Семінар- практикум:« Основний фактор соціального ставлення особистості – спілкування»

Дитячий навчальний заклад «Сонечко»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виступ на семінарі- практикумі

на тему:

«Мовленнєвий розвиток дітей. Дитина в соціумі»

 

Розкриття питання:

« Основний фактор соціального ставлення особистості – спілкування»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                    Виступ підготувала:

                                                                                      практичний психолог

                                                                                     Крапивницька А. О.

 

 

 

 

Народичі 2019

                                                                                                     «Головна думка при спілкуванні:

                                                                                   дитина – рівна нам людина.

                                                         Так просто.  

                                                                                                Але визнання цього привертає

                                                                                                душу дорослого і дає щастя дітям»

 (С. Соловейчик)

 

Уся система ставлення людини до інших людей реалізується у спілкуванні. Поняття "спілкування" є одним із центральних у системі психологічного знання. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передання суспільного досвіду. Його специфіка визначається тим, що в процесі спілкування суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями та ін. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. Результат спілкування -налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв'язок людей у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті. Потреба у спілкуванні е однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до більш складних (співробітництво, інтимно-особисте спілкування).

Спілкування – це взаємодія людей, яка полягає в обміні інформацією, діями та у встановленні взаєморозуміння.

Спілкування – взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження і об’єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення спільного результату.

Спілкування є важливою духовною потребою особистості як суспільної істоти. Потреба людини у спілкуванні зумовлена суспільним способом її буття та необхідністю взаємодії у процесі діяльності.

За змістом спілкування охоплює всі царини людського буття та діяльності, об’єктивні та суб’єктивні їх прояви. Спілкування між людьми відбувається при передаванні знань, досвіду, коли формуються різні вміння, навички, погоджуються та координуються спільні дії тощо.

Спілкування як соціальне явище охоплює всі сфери суспільного буття та діяльності людей і може бути охарактеризоване за різними параметрами. У психології, виходячи з певних критеріїв, виокремлюють певні види спілкування.

• Залежно від специфіки суб’єктів (особистість чи група) виокремлюють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне, спілкування між особистістю та групою.
• За кількісними характеристиками суб’єктів розрізняють самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації.
• За характером спілкування може бути опосередкованим і безпосереднім, діалогічним і монологічним.
• За цільовою спрямованістю розрізняють спілкування анонімне, функціонально-рольове, неформальне, у тому числі інтимно-сімейне.

З розвитком ком’ютерних технологій й появою Internet з’явилася віртуальна комунікація (віртуальне спілкування).

Передача будь-якої інформації можлива лише через знакові системи. Тому в соціальній психології також виокремлюють комунікацію вербальну (словесну) та невербальну.

Вербальна комунікація – комунікація за допомогою усної і письмової мови.

Акт вербальної комунікації - це діалог, що складається з промовляння та слухання.

Невербальна комунікація – комунікація за допомогою немовних засобів (жести, міміка, паузи, манери, зовнішність). Міжособистісний простір впливає на візуальний контакт (контакт очима). Найінформативніший елемент зовнішнього вигляду людини -обличчя. Тому візуальний контакт е надзвичайно важливим у не вербальному спілкуванні Фіксація погляду на іншому означає не тільки зацікавленість, а й зосередженість. Але пильний тривалий погляд на людину викликає в неї відчуття збентеженості й може сприйматися як ознака ворожості. Взаємний візуальний контакт легше підтримувати, обговорюючи приємні питання. З того, як люди дивляться один на одного, можна з'ясувати, які між ними стосунки. Ми схильні довше дивитися на тих, ким захоплюємося, уникаємо погляду в ситуації суперництва.

Підтримання візуального контакту допомагає партнеру відчути ставлення до нього співрозмовника. Погляд може регулювати розмову. Коли один з учасників діалогу закінчує говорити, то він дивиться на співрозмовника, очікуючи на продовження бесіди.

Спілкування як живий процес безпосередньої комунікації виявляє емоції тих, хто спілкується, утворюючи невербальний аспект обміну інформацією. Засоби невербальної комунікації як “мова почуттів” значно посилюють смисловий ефект вербальної комунікації, а за певних обставин можуть її замінювати. Мовчання, погляди, жести іноді дають більше інформації, ніж слова. В деяких ситуаціях в спілкуванні на невербальні його компоненти припадає до 80% загального змісту спілкування.

Психологи також визначають рівні спілкування:

• маніпулювання (від грубого поводження з людиною до такої поведінки, де зовнішні прояви мають навіть приємний характер);
• конкуренція, суперництво (від спілкування на основі принципу “людина людині – вовк”, до такого, коли чесне суперництво сприяє певному рухові вперед);
• співробітництво (спілкування на основі принципу “людина людині – людина”). Спілкування, в якому виявляються гуманістичні установки, високий рівень його культури.

Педагогічне спілкування

Основу професійної діяльності педагога становить спілкування з дітьми, взаємодія з їхніми батьками та своїми колегами. О. О. Леонтьєв, який запровадив термін «педагогічне спілкування», зазначав, що це, передусім, професійне спілкування педагога з дітьми. Вчений вка­зував на те, що оптимальне педагогічне спілкування створює якнай­кращі умови для мотивації й творчого характеру навчальної діяльності. У дошкільній педагогіці термін «педагогічне спілкування» означає комунікативний вплив вихователя на дітей з метою вихо­вання і навчання, спрямований на налагодження міжособистісних стосунків як педагога з дітьми, так і малюків одного з одним, та на регулювання психологічного мікроклімату.

Педагогічне спілкування розглядають у двох аспектах. Перший — комунікативна діяльність педагога з налагодження стосунків із дітьми. Іншими словами, управління власним спілкуванням. Другий — управ­ління спілкуванням у дитячому колективі. Обидва аспекти педагогіч­ного спілкування взаємопов’язані — завдяки оптимальному спілкуванню педагога з дітьми створюються сприятливі умови для формування міжособистісних стосунків у дитячому колективі. З низки взаємодій вихователя, які відбуваються у двох сферах — спілкування з дітьми групи, спілкування з дорослими (батьками, колегами), можна виділити такі лінії: «Вихователь — дитина»; «Вихователь — діти»; «Дитина — дитина»; «Взаємодія між дітьми групи»; «Вихователь — вихователь»; «Вихователь — педагогічний колектив»; «Вихователь — члени родини». І хоча в деяких лініях вихователь формально не присутній, він відповідальний за налагодження стосунків між дітьми.

Український психолог Т. О. Піроженко пропонує вихователям замислитися над тим, чи враховують вони стан, інтереси, становище дитини у групі однолітків. Аби вихованці могли активно контактувати з педагогом, їх слід вчити запитувати, коментувати, висловлювати сумнів, пояснювати, розмірковувати. Інакше діалог перетворюється на допит, де тільки вихователь має право ставити запитання, а діти мусять відповідати на них.

Демократичний стиль спілкування з дітьми — один із шляхів реа­лізації особистісно орієнтованого підходу до дитини. Виявами демократичного стилю спілкування є повага до особистості малю­ка, його світосприйняття, доброзичливе і привітне ставлення до всіх дітей, урахування їхніх проблем, інтересів, особистісного досвіду, вікових та індивідуальних особливостей, підтримка і розвиток ініціа­тиви, творча співпраця, де вихователь дотримується позиції «поруч», діалогічна орієнтація спілкування та діалогічність мовлення.

За демократичного стилю спілкування діти довіряють доросло­му, бачать у ньому товариша, який вислухає, порадить, заспокоїть, розділить і радість, і смуток. Вихователь прислуховується до поба­жань, думок малят, їхніх пропозицій, у свою чергу, пропонуючи від­повідну діяльність, передбачає можливість вибору. Діти тягнуться до такого вихователя, розповідають йому про події свого життя, шукають у нього поради. Наслідуючи дорослого з демократичним стилем спілкування, вихованці намагаються діяти разом, узгоджу­ють свої дії, враховують інтереси одне одного, мають добру звичку уважно слухати співрозмовника, вчаться мовленнєвої культури.

Отже, в реальних процесах професійного мовленнєвого спілку­вання інтегруються власне педагогічні, соціопсихологічні, соціолінг­вістичні та лінгвометодичні аспекти комунікації. Специфіку такого спілкування визначають відповідні принципи організації цього спіл­кування. Розглянемо їх докладніше.

Пам’ятка з організації спілкування

•    Точно й адекватно орієнтуйте мовлення на конкретну дити­ну або на групу дітей.
•    Не обмежуйте спілкування тільки інформаційною функцією — використовуйте його багатофункціональність: обмін інфор­мацією, організацію стосунків, пізнання особистості дитини, вплив. Адже адекватно передати інформацію важко без пізнання особистості кожного з учасників спілкування, що знову ж таки неможливо зробити, не організувавши певних стосунків і т.д.
•    Відчувайте психологічний клімат класу, групи: учіться спо­стерігати за дітьми, сприймати вираз їхніх очей, міміку, експре­сію, поведінку, настрій, оперативно і м’яко реагувати на поведінку дітей.
•    Учіться бачити себе очима вихованців. Для цього частіше аналізуйте власні дії, уявляйте себе на місці дітей, із якими пра­цюєте; з’ясовуйте, які ваші особистісні вади впливають на роботу з дітьми; частіше контактуйте з малюками у вільний від занять час.
•    Умійте слухати дітей. Вислуховуйте їх до кінця, навіть якщо вони, на вашу думку, говорять неправильно і у вас обмаль часу. Будьте уважні до особистості дитини.

Спробуйте відверто відповісти на запитання, які допоможуть вам скоригувати ваші професійні вміння.

1. Чи завжди ви можете дослухати дитину до кінця?
2. Чи виникає у вас під час мовлення дитини бажання перебити її?
3. Чи дратуєтесь ви, якщо вихованець висловлюється надто багато­слівно або неточно?
4. Чи полемізуєте ви внутрішньо з дитиною під час її висловлюван­ня і чи відображається цей процес на вашому обличчі, у міміці чи якимось іншим чином?
5. Чи висуваєте ви до висловлювань дітей «дорослі» вимоги?
6. Чи думаєте ви, що для вас неважливі слова дитини?
7. Чи спроможні ви відчути, коли дошкільник міркує правильно, але йому важко висловити свої думки зрозуміло і коротко?

Психологічні аспекти організації спілкування

Педагог не має права ображатися на дітей.

Щоб подолати неконтактність вихованців, починайте ваші звертання до них із запитань: «Чому?», «Як?», «Для чого?» тощо. Це стимулює розвиток спілкування.

Будьте ініціативними у спілкуванні з дітьми; пам’ятайте, що ініціатива допоможе успішно керувати їхньою пізнавальною діяль­ністю, організувати співробітництво. Бути ініціативним означає:

•    вміти швидко й енергійно налагоджувати психологічний контакт;
•    цілеспрямовано керувати міжособистісною взаємодією, форму­вати і підтримувати потрібний рівень міжособистісних стосунків;
•    викликати у співрозмовника потребу в міжособистісній взаємодії;

вміти відповідно до педагогічних завдань, що виникають, перебу­довувати взаємодію з дітьми (форму, стиль, методи спілкування).

Уникайте штампів у загальній манері спілкування, стерео­типних реакцій на поведінку малюків, механічного дотримання запланованої схеми розмови без урахування її реального розвитку, психологічної закритості, коли тільки виконуються педагогічні функ­ції й не розкривається особистість.

Намагайтеся, щоб у вашій взаємодії з дітьми частіше луна­ли схвалення, заохочення. Завдяки цьому вихованці почнуть пов’язувати з вашою особистістю власні позитивні емоційні пере­живання. Елементи критики варто звести до мінімуму, а краще — не використовувати взагалі.

Проаналізуйте свої дії, відповівши на запропоновані запитання.

1. Чи не переважає критика у вашому спілкуванні з дітьми над іншими оцінками?
2. Яких вимог більше у вашій системі спілкування: 1) заборонних («не можна», «не слід», «припини» і т. ін.); 2) зорієнтованих на те, що потрібно робити; 3) нейтральних?

3. Скільки в середньому зауважень на одному занятті ви робите?
4. Чи часто починаєте заняття, спілкування з дітьми із критики?
5. Чи не зловживаєте ви протиставленням слабких дітей сильним?

6. Як реагуєте на порушення дисципліни — тільки осудом чи вико­ристовуєте жарт, гумор?

7. Чи не вдаєтеся у процесі педагогічного спілкування до погроз?
8. Як часто ви усміхаєтесь малюкам?
9. Чи можете сміятися разом із дітьми?

10.          Чи немає на вашому обличчі постійного виразу заклопотаності й діловитості?
11.          Чи завжди ви хвалите дитину за правильну відповідь (ідеться не тільки про оцінку, а й про похвалу, посмішку та ін.)?
12.          Чи можете похвалити не тільки здібного малюка, а й слабкого, проте старанного?
13.          Як часто, оцінюючи дитину, ви використовуєте слова: «моло­дець», «вдале рішення», «добре придумано» тощо?
14.          Чи часто звертаєтесь до дітей на ім’я, оцінюючи відповідь (між оцінками: «Правильно, Петренку» і «Молодець, Володю», є вели­ка психологічна дистанція)?
15.          Як часто показуєте вихованцям, що вірите в їхні можливості?
16.          Чи не буває у ваших оцінках, звернених до малят, психологічних характеристик типу «От, Іванченку, як завжди, нічого не знаєш»?

Якщо, проаналізувавши свої дії, ви виявили не відповідність їх до наведених вище рекомендацій щодо психологічних аспектів органі­зації спілкування, то вам варто скоригувати ваше спілкування з дошкільниками відповідно до наведених вище рекомендацій, а також враховувати у роботі поради з організації бесіди.

Поради щодо організації бесіди

•    Намагайтеся не перебивати дитину, навіть якщо вам дуже кор­тить висловитись.
•    Не поспішайте з відповіддю, не з’ясувавши суті питання.
•    Не відповідайте на заперечення категоричним тоном, це заважає діалогу.
•    Не завершуйте розмову емоційно невизначеною інтонацією.

Давайте правильно спілкуватися з дітьми

•             Починайте говорити з дитиною не словами «ТИ» а з слова «Я, Мені»

(наприклад: «Ти повинен прибрати свої іграшки» замініть на «Мені не подобається, якщо іграшки розкидані»).

На перший погляд різниці у висловлюваннях не має і ви все одно хочете щоб дитина прибрала іграшки за собою, але у відповідь на «Ти» дитина ображається, а на «Я» малюк намагається виправдати довіру дорослого і буде набагато ефективнішим тому, що воно реалізує довіру і збереже в дитини добре самопочуття.

•             Висловлюйте свої почуття без наказу або догани, залишайте за дітьми можливість самим прийняти рішення. І тоді вони починають враховувати наші бажання і переживання.
•             Для тактовного зауваження, яке дасть результат необхідно, щоб воно містило в собі три елементи:

1. Безоцінний опис поводження дитини: «Якщо ти усюди розкидаєш речі…».
2. Вказівка на те яким чином поводження дитини заважає дорослим :…»я змушена піти від Вас».
3. Характеристика почуттів, що відчуває дорослий: «…мені не подобається брати все виконання завдань на себе».

Якщо коротко, то правильне зауваження охоплює три моменти ситуації:

• Поводження дитини;
• Почуття дорослого;
• Наслідки поводження дитини для дорослого

Ефективні речення допоможуть Вам побудувати спілкування за даною схемою:

 Якщо ти…(констатація вчинку дитини).

 Я відчуваю… (констатація ваших переживань).

      Тому, що…(констатація наслідків поводження дитини)

Самодіагностика

Важливим компонентом професійного педагогічного спілкування є комунікативна сторона. А зараз ми перевіримо Ваш рівень комунікативності за допомогою анкети (можна у вигляді гри за бажанням)

 

 

 

Вправа «Крізь скло»

Призначення: формування взаєморозуміння партнерів зі спіл­кування на невербальному рівні.

Один з учасників загадує певний текст, записуючи його на папері, але передає його немовби крізь скло, тобто за допомогою міміки та жестів. Решта гравців розповідають про те, що вони зрозуміли.

Ступінь збігання тексту, який було відтворено більшістю гравців, і тексту, записаного одним із учасників, свідчить про вміння встановлювати контакт.

 

Вправа «Дискусія»

Призначення:

• формування паралінгвістичних і оптокінетичних навичок спілкування;
• удосконалення взаєморозуміння партнерів зі спілкування на невербальному рівні.

Учасники тренінгу об’єднуються в групи по троє. У кожній трійці розподіляються обов’язки. Один з учасників грає роль «глухого та німого»: він нічого не чує, не може говорити, але в його розпорядженні — зір, жести, пантоміміка; другий учасник грає роль «глухого та паралітика»: він може розмовляти та бачи­ти, але не може жестикулювати; третій учасник — «сліпий та німий»: він здатний тільки чути й показувати. Усій трійці грав­ців пропонується завдання — наприклад, домовитися про час, місце та мету зустрічі, не порушуючи умов виконання своєї ролі.

На вправу відводиться 15 хвилин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Дитина і дорослий: вчимося спілкуватись: Готуємося до мовленнєвого спілкування з дошкільниками. / І. О. Луценко — 2-ге вид., перероб. і доповн. — К.: Світич, 2013. — 208 с.: іл. — (Б-чка журн. “Дошк. виховання”). — Бібліогр.: С. 8 - 47
2. Психологія: Підручник / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гончарук та ін.; за ред. Ю. Л. Трофімова.- 6-те вид., стереотип.- К.: Либідь, 2008. – С. 468 - 476