Сценарій виховного заходу « Діти Землі, трагедії скажемо: Ні!»

Про матеріал


Мета сценарію виховного заходу "Діти Землі, трагедії скажемо: Ні!- донести до свідомості дітей масштаби трагічних подій, розбудити в них почуття відповідальності перед наступним поколінням, виховувати глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього життя людства, розвивати почуття гордості за своїх односельчан, за свій героїчний народ, прищеплювати любов до рідного краю.

Перегляд файлу

Сценарій виховного заходу « Діти Землі, трагедії скажемо: Ні!»

Мета:  донести до свідомості дітей масштаби трагічних подій, розбудити в них почуття відповідальності перед наступним поколінням, виховувати глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього життя людства, розвивати почуття гордості за своїх односельчан, за  свій героїчний народ, прищеплювати любов до рідного краю.

 

 

(Звучить «Реквієм».  На сцену виходять двоє ведучі.)

 

(Кадрик 1 із презентації  )

 

1-й ведучий:  26 квітня!  В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.

 

 2-й ведучий:   26 квітня!

В ніч із забуття

Йде страшне створіння – атомне дитя.

Суть його безкровна і зіниць нема

І уста безмовні, і душа німа.

Вирвавшись на волю з мороку ночей,

Вже калічить долі і батьків й дітей.

Виродок – створіння ціль страшну таїть

Поглина сумління, душі нам двоїть.

Простяга до серця щупальця страшні

І вселяє муки, муки неземні.

Присипляє мозок посвистом глухим

Стронцієву дозу сипле, наче дим.

 

(Кадрик 2 із презентації  )

 

 Ведуча  І.     26 квітня!

Люди не проспіть!

Атомне століття раною горить.

Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу,

Щоб зустріли внуки вранішню зорю.

І виростають покоління,

Котрі не чули тиші.

Що зберегли ми, що надбали,

Що дітям в спадок передать?

Тепер тут зона, а була земля,

Тут був чорнозем, а тепер Чорнобиль.

(Кадрик 3 із презентації  )

 

 2-й ведучий: Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.

Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

(Кадрик 4 із презентації  )

1-й ведучий: Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву – два кольори часу, і тому недаремно пісня, яку ви зараз почуєте, стала символом червоного і чорного кольорів в долі України та її народу.

(Виконується пісня „Два кольори”.)

2-й ведучий: Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд ночі, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

(Кадрик 5 із презентації  )

 1-й ведучий: З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.

  2-й ведучий:  Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км.

(Кадрик 6  із презентації  )

На вершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь”.

Учень. Зойкнула Земля чаїним криком

- Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати із іконним ликом:

- Йди, синочку, хто ж коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем

- Сину, вбережи і захисти!

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

- Йди, коханий, хто ж коли не ти?

(Кадрик 7  із презентації  )

1-й ведучий: За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком.

2-й ведучий: 23-річний Правик,  вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.

1-й ведучий: Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

2-й ведучий: Коли молоді пожежники, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації були ще живими, журналісти запитували у них: „У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?”

1-й ведучий: Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони – воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертельну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.

(Кадрики 8, 9 із презентації  )

 2-й ведучий. Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу визначили межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.

(Кадрик 10  із презентації  )

 1-й ведучий:  Одними із перших зустріли цю біду і міліціонери. Вони складали списки жителів Прип’яті і 27 квітня провели організовану евакуацію людей. Люди виїжджали з Прип’яті з надією на повернення до рідних домівок.

(Кадрик 11 із презентації  )

Учень.

... йдуть колони, колони, колони...

Розминаються повні – порожні,

У автобусах тих подорожні

Ідуть наче із долі в недолю

На вокзали, в лікарні, у безвість…

1-й ведучий:

Сьогодні у нас в гостях наш земляк, односелець, батько двох прекрасних дітей , в минулому по професії –міліціонер Степан Тимофійович Василів.

(Есе Степана Тимофійовича Василіва)

        У мальовничому селі Сухоставі Гусятинського району Тернопільської області живе учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС  - Василів Степан Тимофійович.

        Степан Васильович народився 26 липня 1963 року в селі Семичів Долинського району Івано-Франківської області у багатодітній сім’ї.

         Батько, Василів Тимофій Федорович, і мати, Агафія Іванівна, народили і виховали у дусі національного патріотизму і любові до рідного краю восьмеро дітей: Василя, Марію, Миколу, Ольгу, Анну, Богдана, Любомиру і найменшого Степанка.

        Діти росли у незаможній сім’ї. Батько працював у дорожній службі, а мати займалася домогосподаркою, доглядала і виховувала своїх палко люблячих синів й дочок.

       Степанко був наймолодшим сином для своїх батьків і найулюбленішим братиком для старших сестер та братів. Тепло, ласку, доброту, милосердя він отримав від найрідніших людей, які найбільше приділяли уваги його вихованню.

      У 1970 році, коли хлопчику виповнилося 7 років, віддали його у школу в перший клас, де вчився він з великим бажанням і захопленням.

      В 1978 році закінчив Семичівську восьмирічну школу. Ще три роки навчався у вечірній школі і заробляв собі на прожиття. Молодим, енергійним, з великим поривом душі до роботи, Степан, їде на заробітки в Латвію, потім в Кіровоград, в далекий Іркутськ, Кострому.

    Навесні 1982 року, отримавши повістку з воєнкомату, іде служити в армію в місто Череповець Вологодської області. Добре зарекомендувавши себе в рядах армії, йому пропонують роботу в міліції у цьому ж місті.

     З травня 1984 року по  квітень 1986 року працює  міліціонером.

   10 квітня 1986 року наказом УВС України назначено на посаду міліціонера в Долинський районний відділ міліції.

    26 квітня 1986 року в Україні сталася страшна катастрофа - зірвався  четвертий реактор Чорнобильської атомної станції. У життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення. За покликом рідної землі, на захист свого народу, першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежники. За ними – медики. Одними із перших зустріли цю біду і міліціонери.

      Ще зовсім молодим, у своїх  23 роки, вихованим у патріотичному дусі,  ризикуючи своїм здоров’ям, Степан Тимофійович 24 серпня 1986року їде у Чорнобиль. Його направляють у Прип’ять, де в його обов’язки  входить,  разом з побратимами:  складати списки жителів, описувати нажите добро і опечатувати будинки, організовано евакуйовувати автобусами людей, патрулювати вулицями   міста,  стерегти їхнє майно, яке  роками нажили.

     У закритій зоні пробув ліквідатор  рівно місяць - по 24 вересня 1986року. За цей час отримав 15,6 доз радіоактивного опромінення.

        Повернувшись на попереднє місце роботи, Степан Васильович добросовісно відноситься до своїх посадових обов’язків і задумується над своїм особистим життям. Тут він зустрічає свою першу любов і одружується у 1987 році. Незважаючи на таку велику дозу опромінення, з Божої ласки, у них народжується двоє здорових діточок: синочок Степанко та донечка Оксанка.

      У 1995 році сім’я Василівих переїжджає жити до батьків дружини і Степан Васильович переводиться на роботу у Чортківський районний відділ міліції.

     25 червня 2002 року, по стану здоров’я, оформився на пенсію за вислугу років.

     Ця чудова людина живе і працює сьогодні.

     Це людина з великої літери і з великим добрим чуйним серцем й золотими руками! Його  люблять  і поважають не тільки рідні, а односельці й знайомі.  

        За своє життя Степан Васильович зробив багато добрих справ, а основне у скрутну хвилину, коли було важко неньці – Україні, не жаліючи свого життя, поспішив на допомогу. Виконуючи свій обов’язок перед Вітчизною Степан Тимофійович брав участь у ліквідації Чорнобильської аварії .

Його визнано учасником  ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986році, нагороджено медаллю та пам’ятною відзнакою  МВС України  « 20 років Чорнобильської катастрофи». 

      Усі найкращі моральні людські цінності він проніс через усе своє життя, які його не покидають і сьогодні. Ми гордимося таким односельцем і раді, що герой Чорнобиля живе поруч з нами!

 

Просимо Вас, Степане Васильовичу, як очевидця, розказати нам  про цю страшну Чорнобильську катастрофу.

 

( Виступ ліквідатора Чорнобильської катастрофи )

   Учень.

 Світ з посивілим житом

З цвітом і гроном калини,

З вічним дитячим сміхом

Ще на вустах Батьківщини.

Світ – з лугами, лісами,

З ріками і зорею

З чистими небесами

Над скопаною землею...

І віддавали все, що мали

Життя – що одне в людини

Вірю, що ви врятували

Долю моєї країни.

1-й ведучий: Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народитися після 1986 року народились, живуть і вчаться творити прекрасне.

(Учні виконують танець під мелодію пісні « Ми живемо на Україні»).

2-й ведучий: Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.

1-й ведучий: Йод – 131, цезій – 134, 137, стронцій – 90, плутоній – 239, плутоній – 240. весь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях України, Білорусії, Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення.

2-й ведучий: А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

1-й ведучий: Постало питання : де жити тим людям що залишили свої домівки у забрудненій зоні?

(Кадрики 12,13 із презентації  )

2-й ведучий: Негайно у 30 кілометровій зоні, вбік від Чорнобиля, розпочалось будівництво житлових будинків. Дихаючи забрудненим радіаційним повiтр’ям, не жаліючи свого здоров’я віддані сини, патріоти своєї держави, залишаючи свої сім’ї спішать на допомогу. Саме такими виявилися наші односельці, знайомтесь:

Демчук Ярослав Матвійович – дідусь нашого Максимка з 2 класу

Свергун Роман Іванович – чоловік нашої вчительки Галини Семенівни

Дереворіз Роман Степанович,

Дереворіз Михайло Іванович,

Кушнір Іван Михайлович  -- дідусь Василька і Володі з 2 класу

Желізняк Любомир Іванович,

Коваль Іван Васильович,

Ясінський Богдан Степанович –дідусь Саші з 3 класу

( Виступи  запрошених).

1-й ведучий: Наш земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто, ризикуючи свої здоров'ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю.



( Звучить «Пісня про Чорнобиль» Наталії Май)

Учень 1.

Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка

Покотилась до обрію, збурила зоряну синь

На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко

Бо Чорнобиль – трава – не полин.

 

Учень 2.

Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска

Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?

І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.

Чом  не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?

 

Учень 1.

Ти  завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю

Як же ти допустила, щоб скалічили душу твою?

Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка...

Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба

Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

(Дитячий хор виконує пісню “Боже, Великий Єдиний»)

1-й ведучий: На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками.

(Помянемо цих людей хвилиною мовчання. Заходять із свічками діти.)

2-й ведучий: Проходять роки, та біль Чорнобильської катастрофи ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках.

 

1-й ведучий: Мабуть в Україні немає жодного населеного пункту де б не було меморіалу, пам’ятника чи  знаку, що засвідчує нашу пам'ять про

Чорнобильську трагедію. Це своєрідні дзвони, що нагадують нам про людський подвиг.

(Кадрики 14-19 із презентації  )

2-й ведучий: Радіація – невидимий і тому підступний ворог всього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу.

1-й ведучий: Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. Їх дуже мало. Та все ж живуть.

2-й ведучий:  З того трагічного дня минає вже 32 роки , наслідки Чорнобильської трагедії відчуваються і сьогодні. Збільшились захворювання та смертність людей, поширились дитячі захворювання.

1-й ведучий: Ми, нинішнє покоління, повинні робити все можливе, щоб зберегти своє життя і життя майбутніх поколінь: дбати про чистоту землі, насаджувати дерева, прикрашувати землю квітами, травами, не забруднювати ріки, ставки, озера  та джерела.

Учень 1.

Чорнобильська біда торкнулась чорним крилом.

Радіаційна днина б’є на сполох.

Радіаційні стогнуть небеса.

Двадцятий вік – як доля, а не спомин.

Як хліб душі, як мамина сльоза.

Людство прагне Всесвіт осягнути

І себе у ньому зрозуміть.

А тривожне „бути чи не бути” –

Грізно над планетою висить.

 

Учень 2.

За днями дні , мина повільно рік.

За днями дні-і другого немає.

Нехай же лихо наше проминає

І в світі не повториться повік.

 

Учень 3.

Хай стане мир міцнішим у стократ,

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль-попередження, набат,

Його уроків

Разом:  людство не забуде!

 

 

 

 

 

 

doc
Додано
7 березня 2018
Переглядів
348
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку