Сценарій заходу "Тільки, щоб не даремно..."

«Тільки, щоб не даремно…»

(сценарій заходу до Дня революції Гідності

Підготувала вчитель музичного мистецтва Міняйло О. І.

КЗ ЛОР «Бориславська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІст»)

 

У кутку сцени імітований блендаж, сидять воїни. Мовчки  вечеряють.  Один з воїнів починає співати:

Зродились ми великої години,

З пожеж війни і з полум'я вогнів -

Плекав нас біль по втраті України,

Кормив нас гніт і гнів на ворогів.

 

Воїн 2:  Уже 6…а пам’ятаєте 2013?!

 

Воїн 3:   21 листопада оприлюднення рішення уряду про призупинення процесу підготування підписання Угоди асоціації України з ЄС

22:00…Київ, майдан Незалежності нас  близько 1500…студенти, журналісти, активісти…

Воїн 4:  Перше рішення суду про заборону встановлення наметів, кіосків, навісів під час проведення акцій на Майдані Незалежності, вулиці Хрещатик та Європейській площі.

Воїн 5:   Донецьк, Івано-Франківськ, Луцьк, Харків, Хмельницький, Ужгород…нас багато, хоч і на відстані

 

Для чого люди вийшли на майдан?
Що їхні сонні душі розбудило?
Розвіявся густий-густий туман,
Що прикривав всю правду так грайливо…
Для чого мерзнем, нащо стоїмо?
Бо хочем Україну ми підняти!
ЇЇ «Європою» ми гордо назвемо
Бо вона гідна статус такий мати.
У всіх містах великих і малих,
У всіх куточках неньки України
Всі люди, всі від юних до старих
Пророчать позитивні й стрімкі зміни.
Тож не сидіть тихенько в стороні,
Не будьте ви до цих подій байдужі!
Бо знайте, ви сьогодні не одні!
А разом ми нестримні й справді дужі!

 

 

Воїн 1:   22…перші сутички з поліцією…нас уже 5000

Воїн 2:  23…Євромайдани по цілій Укрвїні та світу…

Воїн 3: велика хода та мітинг на Майдні…нас більше 100 000

              Найбільші протести з часів незалежності…           

              Перший провальний анти майдан…перші тітушки

Воїн 4:  26…перший студентський страйк… перешкоджання та погрози з боку їхніх адміністрацій…нічого не зупиняло…

Воїн 5:  ніч…30 листопда… «Беркут», силовий розгін…десятки поранених… Наступного дня нас уже 1млн…

 

Інсценізація бою на барикаді

Київ. Майдан. Барикада. Куля влучає у повстанця. Він падає, кричить від несподіванки і болю.

Голоси. ... Груди! Вiдкрийте йому груди... Швидше... Швидше...

Голоси. Там рана вiд кулi. Глибока. Кров витiкає.

Каска злетiла, волосся розсипалося. Хлопцi нахилились над ним, пробують зупинити кров. На сцені поступово гасне світло.

Голос пораненого. ...Менi не болить... Я – живий... Не болить...

Шепоче. Мамо... Я – живий… Я хочу жити… жити…

Сцена темна. Прожектор висвічує Ангела, одягненого в  білий одяг. Ангел підходить до розгойданих шин, зупиняє їх і виходить на авансцену.

Ангел. Не плачте, мамо. Ваш син у Небеснiй сотнi. Йому вже не болять рани. Вiн прийде, коли Ви спатимете, i розкаже, як любить Вас. Не плачте, тату. Дайте поплакати Українi. Вже не тече кров iз ран Вашого сина. Не пече йому у грудях бiльше. Вже у сотнi своїй небеснiй стоїть на вартi. Праворуч  вiд Бога. А ліворуч –  його побратими. Андрiйки, Васильки, Iванки, Назари, Устими –  усі тi, хто нинi названний Небесною сотнею. Вони були звичайними хлопцями, а стали Героями, бо в мить останню вiддали нам найдорожче, що мали,  – життя своє. За нас вiддали. Аби ми жили. Долюбили за них, дiтей їхнiх доколихали, пiсень за них доспiвали. Не плачте, мамо. Дозвольте поплакати свiтовi.

 

 

Воїн 1:  6 грудня… ультиматуми та погрози Януковичу…

               В урядовому кварталі міста почали зводити барикади.

Воїн 2:  В ніч проти 11 грудня, спецназ та внутрішні війська розпочали масову акцію на витіснення мітингувальників з занятих ними позицій. На заклик про допомогу до Майдану з міста почали підтягуватись добровільці. Спецназ та внутрішні війська змушені були відступити.

Воїн 3:  Тоді Михайлівський Золотоверхий собор безперервно бив у дзвони, і на той дзвін з усього міста стікалися кияни.

Воїн 4:  Останній раз таке відбувалося в 1240 році, коли під Києвом стояла татаро-монгольська орда.

 

Зачинившись на сто замків
Від народу — чи від тюрми? —
Через спини силовиків
Розкажи, за який ти мир.

Вже вмирають — і ще помруть
В найкрасивішому із міст?
Вимиваючи кров із рук,
Розкажи нам про компроміс.

Ти собі себе залишив.
Зупиняєш війну? Якби ж.
А під запах горілих шин
Ти, напевне, спокійно спиш?

Не пече тобі та межа,
Що розділює нас — і «їх»?
Ми не чуєм, як тобі жаль,
Бо відспівуємо своїх.

Ріки крові уже течуть.
На країні — вогненний шов.
Дзвони дзвонять — щоб ти почув.
Дзвони дзвонять — щоб ти пішов.

 

 

Воїн 5: А 16 січня простим підняттям рук  було прийнято пакет «Законів про диктатуру»

Воїн 1: 19 січня… Почалися сутички, які тривали усю ніч. Під час протистояння мітингувальники закидали міліцію бруківкою, фаєрами, «коктейлями Молотова».

Воїн 2: Ми спалили 6 автобусів та вантажівок правоохоронців…

Воїн 3: Вони використовували проти нас шумові гранати, водомети, гумові кулі…А потім «Кривава  водохреща»…

Воїн 4: 22  Наш український вірменин Сергійко Нігоян…український білорус Михайло Жизневський… …вони полягли першими…

Воїн 5:  Сергія було застрелено близько шостої години ранку, в момент, коли ще тривало перемир’я між мітингувальниками та «Беркутом».   300 ранених….

   (відео Сергій Нігоян «Кавказ») 

 Воїнн 1: А потім Роман Сеник, Юрій Вербицький…

Воїн 2: Це була найгарячіша фаза у протистоянні народу і влади.

 Воїн 3:  23 групуються перші сотні…Майдан укріплюється…

Воїн 4: а потім відставка уряду Азарова…

Воїн 5: 18 лютого… Починаються сутички на вулиці Грушевського, в Маріїнському парку та на Інститутській. «Беркут» стріляє в протестувальників пневматичною зброєю, кидає світлошумові гранати. Протистояння триває всю ніч.

 

Небесна сотня (казка)
- Мамо, чуєш? – спитав маленький Максимко у мами увечері перед сном. – А хто нас охороняє?
- Ангели, сину.
- Ангели? Хто це?
- Небесні охоронці, маленький. Вони бережуть нас від зла, від сліз, від усього поганого.
- Але ж, мамо, хіба поганого не стається?
- Стається, Максимку, та тільки ж ангели нас боронять, але не можуть з нами боротися. Коли людина хоче добра, то й лиха з нею не станеться, а як ця людина недобра, то чинить зле. І тоді ангели плачуть.
- А які вони?
- Хто?
- Ангели, мамо.
- Ну, це довга історія, - усміхнулася мама, підбиваючи сину подушку.
- Розкажи.
- І ти ляжеш уже спати?
- Так, мамо.
- Гаразд. Було колись…
- Давно? – перебив Максимко.
- Та не те, щоб, та уже минуло, - спокійно відповіла мама. – Не перебивай, бо не розповідатиму.
- Не буду.
- Так от. Була колись одна країна. Та ж така, що прекраснішої від неї не було на цілий світ. З одного боку омивало її ніжне блакитне море, з іншого на сторожі стояли сиві, старі-старі гори, від лютих вітрів її захищали густі ліси, багаті на усілякого звіра, а в серці її пашіли золотом степи. Бурхливі ріки, щедрі врожаї, мудрі люди – така була ця країна. Та сталося лихо. Захопив цю країну володар, та такий злий і жадібний, що не сказати. Його посіпаки обкрадали народ, відбирали зерно, будинки, усі статки, які чесною працею збирали люди за своє життя. А хто не погоджувався, того хапали і саджали у в’язниці. Хоча й це не найгірше… І зайшло сонце над країною.
- Як це? – запитав Максимко.
- Так кажуть, коли все навколо стає погано. Ніби, немає просвітку серед лиха.
- А.
- Але ж ці люди, вони скинули володаря?
- Зачекай же! Одного дня не сила стала народові терпіти знущання. Повстав він. Аж від моря вже до гір, лісів і степів, здійнялася буря. Страшна вона була, сину. Божевільний володар дістав гармати і рушниці, його посіпаки, які тоді ще нікого та нічого не боялися, теж узялися до зброї та розбоїв.
- І що? – хлопчик вболівав за чудесну країну з її сміливими мешканцями.
- Не злякався мужній народ. Беззбройні, та сміливі, виходили люди один на один проти володаревих посіпак. Спочатку поодинці, потім хвилями, і день за днем ці хвилі ставали усе нестримнішими, усе сильнішими, поки одного дня людський гнів не змив володаря з його челяддю геть з країни.
- Мамо, а де ж про ангелів?
- Бачиш, сину. Люди, молоді та не дуже, йдучи на бій з темною силою, втрачали життя. Перший упав, другий, третій – їхні серця зупинялися від ворожих куль. Але побачили люди, що герої не вмирають, що, насправді, їхні душі, у світлі, сходять у небо, в золотих, сяючих обладунках, стаючи небесними ангелами, воїнами добра. Цілий загін ангелів, ціла небесна сотня постала перед райськими ворітьми. І Бог забрав їх до себе, всіх до одного, героїв з чистими душами, та наказав берегти свій народ, боронити від лихого. З тих пір, синочку, наші ангели-охоронці ось такі, вродливі, сміливі, загартовані у бою воїни. І це вони бережуть нас від усього на світі зла.
- Мамо, а наш тато, він теж ангел?
- Так, сину. І наш тато – ангел. Найсміливіший ангел, маленький, а ти так на нього схожий.
Хлопчик уже спав, уві сні йдучи посеред райського саду за руку із золотим крилатим воїном. А мама ще довго сиділа над ліжком сина, уже не стримуючи сліз.

 

 Воїн 1: 19 лютого 22:00 пожежа в будинку профспілок…

Воїн 2: 20 лютого... «Чорний день Майдану»…

Воїн 3: міліція отримала зброю і має дозвіл на її застосування. Заяви про початок «антитерористичної операції».

Воїн 4:  Коли ми рушили відбивати барикаду біля Жовтневого палацу, нас почали відстрілювати. А пізніше вбивали снайпери з кількох верхніх точок.

Воїн 5: вся атака припадала на 6:00 ранку. Палили шини. Був дуже сильний дим і все коптіло. Ще гірше, ніж на Грушевського. Не видно було нічого взагалі.

Воїн 1: Багато полягло там на горбу і багато на передовій біля барикади першої на Інституцькій. Рахують, що за ранок вбитих близько 100 чоловік.

 

А сотню вже зустріли небеса…
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров’ю перемішана сльоза…
А батько сина ще не відпускав…
Й заплакав Бог, побачивши загін – 
Спереду – сотник, молодий, вродливий, 
І юний хлопчик в касці голубій, 
І вчитель літній – сивий-сивий…
І рани їхні вже не їм болять, 
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло 
Як крила ангела, злітаючи назад, 
Небесна сотня в вирій полетіла…

 

Воїн 2: Було важче, бо вевешники дуже хитро діяли. Вони ставали один за одним, тобто робили вигляд за щитом одна людина. Щитами робили броню, коли в диму ти не помічаєш, що там замість одного  - двоє. Відкриваються щити і вибігає беркут з калашом і по всіх.

Воїн 3: Дим. Зброя. Втомлені хлопці. Вевешники та беркут зі зброєю бойовою, гранатами. Це було пекло в центрі країни.

Воїн 4: Список загиблих великий і продовжує збільшуватися.

Воїн 5: А пам’ятаєте нашого Назарка Войтовича?

Воїн 1: йому було 17…наймолодший герой Майдану…

Воїн 2: єдина дитина в сім’ї…приїхав 19 лютого, а на наступний день його вбили…

Воїн 3: на дзвінок від мами замість сина відповіла незнайома жінка із Михайлівського собору, яка повідомила, що Назара вбито пострілом у голову. Снайперська куля влучила хлопцеві в обличчя і вийшла через хребет.

 

Жінко,чого Ви плачете?
Ваш син-герой. Ви що - не бачите?
Ще цей хлопчина і он той.
- Героєм був мені завжди....
з тих пір коли почав ..іти...
з тих пір...коли сказав він мама...
я так раділа...так ридала....
Від щастя сльози проливала...
так ніби знала..ніби відчувала...
я так його тримала...
так оберігала...
та все ж пішов....
за іншу битись маму....
мені ж залишив вічну рану...
А я дзвонила,
кажу :"Сину, іди додому... бо там гинуть...."
А він:"Неправда, тут все мирно..."
Мені від того було дивно...
І я його чекала...так чекала....
він вернеться..я вірила..я знала....
І він приїхав не колись..а нині...
виходжу я... дивлюсь ...моє дитя у домовині...
як справи синку?
ну кажи як справи?
чого мовчиш?.. не хочеш подивитися на маму?
відкрий же очі... вставай... ти хочеш так лежати?
втомився, певно...вирішив поспати....
Боже ...я тебе укрию...
ти ж такий холодний...
живіт запав..напевно,ще й голодний...
ходи,я вже на стіл накрила....
Ходи, тебе чекає вся родина."...
А люди кажуть, що здуріла... що мертву так трясу дитину...
Та, що ті люди...що вони там знають...
Мій син-герой...
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ

 

Воїн 4:  хлопці…а Ігорко Костенко?!

Воїн 5: 22 роки, студент географічного факультету Львівського університету…

Воїн 1: Хлопець був активним редактором української Вікіпедії, написав понад 280 статей, зробив понад 1600 редагувань. Був убитий в районі Жовтневого палацу вистрілами в голову та груди.

Воїн 2: Його ноги були побиті «так, що їх можна було зав’язати на вузол».

– Ігорку, Ігорчику, сину,
За що?- підкажи нам усім!
– За землю, мій тату, єдину,
Яку я всім серцем любив.
– Ігорку, Ігорчику, сину,
За що? – ти матусі скажи.
-Матусю, не плач, я вже лину
До Бога любов донести.
– Ігорку, Ігорчику, брате,
За що?-я ж сестричка тобі.
– Я мусив, рідненька вмирати,
щоб волю здобути тобі.
Ігорку, Ігорчику, внучку,
За що?- ти ж надію убив?
-Любенька бабусю, гордися,
Я зріс українцем із Богом у серці по зову Вкраїни вчинив.
– Ігорку, Ігорчику, друже,
Чому?-таємницю відкрий!
– Пробачте, любіть, пам’ятайте,
Не зміг залишитись живий.

Воїн 3: а наш Дрогобичанин Олег Ушневич…

Воїн 4: з перших днів ми стояли з ним пліч-о-пліч…

Воїн 5: Застрелений спайпером на Інститутській біля Жовтневого палацу.

(До напівпрозорої чорної ширми підходить  в чорній одежі підходить мати, ставить запалену свічку і квіти)

1 Мати:  Синочку, вже тебе нема, закрилися навіки очі твої,
Душа у вічність відійшла,
Ти так хотів добра й свободи
Й за це поклав своє життя.
А ти не гасни, нам весь час світи
Ясним вогнем, на промінь сонця схожим
Я вірю – ти серед святих
Перебуваєш там у Царстві Божім.

(Голос сина із-за напівпрозорої ширми)

1 Син:   Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь Твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову там ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

 

Воїн 1: а пам’ятаєте «Юнака з очима, які дуже хотіли жити»?

Воїн 2: Наш Ромчик Гурик…19 років з Франківщини

Лист до матері
Не чекай мене, мамо, додому,
бо додому я вже не прийду.
не чинив, мамо, зла я нікому,
захищав лиш країну свою.

Не стріляв у людину я, мамо,
бо любити ти вчила мене.
ну, а тих, хто у мене поцілив
людський суд уже не мине.

Ти пробач, що тебе я покинув,
що поїхав в далекую путь.
знаю, снайпер цілився в мене,
а попав в твоє серце і грудь.

А хотілося, мамо, так жити!
я ще зовсім не думав про смерть,
та я мусів так рідна вчинити,
щоби владі сказати цій “Геть!”

Та не плач, моя рідна матусю.
сонце зійде – ти стань на поріг.
Бог одну тебе з горем не лишить
і народ не простить їм цей гріх!

Воїн 3: Постріл, другий, розірвалася тиша , і нестерпний біль…Кров, вогонь, стрілянина на ураження… Знову смерті, поранені, відірвані руки, проламані голови, вибиті очі, покалічені жінки, поранені священики.  

Воїн 4: 21 лютого…ніхто і ніколи не забуде…прощання з нашими побратимами…з нашою «Небесною сотнею»…

Воїн 5: Їх назвали Небесною сотнею – українців, які загинули в Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути Українцем і за свою Батьківщину.

Воїн 1: Героїчна сотня, зробивши перший крок, журавлиним ключем полинула у вирій вічності, ставши нашими Ангелами-Охоронцями на небі.

 

Пливуть гроби по морю, як човни –
по морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
на хвилі молитов і переспіву.
Так, ніби в жилах замерзає кров,
а потім б’є у скроні голос крові
за тим, хто тихо жив, а відійшов
у дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни, гойдає кожну лодь
людська долоня, тепла і тремтяча,
човнами править втишений Господь,
а серце розривається і плаче.
І кожна мати плаче, і пече
їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Майдан братів – плече в плече,
і разом з ним ридає Україна.
Нехай же вам, герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
де убієнний ангелом стає,
бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
з Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
Героєм слава – вписано у серці.

Воїн 2: А ось і вона…22:00…Давайте разом вшануємо наших побратимів…сотню, яка тепер на небесах…

ХВИЛИНА МОВАННЯ

Воїн 3: Що таке гідність? Чи бачили ми її? Чи маємо ми її?

Воїн 4: революція 2013-2014 років це протистояння Заходу і Сходу…це протистояння тих, хто має гідність і тих, хто не тільки немає її, а й взагалі не розуміє, що це означє…

Воїн 5: Ми бачили гідність в очах матерів, які відпускали у ніч своїх чоловіків  на майдан і плакали, бо відпускати було страшно, а не відпускати ще страшніше…

Воїн 1: Ми бачили гідність у жінок, які самі вийшли на майдан, щоб захищати свої права

Воїн 2: Ми бачили гідність у тих, хто ризикуючи, лягав на залізничну  колію, щоб не пустити війська в Київ…

Воїн 3: Ми бачимо гідність і сьогодні… у хлопців, які повертаються зі сходу без ніг, без рук…з поламаними долями та побитими душами…

Воїн4:  гідність є і у вас…коли ви своїми листами, малюнками, благодійною допомогою робите все, щоб допомогти нашим хлопцям на сході…

Воїн 5: Україна  заплатила і продовжує платити надзвичайно  високу ціну з те, щоб Гідність була першою з чеснот українців.

Воїн 1: давайте разом бути гідними наших хлопців, які віддали своє життя, щоб у нас було мирне небо…

Воїн 2: щоб смерті тих, хто загинув і тих, хто гине були не даремними…

ПІСНЯ «ТІЛЬКИ, ЩОБ НЕ ДАРЕМНО»