ШЕВЧЕНКОВА ДОЛЯ – ТО ПРАВДА СВЯТА

ШЕВЧЕНКОВА ДОЛЯ – ТО ПРАВДА СВЯТА

(Літературно-музична композиція, присвячена 200-й річниці з дня народження Тараса Шевченка, великого поета, творця свободи та надії)

Мета: розкрити велич і безсмертя українського поета, світового генія, неперевершеного майстра слова Т.Г. Шевченка, показавши красу і

багатогранність його творів; за їх допомогою розкрити полум’яну любов автора до України, його мрії про нову, вільну Україну, віру в перемогу волі, правди, справедливості; показати велич і силу народного гніву, зображені  Шевченком у творах про славні сторінки історії українського народу, що боровся за свою свободу і волю;  підкреслити місце поета в українському національному відродженні, показати велич його творчості в наш час, в час розбудови української державності; виховувати в учнів любов і повагу до Великого Кобзаря, до історичного минулого України, до сторінок історії народу, який боровся за свою свободу, шанобливе ставлення до надбань української культури.

Проектується пам’ятник Тарасу Шевченку, звучить музика, на фоні музики слова
 

Голос читця.
 

З високих круч
Де синь небес прозорий
Вливається в Дніпровскі водограї,-
На бурю схожий
Гнівний і суворий
Стоїть Тарас і дивиться на нас.

За землю й волю
В ратному двобої
Ти з нами йшов кайдани рвать з людей,
Благословляв, Кобзарю нашу зброю –
Єси безсмертний, гордий Прометей!

Звучить пісня на фоні пісні проектуються слайди про Т.Шевченка

Ведучий. Є дні, що минають і непомітно зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є день, що ніколи не минає, що завжди з нами. Бо він увібрав у себе безсмертне дихання душі. Бо він такий великий і незбагненний як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце.

Ведучий. З минулого віку і до наших часу, і далі - в майбутнє, у нові віки. День, який явив світові Шевченка – великого сина великого народу.
 

Ведучий. Тарас Григорович Шевченко – людина, сповнена рішучості та любові. Мабуть, саме ці риси і спонукали його йти до заповітної цілі – відстояти волю народну. Його поезія сповнена патріотизму, сили, віри і прагнення великої мети.

Ведучий. Отож, наша літературно-музична композиція, присвячена 200-й річниці з дня народження Тараса Шевченка, великого поета, творця свободи та надії...

             Звучить пісня

Шевченко. У всякого своя доля і свій шлях широкий.. (Сідає за стіл)
Давно те діялось...

(Виходить малий Тарас з мамою)

Малий Тарас
 

...Ще в школі,
Таки у вчителя –дяка,
Гарненько вкраду пятака,
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю 
Маленьку книжечку. Хрестами 
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду
Або три царіє со дари
Та сам собі у буряні,
Щоб не почув хто не побачив,
Виспівую та плачу...

 Мати. Не плач. Ти народився під високою зорею. Тобі випала велика Доля.

Малий Тарас. Мамо, а що то є доля?

Мати.

Той блукає за морями,
Світ перепливає,
Шука долі, не находить —
Немає, немає! —
Мов умерла. Інший рветься
З усієї сили
За долею; от-от догнав
І — бебех в могилу!
А в третього, як у старця,
Ні хати, ні поля,
Тілько торба, а з торбини
Виглядає доля —
Як дитинка; а він її
Лає, проклинає.

Малий Тарас. А чому так багато на небі зірочок?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Малий Тарас. Бачив, матусю, бачив… Матусенько, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь – ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добре, тоді свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Малий Тарас . Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся мій хлопчику (гладить його по голові)

 

Як гірко, як нестерпно жаль
Що долі нам нема з тобою!
Ми вбогі, змучені раби,
Не знаєм радісної днини.
Нам вік доводиться терпіть,
Не розгинать своєї спини.
Промовиш слово і нагай
Над головою люто свисне.
І так усюди з краю в край.
Панує рабство ненависне.

Шевченко. 
Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої…
 

Звучить мелодія пісні "По діброві вітер віє".

На сцені, під тополею, сидять два хлопчики-пастушки.

Хлопчик: Тарасе, сонце заходить! Женімо отару в село!

Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий...

Хлопчик: А вівці?

Тарас: Жени й моїх овець, а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.

Хлопчик: А вечеряти? Ти ж голодний...

Тарас: Вечеря! Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями... А тоді, тоді кожен вечір був святом! А ще як навесні вишні зацвітуть, як сядемо вечеряти надворі, як соловейко защебече-защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і посміхається...

Звучить пісня «Садок вишневий коло хати»

Тарас: Садок вишневий коло хати. Хрущі над вишнями гудуть. Плугатарі з плугами йдуть. Співають ідучи дівчата. А матері вечерять ждуть... (Замовкає, а через хвилину продовжує):

Тарас: А спали ми під відкритим небом, на подвір'ї, а над ними роїлися зорі, і тато казав, що десь там сяє і моя зірка... (Плаче).

Хлопчик: Не плач, Тарасе. Послухай, я тобі велику таємницю відкрию, тільки нікому не розказуй, бо біда тобі ж самому буде!

Тарас: Ну, яка в тебе може бути таємниця?

Хлопчик: У мене сестричка народилася, то я вночі підслухав, як баба-повитуха пророчила матері про долю малої. Вона, знаєш, перш, ніж увійти до хати, де має дитина народитися, у вікно дивиться і в ньому бачить тієї дитини долю.

Тарас: Нема в мене долі. А про твою сестричку мені й не цікаво слухати. Яка тут може бути таємниця?

Хлопчик: Є, є таємниця! Баба й про твою долю матері розповіла. Каже, що як глянула колись у ваше вікно, мало не зомліла. Сидить, каже, кругом стола повно панів, а між панством - мужик стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком за барки: той за груди, а той за шию.

Тарас: А далі що?

Хлопчик: А далі баба розповідати побоялася. Казала, що ти неабияка дитина. Казала, що уже народився такий, що волю в панів одніме... Казала, що… може, це якраз ти...

Тарас: Волю? В царя відібрати, а людям дати?! Ех, якби я мав таку силу! Моя мама від тяжкої панщини померла, батька по місяцеві дома нема, бо все його кудись пан посилає, все кудись відправляє... А в хаті злидні несказанні...

Хлопчик: Женімо, Тарасе, отару! Поночіє...

Тарас: Не пожену. Заночую отут під зорями в полі. Може, хоч мама присниться або козаки. Козаки мені часто сняться, особливо один, старезний і сивоусий.

Хлопчик: Тоді добраніч, Тарасику! Я тобі вранці хліба принесу!

(Тарас вкладається під тополею, вкривається свиткою, засинає)

Під музику у залі інсценізується триптих «Доля. Муза. Слава» 

Доля

 

Я не лукавила з тобою,
Я другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Я  взяла
Тебе, маленького, за руку
І в школу хлопцем одвела
До п’яного дяка в науку.
“Учися, серденько, колись
З нас будуть люде”, – я сказала.
А ти й послухав, і учивсь,
І вивчився. А я збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходім ж, я -доленька твоя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава – заповідь твоя.

Муза

А я, пречиста і святая,
Я- сестра Феба молодая!
Тебе я в пелену взяла
І геть у поле однесла.
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповила.
І колихала, і співала,
І чари діяла… І ти…
Тобі я всюди помагала,
Тебе я всюди доглядала.
В степу, безлюдному степу,
В далекій тій тяжкій  невол

Слава

 

Мене ти звав задрипанко, шинкарко,
Перекупко п’яна!
А я в ката забарилась
З своїми лучами?
У Версалі над злодієм
Набор розпустила?
Чи з ким іншим мизкалася
З нудьги та з похмілля.
Горнусь лишень я до тебе,
Та витнемо з лиха;
Гарнесенько обіймемось
Та любо, та тихо
Пожартуєм, чмокнемося
Та й поберемося…
Та тобі про те байдуже;
Тобі, моя доле,
Дай на тебе подивитись,
Дай і пригорнутись,
Під крилом моїм любенько
В холодку заснути.

Тихо лине пісня «Думи мої,  думи…»
 

Стіл. На ньому свічка. Сидить, похилившись, Шевченко-солдат. Піднімає голову. В очах – біль і сум.

І учень. Гарно твоя бандура грає,

Любий наш Тарасе,

Вона голосно співає,

Голосно і плаче.

І сопілкою голосить,

Бурею лютує,

І чогось у Бога просить,

І чомусь сумує.

ІІ учень.    Ні, не люди тебе вчили:

                    Мабуть, сама доля,

                    Степ та небо, та могили

                    Та широка воля!

Шевченко. Якби я був недолюдком, кровопивцею, то й тоді для мене страшнішої кари не можна було б придумати, як заслати в окремий Оренбурзький корпус солдатом. Ось у чому причина моїх нестерпних страждань. І до всього мені ще заборонено малювати... Три­бунал під головуванням самого сатани не міг би винес­ти такого холодного, нелюдського вироку.

Починає пи­сати, промовляючи:

Лічу в неволі дні і ночі 

І лік забуваю.

О Господи, як-то тяжко

Тії дні минають.

А літа пливуть меж ними,

Пливуть собі стиха,

Забирають за собою

І добро і лихо!

Забирають, не вертають

Ніколи, нічого!

Ведучий. Поезія Т. Шевченка здобула загальнонародне визнання, принесла її творцеві любов читачів і невмирущу славу. Але не менш багатою і цікавою є творчість Шевченка-художника.

Ведучий. Доля подарувала Тарасу талант художника; і він не дав йому загубитися в кріпацькій безвісті, привів в академічні петербурзькі кола. Уперто й завзято йшов Тарас назустріч своєму ще не усвідомленому призначенню…

Ведучий.  Поетична спадщина Т.Шевченка налічує понад 240 творів, а живописна   – близько  1200 робіт. Лише ця кількість робіт свідчить про те, що малярству Шевченко приділяв багато часу й уваги. Він досконало володів олівцем, аквареллю, олією, білилом, офортом, сепією.

(показ слайдів з картинами)

Ведучий.  Подивившись репродукції картин Т.Г.Шевченка, мимоволі виникають різні думки, різні враження, якщо не для серця, то для розуму, але зовсім байдужими не залишається ніхто, бо існує високе, непідвладне часу, святе. Це наші моральні цінності: добро, милосердя, співчуття, здатність у будь-якій ситуації залишатися людиною.

Ведуча. Та все ж не покидала висока доля Тараса за життя. Вже два роки після викупу з кріпацтва він, проживаючи вільним і забезпеченим художником, стає визнаним поетом і вже наступних сім років сягає вершин, яких сучасники не могли навіть цілком збагнути. 

Ведучий. Не покидала його висока Доля і на засланні і після повернення: тримала його на вершині болю і страждань. Земна Доля не дала Шевченкові й останньої мрії – родинного тепла і затишку, сімейного щастя і взаємної любові, хоча кохав він і його теж кохали, та стати на рушник щастя не судилося.

 Учениця читає монолог «Далекий дівочий голос» із поеми І. Драча «Смерть Шевченка».

Оксана.

Я тебе чекала роки й роки. 
Райдугу пускала з рукава. 
На твої задумані мороки, 
На твої огрозені слова. 

Я тебе в Закревській поманила, 
Я душею билась в Рєпніній, 
А в засланні крила розкрилила 
В Забаржаді, смуглій і тонкій. 

Ні мотиль-актриса Піунова, 
Ні Лікери голуба мана 
Цвітом не зронилися в грозову 
Душу вільну, збурену до дна. 

Я б тобі схилилася на груди, 
Замість терну розсівала б мак. 
Та мені зв’язали руки люди. 
“Хай страждає, — кажуть, — треба так. 

Хай у ньому сльози доспівають 
У ненависть, в покару, в вогні”. 
І мене, знеславлену, пускають, 
Щоб ридали вірші по мені. 

Я — Оксана, вічна твоя рана, 
Журна вишня в золотих роях. 
Я твоя надія і омана. 
Іскра нероздмухана твоя.

Ведучий.   Дванадцять років минуло після арешту Шевченка. Він повертався в Україну хворим, знесиленим і постарілим у 45 літ.

Ведучий: У 47 - поета не стало. Згасла свічка його життя. Але залишилось слово, яке не мас обмежень у просторі, бо воно злітає все вище і вище, до верховин духу генія, де немає розбитих мрій, надій, розчарувань.

На сцену виходять учасники композиції, читають по черзі:

І.   І поки сонце світить над землею, і поки б’ється серце в грудях людей, тебе, Тарасе, не забудуть!

ІІ.   Він був сином мужика і став володарем у царстві духа.

ІІІ.   Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.

ІV.    Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу.

V.    Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті –

невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

VІ.   Нас просто не існує без Шевченка. У ньому - уся історія наша, усе буття, усі мрії. 

VІІ.  Відомо: Україна - це Шевченко, Шевченко - це Україна.

VIII.

Провіснику волі,

Великий титане!

Справдились думи твої.

Приймай же данину

Любові і шани

Од вольних синів

Нової сім’ї.

Покоління поколінню

Про тебе розкаже,

І твоя, Кобзарю, слава

Не вмре, не поляже.

Ведучий. Тема "Шевченко й світова література" широка й різнопланова, вона охоплює три основні проблеми. Перша - обізнаність поета з іншими літературами, їхній вплив на його творчість та її еволюцію.

Ведучий. Друга - типологічні сходження і відповідності, аналогії й паралелі між творчістю Шевченка й літературними явищами в різних культурах, типологічні співвідношення, що зумовлені дією спільних закономірностей і чинників суспільного й художнього розвитку людства. Як слушно зазначав О. І. Біленький, передусім через з'ясування цих аспектів пролягає шлях до розкриття світової величі Шевченка.

Ведучий.  Третя - шляхи Шевченка до інтернаціональної аудиторії, осмислення його значення як особистості, як громадянина, освоєння Шевченкової творчої спадщини народами Європи та всього світу, перекладання, сприйняття та інтерпретація його творів у різних країнах.

Ведучий. Тарас Шевченко є справді один з класиків світової літератури. Його гуманізм, геніальні народні образи роблять його зрозумілим і близьким для людей різних націй, хоча він є поетом України. Образ Шевченкового поетичного генія не може бути не переоцінений. «Вражаюча музика його української поезії, - як писала Войнич, - досягла найвищого рівня ліричної поезії, яку могла би створити людина». Саме тому сотні спроб перекладу Шевченка були зроблені практично на всі основні мови світу.

«Заповіт» Т. Шевченка мовами світу

Українською мовою

ЗАПОВІТ

Англійською мовою

MY TESTAMENT

When I die, let me be buried

In my beloved Ukraine,

My tomb upon a grave-mound high,

Amid the wide-spread plain,

That the fields, the steppe unbounded,

The Dnieper’s plunging shore

My eye could see, my ear could hear

The mighty river roar,

When from Ukraine the Dnieper bears

Into the deep blue sea

The blood of foes, then will I leave

These hills and fertile fields

I’ll leave them all behind and fly

To the abode of God

To sing His praise,

 But till that day

I nothing know of God.

On bury me, then rise ye up

And break your heavy chains

And water with the tyrants blood

The freedom you have gained.

And in the great new family,

The family of the free,

With softly-spoken kindly word

Remember also me.

переклав Джон Вір

Польською мовою

TESTAMENT

Kiedy umrę, na wysokiej

Schowajcie mogile

Mnie, wśród stepu szerokiego

W Ukrainie miłej:

Żeby łany płaskoskrzydłe

I Dniepr, i urwiska

Widać było, słychać było,

Jak się rączy ciska.

A gdy spłuczę z Ukrainy

Do sinego morza

Wrażą krew, to wtedy rzucę

Gry i bezdoroża

Wszystko rzucę i powręcę

Do samego Boga

Z modlitwami! Ale przedtem

Nie uznam ja Boga!

Pochowajcie, zanim sami

Kajdany zerwiecie

I posoką złą i wrażą

Wolność obmyjecie.

A mnie zaś w rodzinie waszej

Mocnej, świeżej, nowej

Przypomnijcie, wspominając

Łagodnymi słowy.

Німецькою мовою

Wenn ich sterbe, sollt zum Grab ihr

Den Kurgan mir bereiten,

In der lieben Ukraine,

Auf der Steppe, der breiten,

Wo man weite  Felder sieht,

Den Dnjepr und seine Hänge,

Wo man hören kann sein Tosen,

Seine wilden Sänge.

Wenn aus unsrer Ukraine

Zum Meer dann, zum blauen,

Treibt der Feinde Blut, verlas ich

Die Berge und Auen,

Alles laβ ich dann und fliege

Empor selbst zum Herrgott,

Und ich bete…Doch bis dahin

Kenn ich keinen Herrgott!

So begrabt mich und erhebt euch!

Die Ketten zerfetzet!

Mit dem Blut der bösen Feinde

Die Freiheit benetzet!

Meiner sollt in der Familie,

In der grossen, ihr gedenken,

Und sollt in der freien, neuen

Still ein gutes Wort mir schenken.

Учень

Вдивляючись в поетову судьбу

Із кожним роком глибше і пильніше,

Я думаю : а що, коли б він був

Всього лише художником, не більше?

Учень

Домалювався б і до нагород,

До визнання, бо ж хист мав величезний.

Але ж за ним стояв його народ.

Німі раби стояли за Шевченком.

Учень

За них сказав. За нас усіх сказав.

Сказав за всі прийдешні покоління.

Його свята апостольська сльоза

Пропалює чорнобильське каміння.

Учень

Якби мовчав… Та не гнівив…

Та малював…То мав би й нагороди…

То був би тільки дзеркалом доби,

А став душею рідного народу.

Учень

Якби ми вчились, так, як треба,

Як напоумував Тарас,

То наша доля-розтелепа

Вже б не зітхала б: «От халепа!»

Була б удатною якраз.

Читець, виконує роль Шевченка 

На вас я кинув свого слова тінь - 
На вас і сотню ваших поколінь!
Я вас навчив, де ваші шлях і ціль,
Сказав, що людства ви не ржа – а сіль.

Я мовив вам, що вічна боротьба
Це – ваші доля, завдання й судьба.
Я дав вам шал завзяття, блиск зіниць,
Дав вашим воїнам відвагу й міць.

В душі вщепив ненависть і любов,
Розбурхав в жилах кров.
Зітріть із душ до братовбивства гін,
За це ж вам Божий суд і мій проклін!

Вам спис і меч і ніж мій
Ви викуйте новітню зброю з них!
Сил не щадіть! Вперед все йдіть!
З моїм йдіть словом у крутіж століть!
 

Звучить запис пісні

Учень

Заповів поет нам жити

«В сім’ї вольній, новій»,

А ще «волю окропити

Ворожою кров’ю».

Учень

Ми кайдани розірвали,

Та їх треба зняти.

Але й цього ще замало,

В повний зріст щоб стати.

Ведучий. І першими повстали студенти, бо в їх серцях проросло Шевченкове слово. За ними – вся Західна і Центральна Україна. Повстали всі, хто в душі був справжнім патріотом України, справжнім націоналістом.

Ведучий. Символічно: перші жертви Майдану – вірмен Сергій Нігоян, росіянин  В'ячеслав Веремій,    грузини Георгій Арутюнян ,  Хурція Зураб, Кіпіані Давід,  білоруси  Яків  Зайко та  Жизневський Михайло - не корінні жителі України. Але і в їх серцях проросло Шевченкове слово.

Ведучий. Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. І в мить останню віддали нам найдорожче, що мали, - життя своє. За нас віддали…. Аби ми жили… Долюбили за них… Дітей їхніх ненароджених доколихали…Пісень за них доспівали…

Ведучий. Режисер Сергій Проскурня познайомився з Сергієм Нігояном на Майдані, коли знімав там серію сюжетів до 200-ліття Шевченка. Молодий українець вірменського походження вразив режисера незвичною зовнішністю, акторськими даними та добрим знанням української мови. Сергій пам’ятав тексти Шевченка ще зі шкільної програми. Уривок з поеми «Кавказ», який він читає в сюжеті, знятому на Майдані, зробив його справжнім патріотом. Загиблий майданівець Нігоян буде обличчям проекту «Наш Шевченко».

Учень

Хай кожен з нас подумає собі:

«А що ж бо я зробив для України?

Чи я горю, страждаю в боротьбі,

Чи повзаю по-рабськи на колінах?

Учень

А що ж бо я? І відкіля мій рід?

Чи я не осквернив свойого роду?»

Лице Тарасове на тій сумній зорі,

Яка зійшла з тривог мого народу.

Заключне слово вчителя.

Вчитель. Свого національного поета Тараса Шевченка народ називає Генієм. У день 200-ї річниці від дня народження поета ми промовляємо найкращі слова вдячності та намагаємося глибше розкрити його талант найвищого ступеня.

У чому ж феномен цього світового митця? Чому майже через півторастоліття після його смерті твори, написані Великим Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі?

Актуальність Шевченка не в тому, що він порушив великі й вічні питання або дав нам відповідь на них. Кожне покоління має самостійно шукати відповіді на питання, поставлені часом.

Вчитель. Сьогодні ми повертаємось обличчям до загальнолюдських цінностей, а отже, й до Шевченка. Він приходить у наш день. Але ми повинні йти в його час. Лише так між нами і ним глибшатиме взаєморозуміння.

Вчитель. Ми, захисники заповіту Шевченка, завжди будемо пам’ятати його заклик: «Борітеся!» (А потім разом відповідають усі) «Поборемо, нам Бог помагає!»

Звучить заключна пісня