Сценарій виховного заходу «День Катерини»
для дітей молодшого шкільного віку у вигляді інсценівки
(Полтавський ОЦЕВУМ методист, керівник гуртка Дешко Н.А.)
Метою заходу є ознайомлення дітей з традиціями українського народу, пробудження пізнавальних інтересів до історії нації, її культури і побуту; виховання глибоких почуттів любові та поваги до народних звичаїв, традицій; сприяння відродженню обрядів нашого народу та розвитку творчих здібностей дітей.
ВЕДУЧА 1:
Одним з перших зимових свят був день Великомучениці Катерини. Відзначати його розпочинали ще на передодні ввечері. Цього вечора парубки постять, щоб мати добрих дружин, а ті, що грамотні, поверх того повинні читати «житіє» Великомучениці Катерини. Постили цілий день, аж поки не засвітить вечірня зоря. Катерини, як вважалося, є днем ворожіння на майбутній шлюб у парубків, але на практиці цим займалися дівчата. На передодні Катерини, а також у цей день свята дівчата гадали таким чином: зрізані у чужому саду гілочки вишні ставили у воду в хаті – якщо вони на Різдво чи на Маланки зацвітуть – прикмета добра, виходить, і доля дівоча цвісти буде; засохне гілка – кепська ознака.
У цьому випадку під «долею» дівчата розуміють шлюб: є цвіт на гілочці – буде весілля, нема – восени доведеться Покрову благати…
ВЕДУЧА 2:
Українській молоді клуби були відомі ще здавна. Називалися вони вечорницями. Кожна частина села, а то й кожна вулиця мала свою хату для вечорниць. Навіть на маленьких хуторах було принаймні дві хати для вечорниць, бо вважалося, що ходити на одні й ті ж самі вечорниці рідним братам та сестрам не годиться. На вечорниці збиралися тільки дівчата і хлопці, а одружені чоловіки і заміжні жінки ніколи їх не відвідували. Саме на вечорницях хлопці та дівчата, розважаючись, зближувались, пізнавали окремі риси кожного, щоб в недалекому майбутньому вибрати собі пару.
Вечорниці називалися по-різному: вечорниці, вечурки, супрядки, музики. Дівчата на зиму наймали хату вдовиці або бездітної пари. Там вони збиралися разом, щоб прясти починки, шити сорочки, вишивати рушники тощо. Хлопці приходили в гості до дівчат, розважали їх, влаштовували різноманітні хатні ігри, співали, розповідали бувальщини та небилиці, танцювати заборонялося, бо тривав піст.
За хату платили печеним хлібом, пшоном, борошном, полотном – але ніколи грішми. «Гроші, - говорили колись наші селяни, - тільки шинкар бере!» Обов’язком господині було тримати лад на вечорницях. В обов’язки дівчат входило приготування вечері, а для цього вони зносили до хати, де мали відбутися вечорниці, хто що мав: одна – борошно на вареники, друга – сир, капусту, третя – масло, сметану тощо. Хлопці ж мусили забезпечити музикою, а також різними солодощами для дівчат. Першими до хати збиралися дівчата. Вони зачиняли двері і починали роботу. Запізно з’являлися хлопці.
ГОСПОДИНЯ:
- Ой забарилася я, вже й дівчата зійшлися, та такі гарні, а скільки смачненького принесли та приготували! І варенички, і сметанку! Ну що дівчата, поки хлопців нема, то може розпочнемо веселитися, розважатися, та згадаємо як ми будемо ворожити.
ДІВЧИНА 1:
Загалом на Катерини ворожіння були різними: «по розмові», «по зустрічному», «по криниці».
ДІВЧИНА 2:
- «По розмові» означало тихцем підслухати розмову сусідів у їх оселі і за її змістом. Тлумачити своє майбутнє. Звісно, якщо мова велась про щось гарне і приємне, то такою мала і бути доля підслуховувачки.
ДІВЧИНА 3:
- При гаданні «по зустрічному» треба на вулиці зупинити перехожого і дізнатися його ім’я та рід занять. Отже, таким і буде суджений.
ДІВЧИНА 4:
- Ворожити «по криниці» йшли ранком, ще перед сходом сонця, до джерела чи криниці і роздивлялися своє відображення. Якщо воно чисте, то й доля «буде чиста», якщо «пощерблене» - майбутнє життя в заміжжі не ладитиметься.
ГОСПОДИНЯ:
- Так добре! Дівчата! А давайте заспіваємо нашу улюблену пісню.
(звучить пісня «Червона калина»)
ГОСПОДИНЯ:
- Так гарно ви співаєте. Дівчата давайте пограємо в гру «Василь». Вибираємо хлопчика, що виконуватиме роль Василя. Він виходить до іншої кімнати. Решта дітей домовляються між собою, які рухи будуть імітувати перед Василем (наприклад, шити, колоти дрова, грати на скрипці та ін), а він мусить відгадати. Якщо це йому не вдається, знову йде за двері. Коли вгадає, діти кричать «вгадав» і втікають, а Василь їх ловить. Спіймана дитина стає Василем. Під час гри діти рухаються по колу і співають:
Ой Василю, товаришу, ну ж бо глянь ти на нас,
Чи вгадаєш, товаришу, яка праця у нас
А як не вгадаєш, будемо карати
Тоді будеш перед нами
Три дні танцювати.
ГОСПОДИНЯ:
Найпопулярнішою забавою було зав’язувати одному з хлопців хустиною очі, який по голосу повинен ловити дівчат. Вважалося, що так парубок міг піймати свою долю, тобто суджену. Дівчата та хлопці давайте і ми влаштуємо собі таку забаву. Дівчина бере хустку і зав’язує хлопцеві очі, розпочинається гра.
ГОСПОДИНЯ:
Тихо, давайте підслухаємо розмову цих жінок:
ЖІНКА 1:
Хоч я і не гарна, зате моя доля хороша, а ти ось гарна, красива, зате твоя доля нещасна!
ЖІНКА 2:
А давай перевіримо свою долю.
ЖІНКА 1:
Давай. Зваримо кожна свій борщ і кашу, підемо опівночі на перехресну дорогу.
(жінки розходяться, беруть свої страви і знову зустрічаються).
ЖІНКА 1:
Доле, доле йди до мене вечеряти! (3 рази) Та й підходить до мене панич, та такий же хороший, такий гарний, що й надивитися на нього не можна, взяв він ложку, попробував спершу борщ, а далі кашу. Поклав ложку, загорнув у рушник, поклав гроші і не знати де й подівся…
- Ну тепер ти клич свою долю вечеряти як я кликала!
ЖІНКА 2:
Доле, доле йди до мене вечеряти! (3 рази) Та як піднявся вітер, буря. Пісок несе гне дерева, та ламає – таке робиться, що Господи!.. Коли – виходить доля гарної жінки: така ж погана!.. обірвана, кудлата та ще й з хвостом. Виїла все з горщиків, поперевертала їх побила і пішла собі геть.
ВЕДУЧА 1:
Так виглядає доля жіноча. Чоловіча ж доля ж у народних оповіданнях зображена жінкою. Доля – жінка буває проворна або ледача – вона робітниця: працює на свого власника.
ГОСПОДИНЯ:
Ось так відбувалися вечорниці на Катеринин день!