Сценарій урочистого мітингу "Тернистими шляхами родини Колтоновських"

Виступ сільського голови Биченка Я.П. (відкриття свята).

І ведучий. Роменщина... Посульський край...

Там верби мріють над ставами,

В садах щебечуть солов’ї

І жайвір в’ється над полями.

ІІ ведучий. Роменщина... Чарівний край...

  Там ромен-цвіт вкриває луки,

   Лілеї квітнуть на річкаї

   І чути горлиць перегуки.

І ведучий. Роменщина... Казковий край...

Там трави граються з вітрами,

Сховалась тиша у лісах

І хлібний дух блука житами.

ІІ ведучий. Роменщина... Мій рідний край..

Там села носять назви милі...

Хмелів, Калинівка, Гаї,

Басівка і сусіднє Сміле.

І ведучий. Життя – як ріка. Кожного цікавить, яким воно буде: чи спокійним потічком, чи швидкоплинною рікою, яка міняється, рве греблі. Це залежить від людини, її духовного світу й досконалості. Є своя принада у спокої й мирі, але коли ми прагнемо до тиші, то перестаємо творити й пізнавати себе.

                          Призначення людини на Землі – яскраві спалахи. Бурхлива течія. Кожен із нас повинен творити новий світ за законами добра, справедливості, любові. Тоді течія людської душі матиме  в собі чистоту джерельного струмка.

ІІ ведучий. Басівську землю щедро напоюють живодайною водою Хмелівка й Сула. Тому й дала вона багатий урожай. На зелених берегах цих річок розквітли грані таланту письменників та поетів Йосипа Дудки, Івана Овчаренка, художників Яреми Отришка, Олексія Федька, Сергія Півторака.

І ведучий. Сьогодні нас зібрала на цій землі ще одна визначна подія – вшанування пам’яті родини Колтоновських.

ІІ ведучий. Подружжя Колтоновських, відтоді як жило в селі Великі Будки і до цього часу, ніби оповите якоюсь таємницею.

                      Хто ж вони? Де їх коріння? І що, власне, зробили ці люди для України, для своєї Батьківщини?

І ведучий. Андрій Павлович Колтоновський, за даними краєзнавчого музею, народився в 1862 році в селі Велика Салтовка Васильківського району Київської губернії. Невідомо лише число й місяць його народження. Навчався в Київській духовній семінарії. Із якихось причин не закінчив її, і в 1893 році переїхав до Петербурга.

ІІ ведучий. Андрій Павлович із 1894 року починає друкуватися в журналах “Русское богатство”, “Вестник Европы”, “Журнал для всех”, пише вірші.

                        18 квітня 1902 року піддався арештові за участь у робітничій демонгстрації. Є згадка К. Чуковського, що велику популярність серед молоді у передреволюційні роки мав переклад А. Колтоновського польської антицаристської пісні “Як король ішов на війну”. Та в літературу він увійшов уже як перекладач Т.Шевченка. У 1911 році у Петербурзі виходить російською мовою “Кобзар”, де свої 40 перекладів друкує Андрій Павлович Колтоновський.

І ведучий. Олена Олександрівна народилася в Києві, у 1889 році закінчила Київську жіночу гімназію. У 1892 – 1896 роках навчалася на вищих жіночих курсах у Петербурзі. Тут вони зустрілися Олена й Андрій. Спільні захоплення, літературна праця поднали навіки двох талановитих людей.

ІІ ведучий. Олена у 90-х роках дев’ятнадцятого століття працювала в журналах “Мир божий” та “Юный читатель”.

                         У 1898 – 1902 роках друкувала статті і театральні рецензії в газетах “Сын отечества”, “Новости”. Українка за походженням – вона стала відомим російським літературознавцем та критиком на рубежі двох століть, до її голосу прислухалася вся тогочасна Росія. Бо ж мала і тонкий художній смак, і виключну ерудицію, ще й вільно володіла дев’ятьма іноземними мовами, що давало їй змогу читати зарубіжну літературу в оригіналі, співсставляти літературний розвиток із російським, правильно робити ті чи інші висновки.

І ведучий. В історію російської літератури Олена Колтоновська ввійшла грунтовними статтями про творчість Л.Андрєєва й М.Горького, О.Толстого й А. Чехова. Була особисто знайома з багатьма з них, користувалася повагою й підтримкою. Водночас ця чарівна, вродлива панночка ніколи не забувала, - хто вона, звідки її коріння. Певним внеском у нашу культуру сталт її блискучі розвідки: “Марія Заньковецька”, “Спадкоємці Саніна”, рецензії на книги М.Коцюбинського.

ІІ ведучий. У 1911 році Колтоновська пише й друкує велику статтю про Шевченка. Любила й цінувала ця жінка українську мову. І не випадково у дослідженні “Т.Г.Шевченко”, вона звертає особливу увагу на неповторні барви, простоту і ясність, народність Шевченкових творів. Пророкуючт безсмертя Кобзаря, Олена Олександрівна писала: “В потомстві Шевченко воздвиг собі несокрушимий пам’ятник, і до нього не обірветься духовне пілігримство його співвітчизників і всіх, кому дорога краса, благородство і сила людського генія”.

                          Краса, благородство, людська гідність і духовність. Чи не ці риси були найбільш притаманними і самій авторці статей про Шевченка, Елізу Ожешко, Софію Ковалевську та багатьох інших своїх сучасників?

                       Доживала віку Олена Олексанрівна у Великих Будках. Після смерті Андрія Павловича 6 січня 1939 року важко їй прийшлося – боляче й самотньо. Померла вона вже після війни 12 грудня 1952 року. Доглядала її останні роки Марія Федорівна Олександренко.

І ведучий. Старожили Великих Будок і досі пам’ятають подружжя Колтоновських як рятівний острівець серед безправ’я 30-років. У них можна було знайти пораду й розраду, чи й допомогу – місцева влада все ж остерігалася їх зв’язків із столичними письменниками.

ІІ ведучий. Ми знаємо, що час знищує майже все. Уже зник розкішний панський  маєток, спиляні стрункі та велетенські сосни, розвіявся вітром пісок з алеї, викорчували сад. Та найцінніше – унікальна бібліотека, рукописи, над якими працював Андрій Павлович як перекладач, Олена Олександрівна як дослідник, літературознавець і критик. Усе зникло безслідно, знищено недбальством і невіглаством. Навіть могили Колтоновських невідомі... Лише бузок росте на краю урвища.

І ведучий. Де забуті хати і домівки,

Там, де вітер в дубі шелестить,

Там забуте щастя вже навіки

                   І ніколи не  повернеться туди.

Поле заросло уже травою,

Стежка в сад заросла бур’яном,

Не засіють поле золотом пшеницею,

                  Сад уже не омолодить ніхто.

ІІ ведучий. Та залишилися у небайдужих людських серцях спогади про двох талановитих людей. Сьогодні тут зібралися ті, хто має безпосереднє відношення до знаменної події – встановлення й відкриття пам’ятного знака Колтоновським.

Виступ Лободи Ольги Павлівни.