Що таке психологічна супервізія в інклюзивній освіті. Досвід супервізії в школі з інклюзивним навчанням

Що таке психологічна супервізія в інклюзивній освіті. Досвід супервізії в школі з інклюзивним навчанням

                  Супервізор, практичний психолог Олена Вікторівна Мурза

                  Директор комунального закладу «Гімназія зі

                                                        структурним підрозділом початкової школи № 44 

                                                        Маріупольської міської ради Донецької області»

                                                        Тетяна Борисівна Золотухіна       

    Працювати з людьми важко. Напевно, це найважче, що є на Землі, тому що складніше людини нічого немає.

1. Хто такий психолог - супервізор.

Є людина, яка допомагає спеціалістам, найголовніше в роботі яких- спілкування з людьми. Це фахівець психолог супервізор. Супервізор може розібрати, в чому труднощі спілкування з тим чи іншим клієнтом, пацієнтом, учнем, а, так само колегою або начальником. Це  кейсова, від слова кейс випадок, індивідуальна супервізія. Крім неї можлива групова супервізія, коли один випадок, як приклад для себе, розбирають разом з супервізором фахівці однакових професій, як-от психологи різних шкіл. У командній кейсовій супервізії фахівці, для прикладу, медперсонал відділення лікарні або працівники соціального центру,  розбирають реальний важкий випадок пацієнта або клієнта, з яким їм доводиться як команді мати справу. У інклюзивному навчанні- це команда супроводу дитини з особливими освітніми потребами, що складається з вчителів, асистентів учителя, і фахівців: логопеда, дефектолога, психолога і, звичайно адміністрації навчального закладу. Буває, що складності з будь-яким учнем відчуває вся команда фахівців і корисно буде  командне обговорення,  погляд з іншого боку, в чому  допомагає супервизор. Адміністрація на таку супервизию зазвичай не запрошується, і тонкощі обговорення їй не доповідають. Однак адміністрація може разом із супервізором обговорити мету супервізії та кількісьть зустричей, разом з колективом оцінити наслідки роботи супервізора, зміну роботи команди.

2. Як проходить кейсова командна супервізія.

    Відкриємо завісу таємниці над тим, як же зазвичай проходить кейсовая командна супервізія, на якій обговорюються різні важкі випадки в практиці фахівців. Правила проведення супервізії приймає сам колектив, і за їх дотриманням стежить супервізор. На початку учасники очікують, що на такий супервізії хтось повинен розповідати, а хтось більш знаючий давати слушні поради. Тому зрозуміло хвилювання учасників, вони себе знову відчувають учнями або тими, кого перевіряють, а досвідчені колеги заздалегідь нудгують. Однак події розгортаються не за знайомим сценарієм. У супервізії практикується принцип рівності, коли кожен може висловитися в рівній мірі і принцип відсутності критики, коли ніяке пропозиція не ставиться під сумнів. Корисність пропозицій встановлює той, хто заявив випадок, у кого дана тема «болить». Щоб мати можливість неупереджено слухати і спостерігати, цей фахівець не бере участь в обговоренні, і тільки в кінці з набору різних думок і рекомендацій вибирає те, що йому інтуїтивно здається кращим для його ситуації, і цей вибір ніхто не оспорює. Така форма роботи більше схожа на дослідження. Молоді та досвідчені разом загоряються ідеєю пошуку рішення для важкого випадку. Кожен член команди навчається бути більш уважним до своїх інтуїтивних відчуттів і до інтуїції інших колег. Тут немає параду методик і технік, а є можливість багато відчути, прислухатися до своїх внутрішніх імпульсів, оживити забуті знання. У інклюзивну навчанні часто немає відповідей на питання, що і як робити саме з такою дитиною з його набором особливостей, тоді інтуїція набуває таку ж вагу, як знання і досвід.

При обміні своїм вмінням використовувати відчуття і інтуїцію на певному етапі виникає ефект синергії, коли команда користується мозковим штурмом і працює як єдиний організм.

      Ще одна річ на супервізіі- це те, що супервізор допомагає повернути увагу з питань «чому вона така, ця дитина з особливими освітніми потребами?» або «чому вона так робить?» до питання «в чому особливість відчуттів і почуттів дитини, який її внутрішній світ?» Спочатку думки асистента педагога, який допомагає дитині з особливими освітніми потребами, зайняті висновками і характеристиками, які легко приходять на розум. Це властиво будь-якій людині - прагнути важке запитання звести до відомих простих відповідей. Але в складних випадках прості рішення не підходять. На командній супервізії асистенти і фахівці беруть не тільки свої, але і групові ресурси, щоб мислити по-новому, нестандартно. Колеги тренуються думати про свої власні почуття і відчуття своїх підопічних, а не про шаблонні характеристики. Спочатку важко встати в позицію іншої людини, відчути її емоції, особливо почуття учня з особливими освітніми потребами. Відчуття, які приходять, коли фахівець подумки влазить в шкуру свого підопічного, надають цінну інформацію, і відбуваються цінні відкриття. Наприклад, виявляється, що той, про якого думали, як про злісного маленького агресора, сам відчуває страх і намагається за допомогою випадів і відмов від співробітництва, захиститися, сховатися в свою раковину. Або виявляється, що постійне порушення порядку -це не бажання зробити комусь погано, а засіб привернути увагу і т. д. Коли фахівець уявляє себе в  ролі маленького вихованця і відкриває його почуття та можливі думки, йому стає зрозумілим, що робити. Група ділиться ідеями, як першому малюкові забезпечити відчуття безпеки, а другому підказати більш прийнятні способи залучення уваги. Тоді загострення поведінки маленьких підопічних згладжуються, і команда святкує перемогу.

       Після уваги до емоцій дитини команда тренує здатність переносити увагу на власні відчуття і емоції, адже їх дуже багато при спілкуванні з особливими дітьми. Легко казати, що треба здійснити творчий підхід у виховному або навчальному процесі. А якщо сам асистент має сумнів у своїх діях та розгублений або навіть наляканий неадекватною поведінкою учня? Що тоді робити? Тут відкриваються нові чарівництва супервізії. Якщо чесно зізнатися групі в своєму страху перед складним випадком, то стає спокійніше. Чому? А тому, що коли почуття поділяють, немає відчуття самотності. І вже не так страшно, коли усі члени групи це знають і сприймають як природний процес. А потім виявляється, що когось із колег дивна дитяча поведінка веселить або викликає цікавість. І тут, як в казці, власний страх теж замінюється цікавістю. І виникає нова тема, вірніше повертається головне питання: «А що робити?» Підкреслимо, що спокій фахівця швидко відбивається маленькими вихованцями, заспокоює нервову систему особливих дітей.

     Іноді відкриттів «що робити?» в команді стільки, що їх навіть записують. Іноді думок мало, виявляється, що всі можливі підходи вже випробувані, буває по-різному. І навіть, якщо ситуація настільки складна, що реально ніхто не знаходить позитивної відповіді, спокій і впевненість все одно прийдуть. Буває дуже важливо знати, що не тільки той фахівець, який безпосередньо працює з дитиною, а й ніхто в групі не знає виходу зі скрутного становища, і тоді це легше пережити. Але трапляються і знахідки, адже на супервізії можна обмінятися знаннями, вміннями і навичками, підвищити свій професіоналізм. І тоді з'являється впевненість у своїх силах і стає спокійніше. Тепер фахівець краще відчуває маленьку людину з особливостями, він тепер знає, як запитати і порадитися, його страхи розуміють і поділяють колеги, і він поступово розуміє, що робити, і більш спокійно витримує важкі випадки.

3. Що дає супервізія.

     Супервізія пом'якшує професійну напругу, позбавляє фахівця від болісних самозвинувачень, знімає маску знавця або невдахи. У команди зазвичай купа своїх внутрішніх питань: як спілкуватися поважним метрам від педагогіки та молодим фахівцям, як зупинити балакучого, та дати місце нерішучому, як бути з образами, та інше, інше. І супервізор тут на часі, і правила функціонування групи  усім у допомогу. Асистенти вчителя, психолог, дефектолог та інші фахівці –корекційні педагоги знайомляться зі способами мислення і методами виходити зі складних ситуацій один одного,  потім їм легше звернутися з питанням або прийняти допомогу колеги.

      На супервізії знавцем не виступає і сам супервізор, який часто менше ніж будь-який член групи розуміє, що і як робити в скрутному випадку. Однак супервізор завжди пам'ятає головне - разом знайти відповідь на складні питання виховання і навчання дітей з особливими освітніми потребами набагато легше. Він раз за разом наголошує, що не краще розбирається в складних ситуаціях, ніж самі супервізанти- учасники супервізії, що найрозумніша на командному супервізіі- це сама команда.

      Справа супервізора - організувати процес ефективного обміну думками та взаємної підтримки, стежити за таймінгом (це дотримання часового регламенту), і іноді підкидати

інформацію. І ще- бути каталізатором групового процесу, радіти чарівності синергетичної взаємодії, в якої народжуються відкриття, що допомагають маленьким дітям з особливими потребами в розвитку.

4. Приклад супервізії команди супроводу дитини з особливими освітніми потребами.

      Другий рік в педагогічному колективі «Гімназії зі структурним підрозділом початкової школи № 44 Маріупольської міської ради Донецької області» раз на місяць проходять супервізії. З початку цього навчального року йдуть командні супервізії невеликого колективу, що складається з п'яти асистентів вчителів, логопеда і психолога. Супервизор практичний психолог Олена Мурза, що представляє ГО "Асоціація професійних консультантів и Супервізорів" і адміністрація школи в особі директора Тетяни Борисівни Золотухіної уклали контракт на проведення командного кейсової супервізії на волонтерській основі. Кейсовою супервізія називається тому, що за півтори - дві години роботи команда встигає розібрати від одного до трьох важких випадків (кейсів) зі своєї практики.

     Оскільки інклюзивне навчання і супервізія - справа нова, то труднощі були у всіх. І у колективу, якому довелося освоїти незвичайну форму професійного консультування, навчання та підтримки, і у супервізора, яка раніше не стикалася з інклюзією, і у адміністрації школи, якій треба було все організувати.

     Питання для обговорення на супервізії команда знаходить сама, відбираючи найактуальніші. Так само встановлюються і правила спілкування, що виключають нетолерантність або критику. Тому встановлюється дуже приємна доброзичлива і одночасно робоча атмосфера. Частіше запити торкаються самопочуття фахівців або труднощів у поведінці учнів з особливими освітніми потребами. Ось  декілька тем запитів на супервізію: «Як поєднати індивідуальну форму навчання і процес соціалізації»,

«Як встановити контакт з дітьми, що зазнають замкнутість, недовіру і страх»,

«Як знайти підхід до учня, що порушує шкільні правила, використовуючи особливості менталітету». Та на  ітоговій супервізії фахівці підняли питання: «А чи потрібно взагалі школі інклюзивне навчання?» Самі фахівці з власної ініціативи винесли на перший план питання про мету своєї діяльності, що свідчить про зрілість команди. Кожен поділився своїм баченням і з радістю дізнався, що думки його колег доповнюють одна одну. Мета інклюзивної навчання -допомогти дітям з особливими проблемами в навчанні і в соціалізації, вбудувати їх в нормальний життєвий ритм школи, здійснюється, і школі від цього живеться краще.

      Зараз вже можна підвести деякі проміжні підсумки. Команда фахівців говорила про те, що діти, учасники інклюзивного навчання, стають більш зосередженими, у них з'являється впевненість. Їм, яким часто не вистачає нагляду батьків і вчителів, дуже приємно, що хтось звертає увагу на їх одяг, поведінку, на те, поїли вони чи ні. До асистента вихователя дитині можна притиснутися, можна вловити, чи пишається він нею, або чимось незадоволений, розповідати йому про мрії, розмовляти про сподобання та очікування, про майбутнє. Діти стають більш розкуті, посміхаються, контактують. Іноді вони скаржаться асистентові: «Ви змушуєте читати або писати, а раніше мене не змушували». Тоді асистент вихователя звертає увагу дитини на результати: покращилися оцінки, легше зрозуміти вчителя, легше вчитися з іншими дітьми, і дитина погоджується з важливістю такої роботи. Фахівці відзначають, що через деякий час їх занять у дітей змінюється погляд, він стає більш осмисленим. «Твій механізм краще працює, ти краще розумієш», - підводить підсумки фахівець і мотивує дитину на подальші успіхи. Діти бачать мету, у них вище рівень навчальних досягнень, більш здорові міркування, краще відносини з дітьми в класі. За допомогою асистента можна вирішити проблеми з трудним матеріалом або з хвилюванням перед відповіддю. Якщо асистенти розповідають про те, що в наступному році вже можливо не допомагатимуть, діти запитують: «А як же так?» Такий зворотній зв'язок,  відзначили фахівці,  підвищує самооцінку, самоповагу, повагу до професії, учнів, шкільного колективу, наповнює теплою аурою саму будівлю школи.

      Під час обговорення члени команди відзначили і те, що не сприяє їх робочої діяльності. Виявляється, що фахівець, який має спеціальну освіту і допомагає дітям з особливими освітніми потребами, вважається працівником сфери соціального обслуговування, а не освіти. Недостатня ясність в статусі і низький оклад знижує самооцінку, не стимулює підвищенню кваліфікації. Колектив фахівців і асистентів учителя зробив висновок: «Не можна мовчати про проблеми інклюзивного навчання».

5. Що надають заняття командною супервізією?

     На завершення обговорення супервизор підняла питання, узгоджене з адміністрацією школи: «Що вам дали заняття командної супервізією?», адже це дуже важливо, для того, щоб зрозуміти правильність організації інклюзивного навчання та місце командної супервізії в ній.

     І досвідчені і молоді асистенти вчителів, логопед і психолог відзначали, що супервізія - це особливий простір професійної взаємодії, відмінний від звичайних ділових зустрічей. На перерві іноді немає або часу або сміливості запитати про скрутний випадок, а на супервізії можливий спокійний обмін думками з колегами, ситуація обговорюється з усіх боків. При такому обговоренні знімаються бар'єри, що залишаються на підсвідомому рівні, можна поділитися переживанням, хвилюванням. Супервізія дає наснагу, на ній можна випустити пар, знайти стимули для роботи, з'являється бажання щось вигадувати, стає веселіше, відчувається потрібність у творчості.

А ось письмові відгуки учасників супервізії.

Оксана Миколаївна Головченко, психолог: «Супервізія цінна тим, що в неформальній обстановці відбувається обмін досвідом, як професійним, так і життєвим. Її учасники «заряджаються» новим знанням, думками, «розкривають» свої проблеми і намагаються їх вирішити спільно з іншими».

     Ольга Вікторівна Салькова, асистент вчителя: «Я вважаю, що супервізія (робота з психологом) важлива для мене як молодого педагога. Я можу порадитися з більш досвідченими педагогами, людьми, які довше працюють, як справлятися з труднощами в своїй роботі, зрозуміти, як вирішувати проблеми в вихованні своїх підопічних».

     Лідія Олександрівна Титаренко, дефектолог: «Заняття на супервізії  дають поштовх до роздумів про виникаючі непрості ситуації у відносинах дитина -педагог. Обмін думками, розбір ситуацій підказує вихід з непростих неординарних ситуацій, збагачують досвід».

     Галина Миколаївна Збуринь, асистент вчителя: «Ці заняття дуже допомагають у вирішенні проблемних питань, що стосуються моїх відносин з дітьми. Не завжди вдається розібратися в тій чи іншій ситуації, а ось групові обговорення допомагають особливо тоді, коли вчителі діляться своїм досвідом. Стає зрозуміло, як реагувати і що далі робити. Це можливість висловитися і вислухати інших».

     Вікторія Андріївна Обухівська, асистент вчителя, відзначає: «Час на супервізіі- це обмін досвідом, можливість стати ближче більш досвідченим колегам. Так само корисно дізнатися про складнощі, які виникають під час роботи з іншими дітьми. На супервізії є можливість проаналізувати свої дії як педагога».

     Алла Миколаївна Конева, асистент вчителя, пише: «Заняття на супервізії допомагають знайти правильне рішення в питанні індивідуального підходу до дитини, знайти «золоту середину» у стосунках з учнем, вирішенні конфліктних ситуацій в учнівському або вчительському колективі».

     Світлана Андріївна Шатілова, асистент вчителя, доповнює: «Мені супервізія допомогла у вирішенні проблем з дітьми с особливими освітніми потребами».

      Я, супервізор Олена Вікторівна Мурза теж відзначила, що команда супровіду дитини з особливими освітніми потребами  допомагає своїми цікавими знахідками, несподіваними запитаннями і рішеннями бути свідком  психологічних відкриттів і відчути справжню педагогічну творчість в спілкуванні з дітьми. Окреме спасибі треба сказати душі проекту- директору школи Тетяни Борисівни Золотухиної. Нам усім стало ясніше, навіщо ми потрібні один одному.

     Взагалі-то супервізія як особлива форма консультування, спрямована на підвищення якості професійної діяльності, підтримки і навчання, потрібна в будь-якій школі, організації, закладі, де спілкуються з учнями або клієнтами, де необхідна колегіальність, обмін творчими методами і вдалими задумами, де треба підтримати колег у хвилюючі моменти. В інклюзивному навчанні, коли ніхто ще не може знати всі нюанси і складності, з якими зіткнуться фахівці, командна супервізія, яка містить елементи мозкового штурму, потрібна втричі більше. Супервізійна група-це простір для росту майстрів, профілактика професійного вигоряння. Такі заняття допомагають висловити агресію культурно, поділитися хвилюванням, нікого не травмуючі. Знімаються підсвідомі бар'єри, ситуація представляється у всій повноті. Це стимулює до підвищення кваліфікації, з'являється бажання знайти свій підхід до дитини с особливими освітніми потребами, відчувається професійна затребуваність.