Сценарій свята рідної мови

Свято рідної мови

 

Мета: допомогти учням усвідомити значення слова в житті людини, виховувати любов до рідної мови, прагнення розвивати, збагачувати її, оберігати, мов коштовний скарб; розвивати культуру мовлення учнів, навички виразного читання; формувати патріотичні почуття школярів.

 

Обладнання: вислови про мову, мультимедійна презентація.

 

(Пісня «У нас все є». Виконує О.Федорко.)

Ведуча 1. Доброго дня, дорогі друзі. Раді вітати вас у нашій святковій залі!

Ведуча 2. Скільки розумних очей, скільки добрих посмішок, скільки світлих поглядів – і все це українці!

 

Ведуча 1. Сьогодні ми запросили вас на свято рідної мови. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією. Поетична грань живе в слові, і слово немислиме без неї, як немислима річка без води.

Ведуча 2. Як стверджував відомий український письменник Панас Мирний, «найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почуття».

Ведуча 1. У світі понад 6 тисяч мов. Кожна з них  неповторна. Як не існує веселки без різнобарв’я кольорів, так не існує людства без барвистого вінка мов, однією з кращих квіток якого є наша українська.

Ведуча 2. Тому сьогоднішнє свято ми присвячуємо рідній мові, бо саме завдяки їй ми об'єдналися в один народ, в одну націю.

Разом: Зі святом вас, друзі!

Читець 1.

Я запитую в себе, я питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні – таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.

І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина.
І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

 

Читець 2.

Я знаю: мова мамина – свята.
В ній вічний, незнищенний дух свободи.
Її плекали душі і вуста
Мільярдів. Це – жива вода народу.
Її зневажить – зрадити народ,
Котрий до сонця зводиться крізь муки,
Це – забруднити плеса чистих вод,
Це – потоптати материнські руки.

Читець 3.

Бережімо, люди, рідну мову,
З нею ми — народ на цій землі.
То ж шануймо мову світанкову,
Піднімаймо в небо на крилі —
Хай вона, над цілим світом лине,
Піснею чарівною звучить,
Хай ніколи серце не покине,
А навіки лишиться там жить.

 

Ведуча 1.  Земля українська стародавня, така ж давня і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови – 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи розквіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, переказах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

Ведуча 2. Багато жорстоких літ і століть пережила наша мова, мужньо витерпівши наругу і найлютіших царських сатрапів та посіпак шляхетно-панських, і своїх панів та підпанків.

Ведуча 1. Перетерпіла вона і дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив друкувати книги українською мовою, окрім творів художніх.

Ведуча 2. І ганебний із найганебніших Емський указ 1876 року, який зовсім заборонив друкувати твори українською мовою.

Ведуча 1. Згадаймо скорботний календар нашої мови.

Ведуча 2. 1720 рік – російський цар Петро I заборонив друкувати книжки українською мовою.

Ведуча 1. 1796 рік – видано розпорядження про вилучення в населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

Ведуча 1. 1775 р. – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

Ведуча 2. 1862 р. – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

Ведуча 1. 1863 р. – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

Ведуча 2. 1876 р. – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

Ведуча 1. 1884 р. – закрито всі українські театри.

Ведуча 2. 1908 р. – вся культура і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, "могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи".

Ведуча 1. 1914 р. – російський цар Микола ІІ ліквідує українську пресу –  газети і журнали.

Ведуча 2. 1938 р. – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

Ведуча 1. 1983 р. – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що призвело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

Ведуча 2. 1989 р. – видано постанову, яка закріплювала в Україні  російську мову  як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.

(Відеоролик. Р.Кириченко «Звучи, рідна мово».)

Читець 4.

Мово моя, ти для мене криниця,
Я навіки з тобою, допоки я є.
П’ю з твого джерела і не можу напиться,
Ти для мене любов і натхнення моє.
Ти і казка, і пісня чудова лірична.
Ти і дума, і правда, і мрія людська.
Неповторна і щира, ласкава й музична,
Українському серденьку завжди близька.
Ніби мати, така дорога і єдина.
Ніби Всесвіт — велика й велична для нас.
Ми з тобою — народ і велика родина!
І тебе берегти саме час, саме час!

 

Читець 5.

Мова українська - то Шевченка слово,

Лесi Українки i Марка Вовчка.

Мова українськa – то дарунок Бога.

Це барвисте слово генiя Франка.

 Мова українська – це i степ широкий,

Це сади вишневi i гаї, лicи.

Мова українськa – океан глибокий

Мудростi народу – вiчної краси.

 

Мова українськa – це велика сила,

Прадiдiв великих, це духовний світ.

Це борцiв безстрашних братськiї могили,

Голод смертоносний i жорстокий гнiт.

 

Читець 6.

Мова українськa – берегиня наша,

Пicня материнська, голос немовлят.

Мова українська – це достатку чаша

І найбiльше свято iз вiдомих свят.

 

Мово наша рiдна, йди широким кроком

Впевнено i гордо в свiтле майбуття.

Не лякайся , мила, цих тривожних pокiв.

Ти для нас – єдина i на все життя.

 

Читець 7.

Рідна мово моя українська,
В світі гордо, натхненно звучи
Волелюбна моя, материнська,
Мово рідна моя, не мовчи!

Хай же світлою буде дорога
Серед різних нелегких доріг...
Ми звертаємось нині до Бога,
Щоб тобі, мово, він допоміг.

 

Читець 8.

Матір Божа, свята і єдина,
Дай нам щастя, любові й тепла!
Щоб квітуча моя Україна
Рідну мову, як стяг, підняла.

Будь прихильною, Матінко Божа!
Жити праведно в світі навчи!
Щоб світила нам зірка погожа.
Мово рідна моя, не мовчи!.

(Інсценізація-діалог «Чия мова краща?», 8 клас)

 

 

Читець 9.

Світанок

Садок спочиває, спить спокійно,

Ставок старенький стуманів.

Стежина – стежка самостійно

Снує собі серед садів.

Світанок синій струменіє,

Сосна світлішою стає,

Серпанок світиться, світліє.

Сон сновидіннячко снує.

Світ стрепенувся. Скільки спати?

Співають сотні солов’їв!

Скоренько стало скрізь світати.

Стрижі стрілою! Сонце! Спів!

Сміється сонце, світить, сяє!

Стрічає сонечко сосна.

Сопілка, скрипочка співає,

Співає серденька струна.

Ведуча 1. Українська мова – мова української нації. В ній тисячолітня історія нашого народу – історія тяжка, кривава, із злетами і падіннями, осяяна духом свободи та незалежності Української держави, бо ж український народ віками  змушений був із зброєю в руках оборонятися й відстоювати своє право на вільне життя.

Ведуча 2. Тому в рідній мові ми відчуваємо брязкіт схрещених шабель уславлених на весь світ козаків-запорожців, незламних гайдамаків, заповзятих січових стрільців, мужніх юнаків-лицарів, які смертю хоробрих загинули під Крутами, відчайдушних воїнів УПА.

Ведуча 1. Українська мова… Нею Маруся Чурай складала пісні, які додавали козакам снаги, нею звучали  накази славнозвісного полководця і гетьмана Петра Сагайдачного, який вів на бій козацькі полки. Це мова запорізьких козаків.

Ведуча 2. Українська мова – це мова великого народу, великої культури, нашої історії. Українською мовою написані невмирущі твори Івана Котляревського й Тараса Шевченка, Івана Франка й Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького й Михайла Коцюбинського.

Ведуча 1. Золоту скарбницю рідної мови збагатили відомі майстри художнього слова – сучасні українські письменники: Ліна Костенко, Олесь Гончар, Павло Загребельний, Дмитро Павличко, Іван Драч.

Ведуча 2. Прислухаймось до чарівних звуків, материнської лагідності і доброти, мудрості земної, втілених у поетичному слові.

Читець 10.

Треба слову радощів додати,
щоб уміло душу звеселяти.
Треба слову мудрості додати,
щоб зуміло все життя згадати.
Треба слову ніжності додати,
щоб уміло друзів пригортати.
Треба слову мужності додати,
щоб воно могло багнетом стати.

Та найбільш, я певен, –
слову треба
хліба-солі та землі і неба.

 

Читець 11.

Я на рідній мові друзям щастя зичу.

Хай добро хлібину кожному несе.

У гостинну хату щиро всіх покличу -

I вони, я певна, зрозуміють все.

Рідне слово моє - в нім озвуться віки

Рідне слово моє і крізь хмари сія

Словом вишию день - простелю рушники

А на тих рушниках Україна моя.

 

Читець 12.

Бережіть, як хлібну ниву
Рідну мову, люди!
У розмові щирій, тісній,
В суперечці втомній...
Мови - то мов квіти різні -
Схожі й неповторні
Ви не зрадьте і не крайте
Грубими словами,
Не топчіть, не забувайте

Колискову мами.

 

Ведуча 1. Українська мова ввібрала в себе все найкраще, найвеличніше, наймудріше – голосний сміх щасливої дітвори і зворушливий плач сироти, невимовний біль чумака в далекій дорозі і тягар каторжника на важкій підневільній праці, солодке задоволення від творчої праці та побратимської вірності і велике розчарування від холодної людської байдужості

Ведуча 2. Блакить високого неба і золотого сонця пшеничних ланів, сяйво світлого місяця і ясних зір, могутність бурхливого Дніпра і оспіваного в піснях тихого Дунаю, тихий шепіт шовкових трав і таємний шум замріяних смерек, красу опоетизованої червоної калини і хрещатого зеленого барвінку.

Ведуча 1. Розмаїте і щедре наше українське слово. Мабуть, не всім відомо, що на міжнародному конкурсі в Парижі 1934 року воно зайняло третє місце після французької та перської мов. За милозвучністю наша мова посіла друге місце.

Ведуча 2. Слово надто багато важить у людському житті. Воно вмить змінює настрій, робить щасливим або нещасним, радісним чи пригніченим. Слово може стати і ніжною запашною квіткою і живою водою, що повертає віру і добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом.

Ведуча 1. Про українську мову й українське слово можна говорити безкінечно.

Ведуча 2. Століттями гнане й переслідуване, все ж гострилося  воно й виточувалося в прислів’ях і приказках,  існувало в піснях і думах, казках і переказах. 

Читець 13.

Купана - цілована хвилями Дніпровими,

Люблена – голублена сивими дібровами,

З колоска пахучого, з кореня цілющого,

Із усмішки і сльози, сонця, вітру і грози

Наша мова.

Читець 14.

Як смута матерів,
Думи сивих кобзарів,
І дівочі переспіви синіх вечорів,
Виплекана веснами і серцями чесними,
Наша мова.

Читець 15.

Не цурайтесь мови, люди,
Рідного джерельця.
Хай вона струмочком буде,
Хай дійде до серця.
Читець 16.

Хай вона в піснях лунає
Кожен день і в свято.
Соловейком хай співає
В українській хаті.

Читець 17.

Співай, моя мово, у пісні чудовій
І смійся, у жартах звучи!
Світися щасливо у Зірці ранковій
І в побуті теж не мовчи!

Здіймайся у славі у небо високе,
Багатою будь, як земля.
Глибокою будь, наче море широке,
Щоб чули тебе звіддаля.

Квітуй, як весна, у чарівнім суцвітті,
Весело по світу йдучи.
Звучи, моя мово чарівна, у світі
І в серці людськім не мовчи!

Не дай занедбати себе і забути,
До кожного серця дійди.
У миті біди і найважчої скрути,
Як мати рідненька прийди.

І тихо-тихенько співай колискову,
Щоб серце в дитинство вернуть.
Щоб більше ніколи свою рідну мову
Не міг українець забуть.

 

Ведуча 1. Ось і добігає  кінця наше свято. Хотілося б, щоб від сьогоднішнього дня ви залишили у своєму серці хоча б одну краплину любові до рідної мови, щоб  завжди пам’ятали  про те багатство, яке є в кожного з нас, і багатство це – наша рідна мова.

Ведуча 2. У пророчому посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм» український Мойсей — Тарас Григорович Шевченко писав:

Все розберіть... та й спитайте

Тоді себе: що ми?

Чиї сини? яких батьків?

Ким? За що закуті?

 

Ведуча 1.  Поставмо ці питання й собі. Відчуймо себе не рабами і не перевертнями, що «з матері полатану сорочку знімають, помагають недолюдкам матір катувати». Ні! Згадаймо, що....

Ми є нащадки гнівного Тараса,

Його терни торкнулись наших тіл.

Народ возвести в націю — не в расу

Огненним словом Велетень хотів...

 

Ведуча 2. Встеляймо кручу пам’яті щоденно

Освяченими вітами верби:

Держава наша буде суверенна,

Разом: Коли відчуємо себе народом ми.

(Пісня «Мова єднання». Виконує Тарасенко Катя. Відеоролик)