Словники як відображення історії й культури українського народу

Про матеріал
Розвиток української лексикографії пов’язаний із потребами культурного та мовного життя, а також із суспільно-політичними та культурними умовами. Серед книжкового багатства особливе місце посідають словники, як вияв духовних цінностей народу, відображення його мовної культури і національної долі в певну епоху, документознавче свідчення історії.
Перегляд файлу


Словники як відображення історії й культури українського народу

 

 

 

 

 

                                                          ЗМІСТ

 

ВСТУП...........................................................................................................3    ........

РОЗДІЛ   1.  УКРАЇНСЬКА ЛЕКСИКОГРАФІЯ ЯК РОЗДІЛ            4          МОВОЗНАВСТВА ПРО УКЛАДАННЯ СЛОВНИКІВ.

СЛОВНИКИ ЯК  ВІДРОБРАЖЕННЯ ІСТОРІЇ Й КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ…………….

1.1. Поняття про лексикографію………………………………………..                  4

1.2. Типологія словників та їх приклади……………………………….       6

           Висновки до розділу                                                                                      18

1…………………………………………........................ 

РОЗДІЛ 2. «СЛОВАРЬ» ГРІНЧЕНКА – ВИДАТНА                              19             ЛЕКСИКОГРАФІЧНА  ПРАЦЯ              …………………………………..       

          2.1. Найвеличніша лексикографічна праця українського народу  ..           19                                                                              ……………………………..

          Висновки до розділу                                                                                        25

          2…………………………………………….................... 

 

ВИСНОВКИ.........................................................................................          26

……………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…............................................. 28

…………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

                            ВСТУП

 

 

  Актуальність теми дослідження. Розвиток української лексикографії пов’язаний із потребами культурного та мовного життя, а також із суспільно-політичними та культурними умовами. Серед книжкового багатства особливе місце посідають словники, як вияв духовних цінностей народу, відображення його мовної культури і національної долі в певну епоху, документознавче свідчення історії.Створення словників було, є і залишається одним із найважливіших і найвідповідальніших завдань, які стоять перед філологами усіх часів. Сучасна лексикографія пропонує багато видів словників, які успішно використовуються в тій чи іншій галузі людської діяльності.Одні словники розкривають походження і значення слів, відзначають звукові зміни, яких зазнало слово, інші інформують про правильну вимову або вказують на особливості творення. Об’єднує словники одне – їм належить важлива роль у розвитку національної духовної культури.

     Метою дослідження  є - ознайомлення учнів з історією розвитку української лексикографії та типами словників; сприяння усвідомленню важливості словників в історії та культурі, виховання поваги до надбань рідного народу.

Мета дослідження зумовила такі завдання наукового пошуку:

     - дослідити словники як відображення історії і культури українського    народу;

    -  визначити типи словників;

   -  вивчити  поняття - українська лексикографія, як розділ мовознавства про укладання словників.

                                       РОЗДІЛ 1

                       УКРАЇНСЬКА  ЛЕКСИКОГРАФІЯ  ЯК РОЗДІЛ          МОВОЗНАВСТВА  ПРО  УКЛАДАННЯ  СЛОВНИКІВ. СЛОВНИКИ ЯК  ВІДРОБРАЖЕННЯ ІСТОРІЇ Й КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

 

  • Поняття про лексикографію

 

 

            Характерною ознакою сучасної лексикографії є взаємозв‘язок філології і культури, адже значна частина культури будь-якого народу реалізується саме через його мову, а мова знаходить відображення насамперед у словнику.

                Лексикографія (від гр. lexicon - словник, grapho - пишу), словникарство -- розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію.Лексикографія виконує низку завдань.  Серед запропонованих назвіть завдання, які стосуються насамперед лексикографії. Відповідь обґрунтуйте.  Про завдання яких розділів мовознавства теж згадується, подайте їх визначення.

1)розв'язує важливі проблеми словникової роботи; 

2)вивчає особливості структури фразеологічних одиниць;

3)упорядковує й описує різного роду словникові матеріали;

4)досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словникового складу мови від найдавніших часів до сучасного стану;

5)задовольняє практичні потреби суспільства у словниках різних типів і різноманітного призначення.

Характерною ознакою сучасної лексикографії є взаємозв'язок філології і культури, адже значна частина культури будь-якого народу реалізується саме через його мову, а мова знаходить відображення насамперед у словнику.

          Термін лексикографія (від гр. lexikon - словник, grapho - пишу) називає:

а) розділ мовознавства, що визначає теоретичні принципи укладання словників, вивчає типи словників;

б) процес збирання слів певної мови, упорядкування їх опис словникового матеріалу;

в) сукупність словників певної мови і наукових праць з цієї галузі.

Коротко зміст розділу "лексикографія" визначають кількома словами: це наука про словники, наукова методика та мистецтво складання словників.

Лексикографія має на Україні давні й славні традиції. Перший словник було створено ще наприкінці XVI ст.. А виданий у Києві у 1627р. словник Памва Беринди, в якому слова старослов’янської мови перекладалися на тогочасну книжну українську мову, здобули загальне визнання не тільки на Україні і в Росії, але також у Польщі та Молдавії.

 

 

 

 

 

  • Типологія словників та їх приклади

 

           Словник - зібрання слів (іноді - словосполучень), розташованих у алфавітному порядку, з певними супутніми поясненнями залежно від його призначення тією ж мовою чи з перекладом на іншу мову.

Першим словиком сучасної української мови вважається словничок, доданий І.П. Котляревським до його поеми "Енеїда", І.П. Котляревський є, таким чином, зачинателем не тільки нової української літератури, а й нової української лексикографії. Протягом XIX і на початку XX ст. було видано немало словників, переважно українсько - російських та російсько - українських. Всі вони, звичайно, вже застаріли і тепер цікаві для нас переважно як історичні пам’ятки. Цінну пораду користуватися словниками для поповнення знань, для піднесення культури мовлення образно висловив М.Т. Рильський:

          Не бійтесь заглядати у словник -

Це пишний яр, а не сумне провалля.

Плекайте, як дбайливий садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

          Далекими попередниками словників вважають так звані глоси, тобто пояснення значення окремих слів без відриву від тексту, на полях і в текстах давніх рукописних книг. Традицію пояснювати незрозумілі і малозрозумілі слова за допомогою глос давньоруські книжники успадкували від візантійських та старослов'янських.

        Збірники глос - глосарії - були першими і найдавнішими словниковими працями.

Наведемо, для прикладу, першу пам'ятку, яка містила лексикографічне опрацювання слів, і словники, що стали значним явищем української культури:

"Изборник Святослава" (1073).

Визначна пам'ятка давньоруського книжкового мистецтва. Понад 400 статей цієї рукописної книги присвячені тлумаченню малозрозумілих слів Святого Письма, літератури, фактів історії, відомостей про коштовне каміння.

          Перша друкована словникова праця в Україні, видана як додаток до граматики слов'янської мови цього ж автора. Подано 1061 церковнослов'янське слово, яке пояснено "мовою простою".

        Усі словники залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання поділяють два типи: енциклопедичні і філологічні. Суттєва відмінність між ними саме в характері матеріалу, який описують у словниковій статті: об'єктом опису в енциклопедичному словнику є поняття, у філологічному - слово.

Коли Анатоль Франс зазначав, що словник - це цілий світ в алфавітному порядку, він мав на увазі, очевидно, саме енциклопедичні словники. Вони в концентрованому вигляді описують предмети, явища, події з найрізноманітніших галузей (економічної, історичної, фізичної, біологічної, хімічної та ін.), розповідають про видатних діячів історії, науки, культури, а отже, пояснюють і загальні, і власні назви, окрім цього, для повноти опису подають схеми, таблиці, карти, діаграми, малюнки, репродукції, фото тощо.

           Слово енциклопедія (з грец. - коло загальноосвітніх знань) первинно означало сім вільних мистецтв: граматику, риторику, логіку, геометрію, арифметику, музику та астрономію. Праці енциклопедичного характеру створювали ще до нашої ери у Давній Греції і Давньому Римі, Китаю, а також у країнах арабської писемності. У X ст. н.е. перша енциклопедія, складена за алфавітним принципом, з'явилась у Візантії. У 1751-1780 роках передові мислителі Франції - Дені Дідро, Жан Д'Аламбер, Вольтер, Шарль Монтеск'є, Жан-Жак Руссо та ін. - підготували 35-томне видання "Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел".

       Першою українською енциклопедією стала "Українська Загальна Енциклопедія" у трьох томах, видана у 1930-1935 роках у Львові за редакцією Івана Раковського. Завдяки об'єднанню найкращих наукових сил української діаспори підготовлено і здійснено видання 10-томної "Енциклопедії українознавства" (1952-1985) за редакцією професора Володимира Кубійовича. У наш час її перевидано зусиллями НІШ у Львові (1993-2000). У далекій Аргентині протягом 1957-1967 років була створена і видана так звана Українська Мала Енциклопедія. Во-сьмитомну працю підготував один автор - професор Євген Онацький. Ці енциклопедії стали значним інформаційним явищем, адже поширювали у світі правдиві знання про Україну.

      Енциклопедичні словники за характером матеріалу поділяють на загальні та спеціальні (або галузеві, тематичні). До сьогочасних загальних енциклопедичних словників належать:

Українська Радянська Енциклопедія: у 12т. - 2-ге вид.-Київ, 1977-1984.

УСЕ Універсальний словник-енциклопедія / гол. ред. чл.-кор. НАНУ М. Попович. -Київ, 1999.

Спеціальні енциклопедичні словники подають системні знання з окремих галузевих ділянок. Це, для прикладу, такі словники:

Енциклопедія історії України: у4т.- Київ, 1969-1972.

Шевченківський словник: у 2 т. – Kиїв, 1983-1985.

Українська географічна енциклопедія: у З т. – Київ, 1989-1997.

Мала енциклопедія етнодержавознавства/ HAH України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького; редкол.: Ю.І. Римаренко (відп. ред.) та ін.-Київ, 1996 .

Юридична енциклопедія: у 6 т. / за заг. ред. Ю.С. Шемчушенка . -Київ, 1998-2004.

Українська мова: енциклопедія / редкол.: В.М.Русанівський, О.О.Тараненко, М.П. Зяблюкта ін. -Київ, 2000.

ЧервякП.І. Медична енциклопедія. -Київ, 2001.

Філософський енциклопедичний словник. -Київ, 2001.

Енциклопедія сучасної України / кер. наук.-ред. М.Г. Желєзняк. - Київ, 2001. - Т.1; Київ, 2004. - Т.2, Т.З.

Якщо енциклопедичні словники дають всебічні знання про світ, то філологічні заглиблюють у слово.

      У філологічних словниках слово характеризують з найрізноманітніших боків. Тому їх поділяють на тлумачні, перекладні, історичні, орфографічні, орфоепічні, словники наголосів, іншомовних слів, термінологічні, синонімічні, фразеологічні, діалектні, етимологічні, словники омонімів, антонімів, паронімів, частотні, інверсійні, словники мови письменників, ономастичні та ін.

   Тлумачні словники пояснюють, розкривають значення слова та його відтінки, вказують на граматичні й стилістичні властивості, подають типові словосполучення і фразеологічні звороти з цим словом.

Словник української мови: в 11 т. - Київ, 1970-1980. - Т. 1-11.

Найбільший тлумачний словник в українській лексикографії. Він містить близько 135 тисяч слів. Створив його колектив науковців Інституту мовознавства ім. О. Потебні Академії наук України на основі матеріалу з літературних, фольклорно-етнографічних та інших джерел у широких хронологічних рамках - з кінця XVIII і до кінця XX століття. Словник подає загальновживану лексику і фразеологію не тільки активного, а й пасивного фонду (діалектизми, архаїзми, розмовну лексику та ін.). Уживання слів і фразеологізмів проілюстровано цитатами з творів художньої літератури, преси, наукових видань. Словник має тлумачно-нормативний характер. Науковці висловлюють думку про те, що цей словник, безперечно, є досягненням лексикографії радянського періоду, проте сьогодні не цілком відповідає потребам часу.

Новий тлумачний словник української мови: у 4 т./ уклад.: В. Яременко, О. Сліпушко; наук. ред. Л. Андрієвський. - Київ, 1998.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад і голов. ред. В.Т. Бусел. - Київ; Ірпінь, 2001.

Словник містить 170 тисяч слів та словосполучень. У словник додано лексеми, що не були включені до одинадцятитомного словника, а також нові слова, які з'явилися в українській літературній мові в останнє десятиліття.

       Словники іншомовних слів є різновидом тлумачних, у них пояснюється значення слів, запозичених з інших мов. У словникових статтях вказується, з якої мови прийшло слово, який мало вигляд у ній. Якщо значень декілька, наведено усі. Приклади словників іншомовних слів:

Словник іншомовних слів /за ред. О.С. Мельничука. -Київ, 1974.

Сліпушко О. М. Тлумачний словник чужомовних слів в українській мові /наук. ред. Л.І. Андрієвський. - Київ, 1992.

Словник іншомовних слів / уклад.: Л.О. Пустовіт, О.І. Скопенко,          Г.М. Сюта, Г.В. Цимбалюк. -Київ, 2000.

     Термінологічні словники містять терміни певної галузі науки, техніки, мистецтва. Вони бувають загальними та вузькоспеціальними, крім того, можуть бути тлумачними і перекладними (або водночас і перекладними, і тлумачними), напр.:

Рогачова Г.П.  Російсько-український словник економічних термінів. -Київ, 1992.

Російсько-український словник наукової термінології. Суспільні науки /Й.Ф. Андерш, С.А. Воробйова, MB. Кравченко та ін. - Київ, 1994.

   Орфографічні словники подають перелік слів, а також словоформи у їх нормативному написанні. Залежно від частини мови слово має певний граматичний коментар, додаткові граматичні форми змінюваних слів тощо.Відомі сучасні орфографічні словники:

Орфографічний словник української мови / уклад.: С.І. Гсловащук,      М.М. Пещак, В.М. Русанівський, О.О. Тараненко. -Київ, 1994.

Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики / уклад.: В. Бусел та ін . -Київ; Ірпінь, 2003.

   Орфоепічні словники є довідниками з правильної літературної вимови і нормативного наголосу. У словниках цього типу слова або їх частини, вимова яких не збігається з написанням, подаються в транскрипції.Приклади орфоепічних словників:

Українська літературна вимова та наголос: словник-довідник / за ред М.А. Жовтобрюха. -Київ, 1973.

Орфоепічний словник української мови: в 2 т. / уклад.: М.М. Пещак та ін. – Т І. - Київ, 2001.

        Акцентологічні словники - це словники, у яких подано нормативне наголошування слів.Найновіші словники наголосів такі:

Головащук С.І.  Словник наголосів української мови. -Київ, 2003.

         Перекладні словники бувають двомовні і багатомовні. Це один із найрозвиненіших напрямів словникарства. Для поліпшення культури ділового мовлення можуть стати корисними такі перекладні словники:

Російсько-український і українсько-російський словник: відмінна лексика/  уклад.: Л.І. Мацько, ОМ. Сидоренко, С.В. Шевчук.-Київ,1995.

Українсько-російський словник: близько 40 тис. слів. -Київ, 2000.

Непийвода Н.  Практичний російсько-український словник-довідник: найуживаніші слова і вислови. -Київ, 2000.

Зубков М.Г.  Сучасний російсько-український, українсько-російський словник. -Xарків, 2004.

        Сьогодні в Україні є багато перекладних словників з різних мов світу: англійської, французької, німецької, болгарської, польської, чеської, іспанської, італійської, турецької, китайської та ін. Деякі з них мають тематичний характер, особливо часто стосуються власне ділової сфери, напр.:

Гаврилишин Я. Словник ділових термінів: англо-укра-їнський і українсько-англійський/ Я. Гаврилишин, О. Каркоць. -Київ, 1993.

Даниленко Л.І. Чесько-український словник: сучасна ділова мова. -Київ, 2000.

      Словники скорочень подають складноскорочені слова та абревіатури, розшифровують їх, вказують на граматичні ознаки роду та числа, подають відмінкові закінчення при змінних формах.

Приклад такого словника:

Словник скорочень в українській мові / за ред. Л. С. Паламарчука. -Київ, 1988.

Активна поява великої кількості нових абревіатур, їх поширеність у пресі ускладнювала сприйняття тексту, правильне розуміння. Тому з'явився ще один словник, у якому вміщено найновіші абревіатури та скорочення і їх розшифрування:

Зінкевич-Томанек Б., Григор 'єв О., Прихода Я. Короткий практичний словник абревіатур та скорочень української мови. - Краків, 1997.

      Етимологічний словник подає інформацію про походження слова, його первісне значення, найдавнішу форму, зазначає, чи слово споконвіку належало мові-основі, чи воно запозичене, яким шляхом відбувалося запозичення, містить наукові припущення щодо того, як слово утворилося і яка ознака покладена в основу назви:

Етимологічний словник української мови: у 7 т. - Т.1.-Київ, 1982; Т.

2. -Київ, 1985; Т.З.- Київ, 1989; Т. 4.-Київ, 2003.

      Історичний словник - це один із різновидів тлумачного словника, в якому подають слова певної історичної епохи, зафіксовані в тогочасних писемних пам'ятках, з'ясовують їх значення, наводять ілюстрації, напр.:

Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.: у 2 т./ гол. ред. Л.Л. Гумецька та ін.- Київ, 1977-1978.

Словник української мови XVI - першої половини XVII ст.: у 28 вип. / HAH України, Ін-т українознавства ім. І. Крипякевича; ред-кол.; Д. Гринчишин (від. ред.), У. Єдлінська, Я. Закревська, Р. Керста та ін. -Bun. 1-1L -Львів, 1994-2004.

     Діалектні словники з'ясовують значення та особливості вимови і вживання слів певного діалекту чи групи діалектів.Приклади таких словників:

Словник полтавських говорів/ уклад. B.C. Ващенко. Вип. 1. - Xарків, 1960.

Словник поліських говорів / уклад. П.С. Лисенко. - Київ, 1974.

Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок: у 2 ч. - Київ, 1984.

       Фразеологічні словники містять фразеологічні одиниці мови, пояснюють їхнє значення, особливості вживання, походження, можливі варіанти у живому мовленні. Фразеологічні словники бувають одно-мовні тлумачного характеру (тлумачать значення стійкого вислову) і перекладні (подають фразеологічні одиниці певної мови і фраземи-відповідники з іншої мови), напр.:

Коваль А.П.  Крилаті вислови в українській літературній мови/            А.П. Коваль, В.В. Коптілов. - Київ, 1975.

Прислів'я та приказки: у 3 т./ упор. М.М. Пазяк. - Київ, 1989-1991.

Фразеологічний словник української мови: у 2 т. / уклад. В. Білоноженко та ін. - Київ, 1998.

Фразеологія перекладів М. Лукаша: словник-довідник / упор.                   О. Скопенко, Т. Цимбалюк. - Київ,2000.

Вирган І.О. Російсько-український словник сталих виразів/ І.О. Вирган, М.М. Пилинська. - Xарків, 2000.

Головащук С.І.  Російсько-український словник сталих словосполучень. –Kиїв,  2001.

    Ономастичні словники є цікавим джерелом інформації про власні імена і прізвища, назви населених пунктів, гір, річок, озер тощо.  Іноді вони мають науково-популярний характер, наприклад:

Скрипник Л.Г. Власні імена людей: словник-довідник/ Л.Г. Скрипник, Н.П. Дзятківська. - 2-ге вид., випр. і допов. - Київ, 1996.

Горпинич В.О. Словник географічних назв України (топоніми та відтопонімні прикметники). -Київ, 2001.

Коваль А.П. Знайомі незнайомці. Походження назв поселень України.- Київ, 2001.

       Словники синонімів охоплюють групи слів, об'єднаних спільним значенням:

Караванський С.  Практичний словник синонімів української мови. -Київ, 1993.

Словник синонімів української мови: у 2 т. /A.A. Бурячок, Г.М. Гнатюк, СІ. Головащук. - Київ, 1999-2000.

         Словники омонімів реєструють і пояснюють значення слів, однакових за звучанням, але різних за значенням:

Демська О.М. Словник омонімів української мови/ О.М. Демська, І.М. Кульчицький. -Львів, 1996.

      Словник антонімів подає групи слів, що мають протилежне значення:

Полюга Л.М. Словник антонімів/ Л.М. Полюга. -2-ге вид., доповн. і випр.-Київ, 1999.

      Словник паронімів розкриває значення слів, близьких за звучанням, але різних за значенням:

Гринчишин Д.Г. Словник паронімів української мови/ Д.Г. Гринчишин, О.А. Сербенська. - Київ, 1986.

     Словники мови письменників містять слова і звороти, які використав той чи інший письменник у своїй творчій спадщині. Це словник тлумачного типу, бо в ньому розкрито всі значення слів, з якими вони функціонують у мові письменника. Також подано частоту використання словоформ і типові ілюстрації з творів:

Словник мови Шевченка: у 2 т. / за ред. B.C. Ващенка. – Київ, 1964.

Словник мови творів Квітки-Основ’ яненка: у 3 т. -Київ,1978-1979.

      Морфемні та словотвірні словники.  Морфемний словник подає структуру слова, словотвірні - словотвірні гнізда і словотвірні ряди. Прикладами таких словників можуть бути:

Яценко І.Т.  Морфемний аналіз: словник-довідник: у 2 т. / за ред. Н.Ф. Клименко. - Київ, 1980-1981. - Т.1-2.

Полюга Л.М. Морфемний словник української мови. -Київ, 1983.

       Частотні словники засвідчують частоту вживання слів у певний час. Існує понад 600 опублікованих і комп'ютерних (на дискетах) частотних словників для 40 мов світу. В українській лексикографії відомий:

Частотний словник сучасної української художньої прози: у 2 т./ гол. ред. B.C. Перебийніс. - Київ, 1981.

                Інверсійний словник - це словник, в якому слова розташовані за алфавітом кінця слова. Він є корисним для вивчення словотвору і фонетики:

Інверсійний словник української мови/ за ред. С.П. Бевзенка. -Київ, 1989.

          Словники-довідники з культури мови допомагають закріпити лексичні, морфологічні та інші норми української літературної мови, адже подають проблемні випадки слововживання. Деякі з них мають форму посібника, оскільки вміщують широкі коментарі, наукові і науково-популярні статті, наприклад:

Чак Є.Д.  Складні випадки вживання слів/ Є.Д. Чак. - 2-ге вид. - Київ, 1984.

Словник-довідник труднощів української мови / за ред. С.Я. Єрмоленко. -Київ, 1992.

Антисуржик: вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: посібник / за ред. О. Сербенської. - Львів, 1994.

Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, З. Терлак. - Львів, 1996.

Лесюк М. Словник русизмів у сучасній українській мові (неунормована лексика). - Івано-Франківськ, 1993.

Сербенська О. Екологія українського слова: практичний словничок-довідник/ О. Сербенська, М. Білоус. - Львів, 2003.

         Є також і Онлайн-словник - електронний словник, розміщений в Інтернеті, вони дозволяють здійснювати швидкий пошук потрібних слів, а також економію часу й матеріальних ресурсів при створенні комп'ютерних словників.

Мультимедійні словники, які сьогодні все більше і більше оточують сучасну людину економлять час і місце. Сучасний комп’ютер тепер легко може вміщувати у собі не один десяток Бібліотек імені Т.Шевченка, при чому пошук потрібної інформації настільки швидкий, що років 10-20 тому ці темпи видавалися б фантастикою.

 

 

 

Висновки до розділу 1

 

 

          Словники виконують інформативну та нормативну функції: вони універсальні інформаційні джерела для розуміння того чи іншого явища та найпевніша консультація щодо мовних норм.Користування словниками різних типів не тільки підвищує грамотність і знання мови, а й розширює кругозір людини, підносить загальний рівень її культури. Словники розширюють світогляд людей. У них представлено знання, якими володіє людство у певну епоху, з різних галузей науки, техніки, мистецтва. Їх заслужено називають супутниками цивілізації.

         Словники відіграють значну роль у нормалізації мови, поширенні мовних норм, у піднесенні мовної культури. Вони служать довідниками про те, як правильно вимовляти і писати слова, як тлумачити значення слів, як виникло це значення, якого походження слово.

       Звичайно, зазначені словники не вичерпують усього багатства української лексикографії, а є лише основними сучасними зразками опрацювання слова. "Щодо повноти словників, - говорив М. Рильський, - то слід зазначити, що повний словник будь-якої мови - це ідеал, до якого можна лише прагнути і якого ніколи не можна досягти, бо кожен день і кожна година приносять людям нові поняття і нові для тих понять слова».

 

                                        РОЗДІЛ 2

«СЛОВАРЬ» ГРІНЧЕНКА – ВИДАТНА  ЛЕКСИКОГРАФІЧНА ПРАЦЯ

 

2.1. Найвеличніша лексикографічна праця українського народу

 

 
                 Мовлення і мислення – два боки одного явища. Говорити – означає думати. Сьогодні чи то думки збідніли, чи то звикли ми не помічати недосконалості нашого мовлення, забуваючи, що слово – це відголос душі. А щоб життя було повноцінним, щедрим, як земля, і високим, як небо, слід знати своє слово, любити його, шанувати.  Російський  письменник Костянтин Паустовський писав: «Людина, байдужа до рідної мови,— дикун. Вона шкідлива своїм єством уже тому, що байдужість до мови пояснюється цілковитою байдужістю до минулого, теперішнього і майбутнього народу».
      Володіння словом здавна вважалося високим мистецтвом. Кожна людина бере постійну участь у великому та безперервному процесі народження слова, вкладаючи в нього силу свого духу. Свіжою думкою, несподіваним образом мовець засвідчує високий рівень своєї мовної культури. Ключ до мовних скарбів - у фантастичній лексичній щедрості соковитої і барвистої української мови – у словнику.
           Найвеличнішою лексикографічною працею називав Грінченків словник Максим Рильський і, високо оцінивши мовні багатства словника, цілком справедливо поставив його в один ряд із словником російської мови В.І.Даля. З надзвичайним захопленням неодноразово говорив про Грінченків словник і Б. Антоненко-Давидович, називаючи його своєю настільною книжкою. А Олесь Гончар вказував, що у словнику зібрано все, що «на той час вродило квітчасте поле живої української мови». 
    Пишним яром української мови і через століття постає перед нами Грінченків “Словарь української мови”, джерельною базою для якого, за свідченням упорядника, були етнографічні та фольклорні праці, земські видання, а також записи, здійснені безпосередньо з уст народу.
Словник є не тільки мовною скарбницею. Науковці відзначають надзвичайно цікавий зміст наведених у словнику ілюстративних цитат, у яких знаходимо відображення побуту, звичаїв, духовних якостей нашого народу. Це своєрідна енциклопедія, у створенні якої велика роль належить Б.Грінченкові – яскравій мовній особистості, ерудованому лінгвісту.
          Постать Бориса Грінченка в культурному русі України кінця ХІХ – початку ХХ століття є однією з найпомітніших. Він залишив свій набуток практично в усіх царинах громадсько-культурного життя: у педагогіці, музейній, видавничій та бібліотечній справі, розбудові національних інституцій, що дбали про просвіту українського народу.  Його називали апологетом та “великим трударем” української культури.
       Варто згадати, що саме з роботи над «Словарем української мови» починається  київський період життя та діяльності  Б.Д.Грінченка.  За словами С.О.Єфремова: «в кінці 90-х років Грінченки опинилися в Чернігові без посади і заробітку, як неблагонадійні...»  Власне за гонорари від видань вони проіснували більше року до того часу, коли редакція “Киевской старины” заходилася опрацьовувати великий словниковий матеріал, назбираний десятиліттями, і цю роботу доручено було Грінченкові. Року 1902  Грінченки переїздять до Києва. Півтретя року тягнеться знов спільна робота над словником, що дала згодом капітальну на ті часи працю – “Словарь української мови” .
       Передмова автора та історія цього словника показують, якої глибинної роботи вимагало його створення. Починаючи  з  60 років,  у формуванні лексики української мови брали участь корифеї української думки Т.Шевченко,  А.Свидницький,  Ганна Барвінок,  П.Куліш,  М.Костомаров, П.Чубинський,  М.Лисенко,  К.Михальчук, О.Русов та інші,  які відчайдушно «розкопували глибокі поклади народної мови та шукали її законів, відголосу історичного процесу» . На той час уже близько тридцяти років над словником працювали київські гуртки та громади, особливо студентські. Було зібрано дуже багато матеріалу, але, за спогадами П.Я.Стебницького  «упорядкувати все те до ладу, щоб усьому світу можна було показати все багатство і красу народньої української мови, – не було кому, бо для цього треба було людину добре підготовлену».
         Наприкінці 1895 року часопис "Киевская старина" оповістив про передплату на "Словник української мови", перший том якого повинен був побачити світ у вигляді додатку до часопису вже 1896 року. Але, як згадував академік С.Єфремов, коли  «з довгожданим та давносподіваним словником зважилися вийти нарешті на люди, то сама редакція побачила, що виступати з таким словником був би скандал, безмірно більший навіть за недодержання обіцянки й обов'язку перед читачами та передплатниками».  Матеріал потребував ще великої праці.  Ставало зрозуміло, що успіх тут залежатиме від залучення до роботи над словником працьовитої особистості, патріотично відданої рідній культурі. Такою постаттю і був Б.Грінченко – широко відомий письменник, знавець української мови, видавець книжок для народу, редактор «Етнографічних матеріалів». Його запрошували до роботи над словником і раніше, коли працював у Чернігові. Тоді редакція журналу “Киевская Старина” упорядковувала та систематизувала матеріал, який збирався протягом тривалого часу. Очевидно, що “Словарь” був працею громадською. Однак справжньою душею цього словника став Б.Д. Грінченко. Він, будучи вже головним редактором, за  порівняно короткий термін,  зумів ґрунтовно доопрацювати словник. Опубліковану лексикографічну працю згодом цілком заслужено стали називати “Словником Грінченка”. 
     Стосовно створення словника редакція поставила перед Б.Д.Грінченком досить складні вимоги. В одному з листів до В.Гнатюка Борис Грінченко писав: “…роблю словарь: і руками, і ногами, і зубами роблю, бо академічний термін близько – хоч розсядься, а постався”.
Важливим є той факт, що при редагуванні «Словаря» Грінченко користувався не лише матеріалом, дібраним для нього раніше редакцією «Киевской старины», а залучив і свої набутки, адже все свідоме життя він сумлінно збирав українське слово. “Матеріалу було мені дано, – згадував Борис Дмитрович, – тільки 49 тисяч слів і, не вважаючи на всі мої домагання, не схотіли доповнити цей матеріал новим. Ми з жінкою доповнили словарь скільки змогли з власного матеріалу, але все ж часу було так мало (Словарь робився на академічий конкурс, і останні років півтора мені доводилося сидіти над ним 10–11 годин щодня), що північні діялекти і ще дещо зосталися не повно зарепрезентовані. Через те Словарь одібрав од Академії Наук тільки другу премію, хоч про саму роботу і про знакову вартість словаря Академічна рецензія озвалася дуже прихильно”.
       Навряд  чи  й можна уявити всю титанічну працю Грінченка над упорядкуванням «із додатками власного матеріалу» безцінного чотиритомного «Словаря української мови». На самому початку роботи Борис Дмитрович зробив підрахунок матеріалу й часу і визначив для себе щоденний обсяг роботи, якого додержувався неухильно. Цей «рахунок роботи» не раз ще зазнавав перевірки, зростаючи, відповідно до того, як розросталась робота над словником. 1 березня 1903 року рахунок дав такий результат: «Треба щодня робити 120 слів». 8 жовтня того ж року: «157 слів на день треба робити». 26 січня 1904 року новий висновок: «173 слова на день». І Грінченко педантично робив стільки, скільки припадало після останнього рахунку. Він дуже уважно ставився до кожного слова, ретельно обґрунтовуючи його доцільність у реєстрі. Це сотні й сотні тисяч карток - на кожне слівце. Маленький кабінет Грінченка в будинку на Гоголівській був завалений картками, зшитками словника, підручниками, книгами до такої міри, що повернутись було ніде. І в цьому кабінеті щоденно з ранку до вечора оброблявся запланований матеріал. У передмові до словника академік С.Єфремов зазначає: «У всьому, крім словника, він обмежив себе до minimum’a, жив анахоретом, бачився з людьми здебільша тільки в призначені години, спочивав тільки в неділю. Зате це давало maximum робочого напруження і все нові частки готового словника». 
       «Словарь» вийшов друком у 1903 році й став необхідним світочем для всякої допитливої інтелігентної людини, а також для мільйонів тих, хто хотів нею стати. Закінчена була величезна робота, що проводилася десятиліттями, забрала силу енергії, викликала багато надій. І кожна сторінка «Словаря» засвідчує титанічну працездатність редактора, який кожне слово, як необроблений камінчик, обтісував, відшліфовував, клав на призначене місце. «Діло те було переломовим в історії нашої лексикографії, з його, як зазначено вже, починається нова в ній сторінка. І цілком справедливо і по заслузі завжди стоятиме першим на ній ім’я – Бориса Грінченка» .  Грінченків словник став одним із найважливіших здобутків ученого, що не втратив своєї актуальності й до сьогодні.
Грінченко вважав: якщо мова не буде розвиватися, то не зможе розвиватися й народна думка, що призведе до загибелі творчих сил нації. Послідовний прихильник розвою української мови на ґрунті вивчення народної традиції, він постійно прагнув до “оживлення” мови соковитим народним словом. Розквітатиме наша українська мова – існуватиме й народ.

 

 

                         ПРИКЛАДИ 

 

 

Значення слова Ма́вка

Ма́вка, -ки, ж. Дитя женскаго пола, умершее некрещеннымъ и превратившееся въ русалку. Чуб. III. 186. Мавко, мавко! на тобі полинь та мене покинь. О. 1862. IX. 31. Cм. навка.

 

Значення слова Пугутькало

Пугутькало, -ла, м. = сич. Камен. у. Вх. Пч. ІІ. 14.

 

Значення слова Понеділкувати

Понеділкувати, -кую, -єш, гл. 1) Придерживаться обычая понеділкування. Cм. понеділкування 1. 2) Постить по понедѣльникамъ. Мкр. Н. 30. Треба понеділкувати, спостити три понеділки. Мнж. 161. Понеділкував сім понеділків, восьмую неділечку. Чуб. V. 21.

 

Значення слова Кав'яр

Кав'яр, -ру, м. Икра соленая рыбья. Вина з Царіграду відер троє у барилі, кав'яру з Дону, — всього везе. Шевч. 116. (Тут були): тараня, ще по весні з Дону навезена, суха й солона, кав'яр, оселедці.

 

Значення слова Язя

Язя, язі, ж. 1) = язюк = язь 2. Leuciscus idus. Вх. Пч. II. 19. 2) = гадюка, Pelias berus. Вх. Пч. II. 17. ЕЗ. V. 95. 3) Злая баба. То язя з пекла родом. Ном. № 2900

 

Значення слова Із-за

Із-за, пред. = зза. Употребл. подобно предлогу із. Із-за гори вітер віє, березоньку хилить. Мет. 20

 

Значення слова Оцапіти

Оцапіти, -пію, -єш, гл. Одурѣть. Сим. 12.

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до розділу 2

 

        Український мовознавець Євгенія Карпіловська зазначила, що «Словарь» Грінченка був одним із перших словників, який мав виразну наукову концепцію. Зважаючи на те, що останніми роками видаються «на гора» відверто аматорські «словники», користуватися потрібно лише тими, які укладають фахові науковці, мовники, авторитетні видавництва. Слід пропонувати людям якісні наукові джерела – «у своїй власній українській одежі», а не «в чужому казенному дранті…». У коментарі до виходу онлайнового словника Б.Д.Грінченка Оксана Забужко зауважила: «Якщо врахувати, що словникарство 20-х років великою мірою було знищено, то можна сказати, що на сьогодні і далі саме словник Грінченка, хоч і столітньої давності, залишається найпрофесійнішим і найдосконалішим словниковим інструментом для кожного, хто працює з українською мовою".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              ВИСНОВКИ

 

                   Олесь Гончар вважав, що мова – це великий дар, даний людині. Однак рідним словом треба не тільки користуватися, але й «натхненно ростити, оберігати його коріння й леліяти його цвіт, ось тоді воно й буде запашним та співучим, сповненим музики й чару, життєвої правдивості й поетичності». 
           Нині, в умовах, коли народ хоче бути народом, а не масою, з якої, за висловом самого Бориса Дмитровича, “легко ліпити коники”, словник залишається незаперечною цінністю. Це історія. І ми мусимо її знати. Борис Грінченко завжди стверджував, що “без розвиваючої й  прогресуючої думки, без власної творчості будь-який народ  у загальнолюдській сім’ї стане хворим організмом, неспроможним внести до спільної скарбниці надбань людського духу нічого власного”.

            На часі зробити українську мову мовою мислення кожного українця. Інакше не відродити національні традиції, засновані на свободі і рівноправ’ї, на ідеалах здорового і красивого людського існування. Для професій, де слово є основним знаряддям праці (філологія, журналістика, письменницька та літературна діяльність, радіо і телебачення), правильне використовування слів та словосполучень, зворотів - є вкрай необхідним завданням, інакше в цих сферах краще не працювати, оскільки представники цих професій є  носіями мовної культури.

            Словники не тільки дозволяють краще зрозуміти складні терміни та напрямки їх застосування, тлумачать значення слів інших мов, але й дозволяють дотримуватися основних законів логіки, серед яких є закон тотожності. Тобто, знаючи точне визначення того чи іншого поняття (терміна) людина легко може порозумітися з іншою людиною, яка знає значення цього слова.  І навпаки,  не знаючи визначення конкретного терміну, або розгляд одного і того ж слова з використанням різних

значень (різних областей використання) може призвести до непорозумінь, хибності міркування.

      Також словники велике значення відіграють в систематизації та класифікації словесного багатоманіття сучасної людини. Так, в перекладацькій справі одне і те ж слово може перекладатися, в залежності від ситуації, по-різному, або знання слів-синонімів робить

переклад більш художнім та цікавим для сприйняття.

          Словники - скарбниця народу, у них зберігаються знання і досвід багатьох поколінь.  Праця над укладанням словників вимагає глибоких знань і великих зусиль. Словники виконують інформативну та нормативну функції: вони універсальні інформаційні джерела для розуміння того чи того явища та найпевніша консультація щодо мовних норм.

        Усвідомлення важливої ролі словника у поширенні культури сприяло бурхливому розвитку лексикографії.

           Словники виходять за межі власне мовознавчого або іншого вузькофахового призначення, їм належить важлива роль у розвитку національної духовної культури,  як цінним джерелам інформації і засобам підвищення комунікативної культури носіїв мови.

        У словниках і довідниках зібрані знання, накопичені багатьма поколіннями.  Ці книги вчать вас, бережуть ваші сили і час, допомагають виправляти помилки. Тому їх називають «мовними скарбницями».

     Сучасна людина ніяк не може обійтися без словників. Якщо вона позбавляє себе цього джерела знань, вона одразу ж приречена бути відкинутою на задвірки мовного суржика, професійної некомпетентності, кар’єрного занепаду та деградації.

                     СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

  • Ващенко В.С. Про духовні основи мовного словника українського народу (До дев'яностої річниці створення словника української мови за редакцією Б.Грінченка) // Монастирський острів. – 1994. – №3. – С.142–147.
  • Грінченко Б. Словник української мови / за ред. С. Єфремова,  А.Ніковського.   3-є вид. випр. й доп. - Київ: Горно, 1927. - Т.2: Д–Й. – С.5-24.
  • Грінченко Б. Словник української мови.  / за ред. С. Єфремова,                А. Ніковського.  3-є вид.  випр. й доп. - Київ: Горно, 1927. - Т.1: Д–Й. – С.5-36.
  • Даль В.И.  Толковый  словарь русского языка в 4-х тт. / В.И.Даль М.: Гос. Изд-во  иностр. и национ.  словарей. - 1955.
  • Енциклопедичні словники для учнів  по різним галузям знань.
  • Забіяка В.А.  Фразеологічний словник школяра  / В.А.Забіяка. – Київ: Освіта, 2007. - 111с.
  • Зубкова Н.М.  Архів і бібліотека видатного діяча українського просвітництва Б.Д.Грінченка / Друкарня Нац. бібл. Укр. ім.В.І.Вернадського.  Київ, 2008. – 178 с.
  • Коломієць М.П. Словник іншомовних слів / М.П.Коломієць - Київ: Освіта,1998. - 190с.
  • Морфемний словник - Київ: Освіта, 1998. - 461с.
  • Москаленко А. А. Нарис історії української  лексикографії /                  А.А. Москаленко. – Київ, 1961.
  • Огієнко І.І. Історія української літературної мови/ І.І. Огієнко. – Київ, 1995.
  • Ожегов С.И.  Словарь русского языка / С.И.Ожегов - М.: Русский язык, 1989. - 922с.
  • Погрібний А. Г. Борис Грінченко: нарис життя і творчості/                    А.Г. Погрібний. — Київ, 1988.
  • Погрібний А. Г. Борис Грінченко в літературному русі кінця ХІХ – початку ХХ ст/ А.Г. Погрібний. – Київ, 1990. 
  • Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови /Г.М.Удовиченко - Київ: Освіта, 2001. - 303с.
  • Українське мовознавство. Міжвідомчий науковий збірник: випуск 38. – Київський ВПЦ університет, 2008.

 

 

docx
Додано
22 травня 2019
Переглядів
3369
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку