Семінар-практикум для батьків "Культура сімейних взаємин"

Тренінгове заняття для батьків

 «Культура сімейних взаємин»

Мета: Сприяти підвищенню батьківської психологічної компетентності шляхом формування вмінь і навичок конструктивної взаємодії з дітьми у сім’ї.

Завдання:

1. Розвивати уміння будувати діалогічну взаємодію при вирішенні проблемних сімейних ситуацій;
2. Розвивати вміння розуміти дитину через бачення світу очима дитини;
3. Поділитися власним досвідом щодо виховання дитини у родині.

План - програма

Привітання:

Мета: познайомити учасників, сприяти згуртованості групи та створенню комфортної атмосфери для успішної роботи. Практичний психолог представляє себе та вітає учасників, знайомить з метою та завданням тренінгу.

Сім’я, родина – це цінність, яка робить життя людини щасливим і неповторним. Родина це перше соціальне і емоційне мікросередовище у якому розвивається та виховується людина з моменту її народження.  Родина — це соціальний осередок, і в ній виявляється все найголовніше: мікроклімат здорових стосунків між усіма членами родини (повага, доброзичливість, любов, правильна організація сімейного життя); позитивний приклад батьків (поведінка дорослих); авторитет батьків (ерудиція, обізнаність, відповідальність в усьому, любов, зацікавленість справами дітей); достатній рівень педагогічної культури батьків (педагогічні знання, які допоможуть глибше пізнати дитину та розуміти її потреби).  Існує важлива заповідь: «Якщо ви не хочете, щоб діти повторювали ваші помилки, не припускайтеся або, принай­мні, намагайтеся не припускатися помилок». Батьки — вихідна модель для наслідування і взірець для дітей (за умови, що вони по-справжньому займаються вихо­ванням дітей). Про виховання дітей у родині написано безліч книжок. Проте кожен із батьків робить це на власний розсуд, мірою своїх сил і досвіду. Дитина, навіть у найменшому віці, повинна ставати не об’єктом виховних впливів, а союзником у загальному сімейному житті родини. Саме тоді, коли дитина бере участь у загальному житті родини, розділяючи всі цілі і плани, зникає звичне виховання, поступаючись місцем діалогу. Істотна характеристика діалогічного спілкування, що виховує полягає у встановленні рівності позицій дитини і дорослого. Все це свідчить про те, що всім нам разом потрібно більше дбати про культуру спілкування на основі психологічної грамотності, тобто бути компетентними - мати певний набір знань, бути освіченим з певних питань, грамотно вирішувати будь які проблеми і задачі.

Метафора: «Мені подобається порівнювати дитину з водою. Це річка весела та стрімка, бурхлива, або ж глибока та повільна. Вона пливе собі, куди їй заманеться, рухається вільно та невимушено. Але рух кожної річки визначає її русло, ті береги, яких ми називаємо «батьками». Вони, завжди ніби попереду, визначають основне спрямування її руху.

Якщо батьки знають, як виховувати дитину, мають свої стійкі ціннісні настанови, розуміють, що є важливим для дитини, - то це береги міцні, надійні. Тоді і річка почувається захищеною та більш впевненою. Де ви бачили такі береги, які б тиснули на річку чи змушували її плисти в інший бік? Річка пливе вільно у відповідності до своєї природи, але береги дещо скеровують її рух. Річка, яка не має берегів розтікається, поступово перетворюючись на болото. Так і дитина, яка не відчуває підтримки, розумного контролю з боку батьків не має життєвих орієнтирів, чіткого самоусвідомлення своїх справжніх бажань та потреб. Тому часто потрапляє під чужий вплив або тиск оточення.

Діти наслідують своїх батьків, вони ніби віддзеркалюють їхню поведінку, манери спілкування, але, головне, - засвоюють саме ті цінності, ті головні життєві принципи, які сповідують батьки. Тому помиляються ті батьки, які впевнені, що дитина буде робити так, «як я говорю». Насправді, ж вона буде робити так, «як я роблю». Тому батькам важливо бути послідовними у думках, переконаннях та діях.»

Очікування:

Мета: визначити свої очікування від заняття.

Кожен учасник вголос проговорює своє очікування, що дає можливість учасникам усвідомити свої цілі і взяти на себе відповідальність за їх реалізацію.

Вправа  «Асоціація»

Спогади про приємні миті дитинства. Дитинство — це щасливий (сум­ний, дуже щасливий тощо) час вашого жита. Хай кожен назве слово, яке асоціюється зі словом дитинство, і запише його на аркуші.

Коментар. Переважно це радісні слова. Чи таке дитинство у ваших дітей? Які в них асоціації?

Вправа «Я – мати». Колаж

Мета: з’ясувати очікування батьків стосовно дітей.

Хід проведення:

Учасники об’єднуються у три групи. Кожна отримує аркуш паперу, журнали, ножиці,  а також аркуш із незакінченим реченням.

• Як мати я хочу бачити свою дитину... ;
• Як мати я для цього роблю... ;
• Як мати я ніколи ... ;

Учасникам кожної групи потрібно узагальнити речення на своєму аркуші і підготувати презентацію колаж.

Вправа «Модельована ситуація»

Дитинство – це особливий світ із своїми законами та правилами. Майже всі дорослі знають про це, але чомусь дуже часто забувають, коли починають оцінювати саму дитину з позиції дорослого.

Мета: розвивати уміння будувати діалогічну взаємодію при вирішенні проблемних сімейних ситуацій.

Хід проведення:

Учасники об’єднуються у три групи. Кожна отримує аркуш паперу на якому описана проблемна ситуація.  Учасникам кожної групи потрібно найти спільне рішення у вирішенні проблеми. Презентувати.

Модельована ситуація «День з життя дитини»

Один з учасників сідає у центрі кола на стілець і тренер чіпляє на нього 10 стікерів, а також кожному з учасників роздає по одному стікеру. Він говорить учасникам, що стікери - це самооцінка, з якою прокинувся вранці хлопчик Денис.

Тренер пропонує учасникам знімати або чіпляти на учасника у ролі Дениса стікери в процесі розповіді в залежності від того, як на їхню думку почувався хлопчик. Якщо, події позитивно впливали на дитину і самооцінка зростала, то потрібно причепити стікер, якщо навпаки - зняти.

Тренер зачитує історію, а учасники чіпляють чи знімають стікери.

«Мене звуть Денис, мені п'ять з половиною років. Коли я сьогодні прокинувся вранці, у мене був дуже хороший настрій, адже сьогодні довгоочікуваний день - у мого найкращого друга Вови день народження. Я встав, швидко вмився, зробив зарядку і одразу ж побіг на кухню, де мама вже готувала мені сніданок. Я радісно підбіг до неї та поцілував. Мама обійняла мене і також поцілувала. Я був дуже збуджений, підбіг до столу й перекинув тарілку зі сніданком. Мама розгнівано сказала: «Ти такий незграба, завжди все перекидаєш і ламаєш!»

У двері подзвонили, то була наша сусідка, мама Юльки, з якою ми разом в дитсадок ходимо. Вона завжди зранку за мною заходить, щоб відвести нас разом до садка. Сусідка, побачивши, що я ще не готовий, докірливо сказала: «Ти завжди останній, а Юля вже давно чекає на тебе». Мама допомогла мені вдягнутись і, проводжаючи, прошепотіла на вушко: «Не переживай, сьогодні я зайду за тобою в садочок і ми підемо разом купувати Вові подарунок».

На заняттях в дитячому садку я був неуважний, мені зовсім не хотілося сидіти на одному місці, а хотілося бігати та веселитися, адже сьогодні такий день! Моя вихователька врешті-решт не витримала і мене покарала, поставивши в куток до закінчення заняття. Мені було так прикро і сумно!

Нарешті прийшла моя мама і ми пішли купувати подарунок для мого друга Вови...»

Запитання для обговорення:

• З яким настроєм Денис пішов на день народження?
• Що впливало на самооцінку хлопчика протягом дня? 
• Які слова, оцінки, дії дорослих були для Дениса значущими?
• Які відомості про себе він отримав протягом дня?
• Які висновки Ви могли б зробити стосовно впливу значущого оточення на самооцінку дитини ?

Вправа «Правила в моїй сім’ї»

Мета: визначити правила, які існують у сім’ї, сприяти усвідомленню іх значення для створення позитивної сімейної атмосфери.

Хід проведення:

Мозковий штурм. Учасники висловлюють правила, які існують в їхніх родинах.

Які правила найбільш сприяють вихованню дитини?

Правила виховання дітей

• Не можна принижувати дитину.
• Приниження руйнують позитивну самооцінку. Малюк починає відчувати провину за те, що він живе на світі. У результаті може вирости глибоко нещасна людина.
• Не треба погрожувати. Погрози змушують дитину боятися й ненавидіти дорослого, який їй погрожує.
• Від погроз дитина не перестане поводитися абияк, а якщо навіть і перестане, то лише в присутності дорослого, але потім обов’язково «відіграється».
• Не слід вимагати обіцянку загрозами.
• Обіцянка, як і погроза, відноситься до майбутнього — коли ще вона здійсниться? А дитина живе сьогодні, в теперішньому часі. Насильне вимагання обіцянок розвине в ній почуття провини, або цинічність у словах та справах.
• Нерозумно вимагати негайної покірності.
• Дитина не робот і не зомбі. Їй потрібен час, щоб зрозуміти й прийняти чи н прийняти вашу настанову. Попереджайте малюка, що час гри скоро закінчиться. Навіть у беззастережних обов’язках має лишатися ілюзія самостійності.
• Не слід допікати опікуючись. Інакше дитина ніколи не відчує, що може зробити щось сама. А це знижує самооцінку й призводить до формування психологічних комплексів. Окрім цього, зайва опіка привчає дитину до думки, що можна не напружуватися — й так усе для тебе зроблять.
• Не можна сліпо потурати дитині.
• Чим конкретніші «так» і «ні», тим простіше дитині зрозуміти, чого хоче від неї дорослий. Деякі правила малюк засвоюватиме швидко, інші ж потребуватимуть більше часу й терпіння.
• Слід бути послідовним, аби досягнути розуміння.
• Дитина не в змозі зрозуміти дорослі «інколи», «можливо», «подекуди» й «лише на свята». Чи можна навчитися переходити дорогу, якби в понеділок, вівторок і четвер червоний колір означав «стоп», а в середу й суботу — «можна перейти»?

Рефлексія учасників.