Соціально-політичний та економічний розвиток західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII - у першій половині ХІХ ст.

Соціально-політичний та економічний розвиток західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст.

Історико-географічні регіони. Східна Галичина. Північна Буковина. Закарпаття. Королівство Галичини і ЛодомеріїУгорське королівство. Округи (дистрикти)Буковина (з 1861 р. окремий коронний край „Буковина”). Комітати (жупа)Золочівський. Чортківський. Львівський. Жовківський. Стрийський. Сяноцький. Тернопільський. Коломийський. Бережанський. Станіславський. Самбірський. Перемишльський. Ужанський. Мармароський. Берегівський. Угочанський. Дистрикт - адміністративно-територіальна одиниця. Жупа - адміністративно-територіальна та господарська одиниця головним чином в Угорщині та на загарбаних нею землях. Через підпорядковані їм управління, жупани, здійснювали адміністративну, фінансову, судову і навіть військову владу.

У складі  Австрійської імперії перебували такі історичні землі - регіони, як Галичина (обширна територія колишнього Галицько - Волинського князівства та територія етнічних польських земель); Підкарпатська Україна (територія сучасної Закарпатської області); Буковина (територія сучасної Румунії та сучасної Чернівецької області). Поділи Польщі1772 р. - Галичина, Белзьке та Руське воєводства, західні околиці Волинського та Подільського воєводств1793 р. – територія Австрії не збільшилась1795 р. - Холмщина, Південне Підляшшя, Галичина. У 70-х роках XVIII століття, після першого поділу Речі Посполитої, Галичина опинилася в складі Австрійської імперії. Разом з частиною польських земель, вона утворила Королівство Галичини та Лодомерії. Хоча Лодомерія пізніше відійшла Росії, Східна Галичина не була самотньою землею з українським населенням у складі Австрійської імперії. Ще з XVII століття там перебувало Закарпаття у складі Угорського королівства. А в кінці XVIII століття у складі окремого округу до Галичини та Лодомерії приєднали Північну Буковину з містом Чернівці.

Землі Східної Галичини залишались окраїнною територією Австрії. Найвищим державним органом управління тут була галицька придворна канцелярія, яка підпорядковувалась імператорові. На зразок інших австрійських провінцій запроваджувався становий сейм, до складу якого входили найвищі сановники, церковні діячі, магнати й шляхта. Виконавчим органом сейму був крайовий комітет. Галицький сейм збирався лише один раз — у 1780 р. Його бездіяльність дещо компенсовували зібрання шляхти, які називалися контрактами. Влада в округах належала старостам, яким підпорядковувались комісари, секретар, канцеляристи, практиканти та посильні окружного управління. Урядовою мовою була німецька. З місцевим населенням окружне управління контактувало польською мовою, а з домініями, духовенством і судами — латиною. Вся повнота адміністративно-політичної влади зосереджувалася в руках губернатора, якого призначав сам австрійський імператор. Австрійський уряд призначав членів магістратів, які здійснювали керівництво соціально-економічним життям міст. На селі адміністративна і поліційно-судова влада належала великим землевласникам та їхнім управителям (посесорам) і наглядачам (мандаторам). Зміни відбулися і в організації судів. Смертні вироки затверджував губернатор, а всі рішення державних судів виносились іменем імператора. Першою інстанцією для сільського населення стали домінікальні суди, для міського — магістратські, для шляхти — земські, за якими згодом закріпилась назва шляхетських судів. Окремим округом до «королівства Галіції і Лодомерії» входила Буковина. Етнічний поділ не враховувався, хоча вже й тоді на Північній Буковині переважало українське населення, а на Південній — румунське. Адміністративно-політичним центром Буковинського округу стало місто Чернівці, яке з 1786 р. отримало австрійський міський статут, а з 1832 р. почало управлятися магістратом на чолі з бургомістром. Округ складався з чотирьох дистриктів. У 1794 р. дистрикти перейменовано на повіти — Чернівецький, Вижницький, Серетський, Сучавський — та утворено окремий Русько-Довгопільський окіл. Повіти поділялися на 12 околів по 10 громад у кожному. Управління Буковиною здійснював окружний староста, який був підзвітний галицькій адміністрації. Він мав комісарів-заступників. Повіти очолювали старости.

Пожонському (Братіславському) намісницькому управлінню Угорського королівства було підпорядковано Закарпатську Україну. Вона поділялася на чотири жупи (комітати): Ужанський, Березький, Угочанський, Марамороський. Очолював кожну з них один з великих землевласників — жупан, якого призначав король. Села навколо великих замків називалися домініями, які входили до складу жуп. Жупні управління представляли адміністративну, судову, фінансову, військову владу. Вони також контролювали відробіток панщини, стягнення державних і військових податків тощо. Загалом політика Габсбургів на західноукраїнських землях спрямовувалась на ліквідацію традицій місцевого адміністративно-територіального устрою, наявність яких тією чи іншою мірою позначилась би на рівні етнічної свідомості. Примусова асиміляторська політика загрожувала самому існуванню українського народу, розділеного навпіл австрійсько-російським кордоном.

Західноукраїнські землі були строкатими етнічно: хоча більшість населення становили українці. У Східній Галичині значною була частка поляків та євреїв; У Північній Буковині — румунів; На Закарпатті - угорців, румунів та поляків. Найбільші міста — Львів, Броди, Ужгород, Чернівці, Тернопіль — були переважно не українськими

Суспільство продовжувало ділитися на стани: шляхту, духовенство, міщан та селян. Більшість українців проживала у селах. Лише незначна кількість належала до інших, більш привілейованих станів. Тому до соціальних відмінностей, значною мірою додавалися й національні. Галицькі міщани. Селяни. Народна картина «Селянин і селянка». ХІХ ст.

Регіон%. яким володіли поміщики від усієї земліСхідна Галичина96 Північна Буковина69 Закарпаття90 Поміщицьке землеволодіння на західноукраїнських землях у першій половині ХІХ ст.

Селяни вдавалися до саботування нестерпних повинностей, масових втеч, бунтів та навіть збройних виступів. Найчисленнішими стали холерні бунти на Закарпатті у 1831 році та повстання Лук'яна Кобилиці на Буковині у 1843-1844 роках. Неписьменний селянин Кобилиця підбурив інших, не менш неписьменних селян самовільно захопити пасовиська та луги у своїй окрузі. Він стверджував, що має дозвіл від самого цісара, тобто австрійського імператора. Насправді ж, Кобилиця купив звичайну книгу про права й повинності жителів гір, де йшлося зовсім про інше. Але перевірити ніхто не зміг. Повстання набуло значних масштабів. Кобилицю прозвали «гуцульським королем». Придушити повстання вдалося лише втручанням урядових військ. Лук'ян Кобилиця

Домашнє завданняпараграф 7