Шляхи забезпечення всебічного розвитку учнів у позакласній виховній роботі.

 

 

План

Вступ

1. Творча самореалізація учнів

2. Мотивація для розвитку творчої особистості

3. Позаурочна діяльність як пошук та виховання творчо- обдарованої особистості

4. Національне виховання

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

 

Всебічний розвиток людини є головною метою розумового, морального, трудового, естетичного та фізичного виховання в їх нерозривному зв`язку, взаємозалежності та взаємозумовленості. Кожен із напрямів має свої зміст і конкретні завдання.

Швидкі темпи розвитку суспільства, характерні для останніх років, необхідність пошуку шляхів виходу нашої економіки з занепаду, впровадження нових технологій – усе це потребує докорінних змін у системі управління виробництвом, використання виробничих ресурсів із врахуванням творчих можливостей особистості.

Навчально-виховний процес у ПТНЗ має забезпечувати умови для повнішого задоволення національно-культурних потреб особистості. Навчання учнів у ПТУ виступає важливим фактором оволодіння культурно-історичними і національно-культурними традиціями, збагачення їх загальнолюдським змістом.
Інженерно-педагогічні працівники ПТНЗ повинні глибоко розуміти виховне значення національного компонента змісту освіти, який включає знання рідної мови і літератури, історії свого народу, його традицій, звичаїв, ідеалів, витоків і особливостей рідної культури, народної творчості, знання про суспільний і державний устрій України, її міжнародне становище, населення, природні умови і ресурси, економіку, науку, культуру та побут інших народів, що проживають на території України.

1. Творча самореалізація учнів

 

Позаурочна діяльність сьогодні розглядається як одна з головних ланок безперервної освіти в системі виховання всебічно розвиненої особистості, найповнішого розкриття її задатків і нахилів, створення умов для розвитку й підтримання талантів та обдарувань у галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Забезпечення при цьому можливостей щодо вибору діяльності, до якої учень проявляє зацікавленість, створює необхідні передумови для прояву її природних здібностей.

 

Фото 1. Показ моделей в Палаці дітей та юнацтва

 

Відомо, що у позаурочній діяльності особливо яскраво розкриваються природні потреби учнів, зокрема, в активній діяльності та самоствердженні. Позаурочна діяльність дає змогу учням виступати в нових соціальних амплуа, займати ролі, які відрізняються від ролі учня, тобто це особлива сфера, де учні можуть задовольняти особисті  потреби в самоперевірці, самооцінюванні власного “Я”. Це, так би мовити, зона  активного спілкування, в якій задовольняються потреби в контактах. Вільний час – умова для розширення світогляду учнів, для самостійного творчого пошуку в будь-якій галузі, для поглиблення емоційного сприйняття сучасного життя.

Широка мережа навчальних закладів дає змогу учням задовольняти потреби в додатковій освіті та змістовному дозвіллі, розвивати творчі здібності. До цієї мережі входять гуртки у навчальних закладах, дитячі сектори і відділи Будинків та Палаців культури, дитячі мережі та парки, Палаци дитячої та юнацької творчості, центри наукової творчості, науково-творчі та навчально-дослідницькі гуртки, центри туризму та краєзнавства, центри естетичного виховання, станції та клуби юних натуралістів, Малі академії наук і т.п.

Психологи стверджують, що учні  нічого не хочуть відкладати на потім. Вони бажають жити, а не готуватися до життя. Їхні інтелектуальні потреби мають задовольнятися негайно. Саме позакласна робота має таку можливість.

Позаурочна робота дозволяє поширити і поглибити знання учнів, зміцнити набуті на уроках навички та вміння, розвинути здібності учнів, задовільними їх, різнобічні інтереси, сформувати самостійність, організувати практичну суспільно корисну діяльність, дозвілля учнів. Позаурочна робота дозволяє збільшити час цілеспрямованого педагогічного впливу на учнів. При цьому зміст, методи й організаційні форми позаурочної роботи менш регламентовані ніж у навчальному процесі. Викладач має можливість побудувати позаурочну роботу цікаво, задовольнити потреби кожного учня в активності, самодіяльності, у спілкуванні з однолітками, що не завжди є можливим на уроках. У позаурочній роботі реалізується загальна мета і завдання процесу виховання. Система виховної роботи  базується на ідеї гуманізму, оновлення, демократичності і передбачає низку основних аспектів:

• ідею реалістичних цілей виховання та різнобічний розвиток особистості учня, який базується на здібностях та обдаруваннях;
• ідею самовизначеності учня – процес інтеграції окремих позитивних якостей в єдине ціле;
• ідею спрямування особистості – центр усієї виховної роботи  повинен бути спрямований на учня, а не програми виховання;
• ідею добровільності, щоб викладач домагався вияву в учнів інтересу, прагнення до саморегуляції природних сил, власної ініціативи й творчості у виконанні дій.

Життєвість і ефективність процесу виховання в позаурочний час визначаються тими рушійними силами, які живлять його досягти накреслене. Рушійними силами процесу виховання  є внутрішні суперечності та намагання позбутися їх. Серед них слід виділяти ситуативні та загальні, природні та  нав’язані кимсь ускладнення у процесі виховання та самовиховання.

На думку вчених – А. Нісімчук, О. Падалка, І. Смолюк, Т. Шпак – основними закономірностями виховної роботи в позаурочний час є:

• обумовленість виховання суспільними потребами та умовами життя;
• взаємозалежність виховання, навчання, освіти та розвитку особистості;
• залежність виховання від вікових та індивідуальних особливостей учня.

Визначити закономірність, за А. Підкасатним, означає виявити основу ідеального плану педагогічної практики, одержати регулятори виховної практики. Нехтування закономірностями завідомо прирікає професійну діяльність педагога на низьку продуктивність. Учений виділяє такі його суто педагогічні закономірності:

• виховання учня здійснюється лише шляхом активності самого учня;
• зміст  діяльності учнів у процесі їхнього виховання обумовлений потребами учнів і від того є варіативним і визначається на кожний даний момент розвитку актуальними потребами;
• розвиток особистості через діяльність вимагає від педагога відчуття меж міри особистості участі в діяльності учнів;
• вирішальним для сприятливого розвитку особистості є внутрішній стан учня, що визначає його ціннісне ставлення  до об’єктів діяльності;
• учні  не  повинні відчувати себе об’єктом професійних зусиль.

Слід зазначити, що закономірності педагогічного процесу діють у гармонійній єдності із законами природи та законами розвитку людства. Закономірності виховного процесу описують внутрішні його суттєві суперечності, зв’язки та взаємозв’язки.

Провідне  місце в організації позаурочної виховної роботи відіграють принципи виховання, які розглядаються в єдності із загальними принципами народної освіти. Принципи виховання – то є вихідні положення, що випливають із закономірностей виховання й визначають загальне спрямування виховного процесу, основні вимоги до його змісту, методики та організації. Вони  мають об’єктивний характер.

Сучасна педагогічна наука переглядає традиційні принципи виховання, переосмислює їх під кутом зору сучасних вимог до національного виховання в Україні. При визначені принципів виховання, їх характеристики, вчені намагаються поєднати традиційні досягнення з новими ідеями в теорії виховання.

Так, учені В. Лозова, А. Троцко пропонують, як керівництво до дій такі основні принципи виховання:

• принцип гуманізму виховання;
• принцип урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;
• принцип цілісного підходу до виховання.

Розкриття сутності позаурочної виховної роботи не буде повним, якщо не враховувати виведених їх практичної виховної діяльності суттєвих закономірностей, які одночасно виступають і принципами процесу виховання: виховання особистості відбувається тільки у процесі включення її в діяльність; виховання, неможливе без стимулювання активності особистості, що формується; у процесі виховання необхідно проявляти високий гуманізм і повагу до учня в поєднані з високою вимогливістю; необхідно розкривати перед учнями перспективу їхнього росту, допомогти їм добиватися успіху; необхідно враховувати вікові та індивідуальні особистості учнів; виховання має здійснюватися у колективі і через колектив.

Розкриття сутності процесу в позаурочний час потребує знання не тільки його закономірностей, а й його специфіки. Учені (В. Лозова, А. Троцко) розкривають специфіку позаурочного виховання таким чином:

• загальна мета виховання, яка визначається об'єктивними факторами розвитку суспільства, конкретизується виховними установами, вихователями з урахуванням національно-регіональних, статево-вікових, індивідуально-особистих особливостей;
• специфіка позаурочного виховання полягає в тому, що це процес багатофакторного впливу на особистість;
• процесу виховання властива певна віддаленість результатів, нерівномірність їх  прояву.

Основним системоутворюючим елементом виховного процесу виступає педагогічна взаємодія.

У позаурочній діяльності учень не просто відтворює те, що засвоює. Завдяки своїй унікальності і неповторності, він розвиває, доповнює знання та навички, вдосконалює їх. Саме в цьому полягає закон творчої поведінки і поведінка методики педагогічного процесу, яка будується на обов’язковому заохочені різнобічного творчого самовиявлення учня, багатстві вражень, створенні оптимальних особистісних стосунків, котрі є джерелом продуктивної творчої діяльності учнівської спільності.

Принципове значення має розгляд позаурочного  педагогічного процесу як цілісної системи безперервної освіти, формування її у специфічних умовах життєдіяльності – у сфері дозвілля.

Найхарактернішими особливостями цієї сфери є невимушене, неформальне спілкування і самовираження, вільний вибір форм і засобів діяльності, використання їх на свій розсуд, керуючись внутрішніми мотивами.

Крім того, сама організація учнів, їхньої діяльності у позаурочній виховній роботі  досить різноманітна. Уся виховна робота спрямована на розвиток творчої особистості, її ініціативи з урахуванням потреб і здібностей. Внаслідок саме такої організації діяльності учнів  виникає можливість зацікавити їх творчістю, спонукати їхнє прагнення щодо набуття необхідних прийомів та засобів, які визначають нестандартність, оригінальність.

Система позаурочного виховання покликана забезпечити кожному учню можливість у вільний час всебічно розвинути власні творчі здібності. Однак, в сучасних умовах ще не завжди педагогічний процес у позавиховних закладах спрямований на виховання всебічно розвиненої особистості з урахуванням її духовно-творчого потенціалу.

Є установи, які мають яскраво виражену специфіку впливу на особистість учня. Передусім, це добровільність і право вибору занять, різноманітність і альтернативність спілкування як з однолітками, так і з педагогами, керівниками гуртків та секцій, диференційованість за інтересами та захопленнями, унікальні можливості щодо інтелектуального та творчого становлення особистості.

У ряді досліджень доведено, що у позаурочній роботі  створені найбільш сприятливі умови щодо розвитку творчого потенціалу особистості, її задатків та здібностей. Зокрема, як зазначає Т. Сущенко, виховний потенціал зумовлений такими факторами і обставинами:

•       особливі відносини, які найкращим чином залучають кожного учня до активної перетворюючої діяльності;
•       гарантія і забезпечення можливості практичного здійснення розвитку творчих інтересів і здібностей;
•       вільний вибір будь-якого виду діяльності;
•       наявність технологій виховання всебічно розвиненої гармонійної особистості;
•       створення такого типу відносин, за якими сама особистість прагне максимальної реалізації сил і здібностей.

При цьому головною метою позаурочної роботи є забезпечення потреб у творчій самореалізації, здобуття додаткових знань, умінь та навичок за інтересами та вибором, а до основних видів позаурочної діяльності відносять роботу в предметних гуртках, технічну творчість і виховання.

У понятті творчість учнів, я розділяю точку зору М.Д. Левітова, який вважає, що стосовно до учнів, під творчістю слід розуміти таку діяльність, внаслідок якої здійснюється щось  нове, оригінальне, що відображає індивідуальну спрямованість.

Таким чином, творчі здібності учнів ми розглядаємо як сукупність властивостей і якостей особистості, які дозволяють здійснювати пошук, використовуючи при цьому нестандартні засоби, здогадку розв'язувати інтелектуальні проблеми з установкою на відкриття нового, невідомого для себе. До того ж, здібності до творчості – універсальна здібність особистості.

Універсальність її полягає в тому, що сформовані її компоненти в будь-якому виді творчості, наприклад, художньому, ігровому тощо, можуть проявлятися й здобувати свій подальший розвиток в інших видах творчої діяльності.

Ефективність роботи щодо розвитку учнів творчих здібностей залежить від дотримання ряду умов. Передусім завдання, які пропонуються учням, повинні бути спрямовані не лише на відпрацювання правила або алгоритму, а містити і такі компоненти, які вимагають здогадки, не стандартного підходу, творчого мислення тощо. З цією метою бажано запропонувати учням завдання, котрі мають декілька рівноцінних і загальноприйнятих вирішень.

Виконуючи такі завдання, учень має можливість переконатися, що їх розв'язання в ряді випадків може мати кілька варіантів. Отже, виконання такого роду завдань дозволить розвити творчий підхід, самостійно приймати рішення в використанні того або іншого прийому чи засобу тощо, поступово виробляється творчий стиль діяльності, здійснюється розвиток уяви, здатність втілювати свої задуми в реальність.

Навчально-виховний процес слід насичувати такою творчою діяльністю, яка б сприяла повному задоволенню і розвитку пізнавальних можливостей учнів, надавала їм максимальну свободу для творчого просування, побудувала прагнення цікаво провести дозвілля, тобто він повинен передбачати органічне поєднання професійної діяльності, виховання з творчими намірами і діями дітей в єдиному пізнавально-творчому процесі.

Переживання успіху, в той же час, викликає позитивне ставлення до творчої діяльності, сприяє набуттю певного життєвого досвіду, навичок самостійної діяльності і поведінки, більш чіткого усвідомлення загальної і часткової цілі. Внаслідок цього з'являється свідоме прагнення до самоосвіти, самовдосконалення, самоаналізу, набуття відповідних вмінь та навичок щодо творчого розв'язання проблем, не зупинятися на півдорозі, тобто поступово здійснюється становлення тих властивостей і якостей, які є складовими творчих здібностей особистості.

Для більш раціонального здійснення роботи щодо розвитку творчого потенціалу особистості, слід спиратися на досягнення сучасної психологічної науки. Як зазначає академік В. Маляко, саме розвиток творчої особистості можливий лише за умови, коли буде забезпечена “психологізація” всього навчально-виховного процесу, тобто коли будуть створені умови для реалізації творчого потенціалу кожної особистості.

Важливо допомогти учням  пізнати себе, свої здібності, нахили. І саме впровадження ідей гуманізації в практичну діяльність з орієнтацією на творчу обдарованість учня – основний шлях вирішення цього питання. Тому поряд із формуванням національної самосвідомості, оволодінням учнями засобами рідної мови, історії, культури, мистецтва, народних традицій і звичаїв у центр уваги педагогічних працівників повинна бути поставлена проблема розвитку творчої особистості, своєчасного виявлення обдарованих учнів шляхом ранньої і поетапної діагностики, використання стимулюючих засобів щодо розвитку їхніх творчих потенційних можливостей.

Ефективність роботи щодо розвитку творчої особистості значно підвищується при дотриманні таких психолого-педагогічних умов:

•       коли створюється емоційна, доброзичлива атмосфера у процесі виконання учнями будь-яких творчих завдань;
•       коли організація діяльності учнів з розв'язання творчих завдань здійснюється з опорою на їхні інтереси, потреби, потенційні можливості, здібності тощо;
•       коли вирішення творчих завдань пробуджує в кожного учня  дослідницьку активність, поглиблює інтерес до творчої діяльності, спонукає до успішних дій та досягнення поставленої мети.

Важливим показником, який свідчить про те, що учень виявляє творче ставлення до виконання завдань, є наявність усвідомленого спонукання до творчості, потяг суб'єкта до оволодіння знаннями, вміннями, а навичками, які сприяють ефективному здійсненню творчого пошуку. Під усвідомленістю ми розуміємо поняття особистістю значущості творчості у процесі життєдіяльності, наявність потреби займатися творчою діяльністю.

Наступним показником, який показує, що особистості притаманне творче ставлення до виконання будь-якого завдання, є її спрямованість, бо вона, як доведено в ряді досліджень, детермінує поведінку учнів, є мотиваційним ядром особистості. Тому, саме визначення даного показника дозволить виявити, наскільки глибинною є ступінь даної спрямованості.

Про сутність розвитку творчості у учнів свідчить також яскраве виражене бажання займатися творчістю (активно-вольові дії, спрямовані на досягнення мети: творчий пошук прийомів і засобів неординарного вирішення проблемних ситуацій, які виникають у процесі діяльності).

І нарешті, ще один показник – емоційна забарвленість  творчого процесу,  розв'язання різних творчих проблем, наявність позитивних емоцій при досягненні кінцевої мети, відчуття впевненості в собі, у своїх можливостях і здатність знайти вихід з проблемних ситуацій.

Головними факторами, які визначають цілеспрямоване керування процесом розвитку творчої особистості є передусім наявність досить стійких інтересів саме до творчості.

 

 

Фото 2. Творча робота до свята Пасхи

 

Формування у чнів  глибоких і стійких інтересів до творчої діяльності є однією з основних передумов не лише становлення, а й розвитку творчої особистості.

Причому, успішна діяльність, яка пов'язана з інтересом, створює неначе “зону ближчого розвитку”, зону підвищеної сенситивності для всіх впливів, котрі сприяють розвитку творчої особистості, тобто інтерес завжди викликає позитивне ставлення до відповідної галузі пізнання і тим самим створює передумови для оволодіння предметом інтересу, причому, спочатку виникає ситуативний, епізодичний інтерес, який при створенні умов завжди перетворюється в стійкий інтерес до певної сфери діяльності.

У процесі перетворення ситуативного інтересу в особистісний емоційно-пізнавальне ставлення перетворюється в емоційно-пізнавальну спрямованість, тобто психологічну природу інтересу складає нерозривний комплекс важливих для особистості процесів (інтелектуальних, емоційних та вольових).

Основними критеріями при визначенні  дієвості  інтересу саме до творчої діяльності є:

•       усвідомлення предмету інтересу,  яке  детермінує поведінку індивіда;
•       чітко виражена потреба в занятті саме даною діяльністю;
•       емоційна зацікавленість у процесі творчого пошуку розв'язання різних проблем.

2. Мотивація для розвитку творчої особистості

 

Іншою важливою складовою, яка сприяє розвитку творчої особистості, є наявність мотивації щодо досягнення успіху у процесі творчого розв'язання будь-яких проблем. Саме мотивація досягнень є однією з важливих складових, від якої залежить ефективність поведінки індивіда.

Фото 3.Проведення Дня здоров’я

Таким чином, при підготовці учнів до творчої діяльності, значну увагу слід зосередити на розвитку усвідомленого спонукання їх помислів та дій до творчості, потягів та бажань оволодіти вміннями та знаннями, котрі визначають творчий пошук, нестандартне мислення, оригінальність тощо.

Позаурочна  діяльність спрямовані на виховання вільної особистості. Ця діяльність заснована на законах творчості, які передбачають залучення учнів до реальної співтворчості, інтелектуального діалогу, гармонізацію спілкування, успіх, можливість почуватися вільно. Позаурочна діяльність сприяє розвитку незалежного мислення, розробці прийомів співтворчості й інтелектуальної напруги, передбачає експериментування учнів, ігри, гнучке й гармонійне поєднання індивідуальної, групової та колективної діяльності, самостійної та педагогічно скерованої.

Одна з особливостей позаурочної діяльності як педагогічного процесу полягає в тому, що учень не боїться отримати незадовільну оцінку. Спираючись на унікальність і неповторність кожного учня, педагог має розвинути отримані знання, перетворити їх у соціальний досвід. Завдяки цьому запобігаються функціональний підхід до учня, фрагментарність у вихованні, інтелектуальні перевантаження.

 

3. Позаурочна діяльність як пошук та виховання творчо-обдарованої особистості

 

Педагогічний процес у позаурочній діяльності сприяє формуванню у учнів почуття власної винятковості під час пошуків і створення творчих ідей. Діяльність педагога в цьому процесі має бути органічно пов'язана з діяльністю дітей, їх, настроєм і внутрішнім станом.

 

Фото 4 Відвідування професійної виставки

Ефективність педагогічного процесу  визначається появою таких  психічних новоутворень, як:

•       самостійна творча активність;
•       уміння свідомо та корисно використовувати свій вільний час із метою гармонійного саморозвитку;
•       підвищення особистісного статусу учня в колективі;
•       більш широкий спектр нестандартного мислення;
•       розкриття здібностей

 

Більшість учнів цього віку люблять займатися такими видами творчості, як малювання, складання віршів, казок, спів, танці, ігри.

Аналіз сучасних засобів для учнів  свідчить про те, що вони націлені перш за все на виявлення та розвиток лише спеціальних здібностей, які можливі лише тільки за наявності природних задатків. Це такі форми, як концерти, виставки. Однак у формуванні особистості, здатної до творчості, не менш важливим є питання розвитку загальних здібностей. Головна особливість творчої особистості – потреба у творчості, яка стає життєвою необхідністю. Суттєвим для педагогіки є розуміння учнівської творчості як процесу засвоєння матеріальних і духовних цінностей, що накопичені людством. Саме за таких умов і формується якості творчої особистості. Орієнтація в якостях творчої особистості дає змогу своєчасно виявити творчі здібності, зосередити увагу на їх розвитку, застерегти їх від згасання. Педагог І. Лернер довів, що практично всіх дітей можна навчити творчо мислити. Він визначив прийоми   нестандартного  мислення, які водночас є також процесуальними рисами творчої особистості:

• самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;
• бачення нової функції знайомого об'єкта;
• бачення нових проблем у знайомих ситуаціях;
• бачення структури об'єкта.

Якщо до цих рис додати ще й високий рівень творчої уяви, розумові здібності, розвинуту пам'ять, досконале мислення, точність рухів, то цей перелік і складатиме структуру загальних здібностей. Виявлення й розвиток загальних здібностей – актуальна проблема позакласної роботи, бо, по-перше, досить розвинуті загальні здібності сприяють розвитку спеціальних і дають змогу досягти значних успіхів у виконанні будь-якої діяльності; по-друге, розвиток загальних здібностей значно менше залежить від природних факторів – задатків, бо загальні здібності спираються на розумову діяльність. Отже, у всіх учнів з нормальним розумовим розвитком можна сформувати процесуальні риси творчої особистості.

 

 

Фото 5 Відвідування професійної виставки

 

4. Національне виховання

 

Актуальність  створення  системи  національного  виховання  в  умовах  України визначається  потребами  суспільства  у  всебічній  активізації  інтелектуального  і духовно-творчого  потенціалу  національних  та  загальнолюдських цінностей, суперечливими процесами включення особистості в соціальне життя, необхідністю забезпечення  єдності,  наступності  та  послідовності  виховуючи  впливів  різних соціальних інститутів, постійного коректування виховного процесу.

Національне  виховання – формування  гармонійно  розвиненої, високоосвіченої,  соціально  активної  й  національно  свідомої  людини,  наділеної глибокою  громадянською  відповідальністю,  здоровими  інтелектуально-творчими й духовними  якостями,  родинними  й  патріотичними  почуттями,  працьовитістю, господарською кмітливістю, підприємливістю й ініціативою.

Національне виховання – це виховання учнів на культурно-історичному досвіді рідного  народу,  його  традиціях,  звичках  і  обрядах,  багатовікових  виховних традиціях, духовності.

Національна система виховання – це історично обумовлена і створена самим народом  система  ідей,  поглядів,  переконань,  ідеалів,  традицій,  звичаїв  та  інших форм  соціальної  практики,  що  спрямована  на  організацію  життєвої  діяльності підростаючих  поколінь,  виховання  їх  у  дусі  природно-історичного  розвитку матеріальної і духовної культури нації.

Фото 6 Пушкінський парк

Головною  метою  національного  виховання  на  сучасному  етапі  є  передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної  ментальності,  своєрідності  світогляду  і  на  цій  основі  формування особистих  рис  громадян  України,  які  включають  у  себе  національну,  художньо-естетичну,  правову,  трудову,  фізичну,  екологічну  культуру,  розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Ціннісне  ставлення особистості до  свого народу виявляється у  такій важливій якості як національна самосвідомість.

Національна  самосвідомість  включає  особисту  ідентифікацію  із  своєю нацією, віру в її духовні сили та майбутнє, волю до праці на користь народу, вміння осмислювати  моральні  та  культурні  цінності,  історію,  звичаї,  обряди,  символіку, систему  вчинків,  які  мотивуються  любов’ю,  вірою,  волею,  осмисленням відповідальністю перед своєю нацією.

В  основі  роботи  з  прищеплення  національної  свідомості  лежать  принципи національного виховання:

Народність  –  єдність  загальнолюдського  і  національного.  Національна спрямованість  виховання,  оволодіння  рідною  мовою,  формування  національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу. Прищеплення  шанобливого  становлення  до  культури,  спадщини,  народних традицій  і  звичаїв,  національно-етичної  обрядованості  всіх  народів, що  населяють Україну.

Природовідповідність  виховання  врахування  багатогранної  і  цілісної природи  людини,  вікових  та  індивідуальних  особистостей  дітей,  учнівської  та студентської молоді,  їх  анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних  і регіональних особливостей.

Фото 6 Пушкінський парк

Культуровідповідність виховання органічний зв'язок з  історією народу, його мовою, культурними і побутовими традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності та спадкоємності поколінь.

 

 

Етнізація виховного процесу – наповнення виховання національним змістом, спрямованим  на  формування  самосвідомості  громадянина.  Принципи  етнізації однаково  стосуються  представників  усіх  народів  України.  Створення  можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість,  відчуття  етнічної  причетності  до  свого  народу.  Відтворення  в  дітях менталітету свого народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в  кожний  нації,  виховання  дітей  як  типових  носіїв  національної  культури, продовжувачів  справи  батьків. 

Принцип  етнізації  –  невід’ємний  складник соціалізації дітей. Шляхами та засобами реалізації національної системи виховання є рідна мова, рідна  історія,  природа  рідного  краю,  фольклор,  національне  мистецтво,  народний календар, національна символіка, родинна-побутова культура, національні традиції, звичаї й обряди. Формування  національної  самосвідомості  передбачає  освоєння молоддю  своєї етичної  спільноти,  національних  цінностей  (мови,  території,  культури),  відчуття своєї  причетності  до  розбудови  національної  державності,  патріотизм,  що  сприяє утвердженню власної національної гідності, внутрішньої свободи, гордості за свою землю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Позаурочна діяльність сьогодні розглядається як важливий фактор найповнішого розкриття здібностей учнів  та розв'язання різноманітних освітніх проблем, створення цілісної системи пошуку та виховання творчо обдарованої особистості. Тобто, навчальні заклади найдієвіше впливають на безперервне і свідоме духовне вдосконалення і самовизначення дітей.

В училище проводилися культурно-масові виховні заходи, які були спрямовані на утвердження поваги до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, працелюбства, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, поміркованості. Серед них – традиційні свята, тематичні години спілкування.

 На реалізацію виховних завдань спрямована тісна співпраця адміністрації закладу, класних керівників, соціально-психологічної служби, педагога-організатора, керівників гуртків та спортивних секцій.

Список використаної літератури

 

1. Омельяненко Б.Л. Професіно-технічна освіта за кордоном.— Висш. шк., 1998 г.

2. Основи педагогичної мастерності: Посібник  для пед. спец. вищ. учбо. закладів / Під. ред. И.А. Зязюна.—Освіта, 2001 г.

3. Педагогічна книга майстра виробничого навчання. За ред. док. пед. наук, проф. Н.Г. Никало. К.: «Вища школа», 1992 р.

4. Сучасна  психология: Хрестоматія: Посіб. для студентів пед. інститутів.  В.В. Мироненко. —  Освіта, 1990 г.

5. Соціальна психологія: Учбовий посібник для студентів пед. університетов. А.В. Петровский, В.В. Абраменкова, М.Е. Зеленова і. А.В. Петровского.— Освіта, 1997 г.

6. Хозяінов Г.И. Педагогическое мастерство преподавателя.— М.: Высш. шк., 1996 г.