«Село моє, для мене ти єдине» Інтегрований урок.

«Село моє, для мене ти єдине»

Інтегрований урок.

Розвиток зв’язного мовлення: Складання оповідання на основі власних спостережень «Моє село».

Трудове навчання: Виготовлення з картону макетів будиночків.

Мета: Дати дітям знання про історію заснування села, де вони народилися, та сусідніх сіл; викликати бажання вивчати історію минулого свого народу. Виховувати любов до свого села, до своєї Батьківщини.

Обладнання: Книга з народознавства В.Цимбалюка і В. Жайворонка «Світлиця», плакат зі словами «Там земля мала, де мати родила», магнітофонний

            запис пісні «Моє рідне село», карта села, ребус.

Хід уроку

І. Організація класу до уроку.

ІІ. Оголошення теми і мети уроку.

                             Сьогодні у нас незвичайний урок.

                             Сьогодні ми зробимо ще один крок.

                             В країну відому, в країну чудову,

                             Яка нас чекає й збагачує мову,              

                             Подорож цікава , тож парти свої

                             Перетворіть у машини малі!

                             Всі сядьте рівненько, працюйте уважно –

                             Потрапить туди, щоб було вам не важко.

Учні

                             Ми на всюдиході – своїй парті

                             Вирушаймо весело у путь.

                             Щоб цікаво по маршрутній карті

                             В село рідне зазирнуть.

                             На шляху своєму ми зустрінемо

                             Перешкод багато та завдань,

                             З піснею у мовний світ полинемо –

                             Відповідь знайдемо до питань.

 

Вчитель

А щоб дізнатися, куди ми вирушимо в подорож, швидше розгадуємо кросворд.

Загадки

                             Маленький хлопчик

                             Заліз на стовпчик,

                             Одежі не носить,

                             Їсти не просить,

                             Личенько рябе,

                             Що воно таке?

 

                             Покладемо на диван чи на підлогу,

                             Але ні в якому разі не на дорогу.

                             Ми часто милуємось ними.

                             Та це ж новенький барвистий

                                                                     Килим

                             Скільки було їх: баба, дві матері,

                             Дві дочки й онука?

Троє

                             Що дістане зубами потилицю?              

                                                                     Гребінець

                             Має роги і ноги, а держиться підлоги.

                                                                     Стіл

 

                             Що в хаті зимою замерзає,

                             А на дворі ні?

                                                                     Вікно

        Отже, як здогадалися, сьогодні ми проведемо подорож по нашому селу, пригадаємо його історію, напишемо невеличкий твір «Моє село».

 

1. Подорож.

        1-а зупинка «поетична».

        Кожна людина завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її босоноге дитинство з дитинством – казкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище – маленька батьківщина кожної людини.

        У кожного з вас є також своє родинне вогнище, є дім, в якому ви народилися, є вулиця, де знаходиться цей дім.

                             В цвіту садів і буйстві стоголосся

                             Стрічає Сумщина новий свій день.

                             Багата на прекрасний шум колосся,

                             І щедра на трудящих ся дітей.

                                       Так радо жити в малій Вкраїні,

                                       Де почали свій шлях і я, і ти.

                                       Так добре знати, що у серці щиро

                                       Несемо світлий вогник доброти.

                             Люблю село, що квітне між лісами,

                             П’янить садків духмяний аромат.

                             І жити хочу саме тут, із вами,

                             І йти вперед, а не вертать назад.

                                       Тут все моє: оті найперші кроки,

                                       Та стежка, що до школи нас вела.

                                       Спливуть часи, минуть буремні роки

                                       Та не забуть нам рідного села.

   Я лиш частинка між твого багатства,

   Лиш колосок у шумові хлібів…

   Тобою хочу я завжди пишаться.

   Живи, село, у пишності віків.

    Моє село невеличке,

    Але я його люблю.

    В ньому річка, наче стрічка,

    Протікає, мов в гаю.

                                         Новгородське моє рідне,

    Ти наче сонце весняне.

    Для мене ти – і рідне і привітне,

    Ласкаве, тихе і ясне.

   Люблю тебе, мій рідний краю,

   Люблю, як матінку свою.

   І вірним серцем я вбираю

   Красу невимовну твою.

   Люблю поля ліси і гори,

   Твої ставочки голубі.

   А синє небо, наче море,

   Так до лиця іде тобі.

   Ти у піснях, у вишиванках,

   В барвистих квітах навесні.

   Вмиваєш росами щоранку

   Свої простори осяйні.

   Люблю тебе за щиру мову,

   Що наче пісня солов’я.

   Люблю тебе за пісню світанкову.

   Тебе, Новгородське моє!

2-а зупинка «МОЯ ВУЛИЦЯ»

 В нашому селі є багато вулиць. То ж давайте розкажемо кожен про свою вулицю, чому вона має таку назву.

 

 

    РОЗПОВІДІ ДІТЕЙ

         *   *   *

 Я живу на вулиці Корнієнка. Вона названа на честь визволителя нашого села – Федора Корнієнка – капітана 243 стрілкової девізії. Це людина, яка загинула, звільняючи наше село в 1943 році від фашистів. На моїй вулиці знаходиться пам’ятник воїнам – визволителям. Він був встановлений саме на могилі капітана Корнієнка, а вже потім сюди були знесені останки інших воїнів – визволителів. Я радий, що моя вулиця носить ім’я цієї людини.

        *   *   *

 Я живу на вулиці Леніна. Але мені не подобається така назва. Я зовсім не знаю людину, в честь якої названа вона. По – моєму, якби її назвали Зелена, то ця назва більше підходила б. Майже протягом усього року вона буяє зеленню.

 На нашій вулиці дружні і добрі люди. Коли на свою виходжу на свою вулицю, то відразу помічаю, що тут живуть справжні господарі, бо цвіте багато квітів. Видно, що люди люблять свою вулицю. То ж вони люблять і своє село, і свою Батьківщину.

        *    *    *

 А я живу на вулиці Першотравневій. На ній живуть чесні і працьовиті люди, які трудяться у всіх сферах народного господарства: на фабриках, заводах, на залізниці, в сільському господарстві, Всі вони дуже люблять трудитися. Тому й вулицю назвали на честь свята всіх трудящих, яке відзначають 1 травня.

        *    *    *

 Я теж живу на вулиці Першотравневій, але хочу розповісти про вулицю, на якій живе моя бабуся, про вулицю Гагаріна. Ця вулиця названа на честь першого в світі космонавта – Юрія Гагаріна. Це дуже смілива людина. Він не побоявся першим в світі полетіти в космос і облетів навколо Землі на космічному кораблі. Я пишаюся цією людиною і хочу бути схожим на нього.

        *    *    *

 А я живу в лісовій хатинці. Особливо красива моя галявина влітку. Рано – вранці піднімається сонечко. Ніжно шепочуть верби свою чарівну пісеньку, а будинок ніби вмився ранковою росою та й посміхається до сонечка блиском своїх шибок.

 Я прокидаюся вранці і поспішаю до свого товариша – дубочка, який теж радіє ніжним променям ранкового сонця. Я розмовляю з ним, як із живою істотою. Він мені, ніби брат, бо його посадили тоді, коли народився я.

 Як я люблю цей куточок свого селища!

        *    *    *

 Я живу в сусідньому селі – Залізничному. Воно так називається, бо розташоване поблизу залізниці. А моя вулиця має назву Садова. ЇЇ так назвали, бо в кожному дворі росте чималий садок. Яких тільки дерев там немає: яблука, груші, сливи, вишні, абрикоси, горіхи. Особливо красива моя вулиця навесні, коли садки буяють цвітінням.

 Я дуже люблю вулиця за її красу і смачні плоди.

 А якщо ми свої вулиці складемо разом, то одержимо наше село Новгородське.

3-я зупинка  «МУЗИЧНА»

ІІІ. ФІЗКУЛЬТХВИЛИНКА

4-а зупинка  «ІСТОРИЧНА»

 Село – часточка нашого серця. Воно – наша сповідь і турботи.

 Ми дуже любимо своє село і повинні знати його історію. Адже народ, не знає свого минулого, не має й майбутнього. І сьогодні ми почуємо історію села Новгородського, дізнаємося, хто в ньому перше гніздо звив. Про це доповідають наші дослідники.

1- дослідник.

 У другій половині ХV11 століття південна окраїна Російської  держави – Слобідська Україна – інтенсивно заселяється  вихідцями з Правобережної України. Вони тікали, рятуючись від переслідувань католицької церкви та гніту польських панів.

2 – й дослідник.

 В 50 роках ХV11 століття ці переселенці заснували населені пункти: Суми, Лебедин, Тростянець, Ворожба, Боромля, Білка та інші.

3 – й дослідник.

 Початком заснування нашого села вважається друга половина Х1Х століття. Першими поселенцями були вихідці з сусідньої Боромлі і оточуючих хуркотів.

4 – й дослідник.

 Першим на ці місця переселився Новгородський Трохим, що був хліборобом. Він вирубав частину лісу і збудував власну хату. В ті часи таке невелике, часто одноосібне селянське господарство, називалося хутором, а так як в ньому жив Новгородський Трохим, то і хутір отримав назву Новгородський.

 Перед смертю він заповів, щоб його поховали вдома, у садку, який посадив власними руками і дуже любив. Його заповіт виконано.

5 – й дослідник.

 Навкруги хутора Новгородського було багато інших невеличких хуторів: Лебедин, Троїцький, Шинкарівщина, Соляниківщина, Буцький та інші.

 Коли розпочалося будівництво станції, багато людей переселилися ближче до залізниці. Хутір Новгородський переріс у село.

6 – дослідник.

 Наприкінці Х1Х століття Російська імперія ще навіть не мріяла про автомобільний транспорт. Основним засобом зв’язку був гужовий транспорт (кінні екіпажі). Тому не викликає подиву той факт, що люди прагнули оселитися поблизу залізниці і таким чином бути більше зв’язаними зі світом.

5-а зупинка  «НАРОДНА»

 Про рідний край народ склав багато прислів’їв. Давайте пригадаємо їх.

• Кожному мила рідна сторона.
• Рідний край – земний рай.
• Де рідний край, там і під ялиною рай.
• Там земля мила, де мати родила.
• За рідний край життя віддай.
• Добре тому, хто в своєму дому.
• Вдома і стани гріють.
• Рідна земля і в жмені мила.

6-а зупинка  «ТВОРЧА»

1.Робота з зошитом.

 (Аналіз зразка твору)

2.Складання розповіді «моє село»

Робота в парах

                                1 – а пара

                         План

1. Як називається твоє село?
2. Чому його так назвали?
3. Де воно розкинулось?
4. Яке на вигляд?
5. Які в селі установи, підприємства, навчальні заклади?
6. Як змінилося воно за останні роки?
7. Твоє ставлення до свого села?

2 – а пара

  Робочі матеріали

 Село Новгородське. Прізвище першого поселенця. Густа розкішна зелень. Виблискують вікнами світлі легкі будинки. Біля хати, сади, квітники.

 Школа, магазин, пошта, бібліотека, залізниця. Люблю своє рідне село, пишаюся, народилася, живу.

   3 – я пара

  Деформований текст

 1.Село, називається, моє. Новгородське.

 2.Від, прізвища, його, пішла, першого, поселенця, назва.

 3.Біля, ростуть, хати, сади, кожної, квітники.

 4.Школа, магазин, в, пошта, є, бібліотека, селі, залізниця, проходить.

 5.Роки, свій, село, вигляд, змінило, за, останні.

 6.Люблю, рідне, я, своє, дуже, село.

3. Перевірка написаного

7-а зупинка  «ЮНІ МАЙСТРИ»

1.Вступне слово вчителя

 Діти, сьогодні на уроці ми написали твір «Моє село», а тепер спробуємо виготовити будиночок з картону на основі розгортки.

2.Розгляд і аналіз виробу

3.Добір матеріалів для роботи

4.Підбір інструментів для роботи

5.Повторення правил техніки безпеки під час роботи з картоном

6.Самостійна робота виготовлення виробів

7.Аналіз і оцінювання робіт

8.Виставка дитячих робіт

8-зупинка – «КІНЦЕВА»

 Діти, ви молодці! Добре підготувалися до уроку. Мені подобається, що ви вивчаєте історію свого народу, історію свого села.

 Не можна забути найріднішого, найтеплішого батьківського двору, рідного лісу з його тендітними берізками, кремезними дубами, першими весняними пролісками, солодкими полуницями, дорогого кожному веселого щебету птахів, що знову повертаються до рідних гнізд.

 Тут найкраще місце на землі, Тут ви почали ходити, говорити, вчитися справедливості, добру. Тут, де народилися ви, і ваші батьки, ваші рідні – місце найрідніше, найдорожче для вас.

   Де зелені хмари яворів

   Заступили неба синій став,  

   На стежині сонце я зустрів,

   Привітав його і запитав:

    Всі народи бачиш ти з висот,

    Всі долини і гірські шпилі.

    Де ж найбільший на землі народ?

    Ден ж найкраще місце на землі?

   Сонце усміхнулося здаля:

   - Правда, все я бачу з висоти,

   Всі народи рівні. А земля

   Там найкраща, де родився ти?

    Виростай, дитино, й пам’ятай:

    Твоє село – найкращий край?

 

     МОЄ СЕЛО

   Завжди зі мною ти, моє село,

   Дитинства мрії, радості журба,

   Немов би вітром в давність занесло

   І залишило там, де ряст й верба.

    Стежину ту повік не віднайду,

    Де чути було спів і щебет солов’я,

    Як син до матері, до тебе припаду,

    Моє село, любов і біль моя.

 Малята, сьогодні на уроці ви довели нам, як любите свій рідний край, своє село, свою Батьківщину. Гадаємо, що виростите справжніми українцями, з гарячими серцями, розумними головами, чистими помислами, щирими душею.