Сценічне мовлення на заняттях театрального гуртка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                           Розробила керівник гуртка БЦДЮТ

                                                    Кравцова  Марина Володимирівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2010 р.

Одне із головних художніх виразних засобів театру – мовлення. З приходом дітей до театрального гуртка їх мовлення починає активно розвиватися. Головну роль у цьому повиннi вiдiграти систематичнi заняття з сценiчної мови, на яких необхiдно удосконалювати усi елемени усної мови, формувати «культуру мови». В писемнiй мовi - це стилiстична, орфографiчна i граматична досконалiсть та нормативнiсть, в уснiй мовi - бездоганна дикцiя, знання орфоепiї та норм лiтературного наголосу, умiння логiчно, просто i ясно висловлювати свої думки, майстерно використовувати численнi мовнi засоби.

Наданi нижче методичнi поради та рекомендацiї щодо засвоєння основних елементiв сценічної  мови, повиннi сприяти її розвитку, збагачнню та шлiфуванню.

Сценічне  мовлення – це сукупність вмінь та навичок, засобом котрих реалізується мова в конкретній обстановці спілквання. Мається на увазі дихання, голос, дикція, орфоепія, логіка мови.

Дихання

Основою усного мовлення є дихання. Від правильного дихання залежить чистота, правильність, красота голосу та його зміна. Перед тим як розпочати говорити, треба зробити вдих, При вдиханні  легені наповнюються повітрям, грудна клітина розширяється, ребра підіймаються, а діафрагма опускається. Повітря знаходиться в легенях та в процесі мовлення поступово економно витрачається.

Вправи.

1.           Стати прямо, не напружуватися. Покласти одну руку на верхню частину живота, другу для конторлю за рухами ребер покласти збоку, вище талії.

Зробити невеликий вдих, затримати на деякий час (до бажання вдихнути).

Непомітно вдихнути через ніс із закритим ротом, ніздрям не двигати, вдихати плавно (5 сек.).

Видихнути, розкриши рота, як при звуці а, плавно, без товчків, тільки рухами діафрагми (4-5 сек.).

2.           Вдихнути (3 сек.).

Видихаючи,  рахувати вголос не поспішаючи: 1, 2, 3, 4, 5. (вимовляти ясно).

Рахувати вголос ще раз (до 10).

Добрати повітря(1 сек.)

Рахувати вголос  від 11 до 15.

Розслабитись, відпочити.

Голос

В утворенні мовлення приймає участь голос. Звучання голосу – результат складної психофізичної діяльності, направленою інтелектом розмовляючего, емоцією та волею. Вимовляння слів пов’язано із диханням. Намагаючись розмовляти, людина перш за все вдихає повітря, а потім поступово видихає його. В результаті змикання та розмикання голосових зв’язок утворюється голос. Він дуже слабкий.

Посилювачами  звуків є грудна клітина, піднебіння, носова порожнина, ротова порожнина, зуби, кості обличчя (при пояснень треба використовувати малюнок «Мовний апарат»).

Голос кожної людини відрізняється тембром, тобто такими якостями, за якими можна впізнати, хто говорить (щоб пояснити дітям, це поняття можна одному вихованцю закрити очі, а іншому промовити наприклад, якесь речення, дитина із закритими очима повинна впізнати ту, яка говорила речення).

Якщо прислухатись до мовлення людини, то можна помітити рухомість голосу за звуками різної висоти. Рухомість голосу за звуками різної висоти складає мелодику мовлення. Від мелодики мовлення залежить якість мовлення, а саме, гнучкість, музикальність. Одночасно із підвищення та пониження голосу змінюється його сила.

У процесі читання чи розповіді голос не повинен напружуватися. Тільки в цьому випадку він може набувати відтінки виразності: м’якість, теплоту чи, навпаки, різкість, холодність.

Розвитку голосу сприяють спеціальні вправи. Наприклад:

1. Вимовити плавно та протяжно звук м: ммм, приєднайте голосні звуки; вимовте сполучення: ма, мо, му, ме, мі. Склади вимовляйте дзвінко, протяжно (як при співанні), на одній ноті (монотонно). Слідкуйте за правильним диханням.

Вправу повторити, вимовляючи склади в зворотному порядку.

2. Прочитати текст в різних темпах: в швидкому, середньому та бистрому. Який із темпів більше підходить до даного прикладу? (можна використати вірші, уривки оповідань).

Дикція

           Кожне слово актор (вихованець театрального гуртка) повен вимовляти  чітко. Тому актор повинен перш за все уникати неясність, нечіткість, нерозбірливість, швидкість та помилки свого мовлення.

Дикцiя - це чiтка вимова i правильна артикуляцiя кожного звука (фонеми). Процес словотворення вiдбувається рефлекторно: мовнi звуки створює мовний апарат, який складається з органiв дихання (легенi та дихальне горло), голосових (гортань з голосовими зв’язками) та надгортанних порожнин (горло, порожнина рота i носа). Для удосконалення  дикцiї, необхідно навчитися користуватися свідомо своїм мовним апаратом, вiльно володiти ним.

Вирішальну роль у створеннi чiткої дикцiї має артикуляцiя кожної фонеми, яка утворюється завдяки рiзним положенням язика, губ, м'якого пiднебiння. Перед тим, як опрацьовувати артикуляцію звукiв, необхідно оволодіти артикуляційною гімнастикою, яка допоможе розвинути м'язи мовного апарату.

АРТИКУЛЯЦІЙНА ГІМНАСТИКА.

Вправи для губ.

1. Розкривання рота.

Нижня щелепа вiльно падає вниз (приблизно на два пальцi, покладених один на другий, мiж зубами). Язик лежить плоско, корiнь язика опущений, м'яке пiднебiння (маленький язичок) пiдняте. Спокiйно закрити рот. Рух губ, щелеп пiд час вiдкривання i закривання рота мусить бути м'яким.

2. Відкриття верхнiх зубiв.

 Пiдтягнути верхню губу i розтягнути її горизонтально, нiби «на посмiшку», але так, щоб не було видно ясен, а тiльки переднi верхнi зуби. Вправа робиться легко, пластично. М'язи обличчя повиннi бути спокiйнi, зуби не стиснутi.

З. Вiдкриття нижнiх зубiв.

Нижня губа опускається донизу i розтягується горизонтально, так щоб були виднi переднi нижнi зуби. Нижня щелепа в цей час нерухома, рот трохи розкритий.

4. Чергування рухiв верхньої i нижньої губ.

а) пiдняти верхню губу - опустити її;

б) пiдняти нижню губу - опустити її.

5. Рух зiмкнутих випнутих губ вперед, наліво, направо, вгору, вниз (утворюючи коло):

-  зiмкнутi губи вперед, налiво, знову на середину;

-  зiмкнутi губи вперед, направо, знову на середину;

-  зiмкнутi губи вперед , вгору, знову на середину;

- зiмкнутi губи вперед, вниз, знову на середину;

- рухом зiмкнутих губ вперед, направо, вгору, налiво вниз утворити коло. Зуби стиснутi щелепи нерухомi. Вправи проробляються повiльно. Вправи для губ надають м'язам пружностi, гнучкостi i виробляють хорошу рухливiсть рота.

6. Вправи для нижньої щелепи.

 - вiдкрити рот на два пальцi;

 - вiдкрити рот. Щелепа посувається налiво i направо;

 - щелепа рухається направо, вгору, налiво, вниз (тобто утворює коло) Вправи робити легко, без поштовхiв.

Вправи для язика

1. Вихiдне положення: рот широко вiдкритий, язик лежить плоско, не горбиться, кiнчиком торкається нижнiх переднiх зубiв. Корiнь язика опущений, як в момент позiхання. Висунути язик якомога бiльше з рота, а потiм втягнути так, щоб утворилася лише м'язова грудка, а кiнчик язика став непомiтним. Пiсля цього язик повертається у вихiдне положення.

2. Вихiдне положення теж саме. Нижня щелепа нерухома. Кiнчик язика пiднiмається до коренiв верхнiх переднiх зубiв i опускаться до коренiв нижнiх переднiх зубiв.

З. Вихiдне положення теж саме. Язик рухається направо i налiво до внутрiшнього боку щiк.

4. Вихiдне положення, в основному, теж саме, але рот напiввiдкритий. Язик висувається назовнi «лопатою», тобто має плоску широку форму. Своїми краями вiн мав торкатися куточкiв рота. Пiсля цього повернути язик у вихiдне положення.

5. Вихiдне положення, як у вправi № 4. Язик висуваеться назовнi «жалом», тобто мае бiльш загострену форму. Пiсля цього повернути язик у вихiдне положення.

6. Язик висувається то «лопатою», то «жалом».

          7. Рот напiввiдкритий. Язик з вихiдного положення загинається до пiднебiння i повертається у вихiдне положення.

Цi вправи регулюють рухи язика, змiцнюють його м'язи i тренують уздечку. Пiд час цих вправ для самоконтролю необхiдно використовувати дзеркало. Починати роботу над голосними i приголосними фонемами треба з встановлення правильного положення артикуляційного апарату при вимові кожної фонеми. Тiльки зафіксувавши його, можна переходити до вимовляння звука вголос. Вправи слід виконувати, слідкуючи за диханням: вдих - скорочується діафрагма, розширюються легені та нижні ребра затримка - фіксуєте вдих, після цього починаємо повільний видих на голосну, або приголосну фонему. Вправи треба проробляти у середньому регiстрi, слідкуючи за вальним проходженням звука в резонатори, уникати напруження шийних м’язів - звук повинен бути легким, меложiйним, чистим.

Працюючи над голосними фонемами, необхідно уникати надмірної артикуляції, тобто широкого розкривання рота, надто перебільшених рухів губ. Звучання голосних буде ясним, виразним i дзвінким внаслідок зiбраностi i округлостi звука. Працюючи над приголосними слід пам'ятати, що приголоснi фонеми в українськiй мовi бувають основнi (б, в, п, р), пом'ягшенi (сь, ть), подовженi (дд, лл, нн). Засвоївши першi вправи, можна приєднувати фонему до фонеми. Починати вправи слiд тихо i повiльно, закiнчувати - голосно i швидко; проробляти в наспiвному тонi, стаккато, розмовно, з поступовим пiдвищенням на тон або пiвтону вгору i, так само, спускаючиоь назад.

Наступний етап - це робота над прислiв'ями та приказками. Особливу увагу звернiть на логiчну виразнiсть - визначiть авторську думку i своє вiдношення до неї.

В роботi над текстом, крiм правильної вимови та логiчної виразностi, необхiдно майстерно використовувати мовнi засоби - розкриття пiдтексту, створення бачень на основi авторського тексту та передачу їх об'єкту.

Тренувальнi таблицi для вимови голосних та приголосних звукiв

i-е i - а i - о i - у i – и.

е - а е - а е - о е - у е - и

а - i а - е а - о а - у а - и

о - i о - е о - а о - у о - и

у - i у - е у - а у - у у - и

и - i и - е и - а и - у и - и

 

Б-П

бi - бi - бi - бi - бi - б

бе - бе - бе - бе - бе - б

ба - ба - ба - ба - ба - б

бо - бо - бо - бо - бо - б

бу - бу - бу - бу - бу - б

би - би - би - би - би - б

 

пi - пi - пi - пi - пi - п

пе - пе - пе - пе - пе - п

па - па - па - па - па - п

по - по - по - по - по - п

пу - пу - пу - пу - пу - п

пи - пи - пи - пи - пи - п

 

бi - бi - бi - бi - бi - п

бе - бе - бе - бе - бе - п

ба - ба - ба - ба - ба - п

бо - бо - бо - бо - бо - п

бу - бу - бу - бу - бу - п

би - би - би - би - би - п

бi - бе - ба - бо - бу - би

пi - пе - па - по - пу - пи

 

бi - бi, бе - бе, ба - ба, бо - бо, бу - б, би - би

пi - пи, пе - пе, па - па, по - по, пу - пу, пи - пи

 

бi - пи, бе - пе, ба - па, бо - по, бу - пу, би - пи

пi - пе, пе - па, па - по, по - пу, пу - пи, пи - пi

Наданi таблички можна комбiнувати i проробляти з усiма iншими звуками

         Ускладненi сполучення.

лрi-лре-лра-лро-лру-лри

рлi-рле-рла-рло-рлу-рли

вдiтi-вдете-вдата-вдото-вдуту-вдити

кптi-кпте-кпта-кпто-кпту- кпти

Вправи на голоснi та приголоснi.

І

На початку В серединi В кiнцi

iволга iдеалiзм веселощi

iграшка iдiот голубцi

iдол iзоляцiя далебi

iзумруд iз-пiд далi

iкона iлюзiя дверi

О

оазис обоз жабо

обгорiлий однорогий залiзо

окоп оратор окремо

ортопед осколок слово

осика офорт осяйно

Є

євнух воєвода монпасьє

єгер кар'єра фойє

єзуїт орiєнтир ллє

єпископ п'єса євангелiє

єфрейтор реквiєм востаннє

Б

багатий абрикоса вроздрiб

бенефiс вибори вируб

бильце гарбуз голуб

бiблiотека добридень горб

благополучний звабливий гриб

П

пансiон апофеоз виступ

пилосос безпартiйний грип

плацдарм люпин залп

пульсатор льонопрядильний хроноскоп

п'ятирiчка розляпати цiп

Р

радiатор гастролер аматор

реставратор електрокар балагур

рiзнобiй прокат гумор

рутина парасолька казкар

рябий хiрургiя мiстер

Щ

щавель батькiвщина борщ

щебет любощi дощ

щиголь натурщиця кущ

щовечора хрещатий плащ

щупальце якщо плющ

          Так само слiд опрацьовувати виразнiсть i чiткiсть звучання в словах з усiма iншими звуками, при цьому навiть найлегшi, найпростiшi вправи повиннi бути пiдкоренi внутрiшньому змiсту, тобто пророблятися з певним завданням: наказувати, забороняти, просити, кликати, заспокоювати i т.п.

Прислiв'я, приказки, вiршованi тексти.

І

Не в тiм рiч, що у хатi пiч,

А в тiм дiло, щоб у печi кипiло.

Нiс так нiс - як через Днiпро мiст.

Нi хлiба, нi солi в фашистськiй неволi.

 

По бородi текло, а в ротi сухо було.

О

          От менi повезло!

Їхав я на мотоло...

Млото... Томоло...

Мо -то -ро -ле -ром в село!

                       Г.Бойко «Повезло»

Один без другого як око без ока.

Є

У березнi сiм погод надворi: сiє, вiє, крутить, мутить,

припiкає й поливає.

Б

«Тополя»

Добре роби - добре й буде.

Багато снiгу - багато хлiба.

Багачевi прибиль, а бiдняковi загибель.

 

Якби знала, що покине, -

-Була б не любила;

Якби знала, що загине,-

Була б не пустила;

Якби знала - не ходила б

Пiзно за водою,

Не стояла б до пiвночi

3 милим пiд вербою,

Якби знпала!:

                   Т.Шевченко

П

«Кiт не знав»  

Падав снiг на порiг:

Кiт злiпив собi пирiг

Поки смажив, поки пiк -

А пирiг водою стiк.

Кiт не знав, що на пирiг

Треба тiсто, а не снiг.

                         П.Воронько

 

Не краса красить, а розум.

Посiєш впору - збереш зерна гору.

У нас народи вiльнi, бо права всiм рiвнi

        «I от прийшов вiн»

Радiє даль, радiють гори й води

i рветься з серця радiсний наш спiв

Здiймай до зiр чоло своє народе, -

Своїм трудом ти радiсть заолужив.

                                          В.Сосюра

Щ

Щастя добре, а правда краще.

Шасливi щастя не шукають.

Де бригадир ледащо - там бригада нiнащо.

 Шедрiвка

Щедрик, щедрик, щедрiвочка,

Прилетiла ластiвочка.

Стала собi щебетати,

Господаря викликати.

          Один iз важливих етапiв роботи над дикцiею - опрацювання скоромовок, якi допомагають виробити легкiсть i чiткiсть вимови слiв у швидкому темпi. Починати роботу над скоромовками треба з осмислення їх тексту i з'ясування мети їх передачi (пiдтексту). У зв'язку з тим, що бiльшiсть слiв у скоромовках має складний, важкий для вимови, пiдбiр звукiв рекомендовано такi слова проробляти в повiльному темпi i лише поступово його прискорювати.

Купи купу пiк.

Купи кiпу пiк.

Був бик тупогубим, тупогубеньким бичком, у бика губа була тупа.

Довбе дятел дуб дуплуватий.

Протокол про протокол протоколом запротоколювали.

Тридцять три кораблi лавiрували, лавiрували та не вилавiрували.

Чия верба найкорчоголовiша, найкорчоголомакуватiша, найкорявiша.

Рапортував та недорапортував, дорапортовував та зарапортувався.

Токож рекомендовано використовувати скоромовки на російській мові:

Идёт с косой козой косой козёл.

Шёл Саша по шоссе к Саше в шашки играть.

Ткачи ткали ткани на платье Тане.

Забыл Понкрат довма домкрат.

Около коло бьют в колокола.

Наш Полкан попал в капкан.

Орфоепія (літературне вимовляння)

Орфоепія – це сукупність літературної вимови, прийнятого в даній мові. Звуки мови є «природною матерією» язика; без звукової оболонки не може існувати мова слів. Норма вимовляння звуків, які складають слова та сполучення слів, повинна відповідать фонетичній системі, тобто  орфоепічним нормам.

Орфоепічні норми української мови:

1. Усi голоснi звуки (як наголошенi, так i ненаголошенi) вимовляються чiтко, виразно i ясно. Неприпустиме змiщення ненаголошеного звука О звуком А, так зване "акання". Навпаки, фонема О має нахил до У, якщо в наступному складi стоять У або I:  [зозул’а], [тоб’i]

2. Дзвiнкi приголоснi перед глухими не оглушаються – вимовляються:  казка, бiгти. Так само i глухi приголоснi перед дзвiнкими вимовляються дзвiнко: правопис - боротьба, вимова - бородьба. Ця властивiсть української мови - збереження дзвiнкостi приголосних - має мiсце як наприкiнцi слова, так i всерединi його.

3. Прийменник i префiкс З перед глухими приголосними вимовляється як С: правопис - з хати, вимова - с хати; правопис - зсохлий, вимова – сохлий.

4. "Подовженi" приголоснi фонеми -вимовляються як довгий приголосний звук: правопис - вiддаль, вимова - вiд:аль; правопис - камiння, вимова - камiн:я.

5. Сполучення шся, жся, чся, ться, тця, дця, тш, тч, сш, зш, шцi, жцi, чцi, тцi - внаслiдок асимiляцiйних процесiв вимовляються вiдповiдно як сься, зься, цься,цьця, цься, цься, чш, чч, шш, жш. сьцi. зъцi, цьцi, цьцi: правопис – спiлкуються,  вимова - спiлкуюцьця, правопис - вiтчизна, вимова - вiччизна правопис - рiчцi, вимова – рiцьці.

6. Сполученя стц, здц, стн, стс, стч, стд, доськ, тств, стськ, нтськ, нтств - у вимовi спрощуються вiдповiдно на сьц, зьц, сн, шч, зь,д дзьк, цтв, сьськ, ньськ, нств: правопис артистцi, вимова - артисьцi; правопис - багатство, вимова – багацтво.

Володiння дикцiєю та орфоепiєю допоможе не тiльки досконалому створенню сценiчного образу, але й активiзуе процес спiлкування з глядачем.

Логiка мови

Щоб виразно, чiтко i точно доносити до слухачiв «лiнiю думок» твору, необхiдно опанувати логiкою сценiчної мови. Кожне окреме речення нашої звучащої мови дiлиться на смисловi групи, якi складаються з одного або кiлькох слiв. Такi смисловi групи в серединi речення називаються мовними тактами. Логiчний аналiз починаємо з визначення пауз, тобто мовних тактiв. Якi ж паузи ми використовуємо для цього?

Граматична пауза, яка визначена роздiловим знаком. Проте, без пауз читаються звернення, якщо вони стоять в серединi та в кiнцi речення, вставнi слова, вигуки, пряма мова i слова, що її пояснюють, речення з постiйними епiтетами.

Яку тобi, мiй синочку, тепер раду датиi

Про нашу перемогу ви, напевне, вже довiдались.

Старий, як свiт.

Логiчна пауза, яка не визначена в текстi роздiловим знаком. ставиться перед сполучником для вiдокремлення сфери пiдмета вiд сфери присудка та групи пояснювальних слiв, при невизначеному порядку слiв у реченнi - iнверсiї.

Я прокинувся удосвiта /й здивовано розплющив очi.

Неправильно визначена логiчна пауза порушує логiку, тобто спотворює головну думку, надає реченню iнший змiст.

Особливе мiсце займає психологiчна пауза. Вона може стояти в будь-якому мiсцi, але головне - повинна бути заповнена "внутрiшнiм життям", перетворена на дiю.

Так i остовпiв Тарас, коли побачив, що це був Андрій (М.Гоголь).

- це майже непомiтна зупинка, яка дає можливiсть змiнити темп для видiлення ударного слова.

Необхiдно визначати тривалiсть пауз у кожному конкретному випадку окремо в залежностi вiд розкриття подiй i дiйових фактiв акцентуючи увагу слухачiв на головнiй думцi .

Роботу над вимовою та словом треба завжди починати з подiлу на мовнi такти, або, iнакше кажучи, з розстановки «логiчних пауз»

Пiсля визначення мовних тактiв, необхiдно знайти в кожному з них слово, яке найбiльш важливе для донесення думки. Цi слова i будуть ударними або наголошеними. Ще їх називають логічними наголосами.

Логічний наголос - виділенні слова, найбільш суттєвішого з точки зору ситуації мовлення. Це «смакування» почуття або думки, це словесне, образне зображення його у тому вигляді, в якому його уявляє той, хто говорить. К. Д. Ушинський  називав логічний наголос «вказівним пальцем», який позначає саме головне слово в реченні.

У практиці визначення логічного наголосу встановились  такі правила:

1.  У непоширеному  реченні  частіше за все логічний наголос падає на присудок: Осінь наступила. У реченні з інверсією наголос переходить на підмет: Наступила осінь.

2. Логічні наголоси падають на слова протиставлення: Ще вчора морозило – а сьогодні вже відлига. 

3. Логічний наголос падає на кожне   із перелічених слів  у реченні з однорідними членами: Всё беленький, желтенький, бледно-лиловый да изредка красный цвыеток.

4. При  сполученні двох іменників, відповідаючи на питання чий? Кого? Чого?, наголос падає на іменник в родовому відмінку: Чиї ці слова? – Це нашого керівника слова.

5. При з’єднанні авторських слів з прямим мовленням дійової особи наголос падає на важливе за змістом слово дійової особи, з авторських слів наголос «знімається», ці слова вимовляються бігло: - Ну, старуха, - каже мужик, - який комір привіз я тобі на шубу!

6. При  сполученні прикметника із іменником (якщо не має протиставлення) логічний наголос ставиться на іменник: Бачить лиса, везе мужик на санях мерзлу рибу.

7. Не можна ставити наш голос на займенники, наприклад, в таких сполученнях як: дякую вам; вибачте мене. 

8. На слова сам, сама, зовсім, також, ще падає наголос. Це слова особливого значення: Ви це зовсім не зрозуміли. Я зроблю це сама.

Правила ці використовуються не механічно, а з урахуванням ситуації мовлення, змісту тексту.

Отже, дикцiйна яснiсть та виразнiсть, орфоепiчна чистота, правильнi наголоси, логічні наголоси - неодмiннi ознаки сценічного мовлення, культури мови. Не може бути сумнiву в тому, що вихованці театральних гуртків повиннi досконало знати свою мову, любити її, розумiти безмежну її могутнiсть, адже мова народного мистецтва впливає на формування загальнонацiональної мови, чистоту i розмаїтiсть яку нам треба берегти.

Використана література

1. Агапова И. А., Давидова М.А.  Школьный  театр. Создание, организация работы, пьесы для постановок: 5-11 классы. – М.: ВАКО, 2006. – 272 с. – (мозаїка детского отдыха).
2. Аксенов В. Искусство художественного слова. М., 1954.
3. Левидов А. М. Автор – образ – читатель. Л., 1983.