Сценарій позакласного заходу "А жінка в світ приходить для любові..."

Тема. «А жінка в світ приходить для любові!..»

 

Мета: розкрити поняття жіночності; звернути увагу на місце жінки у суспільстві у різні епохи; підкреслити її велике призначення на землі; з’ясувати значення кохання як найвищого людського почуття у житті людини; формувати в учнів єдиний моральний пріоритет: людина – найвища цінність цивілізації; виховувати доброту, людяність, вишуканість, почуття відповідальності за те, що ти жінка.

Обладнання

1. Вислови славетних про жінок:

«Жінка – велике слово. В ній чистота дівчини, в ній самовідданість подруги, в ній подвиг матері». (М. О. Некрасов).

«Від любові до жінки народилося все прекрасне на землі». (О. М. Горький).

«Царство жінки – це царство ніжності, витонченості і терпіння». (Жан Жак Руссо).

«Всі протилежності сходяться в серці жінки». (Вольтер).

«У жінок все серце, навіть голова». (Жан Поль).

«Коли жінка неправа, в першу чергу потрібно попросити в неї вибачення». (Круассе).

«Коли ми судимо про жінку, ми ніколи не враховуємо в достатній мірі, як важко бути жінкою». (Жеральді).

«Існують тисячі хитрощів, щоб примусити жінку заговорити, але немає жодних, щоб примусити її замовкнути». (Буше).

«Жінка, яка намагається бути схожою на чоловіка, така ж потворна, як жіночоподібний чоловік». (Л. М. Толстой).

2. Тема написана на плакаті у вигляді серця.
3. Репродукції картин «Невідома» Крамського, «Махи на балконі» Гойя, «Вершниця» Брюллова, «Катерина» Шевченка, «Ассоль» Масютіна, «Мадам Рекамьє» Франсуа Жерара, «Панна з віялом» Хосе Алісала, «Свята Катерина» Караваджо, «Мадонна Конестабіле» та «Сікстинська мадонна» Рафаеля.
4. Малюнки дітей.
5. Анкети.
6. Костюми Мавки і Русалки.

 

Хід заходу

 

Ведуча. Мабуть, кожен помічав характерну ознаку нашого часу. Усі тільки те й роблять, що говорять про численні проблеми: їсти нічого, купити немає за що, в гаманці порожньо, взагалі важко, важко, важко... А мені спадають на думку слова нашого великого співвітчизника Миколи Костянтиновича Реріха: «Коли у домі важко, тоді звертаються до жінки. Коли більше не допомагають розрахунки та обчислення, коли ворожнеча та взаємне руйнування сягають межі, тоді приходять до жінки. Коли злі сили беруть гору, тоді кличуть жінку».

Покличмо ж і ми жінку, звернімося до цієї одвічної загадки природи. Яка вона жінка-ідеал, яке її місце в суспільстві в різні часи та епохи, на що здатна жінка, у чому її головне призначення на землі?

Ведучий. Чоловік стає на коліна тільки в трьох випадках: щоб напитися із джерела, зірвати квітку для коханої і щоб вклонитися матері. І я низько вклоняюся тобі, мати роду людського, ім’я якій – жінка. Миру і щастя дому твоєму, сім’ї твоїй, роду твоєму. Миру і щастя землі, по якій ти ідеш – Жінко!

Учениця.   Я жінка. Я травинка.

Я царівна.

Лиш Афродіта мені рівня.

Учениця. Мені здаєшся ти такою: крізь синяву прозорого туману я бачу Афродіту мармурову, що встала з п’єдесталу й знову живою сіла в голубій кімнаті. Змінивши вічну позу, перетворився мармур на живе, ласкаве, біле тіло, і враз повіяло від нього бузковим диханням весни. Задушливе обличчя у спокої, червоні губи, мов бруньки набухлі, і згорнуті на спочив крила рук, і синьоснігове тремтіння тіла – все лебедя нагадує мені в тумані веснянім на побережжі, щось неземне, шляхетне, вкрай потрібне.

Учениця. У творах Ренуара ти – мов нетутешня, особлива, та по-земному звабна і грайлива,

Здаєшся ти мені такою,

Мені здаєшся ти такою –

земною водночас і неземною.

Щодень ти неоднакова і різна –

ласкава й грізна,

шляхетна й недосяжна, в красі суворій невимовна,

розумна і відважна,

натхненна і гріховна,

манлива,

наче вогник у вікні…

Така й потрібна

ти мені.

Учениця.   Їй очі освітила доброта,

Покора милостива стан повила.

Здається – по землі іде свята,

Що нам про віщу силу ознаймила.

Учениця.   Я не цвіт, не зоря, не сніжинка –

Це прекрасні природи витвори!

Я сильна слабка Жінка –

Саме так – з великої літери.

Ведуча. Тисячоліттями в жінці вбачали істоту другого сорту. Але на ранньому етапі розвитку людського суспільства її роль була керівною. Саме вона збирала плоди для харчування, берегла домашнє вогнище, шила одяг. Вона була на чолі сім’ї та роду. З тієї далекої епохи і йде уявлення про головний обов’язок жінки бути берегинею домашнього вогнища.

Ведучий. Середні віки увійшли в історію як жахлива епоха святої інквізиції. Сотні жінок тоді звинувачували в чаклунстві та змові з дияволом і спалювали на вогнищах. Священики обговорювали питання: «Чи можна жінку вважати людиною?» А вчені приводили «наукові» докази того, що жінка не належить до роду людського.

Ведуча. Але в той же час у середні віки з'являється лицарство, жіночий ідеал набув нового тлумачення. Вважалося, що крім вміння працювати і доглядати за дітьми і чоловіком жінка повинна була вишукано одягатися, підтримувати бесіду, граціозно танцювати, бути тендітною і надихати чоловіка-лицаря на подвиг.

Ведучий. Пізніше, в епоху Відродження, чоловіки починають вклонятися дамам, викликати один одного на дуель з-за жінок, відправлятися в далекі походи, щоб прославити ім’я своєї коханої.

Учень.       ЇЇ очей до сонця не рівняли,

Корал ніжніший за її уста,

Не білосніжні пліч її овали,

Мов з дроту чорного, коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав,

І дише так вона, як дишуть люди, –

А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба

До музики, милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої – цілком земні.

І все ж вона найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

Ведуча. Тривалий час жінка відчувала на собі подвійне гноблення: хазяїна, на якого працювала, і власного чоловіка. Рабиня, річ, яку можна купити й продавати, в’ючна тварина, істота без права і голосу.

Ведучий. Швидко плине час. Століття за століттям. Разом із ним змінюємось і ми. Здійснилася мрія жінок про рівноправність із чоловіками, а це відкрило перед жінками необмежені можливості для самовдосконалення. Але чому все частіше виникають розмови про те, що жінки стають різкішими, втрачають жіночність, беруть на себе роль лідера в сім’ї?

Учень.        Нагинається жінка під торбами.

Розривається жінка між чергами.

…А кажуть: слід бути гордими.

…А кажуть: слід бути чемними.

А жінка рахує тисячі.

Як їм вижити, думає жінка.

Вже на хліб і мільйона не вистачить.

Набухає на скроні жилка.

А діти, хоча й не голодні,

Але кривлять губи над юшкою.

Чоловік знов прийде сьогодні

Не «під мухою», то «під мушкою».

Йому що! Він на жінку надіється,

Його клопоти йдуть за водою.

Що ж воно з вами, жінко, діється?

Ви ж колись були молодою!

Ви ж були казково прегарною,

Обіцяв на руках носити,

А тепер було б справою марною,

Щоб за хлібом пішов, попросити.

Поможи їй з глибин історії

Хоч ти, матінко Берегине,

І тоді на земнім просторі

Україна не вмре, не загине.

І наповнює море краплина,

Сходить сонце в небеснім склепінні.

Постає велика Вкраїна

На великім жіночім терпінні.

Ведучий. На великім жіночім терпінні тримається земля наша. «Царство жінки – це царство ніжності, витонченості і терпіння», – говорив Жан Жак Руссо. А сучасна жінка… Чи має вона в собі нерозкриту таємницю «жіночності», яка могла полонити у будь-які століття навіть найсильніших світу цього? Чи можемо зараз сказати про дівчину – гарна, як горлиця, ясна, як зірка? Пливе, мов лебідка… Цвіте, мов маківка… Говорить, як шовком гаптує… Моргне, наче вогнем сипне…

Ведуча. Які ж риси притаманні жінці, нашій сучасниці? Якими нас бачать чоловіки? Що таке жіночність?

Перед вами анкета, зверніть увагу на останній пункт: назвіть три риси жіночності, які, на ваш погляд, обов’язкові для жінки.

Робота з анкетами. Обговорення.

Ведуча. Жіночність – це і ніжність, і природність, і чутливість, і материнська любов, і вміння бути господинею, створювати красу праці і побуту. Справжня жіночність – це сплав ніжності і мужності, це добро і краса, це людяність і лагідність. Все те, що несумісне з жорстокістю.

Ведучий. Таємницю жіночності слід шукати у справжньому покликанні жінки.

Хоча і минула епоха жінок, оспіваним Пушкіним і Лермонтовим, Данте і Петраркою, але рівноправність чоловіків і жінок сьогодні не значить тотожність, однаковість. Ніяка рівноправність, ніякий науковий прогрес, ніякий розвиток цивілізації не приведуть до того, що дітей на світ будуть народжувати чоловіки. Жінка, ким би вона не стала за фахом, крім того ще дружина, мати. І в цьому її найважливіше призначення.

Хтозна, чи збереглося б людство до наших днів, якби не ота сильніша над усе сила, яку називають материнською любов’ю, яка змушує жінку в муках народжувати дітей, вкладати в них всю молодість, красу, силу, любов, захищати їх навіть ціною свого власного життя. Якби не ця сила, то, може, на цьому світі не було б і нас із вами.

Ведуча. Великій таємниці жіночності присвячено стільки шедеврів мистецтва. Таємничість, чарівність – «Невідома» Крамського; загадковість – «Махи на балконі» Гойя; впевненість у собі, елегантність, енергійність – «Вершниця» Брюллова; одвічне страждання – «Катерина» Шевченка; скромність, мрійливість – «Ассоль» Масютіна; чутливість, звабливість – «Мадам Рекамьє» Франсуа Жерара; гордість – «Панна з віялом» Хосе Алісала; віру, спокій – «Свята Катерина» Караваджо; материнське почуття, душевність – «Мадонна Конестабіле» Рафаеля; самовідданість, турбота про інших, лагідність – «Сікстинська мадонна» Рафаеля.

Ведучий. Після того, як до Бога звернувся чоловік і заявив про свою нудьгу, Бог задумався з чого зробити жінку, якщо весь людський матеріал пішов на чоловіка. Але, не бажаючи відмовити в проханні своєму улюбленцю, після короткого роздуму став створювати жінку з кількох яскравих променів сонця, всіх чарівних фарб зорі, задумливого смутку місяця, краси лебедя, грайливості кошеняти, граціозності газелі, ласкавого тепла хутра, притягальної сили магніту.

Він змішав усе разом, а потім додав туди холодного мерехтіння зірок, в’їдливості мухи, впертості осла, зажерливості акули, ревнивості тигриці, мстивості пантери, кровожерливості п’явки, отруйності змії, дурману опіуму, безпощадності стихії. Цю жінку Бог передав чоловікові, промовивши при цьому: «Бери її такою, якою вона вийшла, і не намагайся її переробити, зазнавай щастя з нею протягом життя і терпи муки від неї до самої смерті».

Ведуча. Легенда – це жарт, але є тут і доля істини. Жінка – це вічний біль і вічна втіха. Вона може перетворити життя і на рай і на пекло. Від її любові та нелюбові залежить дуже багато.

«Всі протилежності сходяться в серці жінки», – сказав Вольтер.

Учень.        Жіноче серце! Чи ти лід студений,

Чи запашний чудовий цвіт весни?

Чи світло місяця? Огонь страшенний,

Що нищить все? Чи ти як тихі сни

Невинності?

…Чим б’єшся ти? Яка твоя любов?

В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш?

В чім змінне ти, а в чім постійне?..

Ведучий. Взагалі, що таке наше життя?.. Любов! Любов до своєї землі, місця, де ти з’явився на світ, справи, яку ти вибрав, до людей, із якими тебе пов’язує плоть і кров чи просто спорідненість душ.

Учень.        А жінка в світ приходить для любові!

Любити маму – поки ще мала.

Любити ляльку – тільки підросла.

А коли вперше вийшла за поріг –

Любити небо і м'який моріг,

Дім батьківський і квіти чорноброві,

Бо жінка в світ приходить для любові.

Росте вона, росте її любов,

Ростуть її бажання і надії.

І от приходять роки молодії,

І по землі вона не йде – несеться,

Сторожко прислухаючись до серця,

Що в дзвоні міст чи шелесті дібров.

Підкаже їй: – Прийшла твоя любов!

Це ж та любов, що перша і остання!

Такої ще ні в кого не було!

До неї підступить не сміє зло!

Вона яркіш, ніж сотня сонць сія!

Вона твоя! Вона лишень твоя!

Тобі її на сотню років стане!

Це ж та любов, що перша і остання.

І відшумів весільний водограй.

Та знову як же святу не радіти,

Коли народжуються в тебе діти!

І ночі всі недоспані – дарма!

Коли воно лепече вперше: – Ма…

І ти – свята, і в серці в тебе рай –

Хоч відшумів весільний водограй.

І попливуть літа, літа, літа.

Усіх годуєш, хоч сама голодна.

І часом нерви стримати не годна.

Та будеш захищати, як в бою,

Оту домашню каторгу свою,

Хоч сум торкає очі і уста,

І хоч пливуть літа… літа… літа…

Але якби все те почати знов?!

Адже той борщ щоденний – то любов,

Сорочка, чисто випрана, – любов,

І ночі, що не спала ти, – любов,

І квіти, що посіяла, – любов,

І очі правнуків ясні – любов,

Вся Україна – то твоя любов.

Все так було б, якби почати знов.

Жіноча доля в світі – це любов.

Ведуча. Хто з нас не мріє зустріти того єдиного, вірного, хто з гідністю несе високе звання мужчини.

Кому щастить в юності, кому випаде ця зустріч вже перед заходом, а для когось ця мрія так і залишиться мрією.

Проте жіноча душа все одно живе сподіванням. А доки живе надія, доти жива душа.

Учениця.   Коли приходить мужчина

Впевнено-категоричний

З переконанням, що жінка

Упаде йому в ноги,

Бо йому все дозволено,

Бо він – переможець вічний,

Ти думаєш: який він убогий.

Коли приходить мужчина

По-кошачому м’яко,

Пастельні фарби розмазує

На мовній своїй палітрі,

Такий невиразно окреслений,

Такий – ну зовсім ніякий…

Ти думаєш: який він хитрий.

Коли приходить мужчина

І язиком-мантачкою

Мантачить щось і мантачить,

Хизуючись словом кожним,

Про «Жигулі» й дублянки,

Про знайомства і скачки…

Ти думаєш: який він порожній.

Коли приходить мужчина

І співчуття випрошує,

Свої тридцять три нещастя

Товче, ніби воду в ступі:

Дружина не розуміє,

Летять, як у прірву гроші…

Ти думаєш: який він підступний…

Коли приходить мужчина

Мовби себе приносить,

Ніби тебе ощасливлює

Своїм безцінним візитом,

Ти думаєш: як же сталося,

Що ти не помітила досі

Ці очі, налиті пихою,

Давно знецінені, ситі?

О, скільки їх зустрічається

На наших стежках-дорогах

Різних за вподобаннями,

За рівнем своїм і чином,

А ми усіх відмітаємо.

Ми прагнемо до одного:

Того часу високосного,

Коли приходить Мужчина.

Ведучий. Кохання – найкраще з почуттів, властивих людині. Колись Бог подарував його смертним, і з тих пір люди пройшли по землі, передаючи його один одному. Але як зрозуміти, що це справді прийшла любов? І яким повинне бути справжнє кохання?

Мавка.       Русалко! Ти ніколи не кохала…

Русалка.    Я не кохала? Ні, то ти забула,

яке повинно буть кохання справжнє!

Кохання – як вода, – плавке та бистре,

рве, грає, пестить, затягає й топить.

Де пал – воно кипить, а стріне холод –

стає мов камінь. От моє кохання!

А те твоє? – Солом’яного духу

дитина квола. Хилиться од вітру,

під ноги стелеться. Зостріне іскру –

згорить, не борючись, а потім з нього

лишиться чорний згар та сивий попіл.

Коли ж його зневажать, як покидьку,

воно лежить і кисне, як солома,

в воді холодній марної досади,

під пізніми дощами каяття.

Мавка.       Ти кажеш – каяття? Спитай березу,

чи кається вона за тії ночі,

коли весняний втер розплітав

їй довгу косу?

Русалка.    А чого ж сумує?

Мавка.       Що милого не може обійняти,

навіки пригорнути довгим віттям.

Русалка.    Чому?

Мавка.       Бо милий той – весняний вітер.

Русалка.     Нащо ж було кохати їй такого?

Мавка.       Бо він був ніжний, той весняний легіт,

співаючи, їй розвивав листочки,

милуючи, розмаяв їй віночка,

і, пестячи, кропив росою косу…

Так, так… він справжній був весняний вітер,

та іншого вона б не покохала.

Ведуча. Кохання – одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне джерело, як саме життя. Сила кохання облагороджує, робить людину добрішою і кращою, спрямовує на величні діла і героїчні вчинки, дає життя.

Учень.        До того, як любов у світ прийшла

І теплим сяйвом хаос освітила,

В нім плавала планет незмірна сила

Без ладу, і без форми, й без числа.

Так і душа несміливо жила,

Без ладу й форми у мені бродила,

Поки любов її не озорила,

Коли з очей ти сяйво розлила,

І скорений любові верховенством,

В думках моїх вогонь запломенів.

Любов дала життя, і рух, і силу,

І душу відродила осмутнілу –

Її любовний пломінь відігрів.

Ведучий. Кохання!.. наскільки різноманітним буває це почуття! Для одного це сором’язлива та боязлива перша любов, а для іншого – сильна пристрасть, що заполонила усе серце. і слова кохання теж лунають по-різному. Це і крик, що звучить начебто на весь світ: «Я тебе кохаю!», це і м'який ніжний шепіт: «Люблю, люблю, люблю…»

Учень.        Згаси мій зір – я все ж тебе знайду,

замкни мій слух – я все ж тебе почую,

я і без ніг до тебе домандрую,

без уст тобі обітницю складу.

Відломиш руки – я тоді тебе

впіймаю серцем наче між долонь,

а спиниш серце – мозок запульсує,

коли ж ти вкинеш в мозок мій вогонь,

тебе в крові палючій понесу я.

Учениця.   Розкажу тобі думку таємну,

дивний здогад мене обпік:

я залишуся в серці твоєму

на сьогодні, на завтра, навік.

І минатиме час, нанизавши

сотні вражень, імен і країн, –

на сьогодні, на завтра, назавжди! –

ти залишишся в серці моїм.

А чому? То чудна теорема,

на яку ти мене прирік.

То все разом, а ти – окремо,

І сьогодні, і завтра, й навік.

Учень.        Моя любов – рожевий квіт

В весінньому саду,

Моя любов – веселий спів,

Що з ним я в світ іду.

О, як тебе кохаю я,

Єдиная моя!

Тому коханню не зміліть,

Хоч висхнуть всі моря,

Нехай посхнуть усі моря,

Постануть брили скал,

А ти навік любов моя, –

Аж згасне сонця пал.

Прощай, прощай, мій рідний край,

Прощай, моя любов,

Та де б не був я, мила, знай –

Прийду до тебе знов!

Учениця.   Нащо, нащо тобі питати,

Чи я люблю тебе, чи ні…

О, легше серце розірвати,

Ніж знати відповідь мені.

Чи я люблю тебе, – не знаю, –

Спитай вночі у срібних зір,

Весною вслухайсь в шелест гаю,

Вдивися в даль зелених гір.

Спитай у чайки, що голосе,

Спитай у хмар, що сльози ллють,

Піди на спалені покоси,

Що в раз останній роси п’ють, –

Спитай, бо я сказать безсила…

Я знаю, знаю тільки те,

Що підеш ти, – і вирита могила,

І згасло сонце золоте.

Ведуча. Жінка і кохання – слова-синоніми. В любові сила людини. Кохання і любов – категорії вічні. Попри всі біди, злигодні, попри всі катаклізми, у світі владарює чистота, честь, гідність, любов. І хочу побажати всім нам любові, любові, любові!

Ведучий. Щастя вам, дорогі дівчатка! Хай воно входить у ваші домівки затишком, дзвінким дитячим сміхом, музикою, квітами, любов'ю!

А кому ж , як не жінці, нести в наше життя цей божественний вогонь любові – щодня, щомиті і в усьому. Але для цього ви маєте усвідомити ту велику відповідальність, яку несе в собі кожна жінка. Відповідальність перед собою і світом. Відповідальність за власне щастя і щастя свого оточення…