сценарій виховного заходу

Департамент освіти і науки виконкому

Криворізької міської ради

Комунальний позашкільний навчальний заклад

«Центр дитячої та юнацької творчості «Сонях»

                                                       Виховний захід,

присвячений дню пам’яті Воїна – афганця

 «Як довго ця війна тривала»

Тема: «Як довго ця війна тривала»

Мета:

   • ознайомити учнів з однiєю з найтрагiчнiших сторінок iсторii;

   • виховати пошану до тих,  хто став свідком i учасником воєнних дій в Афганiстанi;

   • виховувати розуміння відчуття небезпеки, яке культивує війна, донести до сердець           дітей, що війна — це божевілля;

   • розвивати почуття патріотизму.

Обладнання: плакат з назвою заходу: «Як довго ця війна тривала», виставка літератури з творами про Афганську війну;мультимедійний проектор; елементи одягу воїна-афганця; записи  ліричних та трагічних пісень, пісень про Афганістан;  фрагмент відеоролика про початок введення радянських військ - Цикл передач Л. Парфьонова «Намедни»;

 (лунає трагічна музика)

Сценка 1

Автор: Міст через прикордонну річку Аму й сотні жіночих очей, спрямованих туди, де біля шлагбауму стоїть прикордонник i ось-ось має з’явитися чергова колона з нашими солдатами. Стоїть дівчина з піднятим плакатом над головою: «Микитюк Дмитро. В/ч 4412». Очима шукає когось.

(Проходять воїни (хлопці у вiйськовiй формі).

( Дівчина питає одного, іншого...)

Дівчина:  Микитюка не знаєте? Діма! Діма!

Солдат (продовжуючи рух): Прийде твій Микитюк!

Автор: І коли виходила остання колона, Анна, як завжди, стояла, коли побачила

свого Микитюка. (Плакат випав із рук.) Вона кинулася до бронетранспортера. І сержант на броні піднявся їй назустріч, але БТР продовжував рухатися.

Дівчина: Я бігла поряд, хапаючись за метал руками.

Автор: Тоді найбойовитiша з матерів стала перед бронетранспортером, розкинувши руки, сказала: «Стійте! Наречену вiзьмiть».

Дівчина: До мене простягнулися солдатські руки i підняли мене на броню, i я опинилася вiч-на-вiч із тим, кого так довго чекала.

Ведучий1: Закінчилася й пішла в iсторiю Афганська війна. Ніким нікому не оголошена, героїчна i трагічна, вона виявилася вдвiчi тривалішою, ніж Велика Вітчизняна. Війна тривала 9 років 1 місяців i 15 днів. Чи потрiбнi були наші хлопці там? Ми маємо знати про страшні дні тієї війни.

Сценка 2

Історик 1: 1979 рік. В Афганiстанi перемогла квітнева революція. До влади прийшли дружні до СРСР сили. Але нова влада не могла розв’язати всіх проблем цієї країни. Середньовічна вiдсталiсть, убогість, мiжусобнi війни: одні групи населення воювали з іншими, панували неписьменність, висока смертність.

Історик 2: Афганський уряд не раз звертався до уряду СРСР із проханням про надання військової допомоги. В цих умовах радянському керівництву, звичайно, треба було прийняти нелегке рішення: погодитися або уникнути втручання в афганські події. За словами Гарєєва, заступника начальника оперативного управління генерального штабу: «Введення радянських військ було непродуманим, політично помилковим кроком, що завдав величезних втрат нашій країні та афганському народу. Або взагалі не вводити війська, або ввести не 4—5 дивiзiй, а відразу 30—40, за 2—3 роки досягти стабiлiзацiї в країні та припинення бойових дій».

Історик 1: все-таки рішення про введення обмеженого контингенту радянських військ на територію південного сусіда було ухвалено, тим більш що в Афганiстанi зрадницьки було убито главу держави  та США зробили спробу розмістити могутню зброю поблизу південних рубежів СРСР. Це був час «холодної війни», час жорстокого протистояння СРСР i США.

Історик 2: тоді ні в кого не було сумнiвiв щодо правильності ухваленого рішення. І радянські війська, вiрнi вiйськовiй присязі, вирушили на чужу землю виконувати «інтернаціональний обов’язок».

Історик 1:  Скільки разів так бувало: війни замислюють вже сиві політики, а в окопах опиняються ті, кому по 20—30 років. Що було? Як було? І чи так було?

(Фрагмент відеоролика про початок введення радянських військ.)

 (Цикл передач Л. Парфьонова «Намедни».)

Сценка З.

Солдат 1: Афганістан мені видався раєм. Річки казково голубі, червоні маки ростуть, багаття маків біля підніжжя гір. Побачив блиск зниклої в пісках змії. Риб’ячий блиск. Ніякої війни.

Солдат 2:

Открываю страницы  афганской войны,

Где желтеют бумага и строки:

Ведь уроки, которые извлечены,

Прояснились не в скорые сроки.

Делал записи наспех, но все — набело,

Как история мне диктовала.

Ну, а то, что ни строчки

В стихи не вошло,

На войне этой тоже бывало.

Солдат З: Перші 8—9 мiсяцiв спали, де доведеться: на землі, в кабінах автiвок. Потім поставили намети. З кінця лютого до кінця березня - тут постiйнi дощі. Потім настає страшна спека. Один лейтенант привіз із собою термометр зі шкалою розподілу до +40. Коли повісили на сонці, він луснув.

Солдат 4:  Що найбільше вразило в Афганiстанi - це вбогість. Бiднi оселі, змарнiлi, голодні люди. Убогість проступає всюди -  одяг, житло, навіть очі. Коли ми приїхали, зима була. Снігу не було, але вітер пронизував до кісток.

Солдат 5: У квiтнi вперше поїхали в рейд. Супроводжували продукти. Там дізналися, що є душмани. Постійний обстріл на дорогах. Весь час у напруженні. Якось душмани влаштували засідку. Сховалися на деревах, прив’язавши себе до стовбурів. Було дуже складно визначити, звідки ведуть вогонь. Викликали на допомогу гелікоптери. Ті обстріляли сади. Ми після обстрілу ходили їх прочісувати. Деякі мертві душмани впали на землю. Інші так i залишилися висіти на деревах.

Сценка 4.

Ведучий 1: З афганського боку ця війна від самого початку мала характер війни релiгiйної. «Моджахед» — воїн за віру. Для нас просто «дух», душман - ворог, бойовик.

(Звучить східна музика. Заходять хлопці-«душмани»)

Душман 1: Ми нічим не виділялися з маси мирного населення, але коли надходив наказ, брали в руки зброю i йшли воювати. Багато хто з нас проходив підготовку в Пакистані або Iранi. Очолювали нас колишні офіцери, мулли, великі землевласники. Ми були добре озброєними. Нам допомагали інструктори із США, Туреччини, Пакистану.

Душман 2: Наша тактика - це засідки на дорогах для захоплення полонених i техніки, нiчнi нальоти, обстріл, дорожньо-мiнна війна на комунiкацiях, диверсiйно -терористичнi акти, пiдриви вибухових пристроїв у місцях масового скупчення населення.

(З іншого боку сцени виходять солдати)

Солдат 1: У перші роки війни стало зрозуміло, що використання танків в умовах гір, обмеженої кiлькостi доріг було неприйнятним. А ось бронетранспортери i автомашини «Урал-4320» показали себе з найкращого боку.

Солдат 2: Радянська 40-ва армія, що була дислокована в Афганiстанi, здійснювала охорону комунiкацiй, аеродромів, промислових та інших об’єктів.

(Солдат1  декламує вірш «Афганистан»)

Солдат 1:

Завалы, заслоны, засады,

Барханы, сугробы, ветра,

Наверно, забыть это надо,

Но помнится, словно вчера.

Страна, что за речкой, на юге,

Как мы её звали подчас,

Близка, словно песня о друге,

Навеки ушедшем от нас.

(Звучить фонограма пiснi. «Умирали пацаны». Група ДДТ, Юрій Шевчук.)

Сценка 5.

Ведучий 1: 3 приходом до влади 1985 року Горбачова, до Афганістану було вiдряджено генерала Зайцева, який зробив висновок: немає анi найменшого шансу на перемогу у вiйнi з моджахедами, війська потрібно виводити!

Ведучий 2: Усього в цій вiйнi загинуло 14 504, було поранено 35 478 воїнів, 311 пропало без вiстi. Кожен третій з України.

Ведучий 1:

Світла пам’ять всім тим,

Хто не повернувся з війни,

Хто став частинкою тиші

Хто ліг в горах i не прокинувся

від неоголошеної війни.

Ведучий 2: Прошу всіх устати i вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

 (хвилина мовчання)

Ведучий 1:  Прошу всіх сідати. Сьогодні в нас у гостях учасники війни в Афганiстанi, i ми надаємо їм слово.

(виступ членів спілки  ветеранів Афганістану)

(Звучить фонограма пiснi А. Розенбаума «Чорний тюльпан».)

Ведучий 1:  Якось мені довелося бути свідком подій, які глибоко запали мені в душу. Йшов черговий призов новобранців в армію. У військкомат прийшла змучена горем жінка.

 Сценка 6

(заходять офіцер і жінка)

Офіцер. Ви до кого?

Жінка. Ось... — простягає повістку — Ви надіслали?

Офіцер (читає). Ми надіслали. Повістка для Василя Ярмоли. З’явитись у військкомат сьомого числа. А де ж Василь?

Жінка. Його немає!

Офіцер. Як немає?

Жінка. Немає Василя. Поховали Василя.

Офіцер (відкидається на спинці стільця, розводить руками). Поховали? А повістку йому прислали?

Жінка. З Афганістану в труні привезли Василя, минулого року поховали.

Офіцер. Ну?! Як же це... З Афганістану привезли? А ця повістка?

(Розглядає повістку. Кудись іде. Жінка стоїть на порозі й чекає. На душі тяжко. Повертається офіцер і, ховаючи очі, говорить.)

Офіцер. Можете йти.

(Жінка стоїть. Тоді він дивиться в очі).

Офіцер. Ми лiквiдували повістку вашому синові. Можете йти!

Жінка. (Шепоче.) Ліквідували ?

Офіцер. Ліквідували ! Йдіть (сердиться). Чи ви не розумієте? Повістку виписали випадково, тому що глянули не в ту картку. Переплутали.

Жінка. Василя вбили в Афганiстанi (виривається в неї).

(Як у тумані, виходить жінка в коридор. Вона хитається.)

Жінка. Господи!

Ведучий 1: Я стояв дивився їй услід. І не було, напевно, горя, більшого для цієї жінки, як момент, коли згасла остання надія. І не було ганьби більшої в мене за наших офiцерiв, які не знайшли теплого співчутливого слова для матері, яка віддала єдиного сина заради імперських амбiцiй полiтикiв.

(виходить жінка)

Жінка-матір:

Не повернувся з вiйнi чийсь батько,

не повернувся чийсь син,

 але мати продовжує чекати сина i пише лист.

Посміхнувся поштар винувато,

Що сказати мені він не знає.

Не приніс знов листа від солдата,

Адже знає, що так я чекаю.

Ти пиши мені, синку, частіше,

Хай дорослий, - мені ти — дитина,

Повертайся додому скоріше,

дорогенький, хороший мій сину.

Мені часто ти снишся ночами.

А прокинусь — тебе вже не бачу.

Подивлюсь на портрет твій і часто,

Щоб ніхто не помітив, я плачу.

Знаєш, сину, мені 38,

Я бадьора, зовсім не хворію.

Все гаразд у нас дома,

Я чомусь, мій хороший, сивію.

Я думками, синочку, з тобою,

Ти пиши, щоб душа не боліла,

Щоб діждалась тебе молодою

І чорнява була, а не біла.

(лунає лірична музика)

(виходять хлопці-солдати, сідають півколом)

 Сценка 7

Солдат 1 (пише):  Втомлююся жахливо. Але коли ввечері хлопці просять їм заспівати - відмовити не можу.

Солдат 2 (пише лист):  Учора вбили Кольку... Безглуздо... Я не можу перенести цієї тяжкої втрати. Життя брехливе, паскудне i жорстоке. Де ти отримаєш кулю? Де? Якби знати? Йому було 20. Що він бачив? Нічого, крім того, як убивати? Війна -  страшне слово... людина народжена не для того, щоб умирати, а для нормального людського життя.

Солдат З: Ми перед Батьківщиною чисті. Я чесно виконував свій солдатський обов’язок. Чув, читав: зараз цю війну називають «брудною». А як бути з такими відчуттями, як відчуття Батьківщини, обв’язку. Ми перед Батьківщиною чисті.

Солдат 4: Нас називають окупантами. Що ми там захопили? Що звідти вивезли? «Вантаж-200» — труни з нашими товаришами? Що придбали? Хвороби від гепатиту до холери, поранення, контузії, iнвалiдностi?

Солдат 5:  Мені ні в чому каятись. Я допомагав братському афганському народу, переконаний.

Солдат  6: Я повернувся. Я радий, що ми повернулися.

Повернулися не тільки на рідну, таку тепер дорогу землю, а й до нормальних людських цінностей.

(Звучить фонограма пiснi «Офіцери»)

Ведучий 1: Рефлексія. Ця війна породила багато запитань. Мета її не була зрозумілою, кожен придумував свої пояснення:

• «Не можна допустити, щоб американці через Афганістан пiдiбралися до наших кордонів» -  вважав Л. І. Брежнєв.
• «Москва приступила до здійснення своєї  мрії про прорив до теплих морів» — налякав президент США Д. Картер.
• «Усе просто, як кавун, — казав радянський дипломат В. Смирнов. Брежнєв хотів помститися Аміну за вбивство його попередника Таракi, якому симпатизував»

Де ж істина?

• Чи були необхiднi там наші війська?
• Чому сьогодні ми говоримо про події минулих літ?

Сцена 8

(декламація вірша «Кому нужна была Афганская война»)

Читець 1:

Кому нужна была Афганская война

Участникам войны в Афганистане?

Кому нужна была  Афганская война?

Кто может мне сказать?

Сполна испита чаша горести.

Упрек. На все века нам скорби впрок.

А мудрость так гласит - дерутся, - третий лишний.

Зачем же драки,

Господи Всевышний!?

Нас от войны убереги,

Ведь на планете не нужны  враги!

Дай мудрости не ссориться

И, злясь, не мстить.

Друг друга  научи нас праведно любить.

Читець 2:

О, матери!

Тех сыновей, что нет!

Воины-афганцы

Лет

Желаю много вам в судьбе.

Костер горит,

Но память прошлых лет не спит

И ноет, ноет рана

Проклятого Афганистана.

Она слепит прожектором  лучом,

А время рассчитало,  что по чем.

В груди и на груди у вас   отметины,

Которыми гордятся ваши дети…

Земля!

Будь пухом навернувшимся!

Вы навсегда живые  в наших душах!