Сценарій позакласного заходу, присвяченого Дню народження Т.Г.Шевченка

Сценарій заходу до 200-річчя від

 Дня народження Т.Г. Шевченка

Для учнів старшої школи

Мета заходу:

-  виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України;
- вшанування пам’яті видатного художника слова,патріота України - Т.Г.Шевченка.
- формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови;
- пропагування творчості обдарування рідного краю.

Обладнання:мультимедійний проектор, комп’ютерна техніка, мікрофони,

мультимедійна презентація,  музичні записи.

Хід заходу

Слайд-шоу. «Скрябін». «В казематі» («Мені однаково, чи буду..»).

І ведучий:

Він був сином мужика. А став володарем у царстві духу. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

ІІ ведучий:

Геніальний поет, у промінні слави якого померкло слово попередників, видатний художник, палкий громадянин, тонкий і вразливий знавець душі людської, Тарас Шевченко зумів зробити те, що краще не вдавалося ні до, ні після нього нікому.

І ведучий:

Він назвав себе українцем, і на увесь голос народ свій – українцями, батьківщину свою – Україною. І ці, здавалося б, такі звичні слова в його устах набули  нового, шанобливого і гордого значення.

Звучить дитячий хор. Пісня  «Розкажу про Україну».

ІІ ведучий:

В старенькій хаті, край села,

Там,де сади цвітуть розлогі,

Де у ставку купається верба,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

І ведучий:

9 березня 1814 року, темної ночі, перед світом, у селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, - народилась нова панові душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко.

ІІ ведучий:

Не на шовкових пелюшках,

Не у величному палаці –

В хатині бідній він родивсь,

Серед неволі, тьми і праці.

І ведучий:

Нещасна мати сповила

Його малого й зажурилась…

І цілу ніченьку вона

За сина - кріпака молилась.

Сценка  «Мати і Тарас». (Слайд «Хата»)

Мати: 

Сину мій, прости, що доля твоя буде важкою, бо народився ти невільником-кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде, твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?

 

Тарасик:

Не журіться, матінко, гляньте краще на небо – бачите, скільки зірочок ясно сяє? Правда, наче вогники.

Мати:

Це, синку, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічечка, доки людина не помре. А як минеться людина, то й свічка її гасне, - зірочка падає. Бачив?

Тарасик:

Бачив, матусенько, бачив. Мамо, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь-ледь видно?

Мати:

Бо коли людина зла, скупа чи заздрісна, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, людей любить, добро їм робить, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло її яскраве.

Тарасик:

Я, мамочко, буду доброю людиною, я хочу, щоб моя свічечка горіла ясно-ясно!

Мати

Старайся, мій хлопчику, хай Бог тобі помагає..

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не знаєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать в роботі спини.

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди – з краю в край

Панує рабство ненависне…

У цій хатині, у раю,

Ти бачиш пекло. Тут неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дадуть.

(Схиляється, плаче, Тарасик її обіймає)

Пісня «За лісами горами»

ІІ ведучий:

Тяжко, важко в світі жити

Сироті без роду,

Нема куди прихилиться –

Хоч з горя та в воду…

Сценка  «Пастухи». (Слайд «Вівці на пасовищі»)

Хлопчик :

Тарасе, сонце заходить, женімо отару в село!

Тарас:

Тут заночую. Мене там ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, знову битиме..

Хлопчик:

А вівці ж як?

Тарас:

Жени й моїх овець, а в селі вони й самі дорогу до двору свого знайдуть.

Хлопчик:

А вечеряти? Ти ж голодний, від ранку й росинки в роті не мав..

Тарас:

Вечеря?.. Була вечеря, коли мати вдома чекала…Тепер мачуха штовханцями мене годує.. А тоді кожен день був, як свято.. А ще як вишні зацвітуть, солов’ї щебечуть, Катерина вечерю подає, а мама дивиться на нас і посміхається…

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть..(Замовкає, важко зітхає, продовжує)

А спали ми під зоряним небом на подвір’ї. І зорі над нами були такі великі й такі яскраві.. А тато казав, що десь там сяє і моя зірка..(Плаче)

Хлопчик:

Не плач, Тарасе, заспокойся. Женімо отару, поночіє вже..

Тарас:

Не пожену. Заночую отут, під зорями, в полі. Може, розглежу, де-то моя зірка світить…Жени сам. (Звучить пісня «Зоре моя вечірняя…» ).

Хлопчик:

Тоді, добраніч, Тарасе. Я тобі вранці хліба принесу(Виходить. Тарас дивиться у небо, втирає сльози.Сідає, схиливши голову на коліна. (Слайд «Зоряне небо»).З’являється Янгол. Підходить, стає поруч на коліна, гладить по голові Тараса ).

Янгол:

Не плач, Тарасе, не плач.

Тарас:

Ти хто? Янгол?

Янгол:

Так, я  Янгол, посланий з небес, щоб втішити тебе.

Тарас:

(Зачудовано)Янгол…Скажи мені, мій Янголе, якою буде моя доля? Може, правду батько казав, що з мене хіба ледащо буде..

Янгол:

Нелегка твоя доля, Тарасе, нелегка: болю і смутку зазнаєш ти чимало, та любитимуть тебе люди й за життя, й по смерті. Яскраво горітиме твоя свіча незгасним вогнем, вказуватиме вона шлях не одному поколінню. І кожен зможе знайти пораду і розраду ось у цій книжці.

Тарас:

А що ж це за книга така?

Янгол:

Це «Кобзар» - Євангеліє від Тараса.

Тарас:

Євангеліє від Тараса?(Здивовано). Але мій дідусь ніколи не читав Євангеліє від Тараса. Читав від Івана, Матвія, Марка, Луки..

Янгол:

Євангеліє від Тараса напишеш ти!

Тарас:

Я? Я ж не апостол! Я - кріпак, сирота, нема в мене нічого і нема нікого! Які з мене люди? Кепкуєш?

Янгол:

Нікого?! В тебе  є Бог, у тобі є любов, у тебе є Україна, у тебе є народ! Це багато, мій хлопчику, дуже багато. Україна стане твоєю Голгофою, воля – твоїм хрестом. Ти будеш розіп’ятий за свою Вітчизну і воскреснеш через неї.. Сила твого, Тарасе, слова буде божественною. Цим словом ти врятуєш народ свій від німоти. Ти обраний Богом, мій хлопчику. Батьки нарекли тебе Тарасом, ніби передбачаючи твоє майбуття, адже означає воно бунтівник, непокірний, безстрашний. Будь твердим і непохитним, Тарасе, бий лихом об землю і вперто йди вперед! (Виходять).

Пісня  «Лише у нас на Україні…».(Слайд-шоу  до пісні)

І ведучий:

І виріс він, і кобзу взяв,

І струн її торкнувсь рукою –

І пісня дивна полилась,

Сповита вічною тугою

ІІ ведучий:

В тій пісні людям він співав

Про щастя, про добро, про волю,

Будив зі сну, пророкував

Їм вищу і найкращу долю.

Слайд-шоу до пісні «Розрита могила». Гурт «Кому вниз».

І ведучий:

Треба почувати твердий  грунт під ногами й мати виняткову внутрішню силу, щоб прокладати мільйонам знедолених новий шлях проти течії. У Шевченка не було й хвилини впевненості у своєму майбутньому. І все ж таки він безоглядно вступив у бій.

ІІ ведучий:

Справді, на 47 років його життя випало 24 кріпацькі роки під рабовласницьким наглядом, 10 каторжних років солдатчини – під наглядом фельдфебеля, 4 останні роки – на поруках і під опікою жандармів. Тільки 9 років волі – учнем Академії мистецтв у Петербурзі і 3 літа пекучих дум на рідній землі.

Дитячий ансамбль. Пісня «Садок вишневий…»

І ведучий:

Шевченко був державником, старався розбудити свідомість нації, допомогти їй збагнути, що без України навіть найталановитіші не позбудуться тавра малороса і раба. Актуально звучать слова поета:

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

ІІ ведучий:

Шевченка знали, поважали, з ним дружили графи й князі. Він міг мати прекрасну кар’єру, якби забув про Україну, не плакав над її долею та не закликав націю спам’ятатися і розірвати ярмо неволі. Але Кобзар свідомо обрав мученицький шлях і українську Голгофу.

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю.

 

 

Читець:

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! Волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли,несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слів велику силу,

Та й більш нічого.

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрість би була своя.

А то залізете на небо:

І ми не ми, і я не я,

І все те бачив, і все знаю,

Нема ні пекла, ані раю,

Немає й бога, тільки я!

Та куций німець узловатий,

А більш нікого!

І ведучий:

Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей у ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били зі здорового джерела життя.

Читець:

Минають дні, минають ночі,

Минає літо. Шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь…

Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої;

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні… то проклинать

І світ запалити!

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше – спати, спати,

І спати на волі –

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого; однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти, доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої! Злої!

ІІ ведучий:

Цілу ніч надворі виє хуга,

Плаче, деренчить в віконнім склі.

Ні дружини, ні дітей, ні друга –

Тільки гілка вишні на столі.

Читець:

Якби з ким сісти хліба з’їсти,

Промовить слово, то воно б,

Хоч і як-небудь на сім світі,

А все б таки якось жилось.

Та ба! Нема з ким. Світ широкий,

Людей чимало на землі…

А доведеться одиноким

В холодній хаті кривобокій,

Або під тином простягтись.

Або… Ні. Треба одружитись,

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині. Пшениця, жито

На добрім сіялись лану,

А люди так собі пожнуть

І скажуть: «Десь його убито,

Сердешного, на чужині…»

О горе, горенько мені!

І ведучий:

Доля не дала Шевченкові сімейного щастя,родинного тепла, взаємного кохання. За своє життя Кобзар закохувався багато разів. Любили й Шевченка, але кожного разу щось перешкоджало одруженню.

Читець:

Ми вкупочці колись росли.

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зараннє повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

Носило всюди. Принесло

На старість ледве і додому.

Веселеє колись село

Чомусь тепер мені, старому,

Здавалось темним і німим,

Таким, як я тепер, старим.

…«Чи жива

Ота Оксаночка?» - питаю

У брата тихо я. «Яка?»

«Ота маленька, кучерява.

Що з нами гралася колись.

Чого ж ти, брате, зажуривсь?»

«Я не журюсь. Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала.

Вернулась, правда, через год.

Та що з того? З байстрям вернулась,

Острижена…»

 

Пісня «Ой верше мій, верше…»

Звучить фонова музика.

ІІ ведучий:  (Слайди. «Портрети жінок Шевченка»)

Побратися з Феодосією Кошиць, до якої сватався Шевченко, не дозволив батько дівчини. Варвара Рєпніна покохала Тараса, але він свідомо не дав розгорітися цій пристрасті, розуміючи безперспективність таких стосунків.

Читець:

Коли б я бачила з його боку любов, то, може, відповіла б йому пристрастю, бо його не можна було не любити. Я написала повість свого життя і дала подивитись Шевченку. Поміж сторінками виразно читалося освідчення в коханні. Я бачила, що вразила його, але не вдячності я чекала, а чогось більшого…

І ведучий:

Княжна Рєпніна доводилась правнучкою самому гетьману Кирилу Розумовському.

ІІведучий:

З’явившись у Яготині, Шевченко став душею цілого товариства, що складалося переважно з дам. Зачарована прибульцем, княжна відчула, що 30-річний Тарас – обранець її серця. Аристократична родина виключала можливість шлюбу колишнього кріпака зі спадкоємницею роду Рєпніних-Волконських.

І ведучий:

На засланні зустрілася Шевченкові вродлива Забаржада, дитя іншої нації, інших законів, і знову про шлюб не могло бути й мови.

ІІ ведучий:

Обдарована Катерина Піунова була надто молодою, щоб оцінити велич того, хто сватався до неї, а ЛикераПолусмак за убогістю свого духа не збагнула, кого втрачає.

Читець:

Не женися на багатій,

Бо вижене з хати,

Не женися на убогій,

Бо не будеш спати.

Оженись на вольній волі,

На козацькій долі,

Яка буде, така й буде,

Чи гола, то й гола.

Та ніхто не докучає

І не розважає –

Чого болить і де болить,

Ніхто не питає

Удвох, кажуть, і плавати

Мов легше неначе;

Не потурай: легше плакать,

Як ніхто не бачить.

І ведучий:

Були й інші вродливі, освічені, розумні жінки-дворянки: Закревська, Ускова, але їх зв’язував шлюб із законними чоловіками. Була ще Харитина Довгополенко, та любила вона не Шевченка. Так і не вдалося Тарасові стояти під вінцем у церкві з подругою на все життя.

Читець:

Я тебе чекала роки й роки,

Райдугу снувала з рукава

На твої задумані мороки,

На твої огрознені слова.

Я тебе в Закревській поманила,

Я душею билась в Рєпніній,

А в засланні крила розкрилила

В Забаржаді, смілій і тонкій.

Ні мотиль-актриса Піунова,

Ні Ликери голуба мана

Цвітом не зронилася в грозову

Душу вільну, збурену до дна.

Я б тобі схилилася на груди,

Замість терну розсівала мак,

Та мені зв’язали руки люди.

«Хай страждає,- кажуть,- треба так».

Хай у ньому сльози доспівають

В ненависть,в покору, у вогні.

І мене, знеславлену, пускають,

Щоб ридали вірші по мені.

Я – Оксана, вічна твоя рана,

Журна вишня в золотих роях,

Я твоя надія і омана

Іскра не роздмухана в віках.

Пісня «Місяць по небу ходить»(супроводжується народним танцем «Калинонька»

ІІ ведучий:

Та хоч би де був поет: у Києві чи Петропавлівській фортеці, чи на засланні в Казахстані, хоч би як складалися обставини його життя, скрізь і завжди Шевченко бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість. Ідеалом людської вірності, терпіння і материнської самопожертви для поета завжди була найвеличніша мати – мати Ісуса Христа – Пречиста Богородиця.

(Фон  «AveMaria»)

Читець:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,
Що в мир наш Бога принесла…

Читець:

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє твоє,
Все упованіє моє

На тебе, Мати, возлагаю.

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, благая!

Молюся, плачу і ридаю:

Воззри, Пречистая, на їх,

Отих окрадених, сліпих

Невольників. Подай їм силу

Твойого мученика Сина,

Щоб хрест-кайдани донесли

До самого, самого краю!

Достойно пєтая! Благаю!

Царице неба і землі!

Вонми їх стону і пошли

Благий кінець, о всеблагая!

А я, незлобний, воспою,

Як процвітуть убогі села,

Псалмом і тихим, і веселим

Святую доленьку твою.

А нині плач, і скорбь, і сльози

Душі убогої – убогій

Останню лепту подаю.

І ведучий:

Ми так багато говоримо про Тараса Григоровича, а от би повернути час назад, ну хоча б на якусь хвилинку, щоб на власні очі побачити цю геніальну людину, почути його голос…

ІІ ведучий:

Повернути час, звичайно, ми не можемо, а от побачити й почути голос славного Кобзаря маємо можливість. З нами на зв’язку телестудія  каналу «1+1».

(Ексклюзивні кадри з Т. Г. Шевченком)

І ведучий:

Він був, як полум’я. Його рядки –

Дзвінкі і небезпечні, наче криця,

Переживуть і жито, і пшеницю,

І хліб, і сіль, і війни, і віки.

ІІ ведучий:

Він був, як полум’я. Свої слова –

Легкі,як небо, сині, наче квіти,

Що ними тільки правду говорити,-

Він в наші душі прагнув перелити.

І ведучий:

Нема співця. О ні, він з нами!

Його пісні, його любов!

Його це місяць над садами

У сяйві тихому зійшов.

ІІ ведучий:

Стань, Тарасе, подивися-

Україна уже вільна.

Така, про яку ти мріяв.

Все тепер в її руках.

Не в Москві і не в Варшаві,

А в Києві над Дніпром,

Наш народ у Божій славі

Дискутує над добром.

І ведучий:

Добро створять наші люди,

Якщо будуть з Богом йти.

Бог дасть силу, щоб щасливо

Жили в ній сестри й брати.

Пісні «Реве та стогне Дніпр широкий…»,

«Молитва за Україну» у виконанні хору.