… Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе — свій час і Україну в нім. І. Драч

… Шевченка розуміємо настільки,

наскільки розуміємо себе —

свій час і Україну в нім.

І. Драч

Вчитель.  КОБЗАРЮ

Знаєш, нелегка епоха
оцей двадцятий невгомонний вік.
Завихрень - безліч.
Тиші - анітрохи.
А струсам різним утрачаєш лік.
Звичайні норми починають старіти,
тривожний пошук зводиться в закон,
коли стоїть історія на старті
перед ривком в космічний стадіон.
Вона грудьми на фініші розірве
Чумацький Шлях, мов стрічку золоту.
І, невагома, у блакитній прірві
відчує враз вагому самоту.
І позивні прокотяться луною
крізь далі неосяжно голубі...
А як же ми,
співці краси земної?
Чи голоси у нас не заслабі?
Чи не потонуть у вітрах простору?
Чи сприймуть велич нової краси?..
Тарас гранітний дивиться суворо:
- А ви гартуйте ваші голоси!
Не пустослів'ям,
пишним та барвистим,
не скаргами,
не белькотом надій,
не криком,
не переспівом на місці,
а заспівом в дорозі нелегкій.
Бо пам'ятайте, що на цій планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!

Читець. Заходьте, братове,
Заходьте в світлицю, братове –
Ми ще у житті не збиралися разом ніколи.
Ударило в дзвони пророче Шевченкове слово,
Допоки вуста не поснули і душі іще не схололи.
Уся Україна зійшлася у світлій господі.
Плечем до плеча приступає весь рід наш великий.
Невже аби тільки воскові свічки запалити?
Заходьте, братове, заходьте в світлицю, братове !
Не поминки нині. Не поминки. Чуєте? Свято!
Нам вірить Шевченко. Нас кличе довірливе слово.

Вкраїно, дивись:

Воскресає барвінок хрещатий

Перший читець. Ми зійшлися, щоб пом’янути його за власним бажанням «незлим тихим словом».

Другий читець. З Чернечої гори, з-над широкого Дніпра кличемо його, щоби нас потішив, розгрішив і напутив, щоби повінчав минуле з майбутнім.

Третій читець. Він був митцем нашого слова, тої простої, хлопської, приниженої й обпльованої  мови, яка під теплим подихом його великого серця розцвіла квітом найбуйнішим.

Четвертий читець. Він був учителем нашим, ясного розуму повним. Казав нам, щоби на чужині не шукали того, що немає і на небі, бо лише в своїй хаті є своя правда, і сила, і воля…

П’ятий читець. Не з привички пустої, не для зовнішнього ефекту, а з глибокої потреби благаємо його: прийди до нас і говори тим словом простим і щирим, яким ти тільки вмів говорити.

Шостий читець. І зійди, зійди поміж нас, як ми тут нині є, і пригадуй нам тим голосом, від якого мороз йде потім, що всі ми, всі до одного кров з крові і кість з кості українського народу, що всі ми з тої української кривавої землі виросли…

Перший читець. Пригадуй це нам, щоби ми мали відвагу один одному як браття, в очі глянути, один одному по-дружньому руку стиснути, старший молодшому, вищий нижчому…

Другий читець. І щоби ми діждались тої великої хвилини миру, перемоги правди над брехнею, волі над неволею, життя над смертю, ідеї над безідейністю, і щоби ми вже раз пом’янути Тебе не тихим словом, а голосним ділом в новій, нашій Україні.

Усі разом. Прийди!

Звучить пісня «Шлях до Тараса».

Україна. Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої,

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні... то проклинать

І світ запалити!

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше — спати, спати

І спати на волі,

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Шевченко. Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої,

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!

Перший Перевертень. (в’їдливо) у всякого своя доля

І свій шлях широкий.

Другий Перевертень. Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком –

За край світа зазирає,

Чи нема країни,

Щоб загарбать із собою

Взять у домовину.

Третій Перевертень. Той тузами обирає

Свата в його хаті,

Четвертий Перевертень. А той нишком у куточку

Гострить ніж на брата.

Перший Перевертень. А той, тихий та тверезий,

Богобоязливий,

Як кішечка підкрадеться,

Вижде нещасливий

У тебе час та й запустить

Пазурі в печінки,-

І не благай: не вимолять

Ні діти, ні жінка.

Другий Перевертень.  А той щедрий та розкошний,

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із нього сердешного,

Кров, як воду, точить!..

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята; нехай, каже,

Може так і треба.

Третій Перевертень.   Так і треба! бо немає

Господа на небі!

А ви в ярмі падаєте

Та якогось раю

На тім світі благаєте?

Немає! Немає!

Шкода й праці.

Україна. (перевертням)

…п’явки! П’явки! Може батько

Останню корову

Жидам продав, поки вивчив

Московської мови.

Україно!україно!

Оце твої діти,

Твої квіти молодії

Чорнилом политі,

Московською блекотою

В німецьких теплицях

Заглушені!

Плач, Украйно,

Матінко-вдовице!

Читець. Кругом неправда і неволя,

Народ замучений мовчить….

Україна. Земля плаче у кайданах,

Як за дітьми мати.

Нема кому розкувати,

Одностайно стати.

Читець. Нема кому! Боже!Боже!

Чи то ж і не буде.

Шевченко. Ні, настане час великий

Небесної кари.

Розпадуться три корони

На гордій тіарі!

Розпадуться. Благослови, Боже!

Читець. Гомоніла Україна,

Довго гомоніла,

Довго кров текла ярами,

Текла, червоніла.

(шум, гамір)

Читець. За що боролись ми з ляхами?

За що ж ми різались з ордами?

За що скородили списами

Московські ребра?! Засівали

І рудою поливали…

Що ж на ниві уродилось?!

Уродила рута…рута…

Волі нашої отрута.

Перевертні. (глумлячись, зловмисно)

Ха-ха-ха

Україна. За кого ж ти розп’явся,

Христе, Сину Божий?

За нас, добрих, чи за слово

Істини…чи може,

Щоб ми з тебе насміялись?

Воно ж так і сталось.

Перевертні. Ха-ха-ха

Пісня

 Перший Перевертень . чого ж ти нас закликала?

Другий Перевертень. Та я начитала,

Що, як виросте той пророк,

Все наше пропало!

Усе наше поплюндрує

Й брата не покине!

І роспустить правду й волю

По всій Україні!

Так от бачите, сестриці,

Що тут компонують!

На пророка й на все добре

Кайдани готують!

Третій Перевертень. я золотом розтопленим

Заллю йому очі!

Четвертий Перевертень. А він, клятий недолюдок,

Золота не схоче.

Перший Перевертень. я царевими чинами

Сручу йому руки!...

Другий Перевертень. А я зберу з всього світа

Всі зла і всі муки!...

(збираються до гурту, танцюють)

Шевченко. Світе тихий, краю милий,

Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась,

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

Чи то недоля та неволя,

Чи то літа ті, летячи,

Розбили душу? Чи ніколи

Й не жив я з нею, живучи

З людьми в паскуді, опаскудив

І душу чистую?.. А люде!

(Звичайне, люде, сміючись)

Зовуть її і молодою,

І непорочною, святою,

І ще якоюсь... Вороги!!

І люті! люті! ви ж украли,

В багно погане заховали

Алмаз мій чистий, дорогий,

Мою колись святую душу!

Та й смієтесь. Нехристияне!

Чи не меж вами ж я, погані,

Так опоганивсь, що й не знать,

Чи й був я чистим коли-небудь,

Бо ви мене з святого неба

Взяли меж себе — і писать

Погані вірші научили.

Ви тяжкий камень положили

Посеред шляху... і розбили

О йо́го... Бога боячись!

Моє малеє, та убоге,

Та серце праведне колись!

Тепер іду я без дороги,

Без шляху битого... а ви!

Дивуєтесь, що спотикаюсь,

Що вас і долю проклинаю,

І плачу тяжко, і, як ви...

Душі убогої цураюсь,

Своєї грішної душі!

(тривожна мелодія)

Україна. Мій Боже милий, як то мало 
Святих людей на світі стало. 
Один на другого кують 
Кайдани в серці. А словами, 
Медоточивими устами 
Цілуються і часу ждуть, 
Чи швидко брата в домовині 
З гостей на цвинтар понесуть? 
А ти, о господи єдиний, 
Скуєш лукавії уста, 
Язик отой велеречивий, 
Мовлявший: «Ми не суєта! 
І возвеличимо на диво 
І розум наш, і наш язик... 
Та й де той пан, що нам закаже 
І думать так, і говорить?» 
«Воскресну я! — той пан вам скаже. 
Воскресну нині! Ради їх, 
Людей закованих моїх, 
Убогих, нищих... Возвеличу 
Малих отих рабів німих! 
Я на сторожі коло їх 
Поставлю слово. І пониче, 
Неначе стоптана трава, 
І думка ваша, і слова». 
Неначе срібло куте, бите 
І семикрати перелите 

Читці. Вкиньте гадюкам до гнізда

Гарячу іскру – що за сик!

Читець. Такий самий пекельний крик

Зняли прислужники царя

На вість, що в Києві старім

Явилася нова ідея,

Що над степами, ніби грім,

Лунає голос Промитея

Хором. Ми волі хочем!

Читець. Горе вам,

Царі-деспоти! Йде година,

Що підніметься домовина,

І похоронений живцем,

Народ прокинеться.

Читець. Очам

Незрячим світло правди блисне,

Долоня меч кривавий стисне,

І помста серце розпалить.

Читець. Мов грім пожежі, над степами

Згорить тюрма! Дотла згорить!

Вже дах займається над вами!

Перший Перевертень. (обурюючись)

 Так він голосить. Мов пророк.

Другий Перевертень. між людом ходить. Кожний крок

його як бунт.

Третій Перевертень. він хоче сил добути з батьківських

Могил

Перевертень. Він обіцяє кріпака

Перетворити в козака

Перевертень. Він, ніби гетьман України,

Гетьманщину давно з руїни

Добути хоче, хоче слави

Перевертень. Він небезпечний для держави,

Йому криваві сняться сни:

Разом Перевертні. розпни його, розпни, розпни!

Читець. І вдарили в тривогу дзвони:

Шевченко. «дрижи, Москво! Мазепин дух

Воскрес, встає, підносить рух,

Який нам тяжко припинити!»

Пеевертень. Його зарання треба вбити,

Пепевертні разом. Навік-віків.

Перевертень. Він царя

 зневажив словом. (Люди чули).

Перевертень. Окремого володаря хотів Україні!

Бурив люд!

Перевертень. За кару піде сей бунтар

В степи киргизькі, в каземати,

В пустий, забутий Богом край.

А милостивий государ

Додав:»Не вільно малювати,

Ані писати. – Миколай».

Пісня «Зоре моя, вечірняя»

Шевченко. І знов мені не привезла 
Нічого пошта з України... 
За грішнії, мабуть, діла 
Караюсь я в оцій пустині 
Сердитим богом. Не мені 
Про теє знать, за що караюсь, 
Та й знать не хочеться мені. 

Україна. Молюся, знову уповаю,
І знову сльози виливаю,
І думу тяжкую мою
Німим стінам передаю.
Озовітеся ж, заплачте,
Німії, зо мною
Над неправдою людською,
Над долею злою.
Озовітесь! А за вами,
Може, озоветься
Безталання невсипуще
І нам усміхнеться.
Поєднає з недолею
І з людьми і скаже
Спасибі нам. Помолиться
Й тихо спати ляже.
І примиренному присняться
І люде добрі, і любов,
І все добро. І встане вранці
Веселий, і забуде знов
Свою недолю. І в неволі
Познає рай, познає волю
І всетворящую любов.

Читці. (хаотично)думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами,

Нащо стали на папері

Сумними рядами?

Чом вас вітер не розкидав

В степу, як билину,

Чом вас лихо не приспало

Як малу дитину?

Шевченко. Микито, рідний брате!...будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу…нехай же я хоч через папір почую рідне слово…

Ще раз прошу, напиши мені письмо по-своєму, будь ласкав, - а не по-московському. Твій рідний брат Тарас Шевченко.

(продовжує)

Якби кайдани перегризти

То гриз потроху б. Так не ті,

Не ті їх ковалі кували…

Читець. Один у одного питаєм:

Нащо нас мати привела?

Чи для добра? Чи то для зла?

Нащо живем?

Чого бажаєм?

І не дознавшись, умираєм,

А залишаємо діла.

Звучит мелодія «зоре….»

Шевченко. Хіба самому написать

Таки посланіє до себе,

Та все дочиста розказать,

Усе, що треба, що й не треба.

А то не діждешся його,

Того писанія святого,

Святої правди ні од кого.

Та й ждать не маю од кого.

Бо вже б, здавалося, пора:

Либонь, уже десяте літо,

Як людям дав я «Кобзаря»,

А їм неначе рот зашито,

Ніхто й не гавкне, не лайне,

Неначе й не було мене.

Не похвали собі, громадо!

Без неї, може, обійдусь,

А ради жду собі, поради!

Та, мабуть, в яму перейду

Із москалів, я не діждусь!

Мені, було, аж серце мліло,

Мій Боже милий! як хотілось,

Щоб хто-небудь мені сказав

Хоч слово мудре; щоб я знав,

Для кого я пишу? для чого?

За що я Вкраїну люблю?

Чи варт вона огня святого?..

Бо хоч зостаріюсь затого,

А ще не знаю, що роблю…

Пісня «Встань, пробудися, Україно!»

Та не однаково мені,
Як Україну, злії люди, присплять лукаві
І вогні, ЇЇ окраденою збудять….Ох, не однаково мені
Слова пісні: Чемна дитина, плаче попід тинню
Просить милостиню, при живій Родині
Тато пропиває останнб копійку
Мати заробляє за кордоном гірко

Рідна Україна, впала на коліна
Та не перед Богом, а перед своїми
Власними синами, що її окрали
Нагло обібрали, сусідам продали

Встань!Пробудися Україно!
Скинь!Рабські кута бідноти!
Будь лиш перед Богом на колінах,
Створена ти жити і цвісти

Не дамо ми браття Неньку руйнувати
В єдності будемо, щастя будувати
Бог нам допоможе, віжний хто не зможе
Будем процвітати, на то воля Божа

Встань!Пробудися Україно!
Скинь!Рабські кута бідноти!
Будь лиш перед Богом на колінах,
Створена ти жити і цвісти

Україна. Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого.

 Кричите,
Що бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрячих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!..

Перевертень. Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
«I ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..»
— «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»

Перевертень. Німець скаже: «Ви слав'яне».
«Слав'яне! слав'яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!

Перевертень. І всі мови
Слав'янського люду —
Всі знаєте. А своєї
Дастьбі... Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже,—
Отойді ми заходимось!..

Перевертень. Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люде.

Перевертень. А гвалту! а крику!

Перевертні. (Разом)

У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»

Шевченко. Кров'ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть... та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..

Перевертень. Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучче, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.

Україна. Дурні та гордії ми люди

На всіх шляхах, по всій усюді,

А хвалимось, що ось-то ми

І над землею і водою,

І од палат та до тюрми

Усе царі, а над собою

Аж деспоти — такі царі,

І на престолі і в неволі,

І все-то те по добрій волі,

По волі розуму горить,

Як той маяк у син[ім] морі

Чи те... в житейськім. Само так

У нас у костяній коморі

Горить розумний той маяк,

А ми оливи наливаєм

Та байдуже собі співаєм —

Чи то в годину, чи в напасть.

 

Орли, орли ви сизокрилі,

Поки вам лихо не приснилось,

Хоч невеличке, хоч на час!

А там — під лавою в шиночку

Сховаєтесь у холодочку.

Огонь небесний той погас,

Читець. Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Замість пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. за науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тяжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитайте,
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників: кого, коли,
За що розпинали!

Шевченко. Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата,—
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.

 І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...

Читець.  Світе ясний! Світе тихий!

Світе вольний, несповитий!

За що ж тебе, світе-брате,

В своїй добрій, теплій хаті

Оковано, омурано

(Премудрого одурено).

Багряницями закрито

І розп’ятієм добито?

Не добито! Стрепенися!

Та над нами просвітися,

Читець. Умер поет. Далеко на півночі,

У городі непривітнім , чужім.

А хто ж йому накриє сонні очі

Китайкою? Заплаче хто по нім?

Читець. Не клопочись! Як північна година

Мине, хтось двері втворить нарозтвір.

Прийде Петрусь, Оксана, Катерина

І наймичка – найде їх повний двір.

Читець. Ярина з Степаном при домовині,

Двох хлопців сотник Гонта приведе,

Палій Псалтир читає; свято нині –

Ясновольможний гетьман тут іде.

Читець. А там народ, цілий народ, як море,

Бентежиться, іде вперед, шумить…

Не вмер поет – його втомило горе,

схилив чоло і задрімав на мить.

Шевченко. Любітеся, брати мої,

Вкраїну любіте

І за неї безталанну

Господа моліте.

Україна. Народе мій, що встав з колін
І сяєш іменем Тараса,
Я чую голос твій, як дзвін,
Що непідвладний волі часу.

Він лине, лине в далину,
Квітує сонячно, мов колос,
Я в ньому серцем спалахнув,
Щоби і мій почув ти голос,

В якому віра і любов,
Жива надія родоводу
І наш всесильний вічний Бог,
Що дарував тобі свободу.

Читець. Якби піднявся ти, Тарасе, з домовини, 
Поглянув нині на свій рідний край, 
Ти не повірив би, упав би на коліна, 
І сліз від розпачу потік стрімкий ручай. 
Ти так хотів своїй Вкраїні щастя, 
Так свято слав молитву в небеса, 
Просив, щоб не було ніколи панства 
І розквітала нескореною краса. 
Твоє велике і правдиве сильне слово 
Було нам завжди наче заповіт. 

Але якби покинув свою гору, 
Який би ми надали тобі звіт? 

Пісня «Пророчий голос Кобзаря»

Слова пісні:  Пророчий голос Кобзаря

З часів далеких і донині

Про волю вольную співа,

Про біль і щастя України.

___Про волю вольную, про волю вольную,

___Про біль і щастя України.

 

 

Ім'я Тарасове святе

В молитву-пісню переллється,

Та у серцях всіх поколінь

На віки-вічні зостається.

___Та в поколіннях він, та в поколіннях він

___На віки-вічні зостається.

 

Його пророчії слова

Одвічно совість нашу будять,

Пересторогою звучать:

"Ви схаменіться! Будьте люди..."

___Пересторога нам, пересторога нам:

___"Ви схаменіться, буде люди..."