Поезія – це відкриття світу. Вона вчить любити та розуміти людей,  рідну природу, тварин, своє рідне місто.

Збірка «Поетичний щоденник» – це перші поетичні спроби обдарованих учнів 6, 7, 8, 9 класу. Збірка має, звичайно, ознаки початківства й недоліки римування, але й натомість певні оригінальні прийоми й засоби, власне авторські метафори й епітети,  емоційність і відвертість слова. Учні самостійно обирали теми та творчо працювали над ними.

У збірці представлені роботи таких учнів: Гармати Анни, Киян Олександри,

Кияна Данила, Клименка Дмитра, Бутоліної Юлії, Стащенко Анастасії.

 

 

 

 

 

 

                                          РУБАЇ  

 

 

Нехай реве собі шторм,  Проти вітру я піду, Тепер ти поруч завжди,

Я кращої миті не пам’ятаю.

 

***

 

Пісню цю я радісно співаю, 

Знаю, що ти світ цей полюбив.

Тож давай у двох, разом,

Пісню цю веселу заспіваєм.

 

***

 

Я знаю чуєш мене,

Коли на небі сяють зорі, 

І в світі сонячного дня,

Мій друг завжди зі мною.

 

***

 

Хмари вкривають неба блакить,

Наче сховати хочуть на мить,

Те шо так вабить серце моє, Але я бачу крізь хмари інші світи.

Киян Олександра,  учениця 9 класу

Чарівна осінь, ніби казка,          І дивовижні кольори.

Сиплеться листя останнє, І тихо  відлітають журавлі.

Складає осінь свої пазли Незвичайної краси:

Червоним, жовтим, срібним, золотим… Аж просто серце завмира.

Кружляє осінь на дворі,

І просто затишно мені.

                         Проходить тихо, крізь буденність.

                           Годує серце крихтами надії,                        І відлітають мої мрії,                     У тихі теплії краї.

                       А тільки вчора було літо,

                         «А сьогодні?» – «Сьогодні вже восени!»

 

Киян Олександра, учениця 9 класу

 

Осінь барвиста,

Осінь чарівна,

Все прикрашає

Красою спокушає!

 

Холодно вже стало,

Вітер завиває,

Сонце спочиває,

Осінь розгулялась!

 

Любить малювати

І дерева золотом вдягати.

Все навколо нас чарує,

Листопад завжди дивує!

 

Відлетіли вже пташки,

Пусто  й тихо навкруги. Всі тварини поховались,

До зими приготувались!

 

ХОКУ

 

 

Гарні квіти цвітуть  

У різнокольоровому саду І я милуюсь ними. 

 

*****

Сидить соловей на гілці Та співає пісню.

Мені подобається спів.

*****

Глибоке море!

Краб ховається в пісок, Чути шум хвиль.

 

***** Цвіте яблуня. Чути гул бджіл – Схоже на пісню.

 

 

 

Поштові листівки…

Поштові листівки з видами міст,

Купує в Україні кожен турист…

Ось Київ: Софіївський собор, музей, Безліч промислових галузей!

 

Ось Запоріжжя, ось ДніпроГЕС!

А в металургії – повний прогрес!

Тут добувають вугілля й руду, Люблю я рідну країну свою!!!  

Бутоліна Юлія, учениця 7 класу

ЇЇ добра всім вистачить, зігріє увесь світ, Ви лиш любіть, цінуйте її цвіт!

 

 

***

Веселка за селом заграла.

Яку красу в собі ввібрала!

Стоїш і дивишся, очей не відведеш,

Милуєшся, аж поки й зовсім проведеш.

Ну ось… сховалась, знов нема! А хочеться ще раз оті дива. Немов із казки чарівна,

Веселочка, веселка, дивина.

 

Стащенко Анастасія, учениця 5 класу  

 

Ода Батьківщині

 

Любов моя палка і ніжна, Така красива і чутлива.

До рідних люблячих людей, До Батьківщини рідної моєї. Усе мені тут рідне, миле,  Серцю відрада щаслива.

Киян Данило, учень 7 класу

 Шанс

 (творче продовження новели Рюноске Акутагави «Павутинка»)

*****

І ось Кандата, зі всіма грішниками, впали в озеро пекла із якого вони брали свій початок. Після того, як грішники отямилися від падіння, вони почали звинувачувати Кандату в тому, що він зіпсував шанс вибратися із рук Диявола до рук Будди. Кандата почав виправдовуватися, думаючи, що ці слова йому допоможуть, сказав: «Ви не заслужили дороги в рай, ви за своє жалюгідне життя нічого хорошого не зробили, а от я не задавив бідного Павучка». Після цих слів грішники, немов збожеволіли, вони блискавично кинулися на нього. Кандата почав тікати, не розуміючи чому проти нього здійснили такий галас. Відірвавшись, на невелику відстань, від небезпеки, Кандата вирішив перепочити.  Він сів біля статуї Диявола та замислився над своїми діями і словами. Пройшло немало часу, як Кандата заплакав, нарешті, він зрозумів: чому бідолахи нападали на нього, які вчинки робив в минулому. Після сліз, він пробурмотів: «Якби Будда дав мені ще один шанс, я б виправився і не чинив би зла». Не роздумуючи, Кандата вирішив вибачитися перед грішниками. Він піднявся і повільною ходою попрямував до них. Кандата знав, що все це погано закінчиться, але час від часу промовляв: «Краще хай мене розірвуть грішники, а не моя совість, яка тільки прокинулася». Коли Кандата прийшов до грішників, він став перед ними на коліна та закричав, крізь сльози: «Вибачте мене, грішники, за мої дії через, які ви до сих пір тут!» Вони його навіть не слухали і відразу рвонули на нього. Кандата не збирався тікати, він хотів прийняти покарання грішників  за дії і слова в минулому. Ось грішники підбігли, і наче скатертину, почали його роздирати. Неочіковано, в один момент, Кандата засвітився білим світлом, і ніби ударною хвилею, відкинув грішників від себе та почав підійматися вверх… Це був Будда, він кликав Кандату до себе, в рай!

Таким був другий шанс Будди, який Кандата не зіпсував, а зіпсували його грішники, які не вибачили Кандаті і назавжди залишилися в пеклі. 

Всі мають другий шанс, але не кожен його використовує!!! 

Клименко Дмитро, учень 7 класу