Сценарій шкільної вистави за твором І.Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"

Сценарій вистави «Кайдашева сім’я»  за мотивами  однойменної повісті Нечуя-Левицького  

І дія

 (Музика)

Автор. Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Під однією горою, коло зеленої левади, в глибокій западині стояла чимала хата Омелька Кайдаша. Хата потонула в старому садку. Одного літнього дня перед паликопою Омелько Кайдаш сидів в повітці на ослоні й майстрував. Коло повітки на току два Кайдашеві сини, молоді парубки, поправляли поди під стіжки: жнива кінчались, і начиналась возовиця.

(Батько Омелько Кайдаш точить косу на подвір’ї, сини Карпо та Лаврін сидять на травичці під парканом)

Лаврін:  Карпе!   А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить. (Накручує на руку мотузку)

Карпо:  Посватаю, кого трапиться.  ( знехотя обізвався , вирізає сопілку з дерева)

Лаврін:  Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

Карпо:    То сватай, як тобі треба.  

Лаврін:     Якби на мене, то я б сватав Палажку.  В Палажки брови, як шнурочки, моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!

Карпо: Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби. Лаврін:  То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

Карпо:  І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

 Лаврін: То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

Карпо: Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

Лаврін: То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся. (Батько перестав стругати і почав прислухатись, потім встає.)

Омелько:  А чого це ви посідали, та руки позгортали, та ще й верзете бог зна що? Чи то можна в таку п'ятницю паскудить язики?

   ( Кайдаш плюнув і знов пішов у повітку точити косу.)

 (Хлопці трохи помовчали, але перегодя знов почали балакати спершу тихо, а далі все голосніше, а потім зовсім голосно.)

Лаврін: Карпе!  (тихо) Скажи-бо, кого ж ти будеш сватать?

Карпо: Ат! Одчепись од мене

Лаврін: Сватай Олену. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.

Карпо:  Гарна... мордою хоч пацюки бий.

      ( Старий Кайдаш аж підскочив, кидає точило на землю)

Омелько: А бодай вам язики повідсихали, злидні.  ( перехрестився) Ледацюги! Марш до роботи, поки матір не покликав.

Лаврін: Тату! Ви покинули майструвать, а ми вам нічого не кажемо.

Омелько: А хай вам грець.

Лаврін:  Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в  лузі, а тиху, як тихе літо. Мелашку… (замріяно)

 Карпо: Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку.

 Лаврін:  О!.. То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї серце з перцем.

Карпо: (замріяно) Може… і Мотрю… (йдуть, але прислухаються до розмови батьків за парканом)

Кайдашиха: (вибігає) Омельку! Омельку!  Не забудь зайти з церкви до пана та візьми гроші за вози, бо завтра треба йти в Богуслав на ярмарок. Адже ж завтра в Богуславі ярмарок. (пританцьовує) Треба багато чого купити перед тим, як синів женити. Чи чуєш?

 Омелько: Та чую, чую!

 Кайдашиха:  (в’їдливо) Та, будь ласка, не заходь до шинку.

Омелько показує дулю, дістає пляшечку і йде, пританцьовуючи

(Карпо та Лаврін сміються) (музика)

 

ІІ дія

Автор. Другого дня, в суботу, на свято паликопи, Кайдаш з жінкою поїхав на ярмарок. Карпо пішов на той куток, де жила Мотря Довбишівна. Од учорашнього дня вона не виходила в його з думки.

(Мотря біля дому маже глиною причіпок)

Карпо: Будь здорова, чорноброва!

Мотря: Будь здоров, нечорнобровий!

Карпо:  А йди, лишень, сюди, Мотре, щось маю тобі казать.

Мотря: Як схочеш, то й сам прийдеш!

Карпо: Мотре! Хто це тобі купив таке гарне намисто?

Мотря: Та вже ж не ти.

(Карпо хоче взяти Мотрю за руку, але вона підсуває йому горщик)

Карпо: Та покинь отого глиняника!

(Карпо хотів однять од неї драного горшка. Мотря сіпнула глиняника до себе; шматок горшка зостався в Карпових руках)

Мотря: Ану геть звідси, бо пхну!

Карпо: Ану пхни, чи подужаєш?

(Мотря замахується на Карпа, він схоплюється і перекидає ще один горщик)

Мотря: Ой лишечко мені! Що ж оце буде, як мати надійдуть з ярмарку?

Карпо сміється: Ану, Мотре, заплач! Я ще зроду не бачив, як дівчата за горшками плачуть.

(Мотря замахується розбитим горщиком, а Карпо тікає.)

Автор: Після другої пречистої Карпо повінчався з Мотрею. Чотири дні грали музики, чотири дні пили й гуляли гості. В четвер ранесенько, тільки що почало світати, Кайдашиха прокинулася і збудила невістку.

(Кайдашиха лежить на сцені)

Кайдашиха: (солодким голосом)  Мотре! Вставай, моя дитино, затопи в печі. А як приставиш окріп, то піди видій корову та оджени вівці до череди.

Мотря: (заходить Мотря, зав’язує хустку) Добре, мамо. (Мотря порається)

Кайдашиха: Піди ж, моя доню, видій корівку. Я трохи ще полежу. Чогось я нездужаю. Так у мене болять ноги! Ох-ох-ох!

Мотря: Та зроблю, мамо.

Кайдашиха: (встає тихо з ліжка і слідкує за Мотрею)  Мотре! ( крикнула вже не дуже солодким голосом)  Чом-бо ти не глядиш страви? Адже ж як збіжить сало, то борщ доведеться хоч собакам вилляти. Звідси чую, що щось смердить, мабуть пригоріло.

Мотря: ( про себе) І як , стара гадюка, все бачить. А здорова ж як віл. (починає сердито  скребти каструлю ножем)

Кайдашиха: Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в голові скромадить.

Мотря: Матері було все вгодиш, а вам не потрапиш вгодить.

Кайдашиха виходить. Мотря сідає на лаву і плаче.

Мотря: Була я в батька, було моє личко біленьке й брови чорненькі, а в свекра личко моє змарніло й брови полиняли.  Із'їсть свекруха, люта змія, мій вік молоденький. Потривай же, свекрухо! Будеш ти в мене циганської халяндри скакати, а не я в тебе.

Входить Кайдашиха.

Кайдашиха: (торкається підлоги) Мотря, а чого це ти ще хати не мела і полотна не пряла?

Мотря: А я вам не наймичка все робити. (стукає пательнею по столі)

Кайдашиха: (піднімається) Казали твої батьки, що дадуть за тобою багато добра, а вони пригнали одну дурну вівцю та ще й перше вовну обстригли. Тільки добре знаєш,  як хліб їсти. (Мотря бере зі столу огірок і їсть, потім кидає його на стіл)

(Заходить Омелько та Карпо, сідають до столу, їдять)

Омелько: Знову сваритесь?

Карпо: Знову не миритесь?

Кайдашиха: (біжить до чоловіка)  Я скажу слово, а вона десять. А вже що лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу, кричу, а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тільки сопе...

Мотря: (порається біля столу, дає їсти чоловікам)  Од кобили чую!

Кайдашиха: Омельку, Карпе, ви чули, як вона зі мною розмовляє?

Карпо: Дай боже вам побиться, а нам подивиться. (продовжують з батьком їсти)

Мотря: Ви, мамо, лучче лягайте на ліжко та, про мене, беріть у руки бандуру, куріть люльку, як наша пані економша. (кривляє на лавці) Ой, у мене нога болить, ой спина гуде, ой голова ниє.

Кайдашиха: І до чого я дожила на старості років!  (п’є з горщика)

Мотря: Моя мати квітчала мене, як рожу, а ви водите мене, неначе старчиху. (підходить до Карпа, обіймає) Попроси, Карпе, батька, щоб дав мені грошей на нову хустку та на спідницю. А ще краще, хай нас відділить.

( Кайдашиха вскакує, бере качалку,біжить за Мотрею, Мотря тікає)

Кайдашиха: Я тебе зараз так відділю, що ти забудеш , як тебе звати… (Музика)

 (Чоловіки хапаються за голову та розбігаються зі стогоном  в різні боки)

ІІІ дія

(музика)

Мелашка наодинці:

Чекаю свого коханого я біля річки сама, Немає мого жаданого, і пісня моя сумна.  Верба тихо листям шепоче, сумне мерехтіння зірок, І місяць світити не хоче, навіть не плеще струмок. Кохання моє! Кохання моє нестримане, Кохання для тебе отримане, Воно - де калина цвіте. Кохання моє! Кохання моє, неси мене. Дай крила мені, прости мене. Кохання, кохання моє!  Почулися кроки раптово - і радістю все розцвіло, А вечір сьогодні чудовий, чого ж не помітно було? Що? Зірками осяяне небо, і радістю все променить, і очі щасливі у тебе… Затримався подих на мить.

 

Підходить Лаврін
Лаврін: Добривечір, Мелашко!

Мелашка. Доброго здоров'я! Я думала, що ти не прийдеш. Чого ти так забарився? Чи тебе 
мати не пускала, чи батько сварився? 
Лаврін. Сядьмо, Мелашко, та поговоримо. 
Сідають

Лаврін. Чого ти, Мелашко, така смутна? Брови твої чорні й лице біле: де ж дівся 
рум'янець з твого лиця? 
Мелашка. Я цілу ніч спала, як не спала. Все ніби гуляла з тобою в зеленому гаю та  квітки рвала; все ніби дивилась на тебе — не надивилась, говорила з тобою — не наговорилась. 

Лаврін прикрив Мелашчині плечі своєю свитою і обняв її за  стан. 

Мелашка. Коли ж ти прийдеш до мене?
Лаврін. Я до тебе ладен щоночі ходить.
Лаврін. Я прийду, хоч маю пропасти. Прощай, моя мила, краща од золота, краща од сонця (поцілував Мелашку)

ІVдія

Параска. Ой люди добрі! Що мені на світі божому робить? Не можна за лихими сусідами на селі вдержатись. Вже мене до самих печінок допекла ота капосна баба Палажка. Та що говорить? Хіба ж ви її не знаєте? Та такої триндичихи і в цілому світі нема. (виходить)

Палажка (виходить з криком). Люди добрі! Що мені на світі божому робити? Не можна мені через бабу Параску на селі вдержаться,  і на світі жити: набріхує на мене. Люди добрі! Та в чому ж я винна? Її порося поїло всю мою цибулю!

                     (з’являється Параска)

Параска. Чи ви таке чули, люди добрі? Відколи живу на світі, то я точно не чула, щоб свині та й цибулю їли! (до Палажки). Це ти вирвала всю мою цибулю і на базарі продала.

Палажка. Ой, люта ж я, люта! Не підступай, бо голову розіб’ю кочергою!

Параска. Подивись, лишень, на свою морду! Вона стала від злості синя, як буз! Що я тобі таке заподіяла? Я лишень сказала правду в вічі і то, жартуючи.

Палажка. Це я тобі скажу правду в вічі: хіба не ти на селі казала, що мої діти твій горох їли?

Параска. А чи не ти на селі казала, що мої діти всі твої гарбузи повиривали?

Палажка. А твої діти вчора моїх – пиріжками частували!

Параска. А твої  діти вчора моїх куснем сала пригощали!

Палажка. А твоя  курка вчора на моєму сідалі знеслася!

Параска. А твій  чоловік вчора допомагав мені відра від криниці нести!

Палажка. То ти вже й до мого чоловіка чіпляєтесь?!!!

Параска. Бачте, як підскакує, як та вишкварка на сковорідці!

Палажка. То я вишкварка? Від вишкварки – чую! Зараз я тобі всі патла повириваю, стара відьмо! (біжить)

Параска. (втікає) Людоньки, рятуйте, хто в Бога вірує..

V дія

Автор: Лаврін повінчався з Мелашкою i привiз її в батькову хату. Тиждень прожила Мелашка в свекровій хаті, як у раю. Після вбогої батькової хати вона ніби ввійшла в панські покої. Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами. Кайдашиха одразу почастувала молодшу невістку полином, лайкою та глузуванням.

Мелашка вимішує тісто в діжі

Кайдашиха: Лавріне! Підстав своїй жінці під ноги стільчика, бач, не дістане руками й до половини діжі.

Лаврін узяв маленького стільчика і підставив Мелашці під ноги

Кайдашиха: Лавріне! Втри жінці піт з лоба, а то ще в діжу покапає

Лаврін обтер своїм рукавом гарячого Мелашчиного лоба

Кайдашиха: Лавріне! Утри лиш носа своїй жінці. Он, бач, дядьки з носа виглядають

Лаврін тільки подивився на матір

VІ дія

Автор: Не було миру й ладу між Кайдашенками й їх жінками. Обидві сім'ї насторочились одна проти другої, як два півні, ладні кинутись один на другого. Раз уранці Мелашка вимела хату й половину сіней, обмела коло своєї призьби, змела до порога та й пішла в хату за рядюгою, щоб винести сміття на смітник. Саме тоді Мотря вибігла з сіней і вгляділа коло порога сміття.

Мотря: Доки я буду терпіти од тієї іродової Мелашки! (вхопила деркача та й розкидала сміття)

Мелашка вийшла з хати з рядниною

Мелашка: Хто це порозкидав сміття?

Мотря: Я розкидала: не мети свого сміття під мою призьбу, бо я тебе ним колись нагодую

Мелашка: А зась! Не діждеш ти мене сміттям годувати. Нагодуй свого Карпа

Мотря: Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити!

Мелашка: Авжеж, велика пані. Покаляєш, княгине, золоті підківки

Мотря: Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила

Мелашка: А, ти, паскудо! То ти смієш мені таке говорити? Хіба ти моя свекруха? Ти думаєш, що я тобі мовчатиму? То ти мене вчиш, як малу дитину? Ось тобі, ось тобі!

І Мелашка підкидала сміття деркачем на Мотрю. Мотря кинулась до Мелашки та й почала видирати деркача з рук. Мелашка була слабкіша і випустила його з рук. Мотря замахнулась на неї деркачем

Мелашка: Гвалт! Гвалт! Якого ти дідька чіпляєшся до мене, сатано?!

VІІ дія

Автор: Цілу зиму й весну Кайдашенки прожили в ладу, але настала весна. Мелашка посадила огірки коло самого тину. Мотрин півень перескочив через тин та давай вибирати Мелашчині огірки. Стара Кайдашиха вийшла на город, угляділа таку шкоду та аж за голову вхопилась. Вона налапала під ногами палицю та й кинула в півня; півень кирнув, Кайдашиха його швиденько дорізала та кинула в борщ.

Кайдашиха порається на кухні, а Мотря підглядає. Кайдашиха виходить, а Мотря витягує з горщика півневу ногу і тікає.

Автор: Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла а хати Мелашка з Лавріном.

Мотря дістає з-за пазухи ногу півня і починає нею бити Кайдашиху. Під веселу музику актори інсценізують сварку. Заходять баба Параска і баба Палажка.

Параска: Ой господи! Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її, геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у діброву, то вони б помирились.

Палажка: Навчай, навчай! Яка премудра! Подивись, лишень, на себе! Коли б твого чоловіка хто посунув за діброву, а твою дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то, може б, і між вами був мир.

Автор: А ми бажаємо усім присутнім миру та взаємоповаги! Будьте щирими один до одного і не розмінюйте красу своєї душі на нікчемні сварки! Хай збудуться у Вас та Ваших близьких всі задуми і мрії, щоб був достаток у Ваших домівках  та злагода в сім’ї кожного і в нашій країні! Щастя і любові всім!

Фінальний танок акторів під пісню «А калина не верба»