Сценарій проведення Шевченківського марафону"Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь роки"

Про матеріал
Шевченківський марафон проводиться щорічно в рамках ШЕВЧЕНКІВСЬКИХ днів. Задіяні місцеві поети. Протягом усього часу виступають учні, декламуючи поезії Тараса Шевченка або власні твори. По закінченні заходу підводяться підсумки та нагороджуються переможці і учасники дійства. Після заходу всі учасники і глядачі ідуть до пам'ятника Т. Г. Шевченку та покладають квіти. Фото на пам'ять із книгами "Кобзар"
Перегляд файлу

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ марафон «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь роки…»

                    Кобзар

В зажурі тихій,  серед площі

Кобзар на пагорбі сидить…

Каштани в осінь дощ полоще,

Й Ромен старий неначе спить…

 

А сонні вулиці навмисне

Сховали світло ліхтарів…

Десь павутина сіра висне,

І чути гомін із дворів.

 

Життя іде: і зими, й весни,

Рвемо листки в календарі,

Й печаль бере, коли воскресне

Шевченка образ на зорі…

 

Пройшов стежки, шляхи, дороги

Без  каяття, без страху й сліз,

І до Дніпровського порогу

Він волю й правдоньку приніс…

 

Жадав вернуть на Україну

З ключами пізніх журавлів,

Щоб слухать пісню солов»їну,

Красу спивати із полів…

 

Він повернувсь… Хоча не літом,

В холоднім травні, навесні,

За його власним заповітом,

І неживим, а у труні…

 

Вернувся, щоб спочить навіки

Від злого, прикрого «добра»,

Щоб вість несли вітри і ріки

З усього світу до Дніпра.

 

А тут, в Ромні, сидить на кручі,

З-під лоба – мрії-ластівки…

І погляд – мрійливо-пекучий,

Слова – мов птахи з-під руки.

 

Сидить, і вірші-думи пише,

Вітає він життя нове,

Рядок його і досф дише,

А слово вруниться й живе.

 

Його вітають всі прохожі

І восени, і навесні,

Бо його слово – на сторожі,

А ми несем йому пісні.

 

Спасибі, Батьку наш!  В поклоні

Неначе чую тихий плач…

Тулю до серця я долоню,

А воно стукає : «Пробач…» Тетяна Лісненко

 

 

У глибину століть сягає історія нашого народу. Україна має багате й славне минуле. Вона виплекала Запорізьку Січ, славетну Києво-Могилянську Академію. Україна виколисала велетнів сили і духу -

таких як Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Григорій

Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський... Цей перелік можна продовжити й іменами наших сучасників, які примножують славу нашої Батьківщини.

 

В цей день згадаймо Великого Кобзаря, Тараса Григоровича Шевченка, невмирущого пророка України, людину, яка не тільки мріяла про нашу незалежність, а й усе своє життя поклала на вівтар цієї мети, яка засвідчила перед усім світом могутність українського народу, могутність нашої нації, її духовне коріння, її славу.

Вірш Т. Г. Шевченка «_____» читає учениця   _____________________

Україна – наша Мати, а Шевченко – Батько. У дітей – одна мати і один батько. Ми ж – діти України і Шевченка.

Сьогодні Мати-Україна з нами, а Батька Тараса немає серед нас… Немає фізично, але духовно він був, є і буде з нами, доки буде народ України. А він – безсмертний!

Написано й переписано про Шевченка дуже і дуже багато, а особливо – в останні роки. Шевченко, його творчість – це невичерпне  джерело мудрості, духовності, любові до рідного краю, України.

Шевченком, а вірніше його словом – палким і гнівним, щедрим і ласкавим, добрим і лагідним, в різні роки і тепер спекулюють різні партії і рухи, політики великі і малі. Часто-густо його слово для них стає зброєю в боротьбі з ідейними опонентами.

Усе це підтверджує лише одне: Шевченко живе серед нас і сьогодні. Разом з нами він бідує, сперечається, мітингує,  мріє, бореться і живе.

Вустами поетів -сучасників  спробуємо ще раз пройтися сторінками його нелегкого,  трагічного, але великого життя! А також почуємо слово Кобзаря із вуст молодого покоління.

_______________________________________________________________

Вірш Т. Г. Шевченка «_____» читає учениця   _____________________

 

 

    Українська нація відроджується з Шевченка, отак, як література, як новітня єдинокультура. Тому і йдемо ми навесні до Шевченка, як до джерела, як до сповіді й причастя перед Паскою. Бо у Тараса була одна кохана дружина – його безталанна Україна, а його нащадки – усі, хто сповідує «єдиномисліє і братолюбіє. Таке, що ніколи і ні за якої влади не мириться з тими, хто любить «на братові шкуру, а не душу», та мову рідну забуває…

 

Вірш Т. Г. Шевченка «_____» читає учениця   _____________________

 

    Безперечно, нам сьогодні треба жити по Шевченкові, жити його заповітами і мрію втілювати у життя. Бо знаємо,  яким він був патріотом, як любив Україну. Малював її пахучими фарбами, а вона боліла… Хотів забути, занапащену, напівживу.., а вона стояла перед ним вишневим дивом, тополевою вірністю, чорнобривою панною в жупані, манила блиском довгої коси… І він брав лагідне й чисте, як вода джерельна, слово, вмочував у кров свого пломінкого серця, гартував на вогні пекучої сльози і різьбив, гравірував свої пророчі думки…

                                       (відеоролик про Шевченка)

Саме Т.Шевченко, його ідеали, імперативи, його животворна національна ідея спонукають замислитися на нашим сучасним життям і запитати себе наступне. Так за чиїми зразками й підказками, за якими цінностями й ідеалами будуємо Україну? Шевченковими? Навряд чи. Так чий категоричний імператив утілюємо в життя? Шевченків? Не віриться. Так чи українську національну державу, свою державу-“хату”, державу українського народу ось уже вісімнадцять років будуємо? Шевченкову? Неправда. А якщо так, то чого дивуємося, що й далі перебуваємо рабами “на нашій – не своїй землі”, що й далі нас визискують і чужинці, і їхні місцеві підпанки-манкурти – “донощики і фарисеї”, що незмінно ведуть нас різноманітні шахраї від політики у чаді запозичних “з чужого поля” псевдовартостей у прірву небуття?.. Ось уже й на наших очах здійснюєтся апокаліптичне пророцтво генія: “Погибнеш, згинеш, Україно, / Не стане й знаку на землі…”. Але порятунок ще можливий. Достатньо лише відважитися на національно-визвольну боротьбу – “Борітеся – поборете!” – і формувати себе, своє мислення і світогляд, формувати державне майбутнє своєї країни відповідно до національних ідеалів, настанов та ідей нашого духовного батька – Тараса Шевченка. Лише тоді – переможемо!

Вірш Т. Г. Шевченка «_____» читає учениця   _____________________

 

Справа волі завжди пекла серця українського народу. Недарма на нашому гербі - тризубі читаємо слово „воля". Скільки їх - борців за незалежність!

Не перерахувати, бо це займе не один день. І не час ділити лаври переможців - це зробить історія...

 Послухайте, будь ласка, українську пісно ___________________________, бо пісня - це пам’ять людська, вона завжди жила в народі, щоб сьогодні, у час національного відродження, зазвучати на повний голос, попри всі перепони - страх, голод, переслідування і репресії. Та й не могло бути інакше, бо вона вийшла з глибин душі і серця й співзвучна з нашим прагненням до волі і незалежності.

 

Поки що скалічена, вичерпана Україна - мов зруйнована хата після війни. Без дверей. Кожен може увійти. Забрати, що хоче. І хто ж захистить її душу, її майбутнє?... Боляче? Боляче. Боляче за нашу прекрасну Україну, цей розкішний вінок з рути і барвінку, країну смутку і краси. За її мужній народ, що віками боровся за своє щастя.

Україна може вижити і повинна вижити і, насамперед, завдяки її культурі. Бо це - єдиний посланець душі України, її людська і творча суть. Час минає, а все, що талановито закарбовано у слові, залишається з нами і залишиться після нас. Утверджуймо Україну Духу, Україну Розуму, Україну Серця - навіки, до нескінченності, - на Радість Світам!

 

 

 

І якщо у ваших душах є хоч краплина віри, щедрості й милосердя, утримайте й примножте їх, згляньтесь над собою і кожним, віддайте більше, ніж берете, пожалійте, перш ніж відвернутися. Нехай у нашій великій оселі збудеться воля творящого, святиться ім’я і пам’ять живущого, повернеться слава переможця, кріпиться сила і воля недужого.
Свята Україна, прокинувшись, кличе вас на радісне Свято Єднання.

 (заклично): Поети, Кобзарі, хлібороби, муляри, мандрівники, шукачі небувалого, захисники Правди і Добра, замріяні дівчата, розстріляні й замучені за Правду, збожеволені від горя Матері, які не дочекалися синів з кривавих походів! Козацькі Душі всіх віків, - до нас на поміч!

Слово має _____________________________________________________

Вірш Т. Г. Шевченка «_____» читає учениця   _____________________

 

В 2014 році вся міжнародна спільнота визнала Україну найпатріотичнішою нацією світу. Навіть ті, хто ніколи не одягав до цього українську вишиванку, вважаючи її лише елементом святкових дійств, чи концертним вбранням, стали носити одяг із українським орнаментом.   В мирний час завжди над нашою землею лилась прекрасна українська пісня. У роки боротьби завжди народжувалися найкращі патріотичні шедеври, найпрекрасніші витвори пісенного мистецтва та поетичного слова, присвячені українцям.

Краю мій рідний, земля моя колискова! Із садками вишневими і солов’ями співучими, вербами кучерявими і джерелами чистими, дорогами тополиними і лелеками білокрилими, росами голубими і райдугами семицвітними, із золотими китичками хмелю та соняшниками і мальвами квітучими, рушниками гаптованими і червоними кетягами калини, з хлібом-сіллю гостинними і людьми працьовитими, ланами широкими і небом блакитним присягу прийми від мене, що оберігатиму тебе і любитиму, бо одна ти, Україно, як життя.

 

 

 

Люба  Україно,  ось  так ми  бачимо  тебе  сьогодні . Твоя  молодість  -  це  світанок  нашого  життя,  це  радість,  це  світлі  мрії  про  майбутнє.  А  наше  майбутнє -  це наші  діти,  це  ніжна  мамина  колискова,  батькове  міцне  плече.  Нехай  янголи-охоронці  тримають  міцно  тебе  за  руку  і  тоді  найменші  перемоги  стануть  запорукою  нашого  життєвого  успіху, нашого  щасливого,  мирного  життя.

До слова запрошуємо місцеву поетесу ______________________________

Не судилося Україні вибороти незалежність в 1917 році, коли впали мури російської темниці і, здавалося, невольниця Воля усміхнеться всім народом. Держава проіснувала недовго. Вистояти не було сили. В боротьбі за волю славні сини України віддали найдорожче - життя... Та народ пам’ятає своїх лицарів і слава про них не вмре, не поляже...

Вірш Т. Г. Шевченка «_____» читає учениця   _____________________

 

Терези історії переважили в сторону зла... Наша Україна випила повну чашу концтабірного соціалізму. За 70 років існування УРСР через концтабори, в’язниці і заслання пройшли мільйони українських громадян. На розправу катам було віддано цвіт української інтелігенції... Голод спустошив міста і села України... А сьогодні також Україна потерпає…

До слова запрошую члена літературного об’єднання «____» _____________

   Я – українка, моя  Батьківщина – Україна, моя земля – українська, мій рід – український. Як важливо зрозуміти ці прості формули для кожного з нас, і як це важко дається у вирі сьогодення.

   Виявляється, ще тяжче зрозуміти місце України в навколишньому суспільному світі, коли чуєш гасла геополітиків і геостратегів: «До Європи!» Це ж куди? І головне – звідки? Для того, щоб знайти відповіді на ці та інші життєво важливі запитання, треба хоча б розпочати пізнання великої і славної історії української державності.

   Хто не знає своєї історії, той просто не має майбутнього. Це не вдасться без наукових знань, законів розвитку суспільства, нації, держави, культури, духовності, права і, звісно, самої людини з її святинями.

Вірш Т. Г. Шевченка «_____» читає учениця   _____________________

 

…Знаємо, терниста доля випала Україні, спіткалася не раз,  та  вставала, розправляла  свої плечі і йшла вперед… Із кривавою посмішкою, зі словами молитви на вустах, з українським переконливим словом…

                                              Ради тебе перли в душі сію,

                                              Ради тебе мислю і творю…

                                              Хай мовчать Америки й Росії,

                                              Коли я з тобою говорю…

 

Слово має голова міськрайонної організації «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка ______________________________________

    Ми шануємо мови Шекспіра і Пушкіна, Гете і Конфуція, але ми є народ Шевченка і Лесі Українки, Василя Стуса і Олександра Довженка, і в нашім краї панувати не дамо нікому! Ми не дозволимо перетворити Україну на смітник інших культур і цивілізацій!

А сонце для всіх одне і Бог – один. Кожен повинен говорити своєю мовою,мовою землі, корінцем якої  він є.

   Ще Ярослав Мудрий встановив як найвищі свята – День Держави і День мови. Причина зрозуміла: як зазначив видатний педагог К. Ушинський : «Мова народу – кращий, що ніколи не в»яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. Мова – це природа й історія, філософія й доля народу, найуніверсальніша форма вираження його Буття і Свідомості, таланту й вічності, органічного зв»язку з Землею і Небом».

Послухайте пісню _______________________________________

   Не можна не згадати про українську народну пісню, яка крилами мови та мелодії летить у синю далечінь і розгорається гарячим полум»ям Добра, Щедрості, Надії і високих Мрій…

Вірш Т. Г. Шевченка «_____» читає учениця   _____________________

   Рідна мова єднає народ у часі і просторі. Тому духовні проводирі нації постійно звертаються до своєї мови, як до основи народності, найбільшого духовного багатства, животворного джерела повноцінного розвитку. У зверненні до носіїв української мови Максим Рильський писав: «Мова – втілення думки. Що багатша думка – то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови!».

 

   Великі поети – вічні супутники свого народу і цілого людства. Таким вірним та благородним супутником на дорогах століть став для України її гордість і слава – Т. Г. Шевченко. Саме він звів величну будівлю української мови своєю дивовижною книгою, ім.»я якій – «Кобзар». Він – квіти поетової душі, рідні діти його серця. Це справжні перлини, які своєю чарівністю бентежитимуть серця читачів, скільки світ стоятиме…

    Катерина Мотрич у своїй «Молитві»  зворушливо, але урочисто звертається:   Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі та місяця народжена…

Поезію «До Шевченка» читає __________________________________

   Прислухаймось сьогодні до Щевченкових  думок, поплачмо, бо сльози, як і страждання, очищують душу. Нехай під чистим поглядом Шевченка просвітліє наш  розум, вигляне совість, як сонце після дощу, зігріє плоть і оживить свідомість.

А тоді ставаймо до роботи і боротьби, аби не потурати кривді та злу своїм байдужим спогляданням, бо байдужість – найстрашніша в світі, гірше, ніж зрада! Адже тільки за мовчазної участі байдужих творились найбільші злочини на землі.

Вірш Т. Г. Шевченка «_____» читає учениця   _____________________

 

 

   Не даймо втоптати наші душі, витолочити серце і розум, спаплюжити мову і вбити пісню, згноїти честь і славу! Вставаймо там, де бракує української книги, кінофільму, скажімо правду тоді, коли її проковтнули користолюбці. Припадімо неможними вустами до весняного соку землі – незглибимої любові великого Тараса – і не здаваймось! Бо все в наших руках, бо на наших вустах, у наших серцях – Тарасове незбагненно живуче і оживляюче слово, наша віра, наша духовність, наше майбутнє

Слово має голова ГО «Літературне об'єднання «_____» ___________________

Вірш Т. Г. Шевченка «_____» читає учениця   _____________________

 

Дорогий мій земляче! Україна – твій дім, а в рідному домі не шанують матері лише люди хворі й упосліджені. Якщо ти хочеш жити в цьому домі, в міцній і моральній державі, у заможному суспільстві, - шануй мову цієї держави. Є мова – є нація. Є нація – є держава. Без рідної мови нема свободи й волі, а за них «душу й тіло ми положим». Якщо буде треба. Бо не вмерла Україна. І не вмре ніколи. І якщо ти громадянин цієї держави, лише від тебе залежить, бути тобі її будівничим чи вбивцею. Бути господарем у своїй хаті чи згинути на смітнику історії. Третього не дано.

   Будьмо тими, хто віддає на загальне добро те, що в нього є, а не те, чого в нього нема… Лише тоді ми будемо українцями!

 Моє коріння тут, на цій землі,

Духмяною травою перевите.

І ластівки, й лелеки, й журавлі,

І жайвір мій, що оселився в житі…

І недаремно я життя живу,

І кожну мить збираю по краплині.

Люблю я квіти, скошену траву,

І як у лузі пісня птахів лине.

Моє коріння тут, на цій землі,

Яку не можна серцем не любить.

До болю рідне й миле все мені,

Тут слово мудре батьківське звучить…

Моє коріння тут, на цій землі,

Тож до народу і моє послання.

Дай, Україно, силоньки мені,

А українцям – миру і кохання!

Вірш Т. Г. Шевченка «_____» читає учениця   _____________________

Запрошуємо до мікрофона кобзаря ____________________________

 

Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

 

Нехай наші символи - святий Гімн, Золотий Тризуб, наш Прапор синьо-жовтий освітлюють наше життя, гріють душі й серця, єднають і зміцнюють сили всіх українців.

 

                                 Наш батько – Тарас

О Батьку мій, стоїш собі на кручі,

І погляд вдаль, такий, як і колись…

Тебе вітри обвіюють пекучі,

В тобі вогонь і сум переплелись.

Сягнув за гори, аж за небокраї,

У мріях край, мов матір, пригорнув…

Його душа горить – і не згорає!

 В дорозі він нікуди не звернув.

Дніпро у берег нотами хлюпоче..,

Він скільки перебачив і пройшов!

Сестру і матір оспівав пророче,

І над Дніпром спочинок віднайшов…

У осінь тиху мрії, наче листя,

Крилом черкають хмари журавлі…

І все навкруг чарівно та імлисто

На цій стражденній, праведній землі.

А він стоїть! І ще буде стояти,

Й хоча нема нічому вороття,

Живуть на світі – і дитина, й мати,

Бо він за них віддав своє життя.  Тетяна Лісненко

Підсумки конкурсу, нагородження грамотами і книгами Лісненко Т. «Кобзареве слово невмируще» та сувенірами.

 

docx
Додано
17 січня
Переглядів
56
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку