Шляхи психологічної допомоги та підтримки особистостів умовах розвитку сучасної освіти

ПЛАН

1.Початкова ланка освіти – фундамент шкільного навчання.

2.Педагогічна підтримка – діяльність зі створення умов для саморозвитку дитини.

3. Мотивація як фактор успіху навчальної діяльності.

4. Формування вміння вчитися – запорука інтересу до навчання.

5. Створення ситуації успіху – можливість кожного відчути радості досягнень, віра у власні сили.

6.Гра – інструмент створення ситуації успіху.

7.Інноваційна діяльність –  здатність існувати в будь – якому середовищі.

8.Проектна діяльність – шлях до самовираження особистості.

Демократичні зміни, що відбуваються в суспіль­стві, безперечно, позначаються на завданнях шкільної освіти. У Національній доктрині розвитку освіти України передбачається постійне оновлення змісту освіти та навчально-виховного процесу. Він повинен будуватися відповідно до потреб особистос­ті та індивідуальних можливостей дітей, зростання їхньої самостійності й творчої активності, що в кін­цевому результаті має змінити демократичні основи громадянського суспільства й прискорити його роз­виток.

Педагог, який працює творчо, який розуміє проблеми своїх учнів, особливості певного учнівського колективу, повинен уміти зорієнтувати їх на осмислення будь-якої проблеми, своєї ролі в її вирішенні, власної здатності до індивідуальної чи групової роботи.

Сучасні діти приходять до школи з бажанням діяти, до того ж, діяти успішно, їм подобається на уроці не просто слухати, а ставити запитання, обговорювати проблеми, брати інтерв'ю, приймати рішення, придуму­вати, фантазувати тощо. Якщо вчитель постійно органі­зовує на своїх уроках таку діяльність, то навчання буде успішним, а здобуті знання — якісними.

Така організація педагогічної діяльності вимагає від учителя оволодіння новими методами роботи, впрова­дження нових педагогічних технологій, необхідності самому вчителю вчитись, творити, розвиватись та само­вдосконалюватись., щоспіх

Початкова ланка освіти — фундамент шкільного на­вчання, адже саме тут закладається основа для форму­вання особистості майбутнього громадянина. Вона покликана забезпечити подальше становлення і різнобічний розвиток особистості дитини, цілеспря­мовано виявляти й розвивати її здібності в різних видах діяльності, творити умови для повноцінного засвоєння базового рівня освіти й уміння вчитись. Наша школа переживає нині складний і водночас цікавий період модернізації. Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту», Концепції загальної середньої освіти. Державного стандарту початкової загальної освіти в сучасній початковій школі відбувається системне оновлення змісту. Пе­ред педагогами постало завдання забезпечити всебічний розвиток особистості учня. Реалізація цього завдання може здійснюватися лише за умови якомо­га активнішого включення у навчально-виховний процес кожного учня.

Одним із найважливіших шляхів досягнення цієї мети є оновлення методичного забезпечення на­вчально-виховного процесу, зокрема його основної форми - уроку, адже сутність полягає не лише в змісті, а й у методиці його побудови, способах ор­ганізації роботи кожного учня.

Як створити умови для того, щоб кожен учень набув міцних знань, як викликати в нього задоволення своїми ре­зультатами, почувати себе впевненими, а відтак - ба­жання вчитись. Як зро­бити, щоб не згас цей вогник і діти навчалися з радістю?

Це найскладніша з усіх загадок, яку розгадували і розгадуватимуть педагоги усіх часів. І складність її у великій кількості відгадок, яких знайдено вже чима­ло. Пошук відповідей на ці актуальні для початкової школи питання підвеломене до усвідомлення можливостей викорис­тання у навчально-виховному процесі такої педа­гогічної технології, яка була б спрямована саме на те, як викликати у школярів бажання вчитися, отрима­ти радість від навчання, забезпечити успіх, усвідом­лення своїх здібностей, віри у власні сили.

У початковій лан­ці освіти починає формуватися низка компетенцій, тобто система здатностей, що забезпечують особис­тості можливість оптимально здійснювати свою жит­тєдіяльність в усіх її формах (пізнання, діяльність, спілкування, стосунки). Ця система здатностей скла­дає життєву компетентність, тобто інтегрувальну якість особистості учня, яка дає змогу свідомо і твор­чо визначати і здійснювати власне життя, розвивати свою індивідуальність, досягати успішної, оптималь­ної життєдіяльності.

Компетентність - синонім понять „поінформованість", „обізнаність", „досвідченість", „авторитетність", конкретизується щодо різних галузей , лінгвістичної соціальної ,життєвої, професійної ,громадянської тощо. Латинське слово соmpetencia „узгодженість частин „, „сумірність", "симетрія".

У період, коли освіта України набуває кар­динальних змін, виникає необхідність в оновленні методів та прийомів навчання, в залученні інноваційних методик до процесу формування в учнів предметних та життєвих компетентностей. Сучасному суспільству потрібні громадяни, які здатні приймати нестандартні рішення, творчо підходити до вирі­шення тієї чи іншої проблеми, самоконтролювати та самооцінювати результати своєї діяльності.

Тобто основним завданням учителя на ниніш­ньому етапі розвитку нашого суспільства є забезпе­чення виходу кожного учня на рівень базової освіти та встановлення розвитку пізнавальної і творчої ак­тивності, формування не тільки предметних ком­петентностей учнів, а й самоосвітніх. Тому всі аспекти навчання повинні бути спрямовані на розвиток творчої особистості, розкриття обдарованості кожної дитини.

Щоб зацікавити учнів, треба дбати про гармонійне поєднання мотиваційного, змістового, процесуаль­ного та розвивально-виховного компонентів не тільки уроку, а й всієї навчально – виховної діяльності.

Педагогічна підтримка, поряд з на­вчанням і вихованням, є самоцінною, самостійною професійною діяльністю зі створення умов для саморозвитку дитини. Для навчання і виховання важ­ливо, щоб людина навчилася володіти культурою, а для педагогічної підтрим­ки важливо, щоб вона навчилася воло­діти собою, навчилася бути господарем власного життя, тобто вміла піклува­тися, влаштовувати, застосовувати і ви­користовувати своє життя на власний розсуд. Педагогічна підтримка не про­тистоїть навчанню і вихованню, а до­повнює їх, підвищує їхню ефективність.

Дорослі, на жаль, не усвідомлюють, що дитина постійно перебуває під тис­ком могутнього потоку, що впливає На її свідомість і почуття. Вплив збільшується, а живе спілкування і взаємодія зменшуються. У потоці інформації, в оточенні безлічі людей, дитина найчастіше залишається самот­ньою, оскільки ніхто не цікавиться її думкою, нікого вона за великим рахун­ком не цікавить, ні на що і ні на кого не впливає. Чи варто дивуватися закритості дітей перед дорослими, їхня по­зиція — результат гіркого досвіду: «Краще промовчати, щоб не бути по­караним за думки, краще не потрап­ляти на очі, щоб не змусили робити те, що не хочеться».

Позиція підтримки — це відновлення дорослою людиною людяних стосунків з дитиною. «Послання» підтримки має приблизно такий вигляд: «Мені не тре­ба від тебе більше того, чого ти хочеш сам від себе. Але я радий вислухати тебе.

Ці умови:

а) природність, справжність, щирість педагога у виявленні своїх почуттів, здатність його «бути самим собою»;

б) тепла турбота і прийняття дити­ни такою, якою вона є, повага до ди­тини як особистості, що заслуговує на увагу;

в) вміння подивитися на дитину з її влас­ної точки зору, емоційний контакт зі світом почуттєвого досвіду дитини.

Іншими словами, метою педагогіч­ної підтримки є «вирощування» су­б'єктної позиції дитини. Такої, котра припускає: наявність розвиненої свідо­мості, здатної до самостійного вибо­ру; наявність волі — механізму втри­мання концентрації уваги і зусиль, спрямованих на практичну діяльність для здійснення вибору; наявність діяльності, яку необхідно спланувати і реалізувати, а отже, наявність умін­ня проектувати.

Найбільш успішно цієї мети можна досягти за умови, коли дитина потрап­ляє в проблемну ситуацію, яку вона сама оцінює як перешкоду, що відвертає її увагу, позначається на її почуттях, ви­кликає потребу що-небудь почати. Та­ким чином, педагогу немає потреби мо­тивувати дитину на діяльність, навпа­ки, у дитини є цей мотив як природне бажання (спонукання) до діяльності, і вона найчастіше її здійснює — вдаючись до дії з метою вивільнення.

Насамперед, важливо роз­різнити наступне:

1) є факт утруднення, що викликає в дитини негативні емоції, тримає її в напрузі, факт може мати для неї певну загрозу;

2) є передумови, які вказують на те, що можуть у майбутньому виникнути обставини, котрі реально можуть заг­рожувати дитині;

3) є реальна ситуація, яку дитина сприймає і переживає як проблему.

Кожен із наведених випадків життя педагог може застосовувати в умовах освіти. А для цього слід організувати спе­ціальну діяльність, спрямовану на підтримку, яка сприятиме поступово­му переведенню дитини з пасивної по­зиції «споживача» в актив­ну — суб'єкта діяльності з вирішення проблеми. Саме в цьому — змістовна і діяльнісна   динаміка педагогічної підтримки.

Я постійно вдосконалюю свою педагогічну майстерність, замислююсь, над тим як зробити дітей активними учасниками навчально – виховного процесу, навчити їх думати, проникати в суть явищ, привертати увагу школярів  до слова і дій учителя. Мене завжди хвилює питання,   як зробити навчання цікавим., адже учні прагнуть досягти більшого, бути кращими в навчанні. Тому своє завдання як учителя бачу в тому, щоб розвинути інтелектуальні здібності своїх учнів, підтримувати їхнє бажання вчитися, допомогти дітям досягти успіху.

Та й сучасний дидакт О. Савченко стверджує, що «вихідним для вчителя має бути прагнення домогти­ся, щоб учні неодноразово пережили почуття справж­нього успіху», наголошуючи, що «як сонце потріб­не всьому живому, так і розвиткові мотивації учіння потрібні стимулююче середовище і цілеспря­мований вплив через систему педагогічних прийомів».

Успіх будь – якої діяльності залежить не лише від здібностей і знань, а й від мотивації, від прагнень самостверджуватися, досягати високих результатів. адже чим вищий рівень мотивації, чим більше чинників спонукають дитину до діяльності, тим більших результатів вона може досягти.

Термін МОТИВАЦІЯ – один з найважливіших факторів, поряд із здібностями, знаннями, навичками, який забезпечує успіх у діяльності. це сукупність спонукальних факторів, що викликають активність в організмі та визначають його спрямованість. продуктивність діяльності, її процес і результат визначаються спрямованістю мотивів, силою й активністю мотивів.

МОТИВ – реальне спонукання, яке змушує людину діяти в певній життєвій ситуації,з а певних умов.

В сучасній науці розрізняють 5 рівнів мотивації.

- високий. у дітей є пізнавальний мотив, прагнення найуспішніше виконувати всі запропоновані шкільні вимоги. учні чітко виконують всі вказівки вчителя, сумлінні й відповідальні, переживають як отримують незадовільні оцінки

 - гарна шкільна мотивація. Успішно   справляються з навчальною діяльністю це середня норма

 - позитивне ставлення до школи, але школа приваблює поза навчальною діяльністю. діти досить добре почуваються в школі, щоб спілкуватися з друзями, учителями,  гарний портфель, ручки, пенал, зошити. пізнавальні мотиви сформовані меншою мірою і навчальний процес їх мало приваблює.

 - низька шкільна мотивація. діти відвідують школу неохоче, воліють пропускати заняття. на уроках частот займаються сторонніми справами, іграми. мають проблеми в навчальній діяльності. важко адаптуються до школи.

 - негативне ставлення до школи,   шкільна дезадаптація  діти   мають труднощі у навчанні.  Вони не справляються з навчанням, мають проблеми у спілкуванні з однокласниками, вчителем. школа для них вороже середовище, перебування в ній нестерпне. виявляють агресію, відмовляються виконувати завдання. спостерігаються нервово – психічні порушення.

Але існує ряд проблем мотивації навчальної діяльності.

В молодшому шкільному віці змінюється провідна діяльність – з ігрової на навчальну, формується структура її потреб та мотивації, тому особливо актуальним є формування та розвиток мотивації учіння в дітей, які ступають на дорогу навчання. для самої навчальної діяльності необхідна організація активності самого учня. активна навчальна діяльність – це один з важливих аспектів підвищення ефективності навчання, діяльність школяра в процесі учіння, його бажання здобувати знання, застосовуючи навчальні дії для їх отримання.

Мотивація – необхідна умова для розумового розвитку діяльності.

МОТИВАЦІЯ – сукупність зовнішніх та внутрішніх чинників, які спрямовують навчальну діяльність.

Аналіз наукових джерел показав, що мотивацію формують зовнішні та внутрішні мотиви  (ПІЗНАВАЛЬНІ,СОЦІАЛЬНІ)

ВМІННЯ ВЧИТИСЯ – вміння так організовувати власну навчальну діяльність, щоб максимально сприйняти та засвоїти навчальну програму через оптимальні способи засвоєння та перероблення отриманої інформації. 

Роби і не зважай на втрату,

 і не чекай, що зробить хтось.

 Коли ж зробить, то щоб нікому

 перероблять не довелось.

                                Дмитро Білоус

Будь-яке навчання за своєю суттю — це створення умов для розвитку осо­бистості, тому воно є розвивальним,  особистісно  - зорієнтованим.

За останні роки знання про те, що таке дієве викладання й навчання, значно розширилося. Найважливішу роль у цьому процесі відіграють стилі викладання й навчання.

Ключ до майстерності вчителя — це мікроструктура методів, технологія уроку. В повсякденній практиці вчи­телеві потрібні прийоми, за допомогою яких ці методи можна використати.

За основу систематизації прийомів мною було взято уявлення Я.Коменського про три рівні навчання:

спершу має працювати думка, потім - па­м'ять, а відтак — руки.

 А в термінах сучасної науки — це розуміння, зас­воєння й застосування.

Під розумінням я маю  на увазі здобування знань або встановлення відповідності між словом і образом.

Під час ознайомлення з образною інформацією дитина намагається пе­ревести її в словесне поле, а почуте — уявити в образах. Слово й образ мають бути єдиними.

МЕТА – формування позитивної навчальної мотивації

• підвищення самооцінки
• розвиток саморегуляції
• формування навичок керування психічними функціями.

В своїй практиці роботи я запроваджую різні ігри та вправи для розвитку мотивації навчання

• Я ВИКОНУЮ Д/З

Учні розповідають як виконують д/з, з яких предметів починають, хто допомагає у підготовці уроків, використовують чернетку, чи зразу записують у чистовик, чи перевіряють д/з батьки.

Учні дають поради щодо виконання д/з

МОЇ ДОСЯГНЕННЯ В ЖИТТІ

Учні аналізують свої досягнення.за день, тиждень тощо

Складають їх у скриньку добрих справ.

ДЕРЕВО УСПІХУ

Під час уроку записати досягнення свого успіху і озвучити його. У кожного свій плід.

ДОЛОНЯ

На аркуші паперу обводиться долоня учня. на кожному пальцеві записується позитивна характеристика себе, товариша

ПРИЄМНІ СПОГАДИ

Пригадати приємні ситуації, в яких був задоволений собою, досягненнями

СХОДИНКИ УРОКІВ

На сходинках розташувати шкільні предмети(ЯКІ І ЧОМУ) відповідно до значущості для дитини.

ХОЧУ БУТИ

З переліку рис характеру дитина обирає якою вона хоче бути і пояснює чоу саме.

ХОЧУ,ТРЕБА,МОЖУ

На аркуші паперу, поділеному на 3 частини дописати речення

В школі я…

Вдома я..

З друзями я…

ЗАКІНЧИ РЕЧЕННЯ

Діагностика мотивації та інше.

ДЕРЕВО ПІЗНАННЯ

Діти малюють дерево з корінням і плодами .записують чого хочуть досягти в школі.

Я НЕ МОЖУ,АЛЕ СПРОБУЮ

Навчити іноземця таблички множення, тощо

МОЇ МРІЇ

Записати 5 найзаповітніших мрій у порядку важливості і часу їх здійснення

МОЄ МАЙБУТНЄ

Діти записують як уявляють себе через рік, 5, 10 років навчання в школі

Я  ЗМОЖУ!

Назвати невдачу в навчанні. пропонується згадати як обтрушується мокрий собака. діти струшують погані думки, струшують долоні, руки, плечі, ноги, голову., ніби відкидаючи погані думки, примовляючи при цьому :Я ЗМОЖУ!

КОНВЕРТ

Перед дітьми кладуть конверти різних кольорів для того ,щоб визначити рівень завдань, посильний дитині.3 кольори – 3 ступені складності завдань потім проводиться індивідуальна робота з кожним з метою з’ясування причин.

ЧУДЕСА

Назвати 5 шкільних речей потім до них дібрати прикметники на карточках.

СХОДИНКИ ДОСЯГНЕНЬ

Поєднати на сходинках досягнення та емоції, що переповнювали їх.

ПОХВАЛА

Записати 5 позитивних рис, які здатні забезпечити успіх у навчання

• слова похвали, як називають батьки за навчання в школі

ГОСТІ З МАЙБУТНЬОГО

Дати поради, рекомендації в навчанні майбутнім школярам.

Я  - ХОРОШИЙ ШКОЛЯР

Діти по колу називають ознаки себе як хорошого школяра

Виправдовують себе і використання  проблемно – пошукових ситуацій на етапі вивчення нового матеріалу

Проблемне навчання ґрунтується на системі проблемних ситуацій.

Головною метою є засвоєння програмового матеріалу, розвиток розумових здібностей..

Технологія СИТУАЦІЇ УСПІХУ спрямована на те, щоб викликати у дітей почуття радощів, забезпечити успіх у навчанні. Ситуація успіху досягається лише тоді, коли сама дитина визнає цей результат як успіх.

МЕТА – створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному відчути радість досягнення, усвідомлення своїх здібностей, віру у власні сили, допомогти дитині зрости в умовах успіху, дати відчути радість від здолання труднощів, допомогти зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, скрізь треба докласти зусиль. І тоді успіх буде рівним затраченим зусиллям.

Практика моєї роботи показала, що усвідомлення ситуації успіху самим учнем, розуміння її значущості виникає тільки після здолання дитиною своєї боязкості, невміння, незнання, психологічного ураження та інших видів труднощів.

Розум не може зосередитися на всьому, він відкидає нецікаві, нудні й емоційно монотонні уроки.

Участь родини, розгорнуті практичні заняття, які демонструють увагу до психологічних особливостей дитини, навчання дітей з урахуванням їх індивідуальних можливостей, робота в групах..

Залежно від різних стилів навчання, темпераменту і особливостей окремих дітей.

• адаптую матеріал і навчальні прийоми для того, щоб врахувати індивідуальні запити, інтереси та особливості дітей
• надаю право вибору під час роботи в класі, разом з вихованцями плануємо щоденні досягнення
• забезпечую заняття, що збагачують кругозір учнів, пропоную завдання, спрямовані на досягнення високих показників в усіх сферах розвитку
• використовую різні методи і наочність з метою задоволення потреб школярів.

Це дає можливість удосконалювати внутрішній світ дитини, дає натхнення для постійної роботи над собою. посилює акцент на позитивних якостях праці учня.

• Піклування про учнів та їх успішне навчання. Об’єктивна оцінка і ставлення до дітей. відстеження розвитку учнів з допомогою ЩОДЕННИКА РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ
• Вдосконалення своїх знань з предметів, методики викладання
• Відповідальність за управління процесом навчання і контроль над ним.1 завдання – полегшити учням навчання, посилити акцент на позитивних якостях праці молодших школярів. застосування різних методик. висока оцінка успішності вихованців.
• Постійне осмислення своєї практичної діяльності, наслідків рішень, результатів дослідницької роботи.
• Залучення батьків, використання ресурсів, що є в розпорядженні всього колективу.

Батьки є партнерами й учасниками навчального процесу. перші помічники у створенні навчальної бази, проведенні свят,  організації навчально – виховного процесу.

Для успішної людини важливо володіти всім спектром навичок упевненої і водночас доброзичливої поведінки. навички активного слухання, справедливої вимогливості до себе та інших, спокійного реагування на критику, відкритого повідомлення співрозмовнику своєї позиції. а також уміння просити дозволу, висловлювати подяку. вміти відмовляти, не відчуваючи при цьому почуття провини.

В процесі застосування даного шляху у дитини формуються певні життєві цінності:

 - Усвідомлення цінності стосунків з іншими

• створення позитивного образу Я
• поцінування предметів, речей. думок, відчуттів, значення сім’ї ,друзів, колективу, держави і суспільства. Я МОЖУ!
• Прагнення до успіху визначається бажанням досягти успіху Я ХОЧУ!
• Наявність волі Я  ЗМОЖУ! 
• Подальша особиста оцінка підсумкового результату Я ВМІЮ!     

Просування учнів до успіху відбувається на основі наявних навичок, залучених у пізнавально – творчу діяльність, у результаті якої створюються нові уміння, що призводять до нових навичок.

Успіх має динамічний характер. ніщо не минає так швидко, як успіх. якщо дитина уміє ставити перед собою нові завдання і її дії спрямовані на їх вирішення, то це можна вважати успіхом.

нання завжди були одним із джерел поступу осо­бистості. Справжній учитель, який сам переживає радість пізнання нового, завжди прагне розділити її з учнями, створити будь-якій дитині «ситуацію успіху», що дозволяє і йому відчути цю саму радість пізнання.

У своїй педагогічній діяльності A.C. Макаренко розроб­ляв ідею «завтрашньої радості», а В.О. Сухомлинський розвивав ситуацію успіху у створеній ним «Школі радо­щів». Результати діяльності цих педагогів підвели мене до усвідомлення того, що навчально-виховний процес у сучасній школі має бути націлений саме на те, щоб викликати у дітей почуття радощів, які забезпечать успіх у навчанні.

Суспільні, соціальні умови впливають на розвиток особистості завдяки історично виробленим засобам, при­таманним лише людству. Соціальне середовище, в яке потрапляє і в якому розвивається дитина, - це і об'єк­ти, явища природи, і створене людством штучне пред­метне середовище, а передусім це люди, їхні взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності, загалом культура людської цивіліза­ції. На психічний розвиток дитини безпосередньо впли­вають не всі соціальні умови, а лише ті, з якими вона вступає в контакт.

Соціальні чинники, які впливають на розвиток осо­бистості - це оточуюче середовище, умови життя, в яких формується особистість.

Соціальні чинники, що впливають на розвиток особистості, створення успіху в житті

Співробітництво вчителя та учня, їхня співдруж­ність і співтворчість значною мірою забезпечують створення «ситуації успіху», сприятливих умов для розкриття творчих можливостей дітей, ведуть до істотної гуманізації освіти. Відомий психолог Л. Виготський зазначав, що в співпраці дитина виявллється сильнішою і розумнішою, ніж у самостійній  роботі, вона піднімається вище за рівнем інтелектуальних труднощів, вирішених нею.

Доброзичлива творча взаємодія вчителя та учня, діалог двох рівних партнерів, відсутність страху, розкутість, радість спілкування, право на власну думку допомога в саморозвитку, підтримка - ось далеко не  повний перелік якостей навчального процесу, який прагну будувати на основі співпраці вчителя та учня;

Сутністю прийомів «ситуації успіху» є моє прагнення активізувати учнів нехай на маленьке, але власне і відкриття відомих уже науці фактів. Для мене головне  -  створити умови, за яких дитина, виконуючи навчальні завдання, неочікувано для себе доходить висновку, розкриває всю красу процесу пізнання. Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх.

Часто на уроках, для підтримки інтересу та отри­мання успіху звучать такі вислови:

- Ти це можеш!

- Тобі це вдається!

- Це дуже важливо, й у тебе неодмінно вийде!

- Саме ти і міг би зробити це.

- Я впевнена, що ти це зробиш!

- Я впевнена, що ти пам'ятатимеш про...

- Почитай це. Ти це добре зробиш!

- Ось ця частина вийшла дуже добре!

- Продовжуй — і в тебе все вийде!

- Я впевнена, ти досягнеш успіху!

- Ти на правильному шляху!

- Продовжуй, і ти обов'язково отримаєш задоволен­ня від своєї праці!

- Будь впевнений у своїх силах!

- Ти обов'язково досягнеш успіху!

- Це зовсім не складно. Навіть якщо не вийде — нічо­го страшного.

- Ти сам зробиш цю частину завдання. Я впевнена.

- Старайся, а якщо виникнуть труднощі, з яким тобі буде важко впоратись, я допоможу тобі своїми порадами.

За педагогічною технологією «Створення ситуації успіху» визначено такі типи учнів.

• «Надійні» - діти, які мають хороші здібності, сумлінні в навчанні, активні, спокійні, самостійні. Вони постійно очікують на радість.

• «Впевнені» — впевнені в своїх силах, але у таких учнів періоди злету в навчанні змінюються розслаб­ленням. Вони емоційні, швидко звикають до успіху, в них впевненість переростає у самовпевненість.

• «Невпевнені» - учні, невпевнені в своїх силах, хо­ча й мають хороші здібності й відповідально став­ляться до навчання.

• «Зневірені» - учні, які втратили сподівання на успіх, на отримання радості, замикаються в собі.

Залежно від категорії учнів використовую різні прийоми і технології.

• «Емоційний сплеск» - прийом, як показала прак­тика, найбільш корисний для дітей, які мають інте­лектуальні здібності, але вони «збилися з ритму», де­якою мірою «втратили себе». Саме для них лагідне слово на одержання успіху, прагнення  допо­могти школяреві, створити ситуацію успіху. І тут са­ме від нас залежить, який ми знайдемо спосіб «за­палити» бажання дитини працювати, сформувати віру в себе, віру в успіх.

• «Навмисна помилка» - прийом, що найчастіше використовую при закріпленні матеріалу, при пе­ревірці знань. Цей прийом, як показала практика, активізує увагу учнів на уроці.

• «Еврика» - дають творчі дослідницькі завдання, підводять та активізують школярів нехай на малень­ке, але власне відкриття.

Головне, щоб школяр неочікувано для себе відчув радість і успіх від пізнання нового, хоча  наша допомога при цьому повинна бути прихованою, ненав'язливою!

• «Даю шанс» - прийом, коли учень, працюючи над завданням, сам його розв'язавши, для себе зне­нацька розкриває нові можливості. Особливо ефек­тивно його використовую при створенні проблем­них ситуацій на уроці.

• Прийом «Сповідь» результативно спрацьовує з учнями 1-х та 2-х класів. Саме з наймолодшими школярами  розкриваю свою психологічну компетентність. Перед «сонечками, що тільки починають пускати свої промінчики», розкриваю стан своєї душі, щиро звертаюсь до найкращих дитячих почуттів. Цей прийом найефективніше спрацьовує і ще тоді, коли я прогнозую відповідну реакцію учнів.

• «Обмін ролями» - прийом, що практикую під час закріплення вивченого матеріалу й під час узагальнення та систематизації знань школярів. Головне, що саме тут педагог показує своїм хованцям, що вони здатні робити набагато більше, ж від них очікують.

• «Зараження» - прийом, найчастіше використо­вуваний на уроках узагальнення і систематизації ма­теріалу, в ситуації змагання. Головне при цьому  створити таку педагогічну ситуацію, щоб успіх окре­мого учня, або певної групи дітей, став стимулом для успіху інших, викликав радість.

• «Сходи» - прийом, що ефективно використову­ю на уроках вивчення нового матеріалу, коли веду своїх вихованців поступово до засвоєння невідомого.

• «Невтручання» - на кожному уроці організову­ю для таких дітей самостійну роботу, даю мож­ливість самостійно впоратись із труднощами, які ви­никають, дають випереджувальні завдання.

Ситуація успіху має деякою мірою характер штучно створеної, бо на деякий час посилюється оцінний аспект на позитивних якостях праці учня; Але, через деякий час (коли дитина повірить в свої сили), відбувається коригування - вказування на недоліки та їх спільне, а потім і самостійне виправлення. У такий спосіб штуч­ність створеної ситуації повністю зникає.

Розпочинаючи свій день, я і мої вихованці вітаємо один одного словами:

Доброго ранку! Доброго дня!

Доброго вчора, сьогодні, щодня!

Хай не псується годинник на вежі!

Хай буде все на землі як належить!

Або: Доброго ранку квітам барвистим!

Доброго ранку травам росистим.

Доброго ранку сонечку ясному!

Дітям хорошим і всьому прекрасному!

Побажань один одному успіхів та гарного дня! Це перший крок до створення успіху. Свою радість вони висловлюють різнома­нітними формами привітання: усмішка, побажання, похвала самого себе, похвалити друга, , висловити комплімент.. На ранкових зустрічах діти висловлюють привітан­ня з днем народження, тощо.

Звичайно, досягти мети і поставленого перед собою завдання шляхом використання лише традиційних форм та методів організації навчально-виховного процесу неможливо. Хоча основною формою організації навчального процесу в школах усіх типів був і залиша­ється урок, я прагну створити такі уроки, які створені для дітей і разом з ними.

Як казав філософ, знання можуть бути купою каміння, що задавило осо­бистість. І знання можуть бути верши­ною піраміди, на якій стоїть осо­бистість. Тому треба постійно пам'я­тати про піраміду засвоєння учнями навчальної інформації.

Ефективність засвоєння учнями на­вчальної інформації прямо залежить від сту­пеня їх залучення до процесу навчання.

Крім того, треба пам'ятати: з того, що ми вивчаємо, засвоюємо (пам'ятає­мо) приблизно:

• 10% того, що читали;

• 20% того, що чули;

• 30% того, що бачили;

• 50% того, що чули й бачили;

• 70% того, про що самі говорили;

• 90% того, про що ми говоримо, коли робимо справу.

Вирішенню цієї проблеми є впровадження у навчально-виховний процес активних методів навчання, серед яких провідну роль відіграють навчальні ігри. В.Сухомлинський писав: «У грі немає людей серйозніших, ніж малі діти». Гра супроводжує людину протягом всього життя. Навіть стаючи дорос­лими, опиняючись у певних життєвих ситуаціях, ми приміряємо на себе ту чи іншу роль. А для малої дитини гра - це основний вид діяльності, засіб пізнан­ня навколишнього світу. «У дитячому віці гра - це норма, і дитина повинна завжди гратися, навіть коли робить серйозну справу», - зазначав A.C. Макаренко. Психологи стверджують, що гра є одночасно засобом самовдосконалення, самооновлення, до того ж, - сти­мулятором доброго настрою. Відтак гра - інструмент створення ситуації успіху.

З першого класу я вчу дітей щодня підводити під­сумок своєї роботи. Учні обмі­нюються зошитами, коментують свої здобутки, раді­ють власним успіхам і успіхам друзів. Влаштовуючи виставку учнівських робіт, туди потрапляють зошити дітей, які бажають їх показати. Цим дитина створює власний успіх, прагне до самовираження, до відчуття своєї значущості в навколишньому середовищі, дає позитивний приклад для наслідування його іншими дітьми.

Хочу звернути увагу на те, що без опанування вчи­телем емоційної культури, психологічної компетент­ності не можна створити ситуації успіху ні дітям, ні самому вчителю.

В.О. Сухомлинський особливу увагу звертав на виховання «відчуття до слова та його відтінків». Щоб дитина повірила у свої можливості, які є запо­рукою успіху, я використовую такі висловлювання: «Це дуже важливо, і в тебе неодмінно вийде... Саме ти і міг би зробити таку справу... Навіть якщо не вийде - нічого страшного. Ти це добре зробиш! Ось ця деталь (частина, елемент) вийшла дуже гарно! Дякую, твоя думка не зовсім правильна, але дає мож­ливість для роздумів. Дякую, ви мені сьогодні допо­могли. Сподіваюся, що наступного разу ти виконаєш роботу краще. Мені б дуже хотілося, щоб ти не забув про це... та ін..»

Для створення сприятливого психологічного клімату на уроці я користуюся таким методом комунікативної діяльності, як «розминка», що допомагає фізично об'єд­нати учнів, заохотити їх спілкуватися один з одним, встановити довірливі стосунки між дітьми, радіти за себе і за друзів. На початку уроку я проводжу розминки для розумників, «Інтерв'ю»,  «Конкурс чомучок». Протягом уроку і наприкінці проводжу розминки «Я так думаю!», які допомагають дітям висловити свої переживання , власні думки,  оцінити  ситуації «А що думаєте ви?» та ін.

На літературознавчому матеріалі виховуються най­кращі духовні, людські цінності. Діти вчаться відріз­няти добро від зла, брати приклад для наслідування, бачити красу в природі, у взаєминах між людьми, фор­мувати власну життєву позицію.

Чому гра є літературною? Тому що вона базується на літературно-художньому матеріалі, її проведення потре­бує літературних знань.

Використовуючи літературні ігри, надаю можливість пережити успіх, а потім здивуватися разом з дитиною психологічній силі успішної діяльності в перетворенні особистості. Підводжу вихованців до того, що в житті відбувається постійне чергування успіхів і невдач, і пошуку подолання невдач у напрямі успіху.

Успіх, якщо його дитина переживає неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливос­тей особистості, перетворення та реалізації духовних сил, внутрішньої досконалості, висоти духу. Працюючи над вирішенням даних питань, неодноразово звер­таюся до творчих надбань В.О. Сухомлинського, Ш.О. Амонашвілі. Під час читання та обговорення опо­відань В. Сухомлинського діти висловлюють свої пере­живання, дають характеристики, оцінюють вчинки, вчаться добра.

Саме в грі вияв­иться бажання добровільно, з власної ініціативи,

брати на себе відповідальність і досягати успіху, успіху як для себе, так і для колективу. Для досягнен­ня результатів під час гри сприяє створення уявних перешкод, активна дія з предметами, щось загадко­ве, таємниче; перевірка своїх можливостей змаган­ням; рольове перевтілення; загальна рухова ак­тивність. Під час проведення дидактичних ігор підтримую дух змагання, емоційне забарвлення гри, об'єктивно і позитивно оцінюю успіхи шко­лярів з огляду на не лише вирішення завдань, які ста­влю перед учнями, а й участі в ігрових діях (хто грав чесно, не підглядав, продумував цікавий хід, допомагав друзям). Поглядом, інтонацією, мімікою, жестами намагаюся створити позитивні емоції, бадьорий настрій, бо добре знаю, як вони сприя­ють підвищенню успішності, в отриманні задоволен­ня від праці.

Підтримую учнів, при нагоді показу­ючи, що вірю в сили кожного, завжди надаю можливість розпочати все знову і знову, допомагаю в такий спосіб подолати труднощі. Підводячи підсум­ки співпраці з дітьми, обов'язково подаю мож­ливість оцінити власну діяльність

Проводячи уроки, виховні години, прагну донести до дітей силу сердечності, щирості, краси, життя.

У моїй роботі навчальна гра не обмежується тіль­ки уроками читання, яким я надаю велике значення, вона продовжується і в позакласній роботі. Проведення виховних заходів чи не найкраще допомагають у від­чутті кожної особистості її значущості, створенні її осо­бистого успіху.

Під час організації і проведення різних свят мої учні вибирають собі ролі, готують костюми, допомагають один одному у вирішенні різних питань. Так, під час проведення виховних заходів діти розучували пісні, сценки, вірші, які вибирали самостійно відповідно до своїх вподобань та нахилів, привітання мамам, новорічні віншування, інсценівки, тощоідводячи підсумок своєї робонВажли­во, щоб успіх дитини досягався у наполегливій праці. Адже успіх, що дістається ціною незначних зусиль, може привести до завищеної оцінки своїх можливос­тей. Завжди стараюся на свої уро­ках оцінити результати (успіх) школяра, який так важливий і значимий для самого учня.

Разом з тим обов'язково передбачаю продумане дозування допомоги учневі й заохочення успіхів, завдяки чому школяр із перших кроків на­вчання має хоча б незначні успіхи, які помічає вчи­тель. Безпосереднє переживання успіху закріплює внутрішню позицію учня, стимулює до досягнення подальших успіхів.

Значну увагу приділяю формуванню вміння учнів працювати з повною віддачею, не витрачаючи жод­ної секунди дорогоцінного часу, щоб по закінченні відчути задоволення від добре зробленої роботи. Елементи зацікавлення, сам процес гри, незвичайне, незвідане викликає у дітей багате своїми наслідками почуття подиву, живий інтерес до процесу пізнання, допомагає засвоїти будь-який матеріал. У дітей  тоді виникає бажання вчитись, уміння вчитись, здатність мобілізуватися, готовність протягом всього уроку активно працювати. Виникає можливість побачити себе очима інших учнів, підпорядкувати свої дії інте­ресам колективу.

Протягом всього уроку хочеться бачити радісний пізнавальний вогник в очах дітей і бажання працю­вати. На  мою думку, сприяє цьому і метод ко­ментованого управління. Колективно створено мо­дель вчителя. Кожен учень стає на деякий час вчи­телем. Він повинен чітко, з належним старанням і вмінням розв'язати приклад, написати слово тощо. Особливо це дає результат під час систематизації та узагальнення вивченого матеріалу з теми. Всі охоп­лені роботою, кожен учень працює. І якщо ніхто не підвів, у результаті виникає радісний настрій, тобто ситуація позитивних емоцій. Перетворювання в учителя вимагає від учня швидко працювати, ро­зумно і розсудливо відповідати. Разом з тим фор­мується відповідальність кожного в спільній справі, бо він стає готовим і здатним пояснювати і коменту­вати, долати певні труднощі. Використання такого методу дозволяє школяреві бачи­ти себе серед інших, критично порівнювати свої знання, відчувати, що він теж здібний. Діти звикають до частих відповідей і не бояться помилятись. І саме тоді, впоравшись із завданням, маленький школярик отримує для себе перемогу, якою вона не була б.

Велику увагу, звісно, для радісного пожвавлення на уроці та для засобу емоційної розрядки, активного відпо­чинку, підвищення загальної працездатності приділяю фізкультхвилинкам, серед яких оздоровчі, гігієнічні, танцювальні, ритмічні, фізкультурно-спортивні, рухомо-мовні, насліду­вальні, хвилинки-гімнастика для очей.

На своїх уроках стимулюю допитливість і бажання отримати задоволення від праці шляхом створення ефекту здивування та емоційного захоп­лення, тобто використання проблемності, інтриги, парадоксів. Формування пізнавальних інтересів, цікавості до навчання під час створення «ситуації створення» ґрунтується на розвитку в маленьких школярів сфери почуттів, передусім таких, як подив при зустрічі з незвичним, несподіваним, тим, що суперечить власному досвідові або уявленням, ва­гання й сумніви в процесі розвитку, радість відкрит­тя, радість від вирішення проблеми.

У своїх працях В.О. Сухомлинський зазначав: «За­лишайте що-небудь недомовлене, щоб дитині за­хотілося ще і ще раз повернутися до того, про що вона дізналась

Дитина активна тоді, коли діяльність задовольняє її потреби у визнані, коли виникає почуття компетентності, що супроводжується відчуттям радості задоволення від діяльності. Практикують у свої: діяльності прийом «Радість класу»

Створити ситуацію успіху для кожного школяра можливо за умови розвитку комунікативної компетент­ності учнів.

Комунікативні вправи виконують декілька функцій:

• навчальну — розвиток уміння сприймати інфор­мацію;

• релаксаційну — усунення емоційного напруження, створення сприятливої атмосфери на уроках, що забезпечує подолання бар'єру у сприйнятті навчального матеріалу;

• розвивальну — гармонійний розвиток особистісних якостей для активізації резервних можливостей;

• виховну — психотренінг і психокорекція поведінки в ігрових моделях життєвих ситуацій.

Комунікативна діяльність допомагає зробити клас інтерактивною групою, де учні почуваються впевнено, висловлюючи свої погляди та думки, а також заохо­чують товаришів до співпраці, вчаться давати оцінні судження щодо виконаної роботи, результатів своєї праці. У результаті складається стимулююча, творча атмосфера, в якій успіх кожного є запорукою успіху всіх.

 «Розминка» може замінювати організаційні моменти класичного уроку, а також використовуватись як зв'яз­кова ланка між різними етапами уроку.

Кожна розминка обов'язково обмежується в часі. Учитель перед початком вправи нагадує дітям: «Час на виконання роботи 0,5 (1; 1,5; 2; 3) хвилини».

Види розминок І. Будемо знайомі.

1. «Вітання. Знайомство». Діти стоять в колі: кожен з учнів називає своє ім'я

так, як йому подобається, щоб його називали; усім дітям пропонується по колу проспівати лагідно своє ім'я, весь клас підспівує; діти потискують один одному руки і говорять приємні слова; діти по колу говорять слова-вітання, «ввічливі» слова.

2. «Добридень». Діти стоять у колі, взявшись за руки, і співають,

виконуючи певні рухи.

- Добридень, добридень, Добридень скажу.

Як ранок настане г- до школи біжу. Тут — очі, тут вушка, плече і рука. Тут — носик, тут ротик, а тут є п'ята (...сусіда п'ята).

3. «Давайте привітаємось...» Учитель.

Давайте привітаємось, Давайте усміхнемось, Давайте в очки глянемо, І нам тепліше стане.

- Діти, давайте сьогоднішню зустріч розпочнемо з побажань.

- Доброго ранку, Оксанко, я бажаю тобі веселого дня!

- Доброго ранку, Олежику, я дуже радий тебе бачити!

- Вітаю тебе, Артемку, я хочу, щоб день у тебе був щасливим!

Діти (беруться за руки, утворюють коло).

Ми візьмемося за руки,

Веселіше стане нам,

Бо у класі всі ми — друзі,

Усмішки даруєм вам.

5. «Добрий день!»

Треба разом привітатись.

 Діти. Добрий день!

Учитель. Дружно голосно сказати...

 Діти. Добрий день! Учитель.

Вліво, вправо поверніться,

Своїм друзям усміхніться.

Діти. Добрий день!

Учитель. Дружно всі, не відставайте.

 Діти. Добрий день!

II. Психологічна налаштованість.

2. «Спіймай мій настрій».

Дітям пропонується попрацювати в парі й домовити­ся, хто почне дії першим.

Діти виконують дії, які називає учитель.

- Усміхніться, «зніміть» усмішку зі свого обличчя долонькою та «киньте» своєму сусідові. «Спіймайте» усмішку, «прикрасьте» нею своє обличчя.

- Зобразіть на обличчі ще будь-яку емоцію, «пода­руйте» її своєму товаришеві.

III. Я — особистість!

1. «Закінчи речення».

Учням пропонується по черзі закінчити речення.

Я мрію...

Я вірю...

Я прагну...

Я люблю...

Я турбуюсь...

Про мене турбуються...

В мене вірять...

Я сподіваюсь...

У майбутньому я хочу...

Мої батьки хочуть, щоб я в майбутньому...

Я стараюсь...

Мені сумно, якщо...

Я радію, якщо...

Я не люблю, якщо...

Більшість дітей кожного класу...

Мені подобається, якщо діти...

Я не люблю, коли сміються...

Мені соромно, коли...

Мені цікаво, коли...

Мені боляче, коли... тощо.

2. «Зазирни у чарівне дзеркало».

Кожен з учнів, дивлячись у маленьке дзеркало, гово­рить собі лагідні, привітні, добрі слова.

IV. Співрозмовники.

1. «Ввічливе прохання — ввічлива відмова». Кожна вихована людина повинна вміти тактовно

відмовляти, не ображаючи того, хто звернувся з про­позицією чи проханням. А робити це треба настільки переконливо і зрозуміло, щоб інша людина збагнула вашу ситуацію.

Давайте розіграємо сценку, де один учень буде звер­татися з проханням чи запрошенням, партнер повинен йому відмовити, не ображаючи.

2»Ми – друзі!»

Стаємо у коло, беремось за руки перед уроком, або певним етапом уроку:

Ми усі – одна сім’я,

Неповторні ти і я!

Будемо усі дружити,

В злагоді і мирі жити!

VI. Розминка для об'єднання учнів у групи, створен­ня емоційного настрою учнів перед груповою роботою.

1. «Чарівна скринька».

На дошці можна записати епіграфи до використання гру­пової навчальної діяльності та девізи до роботи в групах: «Один за всіх, усі — за одного!» «Ми — одна команда!»

«Твій успіх іде на користь мені, а мій — на користь тобі, бо він у нас — спільний!»

«Ми потонемо чи випливемо, але — разом» «Нам не обійтися без тебе!» «Ми всі вітаємо тебе з успіхом!»

Учням роздаються смужки кольорового паперу. Необхідно скласти свій девіз, який би спонукав учас­ників навчального процесу до діяльності в групі, та записати його на смужці. Ці смужки складаються в «чарівну скриньку» — красиво оформлену коробку. Потім ця «скринька» передається від одного учня до іншого, кожен з яких витягає папірець і читає девіз. Створюється емоційний настрій на роботу в групах. У подальшому учні, які витягли смужки однакового кольору, об'єднуються в пари для роботи.

Розминку «Чарівна скринька» можна використовува­ти на будь-якому етапі уроку, де її призначення зале­жить від поставленої мети.

Формування комунікативної компетентності відбуваєть­ся завдяки впровадженню нетрадиційних методів навчан­ня. До таких методів, які використовуються в початкових класах, належать дискусія, сенкан, обери позицію, метод прес, самооцінка, рюкзак, два — чотири — всі разом, моз­ковий штурм, навчаючи — вчуся, снігова куля.

Досить актуальними на сьогодні методами формування ситуації успіху є різні види дискусій, дебатів Учень повинен уміти дискутувати, брати участь дебатах, для того щоб у подальшому «дорослому житті вміти уникнути нав'язування чужої думки будь-якій галузі, починаючи від соціальної та закінчу­ючи політичною, вміти бути успішним у всіх сферах діяльності.

Хід дискусії

1. Оголошується проблемне питання дискусії.

2. У групі одна пара обирає позицію «за», і: «проти».

3. Кожна пара обговорює свою позицію, добирає аргументи на її підтримку.

4. Через деякий час (5-10 хв.) утворюються нові пари, які складаються з учасників, що займали одну ту саму позицію, але з інших груп.

5. Учасники в нових парах порівнюють аргументи додають необхідні новини.

6. Учасники повертаються до своїх початкових пар маючи «удосконалений список» аргументів.

7. Проводиться дискусія у своїй групі серед двох пар «за» і «проти».

8. Кожен учасник групи викладає власну позицію.

Сенкан (п'ятиряддя) допомагає підсумувати інфор­мацію, визначити головні ідеї, думки. Він дає можливість кожному включитися в роботу і продемонструвати власний досвід.

Сенкан - це білий вірш, в якому синтезована інфор­мація в стислому вислові з п'яти рядків. Схема сенкану:

- тема (один іменник);

- опис (два прикметники);

- дія (три дієслова);

- ставлення (фраза);

- перефразування змісту (одне слово - синоні теми).

Приклад (урок читання в 2 класі). Мама.

Розумна, ніжна. Народжує, виховує, дбає. Я люблю свою матусю. Берегиня.

Метод прес допомагає навчитися знаходити вагомі аргументи і формулювати свою думку відносно спірного питання; розбиратися у своїх ідеях, а також формулю­вати їх у вигляді чіткої та логічної структури.

Етапи методу:

1. Висловлюємо свою думку: «Я вважаю...»

2. Пояснюємо причину такої точки зору: «Тому що...»

3. Наводимо приклад додаткових аргументів на під­тримку своєї позиції: «...Наприклад...».

4. Узагальнюємо, формулюємо висновки: «Отже...», «Таким чином...»

Приклад (урок читання в З класі).

Я вважаю, що уроки читання посідають голов­не місце в навчанні школярів, оскільки читаючи, учні збагачують лексичний запас, вчаться бачити, відчувати красу, поринати у світ минулого і май­бутнього, переживати разом з героями, вчитися добра і засуджувати зло. Наприклад, в оповіданні Василя Сухомлинського «Як Павлик списав у Зіни задачу» мене дуже схвилював вчинок Павлика. Я хотів би дати йому пораду, якщо ти побачив, що хтось помилився, вкажи на цю помилку і допоможи її виправити. А якщо хлопчик не прислухається до моєї поради, то у нього ніколи не буде друзів. Отже, читаючи оповідання, я вчуся бути людяним, чесним, брати приклади з хороших людей. Читайте книги -в них зібрана людська мудрість».

Самооцінка

Важливим елементом кожного уроку, безперечно, є оцінювання. Самооцінка учнями своєї роботи є важли­вим різновидом оцінювання. Регулярно застосовуючи цей метод, учитель може дізнатися багато нового та цікавого про дітей, про себе, свої уроки, свій пред­мет, про методи, які використовують на уроці, про настрій та ставлення учнів до того, що відбувається на уроках.

Організувати проведення самооцінки учнями своєї роботи можна по-різному. Наприклад, можна запро­понувати певні питання, відповіді на які проілю­струють ставлення учнів до тієї чи іншої виконаної роботи. Можна також попросити учнів поставити собі оцінку за певною шкалою та обґрунтувати її виставлення. Іноді можна порадити учням заповнити спеціальні форми (або таблиці) для спостереження й оцінювання. Самооцінка підходить і тоді, коли потрібно оцінити роботу всієї групи в цілому. Тоді перед оголошенням самооцінки всьому колективу її спочатку варто обговорити в цій групі та узгодити з членами групи.

Однією з позитивних сторін застосування цього методу є те, що всі учні можуть отримати оцінку, а також те, що діти починають розуміти труднощі оцінювання і вчаться дивитися іншими очима на свою роботу. Крім того, само­оцінку, проведену на уроці, дуже зручно використовува­ти для подальшої диференціації домашнього завдання.

Особливості методу:

• Дає можливість залучити всіх учнів до роботи на уроці.

• Вчить учнів контролювати та оцінювати свої дії, дії інших учнів.

• Дає можливість учню краще розуміти оцінку, що виставляє йому вчитель.

• Надає вчителю та учням інформацію про необхід­ність корекції знань.

• Надає природну можливість диференціації домаш­нього завдання.

• Дозволяє кожному учневі досягти успіху в резуль­тативності отриманих знань.

Метод «Рюкзак» дає можливість залучити кожно­го учня класу до роботи на уроці. Полягає в тому, що кожен з учнів стисло записує на папері відповідь на запитання: «Які з тих знань, умінь, способів дій, що отримали на уроці, вони візьмуть із собою для використання на інших уроках, у житті, для вико­нання домашнього завдання, тематичного оцінювання тощо?» Папірці з відповідями складають у рюкзак (справжній чи уявний). Вибірково ознайомлюються з відповідями.

Особливості методу:

• дає можливість залучити до роботи всіх учнів;

• дає можливість виділити головне, визначити важ­ливість уроку;

• вносить в урок елемент гри, сприяє розвитку заці­кавленості до предмета, що вивчається,

• розвитку позитивних емоцій;

• надає вчителю інформацію про кожного учня, про методи роботи, що були важливими для учнів, сподо­бались їм;

• створює основу для проведення мотивації на наступних уроках.

Якщо хочете поліпшити школу, навчіть учителів оцінювати учнів. Якщо хочете використати повний потенціал учнів, навчіть їх оцінювати себе.

                                                                    Р. Стіггенз

Педагогічні інновації, насамперед, мають сприяти розвитку особистості учня – формування його світогляду, високої культури, що необхідно для досягнення успіху в соціуму. Акцентувати увагу слід на розвитку:

 - Пізнавальних інтересів, аналітичності розуму, вміння знайти конструктивне рішення;

 - дослідницького інтересу, прагнення до пошуку;

 - логічного, дивергентного мислення;

 - якостей мислення: гнучкості, самостійності, критичності;

 - комунікативних умінь;

 - схильності до винахідливості;

 - здійснення педагогічної діагностики як чинника дослідження динаміки розвитку мотиваційної, пізнавальною та соціальною сфер особистості учня (Мартиненко).

   Інтерактивні методи навчання — не самоціль. Це засіб для досягнення атмосфери сприйняття, що сприяє співробітництву, порозумінню, викликає інтерес до пізнання, розвиває творчий потенціал особистості, розу­мову та емоційну сфери.

Застосування даних методів вимагає старанної підго­товки вчителя та учня. Таке навчання сприяє атмосфері співпраці, дає можливість учителеві стати справжнім лідером дитячого колективу. Інтерактивні методи дають змогу забезпечити глибину вивчення змісту. Учні освою­ють усі рівні пізнання (знання розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінку). Змінюється основне джерело мо­тивації навчання. Воно стає внутрішнім, це інтерес само­го учня.

В своїй роботі дотримуюсь побудови уроку відповідно до стуктури інноваційного уроку.

1. Мотивація

Мета цього етапу — сформувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми, мотивувати їхню пізнавальну діяльність.

2. Повідомлення теми та очікуваних навчальних резуль­татів

Забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, що вони повинні досягти в результаті уроку.

3. Надання необхідної інформації

Метою даного етапу є надання учням достатньо інфор­мації для виконання практичних завдань. Для опануван­ня нової інформації відводиться орієнтовно 20% часу.

4. Виконання інтерактивних вправ

Мета — засвоєння та застосування знань, умінь і нави­чок відповідно до очікуваних результатів. Послідовність роботи:

' інструктування (пояснення мети та порядку виконан­ня завдання, послідовність дій та час їх виконання);

• об'єднання учнів у групи;

• виконання завдання (роль учителя — помічник, ор­ганізатор);

• презентація та обговорення результатів виконання вправи.

5. Підведення підсумків, оцінювання результатів уроку Мета — усвідомлення досягнутого на уроці, усвідомлен­ня сфери застосування нових знань у повсякденному

житті; підсумок щодо організації проведення даного уроку.

Інтерактивні методи навчання стали повсякденним явищем у навчально-виховному процесі школи.

• технологія «мікрофон»;

• інтерв'ю;

• «театр одного актора».

Робота в парах дає змогу ефективно обговорити постав­лене питання.

Робота в малих групах використовується для вирішен­ня складніших завдань.

Учні виступають активними учасниками навчального процесу, що дає змогу ефективніше поглинати нову інформацію через «занурення» у спілкування.

Так, розвиток стратегій

• «Мені подобається»;

• «Я так думаю»;

• «Я також...»;

• «Правильно»;

• «Я заперечую»

дає змогу виробити в учнів навички зв'язного мовлення, вміння відстояти та аргументувати свою думку.

Успіх у формуванні особистості дитини зале­жить від форм організації навчання, тобто від зовнішнього боку організації навчального процесу, який відображає характер взаємозв'язків його учас­ників . За визначенням О.Я.Савченко, "форма ор­ганізації навчання" означає певну взаємодію вчителя та учнів, що регулюється встановленим режимом та умовами роботи.. Розвиток форм організації системи навчання збігається з розвитком суспільства. Першим, ймовірно, ви­никло індивідуальне навчання - учні спілкувались на­одинці з учителем і виконували всі завдання індивіду­ально. Наступним етапом став індивідуально-груповий спосіб навчання - вчитель навчав групу дітей, од­нак, навчальна робота мала індивідуальний характер.

Наприкінці XVI - початку XVII ст. як індивіду­альна, так і індивідуально-групова форми організації навчання вже не відповідали потребам суспільства. У братських школах України, Білорусі та деяких інших країнах виникло групове навчання, яке стало осно­вою класно-урочної системи, обґрунтованої та вдос­коналеної Я.А.Коменським.

На сучасному етапі провідною формою організа­ції навчальної роботи є урок.

У дидактиці під уроком розуміють основну оди­ницю освітнього процесу, чітко обмежену часовими рамками (40 - 35 хвилин), планом роботи та складом уч­нів (класом). У процесі навчання урок відіграє інтег­руючу роль, оскільки відображає та поєднує такі йо­го компоненти, як мету, зміст, методи, засоби нав­чання, взаємодію вчителя та учнів.

Велися, хоч і не так активно, пошуки вдоскона­лення уроку, пов'язані з формами організації нав­чальної діяльності учнів, яких у сучасній дидактиці виділяють чотири:

- парна (взаємодія учня з учнем чи вчителя з учнем);

— групова (вчитель одночасно навчає весь клас);

— кооперативна (колективна — всі учні активні і навчають один одного);

- індивідуальна (самостійна) робота учня.

. У зв'язку з цим логічно говорити про застосування інтерактив­них форм та методів навчання.

За особливостями ціннісних орієнтацій та моти­вації учасників спілкування вирізняються такі типи взаємодії, як співробітництво і суперництво. Співро­бітництво визначається як така міра функціональної взаємозалежності сторін, коли успіх і винагорода ок­ремого індивіда зумовлені успіхом усіх інших членів, що вимагає від них узгоджених дій. Між учасниками виникає довіра і симпатія. Таким чином, психологічною сутністю інтерактивного навчання є міжособистісна (соціальна) взаємодія у процесі спілкування і співпраці між учнями та педагогом.

Головна риса інтерактивного навчання - вико­ристання власного досвіду учнями під час розв'язан­ня проблемних питань. їм надається максимальна свобода розумової діяльності при побудові логічних ланцюгів.

Ці інтерактивні технології можна успішно засто­совувати в початкових класах - спершу це можуть бути інтерактивні вправи на окремих етапах уроку рідної мови. Варто починати з найдоступніших і зрозуміліших для дітей.

Наприклад, технологію "мікрофон" можна вико­ристати для актуалізації опорних знань під час уза­гальнення вивченого з теми "Дієслово" (4 клас).

На дошці записано тему уроку.

 Пропонує прочитати її і сказати, вико­ристовуючи мікрофон, чим важливий цей матеріал, що вони знають з цієї теми.

 Даю учням мікрофон і пропоную почергово стисло і швидко висловитися. Говорити може тільки той, хто одержав мікрофон. Відповіді учнів записуються на дошці. Після цього  переходимо до викладу нової теми.

Не слід думати, що інтерактивна вправа одразу вийде. Не всі учні з першого разу братимуть "мікро­фон". Тому можна дозволити повторити вже сказане або сказати щось від себе, адже відповіді не комен­туються і не оцінюються.

 Мозковий штурм - ефективний метод колективно­го обговорення проблеми чи завдання, пошук рішень, який спонукає учасників виявляти свою уяву та твор­чість. Він передбачає вільне висловлення думок усіх учасників і допомагає знаходити багато ідей та рішень.

 На уроці називаю тему "мозкового штурму": "Що ви знаєте про водойми України?" При цьому "мозко­вий штурм" організовую за такими правилами:.

1. Усі учасники "штурму" пропонують ідеї щодо географічних назв (ідеї можуть бути різними, навіть фантастичними).

2. Один учень ("секретар") записує на дошці всі пропоновані ідеї. Коли група вважає кількість пода­них ідей достатньою, переходять до наступного етапу.

3. Ідеї систематизують, аналізують, розвивають групою.

4. Обирають найкращі рішення. На дошці записують:

- Назви водойм України.

- Яка водойма найбільша?

- Як пишуть географічні назви?

 - Як люди використовують водойми?

 - Чи існують проблеми, пов’язані з  водоймами?

Правила поведінки під час "мозкового штурму":

1. Намагатися висунути якомога більше ідей.

2. Включити свою уяву: не відкидати ніякої ідеї тільки тому, що вона суперечить загальній думці.

3. Можна розвивати ідеї інших учасників.

4. Не можна критикувати висловлювання інших та/давати оцінку запропонованим ідеям.

 Робота в групах дає можливість учням висловлю­ватись, обмінюватися ідеями з партнерами в групі і лише потім озвучувати свої думки перед класом.

Вчитель об'єднує учнів у групи, пропонує завдан­ня, дає декілька хвилин для спільного обговорення. Наступним етапом є представлення результатів робо­ти кожної групи, обмін своїми ідеями та аргумента­ми з усім класом.

Сьогодні у теорії і практиці навчання мови в початкових класах особливо гостро стоять проблеми розвитку зв'язного мовлення, творчих здіб­ностей школярів.

Впровадження нових освітніх технологій особистісно зорієнтованого навчання на уроках, на мою думку, - це передумова активної пізнавальної діяльності учнів: нестандартна, цікава, творча робота пробуджує у дітей інтерес до знань і сприяє емоцій­ному, духовному та інтелектуальному розвитку шко­лярів. Однією з новацій вважаю так звану проектну діяльність.

Організовуючи на уроці проектну діяльність, учи­тель ознайомлює учнів з її особливостями, вчить планувати роботу як повноцінну та усвідомлену, та­ку, що має три стадії:

- мотиваційну - в процесі мотивації навчальної діяльності перед вивченням твору;

- операційно-виконавчу - під час смислового, структурного та художнього аналізу тексту;

- оцінну - на завершальному етапі уроку чи уро­ків, занять.

За О.В.Онопрієнко , навчальний проект - це організація занять, яка передбачає комплексний ха­рактер діяльності всіх його учасників щодо отримання освітньої продукції за певний проміжок часу - від од­ного уроку до кількох місяців, упродовж кількох років.

Проектна технологія забезпечує:

• втілення ідеї (або плану) в зовнішню форму;

• отримання естетичної насолоди;

• подолання інтелектуальної перепони;

  - здобуття нових знань та досвіду 

Обов'язкові вимоги до сучасного тлумачення проектної технології:

• наявність освітньої проблеми, складність та акту­альність якої відповідає"" навчальним запитам і життєвим потребам учнів;

• дослідницький характер пошуку шляхів вирішення проблеми;

• структурування діяльності відповідно до класичних стадій проектування;

• моделювання умов для виявлення учнями навчальної проблеми;

• постановка проблеми;

• дослідження;

• пошук шляхів вирішення;

• експертиза та апробація версій;

• конструювання підсумкового проекту (чи його варіантів);

• захист проекту;

• корекція та впровадження;

• самодіяльний характер творчої активності учнів;

• практичне й теоретичне (але обов'язково прикладне) значення результату діяльності (проекту) та готовність до застосування (впровадження);

• педагогічна цінність діяльності (учні здобувають знан­ня, розвивають особистісні якості, оволодівають необхідни­ми способами мислення та дій).

Враховуючи різні підходи до класифікації проектів, ix  розрізняють за такими параметрами:

індивідуальні, колективні (парні, групові);

 школи проектної діяльності: кооперативні, змагальні, конкурс

• за мірою реалізації міжпредметних зв'язків: предметні, міжпредметні, позапредметні (надпредметні);

• за характером координації проекту: безпосередні    приховані;

• за тривалістю: короткі, тривалі, довготривалі; Кер

• за метою та характером проектної діяльності: інформаційні, ознайомлювальні, пригодницькі, мистецькі, на­уково-пошукові, конструкційні.

Зазвичай один і той самий проект може бути класифікований за кількома параметрами одночасно

Проектна діяльність максимально спрямована на суб'єктні пробудження та розвиток особистості учнів, оскільки повністю відповідає її виховним потребам та особливостям.

Проектне навчання не лише спонукає до розумно мотивованої доцільної діяльності, а й істотно трансформує  роль педагога в керівництві нею. Учитель за такого підходу невблаганно стає консультантом, порадником, координатором, котрий переконує у своїй правоті силою  досвіду, мудрості, аргументу, але не наказу.

Планування змісту та ходу навчального проекту здійснюється за такими етапами:

1. Організація проекту.

1.. Формування основної проблеми та дидактич­ної мети (перед вивченням твору).

.2. Вибір учителем і учнями теми і виду проекту залежно від проблеми уроку.

3. Планування проектної діяльності.

4 Вибір учнями теми групових (індивідуальних, парних) проектів.

5 Обдумування шляхів розв'язання проблеми.

6 Формування груп для аналізу змісту твору, проведення словникової роботи, характеристики персонажів, виконання творчих завдань, що є підго­товкою до складання проектів.

7 Визначення форми презентації результатів проектної діяльності.

8Реалізація проекту.

9. складання   групою, парою (індивідуально) плану роботи над проектом.

10изначення джерел інформації, способів її збирання та аналізу.

11Розподіл обов'язків щодо пошукової діяль­ності між учасниками проекту.

12Самостійна робота над виконанням плану проекту. Оформлення проекту.

13Аналіз виконаної роботи.

14 Підсумок проектної діяльності.

15Підготовка та захист проектів.

16.Оцінювання проектної діяльності за визначе­ними критеріями. Аналіз успіхів і невдач. Висновки.

Орієнтовні критерії оцінювання проектної діяль­ності:

•активність учасників проекту;

 •глибина розкриття проблеми;

•характер спілкування членів групи (пари);

 •практична цінність результату;

 • мовленнєвий рівень учнів під час презентації проектів.

У підбитті підсумків і оцінюванні учні мають про­аналізувати, що змінилося в результаті виконання проекту в їхніх поглядах на себе, однокласників, в оцінці конкретних фактів, подій у житті, що поліп­шили, що нового дізналися, коли по-особливому пе­реживали якісь почуття.

І щоб всі роки навчання в школі для школяра були радісними, незалежно від того, які в неї обдарування і здібності. Та й ніхто інший не в змозі зробити те, на що здатна сім'я, яка розуміє всю міру своєї відповідальності за результати праці. І саме тоді, вважаю, батьки розуміють, що сімейна радість народжується не стільки зусиллями вчителів, учнів, скільки здатністю батьків тверезо глянути на можливості своїх дітей, реально оцінити їхні досягнення.

І головне, важливо на деякий час забути про «недоліки» школяра, побачити тільки перспективні лінії його розвитку.

Працюючи над обраною проблемою я чітко зрозуміла, що нам, вчителям,

 потрібно мати гаряче серце й холодний розум, щоб не допустити поспішних непродуманих рішень. Варто завжди бути доброзичливим, веселим, створювати позитивну атмосферу, бажати дитині добра. Постійно пробуджувати в юному серці бажання стати сьогодні кращим, ніж учора.

І обов’язково постійно відстежувати результати своєї роботи, я те, як впливає це на дітей. При цьому пам’ятаючи дуже цінний принцип: «Не  нашкодь!»

А мої соціодослідження переконують в тому, що я обрала правильний шлях до розв’язання даної проблеми. Так, наприклад, діти відповідали на запитання так:

• Чи подобається тобі ходити до школи так –89% ні -0%  і так і ні – 11%
• Чи подобається тобі навчатись так – 85%, іноді – 15%, ні – 0%
• Які уроки тобі подобаються звичайні – 10%, незвичайні – 90%
• З ким тобі  краще  отримувати нові знання на уроці6 з учителем – 25%,з другом – 15%, у групі – 60%,самотужки – 0%
• Які форми роботи тобі до вподоби на уроках: самостійні роботи – 25%, колективні роботи – 8%, дослідження 17%, творчі вправи – 25%, ігри – 50%
• Що для тебе найважливіше в навчанні: - оцінки – 10%, знання і вміння – 50%, діяльність на уроці – 40%
• Чи вмієш ти вчитися: так – 80%, ні – 0%,і так і ні – 20%

 І головне, що це дає позитивні наслідки  не тільки для моїх вихованців, а й підштовхує мене до постійного самовдосконалення.

І звичайно,  хочеться звернутися до кожного з відомою заповіддю:

Учителю! Будь сонцем, яке випромінює людське тепло! Будь підґрунтям, збагаченим ферментами людських душ і сій знання не тільки в пам'яті й свідомості своїх учнів, а й у думках і серцях.

                                       Література

1.Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті

2.Закон України»Про загальну середню освіту»

3. Державний стандарт початкової загальної освіти.,2006

4.Програми для середньої загальноосвітньої школи 1 -4 клас К.: «Початкова школа»,2006

5. Педагогічна підтримка дитини в навчанні О.С. Газман  - М.,1996

 6. Б е х ІД Виховання особистості: У 2 кн. Кн. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади. - К.: Либідь, 2003.

7..Демиденко В.К. Самореалізація:сутність,становлення, розвиток. // Педагогіка і психологія, №2 (43), 2004 р. - С. 31-36.

8. Глассер У. Школы без неудачников. - М.: Прогрес, 1991.

9. Великий тлумачний словник сучасної української мо­ви / Уклад, і голов. ред. В . Т . Б у с е л . — К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2004. - 1440 с.

10. Єрмаков І.Г., Пузіков Д.О. Розвивати життєву компетентність // Шкільний світ. — 2005. — № 37. — С. 5-13.

11. Башинська Т. Проектувальна діяльність // По­чаткова школа, № 6 - 7, 2003.

12.Жуковська С.В. Впровадження проектної ді­яльності в роботі вчителя початкових класів // Початкове навчання та виховання, 2006. № 8. - С. 2-5.

13.. Онопрієнко О.В. Управління проектною діяль­ністю молодших школярів // Навчання і виховання учнів четвертого класу. - К.: Початкова школа. - 2005. - С. 53-64.

14.Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям, 1980.

15.П.Семенченко 399 задач для развития  ребенка М.: Олма – Пресс, 2000

16.С.Н.Зінченко Чому дітям буває важко вчитися? К.: Рад.школа,1990

17.КорнієнкоС.М. Кодлюк Я.П. Батьківські збори у початкових класах .Тернопіль,1995

18.Т.Гончаренко Робота психолога з батьками. Київ: Шкільний світ, 2006