2 лютого о 18:00Вебінар: Самооцінювання управлінських та освітніх процесів: нормативні орієнтири та особливості проведення

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ МАШИНИ І ТЕХНОЛОГІЯ МЕХАНІЗОВАНИХ РОБІТ

Про матеріал
Підручник для учнів ПТНЗ І викладачів СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ МАШИНИ І ТЕХНОЛОГІЯ МЕХАНІЗОВАНИХ РОБІТ
Перегляд файлу

В.С. ГАПОНЕНКО

  1.   О. МОЦАК
  2.    З.МОЦАК

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ МАШИНИ

І ТЕХНОЛОГІЯ МЕХАНІЗОВАНИХ РОБІТ


SZ—(H))OISW

£01 ЙЇІЇ—«ООО»- л


01 J
6’169


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


ВСТУП

У Директивах XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу вказано, що го­ловне завдання на 1971 —1975 рр. полягає в тому, щоб забезпечити значне піднесення ма­теріального і культурного рівня життя наро­ду на основі високих темпів розвитку соціа­лістичного виробництва, підвищення його ефективності, науково-технічного прогресу і зростання продуктивності праці. Невід’ємною частиною матеріально-технічної бази комуніз­му і необхідною умовою швидкого підвищення життєвого рівня народу є високорозвинуте сільське господарство.

Високий розвиток виробництва і зростання продуктивності праці в сільському господар­стві грунтуються на дальшій механізації про­цесів, застосуванні комплексної механізації, ви корнета н ні засобів автоматики, впрова­дженні системи машин з високими техніко- с коном іч и и м и покази и нами. Сільськогоспо- дарськи техніка стала тепер невід’ємним еле­ментом під час виконання всіх сільськогоспо­дарських робіт.

(лльсі.ке господарство нашої країни в дев'ятій п'ятирічці одержить 1700 тис. трак­торів, 1100 тис. тракторних причепів, 87 тис. екскаваторів, 82 тис. бульдозерів, 42,5 тис. скреперів та інших сільськогосподарських ма­шин па загальну гуму 15 млрд. крб., в тому числі 541 тис. зернозбиральних, 230 тис. си- лосозбпральпих та 60 тис. бурякозбиральних комбайнів.

Проте самого тільки оснащення сільського господарства технікою ще не досить для під­вищення продуктивності праці. Щоб досягти високої продуктивності машинно-тракторних


■агрегатів, треба досконало ними володіти і правильно використовувати. Наявна сільсько­господарська техніка, якщо її добре знати і вміло використовувати, дає можливість пов­ністю механізувати основні процеси в провід­них галузях сільськогосподарського вироб­ництва. Прикладом цього є робота відомих механізаторів О. В. Гіталова, О. І. Романю­ка, О. П. Рожка, О. Я. Дмитренка, П. О. Жу- равського, Ф. С. Перової та багатьох інших. Знання сільськогосподарської техніки стало необхідним для всіх працівників сільського господарства.


ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ. ПРОТИПОЖЕЖНІ ЗАХОДИ

Для створення безпеки праці в нашій країні щороку асиг­нують великі кошти, розробляють і впроваджують у вироб­ництво захисні і застережні пристрої, удосконалюють конструк­ції машин і обладнання.

Програмою КПРС передбачено дальше поліпшення умов праці в усіх галузях народного господарства, скорочення робо­чого дня, удосконалення технології сільськогосподарського ви­робництва, всемірний розвиток механізації і автоматизації всіх процесій.

Техніка безпеки — це сукупність правил і прийомів, спрямо­ваних на створення безпеки праці, збереження здоров’я тру­дящих і підвищення продуктивності праці. Виконання правил техніки безпеки дає змогу запобіг т и в и р о б н и ч п м т р а в- м а м (пораненням) і усуну т и п р и ч и н и, які можуть породжувати шкідливі виливи на організм робітників.

Правила техніки безпеки і протипожежних заходів робіт­ники періодично вивчають на курсах, семінарах, під час бе­сід, інструктажів та ін. За призначенням і змістом інструктажі бувають вступні, або попередні, на робочому місці, поточні і повторні.

Вступ пий, або попередній, інструктаж прово­дять для псіх новоприйнятих робітників. Під час інструктажу їх ознайомлюють з правилами внутрішнього розпорядку, користу­вання загальними та індивідуальними засобами захисту і прави­лами безпеки праці па машині або знарядді.

інструктаж на робочому місці проводить заві­дуючий майс'їсрікчо або бригадир тракторної бригади з кожним новоприйнятим робітником перед допуском його до роботи. На відміну від вступ ного, цей вид інструктажу супроводиться пока­зом безпечних прийомів прані.

Ното чий її інструктаж полягає у повсякденному кон­тролі за виконанням безпечних прийомів І методів роботи. Його проводить завідуючий майстернею або бригадир тракторної бригади.

Повторний інструктаж проводять завідуючий май­стернею, механіки і бригадири для всіх робітників щомісяця.


 

При повторному інструктажі звертають увагу на засвоєння пра­вил техніки безпеки і вміння застосувати їх на практиці. Робітники, які пройшли вступний інструктаж, під час повтор­ного інструктажу розписуються в контрольній картці. Час про­ведення інструктажу па робочому, місці оформляють у спеціаль­ному журналі.

Під час інструктажу робітникові вручають під розписку один примірник пам’ятки про правила техніки безпеки. Крім інструк­тажів, проводять і такі заходи, як висвітлення питань з техніки безпеки і протипожежних заходів у стінній пресі, організовують рейдові бригади по перевірці стану виконання правил техніки безпеки. Рейдова бригада добивається усунення виявлених не­доліків.

Правила техніки безпеки під час роботи на машинно-трак­торному агрегаті. До початку роботи тракторист повинен ста­ранно перевірити технічний стан трактора та агрегатованих з ним машин і знарядь, а саме: справність рульового керування, звукового сигналу, муфти зчеплення, ходової частини, гальм, паливного бака, паливопроводів, карбюратора, системи освіт­лення, причіпного обладнання та іи.

Якщо причіпні або иачіпні знаряддя приводяться в дію без­посередньо від трактора, то карданна (або інша обертова) пе­редача повинна мати захисний кожух. Кожний трактор треба забезпечити справним інструментом та Інвентарем для гасіння * пожежі.

Під час пуску двигуна важіль переключення передач треба поставити в нейтральне положення. Під час запуску пускових двигунів шнуром останній не дозволяється намотувати на руку. Не можна заводити перегрітий двигун.

Для з’єднання трактора з начіпними або причіпними зна­ряддями чи машинами треба під’їжджати до них трактором па невеликій швидкості, без ривків, не знімаючи ноги з педалі муфти зчеплення. При навішуванні знарядь на трактор заборо­няється будь-кому знаходитись між поздовжніми тягами меха­нізму навішування.

Забороняється їздити на тракторі більшій кількості осіб, ніж передбачено конструкцією сидіння. Під час руху трактора не дозволяється очищати машину від пилу і бруду та виконувати будь-які ремонтні або регулювальні роботи, а також навіть па малій швидкості не можна сідати і зіскакувати з машини або переходити з неї на причіп і назад.

Щоб не перекинувся трактор на нерівній місцевості, не мож­на їхати ним поперек крутих схилів і робити в цих місцях круті повороти; з гори слід з’їжджати па першій передачі. Пере­їжджаючи через населений пункт, треба бути особливо обереж­ним і додержувати правил вуличного руху.

При зустрічі з іншим трактором треба триматися правого боку, додержувати інтервалу завширшки не менш як 2 м, а при
пересуванні тракторів у колоні тримати відстань між ними ЗО м на рівний місцевості і 50 м на підйомі.

Під час роботи з причіпним знаряддям перед пуском тракто­ра слід упевнитися в тому, що під машиною і причепом, а також між ними немає людей. Рушати з місця трактором дозволяється після сигналу з трактора і сигналу-відповіді з причепа. Про сиг­нали трактористи і причіплювачі домовляються заздалегідь.

Проїжджаючи по узбіччях доріг, на полях з копицями сіна і соломи та біля чагарників, трактор треба вести обережно, особливо на поворотах, щоб не наїхати на людей, які випадко­во можуть тут опинитися.

Залізничну колію слід переїжджати тільки в установлених місцях, впевнившись у відсутності небезпеки. При переїзді через мости і греблі спочатку слід перевірити їх справність і відпо­відність вазі трактора.

Коли треба залізти під трактор для проведення технічного огляду, тракторист повинен заглушити двигун. Щоб запобігти опікам при відкриванні кришки радіатора неохолодженого дви­гуна, на руки надівають рукавиці, а обличчя відвертають убік. При цьому тракторист повинен бути на відстані витягнутих рук віл пробки радіатора І не ставати проти вітру.

Працювати вночі можна тільки на такому тракторі, який має справну систему освітлення.

Якщо немає спеціальних вагончиків, місця, відведені для від­починку, повинні бути обгороджені віхами, а в нічний час обов’язково освітлені.

Не можна допускати до роботи на тракторі осіб, які не мають прав на керування трактором, а також хворих і тих, хто не склав іспиту з. техніки безпеки.

Тракторист повинен працювати у старанно заправленому одязі (комбінезоні) і в головному уборі.

Протипожежні заходи. Заправляти трактор, як правило, тре­ба вдень. Готуючись до роботи вночі, слід перед початком зміни повністю заправити трактор пальним і мастилом. Якщо виникне потреба заправляти трактор вночі, для освітлення користуються переносною електричною лампою. Коли немає бензозаправника, пальне підносять до трактора у закритій металевій посудині.

Не можна відкривати пробки паливних бочок ударами сталь­ного інструмента.

Біля заправного пункту не можна курити і користуватись відкритим вогнем. Для заправки трактор треба поставити так, щоб його вихлопна труба була з підвітряного боку; потім слід заглушити двигун і почекати, поки він охолоне. У полі заправ­ляти двигун можна на відстані не менше як 15 м від хлібних масивів і скирт.

 

Оглядаючи паливний бак, незалежно від того, чи є в ньому пальне, чи немає, треба користуватись вогнебезпечною лампою. Не можна розводити вогню біля трактора, підігрівати двигун


відкритим., вогнем; для цього слід мати гарячу воду і підігріте масло.

Не можна підходити до вогнища в промасленому одязі і ви­конувати роботу трактором на ділянках, де спалюють стерню.

Клоччя слід зберігати в металевому ящику з кришкою.

До початку збиральних робіт, а також під час перерв у ро­боті слід перевіряти герметичність паливної системи і відстійни­ків, справність електропроводки і запалювання, а також наяв­ність справного іскрогасника на вихлопній трубі і мідно-азбес­тових прокладок між блоком, вихлопним колектором і вихлоп­ною трубою.

Не можна допускати перегрівання двигуна, нагрівання під­шипників і роботи двигуна на бідній і збагаченій робочій суміші.

Щодня до початку роботи і під час перерв слід очищати трактор від бруду, а вихлопну трубу та іскрогасник—від нагару.

На стоянці трактори треба встановлювати групами, по п’ять машин у кожній, з відстанню між групами 20 м, а між трактора­ми— 2 лї. Якщо загориться рідке пальне, то гасити його треба піском (землею) і вогнегасниками. Під час роботи дизельного трактора слід стежити за щільністю контактів у місцях приєд­нання проводів, що йдуть від магнето до запальних свічок пус­кового двигуна.

Правила подання першої допомоги при нещасних випадках. Слід пам’ятати, що своєчасне подання першої допомоги при травмах усуває небезпечність занесення інфекції і сприяє швид­кому заживанню ран. Тому на кожному агрегаті треба мати ін­дивідуальний пакет, а в польовому стані — аптечку першої до­помоги. Кожний механізатор повинен уміти накласти пов’язку і зупинити кров. При пошкодженні вени джгут слід накладати нижче від рани, а при пошкодженні аорти — вище. Не можна накладати джгут на передпліччя руки і на голені ноги, тому що кров’яні судини проходять між променевими кістками і, не зу­пинивши кров, можна поламати кістки.

Під час роботи в полі, коли дуже припікає сонце, можливі сонячні і теплові удари. При сонячному ударі у потерпілого спо­чатку червоніє обличчя, починає боліти голова, з’являються ну­дота і блювота, наморочиться голова—людина втрачає свідо­мість. Можливі також порушення діяльності серця і задишка. При тепловому ударі різко підвищується температура (до 40°), блідне обличчя, людина втрачає свідомість, шкіра її стає холод­ною і вкривається потом. Хворого в таких випадках кладуть у затінку, де досить свіжого повітря, розстібають або знімають одяг, дають напитися холодної води, а на голову і ділянку серця кладуть рушник чи носову хустку, змочену в холодній воді. Го­лова в потерпілого має бути трохи піднятою.


 

ГРУНТООБРОБНІ МАШИНИ І ТЕХНОЛОГІЯ ОБРОБІТКУ ГРУНТУ

§ 1. Види обробітку грунту і типи грунтообробних машин

Обробіток грунту один з важливих агротехнічних заходів у боротьбі за підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Завдяки обробітку поліпшується повітряний, водний і обмінний режим грунту, знищуються бур’яни і частково шкідни­ки і збудники хвороб культурних рослин, загортаються добрива.

Види обробітку грунту: лущення, оранка, культивація, боро­нування, коткування, шлейфування та фрезерування. Усі пі види обробітку грунту застосовують у певній системі. Є такі системи обробітку грунту: основний, або зяблевий обробіток (лущення стерні і глибока оранка), передпосівний (культивація, борону­вання, коткування) та паровий (оранка, лущення пару, борону­вання і культивація).

Залежно від виду обробітку грунту застосовують такі грунто­обробні машини: лущильники, плуги, культиватори, борони, кот­ки, шлейф-борони та фрези.

§ 2. Лущильники

Зй будовою робочих органів лущильники поділяють на д и с- к о в і і лемі ш п і. Дискові лущильники застосовують для лу­щення стерні. Лущення сприяє збереженню вологи в грунті, створенню сприятливих умов для проростання насіння бур’янів, щоб потім, під час зяблевої оранки, їх знищити. Під час лущен­ня зрізаються бур’яни. Лемішні лущильники призначені для неглибокого лущення (переорювання) чорних парів і знищення бур’янів.

Дискові лущильники. Робочими органами дискового лущиль­ника є плоскосферичнІ або плоскі диски з загостреною різаль­ною кромкою, складені в батареї по 610 дисків і встановлені на одній осі з інтервалом 160180 мм.

Диски встановлюють під кутом до напряму руху, який нази­вається кутом атаки (мал. 1). Під час переміщення лущильни­ка диски обертаються, підрізають скибу грунту з рослинними рештками, розпушують цю скибу, частково перевертають і зсу­вають убік. Чим більший кут атаки, тим більша глибина лу­щення і тим краще розпушується грунт. Звичайно в лущильни-

ках кут атаки дисків буває 2535°. Якщо кут менший від 25й, то диски не так інтенсивно розпушують грунт і їх використовують як дис­кові борони.

Глибина ходу дисків залежить також від того, з якою силою вони притискуються до грунту. її можна регулювати механізмом гідрокеру- вання в гідрофікованих лущильни­ках, зміною ваги баласту в ящиках та висоти причепа тяг секцій лу­щильника.

'Лущильник Л ДГ 10 (Л лущильник, Ддисковий, Г гідрофікований, 10ширина за­хвату в метрах) призначений для лущення грунтіу на глибину 4— 10 елі після збирання зернових куль­тур. Складається він з рами 5 (мал. 2), двох ходових коліс 6', двох секційних (правого 8 і лівого 4) брусів, двох тяг 3, правої 10 і лі­вої 2 кареток, восьми дискових секцій (чотирьох лівих / і чотирьох правих 7) та механізму гідрокеру- ваиня 9. За окремим замовленням лущильник може комплектуватися баластним ящиком.

Спереду до рами приєднано причіпний пристрій, яким вона приєднується до трактора, і стояк, на який рама спирається, коли її від’єднують від трактора. Ззаду рама спирається на два пневматичні колеса. Бруси секцій зовні спираються на каретки, а всередині шарнірно приєднані до рами.

Кожна секція лущильника складається з рамки, дискової батареї, скребкового пристрою, двох кронштейнів та двох штанг з пружинами. Складається батарея з дев’яти дисків діа­метром 450 мм, надітих на квадратну вісь і розділених між собою шпулями. Затискують диски на осі за допомогою ганки. Встановлена батарея на рамці секції на шарикових підшипни­ках. Лущильник може комплектуватися плоскосфсричними або плоскими дисками.

Куі атаки дисків лущильника регулюють, змінюючи довжи- ііv бічних тяг 3. Він може бути 15, 20, ЗО, 35°.

Аі регатується лущильник з тракторами ДТ-75, Т-74, Т-150, 1-150 К. Робоча швидкість 812 км/год.

 

Л у щ и л ь н и к ЛДГ-15 за будовою подібний до ЛДГ-10, .іде він має 12 дискових секцій з плоскосферичними або нлос-


V; • ■ ■

кими дисками. Ширина захвату 15 м. Робоча швидкість до 12 км!год. Кут атаки дисків регулюється в межах 15—35°. Лу­щильник ЛДТ-15 агрегатується з тракторами Т-150, Т-150К, Т-4 і Т-4А.

Лущильник ЛДГ-5 за будовою теж подібний до лу­щильника ЛДГ-ІО. Він має 4 дискові секції. Кут атаки дисків регулюється в межах 15—35°. Робоча швидкість до 10 км/год. Агрегатується з тракторами «Беларусь», ЮМ.3-6, Т-38М, Т-40А та Т-40.

Лемішні лущильники. Робочими органами лемішних лущиль­ників є леміш. І полиця. Леміш, полиця і польова дошка кріп­ляться до стояка і утворюють корпус. Залежно від кількості корпусів бувають п’яти- і десятикорпусні лемішні лущильники.

За способом приєднання до трактора лемішні лущильники бувають причіпні, начіпні і напівначіпні.

Плуги-лущильники подібні до плугів загального призна­чення. Спинимось лише на особливостях будови плугів-лущиль- НИКІВ.

Плуг -лущильник лемішний ПЛ-5-25 (П — плуг, Л — лущильник, 5 — число корпусів, 25 — ширина захвату од­ного корпусу в сантиметрах) призначений для лущення стерні на глибину до 12 см і оранки грунту на глибину до 18 см. Ши­рина захвату лущильника 125 см. Робоча швидкість по 8 км/год.






 

Лгімтіїтуеться з тракторами Т-40, Т-40А, «Беларусь», ЮМЗ-бта Т-38М. Плуг-лущильник має гідравлічне керування.

Н а п і в н а ч і п н и й плуг-лущильник ППЛ-10-25 (І! — иапівпачіпиий, П — плуг, Л — лущильник,* 10 — число корпусів, 25 — ширина захвату одного корпусу в сантиметрах) має те саме призначення, що й плуг-лущильник ПЛ-5-25. Ши­рина захвату лущильника 250 см. Робоча швидкість до 12 or/i’od. Агрегатується з тракторами Т-74, ДТ-75, Т-150 і Г-І50К.

І Ілуг-лущпльпик ППЛ-10-15 має шарнірну раму, яка скла­дається з двох частин — передньої І задньої. Кожна частина спирається на ходове пневматичне колесо. Така конструкція рами дає змогу ділити плуг-лущильник на два самостійні п'ятикорпусні з передньою частиною рами як причіпний, а з задньою - як пачіпиий плуг-лущильник, для агрегатування з тракторами «Беларусь», ЮМЗ-6, Т-40, Т-40А та Т-38М.

Плуг-лущильник садовий ПЛС-5-25А (Пплуг, Л лущильник, С — садовий, 5 — кількість корпусів, 25 ширина захвату одного корпусу в сантиметрах, А модель) призначений для лущення стерні та неглибокої оранки грунту в міжряддях садів та ягідників. Він причіпний, агрегатується з тракторами Т-40, «Беларусь», Т-38М, Т-54В, обладнаними роздільно-агрегатною гідравлічною системою. Переводять плуг- лущнльпик у транспортне або робоче положення виносним гід­роциліндром. Цей плуг-лущильник має на причепі спеціальний сектор, який забезпечує бічне зміщення плуга від поздовжньої осі трактора на 800 мм. Це дає можливість обробляти грунт під кроною плодових дерев.

§ 3. Підготовка лущильників до роботи

і технологія лущення

Підготовку до роботи лущильних агрегатів розпочинають з комплектування. У скомплектованих агрегатах перевіряють тех­нічний стан лущильників, звертаючи увагу на диски, надійність їх кріплення в батареях і наявність мастила в підшипниках. Тупі диски загострюють, а поламані замінюють. Якщо в агрегат входить зчіпка, то перевіряють її технічний стан.

Кут атаки дисків вибирають залежно від умов роботи. Для розпушених і мало забур’янених грунтів рекомендується кут атаки 30°, а для ущільнених і забур’янених — 35°. Лущити стер­ню в посушливих районах доцільно одночасно із збиранням урожаю. Для лущильного агрегату вибирають спосіб руху.

Усі способи руху машинно-тракторних агрегатів поділяють па 3 основні групи: гонові, колові (фігурні) і діагональні.

Гоновий спосіб руху агрегат рухається в робочому поло­женні лише вздовж загінки і в кінці гонів робить повороти. Го­нові способи в свою чергу поділяються на затінкові і човникові.

 




Мал. 3. Схема способів руху машинно-тракторних агрегатів:
а — човниковий; б — затінковий; в — коловий (фігурний); г — діагональний.

Коловий спосіб руху — агрегат рухається в робочому поло­женні як уздовж, так і впоперек загінки (по колу); може руха­тись від периферії до центра, а також від центра до периферії.

При діагональному способі агрегат рухається навкіс загінки (по діагоналі).

Різні способи руху агрегату по-різному впливають на якість роботи, її собівартість, продуктивність агрегату і витрати нафто­продуктів. Вибір способу руху агрегату залежить від агротех­нічних вимог, розмірів ділянки, типу і складу агрегату. Напри­клад, човниковий спосіб руху агрегатів (мал. З, а) застосовують під час сівби, садіння, культивації, міжрядного обробітку, вне­сення мінеральних добрив.

Тоновий спосіб руху агрегатів (мал. 3,6) застосовують зде­більшого під час оранки. У цьому разі поле розбивають на окре­мі загінки, які потім обробляють окремо.

Коловий (фігурний) спосіб руху агрегатів (мал. З, в) засто­совують під час роботи комбайнів, сінокосарок, жаток, а також при боронуванні, коткуванні, лущенні стерні та на інших робо­тах, особливо на обробітку ділянок складної конфігурації.

Діагональний спосіб руху агрегатів (мал. З, а) застосовують під час сівби, культивації і боронування.

Для лущильного агрегату на ділянках з великими гонами (понад 300 м) застосовують човниковий спосіб руху, а на ділян­ках з меншими гонами (менш як 300 лі) — коловий. Поворотні смуги обробляють після закінчення роботи на всій ділянці.

 


Для визначення якості роботи лущильного агрегату переві­ряють глибину лущення і якість підрізання бур’янів. Щоб по­верхня злущеного поля була рівною, при суміжних проходах перекривають попередній прохід одним-двома дисками.

§ 4. Плуги

За призначенням тракторні плуги поділяють на плуги за­гального призначення і спеціальні (садові, плантажні, чагарни­ково-болотні, лісові та ін,); за способом з’єднання з тракто­ром — па начіпні, напівначіпні і причіпні; за кількістю, корпу­сів — на одно-, дво-, три-, чотири-, п’яти- і шестикорлусні; за формою корпусів — на лемішні і дискові.

У сільському господарстві широко застосовують начіпні плу­ги загального призначення. Порівняно з причіпними плугами вони мають ряд переваг: менший тяговий опір, меншу метало­місткість, простішу будову, дешевші, зручніші при використанні.

Агрегати з начіпними плу­гами не потребують причіп­лювачів і мають кращу ма­невреність.

Робочий процес4 плуга полягає в вирізуванні скиби грунту, перевертанні і кри­шінні її. Основні операції цього процесу виконує кор­пус плуга. Принцип роботи корпусу плуга можна роз­глядати як послідовну дію трьох плоских клинів (мал. 4). Під час руху цих М». п              плуні. ґ. .іппппП клинів у грунті відбувається

< ірнршніїм і Піком такий технологічний процес;
жн І підрізує скибу грунту знизу, піднімає і розкришує її, ;іРйн 11 відділяє скибу від стінки борозни і зміщує вбік, а клин 111 нахиляє і повертає скибу грунту.

 

Якщо з’єднати плоскі клини /, II, III, дістанемо тригранний ЦЧслин ОАВС з кутами а, у і р (мал. 5). Під час руху такого кли- на в грунті ребро АС відрізує скибу від дна борозни, ребро ВС — від стінки борозни, а площина ABC розкришує, перемі­шує і обертає скибу.

Принцип роботи клинів покладено в основу теорії будови і роботи корпусу плуга, розробленої академіком В. П. Горячкіним. Конструктивні відмінності корпусів плугів (за величиною кутів а, у і З) визначають характер оранки: поперечний переріз скиби грунту, ступінь кришіння і перевертання її. У зв’язку з цим роз­різняють 3 види оранки: з повним перевертанням скиби — на 180° (мал. 6, а), з перевертанням на 120—140° і високогребене- вим укладанням скиб при оранці вперше (мал. 6, б) і культурну оранку (мал. 6, в) з обертанням скиби на 130—150°. На плугах загального призначення встановлено корпуси, які забезпечують повертання скиби на 130—150°. Оранка такими плугами, облад­наними передплужниками, називається культурною.





 

Мал. 7. Робочі органи і допоміжні частини плуга:

/ — передплужник; 2 —леміш; 3 —полиця; 4 ~~ польова дошка; 5 — грунтопоглиблювач; 6 — стояк; 7 — ніж; 8 — рама плуга.

 

Загальна будова плуга. Плуг складається з робочих І допо­міжних частин. Робочі частини плуга безпосередньо виконують процес оранки. До них належать: ніж 7 (мал. 7), леміш 2, по­лиця 3, передплужник 1 і грунтопоглиблювач 5.

Ножі бувають дискові і череслові. Дискові ножі застосо­вують на плугах загального призначення, а череслові — на плу­гах спеціального призначення (плантажних, лісових, чагарни­кових).

Дисковий ніж (мал. 8) складається із стального диска 2 з маточиною 5, осі 4, підшипників 3 з пилозахисними ковпачка­ми 6, регулювальних кілець 7. Вісь ножа закріплена на вилці / гайками. Вилка закріплюється шарнірно і може повертатися в межах 20° у той або інший бік. Лезо дискового ножа термічно обробляють і заточують. Товщина кромки леза не повинна пе­ревищувати 0,5 мм.

Чересловий ніж являє собою видовжений клин з кутом МІЖ щоками 10—15°. Він складається з леза, спинки, держака і хоцута, за допомогою якого ніж кріпиться до рами.

Лемеші бувають двох типів: трапецієвидні і долотоподіб­ні. Транецієвидний леміш знизу має потовщення для відтягу- в.ніня при спрацюванні. Долотоподібний леміш має витягнутий .'иміонліодібний носок. Для збільшення довговічності носок ле- мгпі.і мас потовщення. Долотоподібні лемеші забезпечують оілі.піу стійкість плуга. їх застосовують на плугах, призначених і.'иі |ніГ)оіп па важких грунтах.

|ііініцііиініі)п> лгмеші із спеціальної лемішної сталі Носок і • » »'* «і* мі пііп ні іочуюті. піл кутом. Товщина леза повинна бути п* ІІІ'ІВНІ ІІВ І 1/АГ, и куі пігос гргпня — по більш як 40°.

 

При затупленні леза лемеша до товщини 2 мм тяговий опір плуга збільшується на 15—24%, а при тов­щині леза 3,5—4 мм— на 40—60% порівняно з лемешами, які мають рі­зальну кромку завтовшки 1 мм.

Останнім часом почали широко застосовувати самозагострювальні ле­меші, наплавлені з нижнього боку вздовж різальної кромки твердим сплавом (сормайт). Такі лемеші пра­цюють у 8—10 раз довше, ніж зви­чайні долотоподібні.

Полиця забезпечує повертання І кришіння скиби, яка надходить з ле­меша. Залежно від форми робочої поверхні розрізняють чотири типи по­лиць: циліндричну, культурну, напів- гвинтову і гвинтову.


Циліндричну полицю на трактор­них плугах не застосовують. Найпо­ширеніша полиця культурного типу. Таку полицю застосовують на старо­орних і слабкозв’язаних грунтах. На- полицями.

Полиці виготовляють з маловуглецевої або тришарової сталі. Полиці з маловуглецевої сталі цементують і гартують, а полиці з тришарової сталі тільки гартують.

Жорстко закріплені на стояку 6 (мал. 7) гвинтами з потай­ними головками леміш, полиця і польова дошка утворюють кор­пус плуга. Польова дошка є опорою плуга об дно і стінку бороз­ни. Вона подібна до прямокутної пластинки, задній кінець якої загартовують. Польова дошка заднього корпусу більше спра­цьовується. Для подовження строку її роботи до неї кріплять двома болтами змінну п’ятку, яку в міру стирання можна опус­кати вниз або заміняти.

Передплужник установлюють для поліпшення обер­тання скиби і заорювання рослинних решток. Як і основний корпус/ передплужник складається з лемеша, полиці і стояка. Під час роботи плуга він вирізує з лівого боку поверхні основ­ної скиби скибу, ширина якої дорівнює 2/з ширини основної, а

 

Мал. 9. Причіпний тракторний плуг «Труженик»: !'

1 — борозенне колесо; 2 — передплужник; 3 — корпус; 4 — причіп для борін; 5—заднє колесо; 6 дисковий ніж; 7—рама; 8—механізм ре­гулювання глибини; 9 — компенсаційні пружини; 10 — причіп; 11 — по­льове колесо.

 

товщина становить від */з до 1/г глибини оранки, розпушує її і скидає на дно борозни.

Плуги з передплужниками мають дещо вищий тяговий опір, але значно поліпшують якість оранки і виконання дальших робіт.

Грунтопоглиблювачі встановлюють на окремих плугах для розпушування підорного шару грунту. їх кріплять ззаду основного корпусу на спеціальному механізмі. Вони йдуть глибше від основних корпусів на величину до 20 см.

Допоміжні частини плуга: рама, колеса або опорні котки, механізми піднімання, стояки корпусів і польові дошки.

Рами бувають двох видів: плоскі і гачкові. Плуги загального' призначення випускають з плоскими рамами. Чагарниково-бо­лотні, виноградні та деякі інші спеціальні плуги мають гачкові рами. На плоских рамах установлюють корпуси з високими стояками, а на тачкових — з низькими.

Рама складається з гряділів (за кількістю корпусів плуга), які жорстко з’єднані між собою поперечинами і укосами. Щоб надати рамі жорсткості, на ній навкіс закріплюють хомутами брус жорсткості.

Причіпний плуг «Труженик» (мал. 9) призначений для оранки грунтів з питомим опором до 0,9 кг}см2. Агрега­тують з тракторами ДТ-54А, Т-74, ДТ-75, ДТ-75М, Т-4, Т-4А; глибина оранки — до 27 см.

Плуг складається з робочих органів, рами 7 з причепом 10* механізмів регулювання глибини та піднімання і опускання плуга, коліс.

Плуг «Труженик» — п’ятикорпусний, має передплужники і дисковий ніж. Лемеші долотоподібні, полиці культурного типу.

Рамп складається з гряділів і бруса жорсткості. Два останні гряділі знімні, щп дає можливість переобладнати плуг на 4- або
3-корпусний. Спереду шарнірно прикріплений до рами причіп, яким плуг приєднується до трактора. Положення причепа мож­на змінювати по вертикалі і горизонталі, регулюючи правиль­ність ходу плуга в борозні. Причіпна серга з’єднується з по­здовжньою тягою причепа через запобіжник, що являє собою спеціально розрахований штир, який при перевищенні наванта­ження на плуг зрізується, плуг від’єднується від трактора, що дає можливість запобігти поломці його робочих органів.

 

Для регулювання плуга на задану глибину оранки на ньому встановлено механізм регулювання глибини 8, з’єднаний з по­льовим і задніми колесами, та механізм перекосу, з’єднаний з борозенним колесом.

Переведення плуга з робочого в транспортне положення і навпаки здійснюється храповим автоматом, будову і принцип роботи якого показано на мал. 10.

Храповий автомат складається з двох частин — ведучої і ве­деної. До ведучої частини належить храповик ІЗ, що з’єднаний: з польовим колесом і постійно обертається разом з ним; до ве­деної — фігурний диск 11, жорстко закріплений на півосі 8 з кривошипом, до якого шарнірно приєднано шатун 12. Другим; кінцем шатун приєднується до пальця 1 кронштейна 14, закріп­леного на рамі. Збоку до фігурного диска шарнірно прикріпле-

5

Мал. 10. Храповий автомат:

а—включений; б виключений; в — будова автомата; / — палець; 2—важіль вклю­чення; 3 — пружина важеля; 4~ планка важеля; 5 — вісь важеля; 6 ролик авто­мата; 7пластинка заскочки; 8піввісь колеса; 9—вісь заскочки; 10 — заскочка;

11 — фігурний диск; 12 шатун; 13 — храповик; 14 — кронштейн.

 

но заскочку 10 з пластинкою 7 і пружиною. Фігурний диск має два гнізда, розміщені через 180°. У кожне гніздо може зайти ролик 6 важеля 2 включення автомата. За допомогою пружи­ни 3 ролик весь час притискується до гнізда і фіксує диск у певному положенні.

Фігурний диск і храповик розміщені поряд. Автомат працює так: при виведенні важелем ролика з гнізда диска заскочка під дією пружини повертається і один із зубів храповика захоплює пластинку заскочки—автомат включається. Оскільки заскочку закріплено на диску, а диск жорстко з’єднаний з піввіссю, то під час обертання колеса разом з ним почне повертатись і піввісь з кривошипом.

Щоб перевести плуг з робочого положення в транспортне, треба за допомогою важеля включення автомата під час руху плуга включити автомат. Польове колесо, обертаючись разом з піввіссю І її кривошипом, підніматиме шатуном плуг доти, поки ролик включення автомата, перекочуючись по диску, не зайде в протилежне гніздо і не виведе із зачеплення заскочку з храповиком. Плуг з робочого положення в транспортне перево­диться за півоберту польового колеса.

У робоче положення плуг опускається під дією своєї ваги при виведенні ролика з гнізда фігурного диска за допомогою важеля включення автомата.

Плавність опускання забезпечують компенсаційні пружини 9 (мал. 9).

На причіпних плугах замість механічного механізму піді­ймання встановлюють також гідравлічний.

П’ятикорпусний начіпний плуг ПЛН-5-35 (П — плуг, Л — лемішний, Н — начіпний, 5—кількість корпусів, 35 — ширина захвату одного корпусу в сантиметрах) має таке саме призначення, як і плуг «Труженик». Він входить до сімей­ства уніфікованих плугів ПЛП-8-35, ПЛП-6-35, ПЛП-5-35, ПЛН-4-35, ПЛН-3-35. Плуг агрегатується з тракторами класу 3-4ТС. Коли його обладнати спеціальними швидкісними кор­пусами, він агрегатується з тракторами Т-150, Т-150К і може працювати на швидкості 9—12 кмігод.

ІІлуг ПЛН-5-35 має зварну раму 2 (мал. 11), до якої при­кріплено п’ять уніфікованих корпусів, п’ять передплужників 4, дисковий ніж, опорне колесо 1 з гвинтовим механізмом, начіп- ку 3 ні пристрій 8 для приєднання борін.

Уніфікований корпус складається із стояка, до якого при- ♦■лн.іііи болтами башмак. До останнього приєднано леміш 5, і рч їм ь і крило 7 полиці та польову дошку.

(Шорне колесо плуга змонтоване на півосі на конічних роли­ковім и їй ні и инн к.і х. Піввісь приєднана до стояка колеса. За ІІПІІПМПІНІІІ І ПІНІ I II .і рукояткою стояк колеса разом з піввіссю I KM'H .itM можнії онугкати і піднімати.

іінчіпіоі нлуїп при піачеііа для приєднання плуга до тракто-

 

Мал. 11. П’ятикорпусний начіпний уніфікований плуг ҐІЛН-5-35:

/ — опорне колесо; ? — рама; 3— начіпка; 4 — передплуж­ник; 5 —леміш; 6 — груди полиці; 7 — крило полиці; 8 — причіп для борін.

 

ра. Вона складається з двох кронштейнів з пальцями, двох стояків і розкоса.

Будова дискового ножа плуга ПЛН-5-35 дещо відмінна від дискового ножа, встановленого нг плузі «Труженик». Диск ножа встановлений на консольній осі на шарикових під­шипниках.

Плуг дисковий начіпний ПНД-4-30 (П — плуг; Н — начіпний, Д — дисковий, 4 — кількість корпусів, ЗО — ши­рина захвату одного корпусу в сантиметрах) призначений для оранки зволожених важких грунтів з питомим опором до 1,3 кг/см2 на глибину до ЗО см. Агрегатується з тракторами ДТ-75, ДТ-75М, Т-74, Т-4 і Т-4А.

Цей плуг складається із зварної рами 3 (мал. 12), чотирьох сферичних дисків 7, чотирьох передплужників 6 з польовими дошками і розпушувачами 5; чотирьох чистиків 5, опорного ко­леса 4 з гвинтовим механізмом 1 та на чіпки 2. Диски закріпле­ні на фланці вала, який змонтований в кронштейні на конічних підшипниках. Кронштейни закріплені па стовбах, які приєднані до рами. Диски встановлені відносно стінки борозни під кутом 41° і похилені у вертикальній площині під кутом 14°, Перед­плужники з польовими дошками І розпушувачами встановлені перед дисками і мають забезпечувати заглиблення дисків, стій­кість плуга по глибині та ширині і загортання рослинних реш­ток у грунт. Чистики призначені для очищення сферичних дисків з угнутого боку та поліпшення перевертання і розпушу­вання скиби.

 


7 6

Мал. 12. Плуг дисковий начіпний І1НД-4-30:


/ — гвинтовий механізм опорного колеса; 2 начіпха; 3 рама; 4 опорне
колесо; 5 розпушувач; Є> -передплужник; 7 диск; 3— чистик.

Мал. ІЗ. Чагарниково-болотний плуг ПКБ-75:

/ причіп; 2 понижувач; Л борозенне колесо! 4 опорна лижа; 6 —
«Іж; 6щит; 7 леміш; 8 полиця; 9— заднє колесо; 10перо; 11
рпмл; /'/—механізм регулювання глибини, 13 польове колесо; /4 під-
ставка

 

,’За процесом роботи дисковий плуг подібний до дискового лущильника, але забезпечує краще перевертання скиби.

.Плуг чагарниково-болотний ПКБ-75 (П — плуг, К тй чагарниковий, Б—болотний, 75 — ширина захвату в сан­тиметрах) призначений для оранки болотних, мінеральних і торфових грунтів, укритих кущами заввишки до 2 лі, а також грунту після розкорчовування пнів. Агрегатують з трак­торами ДТ-75. Т-74, ДТ-75В, ДТ-55А; глибина оранки — до35 см.

£ Плуг ПКБ-75 складається (мал. 13) з робочих органів, Йами // з причепом /, механізму регулювання глибини оранки /2, храпового автомата або гідравлічного циліндра для підні­мання і опускання плуга, трьох коліс. Робочі органи: корпус з долотоподібним лемешем 7 і напівгвинтовою полицею 5, ніж 5 плоский з опорною лижею 4 чересла вий або дисковий.

Встановлюють ніж залежно від умов роботи. Плоский ніж з притискною лижою встановлюють для роботи на заболочених ділянках з невеликими кущами без попереднього зрізування їх, черепковий — для роботи на площі, розкорчованій від лісу, а дисковий ніж — для роботи на ділянках, де в грунті немає ко­ренів, каміння та інших перешкод.

Плуг ПБН-ІООА (П — плуг, Б — болотний, Н — начіп­ний, 100 — ширина захвату корпусу в сантиметрах, А — мо­дель) призначений для першої оранки осушених боліт і забо­лочених земель, вкритих чагарником заввишки 5—6 м без по переднього його зрізування. Навішують на трактори Т-130. Т-100МГС. Плуг ПБН-100А складається з рами, корпусу, ножз з опорною лижею, щитка і навіски.              ’ .

Рама плуга зварної конструкції з брусів коробчатого пере-

Мал. 14. Плуг плантажний начіпний ППН-50:

/—корпус; 2 — рама; 3 — механізм регулювання: 4 — начіпка; 5 — опорне колесо; 5 — передплужник; 7 — долото.

 

різу, корпус напівгвинтового типу. Він має зварний стояк і розширену польову дошку. Ніж плоский, має двобічну заточку. Лижа до рами прикріплена болтами, висоту її можна регу­лювати при встановленні плуга на задану глибину оранки. Максимальна глибина оранки — 40 см. Щиток, що стоїть між ножем і корпусом плуга, захищає плуг від забивання чагарником.

Плуг ППН-50 (П — плуг, П — плантажний, Н — начіпний, 50 — ширина захвату корпусу в сантиметрах) призначений для передпосівного обробітку грунту під виноградники, а також під лісові і садові насадження. Навішують на трактор Т-100МГС, обладнаний гідравлічною навісною системою.

Плуг ППН-50 (мал. 14) складається з корпусу 1, який має полицю культурного типу і долотоподібний леміш, передплуж­ника 6, механізму регулювання глибини оранки 3, рами 2, ме­ханізму навіски 4 з автоматичним пристроєм приєднання і від’єднання плуга від трактора, підпори для утримання плуга в ненавішеному положенні.

§ 5. Підготовка плугів до роботи

і технологія оранки

Підготовку орних агрегатів починають з комплектування. Плуг і кількість корпусів для агрегату добирають так, щоб сту­пінь завантаження трактора становив 85—95% (коефіцієнт — 0,85—0,95). 5—15% тягового зусилля трактора залишають у ре­зерві для подолання непередбачених короткочасних опорів без переключення трактора на нижчу передачу.

Під час перевірки технічного стану плуга звертають увагу на кріплення корпусів, стан коліс, наявність маслянок, контргайок, надійно затягують гвинти кріплення лемешів, полиць, польових дощок та ін. Лемеші повинні бути загострені так, щоб товщина леза не перевищувала 1 мм. Носки лемешів усіх корпусів мають лежати на одній лінії. Щоб перевірити це, натягують шнурок від носка переднього корпусу до носка лемеша заднього корпусу. Відхилення при цьому може бути не більш як 5 мм. Суміжні корпуси повинні перекривати один одного не менш як на 10 *і ін' більш як па ЗО мм. Головки болтів кріплення лемешів, по­линь, польових дощок і п’ятки польової дошки останнього кор­пусу миють бути нарівні з робочою поверхнею.

І Іі ргніршоть легкість обертання диска ножа. Бічне биття /іііск.і не ікпшшіо перевищувати 2 мм.

І Ісрі сііі/ічііішіись у справності плуга і заповнивши маслом кипні м.ішсіііія, починають установлювати його на задану гли­бшу Hp.nthit. регулюють установлення передплужників і диско­нт І • ІІО.Ь Л

' І* І" ІІІ 'Ц »h ник усгапоіІЛЮЮТЬ перед основним корпусом на

 

Відстані 30—35 см (мал. 15) так, щоб основна скиба вільно про­ходила між ними. При установленні передплужника на глибину лево його має проходити під основною масою коріння дернини на глибині 7—10 см, а на запиріїних грунтах — на 12 см.

' Дисковий ніж установлюють відносно передплужника так, щдб його вісь обертання проектувалася на носок лемеша перед­плужника, а площина диска відносно польового обрізу перед­плужника була встановлена на 1—3 см в бік поля. На глибину дисковий ніж установлюють так, щоб нижня точка його була на 2—3 см нижче від леза лемеша передплужника.

Установлення причіпного плуга на задану гли­бину зводиться до встановлення коліс і причепа плуга. Плуг ставлять горизонтально на тверде місце і переводять колеса в робоче положення. Потім за допомогою механізмів польового і борозенного коліс раму плуга встановлюють у горизонтальне положення. Лемеші при цьому повинні дотикатися до землі, якщо під польове колесо підкладено підставку, товщина якої дорівнює глибині оранки, а борозенне колесо стоїть на землі. Заднє колесо має дотикатися до землі, а п’ятка польової дошки заднього корпусу повинна бути вища від поверхні на 1—2 см.

Положення поперечної і поздовжньої планок причепа плуга впливає на якість роботи останнього. Якщо поперечину причепа встановити високо, заглиблення передніх корпусів буде значно більше, ніж задніх, крім того, збільшується навантаження на польове і борозенне колеса плуга; вони залишають глибокі слі­ди, і їх втулки швидко спрацьовуються. При низькому розмі­щенні поперечини причепа польове і борозенне колеса розван­тажуються; передні корпуси плуга ідуть мілкіше від задніх.

Якщо під час оранки задню частину плуга заносить уліво (в поле), а польова дошка останнього корпусу І заднє колесо дуже втискуються в стінку борозни, поздовжню планку причепа переставляють на поперечині причепа вправо. Якщо задню час­тину заносить у борозну, поздовжню планку причепа перестав­ляють уліво.

Мал. 15. Схема встановлення передплужника і диско­вого ножа.

 

Для збільшення глибини оранки причіп і польове колесо під­німають, а для зменшення — опускають. Змінюючи глибину оранки механізмом борозенного колеса, вирівнюють раму в го­ризонтальній площині.

При прокладанні першої борозни борозенне колесо за допо­могою його механізму піднімають на половину глибини оранки, щоб перший корпус плуга зміг заглибитися. Польове колесо за­лишається в тому положенні, в якому воно було встановлене для заданої глибини оранки.

Установлення начіпного плуга. Перед начіплю­ванням плуга на трактор перевіряють механізм начіпки тракто­ра і начіпку плуга і при потребі підтягують усі болтові кріплен­ня, заглушки і пробки.

Під час оранки начіпним плугом, як правило, праві колеса трактора ідуть по борозні, а ліві—по полю, тобто вище відпра­вах на глибину оранки. Тому при встановленні начіпного плуга на задану глибину оранки на місце, де встановлюють плуг, кла­дуть брус, товщина якого дорівнює глибині оранки, і виїжджа­ють на нього лівими колесами трактора. Потім опускають плуг, щоб він дотикався до землі. При такому нахиленому положенні трактора за допомогою гвинта правого розкоса і верхньої тяги начіпного пристрою встановлюють раму плуга в горизонтальне положення. Опорне колесо плуга піднімають, щоб відстань від нижньої точки обода колеса до поверхні землі дорівнювала гли­бині оранки. Остаточно встановлюють і регулюють плуг на за­дану глибину оранки і ширину захвату під час роботи в полі при прокладанні перших борозен.

Якщо передній і задній корпуси йдуть на різній глибині, змінюють довжину верхньої тяги механізму начіпки трактора. Горизонтальність рами плуга в поперечному напрямі регу­люють, змінюючи довжину правого розкоса начіпної системи.

Ширину захвату переднього корпусу регулюють переміщен­ням осі начіпки вправо або вліво відносно рами плуга. Якщо весь плуг відхиляється в поле або в борозну, то переміщують підвіски в кулісі за допомогою упорних болтів.

Підготовка поля до оранки і робота орного агрегату. Поле очищають від поживних решток і сторон­ніх предметів, ями і канави засипають, а місця, небезпечні для роботи агрегату, позначають вішками. Потім вибирають напрям руху агрегату, розбивають поле на загінки, відбивають пово­ротні смуги, намічають лінію першого проходу агрегату і доби­рають ширину загінок, яка залежить від довжини гонів.

Ширина поворотної смуги для орних агрегатів, які склада­ються з трактора «Беларусь» і 3-корпусного плуга, повинна ста­новити 8—10 м, для тракторів ДТ-75, Т-74 з 5-корпусним плу­гом — 18—20 м, а для трактора Т-130 з плугами до 10 корпу­сів — 22—ЗО м.

Залежно від розміру, конфігурації і рельєфу поля вибирають

Мал 16. Оранка з чергуванням усклад і врозгін:

I, II. Ill, IV, V - загінки.

 

напрям руху орного агрегату. Найвигідніший напрям руху — це напрям уздовж довшої сторони поля. Але не завжди можливий цей напрям, бо, згідно з агротехнічними вимогами, напрям оранки доцільно щороку змінювати, а на схилах можна орати лише впоперек схилу. •

Як правило, тоновим способом орють всклад і врозгін. Під час оранки всклад у середній частині загінки утворюється звальний гребінь, а при оранці врозгін — розгінна борозна. Коли орють тільки врозгін, кількість розгінн'йх борозен на полі дорівнюватиме кількості загінок.

Щоб зменшити кількість розгінних борозен і звальних гребе­нів, застосовують комбінований спосіб оранки, при якому чергу­ється оранка всклад і врозгін. Спочатку всклад виорюють загін­ку Z (мал. 16), потім загінку III. Із загінки III агрегат прохо­дить на загінку II і розорює її врозгін. При цьому способі оранки кількість звальних гребенів і розгінних борозен змен­шується майже вдвоє. Розрахунки показують, що комбінований спосіб для оранки довгих ділянок найвигідніший.

На коротких ділянках доцільно застосовувати комбіновану безпетльову оранку (мал. 17). При цьому способі спочатку роз­орюють загінку врозгін звичайним способом. Коли посередині загінки залишається смуга, при розорюванні якої не можна по­вернутися без петлі, починають орати суміжну загінку. її розо­рюють також врозгін і до тих пір, поки смуга стане такою, що

 

при її розорювайні не можна повернутися без петлі. Тоді ці дві смуги доорюють всклад. При цьому способі петлі мож­на позбутися тільки тоді, коли ширина загінки буде більшою від восьми радіусів повороту орного агрегату.

Одним з головних джерел підвищення продуктивності орних агрегатів е робота на підвищених швидкостях. До­свід передовиків сільського господарства і результати до­сліджень науково-дослідних закладів показують, що на оранці при застосуванні плугів із звичайними корпусами мож­на працювати з швидкістю 7—7,5 км/год, а при застосу­ванні нових швидкісних плу­гів — до 9—10 км/год.

При підвищеній швидкості якість оранки поліпшується: ріл­ля виходить більш злитою, добре кришиться скиба, зникають гребені, тому на окремих ділянках навіть відпадає потреба пускати вслід за плугами борони.

Контроль якості оранки. Якість оранки характе­ризується додержанням заданої глибини, перевертанням скиби, приорюванням рослинних решток і добрив, відсутністю недорі- зів скиб і огріхів. Якість роботи плуга перевіряють систематич­но, особливо на початку оранки. Глибину оранки замірюють через кожні 3—4 м на довжині 40—50 м. Слід пам’ятати, що для першого проходу плуг установлюють окремо, причому гли­би на оранки не буде однакова для всіх корпусів. На відкритій борозні глибину оранки вимірюють лінійкою або борозноміром. Відхилення від заданої глибини не повинно перевищувати 1 см.

Техніка безпеки. Під час роботи плуга забороняється причіплювачу бути на плузі, не обладнаному спеціальним си­нінням, а також регулювати глибину оранки. Замінювати ро­бочі органи або підтягати їх кріплення можна тільки при іаглупнчіому двигуні або на відчепленому плузі.

При шинному забиванні робочих органів рослинними решт­ками, і ниєм, грунтом тощо плуг зупиняють і усувають неполад­ки При не ніачному забиванні робочих органів і нависанні на них (іур'иіііп їх очищають під час руху спеціальним чистиком.

 

6. Борони

Борони застосовують для поверхневого розпушування грун­ту, руйнування кірки, вирівнювання поверхні ріллі, розбивання грудок, знищення бур’янів, а також для загортання мінераль­них добрив і насіння.

За типом робочих органів розрізняють борони зубові і дис­кові. Зубові обладнують зубами квадратного а (мал. 18) і круг­лого б перерізу, ножеподібної в та лапчастої г форми.

Зіуби квадратного перерізу загострюються несиметрично і мають одне ребро пряме, а всі інші скошені. На рамі зуби Прямим ребром установлюють в одному напрямі. При роботі зубів прямим ребром уперед борона розпушує грунт на всю глибину ходу зуба. При роботі скошеним ребром уперед грунт розпушується лише верхньою частиною зуба до скошеної части­ни, а шар, який лежить нижче, ущільнюється скосом зубів на глибину 3—5 см.

Зуби круглого перерізу і ножеподібної форми розпушують грунт по всій глибині ходу зубів.

Зуби лапчастої форми розпушують грунт і підрізають бур’яни на ширині захвату лапи.

У дискових боронах робочим органом є сферичний диск та­кої самої конструкції, як у дискового лущильника. Робочий процес дискових борін відрізняється від робочого процесу дис­кових лущильників тим, що диски борін поставлено під меншим кутом атаки, внаслідок чого менше переміщується грунт.


Борона зубова важка БЗТС-1,0 (Б — борона, 3 — зубова, Т важка, С — швидкісна, 1,0—ширина захвату в грунту після оранки, знищення сходів бур’янів, боронування озимих та технічних культур на підвищених швидкостях. Робочим органом борони є зуб квадратного перерізу. Рама борони складається із по­здовжніх навхрест розміще­них планок і двох поперечних планок з прикріпленими до них причіпними гаками. На перетині планок закріплені зуби.

Борона агрегатується з трактором за допомогою зчі­пок, а також може працювати н агрегаті з плугами, культи­ваторами та сівалками. Ро­боча швидкість, до 12 кмігод.

Мал. 19. Сітчаста борона БСО-4,0.

 

Борона зубова середня БЗСС-1,0 мае те саме при- значення, що й борона БЗТС-1,0. За будовою вона теж подібна до неї, але тиск на один зуб менший. Агрегатується так само І має таку саму швидкість.

Борона ЗБЗЛ-1,0 (3—кількість ланок, Б — борона, 3 — зубова, Л— лапчаста, 1,0 — ширина захвату одної ланки в лі) призначена для передпосівного обробітку пару, розпушування грунту на глибину до 8 см і підрізання бур’янів. Робочими орга­нами є лапчасті зуби шириною 75 мм і прикочуючі коточки. За будовою нагадує борону БЗТС-1,0, але до неї чіпляють ще реб­ристі котки для прикочування грунту. Агрегатується з тракто­рами Т-25, Т-40, Т-40А, «Беларусь», Т-38М, МТЗ-80/82 та ЮМЗ-6. Робоча швидкість до 6 кмігод.

Борона БСО-4,0 (Б — борона, С — сітчаста, О — полег-





 

шена, 4,0 — ширина захвату в метрах) призначена для зни­щення бур’янів, розпушування верхнього шару грунту, руйну­вання кірки на посівах кукурудзи, озимих і ярих у період появи сходів, а також для боронування гребеневих посадок картоплі, «робочими органами борони є зуби круглого перерізу з тупи- мжжінцями. Борона БСО-4,0 (мал. 19) складається з двох сек- ц® Кожна секція являє собою рамку, всередині якої розміщена сдааста борона, утворена з попарно рухомо з’єднаних між со- figto зубів. Така конструкція забезпечує добре копіювання по- Жфхні поля. Глибина обробітку грунту — до 3—4 см. Робоча -швидкість — до 6,5 км)год. Борону БСО-4,0 навішують на трак- Фор Т-25.

у Борона ЗБДН-2,0 (3 — кількість секцій, Б — борона, Д — дискова, Н —начіпна, 2,0 — ширина захвату однієї секції в мет­рах) призначена для передпосівного розпушування грунту, лу­щення стерні і поліпшення луків. Ширина захвату борони—6 лі, глибина обробітку грунту — до 12 см.

Борона ЗБДН-2,0 складається з трьох дискових двослідних борін БДН-2,0. Кожна борона БДН-2,0 (мал. 20) складається з передньої 3 і задньої 4 трубчастих рам, зварених між собою. До кінців труб шарнірно прикріплено по дві батареї 5. Кожна ба­тарея складається з шести дисків діаметром 445 мм. Задні ба­тареї відносно передніх установлено із зміщенням. Для навішу­вання борони на трактор або на зчіпку на рамі є стояки 2. Для збільшення заглиблення робочих органів борона має площадку для баласту. Кут атаки дисків батарей регулюється в межах від 0 до 25° за допомогою важелів 1 із зубчастими секторами.

Борону ЗБДН-2,0 агрегатують з трактором ДТ-54А за допо­могою напівначіпної зчіпки, СН-54А. Борону БДН-2,0 можна навішувати на трактори Т-40, Т-38М. або «Беларусь».

§ 7. Котки

Котки застосовують для розбивання грудок, вирівнювання ■•.поверхні поля, ущільнення грунту, щоб підняти вологу до ви­сіяного насіння, і для прикочування зеленого добрива перед оранкою.

Коток ЗКВГ-1,4 (3 — кількість ланок, К — коток, В — во-

Мал. 21. Коток водоналивний гладенький ЗКВГ-1,4.

 

доналивний, Г — гладенький, 1,4—ширина захвату однієї лан­ки в метрах) складається з трьох металевих пустотілих бараба­нів (мал. 21). Довжина кожного барабана — 1,4 м, діаметр — 0,7 м. Місткість барабана для заповнення водою — 500 л. За­ливається вода в барабан через отвір, який закривається проб­кою. Поверхню барабана очищають від грунту, що налипає під час роботи, чистики. Ширина захвату котка — 4 л/.

Коток ЗКВГ-1,4 агрегатують з тракторами Т-25, Т-40. Робо­ча швидкість — до 6 км/год.

Коток кільчасто-шпоровий ЗККШ-6 (3 — кіль­кість ланок, К — коток, К — кільчастий, Ш — шпоровий, 6 — ширина захвату однієї ланки в метрах) призначений для роз­пушування з ущільненням підповерхневого шару, а також для вирівнювання поверхні зораного поля та розбивання грудок. Складається він із трьох секцій. Основою кожної секції є рама, на якій встановлена вісь з вільно закріпленими кільцями з шпо­рами. Зверху на рамі — по два ящики для баласту. Питомий тиск на грунт регулюється зміною кількості баласту. Робоча швидкість до 12 км/год. Агрегатується з тракторами Т-40, Т-40А, «Беларусь», а також з тракторами класу 3 і 5 тс.

§ 8. Культиватори для суцільного обробітку грунту

Суцільна культивація забезпечує розпушення верхнього шару грунту і водночас знищує бур’яни.

Залежно від способу приєднання до трактора культиватори бувають причіпні і начіпні.

Основні робочі органи культиваторів — лапи. Але культи­ватори можна обладнати також підгортальниками, лапками- поличками, голчастими дисками та підживлюючими ножами.

Залежно від призначення і форми лапи поділяють на два типи: полільні і розпушувальні. Полільні лапи бувають одно­бічні плоскорізальні (бритви), стрілчасті плоскорізальні і стріл­часті універсальні; розпушувальні — долотоподібні, оборотні (наральникові) і списоподібні.

Однобічні плоскорізальні лапи (мал. 22, а) застосовують для першого міжрядного обробітку грунту на глибину 4—6 см і для проріджування (букетування) рослин. Лапи бувають праві і ліві з шириною захвату від 85 до 182 мм. Робоча частина лапи — полиця, яка підрізує шар грунту і частково його роз­пушує. Вертикальний щиток на однобічній плоскорізальній лапі виконує роль вертикального ножа і водночас захищає молоді рослини від загортання землею.

Стрілчасті плоскорізальні лапи (мал. 22, б) застосовують у комплекті з однобічними плоскорізальними лапами також для обробітку грунту на глибину 4—6 см. Ширина захвату — від 145 до 330 мм.

 





а — однобічна плоскорізальна лапа; б стрілчаста плоскорізальна лапа; в—стріл­часта універсальна лапа; г розпушувальна долотоподібна лапа; д розпушувальна оборотна лапа; е — списоподібна лапа; є — підгортальник; ж — лапа-полиця; з — гол­частий диск; і — підживлювальннй ніж; к полільні зуби.

Стрілчасті універсальні лапи (мал. 22, в) підрізують бур’яни і добре розпушують грунт. Ними можна обробляти грунт на глибину до 15 см. Ширина захвату лап від 220 до 330 мм.

Розпушувальні долотоподібні лапи (мал. 22, а) застосовують для розпушування міжрядь на глибину до 16 см, розпушуваль­ні оборотні (мал. 22, д) і списоподібні (мал. 22, е) лапи —для розпушування перед сівбою.

Підгортальники (мал. 22, е) призначені для підгортання культурних рослин і для нарізання поливних борозен. Підгор­тальник складається з корпусу, до якого внизу прикріплено носок для розрізування і розпушування грунту. У верхній час­
тині до корпусу приєднано крила. Поверхня корпусу і його крила розпушують грунт, піднімають угору і зміщують убік. Глибина підгортання — до 12 см.

 

Лапи-полиці (мал. 22, ж) застосовують для підгортання картоплі та інших культур. Вони підрізають бур’ян, розпу­шують грунт у міжряддях, частину грунту відкидають на за­хисну зону біля куща картоплі і засипають бур’ян, що там був.

Голчасті диски (мал. 22, з) застосовуються для руйнування кірки і знищення бур’янів у рядках вирощуваних рослин. Голки дисків під час перекочування останніх заглиблюються в грунт до 9 см і руйнують кірку та виривають сходи бур’янів.

Підживлювальні ножі (мал. 22, і) призначені для внесення сухих мінеральних добрив у грунт з одночасним його розпушу­ванням.

Полольні зуби (мал. 22, к) обробляють захисні зони просап­них культур — знищують бур’яни.

На культиваторах для передпосівного обробітку грунту зде­більшого застосовують розпушувальні і стрілчасті універсальні лапи.

Культиватор КГІН-4А (К — культиватор, П — паровий, Н—начіпний, 4 — ширина захвату в метрах, А — модель) при­значений для передпосівного розпушування грунту на глибину від 5 до 12 см і для знищення бур’янів. Навішують культива­тор на трактори «Беларусь», ЮМЗ-6.

Культиватор (мал. 23) складається з рами /, звареної з труб квадратного перерізу, вертикального стояка 2 і цапф для кріплення до начіпної системи трактора, довгих 5 і коротких 7 грядільних секцій та опорних коліс 8.

До культиватора додають 17 стрілчастих лап (8 лап із за­хватом 270 мм і 9 лап із захватом 330 мм) і 26 розпушуваль­них. Лапи безпосередньо прикріплюють до грядільних секцій.

Мал. 23. Начіпний паровий культиватор КПН-4А:

/ — рама; 2—стояк; 3 — натискна пружина; 4 — натискна штанга; 5 —довга гря­дільна секція; 6—лапа; 7 — коротка грядільна секція; 8 — опорне колесо.

 

Секції спереду шарнірно з’єднані з переднім брусом рами, а Із Яйднім брусом — через натискні штанги 4 з пружинами 3. Таке кріплення дає можливість лапам добре копіювати поверхню.

Стрілчасті лапи на культиваторі встановлюють у два ряди, а розпушувальні — в три. Глибину ходу стрілчастих лап регу­люють, змінюючи висоту опорних коліс і кут входження лапи.

За допомогою гідромеханізму трактора культиватор підні­мають з робочого положення в транспортне.

Промисловість почала випускати модифікований культива­тор КПН-4Г, який має те саме призначення і будову що й куль­тиватор КПН-4А.

Культиватор КПГ-4 (К—культиватор, П — паровий, Г гідрофікований, 4 ширина захвату в метрах) призначе­ний для обробітку парів і знищення бур’янів. Чотири культи­ватори агрегатують з трактором К-700 за допомогою гідрофіко- ваної зчіпки СП-16, а один — з Т-40, Т-40А.

Робочі органи на культиваторі КПГ-4 такі, як і на культи­ваторі КПН-4А. Регулюють глибину ходу робочих органів І піднімають та опускають їх у робоче положення гідравлічною системою трактора.

Для роботи на підвищених швидкостях використовується культиватор КПС-4, який виготовляється в причіпній і начіпній модифікаціях. За будовою він нагадує культиватор КПГ-4.

Культиватор КРН-3,5 (К культиватор, Р — розпушу­вач, Н начіпний, 3,5 —ширина захвату в метрах) призначе­ний для глибокого розпушування грунту перед сівбою і для знищення бур’янів.

На культиваторі встановлюють стрілчасті або розпушуваль­ні лапи. Під час роботи культиватора із стрілчастими лапами глибина обробітку становить не більш як 16 а ширина за­хвату культиватора — 3,35 м; під час роботи з розпушувальни­ми лапами глибина обробітку становить не більш як 25 см, а ширина захвату культиватора — 3,35 см. Глибину обробітку грунту регулюють гвинтовим механізмом, змінюючи положення опорних коліс.

Культиватор КРН-3,5 навішують на трактор ДТ-54А. Підні­мають і опускають культиватор з робочого положення в транс­портне і навпаки за допомогою гідропідйомника трактора.

§ 9. Підготовка машин до роботи І робота агрегатів на суцільному обробітку грунту

Підготовку агрегатів для передпосівного обробітку грунту починають з комплектування агрегатів. Склад агрегатів для передпосівного обробітку грунту визначають, враховуючи меха­нічні властивості грунту, глибину обробітку, забур’яненість, рельєф поля і довжину гонів.

 

Після комплектування агрегату перевіряють технічний стан усіх вузлів і усувають виявлені несправності. Усі ослаблені кріп­лення підтягують, несправні деталі ремонтують або замінюють. Тупі лапи і зуби борін загострюють або замінюють новими.

Для боронувальник агрегатів довжина причепів повинна бу­ти такою, щоб лінія тяги була напрямлена під кутом 10—15° до горизонту.              .

На задану глибину культиватор установлюють на спеціаль­ній зацементованій площадці або на дерев’яному помості, а при відсутності їх—на рівній, добре утрамбованій земляній пло­щадці. Установлюють його так, щоб рама була в горизонталь­ному положенні. Під опорні колеса підкладають підкладки, товщина яких на 2—2,5 см (глибина вдавлювання коліс) менша від заданої глибини обробітку. Стрілчасті лапи встановлюють так, щоб вони по всій довжині леза дотикалися до опорної по­верхні. Розпушувальні лапи повинні також дотикатися до по­верхні. По ширині всі лапи розміщують рівномірно. Стрілчасті лапи повинні перекривати одна одну на 5—6 см, щоб не зали­шався непідрізаний бур’ян.

Культивують і боронують, головним чином, тоновим спосо­бом — «човником», як правило, упоперек до напряму оранки або до напряму попереднього обробітку. Поле перед обробіт­ком очищають від сторонніх решток, вибирають напрям руху агрегату і відбивають на полі поворотні смуги. Якщо е можли­вість робити повороти за межами поля, поворотні смуги не ви­діляють. Ширина поворотної смуги повинна бути кратною ширині захвату агрегату і більшою від трьох радіусів повороту агрегату. Для першого проходу агрегату встановлюють вішки, а суміжні проходи роблять з перекриттям на 10—15 см.

Глибину культивації вимірюють лінійкою, яку заглиблюють у розпушений шар грунту до дна. Можна також визначити її по мітках, нанесених на стояках лап. Якщо нерівномірність гли­бини культивації буде більш як 2 см, то треба відрегулювати встановлення лап.

Техніка безпеки. Щоб запобігти нещасним випадкам, тракторист повинен розпочинати рух агрегату лише за сигна­лом, погодженим з причіплювачем. Під час роботи агрегат}'’ не можна стояти на рамі і сниці культиватора.

Під час руху культиватора, борони або котка забороняється усувати будь-які технічні несправності, мастити і очищати робо­чі органи руками.

Сходячи з трактора, тракторист повинен опустити начіпну машину на землю і встановити важіль гідропідіймача у ней­тральне положення. Ні в якому разі не можна включати важіль піднімання, стоячи на землі біля культиватора.

 

МАШИНИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ

1 ВНЕСЕННЯ ДОБРИВ

§ 10. Способи внесення добрив у грунт.

Агротехнічні вимоги до внесення добрив

Є три способи внесення добрив: до сівби (основний) — су­цільне поверхневе внесення; під час сівби — місцеве; у період росту і розвитку рослин — підживлення. Залежно від способу застосовують відповідні машини. У цьому розділі розглянемо машини, які застосовують для внесення добрив до сівби — для суцільного внесення. Такі машини повинні мати просту будову, бути зручними для встановлення на висівання заданої норми добрив, а також легко очищатись від добрив. Вони мають за­безпечувати такі агротехнічні вимоги до внесення добрив: рів­номірно розподіляти добрива по поверхні поля без огріхів; рів­номірно висівати добрива, незалежно від наповнення бункера; їх робочі органи не повинні ущільнювати добрива.

§ 11. Машини для навантаження

і змішування добрив

Такі трудомісткі процеси, як подрібнення, ^змішування і на­вантаження добрив, виконують подрібнювані, змішувачі та на­вантажувачі.

Подрібнювач ИСУ-4 призначений для подрібнення злежалих мінеральних добрив перед внесенням у грунт, для просівання та змішування добрив. Машина навішується на трактори Т-25, Т-40, Т-40А, «Беларусь» та ЮМЗ-6. Продуктив­ність машини — до 6 т за годину.

Побудований подрібнювач так. До рами 1 (мал. 24) прива­рений бункер 6 з лотком 4 і заслінкою 7. У бункеру на валу встановлено подрібнювач 5, крилач, ножі 10, вивантажувальні скребки З та сектори 11 з отворами діаметром 5 мм. Вал приво­диться в рух через редуктор 2 від карданного вала 8.

Працює подрібнювач добрив так. Засипані в бункер добри­ва тримає заслінка 7, а ножі 10 подрібнюють і просівають через отвори в секторах 11. Просіяні добрива вивантажувальними скребками 3 подаються до кидалки і останньою виводяться з машини. Під час змішування і просівання добрив заслінку 7 виймають.

 

Навантажувач - буль­дозер ПБ-35 (П — наванта­жувач, Б бульдозер) при­значений для навантажування в транспортні засоби з штабе­лів і куп добрив, торфу, гною, піску та інших малосипких матеріалів. Навішують його на трактори Т-74 і ДТ-75.

Навантажувач складається з таких основних вузлів: стрі­ли піднімання 4 (мал. 25), задньої балки 1, боковини зад­ньої балки 2, кронштейна З, ковша 5, гідравлічних цилінд­рів та бульдозерної лопати.

Залежно від (умов роботи навантажувач може працюва­ти фронтально і перекидати гній через себе. Піднімають стрілу і перекидають ківш гідроциліндрами, які приво­дяться в дію від гідросистеми трактора. При навантаженні соломистого гною на ковші встановлюють змінні зуби.

Планувальні роботи прово­дять бульдозерною лопатою. Для стійкого ходу ножа лопа­та має опорні лижі. Вантажо­підйомність навантажувача 1200 кгс, місткість ковша — 0,6 л/3, продуктивність — до 57 ті год. Висота навантажу­вання при перекидному спо­собі 2330 мм.

Мал. 25. Навантажувач-бульдозер ПБ-35:

/ — задня балка; 2—боковина; '/ — крон­штейн; 4 — стріла піднімання; 5 — ківш; 6 — гідроциліндр ковша; 7 — гідроциліндр стріли.

 

§ 12. Машини для розкидання органічних

добрив

Гноєрозкидач 1-ПТУ-3,5 призначений для транспорту- вання і розкидання на поверхні поля гною, компостів, вапна та інших добрив. Монтують на одноосьовому тракторному причепі, агрегатують з трактором «Беларусь», обладнаним гідросистемою і приводом гальмівної системи причепа; ширина розкидання — до 3,5 м\ продуктивність — до 60 тігод.

Гноєрозкидач складається (мал. 26) з розкидального при­строю 5, ланцюгово-планчастого транспортера 7, встановленого в кузові 4, рами 7, причепа 2, пневматичних ходових коліс 8, пе­редавального механізму.

Розкидальний пристрій складається з двох шнекових бара­банів: верхнього розкидального і нижнього подрібнювального.

Барабани і транспортер приводяться в дію від вала відбору потужності трактора через карданний вал і редуктор. У кузов навантажують добрива, а під час роботи розкидача планки транспортера переміщують їх до розкидального пристрою, де нижній барабан подрібнює, а верхній розкидає по поверхні поля

Гноєрозкидач 1-ПТУ-4 має те саме призначення і бу­дову, що й і-ПТУ-3,5, але в нього більша вантажопідйомність

Заправник рідких добрив ЗУ-3,6 (3 — заправник, У >— добрив, 3,6 — місткість цистерни в кубометрах) призначе ний для відкачування рідких органічних добрив, аміачної води гербіцидів та отрутохімікатів, заправляння машин для внесення

Мал. 26. Гноєрозкидач І-ЛТУ-3,5;

І — рама; 2 — причіп; 3— захисна сітка; 4 — кузов; 5 — розкидальний пристрій; б — боковина розкидача; 7 — ^анцюгово-планчастий гоанспортер; в — колеса.


 

Мал. 27. Схема заправника рідких добрив ЗУ-3,6:

/ — рама; 2 — напірно-вакуумний пристрій; 3 —заправна штанга; 4 цистерна; 5 — розливний пристрій; 6 пневматичні колеса.

 

добрив та обприскувачів, а також для розливання гноївки по полю. Агрегатується з тракторами типу «Беларусь». Ширина розливання до 8 м.

Заправник складається з рами 1 (мал. 27), встановленої на пневматичних колесах 6, цистерни 4 з затворами, напірно-ва­куумного пристрою 2, заправної штанги 5, розливного пристрою 5 та пневматичної мішалки.

Процес відкачування машиною ЗУ-3,6 відбувається так. Агрегатом під’їжджають до місця відкачування рідини. За до­помогою гідравлічної системи трактора заправну штанпу повер­тають на потрібний кут, опускають заправний рукав у рідину і відкривають затвор штанги. Потім закривають заслінку напір- новакуумного пристрою, встановленого на вихлопній трубі трактора, і підвищують оберти двигуна. Внаслідок швидкого потоку газів у змішувальній камері створюється розрідження, під дією якого відсмоктується повітря з цистерни. За рахунок цього в цистерну по рукаву надходить рідина. За наповненням цистерни стежать через оглядове вікно і рівнеміром. Після на­повнення цистерни до потрібного рівня закривають затвор за­правної штанги, відкривають заслінку напірно-вакуумного пристрою і піднімають, повертають і вкладають на місце штангу.

Щоб розлити гноївку по полю, перекривають крани мішалки і напірно-вакуумного пристрою, і вихлопні гази таким способом скеровують у цистерну. Відкривають затвор розливного при­строю І підвищують обороти двигуна. Під дією тиску вихлопних газів, що надходять у цистерну, забезпечується рівномірне роз­ливання рідини.

 

Пневматична мішалка працює так. Закривають заслінку напірно-вакуумного пристрою, як під час заправляння рідини в цистерну, відкривають кран мішалки і включають двигун. Внаслідок розрідження в цистерні повітря ззовні через трубу мішалки засмоктувалось і проходило через отвори в трубі, роз­міщеній в цистерні, забезпечуючи цим перемішування робочої рідини.

Внесення гноївки на одиницю площі регулюють зміною ши­рини поливної смуги (поворотом розплющувана), заміною жик­лерів (діаметром 20, ЗО або 38 мм) та зміною швидкості руху агрегату.

§ 13. Машини для внесення мінеральних добрив у грунт

Розкидач-сівалка тукова РТТ-4,2 (Р — розкидач,. Т — туків, Т — тарілчастий, 4,2 — ширина захвату в метрах) призначена для розкидання мінеральних добрив по поверхні грунту. Розкидач РТТ-4,2 причіпний І агрегатується з трактора­ми «Беларусь», Т-40 і Т-40А.

Складається розкидач-сівалка із зварної рами 9 (мал. 28),. що спирається на два задні колеса 8 і передок 2 з самоуста- новними колесами 10, тукового ящика 3 з ворушилкою 4, туко­висівних тарілок 5, щита 7 та передавальних механізмів.

У дні ящика є одинадцять напівкруглих отворів, під якими встановлено висівні тарілки 5. Зовні ящика над тарілками вста­новлено вал скидачів, на якому закріплено над висівною части­ною кожної тарілки по два дволопатевих скидачі 6.

Зовні на задній частині ящика розміщено ^регулятор, яким регулюють кількість висівання добрив, змінюючи зазор між дном тарілки і заслінкою.

Туковисівні тарілки приводяться в рух від лівого приводно­го колеса.

Працює розкидач так. Добрива, засипані в туковий ящик З, висівними тарілками 5 виносяться за межі задньої стінки ящи­ка, де дволопатеві скидачі 6 вигрібають їх з тарілок і розки­дають по полю.

Розкидач туків РТТ-4,2 може вносити на один гектар від 60 до 1100 кг добрив. Кількість висівання добрив регулюють зміною швидкості обертання тарілок та величиною щілини між дном тарілки і заслінкою.

Розкидач мінеральних добрив 1-РМГ-4 (1 — одповісний, Р — розкидач, М — мінеральних добрив, Г — гід- рофікований, 4 — вантажопідйомність у тоннах) призначений /іля поверхневого внесення мінеральних добрив та вапна. Агре­гатується з тракторами «Беларусь» та ЮМЗ-6. Ширина смуги розкидання добрив 7—9 м, а з вітрозахисним пристроєм—6 м.

 

Мал. 30. Схема підживлювача-обприскувача ПОУ:

І і ІЗ — резервуари; 2 кульовий клапан; 3 — рівнемір; 4 триходовий кран; 5—запобіжна сітка; 6 — ежектор; 7— повітряний шланг; S — гідромішалка; 9 рукав гідромішалки; 10—вентиль; //—редукційно- запобіжний клапан; 12— манометр; 14 триходовий кран; 15— за­бірний шланг; 16 — фільтр; /7 — всмоктувальна магістраль; 18 трійник для приєднання брондспойтів; 19 — манометр; 20 регулювальний кла­пан; 21 нагнітальна магістраль; 22 — насос; 23 гідроклапан; 24 розподільна штанга; 25 — підживлювальна трубка; 26 сифон-нагро- маджувач: 27 поплавок; 28— жиклер.

 

Заправляють резервуари так. Встановлюють триходові крани 4 і 14 на забирання рідини і спрямовують вихлопні гази від вихлопної труби до ежектора. Виходячи з великою швид­кістю, вихлопні гази з ежектора 6 відсмоктують повітря з ре­зервуарів / і 13. Під дією створюваного розрідження в резер­вуарах рідина із заправного візка чи якоїсь іншої місткості через забірний шланг 15, триходовий кран 14 і всмоктувальну магістраль надходить до резервуарів.

Як тільки досягнуто потрібного рівня, кульовий клапан 2 спливає і закриває отвір, через який відсмоктується повітря з резервуарів, і надходження аміаку в резервуари припиняється. Після заповнення триходовий кран 14 встановлюють у поло-
ження, при якому резервуари сполучаються з всмоктувальною магістраллю насоса.

 

Внесення рідини відбувається так. Рідина з резервуарів че­рез фільтр 16 і всмоктувальну магістраль засмоктується насо­сом 22 і через нагнітальну магістраль 21, регулювальний кла­пан 20 надходить до розподільної штанги 24. Від останньої через живильні трубки 25 аміачна вода надходить у грунт.

Тиск у напірній магістралі встановлюється регулювальним клапаном 20 і контролюється за манометром 19. Зайва рідина через редукційно-запобіжний клапан 11 переливається у всмок­тувальну магістраль насоса. Частина рідини через вентиль 10 і рукав 9 надходить до гідромішалок 8, забезпечуючи перемішу­вання рідини в резервуарах. Якщо потреби в перемішуванні рідини немає, то вентиль 10 перекривають.

Сифони-нагромаджувачі 26 запобігають підтіканню водного аміаку і обпіканню ним рослин на поворотах під час виглиблен- іія робочих органів, а також забиванню живильних трубок 25 грунтом.

Триходовий кран 4 встановлюють у положення залежно від рідини, технологічного процесу і температури повітря. Коли заправляють резервуари, він сполучає їх з ежектором. Коли вносять водний аміак, а температура повітря порівняно висока, кран встановлюють так, що він ізолює резервуари від атмосфе­ри, Коли обприскують гербіцидами або вносять водний аміак, а температура повітря нижча від 10°С, триходовий кран 4 вста­новлюють у таке положення, що резервуари сполучаються з атмосферою.

§ 14. Підготовка машин до роботи е

і технологія внесення добрив

Перед виїздом у поле перевіряють технічний стан і роботу всіх робочих органів і механізмів машини, усувають виявлені неполадки і орієнтовно встановлюють машину на норму вне­сення добрив. При першому проході агрегату в полі переві­ряють правильність установки машини на норму внесення доб­рив, Для цього в кузов розкидача або в бункер сівалки заси­нають точно зважену певну кількість добрив І розсівають їх. .Замірявши площу, на якій розсіяно добрива, визначають фак­тичну норму внесення добрив за формулою:

Q. 10000
q = -—$тсіга ,

ну Q вага розкиданого добрива, тс; S — площа, на якій роз­кидано добриво, м2.

Якщо норма q не відповідає встановленій агротехнікою, то відповідно регулюють машину.

 

Регулюючи машину на норму внесення рідких добрив у грунт, визначають (для певних умов) ширину захвату агрегату,, швидкість руху його та кількість підживлювальних трубок і об­числюють хвилинну витрату рідини через один жиклер:

B-v-Q

600п ЛХв

де В — ширина захвату, м; v — швидкість руху агрегату, км/год; Q норма внесення добрив, л/га\ ті ~ кількість піджив­лювальних трубок.

Знаючи 7і, в таблиці інструкції знаходять відповідні дані про діаметр жиклера і робочий тиск у магістралі. Встановлюють підібрані жиклери, а тиск перепускного клапана регулюють так, щоб він був на 1,25—2,5 кгс/см2 більший, ніж робочий.

Перевірку справжньої витрати добрив проводять вибіркою з кількох жиклерів і визначенням середнього значення. Справжню витрату обчислюють за формулою:

п-7г 600
Q = ліга.

Добуту величину Q порівнюють із заданою нормою.

Для внесення добрив, як правило, застосовують човниковий спосіб руху агрегату. Машину щодня після закінчення роботи очищають від решток добрив і бруду, а резервуари гноївкороз­кидачів промивають. Якість внесення добрив контролюють на початку роботи і після її закінчення, а також 2—3 рази за змі­ну. При цьому перевіряють рівномірність і додержання норми внесення добрив.

Техніка безпеки. Під час роботи на машинах для вне­сення добрив слід додержувати правил техніки безпеки. Перед пуском агрегату треба закрити кришки тукових ящиків. Пере­давальні механізми машин мають бути закриті запобіжними щитками. Робітники, які працюють на машинах для внесення мінеральних добрив і вапна, повинні носити запобіжні окуляри.

Особливо треба бути обережним, працюючи на гербіцидно- аміачній машині. Обслуговуючий персонал повинен пройти спе­ціальний інструктаж і мати спецодяг, протигази та аптечки. Категорично забороняється прочищати, надівати на шланги на­конечники, якщо в резервуарі або у розподільній штанзі є тиск. Манометри машин треба систематично перевіряти.

 

ПОСІВНІ І САДИЛЬНІ МАШИНИ.

ТЕХНОЛОГІЯ МЕХАНІЗОВАНОЇ СІВБИ І САДІННЯ

§ 15. Призначення і класифікація сівалок і саджалок. Способи сівби та агротехнічні вимоги до неї

Сівалки призначені для висівання насіння сільськогосподар­ських рослин окремо або з одночасним внесенням мінеральних добрив.

Саджалки призначені для садіння бульб, коренів або розса­ди сільськогосподарських культур окремо або з одночасним внесенням мінеральних і органічних добрив.

Є два способи сівби і садіння сільськогосподарських куль­тур: розкидний і рядковий.

При розкидному способі насіння розкидають по поверхні поля і потім загортають боронами. Тепер цим способом висі­вають насіння деяких трав і розкидають добрива.

Основний спосіб сівби і садіння рядковий. Розрізняють зви­чайний, вузькорядний, перехресний, широкорядний, стрічковий, пунктирний, гніздовий, квадратний та квадратно-гніздовий ряд­ковий спосіб сівби.

Звичайна рядкова сівба полягає в тому, що насіння роз­міщують в грунті рядками, відстань між якими (міжряддя) ста­новить 12—15 см. Застосовують рядковий спосіб*сівби для зер­нових та інших культур, які не потребують міжрядного обро­бітку.

Вузькорядна сівба подібна до звичайної рядкової, але з меншим міжряддям (6—8 см}. При цьому досягають більш рівномірного розподілу насіння в грунті; форма площі живлення наближається до квадрата, що сприяє збільшенню врожаю.

Перехресна сівба полягає в тому, що сівалку встанов­люють на половину норми висіву і сіють звичайним рядковим способом у двох взаємно перпендикулярних напрямах. Така сівба забезпечує більш рівномірний розподіл насіння в грунті і збільшує врожай, хоч при ній затрати праці дещо більші.

Широкорядна сівба — це звичайна рядкова сівба з широкими міжряддями (від ЗО до 70 см, а інколи й більше). Застосовують цей спосіб для висівання культур, кожна рослина VI к их потребує великої площі живлення І міжрядного обробітку.

Стрічкова сівба — різновидність рядкової сівби, при якій кілька рядків (24) становлять стрічку. Відстань між ряд-
ками в стрічці менша, а між стрічками більша. Міжряддя між стрічками можна обробляти.

 

Пунктирна сівба (однозернова) полягає в тому, що на­сіння в рядку розміщують по одній насінині на однаковій від­стані одна від одної. При такому розміщенні насіння створю­ються найсприятливіші умови для розвитку рослин.

Г н і з д о в а сівба полягає в тому, що в кожному рядку на­сіння розміщують порціями (гніздами) — по 2—3 і більше насі­нин з однаковими інтервалами (міжгніздями) між ними.

Квадратна і квадратно-гніздова сівба полягає в тому, що у вершинах кутів квадратів на однаковій відстані в поздовжньому і поперечному напрямах розміщують по одній насінині (рослині) або по кілька насінин. Така сівба дає мож­ливість проводити механізований перехресний обробіток, що значно зменшує затрати ручної праці.

Класифікують сівалки і саджалки за різними ознаками.

За способом сівби сівалки поділяють на розкидні, рядкові, гніздові, квадратно-гніздові та пунктирні; за призначенням — на зернові, зерно-трав’яні, комбіновані (зерно-тукові), овочеві, льняні, бурякові, кукурудзяні, бавовникові та ін.; за способом агрегатування з трактором — на причіпні і начіпні.

За способом садіння саджалки поділяють на рядкові, гніз­дові та квадратно-гніздові; за призначенням — на картоплеса­джалки і розсадосадильні машини.

Сівба одна з найвідповідальніших робіт у процесі виро­щування сільськогосподарських культур. Під час сівби слід до­держувати таких агротехнічних вимог: сівбу треба розпочинати в установлені для кожної культури строки. Насіння слід рівно­мірно розміщувати по всій площі і в рядках та загортати воло­гим грунтом на однакову глибину. Сівбу проводити рівними рядками з однаковими міжряддями, не допускаючи огріхів і пересівів. Засіяне поле повинно мати рівну поверхню.

§ 16. Загальна будова і фізичні основи роботи комбінованої рядкової сівалки

Рядкові комбіновані сівалки призначені для сівби зернових та інших культур рядковим способом з одночасним внесенням мінеральних добрив.

Кожна комбінована сівалка (мал. 31) складається з рами /, опорно-приводних коліс 6, ящиків з відділеннями для насіння 2 і туків 3, механізму передачі руху від коліс до висівних апара­тів, механізму піднімання і опускання сошників 11, причіпного або начіпного пристроїв та робочих органів.

Робочі органи комбінованої рядкової сівалки: висівні апара­ти насіння 7, висівні апарати туків 4, насіннєпроводи 8, сошни­ки 9 та загортачі 10.

 

2

Мал. Зі. Технологічна схема комбінованої рядкової сівалки:

І — рама; 2 насіннєво відділення ящика; З тукове відділення ящика; 4 — висівний апарат туків; 5 лоток; 6 опорно-при­водне колесо; 7 висівний апарат насіння; 8— насіннєпровід; 9 сошник; 10— загортачі; 11—механізм піднімання сошників.

 

Комбінована рядкова сівалка працює так. Підготовлений по­сівний матеріал засипають у насінне відділення ящика 2 сівал­ки, а мінеральні добрива — у тукове відділення*,?. З ящика са­мопливом насіння надходить до висівних апаратів насіння 7, з яких подається у насіннєпроводи. Останні спрямовують насін­ня до сошників 9, що утворюють у грунті борозенку, укладають насіння на дно її і загортають його вологим грунтом. Остаточно загортають насіння в грунті загортачі 10. Добрива з тукового відділення ящика також самопливом надходять до висівних апаратів туків, які подають їх до лотків 5. Останні спрямо­вують добрива до насіннєпроводів, звідки вони надходять до сошників і загортаються одночасно з насінням в грунт.

§ 17. Робочі органи рядкових сівалок

Висівний апарат. Є кілька типів висівних апаратів— котушковий, котушково-штифтовий, дисковий, щітковий та ін.

На рядкових сівалках установлюють здебільшого котушкові і котушково-штифтові висівні апарати.

 

Найпоширеніший універсальний висівний апарат котушково­го типу (мал. 32). Він складається з штампованої насінної ко­робки 5, прикріпленої до дна насінного ящика під вихідними отворами для насіння. Через насінну коробку проходить валик 2, на якому тримається робоча частина висівного апарата —- рифлена котушка 4 і муфта 1. У бічних стінках коробки є отво­ри. В один отвір встановлено розетку //, а в другий входить холоста муфта /. Розетка разом з встановленою в неї котушкою може вільно обертатися в стінці коробки. Таке з’єднання ко­тушки з коробкою через розетку дає змогу котушці разом з ва­ликом обертатися і переміщуватися в коробці. Муфта / своїми приливками, які входять у прорізи коробки, удержується від обертання і не дає можливості насінню висипатися з коробки. Внизу коробка має відкидний клапан 10, призначений для спо­рожнення висівного апарата. Відкривається клапан за допомо­гою поворотного валика 3.

Котушковий висівний апарат працює так. Котушка, обертаю­чись у коробці, вигортає насіння з простору між дном коробки і котушкою і викидає його через поріжок дна 12 у насіннєпро­від. Якщо котушка буде більше всунута в коробку, то вона більше викидатиме й насіння.

Крім висівних апаратів котушкового типу з штампованою коробкою, випускають висівні апарати, в яких коробка відлита. У цих апаратах дно закріплено шарнірно, тому його можна

Мал. 32. Котушковий висівний апарат:

1 муфія; 2 валик. ./—поворотний валик; -1 — рифлена котушка; 5 корійікь; 6’ - шкала; 7 важіль, регулятора висівання; 8— важіль відкид- ікіи> к.ілиана; {/ пружина, 10відкидний клапан; /7—розетка; 12дно.

 

встановлювати в три положен­ня. Під час висівання дрібного насіння дно встановлюють у верхнє положення, при висі­ванні насіння середнього роз­міру—в середнє і крупного насіння в нижнє положення. Для спорожнення висівних апаратів дно опускають зовсім.

На нових уніфікованих зернових сівалках С3-3,6 та СЗУ-3,6 встановлено висівні апарати дещо відмінні від розглянутих. В них у нижній частині штампованої насінної коробки на валу змонтовано спорожнювальний клапан, по­ложення якого регулюється залежно від розміру насіння.

Коли висівають насіння зернобобових культур, зазор між ниж­нім ребром муфти і площиною клапана повинен бути 810 млі, а для зернових не більше 1—2 мм. Положення клапанів ре­гулюється спеціальним важелем спорожнювання.

Котушково-штифтові висівні апарати застосовують для висівання гранульованих добрив. Складається котушково- штифтовий апарат із стального корпуса 4 (мал. 33), котушки з штифтами 2, розміщеної на валу З, засувки 1 та клапана 5, встановленого на валу 6. Апарати збирають у секції по 12 штук і встановлюють на задній стінці ящика.

Котушково-штифтовий апарат працює так. Під час обертан­ня котушки 2 добрива, які надходять з ящика* захоплюються штифтами котушки і через клапан 5 викидаються з висівного апарата. Кількість добрив, що надходить до висівного апарата, регулює засувка 1. Положення клапана 5 регулюють залежно від вологості добрив. При висіванні добрив нормальної воло­гості клапан встановлюють від котушки па відстані 8—10 мм, при висіванні вологих добрив цю відстань збільшують.

Насіннєпроводи призначені для підведення насіння від висівних апаратів до сошників. Найпоширеніші гумові, спі­рально-стрічкові та лійкоподібні насіннєпроводи.

Гумовий насіннєпровід / (мал. 34) складається з металевої лійки і трубки, виготовленої з прогумованого полотна. Останнім часом почали виготовляти гумові гофровані насіннєпроводи 2,

Спірально-стрічковий насіннєпровід 3 складається із спіра­лі, виготовленої з стальної стрічки, до якої у верхній частині прикріплено мундштук, а внизу — скобу, якою насіннєпровід приєднується до корпусу сошника.

Лійкоподібний насіннєпровід 4 складається із стальних лі-

1 2 3 4

Мал. 34. Насіннєпроводи:

/—гумовий гладенький; 2 гумовий гофрований; 3—спірально-стрічковий; 4—лійко­подібний.

 

йок, з’єднаних між собою ланцюгами. У верхній частині насін­нєпровід має мундштук, а в нижній — скобу. Застосовують такі насіннєпроводи здебільшого для подавання в сошники міне­ральних добрив.

Сошники призначені для утворення борозенки в грунті, укладання насіння на її дно і загортання його грунтом. На сі­валках установлюють анкерні, дискові і полозовидні сошники.

Анкерні сошники (мал. 35) складаються з наральника 3 і розтруба 1. Наральник під час роботи сошника переміщується в

Мал. 35. Анкерні сошники:

а —з гострим кутом входження в грунт; б —з тупим кутом входження в грунт; — комбітжапіїй з тупим кутом входження (кілеподібний); 1—розтруб; 2 щока; З — наральник.

 

Грунті і розкриває борозенку, в яку потрапляє насіння. У Нижній частині розтруб має щоки 2, які затримують верх­ні шари грунту від осипання, коли в борозну лягає насіння. Наральники бувають з гост­рим і тупим закругленим нос­ком. Залежно від цього і роз­різняють анкерні сошники з гострим кутом входження в грунт і тупим (кілеподібний).

Сошники з гострим кутом входження задовільно пра­цюють на чистих грунтах при нормальній вологості. На за­бур’янених грунтах ці сошни­ки забиваються рослинними рештками і загортають насін­ня па різну глибину. Сошник з тупим кутом входження в грунт можна застосовувати лише на добре розроблених грунтах. На таких грунтах він найкраще задовольняє агротехнічні вимоги, укладаючи насіння на ущіль­нене дно борозенки. На погано оброблених грунтах цей сошник загортає насіння на різну глибину.

На комбінованих сівалках застосовують комбіновані анкерні сошники з двома розтрубами. У передній розтруб установлюють тукопровід, через який надходить добриво, а в задній через насіннєпровід — насіння.

Дискові сошники складніші за будовою і значно важчі. Ос­новою дискового сошника є чавунний корпус 4 (мал. 36) з роз­трубом. На спеціальних підшипниках до нього прикріплюють під кутом 10——11° два диски /, а між ними — відбивну пластин­ку 2. Диски встановлюють так, щоб точка їх дотикання місти­лася в передній нижній частині дисків. До корпусу 4 прикріп­люють повідець 5, за допомогою якого сошник приєднується до бруса сівалки. Дискові сошники працюють краще, ніж анкерні, па менш підготовлених грунтах і при підвищеній вологості грунту.

На сівалці СЗУ-3,6, призначеній для вузькорядної сівби, установлюють спеціальний дисковий сошник, в якого диски по­гнівлено під більшим кутом (18°), ніж у звичайного. Такий гшпник під час роботи утворює дві борозенки, а розподільник розподіляє насіння, що надходить від насіннєпроводи, і спрямо­вує його в ці борозенки.

 

§ 18. Рядкові зернові сівалки

Сівалка з е р н о-т у к о в а С3-3,6 (С — сівалка, 3 — зер­нова, 3,6 — ширина захвату в метрах) універсальна, причіпна, призначена для висівання рядковим способом насіння зернових і зернобобових культур з одночасним внесенням мінеральних добрив.

Сівалка складається з рами 1 (мал. 37), ходових коліс 7, двох зерно-тукових ящиків 9, сниці 6 з причіпним пристроєм. Кожний ящик має по два відділення: переднє — для насіння, а заднє — для добрив. Стінка між відділеннями має відкривні вікна; при потребі відділення можна з’єднувати. Під передніми відділеннями встановлено для висівання насіння штамповані висівні апарати котушкового типу 12. До задньої стінки задніх відділень приєднано для висівання гранульованих мінеральних добрив котушково-штифтові висівні апарати. До котушкових ви­сівних апаратів приєднано гофровані насіннєпроводи 13 з про­гумованої тканини.

До сошникового бруса рами шарнірно прикріплені дводис­кові сошники 4. Диски обертаються на шарикоподшипниках. Сошники піднімаються і опускаються через систему важелів за допомогою гідроциліндра 8, встановленого на рамі сівалки. Гід­роциліндр приводиться в дію від гідросистеми трактора.

Загортачі пружинного типу, вони піднімаються і опускають­ся одночасно з сошниками.

У центральній частині між ящиками розміщується зубчасто- ланцюговий передавальний механізм сівалки 11, який передає рух до всіх висівних апаратів. Механізм приводиться в дію від двох опорно-приводних коліс. Змінюючи шестірні механізму,

Мал. 37. Зерно-тукова сівалка С3-3,6:

і— рама; 2— сопипіконнй брус; .3— штанга; 4 — сошник; 5 — механізм піднімання сош- іпи-.ін; 6 —спиця; 7 ходове колесо; 8гідроциліндр; 9— ящик; IV вал механізму підніманим сонники»; // передавальний механізм; /2 — висівний апарат; 13— насіннє­провід.

 

змінюють швидкість обертання валів висівних апаратів, тобто норму висіву. Норму висіву можна також змінювати відповід­ним регулюванням висівних апаратів.

Глибину загортання насіння сошниками регулюють за допо­могою спеціального гвинтового механізму.

Сівалка зернова вузькорядна СЗУ-3,6 (С — сі­валка, 3 — зернова, У — вузькорядна, 3,6—ширина захвату в метрах) призначена для вузькорядної сівби (з міжряддям 7,5 см). Вона уніфікована з сівалкою С3-3,6. Відрізняються ці сівалки будовою сошників.

§ 19. Бурякові сівалки

С і в а л к и-к у л ь г и в а т о р и-росл ино л ід ж и в л ювачі СТСН-6А, 2СТСН-6А (2 — кількість секцій, С — сівалка, Т — точка, С — бурякова, Н — начіпна, 6 — кількість рядків у сек­ції, А — модель) призначені для точної сівби каліброваних однонасінних цукрових буряків з одночасним внесенням у ряд­ки мінеральних добрив.

Сівалки СТСН-6А і 2СТСН-6А відрізняються між собою ли­ше шириною захвату. їх комплектують з уніфікованих секцій. Сівалка СТСН-6А має одну таку секцію, а сівалка 2СТСН-6А— дві, вони з’єднані за допомогою з’єднувального начіпного бруса.

Уніфікована секція складається з таких основних вузлів: зварної рами 2 (мал. 38), основою якої є квадратний трубчас-

А

Мал. 38. Секція сівалки СТСН-6А:

/*-опорно-приводне колесо; 2,— рама; 5 — туковисівний апарат; 4 — тукопровід: 5 бун­кер для насіння; 6 — регулятор глибини ходу сошників; 7 приводне колесо; 8 шлейф;

У —загортач; 10 висівний апарат; 22 насінний сошник; 22—туковий сошник.


6

Мал. 39. Висівний апарат:

/ — бункер для насіння; 2 — відбивач; 3 —накладка; 4ролик; 5 — кор­пус; 6— клин-виштовхувач; 7висівний диск; 8 — гайка-баранець; 9 вал- зубчатка; /0 —кришка.

 

тий брус, двох опорно-приводних коліс 1 з механізмом передачі до туковисівних апаратів, шести секцій робочих органів, трьох туковисівних апаратів 3 та шести тукопроводів 4.

Кожна секція робочих органів складається з бункера для насіння 5, коміркового вертикально-дискового висівного апарата 10, насіннєвого сошника 11, тукового сошника 12, загортачів 9 та приводного колеса з механізмом привода 7. Кріпиться секція робочих органів до бруса секції сівалки за допомогою парале- лограмного механізму начіпки.

Висівний апарат (мал. 39) складається з корпусу 5, в якому на осі встановлено капронову зубчатку з висівним диском 7, вала-зубчатки 9, проміжної зубчатки, ролика 4, відбивача 2 і
двох клинів-виштовхувачів 6. На валі-зубчатці зовні закріплено зірочку, яка через ланцюг приводиться в рух від приводного ко­леса, і ролик. Від вала-зубчатки через проміжну зубчатку рух передається до капронової зубчатки і висівного диска. На цилін­дричній поверхні висівного диска є два рядки комірок. Кожний рядок симетрично прорізаний кільцевою канавкою, призначеною для встановлення клина виштовхувана насіння.

 

Висівний апарат працює так. При переміщенні сівалки по полю приводне колесо секції робочих органів через ланцюгову і зубчасту передачі приводить в обертальний рух висівний диск. Насіння, насипане в бункер, заповнює комірки висівного диска і рухається з ним до ролика, який зчищає з комірок зайве на­сіння, залишаючи тільки по одній насінині в комірці. У нижній частині клиноподібний виштовхувач викидає насіння в боро­зенку, утворену сошником. Насіння загортається грунтом само- осипанням і загортачами. Приводне колесо, що рухається за сошником, ущільнює грунт над борозенкою, сприяючи цим під­веденню до насіння вологи.

Глибину ходу сошників регулюють зміною положення при­водного колеса відносно сошників. Стійкості глибини ходу сош­ників досягають за допомогою натяжних пружин механізму на- чіпки, натяг яких можна змінювати.

Сівалка має 2 додаткові комплекти дисків з двома рядами комірок для фракцій 3,5—4,5 і 4,5—5,5 мм. За окремим замов­ленням завод може додати комплект для підвищеної норми ви­сіву насіння (40—50 шт. на погонний метр) з трьома рядами комірок для фракції 4,5—5,5 мм.

Для зміни норми висіву насіння до сівалки додають 4 комп­лекти змінних зірочок.              *

Для внесення добрив одночасно з висіванням насіння на сі­валці встановлюють туковисівні апарати дискового типу АТД-2.

Апарат АТД-2 складається з бункера 4 (мал. 40) з пояском 24, які встановлено на диску 10, закріпленому на шестірні 20 болтами. Поясок має два отвори, біля яких шарнірно закріплені напрямні скребки 9 з рукояткою, напрямні лійки 11 і шкала 8. Над диском всередині банки встановлено ворушилку 21 з пру­жинними пальцями. Зверху над ворушилкою розміщено чистик 22 для запобігання створенню склепінь. Зверху бункер закри­вається кришкою 2. Всередині бункера розміщується плаваючий скребок-покажчик 1, стержень якого проходить через кришк}' бункера і показує рівень добрив у ньому. Сам скребок частково переміщує добрива від центра до периферії бункера, забезпе­чуючи кращу рівномірність висівання. Диск 10 з шестірнею 20 приводяться в рух від подвійної шестірні 19, встановленої на штирі з капроновою втулкою 13. Подвійна шестірня приводиться в рух від конічної шестірні 15, що встановлена на валу 17. Вал приводиться в рух від опорно-приводного колеса ланцюговою передачею.

 

2

Мал. 40. Туковисівний апарат АТД-2:

а — розібраний; б— складений; 1 — покажчик рівня туків; 2 — кришка; 3 — притискач;

4—бункер; 5—чека; 6 замок; 7— вушко; 8—шкала; 9 напрямний скребок; 10диск; 11лійка; /2 <—кронштейн; ІЗ — капронова втулка; 14 втулка приводного вала; 15 12-зубцева шестірня; 16 щиток; 17 приводний вал; 18—штир; 19— подвійна 12- і 30-зубцева шестірня; 20 45-зубцева шестірня; 21 ворушилка; 22 — чистик; 23— шарнір; 24—поясок; 25 кронштейн; 26— тукопровід.

 

Туковисівний апарат АТД-2 працює так.

Добрива, засилані в бункер, під час обертання диска надхо­дять до напрямних скребків, а від них через отвори в пояску до напрямних лійок.

Норму висіву добрив регулюють зміною відстані між кінця­ми напрямних скребків і внутрішніми стінками пояска. Перемі­щення скребка здійснюється рукояткою, положення якої фік­сується на відповідних поділках шкали.

З’єднувальний начіпний брус сівалки 2СТСН-6А складається з труби, приварених до неї кронштейнів для навішування на трактор, двох куліс, шпренгеля і двох з’єднувальних рухомих замків. Па кронштейнах прикріплено два дискові маркери. Під­німаються маркери одночасно з установленням сівалки в транс­портне положення за допомогою тросів, які прикріплені до крон-
штейна, установленого на тракторі. При опусканні сівалки в ро­боче положення обидва маркери не опускаються, а залишаються в піднятому положенні, зафіксованому автоматами. Для пере­ведення маркера в робоче положення залежно від потреби трак­торист включає фіксуючий автомат, різко потягнувши за відпо­відну мотузку. Сівалку 2СТСН-6А навішують на трактори «Бе­ларусь», Т-38М.

 

З трьох 6-рядкових секцій, якщо обладнати їх спеціальними маркерами, розпушувачами слідів трактора і перехідними рам­ками, можна утворити 18-рядну сівалку для агрегатування з тракторами, обладнаними иапівначіпною зчіпкою СН-35А.

Для роботи на малих ділянках з тракторами малої потуж­ності можна використовувати одну секцію 2СТСН-6А, облад­навши її спеціальною перехідною рамкою.

§ 20. Льонові сівалки

Сівалка СУЛ-48 (С сівалка, У — універсальна, Л — льонова, 48 — кількість рядків) призначена для рядкової сівби льону з міжряддям 7,5 см з одночасним внесенням гранульова­них мінеральних добрив. її можна також використовувати для висівання зернових культур.

Сівалка СУЛ-48 має встановлений на рамі зерно-туковий ящик з двома відділеннями: одне — для насіння льону або зер­нових культур, друге — для мінеральних добрив. Під зерновим відділенням ящика встановлено 48 звужених котушкових висів­них апаратів для висівання насіння, а під туковим — 24 апара­ти котушково-штифтового типу для висівання туків. Під кожним котушково-штифтовим апаратом установлено уюдільник, який розділяє туки на два струмені і спрямовує кожний з них в окре­мий зерновий сошник. Туки змішуються з насінням і надходять через сошник на дно борозенки.

Сівалка обладнана кілеподібними сошниками, розміщеними під рамою в два ряди. Піднімають і опускають сошники двома автоматами. Висівні апарати приводяться в дію від ходових ко­ліс через зубчасто-ланцюговий передавальний механізм, який включається в роботу і виключається автоматично при опускан­ні і підніманні сошників.

Норму висіву насіння регулюють, змінюючи робочу довжину котушок і швидкість їх обертання. Норму висіву туків регулю­ють зміною швидкості обертання штифтових котушок тукови­сівних апаратів, переставляючи шестірні передавального меха­нізму. Ширина захвату сівалки — 3,6 м. Агрегатують її з трак- іпрями «Беларусь» І Т-25.

Сі валка СЛН-48 (С — сівалка, Л — льонова, Н — начіп- іі.і, 48 —- кількість рядків) призначена для рядкового висівання нзсішія льону з одночасним внесенням гранульованих мінераль­них добрив, а також для сівби зернових культур.

 

Ця сівалка уніфікована з сівалкою СУЛ-48. Зерно-туковий ящик її також має два відділення — для насіння і мінеральних добрив. Тукові і насінні висівні апарати приводяться в дію від опорних коліс сівалки. Норма внесення добрив і висівання на­сіння регулюється так, як і в сівалки СУЛ-48.

Сівалка СЛН-48 має 48 кілеподібних сошників, 48 апаратів для висівання насіння і 24 апарати для висівання добрив. Ширина захвату сівалки — 3,6 м. Навішують її на трактор «Беларусь».

§ 21. Квадратно-гніздові сівалки

Сівалка СКНК-6 (С — сівалка, К — кукурудзяна, Н — начіпна, К — комбінована, 6 — кількість рядків) призначена для квадратно-гніздової або прямокутно-гніздової сівби каліб­рованого насіння кукурудзи з одночасним гніздовим внесенням у грунт гранульованих мінеральних добрив з боку від гнізда насіння, а також для пунктирної сівби кукурудзи. Цією сівал­кою можна також сіяти І баштанні культури.

Сівалка СКНК-6 (мал. 41) складається з рами 7, шести сек­цій (трьох правих і трьох лівих), трьох туковисівних апара­тів 3, двох опорних коліс 6 з кронштейнами, правого 4 і лівого 7 вузловловлювачів, механізму для розмотування мірного дроту з котушкою S, правого 2 і лівого 9 маркерів та ланцюгів для блокування маркерів. До сівалки додається два відпускні коли.

Мал. 41. Квадратно-гніздова сівалка СКНК-6:

/ — рама; 2--маркер правий; ^ — туковисівний апарат; 4 — вузловловлювач правий; 5— прикочуюче колесо; (> — опорне колесо; 7 — вузловловлювач лівий; 8— котушка мірного дроту; 9— маркер лівий.


 

Мал. 42. Сошник сівалки CKHK-S:

1— вісь подільника: 2пружина; 3 — коромисло; 4 штовхай; 5 —важіль правий; 6 тяга правого клапана; 7 важіль лівий; 8 — тяга лівого клапана; 9— важіль правого клапана; 10— важіль лівого клапана; II перегородка;

12 полозок сошника; ІЗ— кулачок; 14 — пружина; 15— лійка: 16 е~ ліва тяга; 17—туковий клапан; 18 пружина; 19 корпус сошника^ 20— сукарик; 21 — подільник.

 

Секція складається з паралелограмної підвіски, сошника, висівного апарата і колеса з приводним механізмом. Ліва сек­ція відрізняється від правої будовою полозка і тукової воронки. У правої секції полозок має тукове відділення справа, а в лі­вої— зліва. Індивідуальна паралелограмна підвіска секцій за­безпечує добре копіювання сошника мікрорельєфу.

Сошник (мал. 42) складається з корпусу 19 і ножеподібно­го полозка 12. У корпусі сошника є два канали, які знизу за­криваються клапанами. Зверху над клапанами розміщено на осі подільник 2/, який спрямовує насіння то в правий, то в лівий канал. Переводиться дільник з одного положення в інше важе­лями 5 і 7, які відкривають правий або лівий клапан сошника. У передній частині ножеподібного полозка сошника розміщено тукову лійку 15 з клапаном /7, який відкривається при відкри­ванні лівого і правого клапанів. Клапани сошників відкрива­ються за допомогою механізму розподілу.

 

Висівний апарат встановлюють зверху на сошнику. Тип ви­сівного апарата комірково-дисковий. Розміщений він на дні на­сінної банки 8 (мал. 43). Висівний апарат складається з дна 7 з кришкою, висівного диска 3 з 24-ма комірками, відкидного кільця 4 з отвором і заскочками 5. На дні під кришкою змонто­вано два відбивачі 2 і виштовхувач 1. Висівний диск надівається на виступи конічної шестірні і розміщується між дном 7 і від­кидним кільцем 4. Диск висівного апарата приводиться в дію від прикочувального колеса через ланцюгову і шестеренчасту конічну передачу. Прикочувальне колесо розміщується ззаду сошника.

Тарілково-дискові туковисівні апарати, встановлені на сівал­ці, такої самої конструкції, як і на буряковій сівалці.

Механізм розподілу сівалки складається з переднього і заднього квадратних розподільних валів, які приводяться в дію від вузловловлювачів. Передня вилка вузловловлювача через передній вал і систему тяг відкриває клапани лівих каналів сош­ників. Задня вилка через задній розподільний вал відкриває клапани правих каналів.

З обох боків сівалки встановлено однакові за будовою вуз- ловловлювачі. Кожний з них складається з рамки, на якій роз­міщено важелі з вилками, напрямні ролики та механізм авто­матичного скидання мірного дроту.

Маркери шарнірно приєднані до рами з боків сівалки і з’єд­нані між собою за допомогою пристрою блокування. При підні­манні сівалки начіпною системою трактора в транспортне поло­ження обидва маркери піднімаються на 50 см від поверхні поля. В робочому положенні залежно від потреби той чи інший мар­кер опускається.

Мал. 43. Висівний апарат сівалки:

і — пш‘.ічі-.x.s2— відбивач; З—висівшій диск: 4 відкидне кільце; 5?.;і , 6- конічна шестірня; 7 — дно; 8бейка; 9— кришка.

 

Два відпускні коли, що додаються до сівалки, при­значені для закріплення мірного дроту на кінцях поля і рівномірного натя­гання його із заданим зу­силлям. Відпускні коли дають можливість дроту по­довжуватись при механіч­ному діагональному перене­сенні його, коли сівалка під­ходить до кінця гонів.

Відпускний кіл склада­ється з центрального стерж­ня 1 (мал. 44), рамки 2 з упором 3, барабана 7, хра­пової заскочки 8, повідця 6 і троса 4 з гачком 5. Бара­бан з повідцем може повер­татися на стержні 1 тільки в один бік. Кіл, в якого ба­рабан може повертатися відносно стержня / вправо, називається правим; кіл, в якого барабан може повер­татися вліво, називається лівим.

У барабані 7 розміщено гальмовий пристрій, який забезпечує постійний натяг мірного дроту Із зусиллям

2125 кгс. Коли сила натягу мірного дроту збільшується, галь­мовий пристрій спрацьовує, і з барабана розмотується трос, до якого прикріплено мірний дріт.

Працює сівалка СКНК-6 так. При переміщенні сівалки по полю, на кінцях якого розтягнуто і закріплено мірний дріт, при- кочувальні колеса приводять у рух висівні диски висівних апа­ратів. Насіння, що потрапило в комірки висівного диска, надхо­дить до отвору у відкидному дні і через нього потрапляє на подільник, який спрямовує його до лівого або до правого кана­лу сошника. Зайве насіння і те, що неправильно уклалось у комірках висівного диска, відводять від нього відбивачі. На­ліпне випадання насіння з комірок висівного диска забезпечує віїштовхувач. Переміщуючись по каналу, насіння потрапляє на клапан, а з клапана — в борозенку, зроблену сошником. Під лісіо шайб мірного дроту через вузловловлювачі і механізм ртііоділу відкриваються клапани сошників і переміщується шщільник з одного положення в Інше. Одночасно з відкриван-
ням клапанів сошників відкривається туковий клапан і скидає добрива, що на ньому зібралися. Добрива розміщуються в грунті поряд з гніздом насіння. Надходять вони до клапанів безперервно через тукопроводи від туковисівних апаратів.

 

До сівалки додають 8 комплектів висівних дисків.

Норму висіву регулюють швидкістю обертання дисків. Висів­ні диски мають 12 діапазонів регулювання швидкості обертан­ня. Це досягається спеціальним набором зірочок, що додається до сівалки.

Глибину ходу сошників регулюють, переставляючи колеса секцій відносно сошників, а силу тиску прикочувальяих колісна, грунт — натягом пружин, встановлених на штангах.

Навішують сівалку на трактори Т-38М, «Беларусь».

Сівалка СКНК-8 (С— сівалка, К — кукурудзяна, Н — начіпна, К — комбінована, 8 кількість рядків) за призначен­ням, будовою і агрегатуванням подібна до сівалки СКНК-6. Особливим у сівалці СКНК-8 є те, що вона має ширшу раму, на якій встановлено чотири туковисівних апарати і обладнана вісьмома секціями.

§ 22. Овочеві сівалки

Овочеві сівалки порівняно із зерновими мають ряд конструк­тивних особливостей. Це зумовлено тим, що норми висівання різних овочевих культур коливаються у великих межах, а на­сіння загортається в грунт на глибину від 1,5 до 6 сл/.

Сівалка СКОН-4,2 (С — сівалка, І\ — комбінована, О — овочева, Н — начіпна, 4,2 — ширина захвату в метрах) призна­чена для висівання насіння овочевих культур з одночасним на­різанням поливних борозенок і внесенням мінеральних добрив у рядок з насінням.

Сівалка складається з таких основних вузлів: рами 6 (мал. 45), двосекційного ящика 2 з висівними апаратами, трьох туковисівних апаратів 4 марки АТ-2, опорних коліс /, механіз­му привода 5, шести дискових сошників 7, борознорізІв і мар­керів 3.

На сівалці встановлено 8 висівних апаратів котушкового ти­пу (по чотири в кожній секції ящика). Зверху над висівними апаратами в ящику встановлено ворушилки.

Сошники сівалки дводискові з ребордами і ущільнювальними коточками. Реборди прикріплено до дисків за допомогою кут­ників і скоб. Для очищення реборд від землі на сошнику вста­новлено чистики. Коточки призначені для ущільнення грунту ззаду за сошником. Приєднуються вони до корпусу сошника на спеціальній рамці шарнірно. Для очищення коточків від землі на них установлено чистик. Тиск коточків на грунт регу­лює пружина. Глибину ходу дискових сошників регулюють пе­реставлянням реборд на дисках.

7

 

Мал 45. Сівалка овочева комбінована начіпна СКОН-4,2:

1 — опорне колесо; 2 — двосекційний ящик; 5 —маркер; 4 — туковисівний апарат; 5—
механізм привода; 6 — рама; 7 — дисковий сотник.

 

Мал. 46. Сівалка овочева начіпна СОН-2.8А:

f — ящик насіннєвий; 2 — маркер; 3 — ходове колесо; 4 — сошник; 5—коточки;
6 — насіннєпровід; 7 — рама; 8 — штанга з пружиною.

 



міжрядь — 45, 60, 70 см. Сівалку навішують на трактори Т-40А, «Беларусь» усіх модифікацій.

Сівалка овочева начіпна СОН-2,8А (С — сівалка, О — овочева, Н — начіпна, 2,8 — ширина захвату в метрах, А — модель) призначена для широкорядної та стрічкової сівби на­сіння овочевих, а також інших культур, близьких до овочевих за розмірами насіння та схемами сівби. Агрегатується з трак­тором Т-25.

Складається сівалка із зварної рами 7( мал. 46), насіннє­вого ящика 1 з котушковими висівними апаратами та ворушил- ками, полозоподібних сошників 4 з прикочуваними коточками 5, насіннєпроводів 6, ходових коліс 3, дискових маркерів 2 з бло­кувальним пристроєм та передавального механізму. Полозопо- дібний сошник складається з корпуса 7 (мал. 47), до якого- прикріплено полозок 6. До корпуса сошника шарнірно прикріп­лено тягу 8 коточків 2 з чистиком 1. Для глибини ходу полозка на 20, ЗО, 40, 50, 60, 70 лин регулюють положення коточків від­носно полозка сошника по висоті перестановкою тяги 8 по отво­рах сектора 3.

Висівні апарати приводяться в рух від лівого ходового ко­леса через шестеренчасту передачу. Ворушилки приводяться в рух від вала висівних апаратів за допомогою кривошипно-ша­тунного механізму, що на правому торцевому боці насіннєвого ящика сівалки.

Для агрегатування з самохідним шасі Т-16М. застосовується комбінована овочева сівалка СКОСШ-2,8.

Для сівби цибулі-сіянки застосовують начіпну сівалку (.JIII-8A з полозкоподібними сошниками. Навішують її на трак­тори Т-40А, «Беларусь».

 

§ 23. Саджалки

Картоплесаджалка СН-4Б (С — саджалка, Н —на­чіпна, 4 — кількість рядків, Б модель) призначена для квад­ратно-гніздового садіння картоплі за схемою 70X70 і 60X60 см з одночасним внесенням гранульованих добрив. Саджалкою можна також садити картоплю і вносити добрива в рядок з відстанню між бульбами в рядку 25, ЗО і 35 см.

Саджалка має раму 15 (мал. 48), що спирається на опорні колеса 13. На рамі змонтовано два бункери 1 для насінної кар­топлі з живильними ковшами 3, чотири вигортальних апарати 6, два туковисівні апарати АТ-2, ворушилка 14, привод, автомат, механізм включення автомата, два вузловловлювачі. До основ­ного бруса рами шарнірно прикріплено сошники 11 з гніздоутво- рюючим ротором 10, ззаду за сошниками встановлено загорталь­ні диски 9. До саджалки додають два відпускних коли, пристрій для розмотування і намотування мірного дроту і два мірних дроти (один з відстанню між шайбами 70 см, а другий — 60 см}.

Саджалка працює так. З бункера 1 через вікно, величину якого регулюють заслінкою 2, бульби самопливом надходять до живильного ковша 3. При обертанні вигортальних апаратів 6 їх ложечки 4 захоплюють по одній бульбі. Коли ложечка виходить з ковша, бульба тримається в ній за допомогою пальця затис­кача 5. У такому положенні вона підходить до сошника. Коли бульба буде проти сошника, затискач, набігши відвідним ва-

Мал. 48. Начіпна чотирирядна картоплесаджалка СН-4Б:

/ — бункер; 2— заслінка; 3 — живильний ківш; 4 — ложечка; 5 — затискач; 6 — вагор- іялміий апарат; 7— туковий апарат, 8 — тукопровід; 9 загортальні диски; /9 — ротор: П сошник; 12 — опорне колесо сошника; 13 —опорне колесо секції; 14 — ворушилка;

15 — рьхз, 1:1— іди і о к-фартух.







 

Вигортальний апарат призначений для вигортання бульб із живильного ковша і подавання їх у сошник. Він складається з диска, на якому з одного боку закріплено ложечки 4 (мал. 48), а з другого проти кожної ложечки — підпружинені затискачі 5, які своїми пальцями притискуються до ложечок. Палець від­ходить від ложечки тоді, коли відвідний важілець затискача набігає на відвідну доріжку. Вузловловлювачі саджалки СН-4Б мають на рамках по одній вилці.

Пристрій для розмотування і намотування мірного дроту закріплено на тракторі. Під час намотування мірного дроту шківок пристрою вводиться в зачеплення з колесом трактора. Для перенесення мірного дроту застосовують механічний пере­носник, який кріплять у передній частині трактора. Ширина захвату саджалки — 2,4—2,8 м. Навішують її на трактор «Бе­ларусь» усіх модифікацій.

Картоплесаджалка чотирирядна СН-4Б-1 призна­чена для гребеневого та гладкого рядкового садіння непроро- щених бульб картоплі з міжряддям 70 см. Агрегатується, як і саджалка СН-4Б. Вона нагадує картоплесаджалку СН-4Б, але не має пристосувань для квадратно-гніздового садіння і обладнана сошниками, які забезпечують роздільне внесення мінеральних добрив.

Картоплесаджалка СН-4Б-2, на відміну від розгля­нутої вище, обладнана сошниками для роботи на кам’янистих грунтах, які при зустрічі з каменями виглиблюються, а потім знову автоматично заглиблюються.

Розсадосадильна машина СКНБ-4 (С — саджалка, К — квадратна, Н — начіпна, Б — модель, 4 — кількість рядків) призначена для садіння розсади (в горщечках або без них) овочевих культур і тютюну у відкритий грунт рядковим або квадратним способом.

Навішують саджалку на трактори «Беларусь» усіх модифі­кацій, а також на трактор Т-38М, обладнаний ходозменшува­чами. Ширина міжрядь саджалки — 50, 60 і 70 см у чотириряд­ковому варіанті і 80 і 90 см у трирядковому. Машиною можна також садити за схемою 60 X 60 см і 70 X 70 слк

Саджалка складається з таких основних вузлів: несучого бруса з передавальним механізмом, садильних апаратів, коліс, водополивної системи, стелажів для ящиків з розсадою, при­строю для квадратного садіння, пристрою для садіння розсади в горщечках, пристрою для нарізання поливних борозен і роз­пушувачів.

Садильні апарати приводяться в дію при рядковому садін­ні від ходових коліс машин, а при квадратному — від мірного дроту.

Працює саджалка так. Ящики 1 (мал. 50) з розсадою із стелажів 2 установлюють на столик 7. Довжина розсади по­винна бути від 80 до 250 мм. Звідси саджальниці беруть роз-

 

Мал. 50. Технологічна схема роботи саджалки СКНБ-4:

1 — ящик; 2 стелаж; 3 бак; 4кран; 5 трубопровід; 6—розсадотримач; 7 — столик; 8 диск; 9 пружина; 10— коток; 11— сошник; 12поливний бачок; 13 — розпушувач.

 

саду і закладають у відкриті розсадотримачі 6, закріплені на дисках 8. За допомогою пружин 9 розсадотримачі закриваються, і розсада подається в борозну, утворену сошником 11.

Коли корені розсади попадають у борозну, розсадотримач відкривається і звільняє розсаду, а корені засипаються землею, поливаються і обжимаються котками 10. Вода з баків 3 по трубопроводу 5 і гумових шлангах надходить до поливальних бачків 12 кожного садильного апарата. З бачків вода вили­вається під коріння розсади. Для розпушення грунту перед кожним сошником установлено розпушувальну лапу 13.

Для садіння розсади застосовують також шестирядну роз­садосаджалку СКН-6, яка має такі самі робочі органи, як і саджалка СКНБ-4.

§24. Підготовка до роботи посівних агрегатів

Підготовка до роботи посівних агрегатів включає перевірку технічного стану сівалок, розставляння сошників, установлення сівалок на задану норму висівання, комплектування агрегату, визначення довжини маркерів і їх установлення.

Під час перевірки технічного стану сівалки перевіряють її комплектність, змащують і провертають вручну всі обертові частини, перевіряють натяг і правильність установлення при­водних ланцюгів, роботу автоматів і механізмів привода робо­чих органів і туковисівних апаратів і очищають насінні і тукові ящики від сторонніх предметів, які можуть спричинити поламку висівних апаратів або інших деталей.

Для звичайної рядкової сівби сошники розставляють так, щоб по всій ширині захвату міжряддя були однакові. При роз­
ставлянні сошників користуються розмічувальною (підніжною) дошкою.

 

Розставляють сошники так. Розмічувальну дошку кладуть між колеса сівалки під сошники і опускають сошники на дош­ку. Якщо сошники не попадають точно на позначені лінії, то їх переміщують і закріплюють у потрібному місці, а потім знову піднімають і опускають на дошку. Якщо сошники не встанови­лися на своїх лініях, їх підправляють і остаточно закріплюють.

При широкорядній і квадратно-гніздовій сівбі просапних культур сошники розставляють також за допомогою розмічу­вальної дошки. Розставивши сошники, встановлюють сівалку на норму висівання.

Установлення на норму висівання рядкової сівалки. Кожна котушка повинна викидати однакову кіль­кість насіння. Щоб перевірити це, вимірюють робочу частину котушок при різних положеннях регулятора. Якщо котушки ви­суваються не на однакову величину, то їх треба відрегулювати. Потім визначають кількість насіння, яку висіває за 15 обертів ходового колеса кожна половина сівалки (при двобічному при­воді висівних апаратів), за формулою:

К — ЮООО-2

де Н— задана норма висівання, кг/га\ D — діаметр колеса, м\ Вр робоча ширина захвату сівалки, м.

Якщо всі висівні апарати приводяться в дію від одного ко­леса, то цифру 2 у знаменнику не ставлять.

Встановлюючи сівалки на норму висівання несипкого насін­ня, роблять ЗО обертів колеса і в чисельнику замість цифри 15 ставлять ЗО. Після цього сівалку встановлюють на підставку так, щоб дно насінного ящика було в горизонтальному поло­женні, а колеса вільно оберталися. В ящик засипають насіння, а під сошники підстеляють брезент або ставлять спеціальні ко­робки під насіннєпроводи. Встановлюють регулятор на потрібну норму висівання і кілька разів прокручують колесо. Висіяне насіння збирають і висипають назад у насінний ящик. Потім прокручують 15 раз ходове колесо. Швидкість обертання колеса повинна бути приблизно такою, якою вона буде під час роботи в полі. Висіяне насіння збирають і зважують. Вага насіння по­винна відповідати розрахунковій вазі. Якщо вона більша або менша, то відповідно регулюють висівні апарати і знову про­кручують ходове колесо 15 раз і зважують висіяне насіння.

Усе це повторюють доти, поки не досягнуть потрібної норми висівання.

Водночас перевіряють і рівномірність висівання окремих висівних апаратів. Для цього висіяне кожним апаратом насіння зважують і визначають відхилення від середньої ваги, яке не
повинно перевищувати 2—4%. Туковисівні апарати сівалок на норму висіваная встановлюють так, як і зернові.

 

У польових умовах установлення сівалки на норму висівання перевіряють так. Зерновий ящик сівалки заповнюють насінням на і фіксують його рівень. Поверх цього насіння засипають порцію насіння, потрібну для засівання одного проходу, і роб­лять один прохід.

Кількість насіння, потрібна для засівання одного проходу, обчислюють за формулою:

Н-Вр-І

10 000 кг '

де Н — задана норма висівання, кг/га\ Вр робоча ширина за­хвату сівалки, м; І — довжина гонів, м.

Зробивши прохід, сівалку зупиняють, розрівнюють насіння, що залишилося в ящику, і визначають точність висівання за­даної норми. Якщо рівень насіння в ящику вищий від позначки, то був недосів; коли насіння опустилося нижче від рівня, то був пересів. При потребі відповідно регулюють висівні апарати регулятором І перевірку повторюють.

Підготовка до роботи к в а д р а т н о - г н і з д о в о ? сівалки. Перевіривши технічний стан квадратно-гніздової сі­валки, установлюють сошники на задану ширину міжрядь, перевіряють регулювання клапанного механізму сошників, до­бирають і встановлюють висівні диски на задану норму висі­вання, перевіряють справність відпускних КОЛІВ.

Сівалка СКНК-6 розрахована на міжряддя 60, 70, 90, 105, 120, 140, 180, 210, 270 см. При міжряддях 90 і 105 см із сівалки знімають 2 секції, а решту сошників розставляють симетрично відносно середини.

При міжряддях 90, 105, 180, 210 і 270 см добрива висівають тільки двома крайніми апаратами. Коли сіють трьома або двома секціями сівалки, то використовують тільки потрібні відділення тукових апаратів, а решту перекривають заслінками. Під час сівби з міжряддями 120, 140, 180, 210 і 270 см секції, які не працюють, із сівалки не знімають, але насіння в них не за­сипають.

Після цього на сівалці встановлюють вузловловлювачі. їх установлюють так, щоб вони забезпечували викидання насіння з випередженням на 11 —15 см (гніздо має бути позаду шайби на 11 15 см). Остаточне положення вузловловлювачів визна­чають у полі.

Клапанний механізм сівалок перевіряють і регулюють на величину і одночасність відкривання клапанів сошників. Щоб перевірити і відрегулювати величину відкривання клапанів, сі­валку встановлюють у робоче положення, відводять спочатку вилку лівого вузловловлювача в крайнє положення і закріп­люють її. При цьому всі клапани повинні відкритися одночасно
і на однакову величину (бути на рівні задніх обрізів сошників). Регулюють відкривання того або іншого клапана, змінюючи довжину відповідних тяг механізмів. Аналогічно перевіряють- відкривання клапанів правого вузловловлювача.

 

Установлюючи квадратно-гніздову сівалку на норму висіван­ня. спочатку добирають диски (у комірку диска повинна вміщу­ватися лише одна зернина), а потім остаточно перевіряють їх на сівалці під час руху і на рівній площі. При цьому підібра­ний диск установлюють в одну з банок, а в сусідні банки вста­новлюють такі диски: один — з більшими комірками на 1 мм,. а другий — з меншими на 1 мм.

Протягнувши сівалку на площі, де натягнуто мірний дріт, за кількістю зерен, що випали в гніздо, перевіряють правиль­ність добору дисків.

Відпускні кілки перевіряють на гальмове зусилля за допо­могою тягових динамометрів. При відкинутій угору заскочці барабан відпускного кілка повинен спрацьовувати (проверта­тися) при зусиллі в межах 21—25 кгс.

Установлення маркерів. Для забезпечення рівно­мірної ширини стикових міжрядь посівний агрегат обладнують маркерами і слідопокажчиками.

Маркер робить слід, по якому при наступному проходженні тракторист вестиме праве переднє колесо трактора або край правої гусениці.

Для визначення вильоту маркера користуються такими фор­мулами:

виліт правого маркера Znp за слід крайнього правого сош­ника:

. __в і ^ст ~ ~ б-

/Пр — 2 СМ,

виліт лівого маркера /Л1В за слід крайнього лівого сошника:

. ____В Z>CT -ь С

*дів 2 СМ,

де В — ширина захвату агрегату, см; С — відстань між ребор- ‘ дами передніх коліс трактора (або між внутрішніми краями гусениць), см; ЬСт — ширина стикового міжряддя, см.

Слідопокажчик складається з легкої штанги і підвішеного до неї тягарця. Вій закріплюється спереду трактора. Слідо­покажчик може бути двобічний або перекидний. На полі він не проводить лінії; його тягарець у роботі повинен проходити над слідом попереднього проходження крайнього колеса сівал­ки або зчіпки.

Довжину слідопокажчика визначають за формулою:

^ПОК -- »

де /док — відстань від середини трактора до сліду попереднього проходження крайнього колеса сівалки або зчіпки: В — ширина
захвату агрегату, см; S— відстань від середини засіваної смуги до обода колеса, см.

 

Важливою умовою для забезпечення високої продуктивності є правильне підбирання трактора в агрегаті.

При комплектуванні посівного агрегату трактор і сівалки підбирають за тяговим зусиллям трактора і тяговим опором посівних машин.

§ 25. Підготовка поля до сівби і робота посівних агрегатів

Підготовка поля до сівби і способи руху по­сівних агрегатів. Напрям руху посівного агрегату, як правило, має бути перпендикулярним до напряму оранки, а на схилах — упоперек схилу. Коли суміжні ділянки дають можли­вість робити повороти, то смуги не виділяють. Ширина поворот­них смуг для агрегатів з однією або двома сівалками повинна дорівнювати чотирьом, а для агрегатів з більшою кількістю сівалок трьом ширинам захвату.

Сіють найчастіше човниковим способом. При цьому перший прохід агрегату роблять за допомогою встановлених віх, а на­ступні — по маркерних лініях.

Перехресну сівбу можна проводити двома способами: поздовжньо-поперечним і діагонально-перехресним.

При поздовжньо-поперечному способі сівби поле спочатку засівають у поздовжньому напрямі, а потім у поперечному човниковим способом. Якщо є два агрегати, то краще сіяти одночасно в обох напрямах. Цей спосіб рекомендується на полях, в яких ширина становить не менш як 0,75 довжини поля.

Діагонально-перехресну сівбу проводять тільки одним агре­гатом і застосовують на полях прямокутної форми. Поворотні смуги засівають після засівання поля тим самим агрегатом, яким засівали все поле.

Робота квадратно-гніздових сівалок. Поле пе­ред початком сівби розмічають. Якщо вільних виїздів немає, на кінці поля відбивають поворотні смуги завширшки 16—17 м і провішують лінію першого проходу.

Перший прохід агрегату (мал. 51) холостий; він призначений для розмотування мірного дроту. Його розпочинають так, щоб поле, яке засіватиметься, знаходилося праворуч від агрегату. При першому проході агрегат ведуть по провішеній лінії. На початку першого проходу сівалку встановлюють у загінці на відстані 17 м від кінця поля. На відстані 7 м від кінця поля і ліворуч на 1 м від котушки сівалки встановлюють правий від­пускний кіл. Потім до гачка кола приєднують мірний дріт і позначають на ньому кольоровою тканиною шосту шайбу а, рахуючи від відпускного кола. Ця шайба контрольна, по ній при наступних проходах включають робочі органи.

 

Мал. 51. Схема роботи квадратно-гніздової сівалки при діагональ­ному перенесенні мірного дроту:

/ — розмотування дроту; II, III, IV — робочі ходи агрегату; а —мічена шай­ба; б — лінія вішок; в—вішка; г — права натяжна станція; д — кілочки; е — ліва натяжна станція; ж — мірний дріт; з — слід маркера; А — поворотна смуга.

 

Закінчивши перший прохід, агрегат зупиняють, від’єднують розмотану частину мірного дроту від тієї, що залишилася на котушці, і переводять агрегат у транспортне положення.

Після повороту агрегату зупиняються на відстані 17 м від кінця поля і аналогічно позначають контрольну шайбу а. Потім дріт вкладають у вузловловлювач, натягують і закріплюють за сівалкою за допомогою лівого відпускного кола е на відстані 7 м від кінця поля. Після цього сівалку встановлюють у робоче положення, опускають маркер у бік незасіяної частини поля, регулюють глибину загортання насіння і роблять другий прохід (перший робочий). Агрегат ведуть по сліду попереднього про­ходу, проводячи сівбу.

Дійшовши до контрольної шайби, агрегат зупиняють і від’єд­нують від сівалки мірний дріт. Потім агрегат повертають і сівалку виводять для третього проходу (другого робочого) так само, як і для другого. Відпускний кіл знімають із старого місця і встановлюють за правим вузловловлювачем, заправивши в нього дріт.

Під час переміщення агрегату при цьому проході дріт пере­носитиме сам агрегат на нову лінію. Перед вузловловлювачем утворюється діагональна ділянка завдовжки ЗО—50 м. При на­ближенні агрегату до кінця гону (30—50 м) дріт розміщується по діагоналі до відпускного кола і його не вистачає. Якщо збільшити натяг до 21—25 кгс, барабан відпускного кола роз­мотує трос і подовжує мірний дріт. На лінії позначеної шайби закінчують третій прохід і регулюють механізм автоматичного скидання мірного дроту лівого вузловловлювача. Агрегат уста-
новлюють на лінію четвертого проходу. Відпускний кіл перенос сять у нове положення і закріплюють. Агрегат починає четвер­тий прохід (третій робочий). В кінці цього проходу регулюють механізм скидання, мірного дроту правого вузловловлювача.

 

Далі робота провадиться аналогічно, а дріт з вузловловлю- вачів на кінцях ділянок вивільнюється автоматично. Слід па­м’ятати, що при кожному перенесенні відпускного кола треба спочатку намотати трос на барабан і зафіксувати заскочкою.

Правильність розміщення гнізд суміжних проходів переві­ряють після другого і третього робочих проходів. Якщо вони не будуть на одній лінії, то відповідно переміщують вузловлов- лювачі. Під час діагонального переміщення мірного дроту гнізда не повинні розміщуватися проти шайб, вони мають бути позаду них на 11 —15 см.

Заправляння сівалок. Сівалки заправляють насінням тоді, коли агрегат на поворотній смузі робить холостий заїзд. Під час роботи не можна допускати, щоб ящики сівалок спо­рожнялися від насіння більш як на 80—90%. Якщо місткість ящика сівалки не дає змоги засипати потрібну кількість насіння на повний круг роботи, то на ящик треба брати додатково міш­ки з насінням. Щоб полегшити працю і зекономити час на за­правляння сівалок насінням, застосовують шнекові завантажу­вачі, які монтують на автомобілях ГАЗ-51, ГАЗ-53А. Заванта­жувач обслуговують шофер і один сівач.

Контролювання якості сівби. Якість сівби контро­люють систематично — не менш як 2—3 рази за зміну, а на початку роботи посівного агрегату особливо перевіряють якість роботи на першому, другому і третьому проходах. При цьому контролюють ширину стикових міжрядь двох суміжних сівалок в агрегаті і двох суміжних проходів агрегату, відкривання ко­тушок висівних апаратів, норму висівання і глибину загортання насіння.

Відхилення стикових міжрядь між суміжними сівалками в агрегаті не повинно перевищувати 1 см, а між суміжними про­ходами агрегату — 2,5 см. Середня глибина загортання насіння з 10 промірів не повинна відхилятися від заданої більш як на 15%. Остаточно якість сівби визначають після появи сходів. Виявлені огріхи засівають.

Техніка безпеки під час роботи на посівних і садиль­них машинах. Під час руху агрегату забороняється: сидіти на насінному ящику сівалки, на рамі, зчіпці або на причепі трак­тора; стояти на підніжній дошці проти механізму включення сі­валки в роботу; регулювати і змащувати механізми; прочищати руками або дротиком висівні апарати; перемішувати несипке насіння руками, коли включені в роботу ворушилки; перебувати перед посівним агрегатом; очищати сошники руками. Під час роботи машини сівач повинен стояти на підніжній дошці.

 

МАШИНИ ДЛЯ ДОГЛЯДУ ЗА ПРОСАПНИМИ КУЛЬТУРАМИ

§ 26. Завдання догляду за просапними культурами. Агротехнічні вимоги

У комплекс робіт по догляду за просапними культурами входить руйнування грунтової кірки, розпушування міжрядь і знищення бур’янів, підживлення рослин сухими і рідкими добри­вами, проріджування, підгортання, захист рослин від шкідників і хвороб.

Основні машини для руйнування грунтової кірки і міжряд­ного обробітку просапних культур — мотики, культиватори та культиватори-рослинопідживлювачі.

Для хімічного захисту рослин від шкідників і хвороб за­стосовують обприскувачі, обпилювачі та протруювачі зерна. За допомогою обприскувачів рослини покривають розпиленим розчином отруйних речовин. Для дрібного розпилювання засто­совують аерозольні установки. За допомогою обпилювачів рослини покривають дрібно розмеленим пиловидним отруйним порошком. При протруюванні зерно, яке готують до сівби, змі­шують з порошкоподібними отрутохімікатами.

Доглядаючи за просапними культурами, слід додержувати таких агротехнічних вимог: проводити роботи в установлені агротехнічні строки; розпушувати грунт у міжряддях рівно­мірно, на встановлену глибину і без вивертання на поверхню нижніх вологих шарів; знищувати бур’яни, не пошкоджуючи культурних рослин. Залежно від стану розвитку рослин слід додержувати певної ширини захисної зони. Під час обробітку кукурудзи і соняшника, висіяних квадратно-гніздовим способом, встановлюють такі захисні зони: при першій поздовжній куль­тивації із застосуванням плоскорізальних лап — 10 см; при пер­шому і другому обробітку міжрядь із застосуванням стрілчастих лап — 12 см; при третьому— 15 см. При першому, другому і третьому обробітку квадратно-гніздових посівів кукурудзи і со­няшника впоперек рядків для всіх типів лап установлюють захисну зону завширшки 15 см; при першому обробітку цукро­вих буряків — 9 см; при другому — 11 см; при третьому — 13 см; при четвертому—17 см.

Вносити добрива в грунт (підкореневе підживлення) треба рівномірно, на встановлену глибину і на певній відстані від рядків.

 

Мал. 52. Начіпний культиватор-рослинопідживлювач КРН-4,2:

1 — основний брус; 2 — секція з робочими органами: 3 опорне колесо; 4 — лапа; 5 підніжна дошка; 6 туковисівний апарат.

 

Обприскуючи і обпилюючи рослини, слід рівномірно покри­вати їх отрутохімікатами, додержуючи встановленої концен­трації робочої рідини і норми витрати отрутохімікатів на всій ділянці, яку обробляють.

§ 27. Машини для обробітку просапних культур

Культиватор-рослинопідживлювач КРН-4,2 (К— культиватор, Р — рослинопідживлювач, Н — начіпний, 4,2 — ши­рина захвату в метрах) призначений для міжрядного обробітку» підживлення і відгортання кукурудзи, соняшника та інших просапних культур, посіяних квадратно-гніздовим або рядко­вим способом тракторними сівалками. Культиватор також ви­користовують для передпосівного обробітку. Навішують його на трактори Т-38, «Беларусь». Робоча швидкість—до 17 км)год.

Культиватор-рослинопідживлювач КРН-4,2 (мал. 52) скла­дається з таких основних частин: основного бруса 7, двох опор­них коліс <?, семи секцій 2, робочих органів і шести туковисівних апаратів 6 (АТ-2А) з тукопроводами.

Основний брус виготовлений у вигляді труби квадратного перерізу. Посередині до нього приварено стояк і кронштейн з цапфами для приєднання культиватора до тяг начіпки трактора. На краях бруса на кронштейнах закріплені опорні колеса «З» на їх осях є зірочки, за допомогою яких приводяться в рух туковисівні апарати.

 

Кожна секція (мал. 53) складається з граділя 5 і копіюваль­ного колеса 3, прикріплених до чотириланкової підвіски."На гря- ділі закріплено передній, задній і два бічні тримачі 8 для кріп­лення лап. За допомогою гвинтів лапи фіксуються у тримачах, причому висота лапи відносно колеса 3 визначає глибину обро­бітку грунту.

Верхню тягу 12 підвіски можна регулювати по довжині, що дає можливість змінювати кут входження лап у грунт. Секцію до основного бруса кріплять за допомогою кронштейна хому­том. її можна встановлювати в різних положеннях залежно від ширини міжрядь. Прут 11 призначений для жорсткого з’єднан­ня секції з основним брусом у транспортному положенні.

Туковисівний апарат АТ-2А (мал. 54) складається з банки 1, дно якої являє собою обертову чавунну тарілку 7 з відігнутими вгору краями. Задня частина банки зрізана, тут проходить вал 6, на якому встановлено два скидальні диски 9. Під час обер­тання тарілки виносять добрива з банки і диски 9 скидають їх у тукові рукави. Кількість висівання добрив регулюють заслін-

Мал. 53. Секція робочих органів культиватора КРН-4,2:

/ — передній кронштейн; 2 — нижня ланка ларалелограмного механізму; З — колесо; 4 — тцдній кронштейн; 5 — гряділь; б стяжний болт; 7 —брус тримача; 8 —тримач; $— д.ііін; 10 — хомут; // — транспортна тяга; 12 — верхня ланка паралелограм ного механізму;

13— хомут кріплення секції; 14 — поперечний брус.

 

кою 5. З рукавів туки через тукопроводи надходять до під- живлювальних ножів, які роб­лять борозенки і загортають туки в грунт.

До культиватора додають 14 полільних однобічних лап (бритв), 7 стрілчастих лап із захватом 270 мм, 12 стрілчас­тих лап із захватом 220 мм. 19 розпушувальних лап (до­лот), 7 підгортальників І 12 підживлю вальних ножів.

Культивато р-р о с л и- нопідживлювач універ­сальний восьмиряд- ы и й КРН-5,6 (К — культива­тор, Р — рослинопідживлювач, Н начіпний, 5,6 — ширина захвату в метрах) призначе­ний для міжрядного обробіт­ку та підживлення посівів ку­курудзи, соняшнику та інших просапних культур, посіяних восьмирядними сівалками з міжряддям 60—70 см. Навішується на трактори «Беларусь», МТ-80/82 та ЮМЗ-6. За будовою на­гадує культиватор КРН-4,2, але має ширшу раму і на дві сек­ції більше.

Культиватор-рослинопідживлювач ЗКРН-2.8М (З—кількість секцій, К“культиватор, Р — рослинопідживлю­вач, М — модернізований) призначений для підготовки грунту до сівби І міжрядного обробітку посівів просапних культур. Його агрегатують з трактором «Беларусь» або Т-38. За один прохід обробляє 18 рядків.

Культиватор складається з трьох самостійних шестирядних секцій КРН-2,8М; Дві секції навішують до бруса зчіпки з боків трактора, а одну секцію — позаду начіпки трактора. Піднімають і опускають секції культиватора за допомогою гідросистеми.

Кожна секція КРН-2.8М — це конструктивно закінчена ма­шина. Вона складається з рами, двох опорних коліс, шести чо- тириланкових підвісок з робочими органами і копіювальним колесом та трьох туковисівних апаратів. Туковисівні апарати приводяться в рух від одного з опорних коліс. До кожного культиватора додають стрілчасті і однобічні плоскорізальні полільні лапи, голчасті диски і розпушувальні долотоподібні лапи. Кожну секцію КРН-2,8М можна використовувати окремо з трактором невеликої потужності. Дві шестирядні секції куль­тиватора, навішені позаду трактора за допомогою перехідного

 

2

Мал, 55. Секція ротаційної мотики ЗМВН-2,8:

7—рама; 2 — стояк; 3 — ящик для баласту; 4— батарея; 5 — голчастий диск.

 

бруса, обробляють 12 рядків (узгоджуються з 12-рядними буря­ковими сівалками).

Ротаційна мотика ЗМ.ВН-2,8 — (3 — кількість секцій, М — мотика, В — обертова, Н — начіпна, 2,8 — ширина захвату однієї секції в метрах) призначена для післяпосівного руйну­вання грунтової кірки і боротьби з бур’янами.

Мотика ЗМВН-2,8 складається з трьох начіпних секцій. Кож­на секція (мал. 55) складається з рами 1 із стояком 2 і трьох шарнірно приєднаних до рами батарей 4. Батарея складається

Мал 56 Проріджувач сходів УСМП-5,4:

І — рама; 2 — пневматичне колесо; 3 — трикутник автоматичної начіпки; «—робочий орган (ріжуча головка); 5 — приводне колесо: 6 — проріджувальна секція.

 

з рами з баластним ящиком і двох рядів голчастих дисків 5, вільно надітих на вал. При перекочуванні по полю голки дисків* заглиблюються в грунт до 9 см, розпушують його з незначним зміщенням і добре знищують ті бур’яни, які не дуже вкоренили­ся. При такому обробітку на 1 м2 наноситься близько 150 уко­лів. Заглиблення голок регулюють баластом, який заванта­жують в ящик 3. Мотику агрегатують з тракторами «Беларусь», Т-38, а одну секцію — з трактором Т-25.

Проріджувач сходів УСМП-5,4 призначений для проріджу­вання сходів цукрових буряків уздовж рядків, висіяних сівал­ками точного висіву і звичайними рядковими, з одночасним роз­пушуванням міжрядь. Агрегатується з тракторами «Беларусь:», Т-54С і Т-70С. Складається з рами 1 (мал. 56) з трикутником автоматичної навіски 3, дванадцяти проріджувальних секцій в- та двох пневматичних коліс 2.

Кожна проріджувальна секція складається з паралелограм- ного механізму, приводного колеса 5, ріжучої головки 4 та редуктора для передачі руху від приводного колеса до ріжучої головки. Ріжуча головка поставлена під кутом 40° до напрямку руху і обладнана ножами. Залежно від розмірів букета на го­ловці може бути від 6 до 18 ножів. Глибина ходу ножів регу­люється гвинтовим механізмом.

§ 28. Підготовка культиваторів до роботи

і технологія міжрядного обробітку просапних культур

Після комплектування агрегату перевіряють технічний стан вузлів культиваторів і виявлені неполадки усувають. Усі ослаб­лені кріплення підтягують, несправні деталі ремонтують або за­мінюють новими. Перевіривши правильність складання культи­ватора і усунувши виявлені неполадки, встановлюють робочі органи. Для цього треба мати спеціальну цементовану площад­ку або дерев’яний настил; якщо таких немає, можна користува­тися рівними, добре утрамбованими земляними площадками.

При підготовці культиватора до міжрядного обробітку його установлюють на площадці так, щоб рама була горизонтальна. Під опорні колеса підкладають підкладки, товщина яких на 2— 2,5 сж (глибина вдавлювання коліс) менша від заданої глибини обробітку. На гряділях наносять лінії рядків і захисні зони або кладуть розмічальну дошку. Середина дошки має точно збіга­тися з поздовжньою віссю культиватора. Опорні колеса культи­ватора повинні стояти проти середини міжрядь. Проти кожного міжряддя розміщують грядільні секції з робочими органами. Під копіювальні колеса грядпльних секцій підкладають під­кладки, також на 2—2,5 см тонші від глибини обробітку, а лапи встановлюють так, щоб вони по всій довжині леза дотикалися до площини.

За шириною лапи добирають так, щоб вони забезпечували
повне зрізування бур’янів. Для цього треба, щоб лапи перекри­вали одна одну на 5—6 см. Схему розміщення лап культиватора КРН-4,2 для міжрядного обробітку подано на мал. 57.

 

При підготовці до роботи культиваторів-рослинопідживлюва- чів, крім того, встановлюють туковисівні апарати на задану норму висівання добрив. Для попереднього встановлення кори­стуються таблицями, вміщеними в заводських інструкціях, що додаються до машини. Остаточно їх установлюють так. Підні­мають раму культиватора до такого положення, щоб привідне колесо вільно оберталося, і під тукопроводи підставляють ящи­ки. У туковисівні апарати засипають добрива і встановлюють регулювальні заслінки в положення за інструкцією. Після цього’ обертають приводне колесо 40 раз. Кількість добрива, що ви­сіяв за 40 обертів один висівний апарат, повинна дорівнювати5 розрахунковій, яку легко визначити таким обчисленням. Норму внесення добрив у кілограмах на 1 га ділять на 250 і знайдене- число ділять на робочу ширину захвату культиватора і довжи­ну обода приводного колеса в метрах. Знайдений добуток ділять на кількість висівних апаратів, установлених на культиваторі; добуте число в кілограмах буде кількістю добрив, яку повинен висіяти один висівний апарат за 40 обертів ходового колеса. Якщо висівний апарат не висіяв заданої ваги, то його відповід­но регулюють і повторюють перевірку.

Після встановлення культиватора на площадці його роботу (хід лап по глибині і ширині) перевіряють у польових умовах.

Спосіб руху агрегату при міжрядному обробітку має бути такий, який був під час сівби на цій ділянці. Перший прохід культиватора починають або на початку ділянки, або від стико­вого міжряддя. Поперечну культивацію квадратно-гніздових по­сівів починають від поворотної смуги посівного*агрегату.

Виїхавши в поле, на першому проході перевіряють якість роботи і завантаження трактора. Глибину культивації вимі­рюють лінійкою, заглибленою в розпушений шар грунту до дна, або за позначеннями, нанесеними на стояках лап. Якщо глиби­на обробітку відхиляється від заданої більш як на 2 см, треба відрегулювати встановлення лап. Роботу агрегату контролюють не менш як 2—3 рази за зміну і виявлені неполадки усувають.

Як показує досвід передовиків, міжрядний обробіток про­сапних культур можна успішно проводити на підвищених швид­костях, але при цьому слід ураховувати стан поверхні поля і розвиток рослин. Швидкість руху агрегату при першому по­здовжньому і поперечному обробітку може становити 6— 6,5 км/год-, при другому поперечному — 7—8 км/год, а при дру­гому поздовжньому — 8—9 км/год. Для успішного використання культиваторів на міжрядному обробітку на підвищених швид­костях їх обладнують спеціальними пристроямизахисними дисками, щитками, які б захищали рослини від присипання землею.

 

Мал. 57. Схема розстановки робочих органів культиватора-рослинопідживлю*
вача КРН-4,2 (розміри в см)-.

а — для першої попередньої культивації; б — для першої поздовжньої культивації; в —
для другої поздовжньої культивації; гдля другої поперечної культивації; д — для
підживлення з одночасною культивацією.

 

§ 29. Машини для хімічної боротьби з шкідниками і збудниками хвороб сільськогосподарських культур


на гідравлічні і пневматичні; за способом приведення в дію і за переміщенням під час ро­боти — на ручні, кінні, кінно- моторні, тракторні причіпні, тракторні начіпні і авіаційні.

Робочі органи обприскува­чів: заправний пристрій, на­соси, розпилювачі та мішалки.

Заправний пристрій при­значений для механічного за­правляння резервуара. Для цього застосовують гідравліч­ний або вакуумний ежектор і насос обприскувача.

Гідравлічний ежектор скла­дається з корпусу 2 (мал. 58), нагнітального З і всмоктуваль­ного 1 рукавів і робочого соп­ла 4 діаметром 6 мм. Працює ежектор від насоса обприску­вача. Для заправки бака об­прискувача насос і нагніталь­ний рукав 3 заповнюють ріди­ною, а корпус 2 опускають у резервуар. Коли насос почне працювати, рідина під тиском 15—20 кгс/см? нагнітається через рукав 3 і сопло 4 в ди­фузор. Швидкість руху ріди­ни в дифузорі значно зростає, і в ньому створюється розрі­дження, внаслідок чого ріди­на з резервуара засмоктується І подається через рукав 1 в бак обприскувача. Продуктив­ність насоса 160 л/кв.

Вакуумний ежектор (мал. 59) складається з корпусу 1 із заслінкою 4, вакуумної каме­ри 5 з соплом 7, хомута кріп­лення 8. Корпус ежектора за­
кріплено на вихлопній трубі двигуна трактора. Вакуумний ежек­тор з’єднується з резервуаром обприскувача шлангом. Принцип роботи ежектора полягає у створенні розрідження в резервуарі, який герметизують. Заслінку 4 корпусу ежектора закривають, тоді вихлопні гази від двигуна трактора проходять з великою швидкістю через сопло, .створюючи у вакуумній камері і резер­вуарі розрідження. Коли опустити забірний шланг обприскувача в рідину і відкрити кран, в резервуар надходитиме рідина. Продуктивність вакуумного ежектора — 100—120 л{хв.

 

Насоси забезпечують подачу робочої рідини до розпилю­вальних пристроїв під певним тиском. На тракторних обприску­вачах широко застосовують вихрові, шестеренчасті, плунжерні та поршневі насоси.

Розпилювачі призначені для розпилення робочої рідини на дрібні краплини і нанесення їх на оброблювану поверхню. За способом розпилювання рідини їх поділяють на гідравлічні, які працюють за рахунок тиску, створеного насосом, і пневматичні, у яких розпилюється рідина під дією повітряного струменя, утвореного вентилятором або компресором.

За призначенням і будовою гідравлічні розпилювачі поділя­ють на польові, садові та виноградникові. Пневматичні мають універсальне застосування.

Польовий розпилювач (мал. 60, а) складається з ковпачка 1 і завихрювального осердя 2. На поверхні осердя є двоходова різьба прямокутного перерізу. Рідина, що надходить до роз­пилювача під тиском, проходячи по гвинтовому канал-у осердя, набирає обертального руху і під дією відцентрової сили над­ходить із сопла у розпиленому стані у вигляді конуса.

Садовий розпилювач (мал. 60, б) складається з корпусу /, завихрювального осердя 5 з штоком 2, розпилювального дис­ка 4. За принципом роботи він відрізняється від польового розпилювача лише тим, що в нього передбачено регулювання відстані осердя від сопла розпилювального диска, що змінює конус розпилювання і дальність спрямування струменя рідини. При віддаленні осердя від сопла кут конуса і ширина захвату зменшуються; а дальність збільшується; навпаки, при набли­женні — кут конуса і ширина захвату збільшуються, а даль­ність зменшується.

Крім розглянутих розпилювачів, є відцентрові і уніфіковані (мал. 60, в, а), які конструктивно між собою подібні. Вони не мають завихрювального осердя, а рідина набирає обертального руху і розпилюється внаслідок подачі її у завихрювальну ка­меру по дотичній.

З пневматичних розпилювачів найпоширеніші пульвериза­ційні (мал. 60,д). Такий розпилювач складається з корпусу /, сопла 2 для повітря і сопла 3 для рідини, осі яких перетинають­ся під прямим кутом. Коли робоча рідина під тиском виходить із сопла 3, потік повітря із сопла 2 захоплює її з великою швид-

 

 

 

Мал. 60. Розпилювачі:

а — польовий розпилювач: 1 — ковпачок; 2—осердя; б садовий розпилювач: / — корпус; 2—шток; 3 — кришка; 4розпилювальний диск; 5 — завнхрювальне осе<рдя; в — відцентровий розпилювач: 1 — прокладка; 2 шайба Із соплом; 3 — корпус; г — уніфікований розпилювач: 1 — корпус; 2 — заглушка; 3—ущільнювальне кільце; 4 — сопло; дпульверизаційний розпилювач: і корпус; 2—сопло для стиснутого по­вітря; 3 сопло для рідини.

 

кістю, розпилює на дрібні краплини і переносить на рослини.

Наконечники обприскувачів укріплюють на штангах. Для об­прискування польових і городніх культур використовують гори­зонтальні штанги, для обприскування виноградників, кущів та інших високорослих насаджень — вертикальні. Садові розпилю­вачі закріплюють, як правило, на брандспойті, який являє собою трубчастий корпус, всередині якого проходить шток для регулю­вання положення завихрювального осердя.

Мішалки застосовують на обприскувачах для підтримання постійної концентрації розчину в резервуарі протягом усього періоду роботи, а також для того, щоб запобігти осіданню не­розчинних отрутохімікатів. Мішалки бувають гідравлічні і механічні (гвинтові або лопатеві).

Обприскувач ОВТ-1А (О — обприскувач, В — вентиля­торний, Т — тракторний, 1 — ширина захвату — один піврядок
дерев) призначений для хімічної боротьби з шкідниками та хворобами польових і овочевих культур, садів, виноградників, ягідників та лісових полезахисних смуг, а також для боротьби з бур’янами за допомогою гербіцидів. Ця причіпна машина агрегатується з тракторами Т-38М, «Беларусь» і Т-54В.

 

Складається з таких основних вузлів: зварної рами, що спи­рається на два пневматичних колеса, резервуара 6 (мал, 61) з мішалкою 12, заливною горловиною, фільтром 5 і рівнеміром 4, трипоршневого насоса 2, редукційно-запобіжного клапана З, ежектора /, вентилятора 10, розпилюючого пристрою сопла 8, карданної передачі 7, конічного редуктора 11 та гідроци­ліндра 9.

Місткість резервуара 1200 л. На передній стінці резервуара розміщений редукційно-запобіжний клапан, який регулює робо­чий тиск у системі від 0 до 20 кгс/см2, а також перепускає лиш­ки рідини в резервуар і захищає нагнітальну комунікацію від надмірного тиску. Клапан подвійної дії: ліва його частина пра­цює як запобіжник, вона відрегульована на заводі на 20 кгс/см2 і запломбована, а права регулюється на тиск від 0 до 20 кгсісм2. Тиск рідини в системі контролюється манометром.

Садовий розпилюючий пристрій має щілинне розпилююче сопло 8 і дві секції розпилювачів, з’єднаних гнучким шлангом, та осьовий вентилятор 10 з конічним редуктором 11 і захисною решіткою. У польовому розпилюючому пристрої встановлено конічне сопло, на виході з якого по колу розміщені розпилюючі наконечники. Ширина захвату для обприскування польових культур від 20 до 50 м.

Розпилюючий пристрій повертається і фіксується за допомо-

Мал. 61, Технологічна схема обприскувача ОВТ-1А:

/ — ежектор; 2 — насос; 3 — редукційно-запобіжний клапан; 4 рівнемір; 5 — залив­ний фільтр; 6 —резервуар; 7 — карданна передача; 8 — сопло; 9 — гідроциліндр; 10 — вентилятор: //—конічний редуктор; 12— мішалка; 13 фільтр.

 

гою гідроциліндра, рейки і шестірні, закріпленої на валу ре­дуктора.

Працює обприскувач так. Резервуар заправляється гідрав­лічним ежектором. Для цього корпус ежектора 1 занурюють у рідину, а кінець гофрованого шланга опускають у горловину резервуара І заливають 3—4 відра рідини в резервуар. Вклю­чають вал відбору потужності трактора і редукційно-запобіж­ний клапан встановлюють на тиск 18—20 кгсісм2. Після цього відкривають вентиль ежектора і рідина під тиском подається до ежектора, де створюється розрідження, внаслідок чого рідина по гофрованому шлангу надходить у резервуар. Ступінь напов­нення резервуара контролюють рівнеміром 4.

Процес обприскування такий. Робоча рідина з резервуара 6 по всмоктувальній трубі через фільтр 13 засмоктується в на­сос 2. З насоса вона під тиском подається до редукційно-запо­біжного клапана 5, а далі по нагнітальній магістралі — до роз­пилюючого пристрою. При цьому треба, щоб вентиль ежектора був закритий, а вентиль робочих органів відкритий. Розпилену рідину підхоплює повітряний потік, створюваний вентилятором, і переносить на оброблювані рослини.

Обпилювачі. За способом приведення в дію обпилювачі по­діляють на ручні, кінні, кінно-моторні, тракторні, автомобільні та авіаційні; за джерелом повітряного потоку, який розпилює і транспортує отрутохімікати,— на міхові і вентиляторні.

Робочі органи обпилювачів: мішалки, живильний апарат, розпилювальний пристрій і наконечники.

Мішалки призначені для розпушування і порушення скле­пінь отрутохімікатів у бункері. їх виготовляють у вигляді вала з лопатями, пальцями або шнеком.

Живильний апарат забезпечує безперебійне подавання отру­тохімікатів у змішувальну камеру і їх дозування. Живильні апарати бувають шнеково-котушкові, шнекові, дискові і пневма­тичні.

Розпилювальний пристрій призначений для створення повіт­ряного потоку, розпилення в ньому отрутохімікатів і перенесен­ня їх на поверхню рослин. Для створення повітряного потоку застосовують дуттьові міхи або вентилятори.

Наконечники спрямовують розпилені отрутохімікати на об- роблювальні рослини. Вони бувають з бічним дуттям — для об­пилювання польових і садових культур — і прямим — для обпи­лювання польових культур і виноградників.

Обпилювач ОШУ-50 призначений для хімічної боротьби з шкідниками і хворобами польових, овочевих і технічних куль­тур, а також садів, виноградників і лісових насаджень обпилю­ванням їх сухими отрутохімікатами. Агрегатують з тракторами Т-25 або «Беларусь».

Обпилювач ОШУ-50 складається (мал. 62, а) з рами 1, бун­кера 4 місткістю 160 дм3, відцентрового вентилятора 2, садово-

 

 

 

Мал. 62 Обпилювач ОШУ-50:

□ —загальний вигляд; б технологічна схема роботи: 1 — рама; 2 — вентилятор; 3 розпилювач; 4 — бункер; 5 — мішалка; б шнек; 7 — котушка; 8гідроциліндр; 9жолоб; 10 — заслінка; 11 дистанційне керування заслінкою.
польових розпилювальних пристроїв 5, одноплунжерного цилінд­ра 8, одноступінчастого циліндричного редуктора, карданної і ланцюгової передач руху від вала відбору потужності трактора.

 

Всередині бункера розміщена лопатева мішалка 5 і шнеко­во-котушковий живильний апарат. Шнек 6 підгортає порошко­подібні отрутохімікати, а котушка 7 вигортає їх. Заслінкою 10 регулюють кількість виходу отрутохімікатів. Керування заслін­кою здійснюється з кабіни тракториста.

Розпилювальний пристрій змінний — для садів і виноград­ників.

Працює обпилювач так. У бункер засипають порошкоподібні отрутохімікати, де вони під час роботи обпилювача безперервно помішуються мішалкою. Шнеково-котушковий живильний апа­рат вигортає порошок через вихідний отвір у жолоб 9 (мал, 62, б), звідки порошок засмоктується вентилятором і змішується з повітрям. Пилоповітряна суміш подається вентилятором у роз­пилювальний пристрій, який і спрямовує її на оброблювані рослини.

Аерозольні установки. Аерозолями називаються дуже дрібні частинки рідинної або твердої речовини, завислі у газовому се­редовищі, які в першому випадку утворюють туман, а в друго­му — дим. Аерозольний спосіб боротьби з шкідниками сільсько­господарських рослин відрізняється від звичайного обприску­вання тим, що аерозолі в десятки разів менші від краплинок рідини при обприскуванні, вони проникають у будь-які щілини і добре покривають усі поверхні рослин. Виготовляють аерозолі на спеціальних аерозольних установках.

Аерозольний генератор АГ-УД-2 (А — аерозоль­ний, Г — генератор, УД-2 —марка двигуна) призначений для боротьби з шкідниками і комахами лісу, полезахисних смуг, садів, полів, а також для обробки приміщень складів, теплиць і тваринницьких ферм.

Генератор АГ-УД-2 складається з бензинового двигуна 1 (мал. 63), повітряного нагнітача 13, приймального повітропро­воду з двома пиловловлювальними фільтрами 7, нагнітальних повітропроводів 3 і 16, жарової камери 6 з бензиновим пальни­ком, жарової труби, насадки 11 з жиклером 10 для розпилення робочого розчину, бензинового бака і бака для отрути. Усі ро­бочі органи аерозольного генератора встановлені на рамі 15. Двигун і повітряний нагнітач з’єднані муфтою зчеплення.

Працює аерозольний генератор так. Двигун приводить у дію ротори повітряного нагнітача, і повітря під тиском через повіт­ропровід надходить у камеру згоряння. З бензинового бака до пальника підводиться бензин. Жиклер пальника розпилює його і змішує з повітрям, утворюючи горючу суміш, яка запалюється. Розжарені продукти згоряння з великою швидкістю проходять через горловину жарової камери і викидаються з насадки 11 в атмосферу, захоплюючи з собою з розпилювача робочу рідину,

ГТВ

 

 

ё ■

Мал. 63. Аерозольний генератор АГ-УД-2:

<2 —загальний вигляд; б технологічна схема; 1 двигун; 2—жиклер пального; З 1 W—нагнітальні трубопроводи; 4 пальник; 5запальна свічка; 6-жарова камера; 7 фільтр повітря; 8— бензиновий бак; 9 — горловина насадки; 10 жиклер рідин­ної отрути; І!насадка; 12 бак для отрути; 13 повітряний нагнітач; 14 — маг­нето; 15 рама.

 

яка при цьому розпилюється на дрібні краплини. Під дією теп­ла ці краплини випаровуються і виходять із сопла генератора у вигляді туману.

Ступінь дисперсності туману, який утворює генератор, мож­на регулювати, змінюючи температуру в камері згоряння і кіль­кість подачі пального в неї. Аерозольний генератор АГ-УД-2 установлюють на тракторний візок або в кузові автомобіля. Ширина захвату 50—100 м, продуктивність — до 12 га/год.

 

§ ЗО. Підготовка машин до роботи і технологія обприскування і обпилювання

Під час перевірки технічного стану машин звертають увагу на їх комплектність і справність, міцність кріплення вузлів і ме­ханізмів, натяг ланцюгів, чистоту фільтрів, стан сальників на­сосів, справність пружин всмоктувальних і нагнітальних клапа­нів. Після змащування машини перевіряють дію механізмів і вузлів.

Перевіряючи роботу обприскувача, спочатку включають у дію насос і мішалку, потім подають воду до розпилювачів і ре­гулюють запобіжні клапани на відповідний тиск.

Перевіряючи роботу обпилювача, спочатку включають венти­лятор і подавальний механізм, потім відкривають заслінку і ви­пускають через розпилювач гашене вапно. При цьому стежать, чи не проходить воно у з’єднаннях. Виявлену нещільність усу­вають.

При підготовці обприскувачів і обпилювачів до роботи пере­віряють встановлення на норму витрати отрутохімікатів. Для цього визначають хвилинну витрату за формулою:

Q-B-v
q = —--------.

де Q — задана норма витрати отрутохімікатів (рідинних у л/хв, порошкоподібних — у кг/an); В — робоча ширина захвату ма­шини, лг; v — швидкість пересування машини, км/год.

Користуючись заводською інструкцією, що додається до ма­шини, добирають потрібні діаметри вихідних отворів розпилю­вачів і тиск у нагнітальній системі. У вентиляторних обприску­вачах можна змінювати кількість розпилювачів.

Підрахувавши хвилинну витрату отрути, через розпилюваль ний пристрій установлюють заслінку дозувального механізму обпилювача (за заводською інструкцією) на відповідну поділку шкали. Включають робочі органи і на вільному кінці поля роб­лять прохід до повної витрати отрутохімікату. За кількістю ви­трачених отрутохімікатів і обробленою площею підраховують їх фактичну витрату. Для цього ділять кількість витрачених отру­тохімікатів (у кілограмах чи літрах) на оброблену площу (в квадратних метрах) і знайдене число множать на 10 000. Якщо це число не дорівнює заданій нормі, відповідно відрегульовують і знову перевіряють правильність установлення.

Поле, де проводитимуть роботу, оглядають, вибирають ділян­ки, які можна обробити тракторними агрегатами. Там, де не можна, їх обробляють вручну або кінними машинами. На ви­браних ділянках позначають заправні пункти, щоб холості пе­реїзди були мінімальними.

Техніка безпеки. Перед початком роботи всіх, хто працює на обприскувачах і обпилювачах, треба проінструкту­вати з питань техніки безпеки.

Під час роботи з отрутохімікатами слід додержувати таких основних правил: користуватись захисними окулярами, гумови­ми рукавицями і спецодягом; відкручувати з’єднання і наконеч­ники для прочищання або інших потреб можна тільки тоді, коли в нагнітальній сітці насоса немає тиску; перед початком роботи руки і обличчя змазувати вазеліном, а перед курінням, при­йняттям їжі і після закінчення роботи старанно вимити їх во­дою з милом. Не можна працювати па обприскувачах, якщо тиск у нагнітальній сітці перевищує 25 кгс/см2. Треба система­тично стежити і усувати нещільності в повітропроводах обпи­лювачів. Забороняється використовувати не за призначенням і залишати без догляду тару з-під отрут і бочки, в яких готува­лися робочі розчини. Лишки отруйних рідин, сухих отрутохімі­катів та упаковку треба викидати в ями і покривати товстим шаром землі. Під час запуску і роботи аерозольного апарата не можна стояти проти його сопла. Ні в якому разі не. слід заглядати в сопло, щоб не обпектися гарячими газами або полум’ям. Під час роботи з аерозольною машиною рекомен­дується носити респіратор і захисні окуляри.

 

 

МАШИНИ ДЛЯ ЗАГОТІВЛІ СІНА І СИЛОСУ

§ 31. Технологія робіт і система машин

для кормодобування

Технологія збирання трав на сіно залежить від кліматичних І природних умов., На території нашої країни є три грунтово- кліматичні зони: південно-степова, степова і лісо-лукова.

У південно-степовій зоні скошують трави і водночас роблять валки. Коли трава підсохне, її збирають з валків у великі копи­ці чи стоги або пресують у тюки.

У степовій зоні скошують трави в покоси, після підсихання згрібають у валки, а потім через 2—3 дні збирають у копиці, стоги або пресують у тюки.

Лісо-лукова зона відзначається нерівним, пересіченим рель­єфом, значною кількістю опадів та пониженою температурою в період збирання трав на сіно. Тому в цій зоні трави скошують у покоси, згрібають у валки, перевертають валки під час просу­шування, збирають у невеликі копиці або на спеціальні вішала, стогують на полі, звозять стоги до ферми І скиртують.

Щоб забезпечити високу якість і зниження собівартості кор­мів, підвищення продуктивності праці і зменшення втрат виро­щеного врожаю, застосовують комплексну механізацію робіт, тобто використовують системи машин, які послідовно вико­нують усі роботи. Систему машин вибирають залежно від грун­тово-кліматичної зони. У південно-степовій зоні використовують валкові косарки або звичайні косарки в агрегаті з поперечними граблями, підбирачі-копнувачі для збирання сіна у великі ко­пиці або прес-підбирачі для підбирання сіна з валків з одночас­ним пресуванням, стогоклади, якшо сіно скиртується непресова- не; у степовій зоні прості сінокосарки, граблі, волокуші, стогоклади, прес-підбирачі; у лісо-луковій зоні — прості сіноко­сарки, граблі поперечні, граблі-ворушилки, волокуші, коповози, стогоклади, установки для штучного досушування сіна.

Технологія заготівлі силосних кормів: скошування зеленої маси, подрібнення її, завантаження в силосні споруди або на спеціальні площадки і трамбування. Зелену масу для силосу­вання збирають двома способами — роздільним і комбайновим. При роздільному способі масу скошують звичайними сінокосар­ками, потім згрібають і звозять для подрібнення до силосо­різок, які працюють на стаціонарі біля силосних споруд.

При комбайновому способі збирання зелену масу скошують, подрібнюють і навантажують на транспортні засоби косарками- подрібнювачами або силосозбиральними комбайнами. Для за­вантаження силосних споруд застосовують самоскиди і різні навантажувальні елеватори. Подрібнену масу утрамбовують спеціальними трамбувальниками, а на відкритих площадках — гусеничним трактором.

Головні вимоги, що ставляться до заготівлі кормів: забезпе­чення максимального збирання біологічного врожаю трав або інших культур, вирощених на силос, збереження їх поживних якостей протягом усього періоду зберігання.

Скошувати трави починають у період цвітіння, а злакових— на початку колосіння, коли вони мають найбільше поживних ре­човин. Закінчувати збирання сіна слід за 10—12 днів. Не мож­на пересушувати сіно в покосах і валках, бо при згрібанні обламуються і втрачаються листя і квітки. Висота зрізання трав — 6—8 см. Вологість сіна при скиртуванні — 15—17%, а при пресуванні не більш як 12—15%.

Силосування на відміну від сінозбирання менше залежить від метеорологічних умов. При силосуванні зеленої соковитої маси скошувати, подрібнювати і трамбувати треба безперервно: вся скошена маса має бути засилосована в той самий день. Утрамбовувати слід щільно, щоб значна частина повітря ви­йшла з подрібненої маси. Заповнювати силосні споруди треба так, щоб за день ущільнений шар був не менш як 2 м.

§ 32. Косарки

За видом тяги косарки поділяють на кінні, тракторні і само­хідні; за способом з’єднання з тягою — на причіпні і начіпні; за технологічним процесом роботи — на прості, валкові і косар- ки-подрібнювачі. Основним і спільним робочим органом для всіх косарок є різальний апарат.

Різальний апарат складається з рухомої різальної частини— ножа і нерухомої протирізальної частини — пальців з пластин- ками-вкладишами. Ніж складається із стальної штаби, до якої приклепані сегменти 7 (мал. 64), головки з кулею /, через яку діж з’єднується з шатуном привода.

Пальці кріплять болтами з потайними головками до паль­цьового бруса, який являє собою стальну штабу змінного пере­різу. Сусідні пальці вусиками 5 упираються один в один і вдер­жуються від бічних зміщень. У напрямних прорізах пальців прикріплені пластинки-вкладиші 4, бічні грані яких загострені і мають зубцеву насічку, що допомагає тримати стебла в момент зрізання. Пластинка-вкладиш кріпиться до пальців у передній частині за допомогою вусика, а в задній — за допомогою за­клепки.

Щоб сегменти ножа щільно прилягали до вкладишів, на
пальцьовому брусі закріп­лені притискні лапки 10. Пластинки тертя 11 удер­жують ніж від зміщення назад під час роботи. Вони також закріплені на паль­цьовому брусі. По краях пальцьовий брус має два башмаки — внутрішній 3 і зовнішній 8. Під башмака­ми встановлено полозки. Під час роботи полозки пов­зуть по землі; змінюючи їх положення відносно башма- ків, регулюють висоту зрі­зання рослин.

Принцип зрізання сте­бел різальним апаратом по­дібний до принципу роботи звичайних ножиць. Якість зрізання стебел залежить від швидкості руху ножа, зазора між сегментами і протирізальними пластина­ми, гостроти ножа і техніч­ного стану різального апа­рата в цілому.

Сегменти правильно від­регульованого ножа спи­раються на протирізальні пластини лише носком, а біля основи сегмента пови­нен бути зазор близько 1 мм. Швидкість ножа в се­редньому дорівнює 1,3— 1,8 місек.

Залежно від відстані між осьовими лініями сусідніх сегментів і пальців розрізняють три типи різальних апаратів: 1) нормальний; 2) низького різання; 3) середнього різання.

У різального апарата нормального типу відстань між осьо­вими лініями сусідніх сегментів і сусідніх пальців однакова. В апаратах низького різання відстань між осьовими лініями пальців у 2 рази менша за відстань між осьовими лініями су­сідніх сегментів. В апаратах середнього різання відстань між осьовими лініями пальців менша за відстань між осьовими лі­ніями сусідніх сегментів, але не в кратному відношенні. На ко­сарках установлюють різальні апарати нормального типу.

Мал. 65. Косарка KC-2J:

і—рама; 2—клинопасова передача; 3—карданна передача; 4— шатун; 5—внутріш­ній башмак; б — ніж; 7 — зовнішній башмак.

 

Начіпна тракторна косарка КС-2,1 (К — косарка, С — швидкісна, 2,1—ширина захвату в метрах) призначена для скошування природних і сіяних трав. Агрегатується з трак­торами Т-25, Т-40А, «Беларусь» усіх модифікацій. Робоча швид­кість руху—12 кмігод, продуктивність — 2,5 га за годину чис­тої роботи.

Косарка КС-2,1 (мал. 65) складається з різального апарата нормального типу 6, польового і внутрішнього подільників, рами /, механізму начіпки, механізму приводу. Різальний апа­рат приводиться в дію від вала відбору потужності трактора. Піднімається й опускається він завдяки гідравлічній системі трактора.

Косарка КУФ-1,8 призначена для скошування або підби­рання із валків злакових трав, а також бобових культур і одно­часного їх подрібнення. Ширина захвату жатки—1,8 м\ підби­рача — 1,7 агрегатується косарка з трактором ЮМЗ-6Л, «Беларусь» всіх модифікацій.

Робочі органи косарки: різальний апарат, транспортер, по- дрібнювач, елеватор подрібненої маси, приводяться в дію від вала відбору потужності. •

Подрібнена маса вивантажується в причіпний візок або в транспорт, шо рухається поруч косарки. Подрібнену зелену масу використовують для приготування сінажу, силосу або трав’яно­го борошна.

Косарка КНУ-6М (К — косарка, Н — начіпна, У — уні­версальна, 6 — ширина захвату в метрах, М — модернізована) призначена для скошування трав на ділянках з рівним рельє­
фом. Найменша висота зрізання — 6 см, продуктивність — до 3,2 га!год\ агрегатують з тракторами ДТ-20, Т-25 і «Беларусь».

Косарка (мал. 66) складається з трьох різальних апаратів, рами і механізмів для передавання руху від трактора до різаль­них апаратів. Два різальні апарати (нормального різання) роз­міщені по боках, а один фронтально, ширина захвату кожного з них 2,1 м. Для відведення зрізаної трави до середини на польо­вих полозках (а в переднього різального апарата на обох по­лозках) кріплять відкидні дошки з круглими стержнями. Ножі бічних різальних апаратів приводяться в дію від вала відбору потужності трактора через ланцюгову передачу, карданний і колінчастий вали та шатуни. Ніж фронтального різального апа­рата приводиться в дію від вала відбору потужності трактора через коробку передач.

Висоту зрізання регулюють, переставляючи полозки*відносно башмаків пальцьового бруса. Різальні апарати піднімають і опускають за допомогою гідравлічної системи трактора. Якщо трактор обладнаний роздільно-агрегатною гідравлічною систе­мою з виносними циліндрами, то кожний різальний ап'арат мож­на підняти окремо, а коли трактор обладнаний гідравлічною системою типу НС-37 без розподільника і виносних циліндрів, то всі три різальні апарати піднімають і опускають разом. Під час транспортування косарки різальні апарати піднімають і прикріплюють до рами трактора розтяжними прутами. Раму косарки разом з різальними апаратами кріплять до лонжеронів трактора, що дає змогу від’єднувати косарку від трактора, не розбираючи її.

Косарка -подрібнювач КИК-1,4 (К — косарка, И подрібнювач, К — кормів, 1,4 — ширина захвату в метрах) при­значена для скошування зеленої маси, подрібнення її і наванта-

Мал. 66. Косарка КНУ-6М.


I

Мал. 67. Косарка-подрібнювач КИК-1,4:

I різальний апарат; 2 — мотовило; 3—планчастий транспортер: 4притискний бітер;

5 — опорне колесо; 6 — вивантажувальна труба; 7диск; 8 — живильні вальці.

 

ження на транспортні засоби. Можна також використовувати косарку на стаціонарних роботах для подрібнення грубих сухих і соковитих кормів. Висота зрізання—5—7 см; продуктивність— 1,1 га/год\ агрегатують з трактором «Беларусь», обслуговує один тракторист.

Косарка КИК-1,4 (мал. 67) складається з подрібнювана, ра­ми, механізму начіпки, механізму передавання руху від вала відбору потужності трактора і змінних приставок — різального апарата /, мотовила 2, транспортера 5, притискного бітера 4, які встановлюють під час збирання низькостеблих культур, та лотка силосорізки для роботи на стаціонарі.

Робочі органи подрібнювального апарата — живильні вальці 8 і диск 7 із закріпленими на ньому ножами і лопатями. Лопаті створюють під час роботи струмінь повітря, який подає подріб­нену масу через трубу 6 в транспортні засоби. Диск може мати 2—3 або шість ножів.

§ 33. Граблі

Для згрібання трави безпосередньо за косарками або після підсихання її застосовують граблі. За видом тяги граблі поділя­ють на кінні і тракторні, а за технологічним процесом на по­перечні і бічні. Поперечні граблі при згрібанні трави утворюють валки впоперек напряму руху, а бічні укладають траву в безпе-
рервний валок з боку грабель, паралельно напряму руху агре­гату.

Граблі ГП-14 (Г — граблі, П — поперечні, 14 — ширина захвату в метрах) призначені для згрібання прив'ялої або сві- жоскошеної трави у валки. Продуктивність — до 7 га!год\ агре­гатують з тракторами ДТ-20, Т-25 або Т-40.

Граблі ГП-14 (мал. 68) складаються з трьох секцій, шарнір­но з’єднаних між собою і встановлених на чотири пневматичні колеса. Крайні колеса самоустановні. Для переведення грабель у транспортне положення крайні секції заводять уперед, при­кріплюють до сниці і встановлюють кожну з них на додаткове транспортне колесо. Середня секція має ширину захвату 6 м і може бути використана сама при згрібанні трав на невеликих ділянках або на ділянках з нерівним рельєфом.

Грабельний апарат складається з шести брусів з дугоподіб­ними пружинними стальними зубами, прутиків-чистикїв і рами. Бруси із зубами прикріплені шарнірно до рами і з’єднані тягами з храповими автоматами механізму піднімання. Прутики-чисти- ки жорстко прикріплені до рами. Під час роботи граблів зуби, опущені на землю, згрібають траву або сіно з покосів доти, поки не буде включено підйомний механізм. Після включення храпо­вих автоматів через систему тяг і кронштейнів брус із зубами повертається, піднімаючись вгору, а сіно залишається на землі поперечним валком. Прутики-чистики очищають зуби від сіна. За один півоберт ходових коліс зуби піднімають, а за другий

Мал. 68. Поперечні тракторні граблі ГП-14.

 

 

Мал. 69. Граблі-валкоутворювачі ГВК-6,0;

1 — пальцеві колеса; 2 рама; З — котки.

півоберт опускають на землю. При транспортуванні граблів брус із зубами в піднятому положенні вдержують спеціальні прути з гачками.

. Залежно від урожайності трав зуби можна встановлювати на. відстані 48, 72 і 96 мм один від одного.

Г р а б л і-в а л коу т ворюва чі ГВК-6,0 (Г — граблі, В — валкоутворювачі, Кколісно-пальцеві, 6,0 — ширина захвату в лї) призначені для згрібання прив’ялої трави з покосів у вал­ки, ворушіння та перевертання валків сіна під час його сушіння. Агрегатується з тракторами Т-25, Т-40А, «Беларусь» усіх моди­фікацій. Продуктивність — до 5,4 га за годину чистої роботи. ~ Граблі-валкоутворювачі (мал. 69) складаються з двох сек­цій, кожна з яких може працювати окремо. Робочими органами є пальцеві колеса 1. Вони обертаються внаслідок зчеплення їх із. стернею і підгрібають траву, утворюючи поздовжній валок або розворушують сіно в валку. Рама секції 2 розміщена на самоустановних котках 3. Це сприяє добрій маневреності граб­лів при обслуговуванні одним трактористом.

§ 34. Волокуші і підбирачі

Для збирання сіна з валків у невеликі копиці застосовують волокуші і підбирачі-копнувачі. Якщо вологість сіна у валках не перевищує 15%, тоді можна застосовувати прес-підбирачі для підбирання сіна з валків з одночасним пресуванням.

Волокуша ВНШ-3,0 (В — волокуша, Н — начіпна, Ш — самохідне шасі, 3,0 — ширина захвату в метрах) призначена для збирання сіна з валків у копиці і для звезення його до місця скиртування. Вантажопідйомність волокуші300 кг; навішують її на самохідне шасі Т-16Л4.

Волокуша (мал. 70) складається з грабельної решітки /,ло-

/ — грабельна репіі'іка: 2 лобова стінка; 3 — тяга; 4пружини; 5 — кронштейн, 6 поперечна планка; 7 і 8пальці.


Мал. 71. Прес-підбирач ПСБ-1,6:

і оідбиральннй механізм; 2—ходові колеса; 3 — пресувальна камера; 4 — в'язаль­ний апарат; 5—механізм привода.

 

бової стінки 2 з кронштейнами і тягами, амортизуючих при­тискних пружин 4, пальців для кріплення штовхаючих брусів, механізму начіпки і кронштейнів, які з’єднуються з штоками гідравлічних циліндрів механізму підйому трактора.

Грабельна решітка складається з поперечної планки 6, до якої прикріплені 11 металевих пальців 7. З боків решітка обме­жена двома короткими металевими пальцями, які вдержують сіно від спадання з решітки.

Для підбирання сіна агрегат рухається вздовж валка з опу­щеною грабельною решіткою. Коли решітка заповниться сіном, грабельний апарат піднімають і перевозять до потрібного місця. Вивантажують сіно з грабельної решітки, коли вона в опуще­ному положенні, під час руху машини назад.

Прес-підбирач ПСБ-1,6 (П — прес, С — сіна, Б—бічна подача, 1,6 — ширина захвату в метрах) призначений для під­бирання сіна або соломи з валків, пресування у тюки і перев’я­зування дротом. Можна також використовувати його на стаціо­нарі для пресування сіна або соломи. Продуктивність — до 7 т!год\ агрегатують з тракторами «Беларусь», Т-40 і Т-40А, об­ладнаними подовжувачами вала відбору потужності.

Прес-підбирач ПСБ-1,6 (мал. 71) складається з підбирача /, подавального механізму з пакувальниками, пресувальної каме­ри З, в’язального апарата 4, механізму передавання руху віа вала відбору потужності трактора, ходової частини. Підбирач барабанного типу, пальчиковий. Кріпиться на пружинних під­вісках, що забезпечує копіювання мікрорельєфу поля. У транс­портне і робоче положення переводять за допомогою важільно­го механізму.

У процесі роботи підбирач піднімає сіно з валків і передає до подавального механізму. Пакувальники підпресовують і спря­
мовують сіно в пресувальну камеру під поршень пресувальника, який виконує поступально-зворотний рух у камері і за кожним ходом ущільнює захоплену порцію сіна. Коли щільність тюка досягає встановленої величини, в роботу включається в’язаль­ний апарат, який за допомогою двох голок і вузлов’язів зв’язує тюк одночасно в двох місцях. Механізм для регулювання щіль­ності пресування тюка установлено в задній частині пресуваль­ної камери. Для обрізання кінців сіна з боків тюка в пресу­вальній камері встановлені протирізальні пластини, а на боках поршня — ножі; зазор між ними не більш як 0,8 мм.

Подача сіна в камеру пресування бічна. Розмір спресованого тюка (слі): ширина —50, висота — 36, довжина — 80—100.

§ 35. Стогоклади

Для підвезення копиць сіна до місця стогування і пода­вання його на стоги застосовують стогоклади. Найпоширеніші шарнірно-важільні і універсальні стогоклади, які використо­вують не тільки для подавання сіна і соломи на стоги, а й для навантаження таких сипких матеріалів, як гній, торф, щебінь, зерно та ін.

Стогоклад СНУ-0,5 (С — стогоклад, Н — начіпний, У — універсальний, 0,5 — вантажопід­йомність в тоннах) призначений для подавання соломи і сіна на стоги і транспортні засоби, а також для навантаження гною, силосу, зерна та роботи на бу­дівництві.

Продуктивність — 10 т/год при подаванні сіна; максимальна висота піднімання — 7 ж; наві­шують на трактор «Беларусь».

Основні вузли стогоклада СНУ-0,5 (мал. 72): змінний робо­чий орган, зварна рама 2, гідрав­лічні циліндри 1. У комплекті до стогоклада додають такі ро­бочі органи, як грабельна решіт­ка 5 з вивантажувальною стін­кою 4 і захватним пристроєм З для подавання сіна і соломи; вила для навантаження силосу і гною; стріла для виконання під­німальних робіт на будівництві;, ківш для зерна та Інших сипких вантажів; гак для піднімання штучних вантажів.

На грабельну решітку сіно набирають тоді, коли вона в опу­щеному положенні, а виштовхувальна стінка в крайньому зад­ньому положенні. Для скидання сіна з решітки на скирту або в кузов машини раму з грабельною решіткою піднімають, вклю­чають виносний гідравлічний циліндр, шток якого переміщує виштовхувальну стінку вздовж горизонтальних пальців решітки і згортає з неї сіно. Щоб сіно не падало при підніманні, гра­бельні решітки обладнують (з 1962 р.) притискною рамкою. Удосконалення грабельної решітки захватним пристроєм у ви­гляді рамки з кігтями допомагає відділити порції сіна або со­ломи, набрані з копиці, і краще використати об’єм грабельної решітки. Рамка захватного пристрою зблокована з виштовху- вальною стінкою і шарнірно з’єднана з рамою піднімання. При набиранні соломи на решітку рамку піднімають, а виштовху­вальна стінка перебуває в крайньому задньому положенні. При підніманні грабельної решітки рамку захватного пристрою опускають; кігті її відділяють від загальної маси порцію соло­ми, яка вмістилася на грабельній решітці. Шарнірні важелі в міру піднімання рами з грабельною решіткою піднімають рам­ку захватного пристрою. На потрібній висоті (після 3 м) вклю­чають у роботу виносний циліндр виштовхувальної стінки, яка вільно і повністю вигортає солому з решітки.

§ 36. Силосозбиральні комбайни

Силосозбиральний комбайн КС-2,6 призначений для скошування і подрібнення на силос сільськогосподарських, культур, посіяних рядковим або квадратно-гніздовим способом.

Агрегатують комбайн з тракторами Т-74, «Беларусь».

Комбайн КС-2,6 (мал. 73) складається з‘ внутрішнього // і польового 3 подільників, різального апарата 13, мотовила 2,. гіланчастого транспортера 12, живильного барабана 9, ножового- барабана 6, протирізальної пластини 7, живильного вальця 8, вивантажувального транспортера 10, рами, ходових коліс, ме­ханізму привода робочих органів від вала відбору потужності трактора.

Різальний апарат косаркового типу, сегментний, із зміцне­ними пальцями, що зумовлено товщиною стебел кукурудзи і соняшника.

Подрібнювач стебел складається з ножового барабана з під­доном і протирізальної пластини. Ножі на барабані закріп­лені по спіралі, що дає можливість зменшити зусилля різання і рівномірно навантажувати вал ножового барабана. Щоб за­побігти під час різання появі додаткових сил уздовж вала ба­рабана, ножі виготовляють роз’ємними і закріплюють почергово- праві і ліві.

Зазор між лезами ножів барабана і протирізальною пласти­ною— 2 мм, він регулюється переміщенням барабана.





Мал. 73. Схема роботи комбайна КС-2,6:

/ стебло кукурудзи; 2 мотовило; 3—польовий подільник; 4—плат-
форма жатки; 5—силосопр овід; бножовий барабан; 7 лротнрізаль-
на пластина; S —живильний валець; 9— живильний барабан; 10 ви-
вантажувальний транспортер; // внутрішній подільник; 12 планча-
стий транспортер; ІЗ—різальний апарат.

Транспортер подрібненої маси ланцюгово-планчастий, закритий кожухом з нарощеним рукавом, що запобігає втра­там силосної маси під час навантаження на транспортні засоби.

Комбайн КС-2,6 працює так (мал. 73). Під час робочого руху в загінці подільники 11 і 3 відділяють стебла, а мотовило
2 нахиляє їх до різального апарата 13. Після зрізання мотовило укладає стебла на транспортер 12, який подає їх вершинами вперед до живильного апарата. Живильний барабан І валець стискують стебла і тримають їх у момент різання подрібню­вальним апаратом. Подрібнена маса відкидається по силосопро- воду на вивантажувальний транспортер, який подає її в кузов автомобіля або на причіп трактора, що рухається поруч з ком­байном.

Усі робочі органи комбайна, крім мотовила, приводяться в рух від вала відбору потужності трактора. Мотовило приво­диться в рух від лівого ходового колеса комбайна ланцюговою передачею.

Для переведення жатки з робочого в транспортне положен­ня і навпаки, а також для піднімання і опускання мотовила на комбайні встановлено гідравлічний механізм.

Самохідний силосозбиральний комбайн КС Г-3,2 призначений для збирання на силос кукурудзи, соняшника та інших культур, які вирощують на грунтах підвищеної вологості. Ширина захвату — 3,2 м, робоча швидкість — до 7,0 кмігод.

Комбайн складається з гусеничної ходової частини від са­мохідного комбайна СКГ-4, жатки і подрібнювального апа­рата, уніфікованих з цими самими вузлами комбайна СК-2,6, бункера з вивантажувальним транспортером для подрібне­ної маси.

Крім цих комбайнів, для збирання кукурудзи та інших куль­тур на силос застосовують універсальний кукурудзосилосозби- ральний комбайн УКСК-2.6А.

■§ 37. Підготовка до роботи сінозбиральних*

і силосозбиральних машин та організація їх роботи

Підготовка машин до роботи полягає в перевірці їх техніч­ного стану, виявленні і своєчасному усуненні неполадок, регу­люванні робочих вузлів і механізмів, мащенні підшипників та інших тертьових поверхонь деталей.

Під час перевірки косарок особливу увагу треба звернути на справність різального апарата і транспортерів, мотовила, подрібнювана, якщо вони є, на дію механізмів підіймання і передавання руху.

Різальний апарат повинен працювати без зайвих шумів і заїдання, без пропусків непідрізаних стебел. Для цього треба, щоб сегменти ножа і протмрізальні пластини пальців були гост­рі, без тріщин і зазублин і міцно прикріплені на своїх місцях, передні кінці сегментів щільно прилягали до протирізальних •пластин, а в основі був зазор до 1 мм.. Зазор між притискними лапками і ножем повинен бути не більш як 0,2—0,3 мм. Ніж
встановлюють так, щоб у крайніх положеннях його осьові лінії сегментів збігалися з осьовими лініями пальців. Пальцьовий брус установлюють із забіганням зовнішнього башмака від­носно внутрішнього на 35—60 мм (у косарок з бічним розмі­щенням різального апарата).

У косарок, які мають транспортери, перевіряють міцність кріплення планок до полотна або до ланцюгів, натяг транспор­тера, звертаючи увагу на те, щоб не було перекосу і щоб він працював без буксування і надмірного натягу. У мотовила перевіряють технічний стан його планок і підшипників вала. Установлюють мотовило в положення, яке відповідає висоті культури безпосередньо на ділянці. Під час збирання високо- стеблих культур (кукурудзи, соняшника та ін.) мотовило вста­новлюють по висоті так, щоб планки його торкалися стебла на 2/з його висоти (від землі).

У косарок-подрібнювачів перевіряють міцність кріплення ножів барабана і деки, регулюють зазор між ними (не більше ' як 1 мм}.

Під час перевірки механізму підіймання звертають увагу на те, щоб він працював безвідказно і швидко. Уіеханізми, які мають ручний привод, повинні діяти від зусилля 8—10 кас на важелі підіймання. Цього можна добитися, змінюючи натяг амортизаційних пружин. Тиск на зовнішні полозки різального апарата при цьому не повинен перевищувати 6—8 кгс.

При перевірці граблів особливу увагу слід звернути на пра­вильність форми зуба, на рівномірність густоти зубів, на дію механізму підіймання. У граблів з пальцьовим грабельним апа­ратом перевіряють міцність пальців, пружність їх, кут нахилу до горизонту, роботу механізму передачі руху до грабельного, апарата, розміщення і кріплення секцій до зчіпки.

Підготовляючи волокушу до роботи, треба добитися, щоб усі пальці грабельної решітки були міцно закріплені, лежали в одній площині і на однаковій відстані один від одного., В опущеному положенні кінці пальців повинні торкатися землі, а під час руху не зариватися. Таке регулювання здійснюють, змінюючи стиск амортизаційних пружин.

У підбирачів-копнувачів перевіряють стан пальців барабана, тиск полозків на землю (не більш як 5—6 кас), міцність кріп­лення планок транспортера і натяг його, роботу механізму за­кривання дна і клапана камери; при потребі регулюють дов­жину тяг, зрівноважують дно камери за допомогою тягарів так, щоб під час вивантаження копиці воно вільно перекидалося, а після вивантаження поверталося в початкове положення. У прес-иідбпрачів перевіряють роботу і регулювання автомата пресувальної камери і в’язального апарата.

Підготовка поля до роботи. Підготовку поля до роботи косарок та інших сінозбиральних машин починають, ранньою весною. З ділянки прибирають рештки сіна та інші
сторонні предмети, зарівнюють ями, канави, купину, кротовиння тощо Ртам, де потрібно, підсівають траву.

Перед початком збирання трав оглядають ділянку, позна­чають віхами перешкоди, яких не можна було усунути, скла­дають коротку характеристику ділянки, зазначаючи її розміри, сорт трави, урожайність, стан під’їзних доріг. На основі цих даних складають план-маршрут роботи агрегату. Потім визна­чають напрям його руху, розбивають поле на загінки. Довжина загінки повинна бути в 6—8 раз більша, від її ширини. Для косарок з бічним розміщенням різального апарата роблять про­коси між ділянками.

Напрям руху агрегату під час скошування трав має збіга­тися з довшою стороною загін-ки і з напрямом оранки на ділян­ках, засіяних травами. Під час косіння на схилах агрегат повинен рухатись упоперек схилу. Для агрегату з поперечними граблями напрям руху вибирають упоперек покосів, а з біч­ними— вздовж покосів. Напрям руху агрегатів з волокушами •і підбирачами має збігатися з довжиною валків.

Організація роботи сінозбиральних агрега­тів. На початку роботи агрегату в полі остаточно перевіряють ■справність машин і правильність регулювання їх робочих -органів.

Косарками з фронтальним розміщенням різального апарата трави косять човниковим способом, а з бічним розміщенням — круговим. При заїзді косарки в загінку опускають різальний апарат і включають передачу руху приблизно за 1 м до початку загінки, щоб ніж міг набрати нормальної швидкості.

Працювати в загінці треба на повну ширину захвату, не до­пускаючи огріхів, стежачи за прямолінійністю руху і додер­жуючи встановленої висоти зрізання. Працювати треба на най­вищих швидкостях, які допускає рельєф поля і стан культури, яку збирають. Не рекомендується косити траву, коли є велика роса і відразу після дощу, оскільки при цьому забиватиметься різальний апарат.

Працюючи з граблями, волокушами І підбирачами, стежать за правильністю форми і прямолінійністю розставляння копиць, за чистотою підбирання сіна. Згрібаючи сіно поперечними граб­лями, застосовують коловий спосіб руху, а бічними граблями, волокушами та підбирачами човниковий спосіб.

Організація роботи під час силосування. Неза­лежно від того, де силосують у силосних баштах, траншеях, ямах чи в надземних силососховищах із застосуванням щитів, ■слід додержувати зоотехнічних вимог до технологічного процесу закладання силосу. Зелену масу подрібнюють на довжину різки ЗО40 мм, щоб поліпшити виділення соку і прискорити від­повідні біологічні процеси під час бродіння. Подрібнену масу закладають і ущільнюють безперервним потоком відразу після скошування. Ущільнюють так, щоб у силосній масі не залиша-

лося повітря. Не слід допускати забруднення силосної маси. Закладену силосну масу надійно захищають від доступу повіт­ря і дощу.              **

Техніка безпеки. Під час роботи на сінозбиральних і силосозбиральних машинах слід бути особливо обережним з їх обертовими деталями і стежити,. щоб на них були захисні кожухи. При підніманні різального апарата в транспортне по­ложення вручну або при зніманні ножа пальцьовий брус треба брати так, щоб пальці руки не потрапили під сегменти ножа. Перевіряючи технічний стан косарок, грабель, підбирачів і стогокладів, силосозбиральних комбайнів, слід обов’язково відключати передачу руху. Забороняється перебувати під грабельним апаратом або під ковшем стогоклада під час їх роботи.


МАШИНИ ДЛЯ ЗБИРАННЯ ЗЕРНОВИХ І БОБОВИХ КУЛЬТУР

§ 38. Технологія збирання зернових колоскових

і зернобобових культур

Технологія збирання врожаю зернових і бобових культур включає такі операції: зрізування стебел хліба, обмолот і від­ділення зерна від соломи і полови. Відділене зерно відвозять і очищають від сторонніх механічних домішок та насіння бур’я­нів. Полову і подрібнену або цілу солому скиртують. Залежно від способу збирання ці операції виконують одночасно або з певним розривом у часі.

Основний спосіб збирання зернових і бобових культур ком­байновий. Він буває однофазний (пряме комбайнування) і дво­фазний (роздільне комбайнування).

При прямому комбайнуванні зрізання стебел хліба, обмолот і відділення зерна від соломи і полови проводять однією маши­ною— комбайном за один прохід. При роздільному комбайну­ванні збиральні роботи виконують за два етапи: спочатку зрі­зають стебла хліба і вкладають їх на стерні валками, а потім після підсихання соломи і дозрівання зерна валки підбирають обмолочують і відділяють зерно від соломи і полови. Роздільне збирання починають на 10—15 днів раніше, ніж пряме, коли більша частина зерна досягне воскової стиглості.

Досвід показує, що роздільне збирання зернових і бобових культур економічно вигідніше від прямого комбайнування. При роздільному збиранні значно зменшуються втрати, підвищується продуктивність праці і знижується собівартість зерна.

Солому і полову при роздільному і прямому комбайнуванні збирають у копнувачі і вивантажують сформовані копиці рів­ними рядами на полі, а потім звозять і скиртують.

Останнім часом на Україні почали широко застосовувати новий потоковий спосіб збирання соломистих продуктів, розроб­лений Українським науково-дослідним інститутом механізації і електрифікації сільського господарства. Повний цикл збираль­них робіт повинен забезпечувати мінімальні втрати зерна, соло­ми і полови, а також створити умови для своєчасного прове­дення осінніх робіт (лущення стерні, підняття зябу).

Під час збирання зернових культур двофазним способом слід додержувати таких агротехнічних вимог:

1. Скошування починати в найоптимальніші строки для пев­
ного району, коли зерно на більшій частині ділянки досягне вос­кової стиглості. Висота зрізання повинна забезпечувати стійке положення валка над поверхнею поля і добре продування його повітрям. Оптимальну висоту зрізання для різних районів брати в межах 15—25 см.

2. При підбиранні валків не допускати втрат стебел, а при обмолоті стежити, щоб не було пошкодження І втрат зерна в молотарці комбайна. -

Механізація збирання бобових культур ускладнюється їх біологічними особливостями. Насіння цих культур достигає дуже нерівномірно. Якщо нижні боби вже дозріли і розкрилися, то верхні ще ростуть. Крім того, такі культури, як вика, горох і чина, дуже полягають, стебла їх переплітаються між собою і т. д. Це ускладнює зрізування рослин і відділення зрізаної маси від незрізаної.

Ураховуючи ці особливості бобових культур, кращим спосо­бом збирання їх визнано роздільне (двофазне) комбайнування, протягом 7—8 днів. Час початку скошування для бобових різ­ний. Горох починають скошувати відразу, як тільки пожовкнуть нижні боби і насіння в них стане тверде; сочевицю і чину — після достигання більшої половини бобів; вику і люпин — коли 70—75% бобів побуріє. Висота зрізання для культур, в яких низько розміщені боби,— 4—7 см. Кормові боби і люпин при роздільному збиранні скошують на висоті 18—20 см. У жарку погоду косити найкраще ранком і ввечері. Надмірного висушу­вання скошеної маси у валках допускати не слід.

Зрізану хлібну масу скошують і вкладають у валки рядкови­ми жатками, а підбирають валки, обмолочують і відділяють зерно від полови і соломи зернозбиральними комбайнами, об­ладнаними підбирачами. Пряме комбайнування проводять зер­нозбиральними комбайнами.

§ 39. Жатки

За способом з’єднання з тягою жатки поділяють на причіпні і начіпні, а за розміщенням різального апарата—на фронтальні (різальний апарат розміщений спереду тяги) і бічні (різальний апарат розміщений з правого або з лівого боку від тяги). Робо­чі органи жаток: різальний апарат, мотовило і транспортер,

Жатка ЖВН-6 (Ж жатка, В — валкова, Н — начіпна 6 — ширина захвату в метрах) призначена для скошування і вкладання у валки зернових культур. Навішують жатку на са­мохідні комбайни СК-3, СК-4 і самохідне шасі СШ-75. Висота зрізання - - 18—22 см, продуктивність — 5,9 га/год.

Жатка ЖВН-6 (мал. 74) складається з подільників /, рі­зального апарата 2, опорних полозків, мотовила З, полотняно- лланчастого транспортера 4, вітрового щита 5, механізму наві­шування і механізму привода робочих органів.

Мал. 74. Жатка ЖВН-6:

/ — подільник; 2 різальний апарат; 3 мотовило; 4полотняно-планчастий транспортер; 5 — вітровий щит.

 

Різальний апарат косаркового типу — нормального різання, Пальці з протирізальними пластинами — по два в секції. Сег­менти ножа мають верхню насічку. Ніж приводиться в рух кри­вошипно-шатунним механізмом через проміжне колінчасте коро­мисло у вигляді двоплечого важеля. Для регулювання висоти зрізання встановлюють опорні полозки, які копіюють рельєф поля. Шарнірне з’єднання жатки з комбайном забезпечує копію­вання рельєфу в поздовжньому і поперечному напрямах.

Мотовило п’ятилопатеве. Вал мотовила обертається на двох дерев’яних підшипниках з повзунами, переміщенням яких регу­люють винос мотовила вперед або назад відносно різального апарата. Висоту мотовила регулюють за допомогою гідравліч­них циліндрів. Кількість обертів мотовила змінюється варіато­ром у межах 22—58 об/хв. За вимогою замовників завод може додатково надіслати до жатки ЖВН-6 ексцентрикове мотовило.

Транспортер жатки складається з ведучого і веденого валів, полотна з планками і двох пасів з пряжками, якими змінюють натяг полотна. Додатково можна натягнути полотно, перемі­щуючи ведений вал за допомогою гвинтового пристрою. Робочі органи жатки приводяться в рух клинопасовою передачею віл головного контрприводного вала молотарки комбайна.

Жатка ЖВН-10 (Ж — жатка, В — валкова, Н — начіпна, 10 — ширина захвату в метрах) призначена для скошування і вкладання у валки зернових культур при роздільному збиранні. Навішують жатку на комбайни СК-4, СК-5, «Нива» і самохідне шасі СШ-75; продуктивність — 5,5 га/год.

Жатка ЖВН-10 складається з платформи, опорних полозків, подільників, різального апарата нормального різання, 5-планко- вого мотовила, двох полотняно-планчастих транспортерів, які можуть формувати зрізані стебла в 1—2 валки. Багато вузлів
жатки уніфіковані з жаткою комбайна СІ<-4. Платформа жатки складається з двох частин — корпусу і крила. Мотовило на жат­ці двосекційне. Мотовило корпусу і крила з’єднані шарнірно.

Переобладнують жатку на роботу в 1—2 валки переключен­ням реверса-редуктора і переставлянням паса привода правого- транспортера. Висоту зрізання регулюють, змінюючи положення башмаків. За допомогою гідравлічних циліндрів жатку підніма­ють і опускають. Висоту мотовила регулюють за допомогою гвинтових тяг, а кількість обертів — переставлянням зірочок ме­ханізму передавання.

Жатка ЖБА-3,5 (Ж — жатка, Б — бобова, А — модель, 3,5 — ширина захвату в метрах) призначена для роздільного- збирання бобових культур, зернобобових сумішей і полеглих зернових культур. Мінімальна висота зрізання — 7—8 см; агре­гатують жатку з тракторами Т-40, Т-28, МТЗ-5; продуктив­ність— 1,1 —1,4 га/год.

Жатка (мал. 75) складається з мотовила 7, двох подільників 6, різального апарата 4, транспортера 8, рами 1 з механізмом навішування, вітрового щита 2, двох опорних коліс 3, механізму передачі руху до робочих органів від вала відбору потужності трактора, додаткового обладнання (сидіння, стояки для кріп­лення крила, педалі керування гальмом і муфтою зчеплення, спеціальний місток і тросовий пристрій для з’єднання додатко­вих педалей з педалями трактора). Навішують жатку ззаду на трактор, який працює на 1-й або 2-й передачі заднього ходу.

Мотовило ексцентрикове, 6-планкове, встановлене на шар­нірних підтримках 9. Планки мотовила виготовлені у вигляді граблин з пружинними пальцями, кут нахилу їх регулюють. Приводиться в рух черв’ячним редуктором.

Мал. 75. Жатка ЖБА-3,5

/— р.-імп; ‘2 вітровий щиток платформи; 3 — опорні колеса; 4 — різальний пішрпт; Ь' — гл-блеііідіймач; 6 — подільник; 7 — мотовило; 8—полотняно-план- частпй транспортер; 9 — підтримка мотовила.

Різальний апарат плаваючий, нормального різання. Склада­ється він з пальцьового бруса, одноріжкових посилених пальців, підпружинених стеблепідіймачів та сегментного ножа з механіз­мом привода. Пальцьовий брус шарнірно з’єднаний з чотирма опорними полозками, а до рами жатки приєднаний підвісками і ланцюгами. Змінюючи довжину підвісок і ланцюгів, регулюють нахил пальцьового бруса до горизонту і тим самим змінюють висоту зрізання. Від бічних зміщень різальний апарат удержує тяга, прикріплена вздовж пальцьового бруса. Опорні полозки підресорені. У робочому положенні жатка спирається на полоз­ки і двоє коліс, установлених по краях платформи. Змінюючи висоту коліс, можна додатково змінювати висоту зрізання. До заднього краю пальцьового бруса кріплять перехідну решітку, на якій просівається земля при проходженні зрізаної маси на транспортер. До пальцьового бруса кріплять 14 стеблепідійма­чів, а при збиранні довгостеблевої маси половину їх знімають і встановлюють запасні пальці, які додаються до жатки. Під час збирання неполеглих зернобобових культур усі стеблепідіймачі знімають і замінюють пальцями.

Транспортер — полотняно-планчастий, прогумований, з при­клепаними знизу трьома пасами по всій довжині полотна. Паси призначені для з’єднання полотна і зміни його натягу. Додат­ково змінюють натяг полотна, переміщуючи ведений вал транс­портера. Робочі органи жатки приводяться в рух від вала від­бору потужності трактора через карданну передачу і трирівча- ковий ведучий шків.

§ 40. Зернозбиральні комбайни

Перший в світі комбайн створив російський агроном А. Р. Вла­сенко в 1868 р. Він назвав його «кінним зериозбирачем на коре­ні». Царський уряд не підтримав пінної технічної ідеї, і комбай­нобудування в Росії не було розпочато. Лише за Радянської вла­ди в нашій країні розвинулось комбайнобудування. Перший радянський зернозбиральний комбайн був складений у червні 1930 р. на заводі «Комунар» у м. Запоріжжі.

Масовий випуск комбайнів розпочався з 1932 р. Широкого застосування набули самохідний С-4 і причіпний С-6 комбайни, які почали випускати з 1947 р. З 1955 р. почали випускати мо­дернізовані самохідні комбайни під маркою С-4М з копіюваль­ною жаткою.

До 1957 р. завод «Ростсельмаш» випускав широкозахватні причіпні комбайни РСМ-8. На зміну цим комбайнам прийшов більш досконалий самохідний комбайн СК-3, з 1961 освоєно випуск високопродуктивного комбайна СК-4, а з 1971 р.— СК-5 «Нива» і СК-6 «Колос» у різних модифікаціях.

Оскільки комбайн працює близько місяця на рік, викори­стання його механізмів, зокрема таких, як двигун і ходова час-
тина, не досить раціональне. Тому наша промисловість освоїла випуск начіпного комбайна НК-4 на базі комбайна СК-4, який навішується на самохідне шасі СШ-75.

Загальна будова і робота комбайна. Комбайн призначений для прямого і роздільного збирання зернових ко­лоскових культур. Будова комбайнів СК-4, СК-5 і СК-6 зага­лом однакова, тому розглядатимемо їх у порівнянні.

Комбайн складається з жатки, молотарки, двигуна, копну- вача, ходової частини. Крім того, для підбирання валків кож­ний комбайн укомплектований підбирачем.

Жатка самохідного комбайна розміщена фронтально (Т-по- дібно) відносно молотарки. Ширина захвату жатки — 3,2; 4,1; 5, а до комбайнів СК-5 і СК-6 вона може бути 6 і 7 лі. Жатка має шарнірну підвіску, яка забезпечує автоматичне копіювання рельєфу поля в поздовжньому і поперечному напрямах.

Молотарка має високу пропускну здатність, вона зручна для керування, більшість головних вузлів її мають автоматичні «контролери» із світловою і звуковою сигналізацією, виведені іна місток комбайнера.

Двигун призначений для приведення в рух ходової частини d робочих органів комбайна.

Копнувач начіпний, з механічним ущільнювачем соломи і іполови і автоматичною сигналізацією про його наповнення.

Ходова частина комбайна складається з моста ведучих коліс, моста керованих коліс та рульового механізму.

При прямому комбайновому збиранні зернових культур комбайн працює так (мал. 76). Подільники 16 жатки відокрем-

Мал 76. Самохідний комбайн СК-5 «Нива». Технологічна схема:

і -копиунач; 2 — половонабивач; 3 подовжувач верхнього решета; 4колосковий ппіск; 5  решета очистки; 6'пальцева решітка; 7 зерновий шнек; 8 — вентилятор;

східчастії дошка; 10— барабан; 11 підбарабання; 12похилий транспортер; 13 кміїіаовилі.ііпй башмак; 14 шнек жатки; 15— різальний апарат; 16подільник; 17— \.і і іоішло:              іі|іііі1малі.піій бітер; 10—відбійний бітер; 20 вивантажувальний шнек;

.1 ■ милий килім копий шнек, 22 розподільний шнек; 23—елеватор зерна; 24 бункер;

'!!> - двигун; 2(> — соломотряс; 27 — соломонабивач.

люють хлібостій за шириною різального апарата /5, а планки мотовила 17 підводять його до різального апарата, який зрізує стебла. Зрізані стебла мотовило укладає на транспортні органи жатки. Спіралі шнекового транспортера 14 підводять зрізані стебла до центрального пальцьового механізму, який подає їх до похилого транспортера 12, що спрямовує стебла до прий­мального бітера 18 молотарки. Бітер ущільнює шар зрізаних стебел і подає їх уперед колосками в молотильний апарат, де вимолочується зерно і значна частина його просівається крізь решітчасте підбарабання //на східчасту дошку 9, звідки воно надходить на верхнє решето 5 очистки. Решта зерна разом з обмолоченою соломою і половою надходить на соломотряс 26, який виносить солому і полову в копнувач; виділене зерно і необмолочені колоски падають на решітний стан очистки. Зерно на решетах очистки продувається струменем повітря від венти­лятора 8, остаточно очищається від соломистих домішок; відо­кремлюються недомолочені колоски, які колосковий шнек 4 і елеватор подають знову в молотильний апарат; зерновий шнек 7 і елеватор 23 подають чисте зерно в бункер 24. У міру напов­нення бункера зерно вивантажується в автомашини або в інші транспортні засоби. Солома і полова при заповненні камери копнувача / автоматично вивантажуються на поверхні поля сформованими копицями.

При роздільному збиранні жатку комбайна обладнують під­бирачем, а різальний апарат і мотовило знімають. Стебла з вал­ків підбирач подає до транспортерів жатки, а потім у молотар­ку. Робочий процес повторюється, як і при прямому комбайно- збиранні.

Жатка комбайна складається з корпусу (мал. 77), двох опорних полозків, двох подільників 2, різальногб апарата 4, мо­товила 16, шнекового транспортера 3, похилої камери 7, механіз­му шарнірного з’єднання жатки з молотаркою.

Основа корпусу жатки — труба, до якої приварено зігнуті кутники. До кутників наклепано обшивку з листової сталі, що утворює платформу, вітровий щит і бічні щитки. До труби кор­пусу приварено коротку трубу з кронштейном, призначеним для шарнірного з’єднання корпусу жатки з корпусом похилої каме­ри через сферичний шарнір. Крім сферичного шарніра, до ниж­ніх кронштейнів похилої камери жатки прикріплені блоки зрів- новажувальних пружин.

Завдяки сферичному шарніру і двом підпружиненим підвіс­кам жатка може копіювати мікрорельєф поля в поздовжньому і поперечному напрямах. Пружини зрівноважувального меха­нізму (3 з лівого боку і 4 з правого) натягують болтами. Опорні полозки кріплять до корпусу жатки знизу на кронштейнах, які мають запасні отвори, що дає змогу встановлювати жатку на висоту зрізання 100, 130 і 180 мм. До нижньої труби похилої камери, що з’єднується з корпусом жатки сферичним шарніром,

Мал. 77. Загальная вигляд жатки комбайна СК-4:

Г — стебловідвід; 2 подільник (для збирання довгосоломистого хліба); 3шнек жат­ки; 4—різальний апарат; 5 захисна пластина; 6—труба мотовила; 7 — похила камера; 8 труба-підтримка мотовила; 5— ведучий вал похилого (плаваючого) транспортера: 10натяжні зірочки; 11—підтримка мотовила; 12 — гідравлічний циліндр для підніман­ня мотовила; УЗ —деталі привода ножа; 14— тяга регулювання мотовила по горизон­талі; 15 — ексцентриковий механізм мотовила: 16 — мотовило.

 

приварені 2 кронштейни, до яких кріплять штоки циліндрів гід­равлічної системи піднімання і опускання жатки.

Різальний апарат призначений для зрізання стебел хлібів. Комбайн СК-4 має різальний апарат полегшеного косар- кового типу, нормального різання. Різальний апарат склада­ється з пальцьового бруса 10 (мал. 78), виготовленого із сталь­ного кутника, ножа 9 з головкою 7, пальців (по два в секції) з протирізальними пластинками <?, притискних лапок, механізму привода ножа. Рух до ножа передається від верхнього вала похилого транспортера клинопасовою передачею через кардан­ний вал /, кривошип <?, шатун 4 і коромисло 5.

Зазор між сегментами ножа і притискними лапками—0,5 мм. Його регулюють, вирівнюючи пальці і підгинаючи притискні лапки. У крайніх положеннях ножа середні лінії сегментів повинні збігатися з середніми лініями пальців, чого досягають зміною довжини шатуна.

На жатках комбайнів СК-5 і СК-6 встановлено різальні апарати нормального різання з одинарними пальцями. Лише крайні пальці спарено по два в секції.

Мотовило. На комбайнах СК-4, СК-5 і СК-6 ексцентри­кове мотовило (мал. 79) з клинопасовим варіатором для зміни кількості обертів і пристроєм для зміни положення мотовила но горпзоніалі і вертикалі під час руху комбайна.

 

Мал. 78. Різальний апарат з механізмом привода ножа:

І карданний вал; 2 кривошипний вал; 3—кривошип; 4 —шатун; 5 коромисло; 5
з’єднувальна ланка; 7 головка ножа; 3—пальці з протирізальнимя пластинками; 9
ніж; іО пальцьовий брус.



/ трубчастий вал; 2~ стяжка; 9^ граблина; 4 парний палець грабли­ни; 5 планка (лопать); 6 кронш­тейн; 7 промінь* Хрестовини; 8 па­лець кривошипа; 9— кривошип граб­лини; 10 — промінь хрестовини ексцен­трика: 11 обойма; 12 повзун; 13 — зірочка; 14 підшипники вала; /5 — повідець; 16 хрестозина; /7 диск з втулкою; 18 фрикційне кільце; 19 — болт; 20 пружина; 21 — диск; 22 кожух; 23—диск з фрикційним кільцем.


Мотовило складається з трубчастого вала 1, трьох стяжок 2, трьох хрестовин 16, до яких кріплять промені 7 з граблина­ми 3. Вал закінчується цапфами, що обертаються на дерев’яних підшипниках 14, установлених у пересувних корпусах. На ліво­му кінці вала встановлено ведучу зірочку 13, фрикційну запо­біжну муфту і ексцентриковий механізм для змінювання нахилу граблин.

Кожна граблина 3 складається з трубчастого вала (див. пе­реріз ВВ), шарнірно з’єднаного з променями. В отвори вала встановлено і закріплено шплінтами парні пальці 4, на них вста­новлюють знімну дерев’яну планку 5, яку використовують під час збирання стоячих хлібів. На лівих кінцях трубчастих валів граблин 3 закріплені кривошипи 9, шарнірно з’єднані з хресто­виною кільцевої обойми 11 ексцентрика. Центр обойми зміще­ний відносно центра вала мотовила на 75 мм, що дає змогу за­лежно від стану хлібів змінювати положення граблин.

Запобіжна фрикційна муфта складається з трьох дисків 17, 18 і 21, трьох стяжних болтів 19 з притискними пружинами 20 і кожуха 22, який захищає вал від намотування стебел. Для кращого зчеплення до затискних дисків приклепано фрикційні мідно-азбестові кільця. При перевантаженні мотовила зірочка пробуксовує. Стиск пружин повинен бути таким, щоб із зусил­лям 1618 кгс і більше на планки мотовила муфта пробуксо­вувала.

Варіатор кількості обертів мотовила (мал. 80) складається з ведучого 1 і веденого 4 шківів, клинового паса 3, гідравлічно­го циліндра з плунжером і кронштейна кріплення 6. Варіатор дає можливість змінювати кількість обертів мотовила від 16,5 до 41,5 па хвилину.

Працює варіатор так. Коли в гідравлічний циліндр варіатора не надходить масло, то під дією пружин диски веденого шківа сходяться, витискуючи пас на окружність найбільшого діаметра шківа, а пас на ведучому шківі встановлюється на окружності меншого діаметра. Оберти мотовила при такому положенні будуть мінімальні. Коли масло під тиском заповнює циліндр, то ведучий шків витискує пас па більший діаметр. Оскільки довжина паса стала і відстань між центрами шківів незмінна, то па веденому шківі пас переміщується па окружність меншого діаметра і оберти мотовила збільшуються.

Щоб змінювати положення мотовила відносно різального апарата і шнека, на жатці по вертикалі і горизонталі з обох бо­ків корпусу встановлено спеціальний механізм (мал. 81), який приводиться в дію від гідравлічної системи комбайна.

Складається цей механізм з двох гідравлічних циліндрів з плунжерами 12, до яких кріплять підтримки вала мотовила 11. До підтримок приварені стояки 10, на осі яких вільно встанов­лені двоплечі важелі блокування 9. Один кінець важеля з’єдна­ний з тягою горизонтального регулювання 3, до якої кріплять

Мал 80. Варіатор привода мотовила:

<2— ведучий шків, 2 — зірочка привода варіатора; клиновий пас; 4 — ведений шків; 5— зірочка привода мотовила; 6 — кронштейн.

 

повзун 2 підшипника вала мотовила, а другий — з вертикальною тягою 13, яку кріплять до корпусу жатки. До горизонтальної тяги 3 прикріплено хомутом штангу 5 з пружиною 7 і важелем 4 натяжних зірочок.

Під час подавання масла в гідравлічні циліндри за допомо­гою плунжерів 12, підтримки 11 піднімаються разом з мотови­лом. Внаслідок того, що підтримки піднімаються від гідравліч­них циліндрів і одночасно утримуються тягами 5, двоплечий важіль 9 повертається на осі і тягою 3 переміщує повзуни разом з мотовилом назад. Одночасно через штангу з пружиною і ва­жіль повороту осі повертається важіль натяжних зірочок і авто­матично підтримує сталий натяг приводного ланцюга мотовила, Під дією своєї ваги мотовило опускається. Піднімають І опус­кають мотовило за допомогою механізму по горизонталі в межах до 380 мм, а по вертикалі — до 460 мм.

Шнековий транспортер жатки переміщує зрізані стебла до центра жатки і подає їх до похилого транспортера. Робоча поверхня шнекового транспортера (мал. 82) складається і лівого та правого шнеків і центрального пальцьового меха­нізму. Циліндричний кожух їх з’єднаний за допомогою болтів.



Маа. 81. Мехашзм

7_пру»кна ша  3


Лівий шнек складається з кожуха із спіраллю 2, двох дме- ків 12, хвостовика 23, на зовнішньому кінці якого закріплена приводна зірочка 7 із запобіжною муфтою, та середнього диска 17. Хвостовик шнека обертається на шарикоподшипнику, корпус якого разом із спеціальною плитою кріплять до боковини кор­пусу жатки.

Правий шнек складається з осі 15, рукоятки 5 для регулю­вання положення пальцьового механізму, правого 16 і серед­нього 17 дисків та спіралі, привареної поверх кожуха. Зовніш­ній диск правого шнека і обидва внутрішні диски' шнеків спи­раються на шарикопідшипники.

Пальцьовий механізм, центр якого змішено відносно шнеків, складається з трубчастої осі 11, пальців 20 з втулками 22, двох підвісок 18, одна з яких прикріплена до осі 15 правого шпека, а друга до лівої осі 13. Пальці 20 виходять з кожуха назовні через спеціальні отвори'2/. Під час роботи шнек приводиться в дію ланцюгом через зірочку лівого шнека і пальці обертають­ся на осі разом з кожухом. Під час обертання пальці виходять у передній частині на 136 мм з кожуха, а в задній ховаються в нього.

Це дає змогу механізму підбирати зрізані стебла, а потім звільнятись від них біля похилого транспортера.

Для нормальної роботи шнекового транспортера залежно від густоти стебел змінюють зазор між спіралями шнеків і корпусом жатки, а також між пальцями і корпусом. Зазор між спіралями шнека і дном жатки (від 5 до 15 мм) регулюють, переміщуючи плити кріплення шнека до боковин жатки за допомогою гвинто­вих пристроїв. Зазор між пальцями і дном жатки регулюють (від 10 до 15 мм) важелем повороту осі правого шнека разом з підвісками осі пальців. Після встановлення важіль фіксують.

ГІ о х и л а к амер а призначена для приєднання жатки до молотарки; у ній розміщується і плаваючий (похилий) транс­портер, який подає зрізану масу до молотарки. Складається камера з дна, двох боковин і кришки з люком для доступу до транспортера.

Похилий транспортер 12 (мал. 76) складається з верхнього ведучого і нижнього веденого (натяжного) валів, ланцюгово- планчастого полотна і стола з напрямними планками для лан­цю гі в т р а нспо ртер а.

Ведучий нал обертається на двох шарикопідшипниках; кор­пуси їх водночас є цапфами, на яких жатка підвішена до моло­тарки і повертається на них під час піднімання і опускання. На ведучому валі закріплено 3 зірочки для ланцюгів транспортера, приводний шків з фрикційною запобіжною муфтою, зірочка при­вода приймального і відбійного бітерів і вивантажувального шнека, а також шків привода всіх робочих органів жатки. Ве­дучий вал закритий спеціальним кожухом, що не дає стеблам нпмотуватисі. па нього.

Лівий шнек складається з кожуха із спіраллю 2, двох дис­ків 12, хвостовика 23, на зовнішньому кінці якого закріплена приводна зірочка 7 із запобіжною муфтою, та середнього диска 17. Хвостовик шнека обертається на шарикоподшипнику, корпус якого разом із спеціальною плитою кріплять до боковини кор­пусу жатки.

Правий шнек складається з осі 15, рукоятки 5 для регулю­вання положення пальцьового механізму, правого 16 і серед­нього 17 дисків та спіралі, привареної поверх кожуха. Зовніш­ній диск правого шнека і обидва внутрішні диски" шнеків спи­раються на шарикопідшипники.

Пальцьовий механізм, центр якого зміщено відносно шнеків, складається з трубчастої осі 14, пальців 20 з втулками 22, двох підвісок 18, одна з яких прикріплена до осі 15 правого шнека, а друга — до лівої осі 13. Пальці 20 виходять з кожуха назовні через спеціальні отвори '21. Під час роботи шнек приводиться в дію ланцюгом через зірочку лівого шнека і пальці обертають­ся на осі разом з кожухом. Під час обертання пальці виходять у передній частині на 136 мм з кожуха, а в задній ховаються в нього.

Це дає змогу механізму підбирати зрізані стебла, а потім звільнятись від них біля похилого транспортера.

Для нормальної роботи шнекового транспортера залежно від густоти стебел змінюють зазор між спіралями шнеків і корпусом жатки, а також між пальцями і корпусом. Зазор між спіралями шнека і дном жатки (від 5 до 15 мм) регулюють, переміщуючи плити кріплення шнека до боковин жатки за допомогою гвинто­вих пристроїв. Зазор між пальцями і дном жатки регулюють (від 10 до 15 мм) важелем повороту осі правого шнека разом з підвісками осі пальців. Після встановлення важіль фіксують.

Похила камера призначена для приєднання жатки до молотарки; у ній розміщується і плаваючий (похилий) транс­портер, який подає зрізану масу до молотарки. Складається камера з дна, двох боковин і кришки з люком для доступу до транспортера.

Похилий транспортер 12 (мал. 76) складається з верхнього ведучого і нижнього веденого (натяжного) валів, ланцюгово- планчастого полотна і стола з напрямними планками для лан­цюгів транспортера.

Ведучий вал обертається на двох шарикопідшипниках; кор­пуси їх водночас є цапфами, на яких жатка підвішена до моло­тарки і повертається на них під час піднімання і опускання. На ведучому валі закріплено 3 зірочки для ланцюгів транспортера, приводний шків з фрикційною запобіжною муфтою, зірочка при­вода приймального і відбійного бітерів і вивантажувального шнека, а також шків привода всіх робочих органів жатки. Ве­дучий вал закритий спеціальним кожухом, що не дає стеблам намотуватись па нього.

Ведений вал обертається на двох шарикопідшипниках, кор­пуси яких підвішені на пружинних (плаваючих) підвісках до боковин похилої камери і з’єднані з гвинтовим натяжним при- * строєм. На валі закріплено кожух з трьома зірочками для ланцюгів транспортера.

Транспортер складається з трьох роликових ланцюгів із стальними планками, приклепаними в шаховому порядку. Натяг транспортера регулюють, стискуючи пружини за допомогою гайки так, щоб сума зазорів між витками її становила 15 мм, а зазор між планками нижньої вітки транспортера і дном ка­мери становив 20 мм на середині довжини. Після закінчення натягу транспортера слід простежити, щоб не було перекосу його планок, і затягнути гайку до упору.

У комбайнах СК-5 і СК-6 привод до робочих органів жатки обладнано механізмом раптової їх зупинки. Складається меха­нізм з важеля, виведеного на місток комбайнера, і системи тяг привідного паса. Якщо ролик відвести, пас ослабне і припи­ниться передача руху до робочих органів.

Молотарка комбайна СК-4 обмолочує хлібну масу, очищає зерно і транспортує його в бункер, а солому і полову — в коп- нувач. Молотарка складається (див. мал. 76) з приймальної камери з бітером 18, молотильного апарата з барабаном 10 і підбарабанням 11, відбійного бітера 19, двовального чотирикла- вішного соломотряса 26, транспортної східчастої дошки 9 з паль­цьовою решіткою 6, очистки з вентилятором 8, двох елеваторів, зернових шнеків: великого 7, малого (розподільного) 22 і ви­вантажувального 20, великого 4 і малого 21 колоскових шнеків, зернового бункера 24, механізованого копнувача 1, площадки керування та механізмів для передавання руху.

, Основу молотарки становлять рама і каркас, обшитий лис­товою сталлю, на боковинах і покрівлі якого є люки для до­ступу до робочих органів.

Приймальний бітер складається з циліндричного ба­рабана з чотирма лопатями, цапфи якого обертаються на двох шарикопідшипниках. Лопаті бітера зубчасті, відхилені назад у напрямі обертання.

Дно приймальної камери виготовлене з двох шарнірно з’єд­наних між собою щитків. Передній щиток, крім того, підвіше­ний на пружинах до боковин камери і притискується до ущіль­нювального паса похилої камери жатки. Задній щиток дна утворює щілину між приймальною камерою і молотильним апа­ратом і забезпечує надходження маси в молотильний апарат.

Молотильний апарат (мал. 83) складається з ба­рабана і підбарабання.

Барабан складається з вала /, який обертається на двох шарикопідшипниках, двох крайніх 10 і проміжних дисків 6, до яких прикріплені підбичники 5, балансирні прокладки 3 і бичі 4. На лівому кінці вала встановлено приводний шків, що скла-

дається з двох дисків: нерухомого 21 і рухомого 20. Удержу­ються ці диски в певному положенні один відносно одного за допомогою стяжних 22 і розпірних болтів. Приводиться вдію барабан від шківа головного вала контрпривода. За будовою шків головного вала контрпривода подібний до шківа бараба­на, тільки його рухомий диск установлено зовні.

Порівняно з комбайном СК-4 діаметр барабана комбайнів СК-5 і СК-6 більший на 50 мм (він дорівнює 600 мм). Крім того, у комбайні СК-6 більша й довжина барабана. Розроблено також модифікації цих комбайнів з двобарабанним молотиль­ним апаратом.

Для обмолочування більшості зернових культур кількість обертів барабана має становити 900—1200 за хвилину. Так, для пшениці 1000              1200 об/хв, для жита і ячменю9001100 об/хв,

для соняшника і бобових 400500 об/хв. Під час збирання вологих хлібів кількість обертів барабана збільшують.

Підбарабания складається з двох чавунних боковин (щік) 16, трьох основних планок //, приварених до боковин і з’єдна­них спеціальними дужками 14, у вирізи яких встановлено 12 по­перечних планок 13, приварених до боковин. Через отвори попе­речних планок проходять стальні прутки 15, які разом з планка­ми утворюють решітку. Кут обхвату барабана підбарабанпям у комбайна СК-4116°, у СК-5 і СК-6146°. До першої попе­речної планки 13 підбарабания прикріплено передній щиток 17, який забезпечує ущільнення з приймальною камерою і плавний перехід від неї до молотильного апарата. До задньої планки прикріплено напрямний щиток 12 з отворами для виходу зерна. Боковини підбарабания підвішені до молотарки на двох парах підвісок за допомогою переднього і заднього валиків, які вільно проходять через боковини підбарабания і овальні отвори обойм. Обойми кріплять до панелі молотарки на регулювальних підвіс­ках 1 напрямних болтах. На валиках, що проходять через бо­ковини, закріплено по два ексцентрики, які заходять в овальні отвори обойм. Валики зблоковані підвісками і тягою; передній валик, крім того, через систему важелів і тяг з’єднаний з важе­лем регулювання, виведеним на сектор, який встановлено на площадці керування.

Між підбарабапням і бичами барабана встановлено зазор у передній частині (па вході) —• 18 мм і в задній частині (на виході) 6 мм. Переведення важеля з одного крайнього отвору па інший дає зміну зазора на 10 мм. (відстань між отворами сектора відповідає зміні зазора на 1 мм на вході і виході). При переміщенні важеля регулювання підбарабания через систему тяг і важелів ексцентриків валики підвісок не тільки повер­таються, а й піднімаються або опускаються разом з підбара- б.чнпям.

Якщо зазор треба змінити значно більше, ніж дає змогу ексцентрик, то довжину підвісок регулюють за допомогою гайок
з контргайками. Для зернових культур зазор на вході — 15— 20uu*, на виході —2—8 мм. Для бобових культур зазори збіль­шують відповідно до розміру зерна. При збиранні вологих хлі­бів зазор зменшують, а сухих — збільшують, щоб не подрібню­валось зерно і не перетиралась солома, що призводить до вели­ких втрат зерна з соломистими продуктами.

Відбійний бітер 19 мал. 76) зменшує швидкість ви­ходу обмолоченої маси з молотильного апарата і спрямовує її на соломотряс. Бітер складається з вала, на якому закріплено два диски, циліндричного .кожуха, приклепаного до дисків, і чотирьох рядів конусних пальців, прикріплених на кожусі. На правому зовнішньому кінці вала прикріплено приводну зірочку. Кожух бітера обхоплюють зігнуті стальні прутки, які захи­щають бітер від намотування стебел І зворотної подачі вороха в молотильний апарат. Під бітери установлено пруткову решіт­ку, яка є ніби продовженням підбарабання.

У комбайнах СК-5 і СК-6 відбійний бітер встановлено вище і ближче до барабана порівняно з комбайном СК-4. Він має кожух квадратної форми. Швидкість обертання бітера більша,, ніж у комбайна СК-4. Тому він з більшою силою відкидає об­молочений ворох, який подається до нього молотильним апара­том. Внаслідок цього краще виділяється зерно на передній частині соломотряса.

Соломотряс 26 складається з чотирьох клавішів, уста­новлених на двох колінчастих валах. Корпуси клавішів виготов­лені з оцинкованої листової сталі. Поверхня кожного клавіша має чотири східці — каскади, вона решітчаста; знизу під трьома останніми каскадами встановлено скатне дно. Знизу до корпусу клавіша приклепані кронштейни з рознімними дерев’яними під­шипниками, за допомогою яких клавіші кріплять до шийок ко­лінчастих валів, що обертаються на шарикопідшипниках. Кла­віші комбайнів СК-5 і СК-6 вставлено на шарикових підшипни­ках разового змащення. Над клавішами підвішені два фартухи,, які зменшують швидкість руху соломи і затримують зерно, що вилітає з молотильного апарата. Вали соломотряса обертаються з швидкістю 195200 обіхв. Зменшувати швидкість не можна, бо це призводить до великих втрат зерна з соломою.

Радіальний люфт у підшипниках клавішів усувають, знімаю­чи частину прокладок у рознімних підшипниках і затягуючи гайки з контргайками, а поздовжній люфт клавішів усувають, замінюючи спрацьовані дерев’яні підшипники. Щоб не було перекосу, вирівнюють кронштейни або встановлюють прокладки між кронштейнами і підшипниками клавішів. Зазор між клаві­шами — 4 мм.

Очистка (мал. 84) складається з грохота, решітного ста­на, вентилятора та механізму привода.

Грохот складається з дерев’яних боковин, які утворюють раму верхнього решета 5, двох підвісок 8, жалюзійного верх­
нього решета 6, шарнірно з’єднаного з транспортною східча­стою дошкою 1 і разом з нею через головну вісь 3 — з верхнім кінцем двоплечового важеля привода.

Решітний стан 17 складається з боковин із скатною дошкою, двох підвісок 15, жалюзійного решета і осі передніх підвісок, яка з’єднується з нижнім кінцем двоплечого важеля привода. Під час роботи грохот з транспортною дошкою і решітний стан, коливаючись, поступово переміщують дрібний ворох (зерно і полову) по транспортній д'ошці і решету грохота. З транспорт­ної дошки зерно сходить на передній кінець верхнього решета грохота, а збоїни і колоски — по гребінці 4 транспортної дош­ки — на середину решета. З верхнього решета зерно просі­вається на нижнє, а легкі домішки і соломисті продукти вино­сяться струменем повітря, створюваного 5-лопатевим вентиля­тором, за молотарку. Недомолочені колоски проходять через подовжувач верхнього решета 10 в колосковий шнек, а зерно просівається через нижнє решето і по скатній дошці сходить до зернового шнека.

Інтенсивність повітряного струменю вентилятора регулюєть­ся в комбайна СК-4 заслінками, а в комбайнів СК-5 і СК-6 — зміною обертів вентилятора в межах 430—725 обіхв.

Відкриття жалюзів решіт в комбайна СК-4 регулюють тяга­ми, виведеними на ліву боковину молотарки, а в комбайнів СК-5 і СК-6 для цього є спеціальний механізм із шкалою, що показує нахил жалюзі — 0°, 15°, 30° і 45°.

Шнеки і елеватори транспортують зерно і. колоски після очищення. На комбайні встановлено три зернові шнеки (великий, малий, або розподільний, та вивантажувальний) і два колоскові (великий і малий), а також два елеватори — зерно­вий і колосковий. Конструктивно шнеки відрізняються один від одного лише довжиною, напрямом спіралі (права або ліва), формою і способом ущільнення кожуха та наявністю запобіж­них засобів. Принцип роботи всіх шнеків однаковий. Елеватори також однотипні, за конструкцією ланцюгово-скребкові і відріз­няються один від одного лише довжиною. На комбайнах СК-6 ■елеватори шнекові.

Великий зерновий шнек 7 (мал. 76) установлено під скатною дошкою очистки. Він складається з кожуха, вала із спіраллю, приводного шківа 7 (мал. 85) із запобіжним пристроєм та зі­рочки привода елеватора.

Запобіжний пристрій складається з храпової муфти і при­строю для сигналізації комбайнеру про перевантаження шнека. В разі перевантаження храпові диски 4 пробуксовують, стискую­чи пружини трьох стяжних' болтів 1, шків переміщується вздовж кала па 6 мм (величина дорівнює висоті зуба храпових дисків) і ні микає контакт, внаслідок чого струм проходить до контроль­ної лампи, встановленої на щитку для приладів площадки керу- ініііня. Величину зазора між торцем маточини шківа і контак-

Мал. 85. Зерновий шнек:

/ — болт; 2 — штифт; <?—пружина запобіжної муфти; 4—диск; 5—муфта; 6—зуб­частий диск; 7 — шків привода шнека; 8 — шнек.

 

том (2 мм) регулюють прокладками між кронштейном кріплен­ня рухомого контакта І корпусом підшипника.

Малий зерновий шнек установлено над зерновим бункером. Кожух його прикріплений до верхньої головки зерно­вого елеватора і стінок бункера. Вал шнека обертається на шарикопідшипниках І приводиться в дію від зірочки, закріпле­ної на зовнішньому кінці вала.

У кінці малого зернового шнека на лівій боковині бункера, в тій частині, яка в останню чергу заповнюється зерном, уста­новлено вмикач світлового і звукового сигналів про заповнення бункера.

Вивантажувальний шнек складається з горизон­тального шнека, встановленого в дні бункера, І похилого, вине­сеного з бункера; кожухи їх з’єднані. Правий кінець вала гори­зонтального шнека закінчується цапфою, на якій закріплено приводну зірочку з запобіжною фрикційною муфтою і кулачко­ву муфту включення шнека, важіль якої винесено на площадку
керування І прикріплено до стінки бункера. Горизонтальний шнек прикрито кожухом, щоб зерно не тиснуло на шнек і над­ходило до нього тільки через щілини ціж стінками бункера і поздовжніми кромками кожуха. Вал горизонтального шнека з’єднаний шарніром з валом похилого. Кожух похилого шнека закінчується рукавом, який спрямовує зерно в підвезену тару.