Сценарій виховного західу "Мова - серце нації"

Сценарій «Мова – серце нації»

 Голос. Було це дуже давно, коли Бог вирішив землю поділити між народами. Для цієї важливої справи він запросив до себе у резиденцію дітей від кожно-го народу.

Бог. За дітьми ж майбутнє, дітям на цій землі жити, нехай собі і обирають

те, що їм до душі.

Голос. Український люд вирішив відправити до Бога Надію, бо мав на неї надію, і Любомира – він у всьому любить мир та злагоду, а значить з чужими дітьми не посвариться і гідно представить українців перед Божими очима.

Матуся Явдоня дуже хвилювалася за своїх діток.

Матуся. Чи гідні вони такої місії? Я ж вас  постійно навчала  жити по совісті, бути справедливими, чемними, працьовитими, покірними долі та Богу, адже Бог бачить все і зможе всіх правильно оцінити та обдарувати.

Голос. Коли настав час вирушати в дорогу, матуся спекла для Бога коровай, а Надія вишила рушничок.  Любомир запряг таткових волів, поклав на віз каза-нок, хліб, сало, кілька цибулин, сіль і крупу для кулешику та й поїхали.  Коли маленькі українці під'їхали до резиденції Бога.  Надія тихенько постукала в двері і вони відчинилися самі. За столом сидів сивий дідусь, а перед ним лежала величезна карта світу. Дідусь, підперши голову долонями, тихесенько посопував, мабуть, дуже втомився і спочиває. Маленькі українці вирішили його не турбувати, відійшли навшпиньках у куточок і почали покірно чекати своєї долі. Дідусь і справді незабаром відкрив очі і дуже здивувався, побачивши у світлиці двійко дітей, що терпляче охороняють його сон.

Бог. Ви хто? – запитав Бог.

Любомир.  Доброго дня, Святий Боже, ми – українці, Любомир і Надія, – промовили діти, низько вклонилися і поклали перед Богом на столі запашний коровай на рушничку.

Бог. Доброго дня, українці, дякую за хліб_сіль. Деякі діти ходять з мечем, а ви з калачем! Молодці! Ви мені дуже сподобалися. А де ваша земля? ,-запи-тав Бог і подивився на карту.

Надія. Ми її ще не отримали…

Бог. А чому ви так пізно прийшли? Я вже всю землю розділив і роздав.

Любомир.  Ми прийшли вчасно, але нас спочатку потіснили інші діти, а потім ми не хотіли порушувати Ваш сон, адже Ви мабуть дуже втомилися.

Голос. Бог пильно подивився на дітей, а потім почав переглядати на моніторі дані відеоспостережень, що ведуться за землею, а згодом промовив:

Бог. Що ж мені з вами робити, українці? Ви й справді дуже гарні і добрі діти, і всі вчинки ваші заслуговують лише похвали та нагороди… Але ж я вже всю землю розділив. Залишилися лише пустелі та вкриті кригою льодовики, а ви заслуговуєте землі кращої…

Голос. Бог на хвильку замислився, а потім важко зітхнувши додав:

 

Бог. Віддам я вам свою землю, ту що залишив для своєї резиденції на вашій планеті. Це найкраща земля з поміж усіх. Вона знаходиться у самому центрі Європи. Тут є теплі моря – Чорне та Азовське, тут є дуже красиві гори Кар-

пати та Кримські гори, гарні квітучі степи та чудові ліси,де мешкає всяка жи-вність. Тут найродючіші у всьому світі ґрунти – чорноземи. Моя земля також багата на корисні копалини і цінні родовища. А ще тут багато цілющих дже-

рел і повноводних рік.

Голос. Бог показав дітям свою карту, моря, гірські вершини і торкнувся ру-кою синьої стрічки, що пролягла через всю його землю.

Бог. А це найбільша ріка Дніпро, вона протікає через усю мою землю з півночі на південь і впадає у Чорне море. Дніпро – моя гордість і слава, тож і називаю його часто Славутичем.

Голос. Бог знову замислився…

Бог.  Шановні українці, ви звичайно гідні цієї землі, але ж чи зможете її вбе-регти?

Любомир. Зможемо! Я зберу друзів, вони дуже відважні, ми опануємо бойові мистецтва –бойовий гопак, стрільбу з лука, викуємо гострі шаблі, побудуємо Січі і відстоїмо свою землю перед ворогами.

Голос. Бог посміхнувся.

Бог. Я ніскілечки не сумніваюся у вашій мужності, і нащадки ваші козаки будуть мужніми та відважними, але вороги дуже хирі і підступні… Самої мужності буде замало, щоб вберегти цю землю. Вам необхідна буде ще й

мудрість.

Надія. Ми будемо старанно вчитися, щоб бути мудрими та гідними цієї зе-млі… І дітей своїх навчатимемо, і шкілбагато збудуємо!.

Бог. Я ніскілечки в цьому не сумніваюсь. Ваш народ і справді дуже освічений, у вас буде найбільше шкіл, ви вже у козацьку добу дивуватимете сусідні народи суцільною грамотністю та писемністю, гарними вчителями і вищими школами. Чи не забудете – що ваша земля найкраща у світі, що ваша мова наймилозвучніша, наймелодійніша мова в світі?

Любомир. Ні, не забудемо.

Надія. Обіцяємо.

Любомир. Спасибі, Боже, за землю і спасибі за мудрість, ми передамо твої настанови всім українцям, своїм дітям і внукам.

Надія. Навідуйся, Боже, до нас в Україну частіше, нам без твоєї допомоги буде важко.

Любомир. Ми запрошуємо тебе, Боже, у майбутнє: у 2019 рік до Маріупольської школи-інтернату №11 на свято до Дня писемності «Мова – серце нації».

 

 

Пісня «Батьківська мова»

 

 

 

Виходять Слово, Поезія  та Словесність

Словесність. Доброго дня, шановні гості!  Я - Словесність – початок усіх наук. Я -  джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає сили і розливається могутньою рікою Ми раді вітати вас на святі писемності та рідної мови. Нехай це незвичайне свято збагатить ваші знання про українську мову, її історію, традиції, допоможе дізнатись багато цікавого про визначних діячів української словесності.

Слово. Я – слово. Адже, слово  до слова – зложиться мова!.. 9 листопада, День української писемності та мови – свято рідної мови. Першим до нас приходить слово… З колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою. “Мама, тато, баба, льоля, киця, жижа”, – лепече дитина. Які дивні перші двоскладові слова! А потім знання зі словесності поширюються.

Дитина спинається на ноги, пізнає за день десятки нових слів, звучних та красивих: сонечко, квітка, вода, трава… Світ – мов казка.

Поезія.    Я – Поезія.

               Як наголос в віршах не зовсім "грає"

                - Поезія таке передбачає.

                Не той десь поетичний розмір

                - Поезія передбачає творчий простір.

                Не зовсім рима є стовідсоткова…

                Отож, нагадую я знову й знову:

                Поезія – динаміка, не статика

                І хай не ображається граматика

                Є арифметика, є вища математика

                Гімнастика є, але й акробатика

                Поезія – це вищий пілотаж, а не граматика,

                Не діловодство, - знають про це всі

                Поезія бо не граматика, а стан душі.

 

Усі разом  разом.  Зі святом цим вітаємо вас!

Танець

Словесність. Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Нею можна передати найтонші відтінки думок і почуттів.

Слово. Та розмовляючи щодня вдома, у школі, на вулиці, ви іноді й не замислюєтесь над особливостями, відтінками слів, доцільністю вживання їх…  Сприймаєте слова, як щось звичайне, само собою зрозуміле.

Словесність. А тим часом мова – одне із багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію.

 

 

Слово. Земля українська стародавня, така ж дав­ня і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи роз­квіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, пере­казах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

 

Відео «День української мови».

 

Словесність. Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т. Шевченкові та Франкові, Ле­сі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багат­ство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спад­щину, котру треба примножувати та оберігати.

Слово. «Відберіть мову — і народ уже більше не створить її, нову батьківщину навіть можна створити, а мову — ніколи; вимерла мова в устах народу — вимер і народ».

Словесність.  А мені спало на думку, що не­даремно стільки літ чужинці старалися заборони­ти нашу мову, нав’язували свою культуру і свою владу.

Слово. Так. Факти вражаючі. 270 років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, прагнули, аби він був покір­ним рабом без мови, без усної народної творчості, тобто без коріння роду нашого.

Словесність.  Я пропоную при­гадати той тернистий шлях боротьби української мови за незалежність.

 

Звучить мелодія Т.Петриненка «Україно»

(Ведучі по черзі зачитують факти з історії мови, в цей час на сцену з великою квіткою в руках виходять дівчата у вишиванках, на кожній квітці – дата. Дівчата стають позаду ведучих напівколом.)

 

Слово.  1720 р. —указ Петра І про заборону книго­друкування українською мовою.

Словесність.  1769 р. — видано розпорядження російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та книг.

Слово.  1775 р.— зруйновано Запорозьку Січ та закри­то українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

Словесність.  1862 р.— закрито українські недільні школи.

Слово.  1863 р.— указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

Словесність.  1876 р.— указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пі­сень.

Слово.  1884 р.— закрито всі українські театри.

Словесність.  1908 р.— вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкід­ливою.

Слово.  1914 р.— російський цар Микола II ліквідує українську пресу.

Словесність.  1938 р.— сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

Слово.  1983 р.— видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови у школах і поділ класів в українських школах на дві гру­пи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою.

Словесність.  1989 р. видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодер­жавну мову.

Слово.  1991 р. прийнята державна програма реаліза­ції української мови та мов національних меншин до 2000 року.

(Музика замовкає. Із глибини сцени виходить дівчина із запаленою свічкою. Шість дівчат підходять ближче, інші  стоять на місці обличчям до глядачі. Ті, що підійшли,   читають  “Молитву” Ольги Яворської.

                                            Звучить мелодія «Сопілка»

Дівчина 1.

Гріховний світ вирує неспроста,
Підступний демон, що керує нами,
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.

Дівчина 2.

О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.

Дівчина 3.

О  Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.

Дівчина 4.

Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке  колись Шевченко покохав.

Дівчина 5.

Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за грат летіла птахом до людей.

Дівчина 6.

Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.

(Музика змовкає. Дівчата тихенько йдуть зі сцени.)

 

Слово. Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос –
Більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!…

Словесність. Послухайте вірш Т.Г. Шевченка   «                 .»,   який вам прочитає Поезія.

 

(На сцені з’являється дівчина у довгій сорочці, з розпущеним волоссям і лілеєю на голові. Під звуки «Сумної мелодії» М.Скорика вона розповідає поему «Лілея» Т. Шевченка.)

 

Поезія. Читає вірш……………..

Пісня «Українська мова»

Вихід Української мови в кінці пісні або Укр. Мова співає. Вкінці пісні виходять хлопці-читці

 

Читець 1   - Здрастуй, Слово,

Українська Мово!

Здрастуй на межі тисячоліть!

Квітни калиново й барвінково,

Запашна вічнозелена віть!..

 

 

 

 

Читець 2   - Слово – брила, слово – крила, диво,

У незнане зоряний  політ.

Через мову щиро і правдиво

Одкривається нам білий світ…

Читець 3  Малюємо словом красу України,
                   Безмежні простори, ліси і поля.
                   Словами збагатимо душу дитини,
                   Бо це найрідніша і мила земля.

Читець 4  Бо це твоя мова жива, світанкова,
                   Її ти повинен по світу нести.
                  Складемо в віночок словечко до слова
                  Й відкриємо з ними світи.

Читець 5  Заглибимось з ними в історію роду,
                   У побут прадавній й сучасне буття.
                   У те сокровенне і вічне народу,
                   У пісню, у думу, в духовне життя.

Читець 6   Відкриємо велич своєї країни,
                    Безмежну, чарівну і дивну красу.
                    Усю мальовничість степів України
                     І вранішню срібну росу.

Читець 7    У лісу чудового пісню та казку
                     І неба бездонного вічну блакить.
                     Народу незборного мудрість і ласку,
                     До всього хай серце твоє прикипить.

Читець 8  До рідної мови, до рідного краю,
                  До мудрого слова і до доброти.
                  Хай серце навіки свій край покохає.
                  То ж світлим і добрим рости.

Читець 9  Бо все починається з рідної мови
                   І пісні, що мама співала колись.
                  Люби і шануй рідний край світанковий
                   Й усьому найкращому вчись.

Читець 10. Всіх нас єднає рідна мова,

 Всіх, хто живе у цім краю.

 Вона прекрасна, світанкова,

Я в ній свою наснагу п'ю.

 

 

 

 Читець 11 Бо наша рідна мова-мати,

   Снагу і силу нам дає.

   Нам стежку в світ дано топтати,

   Поки в нас рідна мова є

 

Читець 12 І як гуртом, не поодинці,

    Почнемо в світ її нести,

    То й доти будем — українці

    Поміж народів сміло йти!

 

Читець 13. А знехтуємо рідне слово —

     Земля цього нам не простить,

     То ж сяй над світом, рідна мово!

     Тобі в віках судилось жить!

 

 Читець 14. Цвіти і смійся, рідне слово!

    У серці щирому звучи!

    Моя чарівна, рідна мово,

    Лети над світом не мовчи!

 

Виходять дівчата

 

Слово. Українська мова – мова серця, мова ласки, мова душі, мова добра…

Словесність.  І з нагоди свята – бажаємо всім удачі, добра і тепла…

Слово. Незгоди людські хай не чинять вам зла…

Словесність. І тільки все добре в житті щоб велося…

Слово. Хай збудеться все, що іще не збулося!

Словесність. Як сонце на небі щоденно сіяє…

Слово. Так щастя в житті вашім хай розцвітає.!

 

 

Усі діти виходять на сцену

Фін. Пісня «Мова єднання»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІЛЕЯ

«За що мене, як росла я,

Люде не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти!

Скажи мені, мій братику,

Королевий Цвіте!»

«Я не знаю, моя сестро».

І Цвіт Королевий

Схилив свою головоньку

Червоно-рожеву

До білого пониклого

Личенька Лілеї.

І заплакала Лілея

Росою-сльозою...

Заплакала і сказала:

«Брате мій, з тобою

Ми давно вже кохаємось,

А я й не сказала,

Як була я людиною,

Як я мордувалась.

Моя мати... чого вона,

Вона все журилась

І на мене, на дитину,

Дивилась, дивилась

І плакала? Я не знаю, 

Мій брате єдиний!

Хто їй лихо заподіяв?

Я була дитина,

Я гралася, забавлялась,

А вона все в’яла,

Та нашого злого пана

Кляла-проклинала.

Та й умерла. А мене пан

Взяв догодувати.

Я виросла, викохалась

У білих палатах.

Я не знала, що байстря я,

Що його дитина.

Пан поїхав десь далеко,

А мене покинув.

І прокляли його люде,

Будинок спалили...

А мене, не знаю за що,

Убити не вбили,

Тілько мої довгі коси

Остригли, накрили

Острижену ганчіркою.

Та ще й реготались.

Жиди навіть нечистії

На мене плювали.

Отаке-то, мій братику,

Було мені в світі.

Молодого, короткого

Не дали дожити

Люде віку. Я умерла

Зимою під тином,

А весною процвіла я

Цвітом при долині,

Цвітом білим, як сніг, білим!

Аж гай звеселила.

Зимою люде... Боже мій!

В хату не пустили.

А весною, мов на диво,

На мене дивились.

А дівчата заквітчались

І почали звати

Лілеєю-снігоцвітом;

І я процвітати

Стала в гаї, і в теплиці, 

І в білих палатах.

Скажи ж мені, мій братику,

Королевий Цвіте,

Нащо мене Бог поставив

Цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселила,

Тих самих, що вбили

Мене й матір?.. Милосердий

Святий Боже милий!»

І заплакала Лілея,

А Цвіт Королевий

Схилив свою головоньку

Червоно-рожеву

На білеє пониклеє

Личенько Лілеї.