сценарій свята "Моє село - найкраще на Землі"

Моє  село -   найкраще   місце  на  Землі

Мета. Розвивати  пізнавальний  інтерес  до  історії  рідного  села, походження  його  назви. Виховувати  любов  до  рідного  краю, почуття  гордості  за  своїх  земляків.

Учитель.

-Село  моє  рідне, у  тихім  розмаї

Я  пісню  веселу  про  тебе  співаю.

Лежить  моє  тихе  село  біля  лісу

Немов би  сховалось, як  пташка  в  калині.

В  зелених  деревах  хатини  біленькі

Собі  виглядають, такі  чепурненькі.

Вчитель.

-Дорогі  діти, сьогодні  на  наше  свято  завітали  гості.

Гостей дорогих  ми  вітаємо  щиро

Встрічаємо  хлібом, любов’ю  і  миром.

Кожна  людина  завжди  з  великою  любов’ю  і  душевним  трепетом  згадує  місце, де  народилася, де  зробила  свій  перший  крок, вимовила перше  слово, почула  мамину  колискову  пісню, дідусеві  казки. З  кожним  новим  днем  світ  ставав  для  неї  багатшим  і  цікавішим. Та  ось  настає  час, коли  все  це (велике  і  маленьке) що  ми  усвідомлюємо  і  що  нас  оточує, що  є  для  нас  минулим   і  майбутнім, зливається  в  одне  коротке, але  горде  слово – Батьківщина!

Учень.

Є  багато  країн  на  землі,

В  них озера,  річки  і  долини…

Є  країни  великі  й  малі,

Та  найкраща  завжди  - Батьківщина!

Учень.

Є  багато  квіток  запашних,

Кожна  квітка  красу  свою  має,

Та  гарніші  завжди  поміж  них

Ті, що  квітнуть  у  рідному  краю.

Вчитель.

-Діти, як  ви  розумієте  речення « Моя  маленька батьківщина?»

Учні.

-Це  рідна  хата, подвір’я, садок.

-Це  тато, мама,братики  й  сестрички, вся  родина.

-це  криниця  біля  хати, квітничок із  мальвами  і  жоржинами.

Учитель.

-А  що  означає  любити  Батьківщину?

Учень.

-Любити  батьківщину – означає любити  рідну  хату, батьків, бабусь і  дідусів, знати  свій  родовід, традиції  і  звичаї  українського  народу, свого  села, не  кривдии  менших, любити  українську  пісню, мову  солов’їну, бажати  доброго  дня  друзям  і  всім  односельчанам.

Учень.

Багато  гарних  сіл  насвіті,

Але  мені  миліш  за  все

Вербівка  вся  зеленнім  вітті

Прекрасніша  понад  усе.

Учень.

Село  моє -  краплиночка  на  карті,

У  світі  невідоме, та  дарма

Ну  а  чого   б  без нього  були  б  варті

Ми  з  вами, кожен  зокрема?

Учень.

У  цім  селі  я  народився,

У  нім  живуть  мої батьки.

Куди  не  глянь – дерева  й  квіти,

І в  їх вінку  блищать  ставки.

Учень.

Вийди  рідне  село  на  жнива  й  сінокіс,

Заспіває  село  на  весіллях  дзвінких,

На  просторах  живих  вітерцем  повело,

Пахне  хлібом  село.

Учень.

Моє  село – це  квітів  дивні  чари,

Що  зблискують  росою  на  світанку.

Усе  тут  рідне, навіть  в  небі  хмари,

Тут  частка  мого  серця  до  останку.

Учень.

Горджуся  родом  хліборобів,

Майстрами  хліба  і  землі.

Шаную  скромний  їх  доробок,

Діла  великі  і  малі.

Учень.

Пливуть  літа, мов  птиці  в  небі  синім,

Давно   дитинство  сонечком  зайшло.

Моє  село, село  на  Україні

Казковим  буйним  цвітом  розцвіло.

(звучить  пісня « Найкраще  місце  на  землі», муз. М.Катричка, сл.В.Кленца)

Вчитель.

-Вербівка – одне з найстаріших  сіл  Балаклійщини, хоча  сільська  рада  вважає,

що  його  утворили  лише  в  30-ті  роки 19 століття  під  час  організації Українського військового  поселення. Така  думка  утвердилась  через  те, що  на початку  19 століття  поселенню  змінили  назву – стара  забулася, а нам, людям   сучасним, не  вистачає  часу, або  лінь  розшукувати  істину  в  глибині  століть.

           Документи  свідчать, що  назва «Вербівка» з’явилася  приблизно у  1804 році, щонайменше, за  чотирнадцять  років  до  того  моменту, коли  село  опинилося  у  розпорядженні  військових. Цей  факт змушує  нас схилятися  до  думки, що  ойконім «Вербівка» має  природній  характер, тобто швидше  за  все, походить  від  апелятиву «верба» - дерева  родини  вербових, яких  було  вдосталь  на  вологих ґрунтах   між  двома  річками – Середньою і Крайньою Балаклійками.

             Під  час  німецько-фашистської  окупації, в  районі  села  діяв  Балаклійський  партизанський  загін. В  його  лавах  активно  боровся  проти  гітлерівців  місцевий  житель  комуніст М.С.Вербицький. Він  організовував  у  селі  підпільну  групу  з  дев’яти  осіб, яка  безперервно  знищувала  телефонний  зв'язок  фашистів. На фронтах Великої  Вітчизняної  війни  і  в  партизанських  загонах  пройти  ворога  билися  понад  600  жителів, 280  з них  за  мужність  і   хоробрість нагороджені  орденами  і  медалями, 300  чоловік  полягли  смертю  хоробрих  за  свободу і  незалежність. В  бою   за  визволення  села  від  німецько-фашистських  загарбників загинуло  34  радянських  воїна. На  їх  братській  могилі  споруджено  пам’ятник.

               Яке  ж  гарне  наше село! Ним  можна  милуватися  в  будь-яку  пору  року. Ми  пишаємося  своїм  селом: його зеленими  вулицями, квітучими  клумбами, сучасними  будинками, а  головне – його трудящими  людьми. Вербівчани  з  діда-прадіда  працьовиті  і  відповідальні, а  тому  звикли, щоб  усе  в  них  було  зразково -  і  в  хаті, і  довкола  хати, і в городі. Уже  сім  років  поспіль єднає, згуртовує, вселяє  чуття  єдиної  родини  свято, назване Днем села.

               Земля  багата  не  лише  хлібами, що  колосяться  аж  до небокрай, багата ще  вірними  синами, які  прославили  наш  рідний  край. Наше  село  пишається  іменами  багатьох  односельців, які  прославились трудовими  подвигами  в  культурі, мистецтві, спорті. У нашому  селі  народився  і  виріс  Анатолій  Перерва – відомий  слобожанський  поет, який  писав  сатиру, гумор, пародії, а   також  публіцист, журналіст, перекладач.

Вчитель.

-На  святі  присутні  почесні  гості. Це  люди, які  все  життя  працювали  на  нашій  рідній землі, привітаємо  їх.  (діти  вручають  квіти  ветеранам  праці)

- Людське  безсмертя  зроду  і  до  роду

Увись  росте  з  коріння  родоводу

І  тільки  той, у  кого  серце  чуле,

Хто  знає, береже  минуле.

І  вміє  планувать  сучасне, лиш  той  мабутнє

вивершить  прекрасне.

-Дорослішають діти, сивіють  матері – такий  закон  життя,

Але  ніколи  не  старітеме  наша  квітуча  земля,адже її  майбутнє  у  ваших руках. Я сподіваюся, що  ніхто  і  ніколи  не  забуде  своєї  рідної  домівки, свого  рідного  села, і  хоч  далекою  з  далекого  краю  буде  линути  до  них.

(учні  виконують  пісню « Рідна  хата» сл. і  муз. Н.Май)   

Учень.

Як  скоро  роки  пролітають,

У  скронях біла  сивина  та  завжди   лину  я  думками

До  свого  рідного  села.

Воно  мене  чекає, кличе,

Як  мати  жде  своїх  дітей.

Село  моє, для  мене  ти  єдине,

І  ти  завжди  в  душі  моїй.