Співець кучерявих Нестерівців

Тема. Співець кучерявих Нестерівців

Мета: ознайомити учнів із трагічною долею поета Леоніда Лупана, розкрити красу його поетичного слова, прищеплювати любов до рідного слова, формувати в душах учнів людську гідність, уміння шанувати власне і чуже життя, виховувати чесність, гуманність, справедливість.

Обладнання: тексти віршів Леоніда Лупана, фото Леоніда Лупана і Олеся

Гончара.

Тип уроку: усний журнал.

Хід уроку

1. Слово вчителя.

Леонід Лупан. Зоря його долі пролетіла небосхилом, залишивши кривавий слід смерті та яскраве сяйво поезії. Майже шість десятиліть особова справа ув'язненого Леоніда Лупана ховала фізичний і душевний біль, який випало перенести в часи сталінських репресій випускнику -літфаківцю Київського державного університету, обдарованому юнаку з Поділля. Його трагічне життя, розтаптаний в молоді роки поетичний жар -ще одне звинувачення системі, що виривала з корінням цвіт народу - його інтелігенцію, ще з студентської лави вистежувала здібних до самостійної думки, до пошуку, до творчості, аби виривати їх з активного життя, не допустити будь - якої протидії владь, котра від імені народу нищила власний народ - нищила методично, масово.

Поету - подолянину Леоніду Лупану присвячуємо ми наш сьогоднішній урок.

Сторінка перша

Життєва дорога.

Учениця.

Село Нестерівці Дунаєвецького району Хмельницької області. Тут 25 жовтня 1915 року народився Леонід Сильвестрович Лупан. Його мати, Ніна Корнилівна Ватолінська, працювала учителькою, батько -Сильвестр Лупан, залізничником. У станційному будинку прожило молоде подружжя два роки. А відтак сліди батька зникли в круговерті революційних подій.

Учень.

Минув час і Ніна Корнилівна, дочка священнослужителя, людина шляхетних манер і середньої (чималої для того часу!) освіти вийшла заміж за Івана Федоровича Піщаного, завідувача Нестеровецькою школою. Від цього шлюбу сім'ю поповнили сестричка Галя і брат Юрко. Збудували хату. Жили дружно і мирно. Діти виховувались так, щоб ніхто і ніколи не відчув якоїсь другорядності, не був обділений батьківським теплом. Галина Іванівна згадує: „Серйозний, замкнутий батько любив усіх нас, але цього не показував, мабуть, дотримувався правила: люби дітей, щоби вони про це не знали".

Ріс в оточенні родичів, друзів, однокласників. Пізніше з ностальгією згадував: „Село... Катання місячними вечорами на човні. У неділю - гулянка під музику на вигоні біля школи . Ігри в „Знамя", кеглі, стукалку... Мандри в поле безмежне (дорога курна і в сонце, здається, входить!), у ліс (пахне трава густо, соковито, п'янюще!). Гармошка біля  сельбуду. Сіно копичили - співали в полі. А обідалося як смачно після втоми легкої... Школа... Вас не забуть мені!"

Учениця.

Непомітно у праці навчанні, дитячих забавах пролетів час, Леонід
закінчив початкову школу. А коли настало питання, де навчатися далі,
вибір упав на Дунаївці - 1927 року став учнем Дунаєвецької

семирічки. Вчився добре. Згодом став головою учкому, членом редколегії стінгазети, брав участь у хоровому, драматичному гуртках, дописував у        дитячі газети, журнали. 1931 року в газеті „На зміну" та журналі „Піонерія" з'явилися перші дитячі вірші. Тоді ж познайомився з   Олесем Гончаром, таким самим активним дописувачем журналу. Листувалися, ділилися планами, взаємно аналізували свої твори.

Протягом 1930-1933 рр. навчався у Кам'янець - Подільському педтехнікумі.

Учень.

Вдома бував часто, про це свідчать щоденники. 3 11 квітня і до кінця навчального року проходив практику в Нестеровецькій школі - читав українську і німецьку мову.

1933 року його, як кращого випускника педтехнікуму, направляють до Київського державного університету на літературний факультет. До Києва приїхав, маючи кілька десятків опублікованих віршів, трьохмісячний досвід роботи в ушицькій районній газеті „Комунар" і палке бажання прислужитися чарівній Євтерпі.

З перших днів вступив до літературної студії, де однокласники Гаврик Сірий, Лев Залізняк, Абрам Кацнельсон, Василь Козаченко, Василь Добривечір, Лев Пріцкер, Лазар Смульсон читали свої вірші, обмінювались думками, радились, критикували.

Учениця.

1935 року познайомився з Андрієм Малишком, П.Г Тичиною. їх поради стали хорошою школою. Цього року одержав із рук ректора подарунок - „Кобзар" Т. Шевченка за активну роботу в редакції університетської газети. А через кілька місяців рукою того ж ректора був підписаний наказ про виключення Леоніда з університету. „В час самопідготовки з військової справи ви сказали, що зброю не можна залишати біля дверей тому, що її може викрасти ворог. Це - легковажне ставлення до серйозного політичного питання, - так пояснив причину виключення ректор, який, проявляючи політичну пильність, час до часу власноручно „чистив" студентські ряди. Наткнувшись на опір третьокурсника, який аргументовано спростував примітивні звинувачення, вимушений був відступити".

Учень.

1936 року, нарешті, зустрівся з Олесем Гончаром, котрий в числі кращих студентів приїхав до Києва на екскурсію. Пам'ятні дні для обох. Слова ніжності і захоплення лягли на сторінки щоденника: „Сьогодні увечері Олесь поїде. Надовго - надовго. Олесь дуже тихий, несміливий, простий, щирий. Без крихітки лукавства. Разом з тим, він - розумний і талановитий. Гарне майбутнє в Олеся". Сфотографувалися на пам'ять. Дружба тривала й міцніла. У жовтні 1935 року Леонід отримав чергового Олесевого листа: Пісня твоя мені сподобалася, як Тичинина. Ти їй - бо будеш народним поетом..."

Учениця.

А талант Леоніда ріс разом з його досвідом. Він виступав перед учнями, студентами, робітниками, його голос звучав по республіканському радіо. Вірші друкували часописи, альманахи. Почав укладати збірку власних віршів під назвою „Весна". Але 1937 року, за п'ять днів до свого двадцятидвохліття, був заарештований. Разом з іншими п'ятикурсниками звинувачений в участі у контрреволюційній підпільній групі, яку нібито очолював однокурсник Левко Залізняк. Був засуджений на п'ять років таборів.

Учень.

Якраз у цей період особливо виключну роль в житті Леоніда відіграла сім'я - мати, сестра Галина та брат Юрій. Вітчима, І.Ф. Піщанюка, 1938 року було заарештовано слідом за Леонідом і засуджено до страти. А мати з братом Юрієм за тогочасними правилами протягом 48 годин вимушена була покинути стокілометрову прикордонну зону. Материнський подвиг Ніни Корнилівни важко виміряти: вона писала йому, од сім'ї відривала, слала посилки, які часто й не доходили. Влітку 1939 року, продавши нестеровецький дім, зібравши на дорогу, направилася з Галиною до Карелії.

П'ять років у таборах Леонід Лупан жив надією повернутися на рідне Поділля, у милі серцю кучеряві Нестерівці.

Але прийшла війна. Ув'язнених перевели ще далі на Північ. Грунт під ногами захитався, коли 31 липня 1942 року суд замість звільнення добавив „нову пайку" - ще п'ять років табірного утримання. І він остаточно надломився.

16 січня 1944 року в Каргопольському таборі, що в Архангельській області, закінчив фізичне існування.

Хвилиною мовчання вшановують пам 'ять репресованого поета. Учениця запалює свічку.

Вчитель.

Шість літ табірного життя забрали здоров'я до того дужого і сильного юнака. Але не забрали його духу, що виливався рядками його поетичних строф. До нас дійшло близько семидесяти творів - усе, що залишив на Поділлі після літніх канікул 1937 року, що вдалося вивезти з Підпорозького табору матері та сестрі Галі в серпні 1939-го, що зберіг брат Юрій у Вінниці. А збірка „Весна" попала в розряд „речдоків" і зникла безслідно.

Пробував себе Леонід у різних жанрах: дитячий вірш, п'єса, нарис, патріотична, інтимна лірика, пісня, рондель, епіграма, сонет, поема. Навіть неглибокий аналіз засвідчує, що наша література втратила багатообіцяючого митця. Створена Леонідом Лупаном за період з 1933 по 1941 рік, за якихось вісім років, у віці від 19 до 25 літ, дає підстави бачити в його особі майстра, рівного сучасникам, котрі стали класиками української літератури.

Сторінка друга.

Лети, поезіє моя.

Учениця.

Перші вірші Леоніда Лупана - це думки школяра про навколишнє життя, що захопило в свій вир шкільну, студентську молодь. Навчаючись протягом 1930-1933 рр. у Кам'янець - Подільському педтехнікумі, студент Лупан став свідком страшенної ломки. Перший трактор у селі, перший засів колективного поля, непідкупний ентузіазм одних, сльози згорьованих односельців, що покидали рідну домівку і їхали до Сибіру, молотарка на току, червона валка - все було вперше. Емтеесівські „Інтери" переорювали не тільки межі селянських наділів, а й психологію, свідомість, віковічний уклад селян. ... Розігнались, розбіглися гони, Аж за обрій побігли лани. А на полі - інтерів колони,

Праці пісню заводять вони - писав Леонід Лупан у вірші „Ми вивчаємо трактора". У віршах „Іде життя", „На варті", „Стеж, товаришу!", „Взимку", „Марш піонерів - ударників" Леонід теж віддав данину тодішнього часу.

Учень.

Леонід дуже любив свою сестричку Галю. Скільки турбот, порад, ніжних слів адресував він їй, студентці Київського медінституту, у своїх листах щоденниках. Один із віршів так і назвав „Лист до сестри"

(Читання вірша „Лист до сестри")

Учениця.

П'ять років у таборах Леонід Лупан жив надією повернутися на рідне

Поділля, у милі серцю кучеряві Нестерівці.

У віршах, листах невідступно бринить туга за рідним краєм. „ Віриться

мені, - писав матері, що ми з тобою, рідна, іще поживемо, а може й

поживем, як слід, вибратися б лише на рівне. Іще хочеться мені, ах, як

хочеться, хоч побачити одним оком Київ наш, Дніпро, Поділля", -

настальгійно завершує листа з Карелії.

(Читання вірша „Як я скучав за вами...!)

Учень.

Рідну землю, миле Поділля Леонід Лупан згадує і у вірші „Ніч над

Збручем".

(Читання вірша „Ніч над Збручем")

Учениця.

Найніжніші слова адресував Леонід Лупан своїй матері, яка до

останньої хвилини чекала, надіялась, що він повернеться до рідного

дому.

(Читання віршів „Нене моя, многостраждуща нене" і „Горе людини -

безкрає...")

Учень.

Вірші поета - хвилюючі документи того трагічного часу. Через товщу

років долинає до нас живий голос Леоніда Лупана.

Читання віршів „Ой не плач, моя люба, не плач", „В душі моїй жахлива

порожнеча", „Ну що ж подієш?", „Нічого так мені не жаль")

Учениця.

Нове покоління сучасних читачів відкриває для себе його хвилюючу,

самобутню поезію.

Сторінка третя. Повернемо чесне ім'я.

Учень.

12 лютого 1994 року Олесь Терентійович Гончар у листі в Дунаївці писав: „Я вітаю Вашу зацікавленість творчістю Вашого талановитого земляка і бажаю, щоб Ваш благородний задум успішно реалізувався. Ви повернете Україні ще одне чесне ім'я поета, жорстоко погубленого режимом, погубленого на самім початку творчого шляху цього обдарованого юнака".

Учениця.

1 лютого 1995 року виконком Дунаєвецької районної Ради народних депутатів прийняв рішення про відзначення в районі ювілею репресованого поета - земляка, утворив оргкомітет. У Нестерівцях відкрито музей Леоніда Лупана, відбувався літературний вечір з участю діячів літератури, мистецтва. Іменем поета - земляка названа вулиця, по якій бігав малим.

Учень.

В ювілейному році твори Лупана видруковано на сторінках газет, журналів, альманахів. З допомогою літературознавця В. Мацька голос поета прозвучав у збірці „Зорі крізь грати", виданий Хмельницькою організацією СПУ, матеріал про Л.С. Лупана занесений Віталієм Петровичем до літературно - енциклопедичного довідника „Літературне Поділля". До ювілею видавництво „Поділля" видрукувало збірку віршів поета „Дорога у вічність".

Вчитель.

25 серпня 1936 року Леонід Сильвестрович записав у щоденнику: „На тій неділі та на Спаса гуляв у Нестерівцях" Тільки й залишиться в пам'яті од перерви, що ці кілька днів, проведених у товаристві друзів дитинства, серед рідних, знайомих людей, серед рідної природи. Все мені миле в тих Нестерівцях, кожен камінчик - свій якийсь, бажаний, дорогий."

Кучеряві Нестерівці, як любив він називати своє рідне село, залишили глибокий слід в душі поета. У них - краса і сила. Красива і сильна поезія Леоніда Лупана.

Леонід Лупан повернувся до нас. Сьогодні він з нами, вдивляється в обличчя своїх земляків - представників нового покоління. Його думи, його слова стали на службу молодій незалежній Українській державі. Читаймо ці рядки. Пам'ятаймо Леоніда Лупана.

2. Підсумок уроку. Оцінювання.

3. Домашнє завдання. Написати відгук „Які думки і почуття викликала у мене поезія Леоніда Лупана?"