Щоденні 5 до тематичного тижня НУШ "Птахи взимку".

Краматорська спеціальна загальноосвітня

школа-інтернат І-ІІ ступенів № 18

Донецької обласної ради

вчитель-логопед

Гордевська Олена Петрівна

 

Завдання розроблено за методикою «Щоденні 5», до 13 тижня НУШ «Птахи взимку», яка сприяє розвитку самостійності, креативності, умінню мислити нестандартно, відповідно до типової навчальної програми Савченко О.Я. 

Методику «Щоденні 5» використовують для розвитку читацьких умінь та навичок, прищеплення любові до читання, збагачення словникового запасу, для навчання дітей бути самостійними під час читання й письма, щоб учитель мав можливість працювати з учнями індивідуально та в малих групах відповідно до учнівських потреб. Вправи є різноманітними, що збільшує мотивацію та інтелектуальну зайнятість учнів.

Матеріали  допоможуть вчителеві організувати індивідуальну, парну чи групову роботу, забезпечити диференційований підхід до кожного учня, згуртувати дитячий колектив; сприятимуть розвитку навичок спілкування, логічного мислення молодших школярів, їхньої творчої уяви, самостійності, формуванню всебічно розвиненої особистості громадянина і патріота, здатного до інновацій. Для вчителів, учнів 1-2 класів та їхніх батьків.

 

Березень поспішає Л. Нестеренко-Ланько

 

Гаснуть бурульки від сонячного проміння, капають дрібні їх сльозинки на землю, то плаче Лютий. Йому так не хочеться залишати землю. Він гудить вітрами, сипле снігом, морозить, а потім як сипне снігом на землю, дивиться і радіє, що вдалося йому побешкетувати, але сонце вже високо і зимова паморозь швидко зникає від його проміння, стає водою і напуває підніжки, фіалки, підморозники.

Коли бруньки, починають розгортатися у листочки, лютий повертається на північ. З теплих країв несуть птахи

Березня на крилах . Весна пливе на човнику з дубового листя. Дзюрчать струмочки, зливаються у великі ріки і весняна повінь охоплює берег, а по ньому вже стелиться килим молодої травички.

Шпаки і дятли ремонтують пошарпані за зиму гнізда, сорока облітає свої володіння і придивляється, де б знайти тихе місце на гніздо: чи високо, аж під самими небом на верховітті столітнього дуба, чи десь у густому ясені, щоб не чути криків галасливих ворон, які у зграї не можуть жити без суперечок.

— Ой, не все тут в порядку,— зітхає Березень, оглядаючи Землю. Він збирає гілочки з дерев, робить собі віничок і давай ним замітати свої володіння. Пташки шугають поміж дерев, шукаючи собі пару, а зеленоокий кіт Муркіт і собі надумав красуню знайти. Він поміж дерев походжає, хутро своє об кору

вичісує і радіє своїй волі, що прийшла до нього через відкриту хвіртку вікна. Він тільки того й чекав, щоб вікно відкрили. Стрибнув на гілку дерева і гайда до лісу. Тут він поміж дерева ходить, пухнасте своє хутро об кору вичісує, лапки миє вуса довгі розправляє. Чепуриться, співає мур котячу пісеньку.

Пару шукає. Весною не можна бути без пари, бо самому сумно. Чути його муркіт по всьому гаю. А його вже почула біла красуня і дивиться здалека як поміж дерев походжає Муркіт у сивій голубизні

Березня і собі давай співати, бо сподобався їй чарівний красень, який так ніжно співає, хвостиком до себе закликає, гарними зеленавими очима вабить. Весна прийшла!

 

Як приходить Весна О. Бунець

 

Зустрілись якось на кущі глоду дві сойки.

Одна каже:– Ну й холоднеча! Забарилася весна, не йде до нас.

А друга їй:– Напевно, десь у снігу загрузла, не добереться ніяк.

І справді, розгулялась наостанку зима. То лютим вітром подме, то віхолу напустить–  жбурляє пригорщами снігу. То затягне небо густими хмарами – ясному сонечку годі й пробитися. Сутужно птахам, важко в такий час відшукувати їжу.

Перша сойка каже: – Щоранку сиджу на верхівці дуба, все весну виглядаю.

– І я, – мовить друга,- вже всі очі видивила. Моя сосна вища за твій дуб. Вона і на пагорку стоїть – однак не видно весни.

– І дарма ви там сидите,- почувся нараз тоненький голосок.

Озирнулися пташки, бачать: коло пенька вистромився з-під снігу пролісок. Зелененький, тендітний такий і киває до них білою голівкою:

– Ви краще на землю подивіться!

Глянули сойки на землю, а воно й справді: проліски на снігу то тут, то там видніють. Ось як непомітно весна підкралася!

Змахнули весело крилами пташки і полетіли в ліс розповісти подружкам цю радісну новину.

 

Дівчинка і синичка В. Сухомлинський

 

Настала холодна зима. Маленька Наталя почепила на яблуньці годівничку для Синички й щодня приносила насіння коноплі. Синичка чекала дівчинку. Навесні Синичка сказала дівчинці:

- Тепер не принось мені насіння. Я знайду собі їжу. До побачення до зими.

- До побачення, Синичко.

Знову зима засипала все снігом. Прилетіла Синичка до годівнички, а там також сніг. Питає вона у яблуньки:

- Яблунько, скажи, чому нема Наталі? Невже вона забула про мене?

- Ні не забула, вона хворіє.

Тяжко стало на душі у Синички. Сіла вона на гілочці думає:- Полечу до дівчинки. Треба чимсь її втішити. Але де я візьму подарунок? Навкруги ж сніг, сніг, сніг.

Тоді вирішила Синичка понести Наталі пісню. Прилетіла до її хати, влетіла у відчинену кватирку, сіла біля ліжка хворої і заспівала.

 Наталі стало легше.

 

Важка втрата

 

В одному густому лісі жив-був шишкар, якого всі звали Міцний Дзьоб. Добре йому жилося в лісі. Він літав у гості до старого Ворона, допитливої Сороки, задумливого друга Пугача.

Одного дня прилетів Пугач до Міцного Дзьоба й повідомив новину:

• Друже, біда сталася!!! – ще здалеку викрикнув друг.
• Яка? Яка? – стривожено перепитав Шишкар.
• До нашого лісу приїхало багато машин…– не встиг договорити Пугач, як друзі почули гучний шум. Пугач і Шишкар полетіли на гуркіт моторів. Вони побачили, як люди зрізують високі сосни та ялини. На одній сосні, що впала, було гніздо Міцного Дзьоба із яєчками, які висиджувала його дружина. До появи діток залишилось сім днів. Вони всі загинули. На очах Шишкаря були сльози. Він назавжди покинув ті місця. А на місці прекрасного лісу виросла сірникова фабрика.

 

 

Воркун і Сніжко

 

Жив у великому місті голуб Воркун. Він поселився на горищі цементного заводу. В тих місцях жило багато різних птахів. Голуб познайомився з горобчиками, воронами, синичками. Коли став працювати завод, то навкруги стало багато пилу, було важко дихати, не було чистої води.

Одного зимового ранку прилетів у ті місця снігур Сніжко і познайомився із Воркуном. Сніжко розповідав, що на його батьківщині живуть багато птахів і там чисте повітря, а люди піклуються про захист тварин і природи.

• То чому ж ти сюди прилетів?– не стримався голуб.
• Голод і холод змусив мене й мою родину шукати теплішого краю. Але як тільки люта зима відходитиме, то ми обов’язково полетимо назад. У моїх рідних лісах залишилося багато друзів, знайомих. До того ж ми турбуємося про наш ліс: знищуємо шкідників. Полетіли з нами, Воркуне!

Голуб так заслухався розповідей Сніжка, що й не почув запрошення. Воркун мріяв потрапити в ті місця, де можна було дихати чистим повітрям, бачити зелений ліс, чути розмови і спів птахів.

• То що, полетимо разом тільки-но потеплішає?– перепитав снігур. Але сизокрилий розвів крильця в сторони і промовив:
•  Мені подобається моє житло,– промовив задумливо Воркун, – і я надіюся, що люди зроблять так, щоб великі й малі заводи не забруднювали повітря.

Коли закінчились люті холоди, то Сніжкова родина повернулася на батьківщину. Проте Воркун залишився на горищі заводу. Він вже звик до шуму, пилу і часто мріяв по те, що люди захистять своїх менших братів.

Пернаті друзі

 

Жила-була Посмітюха – малесенький жайворонок з чорненьким чубчиком. Кожен день Посмітюхи, як і будь-якої пташки, розпочинався із пошуку їжі. Як нелегко їй, коли навкруги все вкрите білим сніговим покривалом, знайти бодай зернятко, та ще й мороз дошкуляє. Мешкала пташина поблизу людських поселень, неподалік пасовищ. Друзів мала лише зі своїх, а от ворогів, хоч відбавляй – кожен другий більший за розміром від Посмітюхи уже посідає на лаву ворогів.

Одного разу трапився випадок із пташечкою… Вона метушливо кружляла понад пасовищем, намагаючись розгледіти серед снігу бодай клаптик чорної землі, аж тут до неї підлетів Горобчик та й каже:

• Привіт, Посмітюшко, ти теж мерзнеш і все даремно закінчуються твої намагання знайти поживу?

Давай-но сядемо на гілочку кущика і порозмовляємо.

Так і зробили. Настовбурчився горобчик, підібгав під себе ніжки і почав розповідати:

• Знаєш, такі холодні дні! Так несолодко нам зараз живеться. Здається, вся душа ладна вимерзнути. Єдиний порятунок – забитися кудись в димар і трохи погрітися, але це згодом, бо мені дуже дошкуляє голод. Може, давай разом полетимо на пошуки їжі? Я чув, що в цій місцині є сміттєзвалище, можливо, там нам посміхнеться доля.
• А що, непогана ідея, – промовила Посмітюшка,– я– за! Ну, що полетіли?

Прилетівши до гір сміття, пернаті придивлялися чи є що з їжі. Зупинилися біля розкиданого соняшникового насіння і заходилися завзято клювати. І все було б добре, якби не запах, що доносився звідусіль. Дуже вже неприємно пахло. Нечисті пляшки, брудний одяг, кучі поліетиленових кульків, гниюче лушпиння овочів – картина не з привабливих.

Горобчик змерз і почав на одній ніжці стрибати, щоб зігрітися. Посмітюха це помітила і запропонувала летіти до людських осель. Прилетівши в сад, вони відшукали годівницю і на їх долю трапилося ще декілька крихт хліба та зерняток пшениці. Посмітюшка поділилася думками із Горобцем:

• Ось за це я і люблю людей, бо деякі мають співчуття до нас. Вони розвішують годівнички по своїх садах. Слухай, Горобчику, а про що ти мрієш?
• Я мрію зігрітися і бути ситим. Нехай вже швидше настане весна. З теплом прокинуться і черв’ячки, і комашки, якими я люблю ласувати. Тоді нам, горобцям, люди будуть вдячні за знищення різних шкідників. У мене є друзі– синички,– невгавав Горобчик– а з сьогоднішнього дня уже і ти. Ми, горобчики, живемо, щоб приносити користь людям, веселити діток своїм цвіріньканням.
• Дякую тобі, Горобчику, за все, проте настав час прощатися. Бажаю тобі не впадати у відчай, бо життя прекрасне, довкола стільки всього незвіданого і звабливого. Щасливо тобі, друже.
• Спасибі, Посмітюшко! І тобі бажаю вдало перезимувати і мене не забувати. Я надіюсь, що люди не дадуть нам загинути, пропасти цієї лихої зими. Вся надія на них!!!

І розлетілися пернаті в різні боки…

 

Казочка про сойку Зойку

 

Жила-була на світі сойка, яку всі називали Зойка (тому, що її голосний крик був схожий на зойк). Народилася Зойка в дубовому лісі. Змалку пташка любила жолуді, горіхи ліщини, горішки бука. Була у Зойки двоюрідна сестра ворона Чорниця. З нею сойка любила часто гомоніти.

Одного дня, коли щойно випав сніг, Зойка зустрілася з своєю сестрою. Чорниця саме летіла із шматком якогось металу в дзьобі. Чорниця сіла перепочити.

• Звідки летиш? – спитала Зойка сестру.
• З рівненського сміттєзвалища. Там дуже багато всякого хорошого краму, навіть харчі можна роздобути, – відповіла Чорниця.
• А я вже запаслась на зиму горіхами і жолудями. Якщо зима буде не сильно довгою, то мені вистачить моїх запасів, – сказала Зойка.
• Ой, Зойко, знаєш, як на таких сміттєзвалищах цікаво, чого там тільки немає.

А целофанові пакети літають, наче сніг. Там дуже гарно. Лише потрібно стерегтись бездомних собак. Я тебе туди колись заведу, – із захопленням відповіла Чорниця. Попрощавшись із сестрою Зойка повернулася в своє гніздо. Прилетівши, сіла відпочити і заснула. І сниться їй, що рідний дубовий ліс став великим-великим. На ліщині красуються смачні горішки. Чудово співають птахи.

Коли ж сойка прокинулася, то побачила реальну картину: біля лісу, якого залишилось дуже мало, димлять труби рівненського «Азоту». Повітря таке, що важко дихати. Навіть сусіди-птахи не хочуть нікуди летіти. І стало Зойці сумно-сумно.

 

 

 

Для роботи  з дітьми, що мають вади мови і письма.

На протязі перших років навчання школярі вправляються в різних видах письма, кожен з яких має певне значення для формування навичок повноцінної писемної мови, відповідає завданням навчання, закріплення і перевірки відповідних знань і вмінь.

В корекційній роботі доцільно виконувати такі види роботи:

Списування:

а)з рукописного тексту;

б)з друкованого тексту;

в)ускладнене завданнями логічного і граматичного характеру.

Списування як найпростіший вид письма є найбільш доступний дітям, які страждають дисграфією.

Слуховий диктант із зоровим самоконтролем відповідає принципу взаємодії аналізаторів, що приймають участь в процесі письма. 

 

Підбір мовного матеріалу є досить складним, так як в будь-якому, навіть у самому нескладному тексті може виявитися дещо недоступне для учнів на даному етапі.

 

Тексти для диктантів та списування

у 1–2-х класах

 

Синичка

Лютує зима. Тріщить мороз. Співає свою пісеньку завірюха.

Петрик став біля вікна. Раптом щось стукнуло у шибку. Це прилетіла до вікна синичка. Вона ніби просила хлопчика її врятувати. Петрик пожалів пташку. Він насипав їй у годівничку їжі. Пурхає синичка та клює їжу. Так і проживе до весни.

 

Яскрава пташка

Блищить на сонці сніг. Усі дерева давно сплять. А горобина забула зняти червоне намисто. Щодня прилітає до неї снігур. Він ласує ягодами. Сяде на гілочку в гущавині і дзьобає. А на груди снігур почепив червоний фартушок. Між ягідками він мов велика яскрава квітка.

 

 

Граки

 З дерев осипалося листя. Потім розгулялися дощі. Стало холодно. Жучки і черв'ячки поховалися під корою дерев.

Граки сиділи на тополі. Вони довго про щось кричали. А потім знялись і полетіли в теплі краї.

 

 

Годівничка

Усюди хазяйнує зима. Вкрила землю снігом, а ріки і озера– льодом. Де пташкам шукати їжу?

Вирішили діти зробити годівничку. Повісили її на дерево та щодня сипали туди корм. Насипали і заховалися. Поспішають до годівнички синиці, пурхають горобчики. А дятлик підкрадається. А потім упаде на годівничку і порозганяє всіх. Сам дзьобає їжу.

 

Тексти для диктантів та списування із завданням – придумати заголовок

 

 Тануть сніги. Біжать гомінливі струмочки. Видзвонюють краплинами бурульки. Повертаються із теплих країв птахи. В синяву неба глянули блакитні проліски. Іде весна.

 

 Давно панує зима. Виблискує на сонці сніг. Дерева і кущі стоять голі. Лише горобина в пурпуровому вбранні. Щодня прилітає до неї пустотливий снігур поласувати смачними і корисними ягодами. Сяде на гілочку і дзьобає. Щоб не заляпатися горобиним соком, він почепив собі на груди червоний фартушок.

 

 Підморозило. Тоненька крига засклила річку й озеро. Це зима настала. Ходить вона долинами і горами. Тихо ступає у велетенських білих валянках. Скрізь свою чарівну картину домальовує.

 

 Перелітні птахи відлітають на зимівлю в теплі краї. Під час перельотів вони легко знаходять дорогу, бо вміють орієнтуватися за сонцем і зірками. Навесні більшість птахів повертається на батьківщину. Вони добре пам'ятають, де гніздилися раніше.

 

 Ще дмуть холодні вітри. Лежать замети. Ліси й поля надійно вкриті снігом. Річки й ставки скуті кригою. Лютий ще морозить, ще крутить завірюха. Але з кожним днем сильніше пригріває сонце. Дзвінкіше співають вівсянки, гучніше щебечуть синиці. Весна не за горами. Лютий– кінець зими.

 

 

 Багато цікавого можна побачити в горах. Уже самим лише виглядом вони зачаровують нас. На світанку або коли заходить сонце гори здаються рожевими, ясного дня– блакитними, в негоду– майже чорними, суворими, неприступними. На їхніх вершинах лежать вічні сніги. На гірських схилах стоять ліси, зеленіють полонини, біжать швидкі струмки. В лісах водяться олені, косулі, дикі кабани, різні птахи.

 

 Останній місяць зими–лютий. У цьому місяці вночі дуже сильні морози. Але вдень сонце вже світить яскравіше, сильніше гріє. Тривалість дня протягом місяця збільшується майже на дві години. Незабаром затріпочуть крильми перші весняні гості–шпаки.

 

 Важко живеться птахам узимку. Діти вирішили допомогти пернатим друзям. У шкільній майстерні вони зробили зручні годівниці. Розвісили їх на деревах і насипали в них корм. Помітили птахи частування і злетілися до годівниць.

 

 Восени у кущах поблизу болота діти знайшли журавля. У нього було пере6ите крило. Діти принесли журавля додому. Всю зиму вони його добре доглядали. Журавель став ручним, одужав. Прийшла весна. Ходив журавель по подвір'ю, вгору подивлявся. І ось він побачив у небі журавлиний ключ. Змахнув журавель крилами й полетів своїх доганяти.