Виховна година "Письменники про Т. Шевченка"

Сарненський навчально-виховний комплекс «Школа-колегіум»

імені Т.Г.Шевченка

Конференція

«Письменники про Тараса Шевченка»

Підготувала:

учитель української мови та літератури

Турик І.Р.

Сарни 2015

Письменники про Тараса Шевченка

Мета: ознайомити учнів із творами про Т.Шевченка, сформувати навчальне сприйняття та розуміння образу Т.Шевченка через художнє слово, виховувати  естетичну культуру особистості засобами художнього слова; популяризувати твори українських письменників про Кобзаря.

Очікувані результати

1.Посилення  зацікавленості до прочитання художніх творів про відомих людей.

2. Формування інтересу до особи Шевченка як літературного образу.

3.Сформованість компетенцій щодо образу Кобзаря у художній літературі.

4. Виховання ціннісного ставлення особистості до суспільства та держави.

Сценарний хід заходу

Він немов великий факел з українського воску,

 що світиться найяснішим і найчистішим вогнем

 європейського поступу, факел, що освітлює цілий

 новітній розвиток української літератури

І. Франко

1. Вступне слово учителя. Вже більше ста років пройшло, як перестало битися благородне, мужнє серце геніального митця – Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря – безсмертний, як і сам народ, що породив його. Вічно нетлінна творчість геніального сина України жива подихом життя, биттям гарячого людського серця. Безсмертна могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики, гострота і пристрасність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов його до своєї Батьківщини, до свого народу.

   Тому образ Тараса Шевченка став наскрізним у творчості багатьох письменників і репрезентований і в прозі, і в поезії, і в публіцистиці та мемуарах. Автори приділяють  увагу важливим моментам з життя Кобзаря та його оточення, вияскравлюють  багатий духовний світ митця, болючі роздуми над долею рідного краю, дотичність до проблем, що хвилюють усе людство.

2. Виступи учнів

Художні твори про Тараса Шевченка почали писати ще за життя поета. У 1841 році О. Афанасьєв-Чужбинський присвячує автору «Кобзаря» свій вірш, у якому захоплено говорить про його чарівну поезію. Художня Шевченкіана нині нараховує понад сім тисяч творів. Завжди вона була і залишається не лише літературною, але й суспільно-політичною проблемою, яка творилася в гострій ідеологічній боротьбі у рамках жорстокої цензури в XX ст., в стильових шуканнях та наполегливого відбирання зерен правди про Шевченка у наш час національного самозбереження.

Проникнення в магію творчості, “розсекречення” лабораторії митця справедливо вважається найскладнішим завданням автора історико-біографічного прозового твору, від виконання якого багато в чому залежить і загальний художній рівень.

Розгортаючи процес становлення характеру в часі, письменник то розкладає його на складові, то збирає в ціле; зосереджуючись на “внутрішньому” в біографії, пов’язує його із «зовнішнім» - діями героя, життям тих персонажів, з якими той зустрічається; утверджує ідею розвитку, фізичних і духовних змін, що творили цілісний образ, який уособлює певну моральну величину.

Вшановуючи пам’ять великого Кобзаря, ми пропонуємо разом простежити образ Шевченка в художній літературі. Ми представляємо окремі твори, написані про Т. Шевченка протягом XX-XXI століть, не тільки українськими авторами, але й зарубіжними – нашими сучасниками та тими, хто вже пішов у вічність.

Дослідження творчості Тараса Шевченка

Виступ 1. Творчість Тараса Шевченка у різні часи була предметом дослідження. Зокрема, український і російський літературознавець Ієремія Айзеншток (1900 - 1980) вивчав біографію, творчу лабораторію й фольклоризм письменника, уклав перше коментоване видання „Щоденника" Шевченка та його творів у 1920-1930 рр. За його редакцією у 1939 р. вийшли книги „Т. Шевченко. Кобзар",  „Т. Шевченко. Стихотворения".

Творчість Кобзаря досліджував Григорій Вервес. Це прослідковується у низці його праць, зокрема в книзі „Тарас Шевченко і Польща".

Уродженець Долинського району, доктор славістичих наук, професор української мови і літератури в Альбертському університеті Яр Славутич у 1960-х роках видавав книги „Велич Шевченка", „Шевченкова поетика".

Досліджував творчість Кобзаря доктор наук Дмитро Чижевський (1894- 1977), який працював у вузах Праги, Гейдельберга, Фрайбурга, Галле, Марбурга.

Терень Масенко також звернувся до шевченківської тематики. Він є автором трьох творів, присвячених великому Кобзарю: „Благословення на подвиг", „Батальйон імені Тараса Шевченка", „Всесвітня слава Кобзаря".

Григорій Миколайович Честахіський записав розповіді про останні дні і години життя Тараса Шевченка, його неймовірні моральні і фізичні  страждання.

В останні хвилини, коли душа поета відлетіла, біля нього були                    О. Лазаревський і Г. Честахівський.

Ю. Івакін «Коментар до «Кобзаря Шевченка». Досліджував творчу спадщину Т. Г. Шевченка, створив науковий коментар до його творів, працював над їхньою інтерпретацією, вивчав стиль політичної поезії Кобзаря. Студіював творчі зв'язки поета з російськими письменниками («Т. Г. Шевченко і                В. Курочкін», 1957), виступав з «Нотатками шевченкознавця» у журналі «Радянське літературознавство», де висвітлював окремі питання дослідження творчості поета. Брав участь у текстологічній підготовці десятитомного «Повного зібрання творів» Шевченка (т. 6. К., 1957) та шеститомного «Повного зібрання творів» (т. 2, 5. К., 1963-64).

Виступ 2. П. Зайцев «Життя Тараса Шевченка»

  «Життя Тараса Шевченка» — завершаючий акорд творчості видатного шевченкознавця Зайцева Павла Івановича, упорядника 16 томів творчості Тараса Шевченка. 480-ти сторінкова книжка вийшла в київському видавництві «Обереги» в 2004 році в серії «Бібліотека українського раритету».  Талановита монографія видатного шевченкознавця Павла Зайцева своєчасно не дійшла до свого основного читача. Внаслідок драматичного перебігу історичних подій в Україні ця, єдина у своєму роді, правдива біографія Тараса Шевченка була неприйнятною для цензурних приписів різної, часом протилежної орієнтації.

Книга розкриває і утверджує перед читачем новий, нетрадиційний образ Шевченка й водночас повертає із забуття добре ім’я її автора. Цікаві факти про життя. Приміром, не залишається поза їхньою увагою те, що, перебуваючи після 10-літнього заслання в Нижньому Новгороді, 46-річний поет, що виглядав на всі 60, познайомився там із 18-річною актрисою Катериною Піуновою, мав намір одружитися з нею й переїхати до Харкова, щоб вона стала актрисою Харківського театру. Проте Піунова відмовила, хоч потім до кінця своїх днів усім розповідала, що їй пропонував шлюб сам Т.Г.Шевченко! Хто не знає, яку важливу роль в перших роках інтелектуального і морального розвитку молодого Т. Шевченка зіграла його дружба із художником Іваном Сошенком! Вважається, що саме він познайомив ще нікому невідомого митця-кріпака з      Є. Гребінкою, В. Григоровичем, О. Венеціановим, а через них — з                     К. Брюлловим, В. Жуковським. А з М.В. Гоголем поет не був знайомим. Такі загальновідомі висновки шевченкознавців. Але ось, досліджуючи невідомі та маловідомі сторінки життя і творчості Т.Г.Шевченка та М.В. Гоголя, наш сучасник, український письменник Мечислав Гаско виявив переконливі докази протилежного — не Сошенко, а Гоголь, особисто знаючи Шевченка, ввів його в коло відомих художників та письменників. Не Сошенко, а Гоголь, ймовірно, є прототипом головного героя багато в чому автобіографічної повісті Шевченка "Художник". Висунув Гаско і цікаву гіпотезу про ймовірність знайомства Шевченка з Пушкіним і Лєрмонтовим, що раніше заперечувалося.

Виступ 3. «Тарас Шевченко» — одна з небагатьох книг Івана Огієнка, яку він писав усе своє життя, але так і не довів свій творчий задум до кінця. Створені в еміграції, сотні рукописних сторінок повернулися на Батьківщину лише тепер — більш ніж через чотири десятиліття після написання і через тридцять літ після смерті автора. Це 400 сторінкове видання Видавничого проекту Фундації імені митрополита Іларіона (Огієнка) «Запізніле вороття» та упорядника творчості Огієнка — Миколи Тимошика.

До книги, серед інших, увійшла ґрунтовна праця «Релігійність Тараса Шевченка» (1964) про релігійні погляди Тараса Шевченка.

Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя - книга українського письменника Олександра Кониського. Перша ґрунтовна біографія Тараса Григоровича Шевченка. Перший том вийшов у 1898 році у Львові і є авторським виданням, другий — друкувався по смерті автора (Львів, 1901). Книга була перевидана у 1991 році видавництвом художньої літератури «Дніпро».

Виступ 4. Незримі скрижалі Кобзаря (містика лицарства запорозького) — монографія дослідника творчості Шевченка, ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова. Книга є осмисленням творчості Тараса Шевченка з позицій українського націоналізму. Книга побачила світ у Торонто у 1961 році у видавництві «Гомін України». В Україні була перевидана в Українській видавничій спілці імені Юрія Липи, у 2009 році.

"Дмитро Донцов належить до тих авторів класичної української літературної критики, творчість яких стала віховою і визначила на десятиліття стратегічні концепти естетичного думання для цілих генерацій. Майже впродовж цілого життя Донцов звертався до спадщини і постаті Тараса Шевченка: вглиблювався у її ідейні струмені, переосмислював значення, розширював параметри інтерпретацій. У підсумку він створив свою власну концепцію трактування творчості Кобзаря, пройняту філософськими ідеями ірраціоналізму, інтуїзму.

„Загалом, «Незримі скрижалі Кобзаря», мабуть, перша шевченкознавча монографія, де органічно поєднались інкультурована християнська ідея та ідея нації в межах націологічно-христологічного дискурсу. Його роботи — в дусі націоналізму — з лицарською пристрасністю плекають світовідчуття вільної людини, вчать осмисленої й відповідальної любові до України, культивують національно-державницьке мислення, утверджують самовідданість і жертовність у служінні нації“

Виступ 5.«Тарас Шевченко: Життя і творчість» — програмний твір дослідника та видатного шевченкознавця Дзюби Івана Михайловича. 700 сторінкова книжка вийшла в київському Видавничому домі «Києво-Могилянська академія» в 2008 році. Праця Івана Дзюби поєднує розповідь про життєвий і творчий шлях великого поета й художника з інтерпретацією його спадщини, аналізом конкретних творів та характернирх мотивів поезії й прози в синхронному й діахронному вимірах. У цій праці, автор прагнув охопити весь обшир літературної та громадянської діяльності великого сина України в широкому історичному й естетичному контексті, розкрити центральне місце Шевченка в усьому національному житті, з"ясувати природу його магнетичної влади над поколіннями українців.

«Історична мудрість Великого Кобзаря» — історична мудрість Великого Кобзаря: Історизм і соціально-політичний вимір епічних творів Траса Шевченка проаналізовані шевченкознавцем Цвілюком Семеном Антоновичем. 300 сторінкова книжка вийшла в одеському видавництві «Маяк» в 2008 році є популярною книжкою серед студенства, що намагається аналізувати творчі та суспільні аспекти творчості Тараса Шевченка. В творчому доробку Тараса Шевченка, поряд з емоціною, наснаженою публіцистичним запалом лірикою, виділяються епічні твори, у яких з надзвичайною силою поетичного осмислення і зображення подано сторінки героїчної й глибоко драматичної минувшини українського народу, його боротьби за національну свободу. У публікації стверджується, що поеми й вірші історичної, історико-революційної та соціально-політичної проблематики — це вершинне досягнення геніального поета. Світ козаччини, героїка боротьби проти ворогів України превалює в усій його творчій спадщині.

Виступ 6. «Тарас Шевченко: Життя і творчість» — нова творча грань дослідника та сучасного українського письменника Оксани Забужко. 150-ти сторінкова книжка вийшла в київському видавництві «Абрис» в 1997 році, витримала кілька передруків й оцінювалася неоднозначно серед фахового кола. У чому все-таки причина дотеперішньої загадкової абсолютності постаті Шевченка в українській духовній культурі? На який образ себе запропонував він Україну своїм міфом, у культурі Нового Часу типологічно найближчим до кантівського? На ці та інші питання шукає відповіді Оксани Забужко в своїй новій книжці, котра ще до виходу в світ здобула високу оцінку провідних фахівців.

Леонід Большаков — шевченкознавець зі світовим ім’ям. Понад 60 років він присвятив вивченню життя і творчості класика української літератури, засланого в Оренбурзький край за вироком царського суду. Більше 20 книг російською та українською мовами написав Леонід Большаков про Великого Кобзаря: "Слідами оренбурзької зими" (Чел., 1969), "Лiтаневольничi" (К., 1971), "Їхав поет iз заслання" (К., 1977), "Усе він звідав:" (К., 1988), "Повiсть про вiчне життя" (К., 1990). Тритомна «Бувальщина про Тараса» була удостоєна найвищої нагороди України — Державної премії ім. Т. Г. Шевченка.

Художні твори про Шевченка

Виступ 7. Будник М. При лихій годині : повість / Микола Будник. – К. : Молодь, 1985 – 176 с.

            Повість висвітлює короткий у часі, важкий і складний у моральному відношенні період перебування Тараса Шевченка в Орській фортеці. Окрім постійного приниження людської гідності, солдатського муштрування, неволі, геніального поета та художника переслідує й інше покарання: «височайша» заборона писати і малювати. У секретному папері значилося, що за рядовим Шевченком належить встановити найсуворіший нагляд, щоб запобігати виходу підбурливих та пасквільних творів. Перед читачем розкривається одна із сторінок життя поета, мужнього та суворого.

            «Надія... О, яка-бо вона могутня, всевладна! Рідная сестронька, розрадниця, вірна супутниця. Без неї добра людина вочевидь загибає. Незбагненна байдужість спустошує їй душу, невмолима туга поїдає живцем. Апатія безжально спутує розум, черв’як розпуки невблаганно точить серце. То ж гаразд, що цяя чудодійна надія не цурається його, Тараса, завсігди йде пліч-о-пліч. І тут, у цьому царському вертепі мерзот, підтримує. Якби вона покинула його, хіба б він міг мережити папір, увічнюючи на ньому свої думи? Та й живе надією, що колись полинуть вони між люди по всіх землях. Кохана, мила надія»

Виступ 8. Дарда В. Його кохана : повість та оповідання / Володимир Дарда. – К. : Рад. письменник, 1964. – 298 с.

            Взаємини між молодим Шевченком і княжною Варварою Рєпніною - цікава сторінка біографії Кобзаря. Правнучка останнього гетьмана України добре знала своє родове коріння і пишалася українським походженням. Доля звела поета та княжну влітку 1843 року. З цього часу ім’я Тараса Шевченка супроводжуватиме її до останніх днів життя. Вона зробила його ідеальним у своїх думках та уяві. Шевченко був зворушений, розчулений, він сприймав княжну як друга, називав її своїм янголом-хоронителем, але продовжував шукати в коханні жіночий ідеал, суголосний з народним ідеалом жінки, коханої, дружини, прагнучи виходу із самотності. Варвара Рєпніна палко покохала колишнього кріпака. Але почуття те лишилося неподіленим...

            Поклавши в основу сюжету повісті відомий лист В. Рєпніної до свого швейцарського наставника Ейнара, автор глибоко психологічно й хвилююче розкриває увесь трагізм стосунків між поетом і княжною Варварою – людиною світлої, благородної душі.

            «Варвара захоплено дивилася на Шевченка – який він чистий, який він людяний і благородний. Ладна була кинутися до нього, міцно пригорнути до свого серця, як давно вже нікого не пригортала, й пестити, цілувати світлі розумні очі, велике чоло, кучерявий чуб...»

Виступ 9. Єнджеєвич Є. Українські ночі, або родовід генія. Повість про Шевченка : роман / ЄжиЄнджеєвич ; пер. з пол. Віктор Іванисенко // Київ. – 1988. - № 10-11 ; 1989. - № 1-5.

            Вперше роман-есе польського перекладача і літературознавця побачив світ 1966 року, згодом перевидавався багато разів. Серед українських письменників твір завоював визнання одразу. В авторській анотації до роману Єнджеєвич пише: «Елементи літературної вигадки й домислу тут обмежені до мінімуму, а всі цитати взяті з відповідних джерел».  Чим же відзначається і просто вражає ця унікальна книжка? Тим, що життя Т. Шевченка вмонтоване в усі європейські найважливіші революційні рухи та події його доби. Тут показано українського поета і художника на тлі широченної світової панорами як постать грандіозну, як мислителя, який бачить набагато глибше своїх видатних сучасників, дивиться за обрії своєї епохи. Образ Шевченка намальовано доброзичливою польською рукою, рукою друга й чесного дослідника.

«Не дуже показний, невисокий на зріст, кирпатий, досить говіркий, веселий і дотепний Тарас, не був схожий на сентиментального юнака, які тоді були в моді. Але в нього були незвичайні очі. Про ці очі його товариші говорили, що вони перейняли блиск сонця»

Виступ 10. Іваненко О. Тарасові шляхи : роман / Оксана Іваненко. – К. : Держ. вид-во дит. л-ри УРСР, 1964. – 796 с.          

Композицію першого роману, який обійняв усе життя Т. Шевченка, збудовано за принципом хронологічної, причинно-часової послідовності. У плині часу поєднуються усі складові компоненти сюжетно-композиційної єдності - події, авторські характеристики, думки героя, його дії і вчинки, соціальне оточення, мистецьке середовище, творчі задуми і втілення, пейзажі та інтер’єри. П’ять частин роману відбивають найважливіші періоди в біографії Т. Шевченка: «Сирота в свитині» - дитинство, «Художник» - навчання в Академії, вихід у світ «Кобзаря», «На розпуттях велелюдних» - два приїзди на Україну, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, «Подай же руку» - перебування у засланні, «На сторожі - слово» - останні роки життя.

Письменниці вдалося показати, що жахливі соціальні, економічні умови життя рідного народу, його рабське становище стали основними чинниками формування політичної свідомості Т. Шевченка та визначення основної спрямованості його поетичної та художньої творчості. Але історичну правду при «переломленні» в художню дещо викривлено, насамперед, через те, що твір написаний у часи тоталітаризму, і письменниця або ж не мала доступу до багатьох історично правдивих документів, художніх творів, або ж не могла досить відверто викласти свої думки через жорстку цензуру.

         «Доля народу... На яких шляхах шукати тебе? Може, ти з славою козацькою похована у високих могилах, що стоять мовчазні по степах, може, порубана, посічена, спалена разом з повстанцями, які всю голоту піднімали на боротьбу за незалежність рідної землі; може, панами давно запродана і не вистачить усієї народної крові, щоб тебе одкупити?.. Багато думок не дають спокою Тарасові»

Виступ 11. Ільченко О. Петербурзька осінь / Олександр Ільченко // Твори : в двох томах / Олександр Ільченко. – К. : Дніпро, 1979. – Т. 2. Повісті, оповідання, нариси. – С. 6-281.

Історико-хронологічні рамки повісті охоплюють життя Тараса Шевченка в Петербурзі після заслання, у 1858 році. Перед нами постає поет не тільки за роботою у майстерні художника, але й в спілкуванні з багатьма діячами культури та науки того часу: революціонером-демократом М. Чернишевським, вченим М. Северцевим, грузинським поетом А. Церетелі, перекладачем М. Курочкіним, відомим актором-трагіком Олдриджем. Окреме місце у творі відведено складним відносинам поета з Пантелеймоном Кулішем.  Чисельні персонажі, пов’язані з образом Тараса, взаємодіють, розвиваються як людські характери, посилюючи інтелектуальний, естетичний потенціал повісті. 

            «Скільки їх у Петербурзі, таких от легких металевих візерунків! Тарас Григорович годинами міг простоювати, розглядаючи штахети біля Казанського собору, ажурний витвір Вороніхіна або й позолочену фельтенівську огорожу Літнього саду, прикрашену з боку Неви замість капітелей вазами на гранітних стовпах»

Виступ 12. Легкий З. Тарасові страсті : роман / Зіновій Легкий // Дзвін. – 2006. - № 3. – С. 26-76 ; № 4. – С. 33-90.

            Автор, лауреат Львівської обласної премії в галузі культури, літератури, мистецтва, журналістики та архітектури  2010 року (у номінації «Проза - імені Богдана Лепкого») саме за цей роман, в своєму зверненні до читачів пише: «То так трудно (ба й неможливо!) проникнути в душевну сутність героя, відсвітити генетичний корінь його таланту, надто коли йдеться про великого Шевченка. Проте автор пішов на таку зухвалу спробу в «Тарасових страстях». А що з того вийшло – судіть самі».

            Усе своє свідоме життя шукав Тарас відповіді на питання, які роз’ятрювали бентежну душу й не давали спокою. Що робити зі своїм даром, який радше не дар, а прокляття? Чи ж можна зректися найсвятішого – ідеалів молодості й благородних поривань, заради благополуччя та спокою? Для чого він прийшов у цей світ.

             Герой, у стані постійного внутрішнього діалогу, сповненого душевних мук та переживань, зіткнення протилежних поглядів, постійних суперечок із самим собою, робить спробу відшукати відповіді на ці та інші запитання.

            «Така вже моя доля – метатись демоном між вічністю й небуттям і кричати всім сущим, хто вміє слухати: живіть за правдою, бо тлінна людська плоть, а безсмертна душа приречена на вічні муки за пригрішення під сонцем»

Виступ 14. Рубашов М. Багряні тіні : повість, роман / Михайло Рубашев. – К. : Дніпро, 1982. – 423 с.

            Всі, хто розповідав про Кобзаря, майже не торкалися того періоду, коли молодий Тарас жив у Вільно, навчався малярству у литовського художника Йонаса Рустемаса. Творець багатьох портретів і жанрових картин, викладач малювання Віленського університету, Рустемас, може, чи не перший пробудив у Шевченкові любов до рисунка, до живопису. Вже перші сторінки повісті «Багряні тіні» привертають увагу читача новелістичною стислістю. Крок за кроком входимо в середовище, в якому жив Тарас у Вільно. Саме спілкування з широко освіченою людиною - Рустемасом, однодумцями литовського художника, слухання в університеті його лекцій знадобилось пізніше Тарасу, коли він потрапив до класів Академії мистецтв, познайомився із І. Сошенком, О. Венеціановим, К. Брюлловим. Він не здавався провінційним простаком у малярстві – щедрі зерна мистецької науки, посіяні в душі литовським художником, уже давали сходи...

            «Горять очі в Тараса. Як би він відтворив це сяйво? Чи так само засвітилися б фарби з-під його пензля? Фарби, фарби! Небо в них і земля. Сонячний день і місячна ніч. Плескіт хвиль і шепіт трав. Подих людський і думка. Тайна мрії і неосяжність фантазії. Увесь широкий світ! Ой фарби, фарби! Вогонь Тарасового серця, пекельна мука душі, чарівна принада очей. Не на втіху полюбилися вони юнакові – на гострий біль і неспокій, на страждання і безсонні ночі. Швидше в якийсь куточок – малювати й малювати...»

Виступ 15. Смілянський Л. І. Поетова молодість / Леонід Смілянський // Вибране : роман, повість / Леонід Смілянський. – К. : Укр. письменник, 2005. – С. 22-478.

            Роман, охоплюючи період життя Т. Шевченка в Петербурзі (1834-1847), містить багато художньої пластики, органічно поєднує монументальну епічність та проникливий ліризм. Динамічно розкриває систему подій, їх естетичне осмислення, рух світогляду й характеру головного героя у художньому часі й просторі, розвиток його переживань, почуттів, психологічних порухів, метаморфози емоційного стану, настрою, тобто внутрішню дію.

Автор долає фактографічність, уводить у розповідь художньо домислені епізоди, дотепні діалоги. Інтерпретуючи клопотання К. Брюллова, а потім О. Венеціанова за Т. Шевченка перед Енгельгардтом, письменник вдається до парафразу уривку з автобіографічної повісті “Художник”. Художньо-дослідницьким є опис у романі процесу виходу в світ першого “Кобзаря” Т. Шевченка, справедливо акцентовано значну роль у ньому Є. Гребінки. З історичною достовірністю і художньою винахідливістю трактуються  стосунки поета з В. Забілою, Яковом де Бальменом, О. Капністом, Г. Закревською, В. Рєпніною.

            «У цей час він – тільки звичайний маляр-підмайстер, один з багатьох тисяч у північній столиці, малярчук, якого намагаються навіть не помічати. Та він і сам не знає себе і не знає, скільки в душі його заховано вогневого припасу для майбутнього багаття, щоб – подібно до запорозької чати в степу, яка кликала полум’ям до зброї, - дати вогняне гасло далеко у простір історії »

Виступ 16. Тулуб З. В степу безкраїм за Уралом : роман / Зінаїда Тулуб. – К. : Дніпро, 1970. – 510 с.

       Хронологічним продовженням “Поетової молодості” Леоніда Смілянського можна вважати роман З. Тулуб - вражаюче полотно про невільницьке життя поета в «незамкнутій тюрмі», в напівдиких степах Казахстану від 9 липня 1847 року до 29 квітня 1850 року. Основу композиційної структури роману становлять дві сюжетні лінії – казахська та шевченківська, які побудовано з різною часткою і роллю реальної історії та художньої вигадки: перша з них домислена, друга моделює конкретні факти. Звісно, це не означає, що в першій лінії зовсім відсутній історичний чи життєвий ґрунт, а в другій - поетична фантазія. Знаменно, що навіть домислені персонажі та події твору виросли з реальних «зерен», що вони насичені не тільки духом, а й фактажем історії. Жахи миколаївської солдатчини, через які пройшов поет, чергуються в романі з епізодами, де сильна і яскрава особистість Шевченка виступає в моторошних, а часом і екзотичних ситуаціях, яких чимало постачали умови напівдикого краю, де ще курилася земля від недавніх повстань і де разом з поетом відбували покарання волелюбці з усієї російської імперії.

       «Де ж кінець цим вічним мандрам? Де той порт, в якому кине він свій важкий життєвий якір, де знайде він свою сім’ю, жінку, діток? де це нарешті буде? І чи буде колись? Він втомився од вічних блукань, змерз душею серед чужих, хай і добрих людей. Адже ж найкращий друг ніколи не стане рідним. А саме рідного і кревного тепла благає його втомлене серце й самотня душа…»

Виступ 17. Чайковський Б. Тарас Шевченко : роман-есе / Богдан Чайковський // Вітчизна. – 1992. - № 5/6. – С. 19-102 ; № 7/8. – С. 12-109.

    Роман-есе простежує весь життєвий шлях Кобзаря: від народження до моменту смерті. Починається з родовідної Тараса та чудового опису межиріччя Середнього Подніпров’я, Росі та Гнилого Тікичу - майже серця України, де у кущі численних хуторів, слобід та сел були Моринці й Кирилівка, які пізніше, пов’язавши свою історію з безсмертним ім’ям Шевченка, зажили світового розголосу. Саме земля Звенигородщини, яку «сходив Тарас малими босими ногами», уславилася своїм минулим, важким і водночас героїчним. Не менш славна була ця земля майстрами пензля та слова. А якою ж мальовничою місцевістю українського лісостепу була Шевченкова батьківщина! Тож з дитинства, долучаючись до всього народного, всотуючи в кожну жилку дух героїчності, незборності і високої поетичності своїх мужніх і талановитих пращурів, спершу підсвідомо, а з роками все свідоміше дозбирував дорогоцінні зерна національної духовності з неозорих розсипищ рідної культури: так починалося формування естетичних смаків, закладалися основи народного світогляду. Автор роману зупиняється на найбільш значущих подіях життя Кобзаря: служба козачком у Вільні, перебування у Петербурзі, навчання в Академії мистецтв, створення та друк «Кобзаря», знайомство з видатними та прогресивними діячами того часу, арешт, заслання, повернення в Україну.

      «Так молодий Тарас піднімався-злітав з низів кріпацької реальності у високості світу поезії на пружному крилі самовідданого захоплення віршуванням, вже тоді відчувши, що це крило природа подарувала йому не для затишного перебування в колі звичайних оспівувачів убогого становища смертних, а для чогось більшого, хоч іще не усвідомленого конкретно, точно не знайденого. І він шукав – шукав у житті, шукав у мистецтві, шукав у художньому слові, ширяючи водночас уже на двох пружних крилах – живопису і поезії»

Виступ 18. Шевчук В. Син волі : роман у двох книгах. – К. : Дніпро, 1989. – 715 с. – Зміст: кн. 1. Син волі ; кн. 2. Терновий світ.

       У романі «Син волі» охоплено так званий “казематний” період життя Т. Шевченка, події розгорнено на обмеженому часовому плацдармі, що має кульмінаційну особливість, а вже відтак, з висоти цього плацдарму, завдяки асоціативно-ретроспективним екскурсам, розкриваються попередні епізоди й цілі, етапи його життєвого шляху. Художньо правдиво досліджено наукову тезу про стиль взаємин Т. Шевченка і П. Куліша - суперництво. Здобутком роману “Син волі” можна назвати нове трактування долі подруги Т. Шевченка за дитячих років Оксани Коваленко, взаємин з Афанасьєвим-Чужбинським, діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.

 У другій частині дилогії - «Терновий світ», де реальним часом оповіді є події кінця 1860 року, останніх місяців життя  поета, асоціативно-психологічне збагачення образу Т. Шевченка розгорнуто через ефект подвійного віддзеркалення, коли «я» двічі стає об’єктом рефлексії свідомості - автора і головного героя. Різнобарвну мозаїку діалогів збагачують інтроспекції: аналіз поетом внутрішнього світу, станів своєї душі, фіксації своїх думок-переживань у розвитку тез і антитез, боріння стверджень і заперечень, конструктивно ускладнені форми діалогу героя з самим собою, із відсутнім співрозмовником.

«...Самому іноді ставало страшно... Вірші його замучували. Вже третій місяць. Злива!.. Де б він не був, щоб не робив, терзають душу, зносять і рвуться, рвуться на білий світ. Захворів, схуд, знесилився, а їм байдуже – в’ються круг голови, вихлюпуються на біле поле аркушів і кидають його, спустошеного, напівживого, в болючий сон...»

Заключне слово вчителя. Творчість Шевченка стала духовною основою формування сучасної української нації, тому що для українців всіх наступних поколінь Великий Кобзар став могутнім джерелом національної свідомості, символом України.

Іван Дзюба писав про нього: «Великий подвиг Тараса Шевченка полягає передусім у тому, що він, відродивши поняття про свій народ — повернувши цьому поняттю його споконвічну гідність, — водночас підніс до загальнолюдського рівня і відроджувану літературу цього народу. Власне, це був колективний подвиг, колективна праця цілої когорти інтелігенції, яка національно пробуджувалася…, але саме геній Тараса Шевченка осяяв цей подвиг і цей труд незвичайно яскравим і чарівним світлом». Шевченка-захисника свого знедоленого народу б´ється животрепетне Христове серце.