Сценарій позакласного заходу " Великий син України"

                   Великий син України

 

Мета : Розширити знання учнів про життя і творчість Т.Г.Шевченка; сприяти вихованню національної самосвідомості учнів; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Т.Шевченка; розвивати творчі здібності дітей, музичний слух, почуття ритму; прищеплювати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія.

           Святково прибрана зала. Під час заходу на проектор подається презентація про життєвий і творчий шлях Кобзаря.

 

Виконання пісні «У вінок Кобзареві» (попурі на слова Т.Г.Шевченка)

 

Ведучий Тарас Шевченко. З цим іменем сьогодні на планеті ідентифікується Україна та українці. І хто б ти не був, де б не жив, хто перечитає « Кобзаря », не зможе уявити своєї долі без Шевченка.

 

Ведуча  Той, хто крізь алмазну грань Кобзаревого слова гляне у світ, той уже ніколи не спиниться в дорозі до ідеалу. Шевченко належить до найулюбленіших поетів світу.

 

Ведучий  Як досяг, чим завоював цю славу найбезправніший солдат Російської імперії? СЛОВОМ!

 

Ведуча Пізнавати Шевченка – це пізнавати історію, мучитися, страждати від того, що нашу предковічну землю позбавили спокою сусіди – нероби.

 

Ведучий  Пізнавати Шевченка – це працювати до сьомого поту  і наближатися до торжества добра над злом, очиститися духовно і морально.

 

Ведуча Думаймо про Шевченка, живімо Шевченком, продовжуймо його безсмертя в собі та в дітях наших.

 

Виконання пісні  на слова Т.Шевченка «Зацвіла в долині …»

 

Інсценізація “Розмова малого Тараса з матір’ю”

Звучить музика. На сцену виходить жінка, одягнена в селянський одяг, ставить на столик запалену свічку біля портрета Т.Шевченка. До неї підходить хлопчик.
Хлопчик. Матусю, а чи правда, що небо на залізних стовпах тримається?
Мати. Так, синочку, правда.
Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?
Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик. Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?
Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка  ледь - ледь жевріє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді її свічка світить ясно, і світло це далеко видно
Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати. Старайся, мій хлопчику. ( Гладить його по голові)
Мати виходить, хлопчик сідає поряд з учнями.
 

Ведучий  Духовним батьком, творцем і рятівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар – Тарас Шевченко.

Ведуча

То була дивовижна зоря.

На убогу і світом забуту,

Щоб її до життя повернути,

Бог послав Кобзаря.

 

Ведучий  Дякуємо Богу святому, що живемо не в такий вік, коли за слово правди людей на хрестах розпинали або на кострах палили. Не в катакомбах, не в вертепах зібралися ми славити великого чоловіка за його науку праведну: зібрались ми серед білого дня і всією громадою складаємо йому щиру дяку за його животворне слово.

                        Учениця читає вірш «Тополя»

 

Ведуча      Щовесни, коли тануть сніги

  І на рясті засяє веселка,

  Повні сил і живої снаги

  Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.

Ведучий      Ти, Тарасе, сьогодні

  Нас зібрав докупи.

  І зійшлися у цій залі

  Шевченка онуки.

Виходять діти

Учень 1:     Хліб і сіль тобі, Тарасе,

  Сьогодні підносимо…

(Виносимо хліб-сіль, кладемо біля портрету)

  Вшанувати цю гостинність

Оплесками просимо.

Учень 2:    Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

  Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

  У розкриллі земних і заобрійних трас

  Височієш над світом, великий Тарас.

Учень 3:     Твій голос – повнить пшеничний колос,

  Бо те, за що ми жили й боролись,

  Твій сон щасливий, зоря твоя,

  Велика, вольна, нова сім’я…

Ведучий

Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

 

Ведуча

Ми чуємо тебе Кобзарю

Крізь століття

І голос Твій нам душу окриля

Встає в новій красі забувши лихоліття

Твоя, Тарасе, звільнена земля

 

Ведучий

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі титане кладемо

Ми чуємо тебе Кобзарю

Крізь століття

Тебе своїм сучасником звемо.

Інсценізація "Мені 13 минало".

За сценою лунає мелодія "Ой, не шуми, луже"

Краєчок мальовничого села. Травневе сонце високо в небі. Під кущем терену сидить старий, але ще міцний селянин – кріпак Іван Шевченко, поруч нього – онук-підліток Тарас. Дід Іван дошиває бриля, час від часу приміряючи його на голову. Тарас малює.

Тарас побіг. Тим часом по той бік могили зашелестіли в траві чиїсь кроки. З’являється дівчинка Яринка. Вона з вузликом у руках. Придивляється стурбовано навкруги. Від сонця долонею прикривається, когось пильно шукає

Яринка. (Голосно). Тарасику – у!

Дід Іван. (Лагідно). І чого б ото зненацька горло дерти на всенький степ.

Яринка. Ой, це Ви, дідусю?

Дід Іван. Та вже ж не пень.

Яринка. А я й не помітила відразу

Біжить до діда

 Дід Іван. Не помітила. Коза!

Яринка. Здрастуйте, дідусю!

Б’є дідові чолом

Дід Іван. Здорова була, онуко!

Яринка. Чи не приходив часом до Вас Тарасик?

Дід Іван. А навіщо тобі братик Тарасик отак раптом знадобився?

Яринка. Ой дідусю, мені лячно за нього. (Сідає біля діда). Мачуха казали (таємниче), що Тарасик таке наробив, таке наробив! І лають його, і клянуть, аж страх бере (удаючи репетування розлюченої мачухи). "Де це видано, де це чувано!!! Отак поглумитися над божим чоловіком! Нехай-но тільки навернеться до хати отой шибеник, я на ньому всі рогачі поб’ю!.. "

Тарасик з’являється за спиною Яринки. Тарасик ззаду затуляє їй очі руками

Яринка. Ой, хто це?

Дід Іван. А ти вгадай.

Яринка. Оксанка!

 Тарас. От і не вгадала.

Яринка. (Радо). Тарасик! (Відкидає його руки з своїх очей). Хай тобі абищо, налякав. (Тарас сідає поруч). Оце з раннього рання блукаю. Усе розшукую, та дарма. Їсти ось принесла. (Подає братові вузлик).

Тарас. От за це ти, Яринко, молодчина! (Бере вузлик, розв’язує. У вузлику окрайчик житнього хліба. Тарас розламує навпіл, подає сестрі). На! Ти ж і сама вже, певно, їсти хотіла! Сонце ген високо (Яринка бере хліб. Тарас подає шматок, розламавши навпіл, дідові). Їжте, діду.

Дід Іван. Спасибі. Сам їж. Я вже поснідав. (Яринка і Тарасик починають смачно їсти черствий хліб).

Тарас. Діду, ви якось обіцяли про гайдамаків розповісти.

Дід Іван. Та якось і розповім, коли пообіцяв. Щось охоти нема сьогодні.

 

    Виконання пісні на слова Т. Шевченка «Бандуристе ,орле сизий»

Учень.

У вікні любисток, на підлозі м'ята,

В золотій оправі книга серед книг.

Наче щедре сонце поселилось в хаті,

Як велике щастя стало на поріг.

Учень.

Мудра, світла книга, — то "Кобзар" Тараса,

На столі, як свято, білий коровай.

І пішло повір'я з дідівського часу,

Як "Кобзар" у хаті — буде щастя, знай.

Учень.

Ти пройди по селах рідної Вкраїни:

В кожній хаті — книга, на стіні — портрет.

В рушнику розшитім, квітчаний в калині,

Бо в святій пошані у людей поет.

Учень.

То співець-предтеча, наш Кобзар Шевченко,

Знають його люди і широкий світ.

Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни - неньки,

Він живе в народі, як і "Заповіт".

 

                                    Учень читає "Заповіт"

Ведуча

Це хто сказав, що вже помер Тарас,

Мовляв, сто літ минуло, навіть більше,

Неправда, ні! Він завше серед нас,

По всіх світах його лунають вірші.

Ведучий

Це хто сказав, що одлунав акорд

Його пісень – і вже не воскресити?

Неправда, ні! Шевченко – це народ,

І, як народ, він буде вічно жити!

 

                           Учениця читає  уривок поеми  «Гайдамаки»

Ведуча

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти як свій

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

 

Ведучий

Вже  200  літ минуло з того часу

Праправнуки вивчають «Заповіт»

У Каневі вклоняється Тарасу

Не тільки Україна – цілий світ.

         Звучить « Молитва » Д. Павличка.

 Отче наш, Тарасе всемогущий,

 Що створив нас генієм своїм,

 На моїй землі, як правда, сущий,

 Б’ющий у неправду, наче грім.

 Ти, як небо, став широкоплечо

 Над літами, що упали в грузь;

 Віку двадцять першого предтечо,

 Я до тебе одного молюсь.

 Дай нам силу ідолів знімати,

 З п’єдесталів чорної олжі,

 Бурити казарми й каземати,

 Де виймають душу із душі.

 Не введи у спокушення слави,

 Вкинь за те у хижу ненависть,

 Мудрості і знамено криваве

 Дай нам не соромлячись носить.

 Поклади нам зорі на зіниці -

 Променем туди,де не проглядь .

 Хай підносять очі люди ниці,

 Хай в незрячих більма погорять.

 Мислям нашим дай ясне поліття,

 А поетам - спину,що не гнесь .

 Дай нам пам’ять на тисячоліття,

 Непокору і любов на днесь.

 І не одпусти нам ні на йоту

 Борг, забутий в клекотах забав,

 Сплатимо його із крові й поту.

 Тільки од лукавства нас позбав.

 Да святиться слово блискавиця,

 Що несе у вічну далечінь

 Нашу думу й пісню. Де святиться

 Між народами твоє ім’я.

 Амінь.

 

 

 

Ведуча

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди,

Поки сонце в небі сяє,

Тебе не забудуть.

Ведучий

Незборимий Кобзар, образ огненний твій

Не зітерти ні бурі, ні часу.

В українській сім’ї, славній, вольній, новій           

Ми тебе не забудемо, Тарасе.

 

                         Виконання пісні

               В. Зінкевича «Шлях до Тараса»