Сценарій "Літопис рідної землі (забута сторінка)"

Сценарій підготувала

керівник гуртка-методист

Броварської ЗОШ І – ІІІ школи №6

Людмила Духота

Літопис рідної землі (забута сторінка)

літературно-музична композиція

Мета: розкрити «забуті» сторінки історії рідного краю, популяризувати інформацію про життєвий шлях та творчість видатних земляків, доля яких склалася тагічно в умовах тоталітарного режиму, формувати активну громадянську позицію, виховувати любов  і повагу до історичного минулого.

Сцена оформлена дуже скромно: декілька свічок на авансцені, основна увага буде сконцентрована на великому екрані, що розташований на задній стіні.

Учні-читці виходять із куліс на авансцени, завалюють свічки

На фоні метроному звучать слова за сценою

• Забутому поету «ліквідованих» присвячується

                          Похвалили – повірив.

                          Повірив – став пророком.

                          Став пророком – розіп’яли

Музика

На екрані портрет Михайла Дубовика        

• Михайло Тадейович Дубовик
• Рік народження 1900
• Місце народження – Сумщина
• Начання, діяльність у літературній організації «Просвіта», громадянська війна, робота в газетах.

На екрані фото 30-х рокв м. Бровари, сучасні краєвиди Броварщини

• Рік 1937. Михайло Дубовик приїзджае вчителювати до Броварів. Світ такий прекрасни, сповнений мріями і надіями

Земле-мамо! Земле дивна й мила!

Вічна слава радощам твоїм!

Дай мені палку співецьку силу –

хай про тебе людям розповім.

• Природа Броварщини надихає на ліричні рядки

Я про сонце… Про ріку й долину…

Я про те, яка в ставу вода,

Ще буває на одну хвилину

Думаю про синю –синю даль.

Тиші літ нудьги, скорбот, темряви,

Тиші літ закурених віконць…

Годі! Здраствуй, вечір золотавий!

Здрастуй , присмерк, батько зорь і сонць!

Фото із світлинами М.Дубовика

• Серце переповнює любов до життя, до Броварщини, до Людини

Світало. Гасли в синьому тумані

Ясні, далекі зоряні світи.

І сяли промені передсвітанні.

Як зірка та ясна, погасла й ти,

маленька в безконечнім порошина.

моя любов – журби й пісень причина.

- У броварській газеті «Стахановець» наприкінці 30-х років часто з’являлися його вірші, адже поет не повинен мовчати, його призначення славити цей світ. І  хочеться дійти нових вершин і в річку часу уступити двічі»

серця великі слав, відважні й чисті,

що світять людству, мов дороговказ,

прослав життя, зови в майбутнє

і відкривай нам далі променисті.

Прослав діла людей, в яких висока сила,

а мисль багата, як народна нива…

Вітає їх земля моя щаслива

і славить у піснях кобзар,..

прослав і труд, і піт чола гарячий,

утому й перелітний сум розваж,

оберігай безжурний сміх дитячий,

і серце дівчини, і спокій наш.

• Михайло Дубовик належав до літературної організації «Плуг», був одним із засновників «Літературної газети», літконсультант кілької українських газет, товаришував із Олександром Довженком, Максимом Рильським.

А поруч – книги, мудрі вчителі,

Стоять рядами, поступу солдати.

Перебігаєш зором їх рядки

і ніби чуєш голоси знайомі:

«Мужній, товаришу! За нами йди!

Взнавай шляхи відомі й невідомі!»

І хоч би як за день важкий знеміг,

ти знову чуєш повінь сел нових.

• Творчість сповнена віри у людей, у краще майбутнє своєї країни, заради якої, як Прометей, поет готовий на самопожертву

«Карай, – казав. – Карай за ту жарину,

що викрав я у тебе для землі.

Не зраджу я й не проклену людину,

її печалі й радощі малі.

І знай: покіль хоч іскра в світі тліє,

в людей не згасне гнів до тиранії».

ПОСТРІЛ / ЗАТЕМНЕННЯ /

Голос за сценою

- Крила Мрій обпалені…

• 25 червня 1941. Михайло Дубовик заарештований.

ПОСТРІЛ

•  Вирок: контрреволюціонер, націоналіст

ПОСТРІЛ

• 7 липня 1941. Розстріляний у Биківні

Еа екрані пам’ятник загаблим у Биківні, відео алей, сосен, хрестів, неба у музеї

Відходячи в нові широти світу,

поглянь – сміється сонце до землі.

Отак і ти без смутків і жалів

Дай руку з тепим усміхом привіту.

Як линуть птахи в далеч невідому,

пролине спів мій над землею так –

легкої дружби нетривалий знак,

слів вітру на піску береговому.

Безсмертя!.. Мить прекрасна, зупини

утілься, як у мармурі, у слові

і клич любить дерева смарагдові,

і сонце, і вітер. Непідкупно, скрізь.

Останній прихисток у тиші високих сосен, де покоїться цвіт нації – творча еліта українського народу, можливо, знайшов і Михайло Дубовик

На екрані фото поета на фоні свічки поступово розчиняється

• 28 вересня 1955 року реабілітований посмертно.

Падає листя пожовкле осіннє,

Небо туманами мріє.

Сій мені в душу утіхи насіння!

Ave, Маріє!

Учні гасять свічки на сцені

По можливості до сценарію можна додати виконання музичних номерів