « Її життя – суцільна боротьба…» ( за листуванням поетеси з родиною)

Мета заходу: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Лесі Українки; розвинути почуття поваги до рідного слова, до поетичних рядків, виховувати чутливу до оточуючого світу особистість.

На початку композиції звучить мелодія

Ведуча : "Я можу в літературі або тримати бойовий тон, або мовчати" ,-

так у листі до матері від 7 лютого 1903 року написала Леся Українка. І дійсно життя та творчість поетеси – суцільна боротьба. Адже їй довелося 30 років воювати з хворобою за власне життя. Та вона була схожа на середньовічних лицарів, які ніколи не здавалися. Захворівши, юна дівчина розуміла,що «в світі стільки несправедливо-прикрого, що якби не було несправедливо-лагідного, то зовсім не варто було б жити. Не від нас залежить поправити більшу половину всесвітньої несправедливості безпосередньо, будем же поправляти її іншою несправедливістю – любов’ю!» (Лист до сестри Ольги, листопад 1902р.) Своєю трепетною душею ще змалку Леся Українка відчувала духовну красу людини, володіла тонким поетичним чуттям. Тож сьогодні ми поринемо у світ спогадів про безсмертну доньку мужнього народу. І дізнаємося якою ж була маленька Леся? Яким було дитинство? Що звеселяло та засмучувало її?

             Під ліричну мелодію виходить дівчина ( Лесина сестра Ольга)

Сестра: Зо всіх нас шістьох дітей Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею… вони обоє однаково були лагідні та добрі безмежно… Обоє були надзичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі. Обоє були бездоганно прин­ципові люди. Була в батька й Лесі ще одна спільна, надзвичайно цінна риса: вони на диво високо цінували людську гідність у вся­кої людини, хоч би у найменшої дитини…

З наймолодшого віку Леся бачила, як мама збирає народні узори, перемальовує їх, лагодячи до друку. Леся дуже добре ро­зумілась на них і артистично виконувала різні українські на­родні вишиванки… ( торкається вишиванок, що висять на шафі).

     Леся зовсім маленькою, в 6 років, навчилася шити й виши­вати, а як їй подарували тоді нитнички й гольника, то вона ша­нувала й пильнувала їх більше, ніж усіх забавок. І тоді вже за­думувала вишити батькові сорочку.

Сестра сідає за стіл і продовжує згадувати

     Вона була така маленька, щира, переймалася всіма болями і проблемами у родині. І в 1880 році з’явилася її перша поезія « Надія». Саме цей вірш вона написала під впливом сумної звістки про тітку Олену, яку заслали до Сибіру за участь у контрреволюційному русі, за політичні погляди.

Відео за віршем « Надія» ( виконує роль Лесі учениця 5-го класу)

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

[Луцьк, 1880]

Ведуча: Така талановита, така ще зовсім юна дівчина. Ніхто б не міг і подумати, що долю Лесі спіткає така біда.

На сцені знову з’являється сестра Ольга та поринає у спогади

Сестра: 6 січня 1881 року Леся в Луцьку пішла на річку подивитися, як св`ятять воду, і в неї дуже померзли ноги. Скоро по тому… вона заслабла… Вважали, що то в Лесі гострий ревматизм… Однак од тої пори треба датувати початок Лесеної, як сама жартуючи називала (мала настільки сильну волю, що могла жартувати і з таких речей), "тридцятилітньої війни" з туберкульозу, бо то був не гострий ревматизм, а початок туберкульозу кістки в нозі, що на деякий час пригас, а розгорівся знову. Та моя Леся була сильна духом і знаходила розраду у поезії.

На сцену виходить маленька Леся і під мелодію зачитує вірш

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, –

Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма, –

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

Ведуча: Така маленька, а скільки болю вже довелося відчути. Леся була сильніша духом за дорослих. А допомагав та підтримував її старший брат.

Знову виходить сестра Ольга

Сестра:  Леся була на півтора року молодша за нашого брата Михайла. З самого малку і все життя вони були найщирішими друзями, все робили разом. Миша навчився читати дуже рано, тож і Лесю навчив.

     Найулюбленішими книжками Лесі й Миші були казки та пісні, ще книжка про подорожі. Ті книжки вони знали мало не напам’ять. А коли подорослішали, то постійно листувалися, а при зустрічах згадували дитинство.

На сцену виходить Леся, сідає за стіл та пише листа

Лист до брата

Котрогось там марта

І дев’яностий рік!

Сьогодні дням і числам

Я загубила лік.

Михайлику, мій любий!

Я зважила собі

Сьогодні написати

У віршах лист тобі.

Перо й чорнило маю,

Натхнення лиш нема,

А надо мною муза

Стоїть,як стовп, німа.

Тепер мені настали

Години навісні.

Вже мушу я прощатись,

Вже годі віршувати,

Бо починає теми

Для віршів бракувать.

Тепер, мій любий брате,

Мій друже, прощавай

Та з Києва додому

Хутенько прибувай.

Звучить мелодія, заходить Михайло,підходить до сестри і між ними починається діалог

Леся: Добри день, любий брате, без тебе сумувала,

Та тільки ти зайшов і радісною стала.

Михайло: Вітаю, моя сестро мила!

Життя несе печалі і тривоги,нестримну радість і любов святу.

А я повіки вдячний Богу, що він мені послав сестру.

Леся: А пам’ятаєш як ми у дитинстві

Читали вірші, танці в нас були,

А ті пісні, що мама нас навчила?!

Найкращі в світі порухи душі.

Михайло: А може пісню нашу заспіваємо?

Матусю і дитинство пригадаємо?!

Леся:  Так, мама нам дала свою любов,

Я згадувать дитинство ладна знов і знов.

Леся і Михайло виконують пісню.

Брат і сестра – ми рідні в серці і по крові.

Брат і сестра – мов острів світлої любові.

Брат і сестра, як небу дві душі відкриті.

Брат і сестра – найближчі друзі в цілім світі.

Михайло проводжає Лесю до столу, покриває її плечі хусткою, цілує і йде.

Чується спів пташок, Леся одна пише вірш « Знов весна, і знов надії…» 

Леся: Як я люблю нашу весну, життя вирує й я живу…

Знов весна і знов надії

В серці хворім оживають,

Знов мене колишуть мрії,

Сни про щастя навівають…

На сцену виходять дівчатка в українському вбранні і читають напам’ять вірші поетеси про весну.

Дівчина 1:  Була весна весела, щедра, мила,

                    Промінням грала, сипала квітки

                   Вона летіла хутко, мов стокрила,

                   За нею вслід співучії пташки!

                    Все ожило, усе загомоніло ,

                    Зелений шум, веселая луна!

                    Співало все, сміялось і бриніло,

                  А я лежала хвора й самотна.

Дівчина 2:  Я думала: "Весна для всіх настала,
                   Дарунки  всім несе вона, ясна,
                   Для мене тільки дару не придбала,
                   Мене забула радісна весна".

                     Ні, не забула! У вікно до мене
                    Заглянули від яблуні гілки,
                    Замиготіло листячко зелене,
                    Посипались білесенькі квітки.
Дівчина 3:Прилинув вітер, і в тісній хатині
                   Він про весняну волю заспівав,
                   А з ним прилинули пісні пташині,
                   І любий гай свій відгук з ним прислав.
                   Моя душа ніколи не забуде
                   Того дарунку, що весна дала;
                   Весни такої не було й не буде,
                   Як та була, що за вікном цвіла.

Дівчина 4: Стояла я і слухала весну,
                    Весна мені багато говорила,
                    Співала пісню дзвінку, голосну
                    То знов таємно-тихо шепотіла.
                    Вона мені співала про любов,
                     Про молодощі, радощі, надії,
                     Вона мені переспівала знов
                     Те, що давно мені співали мрії.

Дівчина 5: Хотіла б я піснею стати

                    У сюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати,

                   Щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі

                    Полинути співом дзвінким,

Упасти на хвилі прозорі,

                    Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії

                   І щастя моє таємне,

Ясніші, ніж зорі яснії,

                   Гучніші, ніж море гучне.

Звучить пісня на вірш Лесі Українки « Давня весна»

Ведуча:  Нелегкий шлях був у поетеси. Та Леся Українка залишила нам багато спогадів та безцінний творчий доробок. Ще роками, століттями будуть згадувати про її життя та творчість, читатимуть поеми, вірші, які проникають у саме серце.

Презентація « Маловідоме про Лесю Українку»

Ведуча:  Себе Українкою звала.

І чи краще знайти ім'я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Вітчизна велика твоя.

Тобі сьогодні хліб, калину й колос

Рідня вкраїнська принесла.

Ти все життя з недугою боролась

Та творчістю ти смерть перемогла.