2 червня о 18:00Вебінар: Оцінювання, само- та взаємооцінювання в умовах дистанційного навчання і не тільки

Сценарій. Презентація "…Муза приходить у тиші …"

Про матеріал
Засідання літературної вітальні. Даний захід познайомить учнів із віршами поетів української літератури, присвячених темі «Муза»
Перегляд файлу

Боромлянський навчально-виховний комплекс:

загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів –

дошкільний навчальний заклад Боромлянської сільської ради

 Тростянецького району Сумської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

…Муза приходить у тиші …

 

(засідання літературної вітальні )

 

 

 

 

 

 

 

Колодяжна Л.А.,

учитель української мови та літератури,

старший учитель,

«спеціаліст вищої категорії»

 

 

 

 

 

 

 

 

2017

…Муза приходить у тиші… (слайд 1)

 (засідання літературної вітальні)

Мета: познайомити учнів з віршами поетів української літератури, присвячених темі «Муза»,  удосконалювати навички виразного читання поезії; навчити змістовно проводити вільний час; виховувати любов до поезії, до рідного краю, інтерес до творчості поетів, « почуття часу».

Обладнання:  стіл  з чорнильницею й пером, мультимедійний комплекс,  презентація; відеоколаж на пісню «Хотіла б я піснею стати» Л.Українки; відеоролик «Тарасові Музи», аудіозапис «Т.Шевченко. «Муза», виконує Микола Мох, (https://www.youtube.com/watch?v=7RXBYC4dE7M),буктрейлер «Пантелеймон Куліш.  Муза»; фрагмент телепередачі «Ранок з Інтером» «І.Франко: музи генія» (https://www.youtube.com/watch?v=oDEjc8SXxew),  відеозаписи: гра на бандурі, адажіо Томасо Альбіоні «Безкінечність Всесвіту», вальс Ф.Шопена «Вальс дощу», футажі.

ХІД ЗАНЯТТЯ

(Слайд 2)      Звучить мелодія…

Учитель. Доброго дня, знову двері нашої літературної вітальні відкриті для гостей. Сьогодні ми з вами зробимо подорож у незвичайну країну – країну іскри Божої, дару Божого, який дається не кожному.

Сценка «Музині химери», автор Леся Українка

(Гумореска)

Поет

(сидить за столом, крутить в руках перо над білим аркушем паперу; крутить довго, але папір все зостається білим. Зітхає)

Ой музо-чарівнице,

ти, вірна помічнице,

                                                прилинь до мене з неба!

Муза

(прилітає невидимкою з невідомого краю, але, здається, не з неба. По голосу чутно, що вона «не в настрою»)

Чого тобі ще треба?

Поет

Ох люба, не питай…

Муза

Як так, то прощавай!

Поет

(почуває, що муза хоче зникнути, і хапається затримати її)

Спитай, чого не треба

нещасним слугам Феба!

От працювати мушу,

щоб підживити душу,

на вбраннячко дружині,

на забавки дитині,

собі ж хоч би на хліб…

Муза

(з понурим сарказмом)

Мені ж на що? на гріб?

Поет

Не химеруй, кохана,

бо мусимо до рана

списати сей папір.

Муза

Ти, наче землемір,

призначуєш границі

для «музи-чарівниці»…

Поет

(радісно)

Тісні тобі границі?

Достанем ще з полиці!

(Хоче достати ще паперу)

Муза

 (спиняє його)

Не поспішай, ще час!

Дозволь тебе спитати:

Який «сюжет» у нас?

Поет

(не завважає іронії в питанні музи. Заклопотано)

Тобі се ліпше знати…

Муза

Ах, так? Се кепська справа.

(Безгучно сміється, але поет таки чує той сміх – серцем)

Поет

Не будь така лукава!

Ні, музо, будь гречненька,

дотепна, чепурненька!

Нам треба лиш настрою,

ми очаруєм грою

відтінків, барв і слів.

Муза

Так всякий би волів!

Поет

Нам треба трохи злості,

і ніжності, і млості,

жорстокості, й любові,

і сміху, й сліз, і крові,

і святості, й розпусти…

Муза

(сердито)

А ще чого? Скажи!

Поет

Єдина, поможи.

(Складає благально руки, муза обертається до нього плечима й скандує собі на пальцях щось без слів, зовсім у невідповідному ритмі. Поет починає гніватись.)

Та доки ще благати?

Ти мусиш помагати!

Муза

(байдужо)

Нічого я не мушу

і пальцем, знай, не рушу.

Не я тобі служу,

а ти мій раб, ще й вірний,

ти мусиш буть покірний

всьому, що накажу.

Звелю писати оди…

Поет

(роздратовано перебиває)

Сто літ як вийшли з моди!

(Ущипливо)

Осмілюсь довести –

тепер не в моді й ти.

Муза

(ображена)

Прощай. Тепер ти вільний.

Живи собі по моді!

(Зникає.)

Поет

(з одвагою розпачу)

Давно б так!.. я в пригоді

поможу й сам собі,

не пропаду в журбі.

(Хапає перо і пише, що тільки на думку спадає, але спадає таки небагато, через те, що, погризши досхочу перо, поет починає гризти олівець. З тяжкою бідою записує половину потрібного числа аркушів, зітхає ще важче, ніж перед початком роботи.)

Нехай вже завтра докінчу…

Чи ще багато – полічу…

(Лічить листки.)

Перечитати б… Страшно щось…

Ну що, як знову «не вдалось»?

Все до ладу…

(Задумується.)

дадуть чималий гонорар.

А тая муза, то химера!

(Задумується глибше.)

Чого се на душі, мов гніт?

Так якось… мов оскома…

От, просто перевтома!

Ще й сам собі я заважав,

чогось у думці розважав

про речі давнії, забуті,

хто зна коли й від кого чуті,

і так мене кортіло

їм дати душу й тіло.

(Нестямився, як узяв до рук перо і став писати на яких попало клаптиках, шпарко, ретельно, у радісним блиском в очах.)

Муза

(некликана з’являється і ніжно обіймає поета)

Прости! хоч я не в моді!..

Поет

(палко стискає її)

Без тебе жити годі!!!

(Слайд 3)    Звучить мелодія Фредеріка Шопена «Вальс дощу.

Танок  Музи з поетом.

(Слайд 4)  Муза     Надія Красоткіна

На що не глянь – краса в усьому!

І всюди музика звучить.

То як же серденьку палкому

Без Музи в цьому світі жить?

Красу потрібно описати,

Добро озвучити в піснях,

Людей в коханні поєднати,

Вогонь залишити в серцях.

Без Музи світ наш посіріє,

Трава засохне без роси.

Душа без музики змарніє,

Світ потускніє без краси.

А Муза серце надихає

І піднімає в небеса.

Вона чарівну силу має

І творить з нами чудеса.

    Ведуча 1.  Поезія... Вона покликана хвилювати, давати насолоду, плекати високі почуття, збагачувати духовність. Як народжується її величність Поезія в  серцях поетів? Цього ніхто не знає. Іноді автори кажуть, що вірш приснився або Муза підкралася просто непомітно й надихнула на створення якогось шедевра. Як би там не було, але те, що до них приходить прекрасна Муза Поезії, вічно молода й юна,  це прекрасно, це – подарунок долі.     (Слайд 4)

Зустріч з Музою

Звучить спокійна мелодія

Я відчинила двері

Босій Музі.

Вона стояла

Нишком на порозі.

Здалось мені –

Ми чимось схожі,

Навіть друзі…

Чому ж стоїш ти

Й досі на морозі?

Давно на тебе

Вже чекаю,

Без тебе не живу –

Згораю.

Проходь же,

Музонька, моя.

Без тебе я –

Уже не я.                   

Катерина Приліпко

 

 Ведучий 2. Поети часто говорять про те, що, коли вони пишуть вірші, до них приходять Музи. Поезії під назвою «Муза», «До Музи» є у творчості майже кожного митця. Давайте сьогодні спробуємо зрозуміти, що значить слово «муза» та чим важливі для нас вірші, присвячені їй.

Ведуча 1. Вірші про Музу характеризують творчість самих поетів, дають уявлення про теми, ідеї, особливостях їх поезій. Ще Стародавні греки вважали, що будь-який прекрасний твір мистецтва є не результатом розумової діяльності, а дарується понад богами або музами – істотами божественного походження.

 Ведучий 2.  Музи, Муси, Аоніди (грец. Μοῦσα)  (слайд 5)  – у грецькій міфології дочки Зевса й Мнемосіни, богині поезії, мистецтв і наук. Вони жили на вершинах беотійських гір Гелікон і Парнас.

Ведуча 1. Спочатку кількість муз була невизначена: вони вважалися покровительками пісень і танців. У пізніші часи муз стало дев’ять і кожній з них доручили певне мистецтво, яке вона повинна була особливо пильнувати.  У переносному значенні музи – натхнення, творчість. Вони пробуджували в людині сили, які дрімали, різними шляхами вели її до гармонії і внутрішнього порядку. Проте музи ніколи не прощали пихи, марнославства. Саме тому давні митці повинні були мати чистоту помислів і устремлінь, а самі Музи пов’язувалися з очищенням людської душі, благотворним впливом мистецтва

Ведучий 2. Саме вони спонукають художніх діячів на створення нових творів: картин, віршів і пісень. Про тих, хто робив щось дійсно талановите і прекрасне, говорили, що вони «удостоїлися поцілунку музи». (Слайд 6)

Ведуча 1. Досить часто музами  називали якихось конкретних людей. Найчастіше в їх ролі  виступали жінки, що знаходилися в оточенні творців: дружини, коханки, подруги. Володіючи особливими рисами зовнішності або особистості, харизмою, ставленням, аурою в кінці кінців, вони надихали чоловіків на подвиги, у тому числі і творчі.

Ведучий 2. Його ім’я давно уже стало символом України – Тарас Шевченко. (Слайд 7)  При всій повазі, ми навіть не даємо йому шансів вийти із бронзи й постати звичайною живою людиною, яка не тільки творила, а й кохала.

Ведуча 1. За своєрідністю зображення, за формою і змістом Шевченкова муза – явище незвичайне в українській і світовій літературах, образ складний, багатогранний, естетично завершений, поетично досконалий, що не має нічого спільного з умовністю, шаблоном, зведенням до риторичної фігури. Його відзначає національна виразність, органічний зв’язок з народною творчістю, піснею зокрема, глибоко етичними ідеалами українського народу. Він позначений неповторними автобіографічними штрихами життєвого шляху Шевченка, чіткими рисами його самобутнього таланту; його єднає з музою стародавніх греків одухотвореність, велика сила натхнення, естетична краса й художньо-життєва правда. Шевченкова муза – у селянській одежі, скромна, некриклива, проте свідома свого життєвого покликання і людської гідності.

Ведучий 2. Найбільшу інтерпретацію отримав образ музи у вірші «Муза». Цей вірш, названий іменем старогрецької богині, традиційно починається урочистим звертанням до музи, в якому вона вперше з’являється в класичному образі богині, прекрасної «сестри Феба молодої». Своїм піклуванням про поета Шевченкова муза нагадує матір із вірша «Сон» («На панщині пшеницю жала…»), яка розповила, нагодувала, попестила сина «і ніби сном, Над сином сидя, задрімала». Тільки в «Музі» цей образ піднесений і возвеличено-романтичний, а в «Сні» – земний і прекрасний своєю материнською любов’ю змореної трудом жінки-селянки.

(Слайд 7) Аудіозапис «Т.Шевченко. «Муза», виконує Микола Мох.

 

          Тарас Шевченко                         Муза

      

А ти, пречистая, святая,

Ти, сестро Феба молодая!

Мене ти в пелену взяла

І геть у поле однесла.

І на могилі серед поля,

Як тую волю на роздоллі,

Туманом сивим сповила.

І колихала, і співала,

І чари діяла… І я…

О чарівниченько моя!

Мені ти всюди помагала,

Мене ти всюди доглядала.

В степу, безлюдному степу,

В далекій неволі,

Ти сіяла, пишалася,

Як квіточка в полі!

Із казарми нечистої

Чистою, святою

Пташечкою вилетіла

І понадо мною

Полинула, заспівала

Ти, золотокрила…

Мов живущою водою

Душу окропила.

І я живу, і надо мною

З своєю божою красою

Гориш ти, зоренько моя,

Моя порадонько святая!

Моя ти доле молодая!

Не покидай мене. Вночі,

І вдень, і ввечері, і рано

Витай зо мною і учи,

Учи неложними устами

Сказати правду. Поможи

Молитву діяти до краю.

А як умру, моя святая!

Моя ти мамо! положи

Свого ти сина в домовину

І хоть єдиную сльозину

В очах безсмертних покажи.

Слайд 7. Відеоролик»Тарасові Музи»

Ведуча 1. Тарас Григорович був емоційною і чутливою натурою, як і кожен поет, закохувався часто. Однак лиха недоля переслідувала його все життя, не даючи йому щастя жити в шлюбі, у любові з дружиною, про яку він мріяв, особливо в останні роки свого життя.

Жінки надихали Тараса Шевченка на творчість і дарували йому любов.

(Слайд 8)  Ведучий 2. У Пантелеймона Куліша теж була своя Муза, яка надихала його на створення віршів.

(Слайд 8)  Буктрейлер «Пантелеймон Куліш.  Муза» на його фоні

Муза    Пантелеймон Куліш

Музо, безхитросна, проста дівчино стидлива,

Вбога селяночко, співом та сміхом щаслива!

Ти до мене, сироти, як сестра пригорнулась,

На починання благе в тихім серці почулась

Вдвох ми з тобою обходимо всю Україну,

Словом спасенним вітаємо добру людину.

І де слова наші в душу святу западають,

Там віковічно пахущі квітки процвітають

Раєм Господнім на мучене серденько віють,

І животворні, великі надії в нім сіють.

 

Ведуча 1. (Слайд 9)  Не всім дано талант творця. А якщо хтось його має, то він не владен змушувати цей талант діяти за якимось статутом, за кимось встановленими правилами. Свобода – головна умова розквіту таланту - у неволі, у путах він загине. Свобода творчості, вільного польоту думки – ось до чого має прагнути митець. Він не має права витрачати свій дар даремно. (Слайд 10)  Ідея служіння митця народу у творчості Лесі Українки еволюціонувала до утвердження думки про служіння митця таланту, про трепетне до нього ставлення.

Ведучий 2.  Леся хотіла служити суспільним ідеям і, як могла, робила це. Але її муза була сильніша за неї, вона диктувала свої умови. Вона брала митця в полон. Леся була бранкою своєї подруги “винозорої» і її перемогу над усіма земними рішеннями сприймала, як свою особисту, людську поразку. Вона підкоряється своїй музі з радісним болем, і в її каятті звучить тріумф причетності до вічності. Вона відчуває владу музи над собою і захоплюється нею:

(Слайд 10)          До музи           Леся Українка

Прилинь до мене, чарівнице мила,

І запалай зорею надо мною,

Нехай на мене промінь твій впаде,

Бо знов перемогла мене ворожа сила,

Знов подолана я, не маю сил до бою, –

Я не журюсь, я знала – се прийде.

Спокійна я, боротися не хочу.

В душі у мене іншії бажання:

Я тільки думкою на світі буду жить,

Я хочу слухать річ твою урочу

І на своїм чолі твоє сіяння

Почуть бажаю хоч єдину мить.

Ведуча 1. Співуча муза Лесі Українки не раз надихала творців музики на створення пісень, сюїт, симфоній, тощо. Твори видатної української поетеси свідчать про надзвичайну музикальність її натури, про те, що музика і поезія поєдналися в її творчості назавжди.

(Слайд 10) Відеоколаж на пісню «Хотіла б я піснею стати» Л.Українки.

Ведучий 2. (Слайд 11) На думку І.Франка, Муза  – якесь таїнство, непоясненне, не підвладне людській волі, розуму. Поет, як старанний учень, слухає свою Музу.

 

До Музи       Іван Франко

Музо! Коханко!

Ох, дай мені! Дай мені

Любощів, пахощів, чарів-солодощів,

Мрій неосяжних і снів,

Солодких слів,

Соловейкових трелів,

Римів, мелодій, щоб гучно лилися рікою!

Настрою! Настрою!

Думок – байдуже!

Помислів – обійдуся.

Заглядать у людські душі –

Я не астроном!

Потрясати серця народні –

Я не землетрясець.

Ловити рухи душ високих –

Я не сейсмограф.

Хочу співати!

Розливатися гармонійними хвилями,

Затопляти в них усі турботи.

Геть думи! Геть ненависні!

Соловейкові трелі!

Безпредметова туга,

Безцільне зітхання,

Меланхолія, мов осіння мряка,

І я серед неї,

Мов човник на морі, –

Байдужний!

Співай мені, Музо!

Обснуй мене мріями-чарами,

Мов срібним павутинням,

Нехай я полину

Рожевою хмаркою понад степами!

Нехай покочуся

Перекотиполем,

Що стежки не знає собі, ні мети!

А ти

Хоч смійся, хоч грійся,

Хоч грайся, хоч кайся,

Хоч сонцем пишайся,

Хоч в пітьмі лишайся –

Мені байдуже!

Чи плачеш, чи скачеш,

Чи в’янеш, чи встанеш,

Чи тужиш, чи квилиш,

Чи губи копилиш,

Аби лиш, аби лиш

Без тенденції!

(Слайд 11) Перегляд фрагменту телепередачі «Ранок з Інтером». «І.Франко: музи генія».

Ведуча 1.(Слайд 12)  Поезія Євгена Маланюка – зовсім інша,  його Муза зовсім іншого, земного походження. Вона страждаюча, терпляча, уся в земних турботах і смуткові, і немає в її житті місця захопленню й тонким почуттям. У кожного поета своя неповторна Муза. Муза Маланюка – це Муза болю, гніву, боротьби.

Муза       Євген Маланюк

Безкровна Муза – нежива,

А я несу їй в бідній жертві

Мої скалічені слова –

І скривавлені, і мертві.

Не оживить, не запалить,

Не випростать зігнуті крижі.

Ось кожна думка, кожна мить

Сталевим лезом горло ріже.

Гей, поки б’ється в хвилях злив

Доби сієї лютий вітер,

Так треба грому дужих слів,

Що загули б в литаврах літері

Гей, де ж той гімн з іржавих сурм?

Де марш непереможних кроків?

Де апокаліпс тих пророків,

Що поведуть в останній штурм?

 

Ведуча 1. Для поета головне не титули і звання, а щоб Муза ніколи його не покидала.

Ведуча 1.   Ця пані дуже... невизначена, безтілесна, важко побачити її обличчя, фігуру, одяг, ходу. Але вона прекрасна.  Незвичайне світло, що йде від неї.

 Ведучий 2. Життя героя – поета своєї Музи – вічний порив і прагнення до Світової Душі. І в цьому пориві відбувається його духовне зростання, очищення.  Практично так само часто, як і любов, в літературі в якості джерела натхнення називають природу. Своєю красою і глибиною вона надихає відомих діячів культури на творчість, а багато з них навіть роблять її центральною темою своїх творів.

 (Слайд 13).   Учитель. Час приходу Музи для поета – довгоочікуваний і улюблений. У кожної творчої людини є свої таємниці й певні прикмети. Давайте поговоримо про це з  українським письменником, поетом, перекладачем, журналістом. Членом НСПУ,  Головою Сумської організації НСПУ. Членом Президії НСПУ  Олександром Васильовичем Вертілем.

Скайп-спілкування

Доброго дня! Сьогодні за засідання літературної вітальні ми говоримо про Музу в житті поета, про творчість, натхнення.

– Що значить Муза для поета? 

  Натхнення: що це таке? Як знайти своє джерело натхнення?

 – Яка вона – Муза Олександра Васильовича Вертіля?

Дякуємо за бесіду! До нових зустрічей!

(Слайд 14). Ведуча 1.  А зараз дозвольте представити вам юну поетесу, яка долучилася до Поезії, до якої завітала Муза. Можливо, вірші її ще недосконалі, але вони ідуть від щирого серця, від бажання подарувати нам, читачам, часточку себе.

(Слайд 15).   Читання поезії ученицею. Звучить адажіо Томазо Альбіноні «Безкінечність Всесвіту».

Муза

Була вже ніч,

Горіли ліхтарі на дворі,

І пісня як завжди

Стояла на повторі.

А поруч білий аркуш, олівець,

І я сиджу біля вікна, немов творець.

Мої думки,неначе

У вихорі кружляють.

На музу-матінку свою чекають.

Без неї свій танок не починають.

Вони ж бо дітлахи поета,

Неначе списані усі з портрета.

Аж ось тихенько двері заскрипіли,

Самотня леді нарешті прилетіла.

Зняла свій шарф, барвисті рукавички

Поклала їх тихенько на поличку.

Сліпучі крила враз зашурхотіли,

Тонкі вуста її зашепотіли,

Думки всі враз рядками поставали

На аркуші моєму один за одним

Всі лягали.

Посиділа лиш трішечки зі мною,

Зібрала речі й попрямувала до вікна

Повільною ходою.

«Мені вже час, на мене

Твій сусід чекає,

На скрипці він чудово грає,

Але без мене щось не ладиться у нього,

Чекає на мою він допомогу,

А ти твори, не припиняй писати,

Твої слова,  мов пісня, будуть знов звучати.

І мріяти не забувай,

Бо мрієш ти чудово.

Про мене пам’ятай -

Я тут не випадково.

Учитель: Хто долучився до Поезії хоч раз, пам’ятайте, що Муза дуже примхлива, вона приходить лише тоді, коли серце щире, відкрите до краси і болю. Інакше Поезія направити може свою молодшу сестру – Риму. І тоді на папері з’явиться не поезія, а просто римований вірш.

Пам’ятаймо, що далеко не кожен вірш можна назвати поезією. І не кожній поезії потрібна рима. Далеко не кожному, хто любить літературу,  дано стати поетом, і навіть не кожен може скласти вірша.

Сьогодні ми з вами прислухалися  до  Музи поетів української літератури, до цих дивних звуків, до симфонії її голосу. Минає життя, змінюються століття, прізвища поетів, але залишається слово, яке не має обмежень у просторі, бо воно злітає все  вище й вище, до вершин духу генія. Муза може шепотіти, наспівувати і навіть мовчати. Таємниці світу поезії... Вони відомі Музі. Думки митця... Вона уміє  читати їх. Пошук поетом духовної краси... Муза – натхнення його... Поезія думки і серця…

        (Слайд 16) Пісня «Душа поета». Музика А.Матвійчука, слова В.Крищенка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

  1. Шерех Ю.  Поза книжками і з книжок . –  К ., 1998. –  С. 36.
  2. Мовчанюк В. П. Медитативна лірика Т. Г. Шевченка. – К., 1993. – С. 98
  3. Віра Агеєва. Митець і пуща // Слово і час. – 1999. – С.11-18.
  4.  Міщенко Л.І. Леся Українка. Посібник для вчителів.- К.: Радянська школа, 1986. - 302 с.
  5. Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 188.

Інтернет-ресурси:

http://dspace.nbuv.gov.ua/

http://studentam.net.ua/

http://www.ukrlib.com.ua/

http://tvori.com.ua/

https://uk.wikisource.org/wiki/

zip
Додано
6 грудня 2019
Переглядів
184
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку