Семінар "Основи логопедії" (ЗДО)

Науково-практичний семінар-практикум

на тему:

«ОСНОВИ ЛОГОПЕДІЇ»

Мета семінару :

 

• Ознайомити вихователів з основними логопедичними поняттями, групами порушень усного та писемного мовлення, інтелектуального розвитку.
• Дати знання про вади усного мовлення, класифікацію  та види.
• Навчити діагностувати дітей дошкільного віку на предмет виявлення вад усного мовлення, встановлювати імовірні причини.
• Дати основи постановочних позицій груп звуків та методи корекційної роботи з дітьми-логопатами              ( практично ).

 

 

Очікувані результати :

 

• підвищення загального рівня  знань педагогів про аномальний мовленнєвий розвиток;
• набуті практичні вміння вихователів по діагностиці та корекції мовних порушень;
• вільне володіння інформацією з метою надання професійної консультативної допомоги батькам  вихованців.

 

 

Інструментарій – усна інформація в лекційному вигляді з використанням таблиць, графіків, планів; - практичний показ та індивідуальна діагностична та корекційна практика.

 

 

 

План роботи семінару

 

1 ЗАНЯТТЯ

 

Тема: Логопедія, як наука. Вади мовлення та їх причини.

 

Мета заняття: ознайомити з видами порушень усного та писемного мовлення, психофізичного розвитку, причинами та методами попередження та подолання.

 

1. Що вивчає логопедія, як галузь дефектології.

 

2. Вади мовлення та психофізичного розвитку. Класифікація.

 

3. Причини виникнення вад мовлення у дітей та дорослих.

 

4. Діагностика порушень та методи подолання ( загальна інформація )

 

2 ЗАНЯТТЯ

 

Тема:   Дислалія. Види та групи порушень.

 

Мета заняття: ознайомити з прийомами діагностики та постановки звуків.

 

1. Дислалія. Види. Послідовність корекційної роботи.

 

2. Сигматизми. Види та способи подолання.

 

3. Порушення вимови «Р» та «Л». Види порушень та способи постановки.

 

4. Порушення інших звуків. Види та постановка.

 

 

3 ЗАНЯТТЯ

 

Мета: Практикум з постановки звуків.

 

Мета заняття:  закріпити теоретичні знання діагностики та постановки звуків; ознайомити з методикою використання символів в роботі.

 

1. Показ постановки звуків за допомогою символів та зондів ( вправи та позиції ):

- артикуляційні вправи;

- символи постановки;

- символи-звуки.

 

2. Практикум – визначення порушення звуковимови та основні вправи на постановку. Індивідуальна робота вихователів з дітьми-дислаліками.

 

 

1 ЗАНЯТТЯ

 

ЛОГОПЕДІЯ – це наука про порушення і розвиток мовлення.

Основне завдання – попередження мовних порушень та їх усунення засобами спеціального навчання і виховання.

 

В структуру логопедії входить 3 відділи:

 

• дошкільна логопедія;
• шкільна;
• логопедія підлітків та дорослих.

 

Основні науки, які необхідно знати:

 

• рідна мова ( лексика, фонетика);
• знання з фізіології та психології мови;
• медицина ( невропатологія, клініка).

Класифікація  мовних порушень.

 

1. Порушення усної мови

- порушення фонаційного оформлення мови

• дистонія ( афонія, фонастенія );
• браделалія, тахелалія;
• заїкання;
• дислалія;
• ринолалія;
• дизартрія.

- порушення структурно-семантичного оформлення мови

• алалія;
• афазія.

2. Порушення письмової мови

- дислаксія;

- дисграфія;

- аслаксія, аграфія.

3. Порушення використання засобів спілкування

- внаслідок глухоти;

- сліпоти;

- порушень опорно-рухового апарату.

4. Дефекти і сповільнений темп оволодіння значенням мовних одиниць і мовних дій

- недорозвиток мовлення ;                                                                          - затримка психічного розвитку;

- розумова відсталість.

 

 

   Процес формування всіх операцій мовної діяльності проходить складний шлях розвитку.

• Перші рефлекторні голосові реакції, які повинні проявитися не пізніше, як через 15 хвилин після народження.
• В 3-4 місяці в дітей з’являється гуління – нечленороздільний звуковий комплекс.
• В 5-6 місяців гуління переростає в лепет.

Значення ніякого вони в собі не несуть, але відіграють важливу роль в формуванні мови. Як гімнастика артику-ляційного апарату.

• В перші 8 місяців дитина оволодіває елементарним розумінням мовлення. Вона починає розрізняти основні значимі одиниці мови. В цей період найголовніше використовувати інтонацію.
• В 10-11 місяців якісно вищий період в розвитку розуміння мови. Дитина розрізняє звуковий склад слова.

Швачкін в 1948 році встановив послідовність розвитку процесу розрізнення звуків :

- голосні звуки;

- шиплячі та сонорні звуки;

- проривні та щілинні звуки;

- тверді та м’які звуки;

- розрізняє передньоязичні від задньоязичних;

- глухі від дзвінких;

- шиплячі від свистячих;

- Р та Л.

• Від 11 місяців до 1 року 10 місяців, а навіть до 2 років мова характеризується збільшенням  словника і появою слів у власній мові. В цей час засвоюється абстрактне значення слова. Дитина розуміє, що шапка, це не один предмет, а вона буває різною.

Як говорив Л.С.Вигодський :

« Найважливішим, що ми знаємо про розвиток мови і розвиток мислення заклечається в тому, що в якийсь момент, який припадає на ранній вік ( приблизно 2 роки ) лінії розвитку мислення та мови, які до цих пір йшли роздільно, перехрещуються, тобто співпадають в своєму розвитку і дають початок зовсім новій формі поведінки. Це переломний момент, починаючи з якого мова стає інтелектуальною, а інтелект мовленнєвим.»

В 1 рік 8 місяців дитина опановує односкладне речення.

• Після 3 років мислення стає словесним, яке допомагає засвоєнню абстрактних понять ( ранок, день, весело і т.д. ) Починається інтенсивний ріст словника дітей і до кінця 3 –го року життя він сягає 2 тисяч слів, де є всі частини мови, широке коло понять, в тому числі узагальнюючих ( одяг, тварини…). Дитина розрізняє кольори.
• До 4 років сформовані геометричні поняття, знає кольори.
• Основною комунікативною одиницею стає речення.

 

Причини мовних порушень

• Органічні ( Механічні)
• Функціональні
• 3 . Соціально-психологічні
• Психоневрологічні

 

 

Органічні – травми, хворобливі процеси, які пошкоджують різні ланки центрального та периферичного відділів мовного апарату  ( алалія, афазія, дислалія ).

 

Функціональні  - при яких не відмічається ніяких органічних змін в структурі мовних органів, або в нервовій системі. Причиною може бути негармонійний розвиток процесів гальмування та збудження. В кризовий період формування мови дитина занадто збуджена, нервова, в результаті формування асоціативних волокон може не відбутися, і звук не встановлюється.

 

Психоневрологічні – розумова відсталість, порушення процесів запам’ятовування та відтворення, порушення уваги.

 

Соціально-психологічні -  неправильні вимоги в вихованні дитини, сюсюкання, неблагополучне соціальне середовище, спілкування «до стінки» без зорового зосередження, виконування всіх бажань, навіть якщо дитина нічого не просить.

 

  Для нормального мовленнєвого розвитку дитини спілкування повинно бути значущим, проходити на емоційно-позитивному фоні, стимулювати до відповіді.

 

 Вплив на мовленнєвий розвиток мають :

 

- схильність ( спадковість );

- період, коли відбувся вплив позитивний чи негативний.

 

Всі причини бувають первинні та вторинні.

 

В залежності від часу впливу несприятливих умов :

 

- перинатальна патологія ( обумовлена хворобами в період вагітності а також акушерська патологія );

- натальна патологія ( на першому році життя дитини – інфекційні захворювання, інтоксикації );

    - постнатальна патологія ( в період становлення мови або коли мова вже    сформована)   Заїкання, афазія, закрита ринолалія, дизартрія.

 

Дизартрія

 

  Дизартрія – це порушення мови, обумовлене недостатністю іннервації мовного апарату.

 

З неврологічної точки зору розрізняють :

- бульбарну дизартрію - одностороннє чи двостороннє пошкодження периферичних рухових нейронів ( трійничний, блукаючий, лицевий, язиковий, під’язиковий);

        патогенез – в’ялі паралічі, парези, які можуть призвести до атонії м’язів та атрофії, всі довільні і мимовільні рухи мовного апарату виконуються неточно, недиференційовано.

        клінічні симптоми – голос слабкий, глухий, мова сповільнена і затухаюча.

 

- псевдобульбарна дизартрія – обов’язкове двостороннє порушення центральних рухових кортикобульбарних нейронів.

       патогенез – спастичність – завелике напруження м’язів артикуляційного апарату, яке може переходити і гіперкінез, порушені найбільш довільні і тонкі рухи кінчика язика.

    клінічні симптоми – лице може бути амімічним, гіперсалівація, нерівне часте дихання, голос слабкий, сиплий, затухаючий, вимова з носовим відтінком, часом одзвінчуються глухі приголосні.

 

- підкіркова дизартрія – це пошкодження підкіркових ядер мозку і їх нервових зв’язків.

    патогенез – гіперкінези, інтонаційний тремор, порушується м’язовий тонус.

     клінічні симптоми – порушений темп. ритм і мелодика мовлення, вади звуковимови часто непостійні.

 

- можжечкова дизартрія – порушення провідних можжечкових шляхів.

   клінічна характеристика – гіпертонус м’язів, порушена координація мовних рухів, мова незрозуміла, підвищено динамічна і різна за темпом.

Алалія

   Алалія – це відсутність або недорозвиненість мовлення внаслідок органічного ураження кори головного мозку в період внутріутробного або раннього домовного періоду розвитку дитини.

 

  Якщо ураження кори головного мозку відбулося після 4-5 років – афазія.

Статистика вад на даний час нетривка і чіткої немає.

 

Причини алалії:

• акушерська патологія;
• родові травми;
• -асфіксія плоду;
• кисневе голодання;
• енцефаліти, менінгіти;
• інтоксикації ( ліки, токсикоз вагітності);
• травми мозку;
• хвороби раннього віку, які дають ускладнення на мовлення.

 

 В результаті вище наведених причин порушується формування третього шару клітин мозку, які є наймолодшими. В останні роки найбільше значення надають мінімальним мозковим пошкодженням ( мінімальним мозковим дисфункціям).

  Недорозвиток клітин призводить до зміни всіх нервових процесів ( страждає моторика .)

 

   Для таких дітей характерно:

• знижена пам'ять, увага;
• інертність основних нервових процесів ( недорозвиток процесів збудження та гальмування.

Алалія це системний недорозвиток мовлення, бо порушено усі компоненти мовлення.

 

Алалію розділяють на моторну та сенсорну.

 

Моторна алалія -  системний недорозвиток експресивного мовлення органічного характеру, обумовлений не сформованістю мовних операцій при відносному збереженні сприймання та розуміння мовлення.

 

легка ступінь моторної алалії	важка ступінь моторної алалії
персеверації порушення координації рухів неузгодження слів у реченні заміна складів легшими за артикуляцією відсутність словотвору поверхнева увага	звукосполучення замість слів елементарні фрази персеверації порушення координації рухів пасивний словник кращий за активний порушення загальної і артикуляційної моторики немає концентрації уваги

 

Сенсорна алалія – порушується аналіз та синтез мовлення ( порушення моторно-слухового центру Верніке, петлі Гершля )

 

Діти повторюють слова та фрази неусвідомлено. Для них характерна гіперакузія – підвищена чутливість до дуже тихих звуків. Внаслідок цього наступає функціональна блокада.

 

Діти в залежності від степені алалії:

- не розуміють мови оточуючих, але сприймають і реагують на немовні звуки;

- не диференціюють не тільки мовні, а й немовні звуки, хоча реагують на них;

- не реагують ні на які звуки.

 

В легших формах погано розрізняють близькі за звуковими характеристиками звуки ( глухі-дзвінкі, тверді - м’які, однієї звукової групи, парні групи). ( Дислалія, дисграфія, ринолалія)

 

 

 

2 ЗАНЯТТЯ

Сучасні підходи до подолання порушень

звуковимови

 

   Дислалія – порушання звуковимови при нормальному слухові і збереженій іннервації мовленнєвого апарату. Дослідження показують, що дислалія є одним із найпростіших дефектів мовлення. За даними Є. Ф. Рау, дефекти звуковимови спостерігаються у 25 – 30% дошкільників і у 5-7% молодших школярів. Відсоток дітей –дислаліків із віком зменшується. Тобто, значна кількість дітей здатна подолати цю ваду  самостійно. Розрізняють дві форми дислалій: функціональну і  механічну (органічну).

   Функціональна дислалія- порушення звуковимови при відсутності органічних порушень в будові артикуляційного апарату і центральної нерво-вої системи. Порушеною  є вимова одного або кількох звуків.

    Механічна дислалія – порушення звуковимови, зумовлене анатомічними дефектами переферичного мовленнєвого апарату, при цьому порушується вимова групи звуків.При органічній дислалії першочерговим заходом виступає усунення причини ( виправлення зубного ряду, підрізання під”язикової вуздечки і т.д.). Якщо оперативне втручання не дає бажаних наслідків, необхідно діяти за принципом обхідного шляху. Логопедична робота полягає у пристосуванні дитини і у виробленні таких артикуляційних укладів, які б забезпечили отримання звуків мовлення, максимально наближених до нормативних.

   При дислалії страждає фонемне оформлення при збереженні всіх інших операцій висловлювання. Це проявляється у спотворенній вимові звуків, заміні одних звуків іншими, змішуванні звуків і – рідше – елізії (пропуск звуків).

  Щоб ефективно і з мінімальними затратами часу та зусиль здійснювати корекційну роботу, необхідно правильно поставити діагноз, виявити ушкод-жену ланку. Обстеження повинно бути своєчасним і повним. Детально   вивчається будова та рухливість артикуляційного апарату.

 Обстеження органів артикуляційного апарату : губи, зуби, прикус, щелепи, піднебіння, язик. Для обстеженя їх рухливості існують різні завдання, які виконуються по наслідуванню за логопедом або за мовною інструкцією. Язик має бути розслаблений, не відтягуватись в глиб рота, не вигинатись вгору, не відхилятися в сторону. Перевірка якості рухів :багаторазово виконати таку вправу : підняти язик вгору, потім витягти вперед, повернути його до лівого вуха, потім до правого. Рухи повинні бути точними і доступної амплітуди.

  Наступний тест на стомлюваність : показати, як киця хлебче молоко ( 1-2 хв.), потім попросити дитину витягти язик вперед. Він повинен втримуватись по центру.

   Якщо ж рухи язика не відповідають даним вимогам,мовлення супроводжується підвищеною салівацією, при називанні предметних малюнків артикуляція багатьох звуків неточна,ніби змазана, після бага-торазових повторів спостерігається втомлюваність, артикуляція вповільнюється, для багатьох звуків характерна бокова вимова, то ці симптоми свідчать про стерту форму псевдобульбарної дизартрії.

   Обстеження звуковимови.На предметних картинках та диференціацію у фразовому мовленні ( У Саші солом”яний капелюшок ). Повтор складних слів( скатертина, демонстрація, фотографуватись,мотоцикліст, цукорниця.).

   Обстеження фонематичного сприймання. Особливо важливо знати, як дитина сприймає на слух звуки, подібні за артикуляційними ознаками.Перевіряються всі корелюючі  фонеми з груп свистячих і шиплячих ( са-ша,са-за,жа-за,жа-ша), дзвінких і глухих ( па-ба,та-да, ша-жа),сонорних (ра-ла, рі-лі), твердих і м”яких ( са-ся,та-тя,ли-лі). Дитина повторює за логопедом ( са-ша, па-ба, ач-ащ,ра-ла). Далі перевіряється здатність розрізняти слова-па-роніми (жук-сук, мишка-миска,ходити-котити) на картинках і повторюючи за логопедом слова: маша-Даша-каша; бак-мак-рак-лак; жук-сук-лук. Цей прийом дозволяє також перевірити степінь розвитку уваги та слухової пам”яті.

   Повноцінне мовлення – неодмінна умова успішного навчання в школі. Оскільки мовлення найбільш інтенсивно розвивається в дошкільному віці, то подолання цієї вади у дошкільників відбувається швидше і легше. Якщо не приймати мір, то дефектна вимова негативно впливатиме на повноцінний розвиток фонематичного слуху ( неправильні кінестетичні відчуття). Наступним негативним наслідком буде збіднення словника, дитина не по-повнює запасу слів такими, де є важкорозрізнювальні звуки. З цієї ж причини не формується в повній мірі граматична сторона мовлення. Отже, якщо не вести логопедичної роботи, в результаті складної дислалії може розвинутися загальний недорозвиток мовлення.

 

   На логопедичних заняттях дитина повинна навчитися

 

• впізнавати звуки мовлення і не змішувати їх при сприйманні;
• відрізняти нормовану мову від дефектної;
• здійснювати слуховий контроль за своєю вимовою;
• приймати необхідні артикуляції, які відповідають нормативним;
• видозмінювати артикуляційні уклади звуку залежно від поєднання його з іншими;
• безпомилково використовувати звук у всіх видах мовлення.

 

  Необхідно психологічно підготувати дитину до роботи, встановити з нею теплі, довірливі стосунки.

 

  Заняття з логопатами передбачають засвоєння ними певної термінології.

                  

                      Структурні елементи логопедичної роботи.

 

• Засвоєння теоретичної бази.
• Розвиток артикуляційної моторики.
• Артикуляційна гімнастика.
• Розвиток дрібної моторики пальців рук.
• Розвиток мовленнєвого дихання.
• Розвиток фонематичного сприймання, слухової уваги та пам”яті.
• Логопедична ритміка.

 

 

3 ЗАНЯТТЯ

Етапи діагностики та корекції порушень звуковимови (загальні)

1. ВИЗНАЧИТИ ЗВУК, який ПОРУШЕНИЙ
2. ВИД ПОРУШЕННЯ
3. ПРИЧИНА (моторика, фонетичні поруш., тощо)
4. ВИБРАТИ ВИД ПОСТАНОВКИ
5. ПІДГОТУВАТИ МОТОРИКУ
6. ПОСТАНОВКА
7. АВТОМАТИЗАЦІЯ і ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ

 

(   з   в   у    к  )

 

ПРОПУСК

                                       ЗАМІНА

                 

 

            ПАРНА         ІНШИЙ ЗВУК

ПЕРЕКРУЧЕННЯ

 

губно-зубний      міжзубний

   

горловий                боковий

 

 

Групи символів та методичні рекомендації

щодо їх застосування в педагогічній практиці

1. Символи – органи артикуляції.  

    До цієї групи символів належать :

• символічне зображення язика;

-  губно-щелепні позиції : - закриті губи; - губи розімкнені, зуби разом; - зуби разом, губи „віконечком”; - рот відкритий, нижні та верхні зуби видно;

-   профілі артикуляції.

   Використовуються для ознайомлення з органами артикуляції та будовою язика. Дає можливість побачити, запам'ятати частини язика, усвідомити важливість розвитку рухливості усіх його частин. «Язичок» приходить на заняття до дітей з молодшої групи, а також використовується при обстеженні мовного апарату  в статиці та динаміці.

    Використовуються для ознайомлення з органами артикуляції з молодшої групи та для обстеження.

    Артикуляційні профілі  використовую вибірково в роботі з дітьми  тільки старшого дошкільного віку. Аналіз профілів дозволяє дітям усвідомити, що звуки вимовляються по-різному і їх вимова залежить від положення губ, язика, зубів, а також участі носа, голосових зв'язок.

      

 

     Використовується:

- в роботі вихователя під час проведення мовленнєвого заняття по ознайомленню з органами мовлення;

- в роботі вчителя-логопеда.

 

2.Символи - артикуляційні вправи.

        До цієї групи символів належать зображення артикуляційних вправ. Ви-користовуються  щоденно  в ранковій  артикуляційній  розминці  в  групі, на групових, підгрупових та індивідуальних заняттях.

        Використання символічно зображених вправ дозволяє дітям легко вивчити та запамятати їх. Набір зображень має широкий простір використання,  дає можливість швидко групувати їх в постановочні комплекси на кожен звук  та  для окремих вікових груп.

      Я підібрала комплекси артикуляційних вправ  для  кожної  вікової  групи з врахуванням вікових особливостей рухливості мовних органів, вимог норми щодо звуковимови та дозованим навантаженням. Впровадження  щоденних артикуляційних комплексів в кожній  віковій групі вважаю надзвичайно важливим для пропедевтики мовленнєвих порушень у дошкільнят, розвитку моторики та самоусвідомлення рухів артикуляційних органів.

    Використання символів-артикуляційних вправ можливе лише  при належній підготовці вихователів до їх проведення, контролем за виконанням, відпрацюванням дітьми окремо кожної  вправи перед груповим  проведенням. Абсолютно недопустимим є непрофесійний показ вправ вихователем! Тому попередньо було сплановано та проведено тренінг для вихователів, постійно надається консультативна допомога. Я розробила методичку «Артикуляційна гімнастика» для батьків та вихователів, в якій викладено основні вимоги до опанування артикуляційною гімнастикою та її проведення, описано статичні та динамічні вправи.

   Добре зарекомендували себе «ейдоси» у вигляді «язичків-рукавичок».  Це пошиті з м'якої тканини рукавички, які одягають на ведучу руку. «Рукавичка-язичок» повторює усі рухи язика під час виконання артикуляційної гімнастики. Це дозволяє активізувати різні центри мозку, покращити їх взаємодію, активізує різні види аналізаторів.

Використовуються:

- в роботі вихователя  як щоденна розминка перед заняттями або під час проведення корекційних годин в логопедичних групах;

- в роботі вчителя-логопеда.

 

3. Символи – звуки.

    До цієї групи символів належать:

• символічні зображення голосних  звуків А, О, У, Е, И, І;
•  приголосних  Ш, Ж, С, З, Р, Л.

   Дітям я пояснюю символічні зображення як  „пісеньки звуків”. Особливо це важливо для дітей, які погано або зовсім не володіють мовленням. Дитина може показати звук навіть тоді, коли його не вимовляє. Пізніше ми розглянемо методику ознайомлення з символами- звуками  та дидактичні ігри.

Використовується:

- в роботі вихователя з метою розвитку фонематичного слуху на мовленнєвих заняттях, ігровій діяльності;;

- в роботі вчителя-логопеда.

 

4. Символи- артикуляційні уклади вимови звуку.

   До цієї групи символів належать зображення позицій мовних органів під час вимови певного звуку.

   Ці зображення  є вичлененими з символів артикуляційних вправ або створені спеціально окремо  і тільки в комплексі складають усю позицію вимови звуку.  

  Правильне, систематичне використання таких символів спрощує розуміння дитиною структури вимови звуку, дає можливість відпрацювати окремо кожен елемент позиції, подає чіткий зоровий образ, що раніше не було можливим. Застосування символів спрощує запам'ятовування та виконання домашніх завдань.

Використовується в роботі вчителя-логопеда під час постановки звуків.

 

5. Символи-ознаки звуку.

До цієї групи символів належать:

• зображення, що позначають якісні характеристики звуку (дзвінкість);
• якісні характеристики  видихуваного струменя повітря                            (тепле - прохолодне).

Використовується в роботі вчителя-логопеда під час постановки звуків.