Лінійка «Пам'ять живе у наших серцях…»

 

Мета: Розкрити суть трагедії голодомору 1932-1933 рр. та його вплив на долю українського народу, на історичну пам'ять сучасників; викрити людиноненависницьку політику сталінського режиму; виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм на основі усвідомлення досвіду історії.

 

Обладнання:

Виставка історичної художньої літератури та учнівських досліджень, присвячених темі голодомору 1932-1933 рр.

Плакати «1932-1933», «Пам’ятаємо», мультимедійне устаткування.

На сцені – ікона з вишитим рушником, колоски з чорною стрічкою, велика свічка, розламаний чорний хліб на рушнику, калина, вишита сорочка, прикрита чорною хусткою, мультимедійне устаткування.

Записи класичної музики – «Реквієм» Моцарта, Nocturne in C-sharp Minor (1830) - Frédéric Chopin, Benedetto Marcello Requiem in the Venetian Manner, Томазо Альбіоні Адажіо.

 

Хід виховного заходу

 

 Вчитель: Пам'ять – нескінченна  книга, в  якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаємо і подумки здригаємось від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. І сьогодні, через стільки років, жахливо ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю.

 

 Звучить музика Моцарт Реквієм

 

1-й учень:

 1932 рік… погодні умови склалися сприятливі і хліб, слава Богу, вродив. Українці, працьовиті люди, не полінувалися зібрати його. Але становище у країні було катастрофічним. Тому патріотично-державна верхівка під керівництвом Й. Сталіна прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі.

 

2-й учень:

 1933 рік… найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших хліборобних  країн.

 Моторошний парадокс: вимирали на плодючих чорноземах, на

безмежних полях і ланах, всіяних рясним урожаєм городах. Чому вимирали? Бо в людей забрали все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини.

 

3-й учень:

 Масове голодування почалося ще у грудні 1932 року та тривало до вересня 1933 року, 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Навесні 1933 року в Україні помирало 25 тисяч людей щодня, тисяча – щогодини, 17 – щохвилини. Всього жертвами голоду за неповними даними стало від 7 до 10 млн. чоловік, з них -  3 млн. дітей.

 

Звучить музика Nocturne in C-sharp Minor (1830) - Frédéric Chopin

 

Учень читає вірш.

 Українська нестерпна сюїта…

 А навколо – одна  сон-трава –

 Умирать почали у квітні,

 Коли всюди – все ожива.

 

 Ні живої води…

 Ні порому,

 Що єднає життя на порі.

 Чи ж то легко вмирать молодому

 На ранковій веселій зорі?

 

 Вже і проліски, і первоцвіти…

 Ще би трохи – і сад зацвів!

 Як було тим очам закриватись

  Під лункий солов’їний спів?

 

 …Умирать почали в квітні…

 

1-й учень:

 Розміри катастрофи впродовж десятиріч вперто замовчувалися.

Робилося все, щоб приховати правду, щоб світова громадськість не

 

дізналася про справжні масштаби трагедії. Нині ми знаємо, що то було. Це був не голод, а штучно зорганізований свідомо спрямований на вигублення українського народу голодомор. Це була війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного і цілком безневинного. Це був масовий сталінський терор, спрямований на винищення українського народу.

 

2-й учень:

 Вимирали цілі села, та не будь-як, а за стратегічним диявольським розрахунком, адже треба було підірвати саме коріння нації, зруйнувати

основи усталеної віками народної моралі, витруїти в душах людяність, натомість насаджуючи режим терору, сіючи страх, підозри, розпалюючи ненависть і жорстокість.

 

3-й учень: Спричинивши великий голод в Україні, сталінське керівництво переслідувало злочинну мету – викорінення національної самобутності українців. Масове фізичне винищення мільйонів українських хліборобів штучним голодом було свідомим політичним актом більшовицької системи проти мирних людей, землеробів, які любили землю, плекали її, як рідну дитину.

Звучить музика.

4-й учень:

 Ти кажеш не було Голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерна вимели до тла?

Як навіть вариво виймали із печі

І забирали прямо із горшків.

Окрайці виривали з рук малечі,

із торбиночок нужденних стариків? Д.Білоус

Тож пом'янемо невинно загиблих.

 

Звучить музика Benedetto Marcello Requiem in the Venetian Manner

Учні кожного класу лишають поминальну свічку, з яких складається слово «пам'ятаю».

 

5-й учень: Доказом геноциду є свідоме створення владою  таких умов життя, що призвели до масової смерті мільйонів українських селян.

6-й учень: 7 серпня 1932 року ЦВК та РНК СРСР прийняли постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадянської (соціалістичної) власності». Судовим органам дозволялося застосовувати найвищу форму «соціального захисту» - розстріл, а як виняток – 10 років ув’язнення з конфіскацією майна. Постанова, яку народ назвав  «законом про п’ять колосків», виправдовувала свавілля та злочини різних уповноважених.

7-й учень: 20 листопада 1932 року Раднарком УРСР прийняв постанову «Про заходи підсилення хлібозаготівлі», яка за своїм змістом нагадувала смертний вирок: «З оголошенням цієї постанови припинити видачу будь-яких натуральних авансів по всіх колгоспах, що незадовільно виконували плани хлібозаготівель». У колгоспників, які одержали хліб раніше цієї постанови, масово його вилучали. На весну 1933 року майже половина колгоспів України не розрахувалися з колгоспниками, тобто їм не видали жодного грама хліба.

 

8-й учень: Починаючи з жовтня 1932 року надзвичайні комісії під керівництвом найближчих співробітників Сталіна – Кагановича, Молотова, Постишева – викачали з селян внутрішні фонди – продовольчий, фураженний, насіннєвий. А представники місцевої влади організовували спеціальні бригади, які вели подвійні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі.

 

9-й учень: вбити всіх українців Сталін так і не зміг.  Ті, хто вижили, добровільно позбавлялися власної мови, культури, традицій, переплавлювалися у безликий «совєтський народ». Вбити їх як людей: перетворити в істот, позбавлених почуття гідності, понизити до рівня тваринного існування, а згодом вмонтувати в якості гвинтиків у тоталітарну машину. Тому результатом Голодомору стали не лише мільйони вбитих та опустілі українські домівки, але й спустошені душі тих, хто пережив 1933-й.

10-й учень:  геноцид зламав не усіх. Серед тих, хто вижили фізично, були й такі, хто не дав знищити себе духовно. Попри те, що вони, як й інші, бачили жахіття голодної смерті рідних та близьких, самі заглядали їй у вічі, відчували, як впевнено тваринне єство може наповнювати людську істоту. Голодомор не зламав їх, не змусив зрадити своє індивідуальне та національне «я».

 

11-й учень: Згодом вони зуміли реалізувати себе, попри травму пережитого у 1932-1933-му, і всупереч несприятливим обставинам радянської дійсності наступних років. Вони стали художниками, письменниками, досягли успіхів у науці й техніці. Вони не забували про Голодомор, але ця пам'ять не стримувала їх розвиток, а робила  сильнішими. Ці чоловіки та жінки знали, що  живуть не лише за себе, але й за мільйони інших, вбитих фізично чи духовно. Серед них НОННА АУСКА, ВАСИЛЬ БАРКА, КАТЕРИНА БІЛОКУР, ДМИТРО БІЛОУС, ОЛЕСЬ ГОНЧАР, МИКОЛА РУДЕНКО

 

12-й учень: Катерина Білокур - художниця

Народилася у селі Богданівка на Полтавщині. Малювати любила з дитинства, але батьки забороняли і навіть не хотіли пускати до школи, щоб зекономити на одязі та взутті. Грамоту опановувала самотужки, потай малювала, а ще грала у сільському театральному драмгуртку. Двічі намагалася вступити на навчання, але отримувала відмову через відсутність свідоцтва про шкільну освіту.

 

У лихоліття Голодомору на Пирятинщині померло понад 3,5 тис. осіб. Можливо, саме мрія стати художником дала сили Катерині Білокур пережити геноцид. Сама вона про це публічно не згадувала протягом багатьох років. Тільки в автобіографічній сповіді мистецтвознавцю Стефану Таранущенку Катерина обмовилася: «Ну ось уже пережила і 33 рік…»

.

 1-й учень: ВАСИЛЬ БАРКА народився  (справжнє ім’я – Василь Очерет)  у селі Солониця на Полтавщині. Спочатку хлопець навчався в духовному училищі, згодом – на педагогічних курсах у Лубнах. Із 1927 року вчителював на Донбасі. Переслідуваний за викриття зловживань місцевої влади, виїхав на Кубань, вступив на філологічний факультет Краснодарського педагогічного інституту. У 1932-1933 роках на Кубані 24-річний Василь перебував на межі голодної смерті. Тоді ж він їздив на Полтавщину до рідних і бачив там страшні картини голодної смерті. Під тягарем пережитого письменник протягом наступних 25 років записував різні життєві історії про голод в Україні. В США Василеві Барці вдруге довелося пережити голодні муки. Письменник згадував, що це голодування поновило гостроту відчуттів та підштовхнуло до написання давно задуманого роману: «Знаєте, навіть якщо спричиниться одна якась іскра, розпалить вогонь у пам'яті, що був у душевних ранах. […] Може, без цієї пережитої голодівки я б не зміг відновити тих фібрів, тих відтінків почування, тих безодняних, найгірших у людській істоті, де вже на межі квінсесте».

 

Паризький часопис «Ле Монд» назвав роман Василя Барки «Жовтий князь» «найкращим твором у повоєнній Європі на одну з найважчих тем».

2-й учень: У дитинстві Олесь Гончар також пережив Голодомор. Вразливому хлопцю трагічні роки запали в душу.  В щоденнику він писав: «Є речі, про які писати художні твори я не зміг би. Скажімо про голод 1933-го. Це вже не горе, а надгоре, надвідчай, це антижиття. Щось ніби замогильне. Де вже ні крихти надії, жодного промінчика світла».

 Демонстрація відео інституту пам'яті про Миколу Руденка та Нонну Ауску.

Вчитель: 

 Не сьогодні сказані слова:

 «Час народжуватися і час помирати.

 Час руйнувати і час будувати.

 Час розкидати каміння і час збирати.

 Час мовчати і час говорити».

 

 І ось сьогодні, після довгих десятиліть мовчання, прийшов час говорити. Відродження України можливе тільки тоді, коли народ поверне свою історичну пам'ять.

 Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане і драматичне його очищення, радісне і гірке його воскресіння. Надто великі втрати. І тільки правда здатна розкріпачити волю людини. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасно долі.

  Право випустити кульки в небо надається учням 1-4 класів.

Звучить музика Томазо Альбіоні Адажіо