"Сонячна машина" В. Винниченка – перший український науково-фантастичний роман

О.М. Кизименко, учитель української мови

та літератури, ЗОШ № 142, м. Харків

Урок-дослідження у 10 класі

«Сонячна машина» В. Винниченка – перший український науково-фантастичний роман

Мета: ознайомити учнів із романом «Сонячна машина» В. Винниченка; розвивати зв’язне мовлення, пам’ять, навички аналізу й синтезу прочитаного, добору відповідного цікавого матеріалу для виступів; розширювати кругозір учнів, сприяти розвиткові комунікативних навичок; виховувати усвідомлення художнього слова; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Форма уроку: урок-дослідження.

Обладнання: текст роману В. Винниченка «Сонячна машина», ілюстрації до нього, підручники, портрет письменника, презентації учнів.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності (на дошці записано тему й епіграф уроку)

«Сонячна машина» Винниченка має певний, недвозначний успіх. Про неї пишуть, говорять, упоряджають диспути, а головне – її читають, як ні одну українську книжку, як не читали навіть загально рекомендованих Коцюбинського та Нечуя-Левицького в передіспитові дні. 

М. Зеров

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку

Слово учителя

В українській літературі першим науково-фантастичним романом став твір  В. Винниченка «Сонячна машина» (1921-1924). Він має присвяту «Моїй сонячній Україні». Автор сподівався, що це буде «візитна картка української літератури в Європі», яка займе гідне місце поруч із творами Г. Веллса,        К. Чапека, А. Франса та ін.

Наш урок не зовсім звичайний, це – урок-дослідження. Для того, щоб розглянути тему уроку повніше, творчі групи повинні були провести дослідницьку роботу згідно з попередніми завданнями:

• Дослідження історії написання роману.
• Дослідження особливостей назви роману.
• Дослідження жанру твору.
• Дослідження сюжету роману.
• Дослідження проблематики роману.
• Дослідження образів роману.
• Елементи кінопоетики в романі.

Протягом уроку ви будете оцінювати роботу груп і виставляти оцінки. Будьте уважні! Ви маєте змогу дещо занотовувати, усі питання можете поставити після закінчення доповідей.

ІІІ. Захист творчих проектів

Виступ І творчої групи «Дослідження історії написання роману».

Роман «Сонячна машина» писався у період із 1921 до 1925 року з деякими перервами, в основному у Берліні. Він мав нечуваний успіх серед читачів і витримав в Україні з 1928 по 1930 рр. три перевидання. «Сонячну машину» також загалом прихильно зустріла тогочасна українська критика                  (О. Білецький, М. Зеров та ін.), відзначивши такі позитивні сторони твору, як гостроту сюжету, динамізм розповіді, широту охоплення суспільних тенденцій життя, елементи кінематографічності тощо. З 1930 до 1989 року твір не видавався в Україні.

Першим редактором «Сонячної машини» був В. Сімович, який зауважував порушення письменником норм літературної мови. Однак, відхилення В. Винниченка від мовної норми слугувало досягненню певних ідейно-естетичних завдань. Щоденниковий запис від 5 листопада 1942 року свідчить про високу лінгвістичну культуру В. Винниченка і прояснює мотивацію дій автора: «Умови роботи над романом були дуже складними: матеріальні нестатки, ослаблення здоров’я, неможливість цілком віддаватися творчості (треба було заробляти на прожиття)». Письменник сподівався, що згодом зможе доопрацювати, відшліфувати матеріал. У «Щоденнику» він писав: «Коли б ще років три над нею попрацювати, могла б бути путньою річчю. І зараз маю сум за неї, жаль до неї, як до дитини, від якої батьки ждуть геніальності, а з неї виходить жалюгідний, непомітний та ще й кривджений іншими середняк. Дефектів багато, сам бачу, а виправити вже не сила мені».

Жоден з українських романів ні до появи «Сонячної машини», ні після не викликав такої реакції читачів, такої великої кількості дискусій і суперечок. Одні співали дифірамби, інші осуджували, але для В. Винниченка головним було те, що його твір не залишився поза увагою читачів.

Присвята роману «Моїй соняшній Україні. В. В.» була у першому виданні роману «Сонячна машина» (1928). Наступні видання були вже без неї^, але 1989 року присвята була «реабілітована».

Виступ ІІ творчої групи «Дослідження особливостей назви роману».

Могутнiй реальнiй полiтичнiй i економiчнiй силi в романi протиставлено винахiд генiального iнженера Рудольфа Штора – сонячну машину, що символiзує визволення від усiх економiчних, соцiальних, полiтичних форм утиску. Рудольф Штор відкриває «сонячний мінерал», який може практично напряму перетворювати енергію сонця на їжу. Сонячна машина – нехитрий пристрій, схожий на м’ясорубку, до якої закріплене скло з мінералом. У ній можна перемолоти будь-яку траву чи листя, головне щоб на неї через скельце потрапило сонячне світло і тоді фарш перетворюється на багату калоріями їжу – «сонячній хліб», яка замінює всі необхідні людині продукти. Ще один важливий момент – людина, обертаючи ручку, повинна оросити фарш своїм потом, без цього нічого не вийде.

Машиною відразу ж зацікавилася всесвітня ультра-терористична соціалістична організація ІНАРАК, яка зрозуміла, що, забезпечивши пролетаріат безкоштовною їжею, вони тим самим виб’ють опору з-під ніг експлуатуючого класу, і людям вже не треба буде гнути спину на пана заради шматка хліба. Сонячну машину стаханівськими темпами таємно поширюють по всьому світу, і результат не примушує себе очікувати. Люди кидають роботу, їдять сонячний хліб, радісно співають і танцюють (сонячний хліб мав властивості легких наркотиків, і людина занурювалася в стан близький до ейфорії). Старий суспільний лад загинув, уже нема ні експлуататорів, ні експлуатованих, стоїть промисловість, нема світла, води, каналізації, транспортного сполучення. Залишки матеріальних благ, здобуті нечесним шляхом, перерозподілили за принципом «хто сильніший – той і ухопив».

Молодь змінює ситуацію, проводить агітацію серед населення, збирає активістів, які будуть охоче і добровільно працювати на благо суспільства, без жодної експлуатації і примусу. Незабаром ентузіасти відновлюють заводи, фабрики, повертають суспільству всі переваги цивілізації. І все це з оркестром, піснями, квітами, гаслами.

В. Винниченко задовольняє потреби людини чудодійним методом: їжа з’являється завдяки сонячній енергії й людському поту. Але чи досягли люди щастя, створивши світ бездіяльних ледарів? На це питання письменник відповідає негативно. Людство стає суспільством споживання, всі інші функції відмирають, бо перестають бути необхідними. Винахідник Рудольф Штор, створюючи сонячну машину, намагався звільнити людей від турбот і страждань, але, давши людям легке життя, він відібрав у них людську сутність. Якщо забрати в людини її здатність трудитися, то вона поступово перетвориться у тварину. Прекрасний винахід – сонячна машина, яка може повністю задовольнити потреби людини в продуктах, необхідних для харчування, стає знаряддям її неухильного й прогресуючого руйнування та нищення.

Отже, Сонячна машина, звільнивши людину від усякого примусу й обов’язків, не змогла духовно облагородити її. Суспільство перетворилось на череду «жуйних тварин». Унікальне досягнення науки не дає бажаної користі людству. Сонячна їжа несе деградацію, здичавіння людині.

Виступ ІІІ творчої групи «Дослідження жанру твору».

В. Василенко, відзначаючи неординарність твору В. Винниченка, намагаючись визначити його жанр, запитує: «З яким же романом маємо діло? У першому виданні ДВУ випускало роман, як «утопічний», у другому – російському – на обкладинці стоїть «фантастичний роман», на титульці – просто «роман». Жанрова своєрідність «Сонячної машини» ще досі не визначена однозначно.

Деякі вчені схилялися до думки, що це роман-утопія. Так,         П. Федченко, Л. Сеник, А. Волков, П. Христюк, О. Гнідан і Л. Дем’янівська визначають «Сонячну машину» як соціально-утопічний роман. Г. Костюк називає твір науково-утопійним романом; Н. Паскевич уважає, що це роман-утопія з детективним сюжетом. Початок такому розумінню жанру твору      В. Винниченка поклав ще О. Білецький, який вважав, що «Сонячна    машина» – це «перший український утопічний роман».

Більшість учених відносять «Сонячну машину» до утопії. Разом з тим, за цілим рядом ознак твір не вписується в класичні рамки «утопії». Останнім часом літературознавці все більше схиляються до того, що це антиутопія:     Г. Сиваченко, А. Градовський, Н. Над’ярних. Зокрема Г. Сиваченко вважає, що до кращих репрезентантів антиутопії з повним правом слід зарахувати і Володимира Винниченка.

У творі В. Винниченка виразно наявні антиутопійні ознаки. «Сонячна машина» за жанровими прикметами перегукується і з соціально-психологічним, філософським, авантюрно-пригодницьким, комедійно-гумористичним та детективним романами. Така багатоаспектність і спричинила суперечливість та сумніви у визначенні жанру твору. Щоб з’ясувати, що є в «Сонячній машині» від утопії, а що – від антиутопії, слід з’ясувати ці два поняття. Утопія – це мрія, штучно сконструйована фантазією модель прекрасного майбутнього, досконала картина суспільства. Антиутопія ж – це своєрідна експериментальна реалізація утопії. Утопісти уявляють собі ідеальний світ людських стосунків, праці, побутового й соціального життя; антиутопісти показують антисвіт, який виникає при спробах реалізувати проекти утопістів. Кінцеві логічні наслідки утопій – це і є антиутопії.

Що ж таке «Сонячна машина» – ідеальна мрія чи передбачення небажаного й загрозливого в майбутньому, панацея від усіх нещасть і рецепт утілення на землі досконалого раю чи заперечення й розвінчання утопійних ілюзій? Сам В. Винниченко визначив жанр свого роману як утопію. «Сонячна машина» – це проблемний, ідеологічний, філософський, соціально-психологічний, детективний роман, в основі якого – авантюрно- фантастичний сюжет. Феноменальність твору в його жанровій неодномірності, що охоплює ознаки багатьох жанровидів. Але насамперед це яскраво виражений синтез утопії та антиутопії

Виступ ІV творчої групи «Дослідження сюжету роману».

Дія роману відбувається в 1922-1924 роках, уже після закінчення Першої світової війни. Ареною подій стає не лише вся Німеччина й Європа, а й цілий світ. Найпереконливіші сторінки роману пов’язані з гостро сатиричним зображенням власників фінансово-промислового капіталу – гумового фабриканта і президента Об’єднаного Банку Мертенса та його оточення. Король Німеччини Мертенс за свої гроші купив усе: уряд і парламент, банки і підприємства, поліцію і пресу, а прагне купити ще й древній аристократичний герб разом з його власницею – родовитою принцесою Елізою. Він мріє панувати над усім світом.

Тодішня Німеччина постає в романі як залізобетонний дім божевільних, морально спустошених, жорстоких і нещасних істот. Могутній реальній політичній і економічній силі протиставлено винахід геніального інженера Рудольфа Штора – сонячну машину, що символізує визволення від усіх економічних, соціальних, політичних форм утиску.

У романі переконливо показано, що людина, яка прагне стати над добром і злом, кидає всі суспільні обов’язки, перетворюється не на вільну і всевладну істоту, а на примітивну жуйну тварину. Автор доводить, що людство врятовується не сонячною машиною, а усвідомленням потреби суспільно-обов’язкової й організованої праці, поривом до нового життя. Сюжет роману розгортається двома лініями: боротьбою за сонячну машину та негараздами нерівного, непереборного кохання принцеси Елізи до геніального плебея Рудольфа Штора.

Виступ V творчої групи «Дослідження проблематики роману».

У романі «Сонячна машина» автор порушує суспільно-політичні, філософські, морально-етичні проблеми:

• особи і колективу;
• класової боротьби;
• соціальних груп «прекрасної будущини»;
•  моралі і біологічних інстинктів;
• зневіри і віри;
• любові і ненависті.

Виступ VІ творчої групи «Дослідження образів роману».

Усі персонажі в романі протиставлені один одному. Запальна, бойова Труда – тихій, спокійній, розумній принцесі Елізі. Труда та Макс, Еліза та д-р Рудольф утворюють пару схожих характерів. Також у творі створюється трикутник: князь Георг – Еліза – Рудольф, Труда – Макс – Сюзанна,   Душнер – Труда – Макс, Марта-Пожежа – Еліза – Мертенс, що вказує на неврівноваженість людських стосунків. Персонажі переживають певний душевний катарсис випробуваннями, якими вони пройшли, одні страхом (Мертенс), інші – любов’ю (Еліза, Труда, Макс, Рудольф). Автор ставить їх на чолі оновленого світу, який характеризується творчим розумом, організаційною енергією людства, силою кохання, що надихає на нові звершення.

Еліза – горда, гострого розуму, сильної волі, неприступна, кам’яна жінка з чулим і гарячим серцем. Вона – втілення краси, енергії, активності, волі до перемоги. ЇЇ філософія ясна і проста: «життя – це боротьба». Еліза прагне чесності, правди, гуманності. Вона не лише пусто говорить, а дійсно шукає правди.

Образ Мертенса динамічний. Він перетворюється з власного, багатого, розумного, сильного магната на людину, яка повністю змінила бачення на світ. Чоловік загубив силу, владу, гроші, пройшовши очищення на ниві кохання, та повністю змінив погляди на цінності.

Учасників ІНАРАКу Винниченко змальовує карикатурно та іронічно. Хоча вони і присягли забути все задля Інараку, але хтось все ж таки думає про коханку, як врятувати батьків, інший ховає гроші. Секта «ІНАРК» свою мету виголошує так: «щастя всього великого колективу, що зветься людством…». Хоча головним методом боротьби є терор, інаракісти – «…не банда розбійників, а героїчний авангард борців за щастя всієї людськості». Таке бачення щастя протиставляється позиції Мертенса та його прибічників, тому утворення цієї організації мотивується як неминучість. З огляду на це терористичні акти (засоби) інаракістів виправдовуються благородною метою помсти за людське страждання.

Протилежним, мирним, шляхом – розуму, науки й праці – утопічну ідею щастя визволення всіх людей прагне реалізувати вчений-хімік Рудольф Штор. Десять років він наполегливо працював над втіленням своєї ідеї в життя і, нарешті, з’явилася сонячна машина. Своє знамените відкриття доктор пояснює так: «Я – просто людина, що хоче добра людям. З цією метою я винайшов так звану сонячну машину», яка «несе всім людям щастя й визволення». Рудольф Штор першим зрозумів небезпеку свого витвору, але в техніці бачить не ворога і не панацею, а лише засіб полегшення життя. Саме він допомагає повернути людей до праці. І, несподівано, до того ж висновку приходить володар Всесвітнього банку Мертенс.

Інші персонажі роману, це – граф Еленберг, князь Альбрехт, брати Штори – Макс, Ганс. Характери у них типово німецькі: розрахункові, передбачливі, точні. Але на відміну від Мертенса вони виявляють людські якості, вболівають за людей праці, за населення держави, а принцеса Еліза наділена ще й почуттям переживання і сильного кохання. У змалюванні образної системи В. Винниченко йде за експресіоністами, які вимагали від мистецтва «оголеної тенденційності, різких контрастів…», «вибухової виразності слова та образу».

Символічним є час у романі. Як і в будь-якій утопії – час умовний, абстрактний. Життя зупинилося в ритмостоянні. Застій – це крах життя. Цікаво, що всі хороші справи відбуваються при дуже яскравому сонячному світлі, вдень, а все погане – вночі.

Німеччина – не просто країна у романі, а символ всього світу. Образ-символ Берліна – наскрізний, і набуває іншого змісту: «Гуде, скрегоче, дзвякає, труситься, як у пропасниці, Берлін». Коли застигла вся земля, коли люди покинули місця роботи, місто стало наче «пустеля, порожня, темна, мовчазна».

Зимовий час – образ-символ застою, помертвіння будь-якої сили, руху людини, бажання чи прагнення до рішучих дій. Усе живе наче завмерло, заснуло, щоб з новими силами віджити, прокинутись з природою – восени. Сонце та місяць (взагалі світло) – образи-символи нового. Сонце розсіює морок, приносить нове у світ. Процес відродження починається саме з пробудження і виходу сонця.

Образ-символ сонячної машини – символ нового, надії на майбутнє, що осяює душі та пробуджує нові почуття. Це символ нового світу, де немає місця жорстоксті, темряві.

Виступ VІІ творчої групи «Елементи кінопоетики в романі».

Микола Зеров у праці «Сонячна машина» як літературний твір» відзначав, що роман В. Винниченка має нехарактерний як для цього жанру спосіб викладу. Своєю формою він нагадує «розволоку на 800 сторінок, ремарку драматурга». При цьому весь роман побудований на основі паралельного монтажу – у творі наявні декілька сюжетних ліній, які в ході розвитку подій паралельно розвиваються, переплітаються, що, на думку М. Зерова, забезпечує схожість роману В. Винниченка з кіносценарієм. «Сонячна машина» містить докладні «режисерські» вказівки, точний перелік рухів – це наче вказівки акторові, як зображати страждання, біль, смуток тощо на сцені. Це стосується і портретів персонажів. Дослідник наголошує, що В. Винниченко показує їх лише зовні, не дає їм повної усебічної характеристики, обмежуючись двома-трьома прикметами, достатніми тільки для того, щоб їх раз у раз пізнавати на екрані.                   

В. Винниченко в зображеннях персонажів використовує багату палітру кольорів. Описи зовнішності сповнені кольорового навантаження: «червоне волосся», «чорно-сині кучери», «золота голівка», «чорні оченята», «молочно-біле лице», «рожеві плечі», «сині очі», «ясно-жовта голова», «матово-смугляве лице», «порожевіле лице», «золотисто-бiлява хвиляста голова з чорно-синіми бровами» тощо. Наприклад, опис Труди: «Золотисто-карі, чисті, обведені синіми віями очі похмуро, суворо дивляться на обліплену біло-рожевим цвітом ворухливу від бджолячих латок і голівок гіллячку»; «Труда хмуро, грізно, непохитно стискує над бронзовими очима густі синюваті брови». Весь опис сповнений влучних яскравих порівнянь, кольорових акцентів.

В. Винниченко все зображує дуже мальовничо. Навіть характеристики столиць різних країн світу так само, як і різні регіони планети, у нього зображені колористично. Подібних описів у романі можна знайти безліч, що свідчить про важливу роль кольору для письменника в досягненні художності твору, зокрема надання певного емоційного настрою пластичним образам. І хоча роман уперше був надрукований у 1925 році, ще до ери кольорового кіно, це переконує, що кіномислення письменника вже відзначалося колористичністю. Він, немов випереджаючи час, створював роман – сценарій кольорового фільму. Що стосується інших кінематографічних прийомів, застосованих автором у творі, то насамперед слід виокремити монтажний принцип у зображенні розвитку подій у часі. Спогади персонажів роману – це чергування «кадрів» із теперішнього та майбутнього. Такий прийом є характерним для утопічних романів, проте він має кінематографічну природу у своїй основі.

Ознакою кіномови в поетиці роману є те, що письменник часто вдається до зображення подій у романі «з погляду» кінокамери, котра перебуває у русі («панорамування з візка»). Виокремлені словосполучення у тексті є ознаками кінематографічного бачення письменника, причому саме режисера, який продумує позиції і шляхи кінокамери в кожному кадрі, кожній мізансцені фільму. Цікавим видається таке зображення явно кінематографічного походження, коли Німеччина показана з високої, мало не космічної точки: «Лежить Німеччина внизу, у легкій блакитній куряві туману, як наречена в вінчальному серпанку. Стьожками рік срібно-синіх, жевтяво-зелених прибралася, хутра лісів накинула на плечі».

Отже, зображально-пластична природа твору, застосовані в ньому прийоми кінопоетики свідчать про кінематографічний нахил роману, що робить його цікавим для аналізу з позицій інтертекстуальних зв’язків художньої літератури і кіно. В. Винниченко захопився ідеєю поєднати кінематографічне і літературне. Цілком можливо, як вважають деякі дослідники, він задумував цей твір як кіносценарій.

ІV. Рефлексія. Закріплення нових знань

Зроблені плакати-схеми лідери груп закріплюють на дошці. Учням дається 5 хвилин на складання узагальнюючої таблиці «Що я знаю про роман «Сонячна машина» В. Винниченка».

V. Підбиття підсумків

1) Вправа «Вільний мікрофон»

•                  Я сьогодні…
•                  Більш за все мені сьогодні запам’яталося…
•                  Найцікавішим було…
•                  Найбільше мене вразило…
•                  Мені здається, що такі твори навчають нас…

2) Оцінювання роботи учнів (учитель і учні оцінюють роботу кожної групи, відповідно виставляються оцінки за урок).

VІ. Домашнє завдання

• Скласти усний твір «Моє ставлення до філософії автора в романі «Сонячна машина»» або «Яким я бачу майбутнє людства через сотню, тисячу років?».
• Створити буктрейлер роману.

Підсумкове слово учителя

«Сонячна машина» – це перший український утопічний та науково-фантастичний роман класика української літератури В. Винниченка, який чимало знавців літератури вважають вершиною письменницької творчості. Новаторство митця, експресивна і динамічна манера його письма знаходять своє оригінальне психологічне і філософське втілення в незвичайних поворотах людського характеру, думках і вчинках персонажів, у сюжеті, що постійно інтригує читача. Пiсля виходу твору украïнською, росiйською, а потiм й iншими мовами, вiн став досить помiтною подiєю, його успiх закономiрно вважався чимось незвичайним, досi не баченим в украïнськiй лiтературi. «Сонячна машина» є новаторським твором, що й досi не втратив iдейно-естетичного значення. Тому ми можемо називати Володимира Винниченка митцем справді європейського масштабу.

Література

1.               Баран Г. «Сонячна машина» В. Винниченка у контексті світових утопій і антиутопій // Укр. мова й літ. в серед. школах. – 2000. – № 1. –  С. 52-59.
2.               Білецький О. «Сонячна машина» В. Винниченка // Критика. – 1928. –  № 2. – С. 31-43.
3.               Бондаренко Ю. «Сонячна машина» В. Винниченка: ідеаційність проти сенситивності: застосування філософсько-історичних підходів до вивчення літератури // Дивослово. – 2007. – № 7. – С. 17-22.
4.               Винниченко В.К. Сонячна машина. – К.: Сакцент Плюс, 2005. –  640 с.
5.               Гриценко В. Батіг, пряник чи мікроб інтересу?: (погляд В. Винниченка на владу одних людей над іншими в романі «Сонячна машина» // Укр. літ. в загальноосвіт. шк. – 2003. – № 1. –  С. 45-49.
6.               Дига Н. Синтез жанрів утопії та антиутопії в романі «Сонячна машина» Володимира Винниченка // Українська література в загальноосвітній школі. – 2012. – № 6-7. – С. 54-57.
7.               Зеров М. «Сонячна машина» як літературний твір // Зеров М. Твори в двох томах. –  К.: Дніпро, 1990. – Т. 2. –  С. 435-457.
8.               Логвіненко Н. Становлення української фантастичної прози // Українська література в загальноосвітній школі. – 2011. – № 4. – С. 31-36.
9.               Сабат Г. Образи-символи в романі В. Винниченка «Сонячна машина» // Українська мова та література. – 2010. – № 25. – С. 11-13.
10.          Сабат Г. «Сонячна машина» В. Винниченка: художній аналіз твору, 10-й клас // Українська мова та література. – 2014. – № 6. – С. 36-41.
11.          Сеник Л. Перший український утопійний роман // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 5. – Львів, 1998. –     С. 549-559.
12.          Сиваченко Г. «Сонячна машина» В. Винниченка і роман-антиутопія ХХ сторіччя // Слово і час. – 1994. – № 1. – С. 42-47.
13.          Фєдченко П. «Треба б наблизитись до найбільшої реальності…»: Про «Сонячну машину» В. Винниченка // Київ. – 1989. – № 1. – С. 57-160.
14.          https://uk.wikipedia.org/wiki/Сонячна_машина
15.          http://lessons.com.ua/roman-vinnichenko-sonyachna-mashina/
16.          https://history.vn.ua/compendium/ekzamen_ukraine/66.html
17.          https://pidruchniki.com/11510513/literatura/zhanr_antiutopiyi_ukrayinskiy_literaturi
18.          https://petrokyrychok.wordpress.com/2014/09/15/сучасне-прочитання роману-в-к-виннич/
19.          https://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/VINNICHENKO/vinnichenko204.dhtml
20.          http://librarychl.kr.ua/kn_in/vynnychenko/publikacii.php
21.          http://elibrary.donnuet.edu.ua/307/1/Pokulevska_article_24_04_2017.pdf