На крилах пісень

( Позакласний виховний захід із використанням

мультимедійних технологій ) 

 

                               Хід заходу

        Учитель: (Слайд 1 «Презентація»)  Творчість Лесі Українки є великим надбанням не лише української, а й усієї світової культури. Її безсмертні твори відомі далеко за межами нашої країни, перекладені мовами  народів світу. Епіграфом до виховного заходу, присвяченого творчості   Лесі Українки  є слова великої поетеси : 

 « Хотіла б я піснею стати …»

           Ведучий І:   Леся Українка ( справжнє прізвище та ім’я Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року в  м. Новограді – Волинському (на Житомирщині) (Слайд 2 «Презентація») у родині українських інтелігентів  Петра Антоновича Косача та Ольги Петрівни  Косач (уродженої Драгоманової, літературний псевдонім - Олена Пчілка).   

        Леся Українка жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки. Учителями її були мати  — письменниця Олена Пчілка,  батько — юрист  Петро Антонович, книги й життя.

        У сім’ї Косачів панувало художнє слово. Батько дуже любив літературу, мати кохалася в народній творчості, навчала дітей шанувати рідну мову, пісню. У родині займалися перекладами, писали твори, переказували історії, записували народні пісні й звичаї, декламували, дуже часто читали вголос, постійно чулися німецька й французька мови.

           Ведучий ІІ: Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі діячі культури : Михайло Драгоманов (її дядько по матері), Михайло Старицький, Микола Лисенко, які сприяли входженню Лесі в літературу.

           Леся рано почала складати вірші. Перший вірш «Надія» був написаний у 9 років під враженням від арешту за революційну діяльність улюбленої  тьоті  Елі.

          Читець І :                      «Надія»

Hi долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:

      Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
      Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, —
Там жити чи вмерти, мені все одно;

       Поглянути ще раз на степ, могилки,
       Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.

          У 12  років Лесин  вірш «Конвалія» з’явився  у Львові в журналі “Зоря”. А через рік  разом  із братом Михайлом вона переклала українською мовою «Вечорниці» Миколи Гоголя, які також були надруковані. Під цими  творами вперше з'явилось горде, ніжне й красиве ім'я — Леся Українка. Псевдонім, який був своєрідним викликом існуючим порядкам, утвердженням права на функціонування рідної мови в рідному краї, було   обрано разом із мамою під впливом рідного дядька -  письменника й вченого Михайла Драгоманова.

          Ведучий ІІІ: Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у селі Колодяжне. Серед факторів, які впливали на формування таланту Лесі Українки, була музика. “Мені часом здається, — писала вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт”. Цей “жарт” — початок туберкульозу, з яким  Леся Українка боролась усе життя. Хвороба стала причиною того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також  дядькові Михайлу Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку й різнобічну освіту. Леся  знала більше десяти мов, вітчизняну й світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад,  у 19 років вона написала для своєї сестри підручник  “Стародавня історія східних народів”.

             Ведучий ІУ: Світ Лесиних захоплень дуже широкий. Вона  була надзвичайно обдарованою. Захоплювалася живописом, малювала сама. Добре грала на фортепіано, навіть пробувала писати  музику – лише хвороба завадила їй стати музикантом. (Слайд «Фортепіано».  М.Лисенко «Рапсодія №2»)

      Читець ІІ:                 «До мого фортепіано»

Мій давній друже! Мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.

 

Тож  при тобі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!

 

Картина повстає: зібравсь гурточок,
Провадить речі, і співа, й гука,
На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок
Чиясь весела виграва рука.

 

Та хто се плаче там, в другій хатині?
Чиє ридання стримане, тяжке?..
Несила тугу крить такій малій дитині,
Здавило серце почуття гірке.

Чого я плакала тоді, чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було…
Ох, певне, лихо серцем почувала,
Що на мене, мов хмара грізна, йшло!

 

Коли я смуток свій на струни клала,
З’являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.

 

Розстаємось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Прощай же, давній, любий друже мій!

 

       Ведучий ІУ: (Слайд  « Волинь». М.Лисенко «Елегія»)  Волинь, з її густими лісами й зеленими пагорками, з її полями  й дібровами,  світлими зорями й тихими водами, була колискою Лесі. З цього мальовничого куточка  України  Леся  винесла  палку любов до чарівної природи, закоханість у народну пісню, поетичні звичаї, побут, дивовижні повір'я й легенди. Там зароджувалася й проростала невпокійна прихильність до люду простого, з красивим і щедрим серцем, та героїчною і печальною долею.    

     Читець ІІІ :     «Красо України, Подолля!»

Красо України, Подолля!

Розкинулось мило, недбало!

Здається, що зроду недоля,

Що горе тебе не знавало!

Онде балочка весела,

В ній хороші, красні села,

Там хати садками вкриті,

Срібним маревом повиті,

Коло сел стоять тополі,

Розмовляють з вітром в полі.

Хвилюють лани золотії,

Здається, без краю, – аж знову

Бори величезні, густії

Провадять таємну розмову.

Он ярочки зелененькі,

Стежечки по них маленькі,

Перевиті, мов стрічечки,

Збігаються до річечки,

Річка плине, берег рвучи,

Далі, далі попід кручі…

 

 

                                 Красо України, Подолля!

Розкинулось мило, недбало!

Здається, що зроду недоля,

Що горе тебе не знавало!..

       Ведучий У: Самоосвіта, феноменальні здібності до  мов, широке коло художнього та наукового читання зробили Лесю Українку однією з найпередовіших постатей свого часу.

        Воля, рівність, братерство для поетеси – «три величні золоті зорі», і до кінця свого життя вона шукатиме до них шляхів. Може, тому й обрала собі взірцем для наслідування образи Прометея, Спартака, Жанни Д’Арк, Кармелюка.

       Невиліковно хвора,  Леся Українка не лише стоїчно боролася за кожен день свого життя, вона ще й інших вчила духовної стійкості, снаги й життєлюбства.

      Читець ІУ:    «Тішся, дитино, поки ще маленька…»

Тішся, дитино, поки ще маленька.

         Ти ж бо живеш навесні,

Ще твоя думка літає легенька,

         Ще твої мрії ясні.

Мрія полине із думкою вкупці

         Геть у далекі світа, –

Крил не втинай сизокрилій голубці,

          Хай вона вільно літа!

Чи пам’ятаєш ти казку-дивницю,

          Як - то колись принесла

Тую цілющу-живущу водицю

          Дрібна пташина мала?

Їй не страшні були дикі простори,

          Бескиди і хвилі морські,

Перелітала найвищії гори, –

           Мала крильцята прудкі.

Так твоя думка швиденько полине,

           Тільки їй волю даси,

І принесе з чарівної країни

           Краплю живої роси.

І як приступить журба невсипуща

           Та до серденька твого, –

Тая росиця цілюща-живуща

            Буде живити його.

Хай же та мрія із думкою вкупці

            Лине в незнані світа, –

Крил не втинай сизокрилій голубці,

            Хай вона вільно літа!

       Читець У :               «Пісня»

Чи є кращі між квітками

       Та над веснянії?

Чи є в житті кращі літа

       Та над молодії?

Цвітуть квіти веснянії,

       Швидко й посихають.

Мої літа найкращії

       Марно пропадають!

Не всихайте, пишні квіти,

       Цвітіть хоч до літа!

Пождіть літа, доля прийде,

       Не тікайте з світа!

Двічі на рік пишні квіти

       Та не процвітають;

В житті літа найкращії

      Двічі не бувають.

Та ще ж квіти не посохли,

      Рута зелененька, –

Не журися, дівчинонько,

      Ще ж ти молоденька!

            Ведучий УІ:  Талант Лесі Українки проявився в найрізноманітніших сферах літературної праці - вона була поетом, драматургом, прозаїком, літературним критиком, публіцистом, фольклористом і
перекладачем .

          Знання десятка мов відкрило Лесі Українці доступ до скарбниць всесвітньої культури. Через переклади прагнула  юна  Леся, разом з іншими членами київського літературно-артистичного товариства «Плеяда», зробити світову літературу набутком рідної.

        У 1892р. у Львові виходить “Книга пісень” Генріха Гейне, де Лесі Українці належали 92 переклади. (Слайд «Г.Гейне». Читання поезій Г.Гейне у перекладі Лесі Українки).

Читець УІ :     «Чого  так поблідли ті рожі ясні…»

Читець УІІ :     «Фраки, шовкові панчішки…»

          Ведучий УІІ: Перша збірка поетичних творів Лесі Українки «На крилах пісень» вийшла друком у Львові на початку 1893 р. У виданні збірки брав безпосередню участь Іван Франко.  Дебютна збірка названа найважливішим здобутком української літератури за 1893 рік, хоч талант Лесі Українки «уперше широко і сміло розмахнув крилами власного лету».

Читець УІІІ :                       «Мій шлях»

На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрічався на шляху зо мною,
Того я щирим серденьком вітала:
        “Самій недовго збитися з путі,
        Та трудно з неї збитись у гурті”.

Я йду шляхом, пісні свої співаю;
Та не шукайте в них пророчої науки, —
Ні, голосу я гучного не маю!
Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, —
         Скажу я: “Разом плачмо, брате мій!”
         З його плачем я спів з’єднаю свій,

Бо не такі вже гіркі сльози — спільні.
Коли ж на довгому шляху прийдеться
Мені почути співи гучні, вільні, —
В моїй душі для них луна знайдеться.
          Сховаю я тоді журбу свою
          І пісні вільної жалем не отрую.

Коли я погляд свій на небо звожу, —
Нових зірок на ньому не шукаю,
Я там братерство, рівність, волю гожу
Крізь чорні хмари вгледіти бажаю, —
          Тих три величні золоті зорі,
          Що людям сяють безліч літ вгорі…

Чи тільки терни на шляху знайду,
Чи стріну, може, де і квіт барвистий?
Чи до мети я певної дійду,
Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, -
           Бажаю так скінчити я свій шлях,
           Як починала: з співом на устах!

         Ведучий УІІІ: Леся Українка виявила себе в поезіях  як поет-громадянин і як співець найтонших людських почуттів. Мабуть, ніким з українських поетів кінця XIX - початку XX ст. не володіла так всесильно прометеївська непримиренність до зла, до поневолення, як володіла вона Лесею Українкою. Цією пристрастю, творчою одержимістю й наповнено чимало її поетичних творів.

       Ведучий ІХ: Свою правду про Прометея Леся Українка в повному розумінні вистраждала. Вона створила образи окрилених героїв, в яких пломенів вогонь, колись дарований людині Прометеєм. Максим Рильський у своєму "Слові про Лесю Українку" назвав її нащадком Прометея.

       Ведучий Х:  Леся Українка мусила глибоко й відповідально розуміти своє покликання в українській літературі, коли вона писала: "Тяжкий твій спадок, батьку Прометею, Та я, дочка твоя, прийму його..." І вона прийняла його чесно й віддано не тільки в своїй творчості, а й у своєму житті, що було сповненим надії вибороти кращу долю для свого народу, й тим вона цілком заслужила на право називатися дочкою Прометея.

       Ведучий ХІ:  Леся Українка сягнула вершин людського духу й постала перед світом як одна із геніальних жінок. Поетичні образи Лесі Українки будять думку, опромінюють радістю та вірою в перемогу добра над злом.  Життя Лесі  було піснею.  Піснею мужності й  любові, натхненною думою про рідний край.

       Читець  ІХ : «Хотіла б я піснею стати…»

Хотіла б я піснею стати

У сюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати,

Щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі

Полинути співом дзвінким,

Упасти на хвилі прозорі,

Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії

І щастя моє таємне,

Ясніші, ніж зорі яснії,

Гучніші, ніж море гучне.

          Ведучий ХІІ :  Полум'яне серце поетеси зупинилося на 42 році життя            1 серпня 1913 року. Усвідомлення втрати переповнювало сумом серця сучасників.

         Леся Українка вірила в щасливу прийдешність свого народу. "В просторі бачу я країну осяйну, неначе світло ідеалу, неначе світло правди", - писала вона. В останні дні життя, переборюючи тяжкий фізичний біль, письменниця творить оптимістичний гімн своєму народові, в силу духу якого вірила до кінця днів своїх:   

                                        І встане велетень з землі,
                                  Розправить руки грізні,
                                  І вмить розірве на собі
                                  Усі дроти залізні.
         Ведучий ХІІІ: (Слайд 3«Презентація» М. Лисенко «Пісня без слів »).  Спадщина Лесі Українки - це багатюще джерело краси й творчого духу народу, з якого черпати усім живущим і прийдешнім поколінням чисту воду, брати наснагу для життя й праці.

       Лесина жадоба знань, обширна наукова обізнаність, глибока спостережливість, а також даний природою талант зробили її письменницею не тільки європейського, а й світового масштабу.

        Співала й співатиме чарівна сопілка Лесі Українки, і довго будуть линути  звуки її мелодії:

 

 

 

Читець  Х :             Так, я умру, і в світі запалає

 Покинутий вогонь моїх пісень,

 І стримуваний пломінь засіяє,

 Вночі запалений, горітиме удень.

 

Читець  ХІ:           … скарб сей, єдиний, що маю,

Я вам, браття, тепер віддаю, –

Вам і рідному любому краю, –

Тож прийміте ви пісню мою.

 

Читець  ХІІ:          Довго щирими сими словами

До людей промовлятиму я;

Я загину, – та довго між вами

Гомонітиме пісня моя!..»

 

 

 

 

 

 

 

 

              Література:

 

1.Леся Українка . Мрії зламане крило. -  Київ, 1993.

2. Леся Українка. На крилах пісень. - Київ, 1994.

 3. Леся Українка. [ Електронний  ресурс]. -  Режим доступу: http://poetyka.uazone.net/lesia/ , вільний, дата звернення: 07.03.2012.

 

 

 

 

         Підготувала Носаченко Л.М., вчитель української мови та літератури.